Готовый перевод Bloody Valentine-Melissa de la Cruz / Кривавий Валентин-Мелісса де ла Круз: TWO Poisoned Apple

Розділ 2
Отруєне яблуко

Олівер не очікував,що дім крові,який нагадував бордель на рубежі століть, з його оксамитовими кріслами і тьмяним освітлюванням,матиме таку сучасну медичну частину.

Пані,яка жувала сигару,послала його на верхній поверх сказавши,що спершу необхідно пройти медичний огляд,для того щоб вона змогла зареєструвати його фамільяром дому.

"Нам необхідно переконатися,що ти не маєш якихось незручних для наших клієнтів захворюваннь,"-Пояснював доктор,світячи ліхтариком в горло Олівера.

Олівер попробував кивнути,але його рот був відкритим,тому він вирішив мовчати.

Після цього в нього тикали і тицькали масу голок,беручи аналізи крові.

Коли огляд був закінчений, він був доставлений в іншу кімнату, де знаходився кабінет психіатра.

"Для-ознайомлення,тобто,виходячи з позначення твого першого вампіра,не з фізичного прцесу,"-сказав лікар.

"Отрута в крові-прояви тої любові,яку Ви відчуваєте до вампіра.

Ми тут займаємся викоріненням Вашої любові і її впливу на Вашу психіку,тим самим усуваєм дію отрути.

Це може бути болючою подорожжю,результат,якої буває непередбаченим.

Деякі фамільяри зазнали таких втрат,як смерть.

Інші втрачають всі свої спогади про вампірів.

Кожен випадок відрізняється, як і всі відносини між вампірами і фамільярами."

Доктор почав писати у своєму блокноті.

-Розкажи мені трохи про ваші відносини?
-Ми були друзями, - відповів Олівер.

"Я знав її все життя.

Я був її Провідником."

Його потішило,що лікаря здається не обурила його заява.

"Я кохав її.

Я все ще кохаю її.

Не тому що вона мій вампір, в ній є щось більше."

"Як же так?"
"Я маю на увазі, я кохав її, ще до того як вона мене вкусила."

Він розмірковував над тим,як намагався обдурити себе,думаючи що кохав її лише до її перетворення.

Це не було правдою.

Він любив її все своє життя.

Він лише брехав собі щоб відчувати себе краще.

"Я бачу.

І Священий Поцілунок.

Чия це була ідея,твоя чи її?"
"Ну, це була спільна ідея,я так думаю.

Я не пам'ятаю, насправді ...

Ми повинні були зробити це раніше, але я злякався й потім... це просто трапилося.

Ми дісно не планували цього."

"Отже,це була її ідея."

"Я так думаю".

Лікар велів йому закрити очі, і Олівер сумлінно виконав його прохання.

-Давай почнемо спочатку.

Згадай всі щасливі спогади,один за одним,відмовся від них.

Дозволь їм піти."

Голос лікаря був у нього в голові.

Він зрозумів,що це було примушення.

"Ти не пов'язаний з нею.

Ти більше не її.

Лікарів спокійний голос гудів і в уяві Олівера почали спалахувати образи.

Шайлер в п'ять:сором'язлива і німа.

Шайлер в девять:примхлива і дратівлива.

Шайлер в п'ятнадцять: красива і тиха.

Mercer готель.

Нишпоріння і ніяковість.

Тоді в її дитячій спальні,де все нарешті відбулось.

Її солодкий запах-запах жасмину і жимолості її духів.

Гострота її іклів,і як вони проколювали його шкіру.

Олівер відчув вогкість на щоках.

Він плакав.

Це було вже занадто.

Шайлер було в кожній частинці його душі,в його крові,вона була настільки ж йому необхідна,як і його шкіра.

Він не міг відпустити цього.

Що він робить?Йому тут не місце.

Його дії не відповідали Кодексу.

Якщо Сховище про це дізнається,то його виженуть з служби.

Це б принизило його сім*ю і зруйнувало б його репутацію.

Та він не міг навіть пригадати чому він сюди прийшов.

Він запанікував і став шукати вихід,але лікар продовжував штурмити принудженням його голову.

Ти більше не її фамільяр.

Ти ніхто.

Ні.

Ні.

Це неправда.

Олівер почував себе жалюгідним і заплутаним.

Він не хотів відпускати свою любов до Шайлер.

Навіть якщо це болітиме його настільки, що він не зможе більше спати, не зможе більше їсти.

Він хотів зберегти ці спогади.

Його шістнадцятий день народження, коли Шайлер намалювала його портрет і купила йому торт з морозива з двома серцями на ньому.

Ні.

Він повинен триматись...

Він повинен...

Він повинен...

Він не може відпустити.

Він не може слухати цей заспокійливий голос і відпустити.

Все відпустити.

У нього не було нікого.

Він був ніким.

Кошмар закінчився.

Коли він прокинувся, то побачив лиця лікарів, що дивились на нього зверху вниз.

Голос - він не був певен чий - сказав:
- Лабораторні звіти повернулись.

Він чистий.

Покладіть його на лінію.

Через кілька хвилин він стояв у вестибюлі поруч з групою молодих фамільярів.

Олівер гойдався на ногах.

Його серце боліло, і він не міг згадати, що він тут робить чи чому прийшов.

Але він не мав часу подумати чм поскладати свої запутані думки, тому що завіси раптом відхилились, і красива вампірша зайшла в кімнату.

"Добрий вечір,"-привіталась вона.

Вона була висока наче модель і трималася з упевненістю королеви.

Вона була з Європейського ковену, він міг сказати це по її бездоганному, з урахуванням подорожі, одягу і специфічному французькому акценту.

Її супутник ішов за нею.

Він був високий і худий, з копною кошлатого темного волосся і млосним виразом.

Вони були похожі на двох лискучих кішок, такі угловаті і в чорних водолазках, з їхніми сигаретами Gauloises і симпатичними чорними очима.

- Ти, - промурликала вона, дивлячись прямо на Олівера.

- Ходімо зі мною.

Її партнер вибрав приголомшену на вигляд дівчинку підлітка, і двоє людей пішли слідом за парою в одну из старанно продуманих кімнат на верхньому поверсі.

Більшість будинків крові були обставленні настільки недбало, наскільки це можливо, з тонкими завісами, що розділяють кімнати.

Але цей був шикарний,як п'ятизірковий готель для молодят,просторий,з розкішним хутром кинутим на ліжко,з позолоченими дзеркалами, й бароковими меблями.

Чоловік-вампір поклав дівчину на ліжко, стягнув плаття, і відразу ж почав пити з неї кров.

Олівер дивився і не розумів.

Він не був упевнений, що він робить у номері, тільки що він був вибраний і бажаний.

"Вино?" запитала жінка-вампір , тримаючи в руках кристальний графин і скляні фужери з бару.

"Я в порядку, спасибі."

"Розслабся,я не вкушу."

Вона засміялася.

"Принаймні,зараз."

Вона зробила довгий повільний ковток зі своєї склянки, спостерігаючи,як її bondmate осушує дівчину.

(bondmate -з'єднання двох душ, які зобов'язані бути разом)

"Це виглядає смачно."

Вона простягнула руку з сигаретою,загасивши її в персидський килим,тим самим залишивши невеликий коричневий отвір.

"Моя черга,"сказала вона,підштовхуючи Олівера упуститись на одне з античних крісел.

Вампірша осідлала його і поцілувала його в шию.

Вона пахла парфумами,з запахом жирної олії,а її шкіра була як папір.

Вона була не настільки ж молодою,як вперше здалася.

"Сюди,будь-ласка,"сказала вона,розвертаючи його тіло до попередньої кімнати.

"Він любить дивитися."

Він бачив,що чоловіків-вампір спершись на лікоть, посміхався-хтиво, а людська дівчина лежала без свідомості голою на покривалі.

Олівер не здригнувся.

Тепер він згадав, чому він прийшов до цього місця.

Вампіри вибрали його.

Як тільки її ікла протнуть його шкіру,то він би отримав все чого бажав...

Він відчує Священний Поцілунок знову...

Його тіло цього потребує...

Він так сильно цього хотів...

Він закрив очі.

Дихання вампірши було жарким і пахло сигаретами;це так само,як цілувати попільничку,різкий запах спортив момент.

"Не роби те,що ти задумав.

Тому що це не допоможе."

Він моргнув і побачив ніжне,добре обличчя,яке дивилось на нього.

Хто ж вона? Фрея, він згадав.

Вона турбувалася про нього.

Фрея була такою красивою,красивішою ніж вампірша на його колінах-дивлячись на неї він бачив лише гламур,сумний фасад, за яким ховається жалюгідний інтер'єр.

Фрея палала в блискучому світлі ламп.

В її очах були іскри.

Вона казала йому не робити цього.

Що він робить?

Чому він тут?

Потім він згадав ...це будинок крові.

Почекайте.

Що він зробив? Він може жити з горем її втрати.

Він міг би жити з втратою ... Хто він втрачений? Він не міг згадати ... але тоді немов поштовхом всі його спогади нахлинули.

Це було так,немов він прокинувся.

Він відчував себе знову живим.

Він може жити з болем.

Але він ніколи не пробачив би себе за це.

Він не міг забути.

Він цього не зробить.

Він ніколи не забуде ... Шайлер...
Шайлер.

Фрея.

Шайлер.

Вампірша повернула шию і впала,почавши кричати-на її облииччі був глибокий шрам,з рани витікала кислотна кров.

"Отрута! Отрута! Він як і раніше відзначений! "

Олівер побіг з кімнати так швидко, як міг.

.

Внимание! Этот перевод, возможно, ещё не готов.
Его статус: перевод редактируется

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/15693/51612

Переводчики: Viol, sleepwalker