Готовый перевод Bloody Valentine-Melissa de la Cruz / Кривавий Валентин-Мелісса де ла Круз: ONE Patient Zero

Один
Пацієнт Нуль(Patient Zero)

Коли Алегра Ван Ален прокинулась, у неї боліла голова, і потрібен був певний час, щоб розпізнати оточення.

Вона була вдягнена в лікарняний одяг, але знала, що досі в Ендікоті, так як вигляд з її кімнати виходив на оббиту білими дошками каплицю в далині.

Значить вона знаходиться у студентскій клініці, що було підтверджено появою шкільної медсестри, яка тримала тацю з печенням.

Місіс

Андерсон була всіма любимою сиділкою, яка слідкувала за студентами материнським оком і завжди перевіряла, щоб в столовій були свіжі фрукти.

Вона ввійшла із зацікавленою посмішкою.

- Як ти почуваєшся, люба?
- Думаю я виживу, - сумно сказала Алегра.

- Що трапилося?
- Нещасний випадок на полі.

Вони сказали, що в тебе влучили м'ячем.

- Ох.

Вона скривилась, пробуючи пов'язку навколо чола.

- Вам пощастило; лікар сказав, що Червону Кров це б убило .

- Як давно я у відключці.
- Всього декілька годин.

- Чи є шанси, що я можу вийти звідси сьогодні? У мене тест з Латини завтра і я маю вчитися.

Алегра застогнала.

Як і решта школи, клініка була досить комфортною.

Вона розташовувалась у затишному котеджі Нової Англії, з білими плетеними меблями та яскравими квітковими фіранками.

Але зараз вона не хотіла нічого більшого, ніж притулку у власній кімнаті з її чорно-білими постерами Cure, старомодним письмовим столом з висувною кришкою і недавно придбаним плеєром, щоб побути на самоті і послухати Depeche Mode.

Навіть у клініці вона могла чути уривки пісні Боба Ділана, що лунала з відкритих вікон.

Усі інші в школі слухали таку ж музику двадцятирічної давності, наче життя приватної середньої школи застрягло в шістдесятих.

Алегра нічого не мала проти Ділана, але не бачила потреби в цій колективній тузі.

Місіс

Андерсон похитала головою, збивши подушки Алегри і оперши спину своєї пацієнтки на пір’яну опуклість.

- Поки що ні.

Доктор

Перрі приїжджає з Нью-Йорка, щоб зробити Вам коротке обстеження.

Ваша мати наполягла.

Алегра зітхнула.

Авжеж Корделія наполягатиме.

Її мати дивилась за нею як ястріб, з більш ніж звичайною материнською турботою.

Корделія підійшла до материнства так, наче б мала охороняти дорогоцінну вазу династії Мінь.

Вона ставилась до дочки з великою обережністю і чутливістю та завжди поводилась з нею так, наче через один нервовий зрив Алегра опиниться в психлікарні, навіть якщо кожен бачитв, що Алегра - еталон здоров’я.

Вона була популярна, весела, спортивна, і енергійна.

Живучи під наглядом Корделії, вона задихалася, і це ще слабо сказано.

Саме тому Алегра не могла дочекатись коли їй виповниться вісімнадцять,щоб покинути дім назавжди.

Всепоглинаюча тривога матері за її благополуччя і була однією з причин агітації за переведення з Дачезне і вступу в Ендікотт.

В Нью-Йорку впливу Корделії не уникнути.

Більш за все Алегра хотіла бути вільною.

Місіс

Андерсон закінчила вимірювати її температуру і заховала термометр.

- У Вас кілька відвідувачів, які чекають зовні.

Мені їх впустити?
- Звісно.

Алегра кивнула.

Її голова починала боліти трошки менше - чи то від топленого шоколаду у знаменитому печенні місіс

Андерсон, чи то від великої кількості обезболюючого, вона не була певна.

- Гаразд, командо, можете заходити.

Але не втомлюйте її.

Я не можу допустити її рецедиву зараз.

Ніжно, ніжно.

Посміхнувшись на останок, дружелюбна медсестра покинула кімнату.

В один момент лікарняне ліжко Алегри було оточене всіма дівчатами із команди хокею на траві.

Вони стовпилися навколо, задихані та обвітрені, все ще в уніформі: зелених клітчастих спідницях, білих сорочках-поло і зелених шкарпетках до коліна.

"О, Господи!" "Ти в порядку?" "Подруга,та штука зачепила твою голову!" "Ми дістанемо ту сучку із Northfield Mount Hermon наступного разу!" "Не хвилюйся, вони отримали штрафний!" "О,Господи, ти повністю вирубалась! Ми були певні, що не зможемо побачити тебе до завтра!"
Весела какофонія наповнила кімнату, і Алегра посміхнулась.

- Все в порядку.

У мене тут бескоштовне печиво; не хочете? - запитала вона, вказуючи на блюдо на підвіконні.

Дівчата напали на печиво як голодна зграя.

- Чекайте - ви не сказали мені! Ми перемогли? - запитала Алегра.

А ти як думаєш? Ми надрали їхні зади, капітане.

Берді Белмонт, найкраща подруга Алегри і сусідка по кімнаті, жартома віддала їй честь, що виглядало б більш вражаюче, якби вона не тримала велетеньське шоколадне печиво в правій руці.

Дівчата змовницьки пліткували, коли чоловічий голос перервав їх з іншої сторони завіси, що розділяла кімнату на двоє.

- Ей, ви маєте там печиво? Не збираєтесь поділитись?
Команда захіхікала.

- Твій сусід, - прошепотіла Берді.

- Думаю він голодний.

- Перепрошую? - обізвалась Алегра.

Вона навіть не зауважила, що ділить з кимось кімнату.

Мабуть вона перенесла досить важкий удар по голові, а не просто звичайну польову травму.

Рорі Антоніні, талановита півзахисниця з найкращим відсотком виграшів у лізі, відхилила завісу, що розділяла кімнату.

- Привіт, Бендікс, - сказали дівчата хором.

Бендікс Чейс був найпопулярнішим хлопцем у їхньому класі.

Не було важко здогадатися чому: зрозтом 6,3 фути, він виглядав як молодий білявий гігант, з широкими плечима і міцною статурою.

Його обличчя нагадувало чимось грецького бога: широке чоло, досконалий ніс і граньовані вилиці.

У нього були ямочки на щоках, а в його волошково-блакитних очах блистіли іскорки сміху.

Він лежав у лікарняному ліжку з гіпсом на правій нозі.

Він підбадьорливо помахав.

- Коли ти виходиш з відси? - запитала Дарсі Седрік, їхній воротар, подаючи йому майже порожню тарілку печива.

- Сьогодні.

Гіпс нарешті знімають..

- Слава Богу - я втомився стрибати в клас, - сказав Бендікс, киваючи в подяку за печиво.

- Що з тобою сталося? - запитав він Алегру.

- Просто рана, - сказала вона, вказуючи на тюрбан з бинтів, підробляючи британський акцент.

- Принаймі в тебе все ще руки є, - Бендікс з посмішкою роздумував над цитатою Монті Пайтона.

Алегра старалась не виглядати надто зачарованою тим, що він вибрав посилання(цитату) так швидко.

Вона не хотіла ставати ще одною фанаткою, що дивляться на нього з широкорозпахнутими очима, бо вся команда з хокею на траві тепер мігрувала в його сторону кімнати, підписуючи його гіпс з серцеподібними крапками над і, з незліченною кількістю поцілунків та обіймів.

- Боюсь, що години відвідування закінчені, - місіс

Андерсон заявила, з'являючись у її білій формі.

Був ще один "Ох" хором, коли вона прогнала дівчат.

Вона вже збиралася закрити завісу, яка відділяла її двох пацієнтів, коли Бендікс запитав, чи можуть вони тримати її відкритою.

- Я надіюсь, ти не проти.

Стає трохи тіснувато.

А на твоєму боці є телевізор, - сказав він.

- Звісно.

Алегра знизала плечима.

Вона і Бендікс знали одне одного, звісно ж, так як Академія Стюарта Ендікотта, як і школа Дачезне, були малочисельною і дружньою спільнотою невимовно багатих дітей еліти

Тим не менше, на відміну від решти жіночого населення, вона не втрачала свдомість при його присутності.

Вона думала, що його все-американська зовнішність трохи занадто очевидна, занадто похожа на зовнішність голівудсьських зіркок, занадто всіма обожнювана.

Бендікс був схожий на спортсмена з Клубу "Сніданок ", але був навіть більше привабливим.

І Бендікс був не тільки красивий і спортивний і обожнюваний, він був також,що шокуюче для хлопця з його привілеяма і статусом - добрим.

Алегра зауважила, що він був далеко не зарозумілим снобом, які тероризують зали своїм масивним его, Бендікс був дійсно хороший до всіх, навіть до її брата Чарльза, а це про щось говорило.

Тим не менш, навіть якщо самий чудовий хлопець на Ендікоті сидів на відстані кількох кроків, дивлячись музичні відео з нею (чому саме Едді Мерфі співав? І що таке з цією полосатою сорочкою, в яку він одягнений?), Алегра більше не приділяла йому думок.

.

Внимание! Этот перевод, возможно, ещё не готов.
Его статус: перевод редактируется

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/15693/51617

Переводчики: sleepwalker, AnToX1c