Готовый перевод Bloody Valentine-Melissa de la Cruz / Кривавий Валентин-Мелісса де ла Круз: TWO The Van Alen Twins

2 розділ
Близнюки Ван Ален

Коли Dr.Perry прибула з Нью-Йорка, вона сказала,що Аллегрине здоров'я добре, як ніколи, і що вона зможе повернутись у свою спальню на наступний день.

Вона бігла між класами, коли вона побачила свого брата,який йшов цілеспрямовано через коридором до неї.

"Я прийшов, як тільки почув," сказав Чарльз Ван Ален, взявши її обережно за лікоть .

"Хто це зробив? Ти впевнена, що все в порядку? Корделія в не в собі від ..."

Аллегра закотила очі.

Її брат-близнюк іноді був таким мужланом.

Не лише, тому що він наполягав на тому щоб кликати їхню матір по імені, але також і тому що він любив поводитись,як великий захисник.

Особливо враховуючи той факт, що вона була вищою за нього на два дюйми.

"Я в порядку, Чарлі,правда."

Вона знала, що він ненавидів,коли його називають його дитячим прізвиськом, але вона не могла нічого з собою вдіяти.

Він був останньою особою, яку вона хотіла бачити правильною в цей момент.

На відміну від Aллегри, Чарльз Ван Ален був занизьким для свого віку.

Близнята не могли виглядати менш подібно,оскільки він мав темне волосся і холодні сірі очі.

На відміну від своїх недбало одягнених однолітків , Чарльз носив аскотну краватку в класі і шкіряний портфель.

Він не був дуже популярним в Ендікотт, а не через його претензії (хоча їх було багато), але головним чином тому, що він постійно скаржився на школу,щоб кожен знав, що його б тут не було,якби його сестра не наполягла на їхньому переведені.

Більшість із студентів думали, що він є роздратуванням, пихатою базікою, і у відповідь він поводився так неначе всі вони були нижчими за нього.

Аллегра розуміла,що він відчував себе незахищеним через маленький зріст.

Якби ж він тільки розслабився - лікарі погоджуються, що він ще не досягнув свого всплеску зростання, і, без питань, він буде красенем.

Його обличчю не вистачало кількох дюймів.

За кілька років він підросте, і його особливості - ці інтенсивні очі, це глибоке чоло - перетворяться в королівську симетрію.

Але зараз Чарлі Ван Аленбув ще одним пригальмованим коротуном із команди дебатів.

Він був у Вашингтоні-

Округ Колумбія,

на фіналі Ораторського мистецтва на цілі вихідні, чому Алегра була рада.

З іншого боку, вона знала, що він зробить величезний переполох в клініці і, мабуть, наполягатиме, щоб її передали найкращому спеціалісту у Mass General, чи ще щось.

Чарлі був таким же незносним як і Корделія, коли доходило до догляду за Алегрою.

Між ними двома вона почувалася як Дрезденська лялька: цінна, тендітна, не взмозі допомогти собі.

Це зводило її з розуму.

- Дозволь мені... - сказав він, забираючи її сумку.

- Я сама можу нести свій рюкзак.

Пусти.

Не будь диваком, - відгризнулась вона.

Вона намагалась не відчувати себе винною через шокований та сумний вираз, що з'явився на його обличчі.

Неможна було так говорити зі своїм супутником, але вона нічого не могла з цим вдіяти.

Тому що Чарлі був Михаїлом звісно ж.

Після того, що трапилося у Флоренції, тепер не було питань щодо цього - від тоді вони народжувались близнятами кожного циклу.

Будинок Записів(Архіву)наполягав на практиці, так що те, що сталося тоді вже ніколи не повториться.

Так що з самого початку, не було б жодних сумнівів, жодних питань,жодних більше помилок.

Тим не менш,з тих пір кожне втілення було гіршим за попереднє.

Аллегра не змогла б дати палець на відріз,що це насправді так,але з роками вона стала відчувати,що віддаляється від нього.

Не тільки через те,що трапилось тоді у минулому-Ох, кого ж вона дурить-все саме через те,що сталося у Флоренції.

Вона ніколи не зможе пробачити собі.

Ніколи.

Це вона була у всьому винна.

І той факт, що він все ще кохає її-завжди буде кохати-вічно і постійно-через всі роки і століття-заставляв її відчувати себе більш скривдженою,а ніж вдячною.

Його любов була обтяжливою.

Після того, що сталося між ними,в ході кожного циклу вона все більше ставала вірити в те що не заслуговує його любові, і з обуренням прийшло почуття провини і гнів.

Вона не знаю чому, але стало все важче і важче відчувати до нього те саме, що він все ще відчував до неї.

Як це не парадоксально, насправді.

Вона була неправою,але все ж таки лише він один був покараним.

Це було аж занадто депресивним,щоб про це думати, і в цей яскравий осінній день-після обіду, вона відчувала себе набагото дальше від нього,а ніж коли-небудь.

"Ні, дозвольте мені", наполягав він, тягнучи за ремінь.

"Чарлі, будь ласка!"-крикнула вона, і смикнуа щосили,так що її рюкзак вилетів з руки, і він послизнувся та впав на траву.

Він сердито подивився на неї,коли підвівся і обтрусив свої штани.

"Що з тобою?"-прошипів він.

"Просто-залиш мене в спокої,ти що не можеш цього зробити?"-вона підняла руки і пригладила своє довге світле волосся у розпачі.

"Але я-я ..."

Я ЗНАЮ.

Ти любиш мене.

Ти завжди любив мене.

Ти завжди любитемеш мене.

Я знаю,Михаїле.

Я чую тебе голосно і ясно.

"Габріель"!

"Мене звуть Аллегра!"-ледь не кричала вона.

Чому він повинен називати її цим ім'ям весь час? Чому він,той хто повинен вести себе як люди,не помітив, наскільки одержимий нею? Звичайно, ніхто з дітей Голубої Крові не вважав, що це було дивно, тому що вони знали,ким вони були, навіть якщо б вони ще самі не здогадувались ким вони є, але Червона Кров не знала їхньої історії, або те ким вони являлись один одному, і це її турбувало.

Це був більше не древній Єгипет-це було ХХ століття.

Часи змінилися.

І все ж таки Конклав був,як завжди повільно реагуючий.

Іноді Аллегра просто хотіла, щоб не було всього цього досвіду попередніх життів, без їх тягаря її безсмертної історії,який лежав на її плечах,хотіла,щоб їй було всього шістнадцять років, принаймні, в цьому житті.

Дайте їй перерив.

У 1985 році в Ендікоттоні- штат Массачусетс, твій брат-близнюк просто грубо і огидно тисне на тебе, і тому Аллегра починає погоджуватися з Червоною Кров*ю.

“Цей парубок, турбує тебе, Legs*?” -запитав Бендікс Чейз, натрапивши на них,немов третій дзвінок зазвучав.

"Цей хлопець звертається до тебе,‘Legs’?"-здивувався Чарлі.

"Все в порядку",-сказала Аллегра, зітхаючи.

"Бендікс Чейз, я не думаю, що ти знаєш мого брата, Чарлі."

"Першокурсник?"-запитав Бендікс,подаючи Чарлі руку.

"Радий знайомству."

"Ні.

Ми з нею близнюки ,"-відкликнувся Чарльз крижаним тоном,-

"І я разом з тобою відвідував лекцію про Шекспіра."

"Вірно,ви двоє напевно пов'язані між собою?"-підморгнув Бендікс,-

"Я не бачу схожості."

Чарльз почервонів.

"Звичайно, ми пов*язанніі.

Тепер, якщо Ви вибачте нас ", сказав він, відвертаючись і тягнучи Аллегру за собою.

"Ей,ей-немає необхідності бути грубим, "- м'яко промовив Бендікс,-

"Ти впустив свою книгу."

Він передав Чарльзу підручник, який вислизнув з його схватки, коли той впав на землю.

Чарльз забув подякувати йому.

"Дісно,не варто так поводитись,Чарлі,"-згодилась Аллегра.

Вона відсунулася від нього, щоб стати поруч з Бендіксом, який повагавшись обійняв її за плечі.

"Моя дорога,мені здається,що в нас нині буде іспит з Латини,"-сказав Бендікс.

"Ми маєм йти?"
Аллегра дозволила популярному спортсменові провести її.

Вона ніколи б не зробили цього,якби не знала, що Чарльза це дратує.

Так йому і треба.

Вона зоставила свого близнюка, який продовжував дивитися на них,самотньо стоючи в коридорі.

.

Внимание! Этот перевод, возможно, ещё не готов.
Его статус: перевод редактируется

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/15693/51618

Переводчики: Viol, sleepwalker, Pegass