Готовый перевод Bloody Valentine-Melissa de la Cruz / Кривавий Валентин-Мелісса де ла Круз: THREE The Only Subject Vampires Aren’t Good At

3 розділ
Єдиний предмет, в якому вампіри не сильні

Аллегра була відмінною студенткою, та латина була для неї жахом

Було тяжко відрізняти спотворену тими червонокровними покидьками священну мову від оригіналу, тож вона постійно плуталася.

Граматичні відміни та три роди латинської для неї були позбавлені будь-якого сенсу.

У неї не виходило відокремлювати істинну мову безсмертних та її вульгарний людський варіант.

Не відриваючи погляду дивилася вона на "двійку", що сердито червоніла у верхньому куті її контрольної роботи.

От лихо.

Якщо вона не підвищить оцінку, Корделія переведе її із Ендікоту назад до Дачезне.

І опиниться вона там, звідки розпочинала: стане таким собі в"язнем великих сподівань матері на майбутнє дочки та на її майбутній внесок до раси.

Ні, справді, іноді Корделія говорила як який-небудь демагог часів Другої світової війни.

Не те щоб Аллегра була в той час в циклі життя, але вона читала про нього в інформаційних звітах.

"Еге, хвалитися нічим",- сказав Бендікс, крадькома глянувши на її роботу.

" А в тебе що?", - запитала, піднявши брову.

Самовдоволено посміхаючись, він помахав перед нею своєю "п"ятіркою із плюсом".

Прокляття.

І чого це він такий дратуюче досконалий? Нічого в світі не зневажала Аллегра більше, ніж слово "досконалий", нічого, крім людей, які уособлювали його.

Ненавиділа вона і коли її називали "досконалою", помічаючи тільки її зовнішність, сяючі хвилі світлого волосся, сонячну засмагу та розкішне тіло.

Вона ніяк не могла втямити, навіщо звертати стільки уваги на такі поверхневі речі.

Для неї кожен був гарним - і не тією святою і в чомусь трохи жалюгідною красою душі.

Аж ніяк.

Аллегра справді вірила, що більшість людей, з якими вона зустрічалася, мали гарну зовнішність - кому яка справа до кількох зайвих кілограмів там чи сям, до негарного носа чи незвичайної родимки? Їй подобався зовнішній вигляд людей.

На її думку вони були прекрасні.

Коли доходило до цього, вона була така ж самісінька, як і Бендікс, хіба ні? Вона мала досконалу зовнішність, та ще й всі їй подобалися.

Іноді вона втомлювалася бути собою.

Можу допомогти тобі із латинською, якщо хочеш", запропонував Бендікс, коли вони, зібравши речі, виходили із класної кімнати.

"Репетиторство пропонуєш ?" Щось нове.

Червонокровний пропонує навчити безсмертного вампира новим фокусам.

Чарлі віднісся б до цього саркастично.

Аллегра похитала головою.

"Гадаю і сама справлюся, дякую.

Треба тільки підтягнути іменники".

"Як хочеш.

Але може ти не знаєш, оскільки щойно перевелася сюди, що якщо у тебе не буде пристойного середнього балу, можеш уже зараз прощатися із командою хокею на траві і з чемпіонатами," - сказав Бендікс, притримуючи їй двері.

Він мав рацію.

Наступні кілька тижнів Бендікс через вечір давав Аллегрі уроки латинської в залі головної бібліотеки.

Те, що розпочалося, як їхня щира спороба допомогти Аллегрі вивчити мову, повільно перетворилося на довгі і об"ємні дискусіїї про все на світі: про якість харчування в шкільній столовій (зійшлися на "відстійна"), про Палестинську кризу, про те, чи була "Абракадабра" Стіва Міллера Бенда найгіршою чи найкращою піснею усіх часів (Бендікс був за найкращу, Аллегра - за найгіршу).

Одного вечора Бендікс схилився над підрічником і зітхнув.

Його світле волосся спадало йому на очі і Аллегра ледь стримувала бажання простягнути руку і прибрати пасма із його лоба.

"Твої старі будуть тут на батьківський день наступного тижня?"

"Ти ж із Нью-Йорку, так же?"
Аллегра кивнула, а потім похитала головою.

"Мама, звісно ж, приїде.

Вона б цього ніколи не пропустила.

А тато...далеко звідси."

Так, здавалося, було найлегше пояснити відсутність Лоуренса.

"А твої?"
"Нє-а.

У мами якесь засідання ради, тож воан має залишитися в Сан-Франциско.

А батька турбувати не можна.

Не захоче відриватися від мистецтва."

Твій батько художник?"
"Він виливає скульптури.

Ще не продав жодної, мабуть, тому, що вони вигладають як сміття.

Але не кажи йому цього."

"Схоже, ти від них не в захваті",- співчутливо сказала Аллегра.

І Лоренс, і Корделія їй подобалися.

Просто Лоренса вона не бачила вже роками, а Корделія перетворилася на різку і нервову літню даму.

"Справа ось у чому.

Я люблю своїх батьків, та у них ніколи не було достатньо часу для мене.

Невже я справді таке видав? Ненавиджу жаліти себе."

Аллегра посміхнулася.

Потім відкрила підручник із латинської.

"Якщо хочеш, поділюся своєю Корделією із тобою.

Вона просто-таки обожнює зустрічатися із моїми друзями.

А от за Чарлі не поручуся."

"А що між іншим у твого брата проти мене? Я йому ніколи нічого не робив", - запитав він із стурбованим виглядом.

"Ну...він.. це в нього пройде", - сказала Аллегра.

І закашлялася.

"То що... знову до латини?"
"А що, ви двоє зустрічаєтеся чи як?" - запитала Бьорді, коли того вечора по опівночі Аллегра повернулася до кімнати, в якій жила із цією допитливою.

"Зустрічаємося? Ти про кого? Про що ти говориш?" - запитала Аллегра, ставлячи книги і ледь помітно почервонівши.

До відмін вони так і не дісталися.

А замість того провели вечір розмовлячи про те, де краще дорослішати - у Сан-Франциско чи Нью-Йорку.

Аллегра, яка все життя прожила на Манхеттені, стверджувала, що її рідне місто краще у будь-якому відношенні - в культурному різноманітті, музеях, ресторанах - тоді як Бендікс ставав на захист міста на затоці, нагадуючи про його часті тумани, вроджену красу та ліберальну політику.

Жодному з них так і не вдалося переконати іншого.

"Ти маєш на увазі мене та Бена?" - запитала вона Бьорді.

"Ти думаєш, шо ми пара?"
"О, то він вже став "Беном".

Скоро називатимеш його Бенні", - дражнилася подруга, скручуючи цигарку.

Це було останнім криком моди.

Аллегрі було б байдуже, якби не смердіння в кімнаті і не тенденція Бьорді використовувати забагато освіжувача, щоб приховати запах під час перевірок.

Як результат, в їхній кімнаті запах завжди збігався із амбре туалетної кімнати.

Аллегра скривила обличчя.

"Ммм.

В жодному разі.

Ми - друзі."

Її сусідка випустила величезне кільце диму.

"Ой, не треба, всі ж бачать, як ви поводитеся у присутності один іншого."

"Що? Ти жартуєш із мене?"

"До того ж, разом ви виглядаєте, ну просто до смішного, ідеальною парою", - сказала Бьорді, криво усміхаючись.

Вона чудово знала почуття Аллегри відносно всього "ідеального".

"Боже милостивий!" - Аллегра аж здригнулася.

Вана ніколи не думала про Бена так.

Їй подобалося, що було з ким поговорити, і насолоджувалася його компанією.

До того ж, вони не могли бути разом, ніколи, - і вона ніколи б не могла мати таких почуттів до нього.

Бьорді була червонокровною; вона не мала уявлення про що говорила.

"Справді? Є й гірші речі, ніж бути його дівчиною.

Його сім"я щойно продала свою компанію приблизно за два мільярди доларів.

Бачила сьогоднішню газету?" - запитала Бьорді, кидаючи Аллегрі журнал "Уолл Стріт".

Аллегра прочитала статтю із першої сторінки, яка детально оповідала про придбання корпорацією "Еллайд Корпорейшн" групи компаній, якою керувала сім"я Бендикса, і подивувалася скромності Бена.

У його матері була "бізнес-зустріч", через яку вона не могла приїхати на батьківський день.

Більше схоже на конференцію основних акціонерів.

"Вони серйозні люди.

Не дивно, що прізвище у нього мамине.

Вони купаються в грошах".

"Бьорді, не груби", - посварилася Аллегра.

Навіть в Ендікотті вважалося дурним тоном занадто перейматися чужими статками.

Та після тієї новини вона не могла не вподобати Бена навіть ще більше.

Не тому, що дізналася, що він заможний - вона не дужа дбала про гроші, хоча й завжди мала їх достатньо, - але тому, що, зважаючи на величезне багатство його родини, він був скромним і чесний.

І після розмови з ним того вечора у неї було таке відчуття, що Бендікс Чейз був би непроти мати трохи менше того, про що всі навколо так піклувалися, щоб отримати те, що справді мало значення.

.

Внимание! Этот перевод, возможно, ещё не готов.
Его статус: перевод редактируется

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/15693/51619

Переводчики: kyzyma, Viol