Готовый перевод Марк Леви-Семь дней творения / Марк Леві-Сім днів творення: День третій

Лукас хотiв натянути на себе ковдру,але не намацав її.

Він відкрив одне око,провів рукою по щоці,на якій вже почала відростати щетина.

Від табаку та спиртного в роті зостався мерзенний присмак.

Будильник показував 6:21

Поруч він побачив порожню зімяту подушку.

Він підвівся,і в чому мати народила,поплентався до вітальні.

Емі, загорнута в ковдру, хрустіла червоним яблуком із кошика з фруктами.

-Я тебе розбудила ?- запитала вона.

-Можна сказати і так.

Тут є кава ?

- Я дозволила собі замовити її в номер.

Зараз я прийму душ та зникну.

-Якщо тобі не буде важко,я б волів,щоб ти прийняла душ у себе вдома.

Я страшенно спізнююсь.

Емі була приголомшена почутим.

Вона кинулася до спальні, за розкиданими де попало речами.

Поспіхом вдягнувшись,вона схопила туфлі та поплелася по коридорчику до дверей.

Лукас виглянув з ванної кімнати.

-Ти не почекаєш каву?
-Каву я також попю у себе.

Дякую за яблуко.

-Нема за що.

Хочеш ще?
-Ні мені і так добре.

Всього доброго!
Воня зняла ланцюжок з дверей і повернула дверну ручку.

Лукас підійшов до неї.

-Можна тебе запитати ?
-Питай.

-Які твої улюблені квіти ?

-Лукас,у тебе безодня смаку,тільки поганого.

У тебе спрмтні руки,я провела з тобою незабутню ніч.

На цьому і закінчимо

Виходячи,вона зіткнулася з коридорним,який приніс замовлений сніданок.

-Ти впевнена,що не бажаєш кави?- запитав Лукас.

-Її все рівно вже принесли.

-Впевнена!

-Будь розумницею,дай відповідь на питання про квіти! Емі глибоко вдихнула.

Їй було все важче зберегти незворушність.

-Такі речі не питають у зацікавленної особи,це лишає всієї насолоди,невже ти цього не знаєш, в твоєму -то віці?

-Знаю,а як же,- відповів Лукас тоном ображеної дитини.

-Но зацікавлена особа -не ти!

Емі ледь не збила з ніг коридорного,який терпляче чекав біля дверей закінчення розмови.

З глибин коридору чоловіки почули:

-Кактус! Можеш сам на нього сісти!

Обидва мовчки провели її поглядом.

Звоник сповістив про ліфт,який приїхав.

Перш ніж його дверцята знову зачинилися, Емі встигла викрикнути:
- І ще, Лукас, ти зовсім голий!

***

- Ти за всю ніч не зімкнула очей.

- Я завжди мало сплю...

- Чим ти стурбована, Софія?

- Нічим!

- Подруга вміє чути навіть невисловлене.

- У мене завал роботи, Матильда, навіть не знаю з чого почати.

Я боюся, що не впораюся, що не виправдаю очікувань...

- Перший раз бачу тебе невпевненою в собі.

Одже, ми стаємо справжніми подругами.

Софія пішла на кухню - вірніше, зробила крок в куток, який служив для кухонних цілей, налила там води в електричний чайник.

Зі свого ліжка біля вікна вітальні Матильда спостерігала, як світає.

Ранок видався дощовим, небо затягли сумні хмари.

Ненавиджу жовтень, - сказала вона.

- Чим він перед тобою завинив?

- Цей місяць ховає літо.

Восени все йде на спад: скорочується день, ховається сонце.

Ніяк не настануть холоди, ми дивимося на свої светри, але ще не можемо їх вдягти.

Осінь - бридка, ледача пора року, сирість, дощ і ще раз дощ!

- Незрозуміло, хто не виспався: я чи ти!

Чайник завібрував, клацнув і заспокоївся.

Софія відкрила залізну банку, взяла пакетик чаю «Ерл Грей», налила у велику чашку окріп та залишила чай настоюватися.

Вона зібрала на підносі сніданок для Матильди, підняла з підлоги і віддала подрузі газету, яку щоранку сунула їй під двері Рен.

Потім допомогла подрузі прийняти сидяче положення, збила подушки і пішла до себе.

Матильда підніла віконну раму.

Від всепроникної вологи в неї сильно заболіла нога, і вона поморщилася.

- Учора ввечері я бачила чоловіка, що надіслав водну лілію! - прокричала з ванної Софія.

- Ви вже не розлучаєтесь! - крикнула Матильда що було сили їй у відповідь.

- Припини! Просто він вечеряв у тому самому ресторані, що і я.

- З ким?
- З білявкою.

- Якого сорту?
- Блондинистою!
- Це все?
- Називається: "Дожени, зловити мене неважко, у мене дуже високі підбори!"
- Ви розмовляли?
- Якщо це можна назвати розмовою.

Він стверджував, що вона журналістка, бере в нього інтерв'ю.

Софія стала під душ.

Спочатку треба було викрутити старі крани, що скрегочуть, потім стукнути по розсікачеві.

Труба чхнула й облила її водою.

Увагу Матильди привернула світлина у "Сан-Франциско Кронікл".

- А він не збрехав! - гукнула вона.

Софія, що не пожалкувала шампунь для волосся, відкрила очі.

Спроба не дозволили шампуневі потрапити в очі дала протилежний результат: очі відчайдушно защипало.

- Взагалі-то вона, скоріше за все, шатенка, - не заспокоювалася Матильда.

- І непогано виглядає!
Душ припинив шуміти, Софія влетіла у вітальню з рушником на стегнах і з намиленою головою.

- Що ти верзеш?
Матильда оцінюючим поглядом подивилася на подругу.

- Які в тебе гарні груди!
- Святе завжди гарне[4].

- Ось і я кажу це собі вранці перед дзеркалом...
- Ти про що це, Матильда?
- Про твої цицьки! Хотілося б мені, щоб мої теж так стирчали!
Софія цнотливо закрила груди ліктем.

- Ні, про що ти казала перед цим?
- Напевно, про те, що вигнало тебе мокру з-під душа! - сказала Матильда, розмахуючи газетою.

- Як вони примудрилися так швидко надрукувати статтю?
- Цифрові технології, Інтернет! Надаєш інтерв'ю - і вже через декілька годин красуєшся на першій сторінці газети.

Наступного дня в тебе успішно загортають рибу.

Софія спробувала заволодіти газетою, але Матильда відмовилася з нею розлучатися.

- Не чіпай, з тебе тече!
Матильда взялася голосно читати статтю на дві колонки, що називалася "Зліт "Ей-енд-Ейч."

Це був справжній панегірик до Еда Херта: у тридцяти строках автор курила фіміам кар'єрі людини, якій регіон зобов'язаний своїм могутнім економічним стрибком останнього часу.

У кінці зазначалося про те, що невеличка фірма, що народилася у 50-ті роки, перетворилася на групу-гіганта, яку Херт упевненно тримає на своїх плечах.

Нарешті Софія відібрала в Матильди газету і сама дочитала статтю, над якою було розміщено маленьку кольорову світлину.

Під текстом стояло ім'я автора: Емі Стивен.

Софія склала газету і не стрималася від посмішки.

- Все ж таки білявка! - сказала вона.

- Ви з ним ще побачитесь?
- Він запросив мене на обід.

- Коли?
- У вівторок.

- Коли у вівторок?
Софія відповіла, що Лукас заїде по неї опівдні.

Матильда показала пальцем на двері ванної і похитала головою.

- Тобто, за дві години.

- Сьогодні вівторок? - запитала Софія, квапливо збираючи свої речі.

- Так написано у газеті!
Через декілька хвилин Софія кулею вилетіла зі вбиральні у джинсах та светрі крупної в'язки.

Усім своїм виглядом вона вимагала від подруги схвалення.

Матильда окинула її поглядом і повернулась до газети.

- Щось не те? Несумісність кольорів? Джинси не підходять?
- Спочатку витри волосся, потім поговоримо, - відрізала Матильда, перегортаючи телевізійну програму.

Софія покрутилася перед дзеркалом, потім зняла светр і з похмурим виглядом повернулася до ванної.

- Ніколи не бачила, щоб тебе так займало шмаття... І ти ще будеш мені розповідати, що він тобі не подобається, що він не у твоєму смаку, занадто "похмурий" і все таке інше? Подивимось, як у тебе вистачить на це совісті!
У двері нерішуче постукали, після стуку перед подругами з'явилася Рен.

У руках в неї був кошик зі свіжими овочами і перев'язана кокетливою стрічкою коробка з делікатесами.

- Незрозуміло, як виглядатиме сьогодні погода, - заявила Рен, викладаючи на тарілку гостинці.

- І не тільки погода! - підхопила Матильда.

Рен озирнулася на Софію, що вийшла з ванної з гарною зачіскою.

Та застебнула штани і зав'язала на полукедах шнурки.

- Ти кудись йдеш? - спитала її Рен.

- Мене запрошено на обід, - відповіла Софія, цілуючи господарку у щоку.

- А я розважу Матильду.

Якщо вона, звісно, не проти! Але навіть якщо їй зі мною нудно, мені все одно, самій внизу мені ще нудніше.

З вулиці долинули гудки.

Матильда потягнулася до вікна.

- Це він? - спитала Софія, залишившись в глибині кімнати.

- Ні, це служба доставки "Федерал Експрес"! У неї новий робочий транспорт - "Порше"-кабріолети.

На них тепер працює Том Хенкс, то вони ще й не таке можуть собі дозволити![5]
У двері двічі подзвонили.

Софія обійняла Рен та Матильду і збігла по сходах униз.

Лукас, що сидів за кермом, зняв темні окуляри і привітав її широкою посмішкою.

Не встигла Софія хлопнути дверцятами, як машина ринула в бік Пасифік Хейтс.

Промчавши по парку Президіо, вони звернули на дорогу, що вела до "Золотих воріт".

На протилежному боці затоки з туману виступали пагорби Тибарон.

- Обід на морському побережжі! - гаркнув Лукас, перекрикуючи вітер.

- Найкращі краби в окрузі! Ви ж любите крабів?
Софія хитнула головою з ввічливості.

Коли взагалі нічого не їси, вибір їжі не викликає труднощів.

Повітря було тепле, асфальт розмотувався під колесами гладенькою стрічкою, поїздку супроводжувала приємна музика.

Здавалося б, щаслива мить, безглуздо нею не скористатися... Машина з'їхала зі швидкісної траси на прилеглу і скоро зупинилася у рибальському порту Сосаліто, на стоянці навпроти пірса Лукас обійшов машину і розчинив для Софії дверцята.

- Прошу!
Він подав їй руку й допоміг вийти.

Вони рушили тротуаром уздовж моря.

По іншій стороні йшов чоловік, що вигулював на повідці розкішного золотистого ретривера.

Чоловік так задивився на Софію, що налетів на вуличний ліхтар і гепнувся на асфальт.

Софія хотіла кинутися йому на допомогу, але Лукас її втримав, сказав, що для цього в бідолахи є справжній собака-рятівник.

Жінка-метрдотель захопила два меню і проводила їх на терасу.

Лукас посадив Софію на банкетку, обличчям до моря, замовив ігристе біле вино.

Вона відламала шматочок хліба, щоб кинути його чайці, яка сиділа на поручнях і не зводила з неї очей.

Птаха зловила хліб на льоту і злетіла у небо.

Здавалося, їй потрібно лише декілька змахів крилами, щоб опинитися по інший бік затоки.

У декількох кілометрах, на іншому березі, по пристані гуляв Джуелс. Вправно підчеплене носком його черевика каміння сім разів підстрибнуло на воді, перед тим, як канути в глибину.

Джуелс поглибше засунув руки у кишені старих твідових штанів і став придивлятися у протилежний берег.

Вигляд у нього був не менш стривожений, ніж у моря, настрій і того поганіше.

Від роздумів його відволікла машина інспектора Пільгеса, що прямувала від "Рибальської закусочної" до міста із ввімкненою на повну котушку сиреною.

Чергова бійка в Чайнатауні загрожувала перерости в бунт, і до місця подій викликали всі патрулі й екіпажі.

Джуелс насупився, побурчав собі під ніс і повернувся під арку.

Там, сівши на дерев'яний ящик, він поринув у роздуми: щось не давало йому спокою.

Газетний лист, принесений вітром, опинився в арці прямо перед ним. Лист намок, і поступово Джуелс зміг розглянути фотографію Лукаса на зворотному боці.

По спині в нього пробіг противний холодок.

* * *

Офіціантка поставила на столик гарячу миску з клешнями крабів.

Лукас наповнив тарілку Софії, покосився на матерчаті манишки, подані разом з мисочкою для споліскування пальців.

Софія відмовилася пов'язувати, він теж.

- Не знаю, кому до лиця ці нагрудники... Ви не їсте?

- Боюся, що ні, - зізналася Софія.

- Ви вегетаріанка!

- Поїдати живих створінь завжди здавалося мені непорядним.

- Нічого особливого, це в порядку речей.

- Все-таки щось тут не так ...

- Усі мешканці землі їдять один одного, щоб вижити.

- Хай так, але краби не зробили мені нічого поганого.

Мені дуже шкода.

- І вона чемно відсунула тарілку, вигляд якої, судячи з усього, викликав у неї нудоту.

- Ви помиляетесь, це закон природи.

Якби павуки не харчувалися комахами, то комахи самі б їх пожерли.

- Отож: краби - все одно, що великі павуки, краще залишити їх у спокої!

Лукас обернувся і покликав офіціантку, щоб попросити десертне меню і в надзвичайно ввічливій манері повідомити, що з гарячим вони закінчили.

- Я не повинна заважати вам їсти, - сказала Софія, червоніючи.

- Ви перетворили мене в свого соратника по боротьбі за права ракоподібних!

Він розгорнув десертне меню і ткнув пальцем в барвисте зображення шоколадного мусу.

- Ось цим ми нашкодимо хіба що самим собі.

Краще не рахувати калорії: з ліку зіб'єтеся!

Софії не терпілося перевірити, чи правильно вона вгадала в Лукасі ангела-контролера.

Але він ухилився від відповіді на питання, в чому полягають його істинні обов'язки.

Вистачало інших, більш цікавих тем, які йому хотілося з нею обговорити.

Хоча б така: чим ще в житті вона зайнята, крім дотримання безпеки в торговому порту? Чому присвячує свій вільний час? Софія відповіла, що «вільного часу» у неї немає: відпрацювавши в доках, вона допомагає різним асоціаціям, викладає слабозрячим, займається пристарілими і дітьми на лікарняному ліжку.

Їй подобається їхнє товариство, між ними існує якась чарівна єдність... Тільки діти та старі бачать те, чого не помічає більша кількість людей: стан "дорослості" - утрачений час! Для неї старечі зморшки -це найгарніші письмена життя, по яких діти навчаються читати свої мрії.

Лукас дивився на неї в захопленні.

- Ви дійсно все це робите? -Так.

- Навіщо?!

Софія не відповіла.

Лукас допив свою каву і замовив ще, хоча ні на хвилину не забував про манери.

Другу чашку він випив нестерпно повільно, нехай кава встигла зовсім охолонути, нехай на вулиці вже густішали сутінки.

Йому хотілося, щоб ця розмова не закінчувалася: тільки не зараз! Він запропонував Софії прогулятися узбережжям.

Вона поправила комір светра і піднялася.

Спасибі йому за солодке: вона вперше спробувала шоколад і оцінила його неперевершений смак. Лукас вирішив, що вона над ним знущається, і поділився з нею своєю підозрою, втім, її радісний вираз свідчив, що вона не жартує.

Крім того, його остаточно збило з пантелику те, що він прочитав зараз у погляді Софїї: не доводилось сумніватися, що вона взагалі ніколи не каже брехню! Уперше його відвідала підозра, і він завмер з роззявленим ротом.

- Не знаю, що я такого бовкнула, але павуків навкруги не помітно, тож ви вильно ризикуєте.

- Вибачте?
- Якщо так і залишитеся з відкритим ротом, то проковтнете муху!
- Вам не холодно? - поцікавився Лукас, різко випростовуючись.

- Здається, ні, але краще не стояти на місці.

Пісочний пляж був майже пустий.

Величезна чайка бігла по воді, намагаючись злетіти, і збивала лапами піну на гребнях хвиль.

Нарешті зліт відбувся, пташка заклала повільний віраж і мляво зникла у сонячному промені, що пронизував хмари.

Удари її крил змішалися з шумом прибою.

Софія підняла плечі, борючись з поривами вітру, що жбурляли пісок.

Лукас зняв піджак і галантно накинув його їй на плечі.

Мокре повітря стьобало її по щоках.

Вона широко посміхалася, немов з останніх сил чинила опір приступу безпричинного сміху.
- Що вас розвеселило? - спитав Лукас.

- Й гадки не маю!
- Все одно смійтеся, вам це дуже пасує.

- Сміх усім пасує.

Почався дрібний дощик, пляж одразу покрився незліченними дрібними кратерами.

- Дивіться! - гукнула вона.

- Майже як на Місяці, правда?
- Схоже на те...
- Чого це ви посмутніли?
- Мені б хотілося, щоб час зупинився.

Софія опустила очі і пішла скоріше.

Лукас забіг уперед і став відступати, щоб залишатися з нею обличчям до обличчя.

Софія намагалася ступати в його сліди на піску.

- Я не знаю, як казати такі речі, - зізнався він з виглядом малечі.

- Тоді нічого не кажіть.

Вітер тріпав Софїї волосся, воно зачіпало його обличчя.

Вона відкинула його назад.

Тонке пасмо зачепилося за її довгі вії.

- Можна? - Він простягнув руку.

- Дивно, чого це ви раптом зніяковіли?
- Це відбувається повз мене.

- Не боріться з несміливістю, воно вам дуже пасує.

Лукас підійшов до Софії впритул, і у обох змінилися обличчя.

Вона відчула глибоко у грудях щось, чим не володіла: биття, тремтіння, що відбивалися у скронях.

Пальці Лукаса тремтіли, обіцяючи несміливу ласку.

Потім вони ковзнули по щоці Софії....
- Ось, - вимовив він, відводячи очі.

У похмурому небі блиснув спалах, вдарив грім, на них обрушилася злива.

- Мені б знову хотілося побачитись з вами, - сказав Лукас.

- Мені теж.

Тільки не у зливу, - відповіла Софія.

Він схопив Софію за плече і потяг назад до ресторану.

На білій дощаній терасі нікого не залишилося.

Сховавшись від зливи під накритим шифером дашком, вони витріщилися на потік води, що мчав по стічному жолобу.

Смілива чайка сиділа на поручнях, не зважаючи на зливу, і спостерігала за парочкою.

Софія потягнулася до найближчого столика, схопила шматок намоклого хліба, зім'яла його й кинула чайці.

Та заздалегідь злетіла і зловила частування вже в повітрі.

- Як мені вас тепер побачити? - спитав Лукас.

- З якого Всесвіту ви з'явилися? Він зам'явся.

- Скоріше, з пекла.

Софія теж зам'ялася, уважно на нього подивилася і, посміхаючись, промовила:
- Так часто кажуть мешканці Манхеттена, коли опиняються тут.

У грозу, що розігралася, їм вже доводилося не розмовляти, а перекрикуватися

Софія взяла Лукаса за руку і несподівано тихо промовила:
- Спершу ви мені зателефонуєте, дізнаєтеся, як я ся маю, у розмові запропонуєте зустріч.

Я вам відповім, що у мене робота, що я зайнята, ви запропонуєте інший день, і я скажу, що це інша справа, я саме скасувала іншу зустріч...
Зчорніле небо прочеркнула нова блискавка.

На пляжі вітер уже був схожий на шквал.

Здавалося, зараз настане кінець світу.

- Не хочете укритися від стихії? - запитала Софія у Лукаса.

- Як ви ся маєте? - промовив Лукас недоречно.

- Добре, а що? - здивовано відгукнулася вона.

- Мені б хотілося провести з вами і другу половину дня... але ви зайняті, у вас робота, кипа справ.

Може, повечеряємо сьогодні ввечері?
Софія усміхнулася.

Він розкрив плащ, аби захистити її від дощу, і так довів до машини.

Хвилі вже заливали безлюдний тротуар, але за допомогою Лукаса вона здолала повінь.

Вітер довго не давав йому відкрити дверці машини.

Але варто було їм опинитися в затишному сховищі салону, як зливу стало майже не чутно, гуркіт струменів по даху був майже заспокійливим.

Лукас довіз Софію до авто майстерні, як вона просила.

Перш ніж від'їхати, він подивився на годинник.

Вона схилилася до його вікна.

- У мене сьогодні ввечері планувалася вечеря, але я спробую її скасувати.

Я подзвоню вам на мобільний.

Він з посмішкою рушив з місця.

Софія проводжала машину поглядом, доки вона не зникла в потоці на авеню Ван Несс
Софія оплатила буксирування свого автомобіля і зарядку акумулятора.

Коли вона виїхала на Бродвей, гроза вже скінчилася.

З тунелю вона заїхала прямо у злачний квартал.

На пішохідному переході їй в очі кинувся кишеньковий злодій, який уподобав собі жертву.

Вона загальмувала, вибігла з машини і кинулася за ним.

Її оклик не злякав злодюжку, навпаки, він спробував налякати її саму.

- Не здумай! - сказала йому Софія, показуючи на жінку з аташе-кейсом, яка нічого не запідозрювала.

- Ти що, з поліції?
- Справа не в цьому!
- Тоді не лізь не у свою справу, дурепа!
І він кинувся навздогін за жінкою.

Він вже наздоганяв її, як раптом підвернув ногу і простягся на асфальті.

Жінка, нічого не підозрюючи, сіла у трамвай.

Софія дочекалася, щоб невдаха злодюжка встав, і вернулася до своєї машини.

Відкриваючи двері, вона кусала нижню губу, незадоволена собою.

Усе вийшло не так, як треба: ціль було досягнуто, але не простим умовлянням зловмисника.

Вона рушила з місця і поїхала до порту.

* * *
- Поставити вашу машину, сер?
Лукас стрепенувся і підняв голову.

Працівник стоянки якось дивно на нього подивився.

- Чому ви на мене так дивитесь?
- Ви вже 5 хвилин сидите не рухаючись у своїй машині, тому я й подумав...
- Що ви подумали?
- Що ви себе погано почуваєте.

А вже коли ви поклали голову на кермо...
- Женіть зайві думки, так ви уникнете багатьох розчарувань!
Лукас вийшов зі свого "купе" і кинув молодому службовцю ключі.

Коли відчинилися двері ліфта, він зіштовхнувся ніс до носу з Елізабет.

Та буквально налягла на нього, поспішаючи привітатися.

Лукас подався від неї.

- Ви вже вітали мене сьогодні вранці, - сказав він їй, кривлячись.

- Ви були праві щодо равликів: вони пречудові! Успіху!
Двері кабіни відкрилися на дев'ятому поверсі, і вона зникла в коридорі.

Ед зустрів Лукаса з розпростертими обіймами.

- Зустріч з вами, любий Лукас, - дуже велика вдача!
- Можна сказати і так, - погодився Лукас, зачиняючи двері кабінету.

Він підійшов до віце-президента і сів у крісло.

Херт тримав у руках "Сан-Франциско Кронікл".

- Разом ми звернемо гори!
- Не сумніваюсь.

- Ви виглядаєте не дуже.

Лукас зітхнув.

Ед відчув його роздратування, тому ще раз радісно помахав газетою зі статтею Емі.

- Неймовірна стаття! У мене самого не вийшло б краще.

Вона вже надрукована?

- Сьогодні вранці! Так і було обіцяно.

Емі - краса, чи не правда? Напевно, всю ніч над нею працювала... - Щось в цьому роді.

Ед тикнув пальцем у фотографію Лукаса.

- Я бовдур, що не передав вам свою фотографію перед зустріччю.

Нічого, ваша теж хороша.

- Дякую.

- Ви впевнені, що з вами все в порядку, Лукас?

- Так, пане президенте, я відмінно себе почуваю.

Можливо, чуття мене обманює, але у вас якийсь дивний вигляд ...

Ед налив у склянку води з кришталевого графина і додав з награним співчуттям:

- Якщо у вас проблеми, нехай суто особистого характеру, ви завжди можете мені довіритися.

Ми - велика компанія, але перш за все - велика родина!

- Ви хотіли мене бачити, пане президенте?

- Називайте мене Ед.

Херт із захопленням повідав про вечерю напередодні, що перевершила всі його очікування.

Він вже повідомив співробітникам про свій намір заснувати в компанії новий відділ під назвою «група інновацій».

Метою групи буде проведення небувалих комерційних заходів по завоюванню нових ринків.

Ед сам її очолить, цей досвід буде для нього, як курс омолодження.

Щось він засидівся без живої справи! Вже зараз багато його заступників квапливо збирають нову гвардію наближених майбутнього президента ... «Іуда ніколи не постаріє, - думав, слухаючи його, Лукас.

- Зустрічається і колективний Іуда ... »Закінчив Херт словами, що невелика конкурентна боротьба з партнером не зашкодить, навпаки, ковток кисню завжди корисний ...

- Ви поділяєте мою думку, Лукас?

- Повністю поділяю! - Відповів Лукас, киваючи.

Лукас тріумфував: задуми Херта йшли навіть далі його надій і віщували успіх його проекту. У будинку 666 на Маркет-стріт повітря влади скоро стане розрядженим... Лукас і Херт заговорили про реакцію Ан-Тоніо: більш ніж імовірно, що співвласник стане проти нових віянь. Створити новий відділ можна одним хлопком долонь, але велика операція - справа нелегка, вимагає багато часу, нагадав Херт.

Він вже марив про престижний ринок, який узаконив би владу, яку він замислив привласнити.

Лукас встав і поклав на стіл папку, з якої з'явився.

Відкривши її, він витягнув товстий документ.

Портова зона Сан-Франциско простягалася на багато кілометрів, по всьому східному березі міста.

В ній відбувалися безперервні зміни.

Доки продовжували жити - до великого засмучення ватажків компаній нерухомості, які вели бої за розвиток розважального порту і переродження прибережної території, самого ласого шматочка міста.

Маленькі вітрильники вставали на якір в невеликому курортному комплексі, і це було перемогою тих же самих підрядників, тепер зуміли перенести поле битви трохи далі на північ.

Вони вели запеклі бої за право забудови цього житлового району, будинки біля води цінувалися на вагу золота.

Ще далі виросли величезні термінали, які приймали пасажирські судна.

Вивантажувані ними юрби текли по недавно спорудженому променаду до пристані №39.

В туристичній зоні з'явилися незліченні торгові точки і ресторани.

Багатогранна комерційна діяльність на березі приносила колосальні доходи і породжувала серйозні зіткнення інтересів.

Ось уже десять років голови служби нерухомості в портовій зоні мінялися кожні п'ятнадцять місяців, що свідчило про безперервну війну інтересів навколо придбання та експлуатації об'єктів у береговій смузі

- До чого ви хилите? - Не витримав Ед.

Лукас хитро усміхнувся і розгорнув аркуш зі схемою.

Схема мала назву​​: «Порт Сан-Франциско, док 80».

- В атаку на останній бастіон!

Віце-президент забажав трону - Лукас пропонував йому коронуватися.

Він сів і поринув в подробиці свого проекту.

Становище в доках напружене.

Робота там як і раніше важка і часто небезпечна, докери - народ запальний.

Страйк може поширитися там швидше вірусної зарази.

Лукас вже зробив усе необхідне для посилення вибухової обстановки.

- Не збагну, який від цього толк для нас, - промовив Ед, позіхаючи.

Лукас відповів з байдужим виглядом:

- Поки складські та транспортні підприємства платять зарплати і оренду, ніхто не сміє попросити їх з насидженого місця.

Але становище може швидко змінитися.

Досить буде нового паралічу в їх діяльності.

- Дирекція порту ніколи не піде в цю сторону.

Ми стикнемося з потужним опором.

- Це залежить від впливових прихильників і супротивників, - сказав Лукас.

- Можливо ... - протягнув Херт, похитуючи головою.

- Для проекту такого розмаху нам потрібна підтримка на самому верху.

- Вам не треба пояснювати, що таке лобіювання, як смикати за ниточки! Чергового директора служби нерухомості порту ось-ось знову звільнять.

Упевнений, що його зацікавить премія з нагоди звільнення.

- Не розумію, про що ви говорите!

- Ви ж тонкий знавець складу клею, який застосовують для заклеювання конвертів, переданих під столом, Ед.

Віце-президент випростався в кріслі, не знаючи, як поставитися до цієї репліки.

Лукас вже попрямував до дверей, але по дорозі обернувся.

- У синій папці ви знайдете докладні відомості про нашого кандидата в заможні відставники.

Він проводить вихідні на озері Тахо, але не вилазить з боргів.

Постарайтеся якнайшвидше влаштувати мені зустріч з ним.

Головне - знайти місце для конфіденційної розмови.

Решту я беру на себе.

Херт нервово порпався в залишених на його столі паперах.

Кинувши приголомшений погляд на Лукаса, він нахмурив лоба.

- У Нью-Йорку ви займалися політикою? Двері зачинилися.

Лукас застав ліфт на майданчику, але відпустив його порожнім.

Діставши мобільний телефон, він включив його і набрав номер голосової пошти.

«Нових повідомлень немає», - двічі повторив безпристрасний механічний голос.

Тоді він знайшов в меню конвертик текстових повідомлень, але й ця скринька виявилася порожньою.

Він вимкнув телефон і зробив крок у ліфт, який знову підійшов.

Виходячи на стоянку, він змушений був зізнатися самому собі, що його турбує щось, що не піддається визначенню: биття, хвилювання глибоко в грудях, що відзивалося в скронях.

Консиліум тягнувся вже більше двох годин.

Наслідки падіння Гомеса в трюм «Вальпараїсо» ставали небезпечними.

Бідолаха все ще перебував у реанімації.

Манча постійно дзвонив до лікарні і справлявся про його стан, але лікарі зволікали з діагнозом.

Якщо трюмний матрос не виживе, то ніхто вже не зуміє стримати гнів, що наростав у вантажному порту.

На збори приїхав бос профспілки західного узбережжя.

Коли він встав, щоб налити собі каву, Софія скористалася моментом, щоб непомітно вислизнути з кімнати.

Вийшовши з під'їзду, вона відійшла на кілька кроків і, пірнувши за контейнер, набрала номер.

Вітання автовідповідача було коротким: одне слівце «Лукас».

За ним пішов гудок, запрошував висловитися.

Це Софія, сьогодні ввечері я вільна, зателефонуйте і скажіть, як ми зустрінемося.

Бувай!

Договоривши, вона подивилася на свій мобільний телефон і, сама не знаючи чому, розпливлася в усмішці.

В кінці робочого дня присутні прийняли одностайне рішення: їм буде потрібно додатковий час, щоб у всьому розібратися.

Комісія з розслідування опублікує свій висновок про причини нещастя тільки пізно ввечері. В лікарні теж чекали ранкового медичного висновку, щоб визначити шанси на виживання докера. Засідання було перервано і перенесено на завтра. Манчі звеліли зібрати членів бюро відразу по отриманні обох висновків; потім повинні були відбутися загальні збори.

Софії хотілося на свіже повітря.

Вона вийшла прогулятися на пристань.

Неподалік погойдувалася на швартовах іржава посудина під назвою «Вальпараїсо».

Здавалося, це злий пес, посаджений на ланцюг.

Корпус корабля відкидав на неспокійне море широку тінь.

По судну снували фігурки у формі: його піддали ретельній перевірці.

З капітанського містка за інспекторами спостерігав, обпершись на огорожу, капітан.

Судячи з того, з яким виглядом він кинув у воду сигарету, майбутні години обіцяли бути ще тривожніше, ніж море, яке поглинуло недопалок.

Самотність Софії, що порушувалась тільки криками чайок, перервав голос Джуелс:

- Сподіваюся, тобі не спаде на думку пірнути?

Софія обернулася і глянула на нього ласкавим поглядом.

Його сині очі сльозилися, борода була розпатлана, одяг більше нагадувала лахміття, проте все це не робило його менш значним.

Його немов оточувала аура внутрішнього витонченості.

Він не виймав рук з кишень картатих твідових штанів.

- Як тобі мій наряд? Він знав і кращі моменти.

- Що нога?

- Принаймні, залишається поряд з іншою ногою, що вже непогано.

- Ви були на перев'язці?

- Краще скажи, як твої справи.

- Голова болить.

Ці збори ніяк не закінчаться.

- Серце теж, напевно, не на місці?

- Ні, з якого дива?

- Останнім часом ти з'являєшся тут в години, коли при всьому бажанні не можна приймати сонячні ванни.

- Зі мною все гаразд, Джуелс.

Просто захотілося подихати свіжим повітрям.

- Ох, який він тут свіжий! Одна гнила риба чого варта! Але я з тобою не сперечаюся: ти в повному порядку.

Люди, які повзали по кораблю з перевіркою, спустилися вниз по трапу, сіли у два чорних «Форда» (їх дверцята зачинилися зовсім безшумно) і повільно поїхали до воріт портової зони.

- Якщо ти збиралася взяти завтра відгул, краще забудь: боюся, день буде важчим звичайного.

- Я теж цього боюся.

- Так про що ми говорили? - Схаменувся Джуелс

- Про те, що вам пора на перев'язку.

Стійте тут, я зараз до вас під'їду.

Не давши йому часу на суперечку, вона втекла.

Не вміє обманювати! - Пробурмотів Джуелс в бороду.

Повернувши Джуелс на пристань, Софія поїхала до себе додому.

Вона вела машину однією рукою, іншою шукала мобільник.

Мабуть, телефон завалився на дно великої сумки, інакше вона його вже відшукала б ... Червоний сигнал світлофора змусив її зупинитися.

Вона скористалася цим, що поритися в смітнику на кріслі праворуч і вивудити звідти телефон.

Лукас залишив повідомлення: о пів на восьму він заїде за нею додому.

Вона подивилася на годинник: в її розпорядженні залишалося рівно сорок сім хвилин, щоб встигнути обійняти Матильду і Рен і переодягнутися.

Один раз можна дозволити собі зловживання ... Вона дістала з «бардачка» синю мигалку, поставила її на панель приладів , до лобового скла, включила сирену і понеслася по Третій авеню.

* * *
Лукас збирався покинути свій кабінет.

Він зняв з вішалки плащ, погасив світло.

За шибкою розкинулось чорно-біле місто.

Він вже закривав двері, коли задзвонив телефон.

Лукас повернувся і зняв трубку.

Ед повідомляв, що запланована зустріч розпочнеться рівно о пів на восьму вечора.

У темряві Лукас надряпав на клаптику паперу адресу.

- Я вам подзвоню, як тільки знайду з співрозмовником спільну мову.

Лукас безцеремонно повісив трубку і підійшов до вікна.

Внизу розбігалися в різні сторони вулиці.

При погляді з висоти передні і задні габаритні вогні машин звивалися в жовті та червоні нитки, що плетуть в темряві павутину.

Лукас притулився лобом до скла.

У центрі кола поту, що утворилася від його дихання, тремтіла синя точка.

Сигнальна «мигалка» віддалялася в бік Пасифік Хейтс. Лукас, зітхнувши, засунув руки в кишені плаща і вийшов з кабінету.

* * *
Софія вимкнула сирену і прибрала під крісло «мигалку».

Перед будинком було вільне містечко, де вона поспішила поставити машину.

Перестрибуючи через сходинки, вона влетіла у своє помешкання.

- За тобою женеться натовп? - Запитала Матильда

- Що? ...

- Що ти так захекалася? Подивися на себе!

- Мені треба підготуватися, я страшенно спізнююся.

Як пройшов день?

- Перед обідом я бігала наввипередки з Карлом Льюїсом.

Де йому мене наздогнати!

- Сильно нудьгувала?

- По твоїй вулиці проїхало шістдесят чотири машини, з них дев'ятнадцять зелених.

Софія сіла у неї в ногах.

- Завтра я спробую повернутися раніше.

Матильда зиркнула на годинник і похитала головою.

- Не хочу встрявати в те, що мене не стосується.

- Сьогодні ввечері я йду, але повернуся не пізно.

Якщо ти не заснеш, можна буде поговорити, - сказала Софія, встаючи.

- Хто буде базікати - ти чи я? - пробурмотіла Матильда, дивлячись, як подруга зникає за дверцятами гардеробу.

Через десять хвилин Софія знову була у вітальні з одним рушником на мокрій голові, іншим - на вологих стегнах.

Схопивши матерчату косметичку, вона припала до дзеркала.

- Вечеря з кавалером? - поцікавилась Матильда.

- Він дзвонив?!

- Ще чого!

- Тоді звідки ти знаєш?

- Знаю, і все.

Софія обернулася, вперлася руки в боки і задерикувато подивилася на Матильду.

- Сама здогадалася, що у мене вечеря з Лукасом?

- Якщо я не помиляюся, в правій руці у тебе туш, в лівій - пензлик для рум'ян

- Не бачу зв'язку.

- Хочеш, підкажу? - насмішкувато запитала Матильда.

- Зроби ласка! - У голосі Софії чулося роздратування.

- Уже більше двох років ти - моя найкраща подруга-Софія схилила голову набік.

Матильда широко посміхнулася.

- ... але я вперше бачу, щоб ти фарбувалася! Софія мовчки повернулась до дзеркала.

Матильда з байдужим виглядом взяла програму телепередач і в шостий раз за день почала її вивчати.

- У нас немає телевізора, - попередила її Софія, беручи кінчиком пальця трохи блиску для губ.

- Тим краще.

Терпіти не можу телебачення! - відповіла Матильда, але з програмою не розлучилася.

У парусиновій сумці Софії, що залишилася на ліжку Матильди, заверещав мобільний телефон.

- Хочеш, я відповім? - Запропонувала Матильда невинним голоском.

Софія сама кинулася до своєї сумці і запустила в неї руку.

Намацавши телефон, вона пішла з ним у дальній куток кімнати.

- Виходить, не хочеш.

- З цими словами Матильда стала вивчати програму на завтра.

Лукас сказав, що надзвичайно шкодує, але йому довелося затриматися, тому заїхати за нею він не зможе.

Столик замовлено на половину дев'ятого на останньому поверсі будівлі «Бенк оф Америка» на Каліфорнія-стріт, в ширяючому над містом розкішному ресторані з прекрасним видом на міст «Золоті ворота».

Софії пропонувалося зустрітися прямо там.

Після розмови вона пішла в кухонний відсік і відкрила холодильник.

Звідти, як з печери, до Матильди долинув голос подруги:

- Чого тобі більше хочеться? У мене з'явився час, щоб приготувати тобі вечерю.

- Омлет, салат, йогурт.

Трохи пізніше Софія взяла з шафи плащ, обняла Матильду і акуратно закрила за собою двері.

Перш ніж рушити з місця, вона опустила протисонячний щиток і кілька секунд вивчала своє відображення у люстерку.

Потім в задумі підняла скло і повернула ключ у замку запалювання «Форда».

Коли машина звернула за ріг, у вікні Рен опустилися жалюзі.

Софія залишила машину біля стоянки і подякувала молодого службовця в червоній лівреї за жетон.

- Хотілося б мені бути вашим партнером за сьогоднішньою вечерею! - зізнався хлопець.

- Щиро дякую! - Пробурмотіла вона, спалахнувши від збентеження і задоволення.

Обертові двері переправила Софію в хол. Після закриття офісів для публіки залишалися відкриті тільки бар на першому поверсі і панорамний ресторан на останньому. Вона рішучим кроком попрямувала до ліфта, відчуваючи в роті незнайому перш сухість.

Вперше Софія відчувала спрагу.

Вона подивилася на годинник: у неї в запасі було ще десять хвилин.

Побачивши за вітриною кафе привабливе мерехтіння барної стійки, вона змінила напрямок.

Вона уже збиралася увійти, коли впізналася профіль Лукаса, захопленого бесідою з головою портових служб нерухомості.

Вона злякано позадкувала і повернулася до ліфта.

Трохи пізніше метрдотель підвів Лукаса до столика, за яким його чекала Софія.

Вона встала, він поцілував їй руку і запропонував сісти так, щоб їй відкривався найкращий вигляд.

За вечерею Лукас засипав Софію питаннями, вона відповідала тисячею своїх.

Він віддавав належне ласощам, вона ні до чого не доторкалася, акуратно відсуваючи тарілки.

Коли офіціант переривав їх розмову, їм здавалося, що перерва буде безкінечна.

При наближенні офіціанта з віничком для змітання крихт, схожою на зазубрений серп, Лукас поспішно сів поруч з Софією і сильно дмухнув на скатертину.

- От я й навів чистоту.

Можете не турбуватися, дуже дякую, - кинув він офіціантові.

Бесіда відновилася.

Лукас закинув руку на спинку банкетки, Софія відчула потилицею тепло його руки

Офіціант з'явився знову, викликавши у Лукаса обурення: він поклав перед ними ложки і поставив на столик шоколадний мус. Спритно крутанув тарілку, демонструючи клієнтам всю принадність десерту, офіціант випростався і гордо виголосив його назву.

- Правильно зробили, що уточнили, - не витримав Лукас.

- Раптом ми б сплутали мус з морквяним суфле?

Офіціант з гідністю віддалився.

Лукас нахилився до Софії.

- Ви нічого не їли!

- Я дуже мало їм, - відповіла вона, опускаючи голову.

- Доставте мені задоволення, спробуйте хоча б це! Райський смак, пальчики оближете!

Він не залишив їй вибору: зачерпнув гарячого мусу, підніс ложку до її рота і залишив гарячу страву у неї на язиці.

Тремтіння у грудях у Софії стало ще сильніше, і вона зі страхом втупилася Лукасу в очі.

- Одночасно гаряче і холодно, - повідомила вона.

- Смачно!

Піднос в руках у сомельє трохи нахилився, чарка з коньяком попливла до краю, перекинулася, впала на підлогу і розбилася на сім однакових осколків.

Зал принишк, Лукас пчихнув.

Софія перервала мовчанку: у неї залишалося до Лукасу ще два питання, і вона взяла з нього обіцянку відповісти на них без вивертів.

- Що ви робили в суспільстві директора служб нерухомості порту?

- Дивно, що ви про це питаєте.

- Ми домовилися: без вивертів!

Лукас пильно дивився на Софію.

Її рука лежала на столі, він присунув до неї свою.

- Це була зустріч з професійного приводу, як і попередня.

- Це все одно не відповідь.

Ви здогадуєтеся, яким буде друге питання.

Чим ви займаєтеся? На кого працюєте?

- Можна сказати, що я при виконанні завдання.

Він часто забарабанив пальцями по столу.

- Що за завдання? - не вгамовувалася Софія.

Лукас відвів очі від Софії, бо відчув на собі інший спрямований на нього погляд.

В глибині залу сидів з хитрою усмішкою на губах Блез.

- Що сталося? - Запитала Софія.

- Вам недобре?

Лукаса було не впізнати.

Це був вже зовсім не та людина, з яким вона провела вечір, повний тонких, незвіданих відчуттів.

- Більше ніяких питань! - гримнув він.

- Ідіть в гардероб, заберіть свій плащ і їдьте додому.

Я зв'яжуся з вами завтра.

Вибачте, зараз я нічого не можу вам пояснити.

- Та що з вами? - злякано ахнула вона.

- Негайно йдіть!

Вона встала і перетнула зал.

До її слуху виразно долинав кожен, навіть самий слабкий звук: падіння приладу, зіткнення келихів, шерех старої хустки, яким літній відвідувач, ровесник хустки, витирає собі верхню губу, зітхання без смаку одягненою дами, заздалегідь пожираючої поглядом тістечка, мовчання бізнесмена, який навіть у ресторані не відволікається від справи і читає ділову сторінку газети, цікавість затамувавши подих пари ... Вона додала крок.

Нарешті двері ліфта приховали її від непрошених поглядів.

У ній вирували суперечливі почуття.

Вона вибігла на вулицю, де задихнулася від вітру. Машина забрала її геть разом з тремтінням і сумом.

Коли Блез опустився на місце Софії, Лукас стиснув кулаки.

Ну, як наші справи? - пролунало грайливе питання.

- Чого вам тут треба? - Лукас навіть не намагався приховати своє роздратування.

- Я відповідаю за внутрішні і зовнішні комунікації.

Ось і вирішив поспілкуватися з вами!

- Не збираюся перед вами звітувати!

- Лукас, Лукас, охолоньте! Які звіти? Проста турбота про здоров'я мого жеребчика! Як я подивлюся, він чудово себе почуває.

Приторний голос Блеза був повний нещирої приязні.

- Я знав, що ви молодець, але все одно змушений зізнатися, що недооцінював вас

- Якщо це все, що ви збиралися мені сказати, то я попросив би вас піти.

Я спостерігав, як ви заколисуєте її своїми серенадами.

Зізнатися, під час десерту я мало не зааплодував! Чесне слово, старина, це було геніально!

Лукас уважно спостерігав за Блез, силкуючись зрозуміти, що привело цю тупу скотину в такий захват.

- Звичайно, ви не перлина всесвіту, Блез, але не впадайте у відчай.

Коли-небудь до нас у лапи обов'язково попаде грішниця, провина якої буде достатньо огидна, щоб її засудили провести кілька годин у ваших обіймах.

- Не треба зайвої скромності, Лукас, я все зрозумів і схвалюю вас. Ваш розум не перестає мене дивувати.

Лукас відвернувся і жестом вимагав рахунок.

Блез подав метрдотелю кредитну картку.

- Я сплачу!

- Чого ви, власне, прагнете? - Запитав Лукас, забираючи рахунок з спітнілої руки Блеза.

- Ви могли б довіряти мені трохи більше.

Чи треба нагадувати, що цю місію вам довірили завдяки мені? Не будемо валяти дурня, адже ми обидва в курсі справи!

- У курсі чого? - Запитав Лукас, встаючи.

- Хто вона!

Лукас повільно сіл, не зводячи очей з Блеза.

- Хто ж вона?

- Вона і є та, інша, шановний ... Ваша суперниця!

Лукас роззявив рот, немов в атмосфері стало недостатньо кисню.

- Та, кого послали проти вас, - пояснив Блез.

- Ви наш демон, вона їх янгол, елітний агент!

Блез нахилився до Лукасу, той відсахнувся.

- Не хвилюйтеся ви так, друже! Така вже в мене робота - все знати.

Я вважав своїм обов'язком вас привітати.

Спокуса янгола - це для нашого табору не просто перемога, а справжній тріумф! Це ж і відбувається, чи не так?

В останньому питанні Блеза Лукас розчув невпевненість.

- Ви самі сказали, що ваша робота - все знати, - промовив Лукас з іронією навпіл з люттю.

І він вийшов з-за столу.

Коли він крокував по залу, до нього долинув голос Блеза:

- Ще я з'явився підказати вам включити мобільник.

Вас шукають! Людина, з якою ви нещодавно провели переговори, дуже хоче сьогодні ж увечері укласти з вами договір.

Лукаса відвіз ліфт.

Блез, спокушений недоїденим десертом, сів і жадібно занурив в шоколад спітнілий палець.

* * *
Машина Софії мчала по авеню Ван Несс.

Всі світлофори у неї на шляху слухняно переключалися на «зелений».

Вона включила радіо і зловила станцію, що транслює рок.

Її пальці на кермі стали разом з ударними відбивати ритм, вона стукала все сильнішим, поки не зробила собі боляче.

Повернувши на Пасифік Хейтс, вона різко загальмувала перед будиночком, де знайшла притулок.

У вікнах першого поверху не було світла.

Софія стала підніматися по сходах, але дісталася тільки до третьої сходинки, коли двері міс Шерідан прочинилися.

Промінь світла, що проник зі сходів в темну домівку Рен, здався Софії вказівним перстом.

Я тебе попереджала!

- На добраніч, Рен.

- Краще посидь зі мною, «на добраніч» скажеш, коли підеш спати.

Хоча, судячи по твоєму обличчю, ніч має бути безсонною.

Софія підійшла до її крісла, опустилася на килим, поклала голову на підлокітник.

Рен погладила її волосся і промовила:

- Сподіваюся, у тебе є питання? Тому що у мене вже готова відповідь!

- Не можу висловити, що я відчуваю ...

Софія встала, підійшла до вікна і відігнула фіранку.

«Форд» мирно спав на вулиці.

- Мені неприйнятна нетактовність.

На немає і суду немає.

У моєму віці майбутнє стискається на очах, при моїй далекозорості мимоволі занепокоїшся.

Кожен день я дивлюся вперед з жахливим відчуттям, що дорога обірветься у самих кінчиків моїх туфель.

- Чому ви це говорите, Рен?

- Тому що я знаю, як ти шляхетна й соромлива.

Для жінки мого віку радості і печалі улюблених людей подібні кілометрам, віднятим у насуванні ночі.

Ваші надії, ваші бажання нагадують нам, що і після нас шлях продовжиться, що скоєне нами в житті наділений змістом, нехай нікчемним, це виправдовує наше існування.

А тепер ти мені розкажеш, що тебе гнітить.

- Я не знаю!

- Те, що ти відчуваєш, зветься тугою

- Я стільки всього вам розповіла б, якби могла.

- Не хвилюйся, я сама здогадуюсь ... - Рен ласкаво підняла Софії підборіддя кінчиком пальця.

- Не ховай від мене свою посмішку! Досить крихітного зернятка надії, щоб засіяти ціле поле щастя.

Потрібно тільки трохи терпіння, щоб воно зуміло прорости.

- Ви кого-небудь любили, Рен?

- Бачиш всі ці старі фотографії в альбомах? Так от, від них немає ніякого пуття! Більшість зображених на них людей вже давно померли, але для мене вони зберігають важливість.

Знаєш, чому? Тому що всі ці фотографії я зробила сама! Знала б ти, до чого сильно мені хочеться, щоб ноги знову, хоча б разок, перенесли мене туди! Користуйся випадком, Софія! Біжи, не втрачай часу! Наші понеділки часом виснажливі, наші неділі бувають сумні, але як добрий Господь, що дарує нам тиждень за тижнем!

Рен розкрила долоню, взяла Софію за вказівний палець і провела ним по своїй лінії життя.

- Знаєш, хто такий Башер? - Софія мовчала.

Голос Рен став ще ласкавіший.

Це той, кого для тебе призначив Бог, твоя друга половинка, твоя справжнє кохання.

Всі свої здібності треба направити на те, щоб його знайти і, головне, розпізнати.

Софія мовчки дивилася на Рен.

Потім вона встала, ніжно поцілувала її в чоло і побажала спокійної ночі.

Перш ніж вийти, вона поставила останнє питання

- Серед ваших альбомів є один, який мені дуже хотілося б подивитися ...

- Який? Ти все їх переглянула по десятку разів!

- Ваш власний, Рен.

Двері за нею нечутно зачинилися.

Вона вже піднялася наверх, але раптом передумала, нечутно спустилася, вийшла і розбудила старий «Форд».

Місто було майже порожнє.

Вона поїхала вниз по Каліфорнія-Стріт.

Червоний сигнал світлофора змусив її зупинитися перед входом в будівлю, де вона вечеряла.

Службовець стоянки дружньо помахав їй рукою, вона перевела погляд на ніколи не сплячий Чайнатаун ​​ліворуч від неї.

Ще через кілька кварталів вона поставила машину біля тротуару, пішки перетнула вулицю, натиснула долонею на панель в східній стіні вежі-піраміди і опинилася в холі.

Привітавши Петра, вона сіла в ліфт і поїхала на верхній поверх.

Коли двері відкрилися, вона сказала, що хоче бачити Михаїла.

Секретар відповіла, що дуже шкодує, але східний день вже почався, і її хрещений-наставник трудиться на іншому кінці світу.

Софія невпевнено запитала, чи може вона побувати у Пана.

- У принципі, так, хоча це може виявитися нелегко

- Секретар не витримала і, бачачи здивування Софії, пояснила: - Вам я можу про це розповісти! У Пана є свій коник, хобі, якщо хочете: ракети! Він з розуму від них сходить.

Від думки, що люди запускають їх в небеса, Він регоче до упаду.

Ніколи не пропускає запуски: замикається в кабінеті, включає всі екрани - і ніхто не може до Нього звернутися.

Не приховаю, з тих пір, як цим зайнялися ще й китайці, становище стало набагато серйозніше.

- Зараз якраз запуск? - незворушно запитала Софія.

- Якщо не виникне технічних проблем, зліт повинен відбутися через тридцять сім хвилин двадцять чотири секунди.

Може, хочете, щоб я щось передала Пану? Це важливо?

- Ні, не треба Його турбувати.

Просто хотіла поставити одне питання ... Нічого, я зайду пізніше.

- Де вас шукати? Коли я готую для Нього незакінчені записки, то маю право додати в куточку власну думку.

Напевно, прогуляюсь в порту.

Спокійної західній ночі або доброго східного дня, не знаю, що для вас краще!

Софія покинула вежу.

Під мрячним дощем вона не поспішаючи дійшла до машини, сіла за кермо і поїхала до пристані № 80, в інше місце міста, яке слугувало їй притулком.

Їй потрібне свіже повітря, необхідно було опинитися серед дерев.

Тому вона змінила напрямок, в'їхала в парк «Золоті ворота» по алеї Мартіна Лютера Кінга і зупинилася біля центрального озера.

Ліхтарі, оточені світловими німбами, не дозволяли розгледіти в небі зірки.

Світло фар вирвав з ночі павільйон, де в гарну погоду гуляючі брали напрокат човна.

На стоянці було порожньо.

Вона вийшла з машини, попленталась до лавки під ліхтарем, присіла.

Крупний білий лебідь, якого підганяв легкий вітерець, ковзав з закритими очима по воді повз жаби, яка дрімала на аркуші латаття.

Софія зітхнула.

На алеї з'явився Він.

Пан йшов розсіяною ходою, засунувши руки в кишені.

Переступивши через низеньку гратчасту огорожу, Він покрокував прямо по галявині, огинаючи квіткові клумби.

Підійшовши до лавки, Він сів поруч із Софією.

-Тобі знадобилося мене побачити?

-Я не хотіла Вас турбувати, Пане.

- Ти Мене ніколи не турбувала.

У тебе проблема?

- Ні, питання.

Очі Пана засяяли ще яскравіше.

- Слухаю тебе, дочка Моя.

- Ми тільки й робимо, що проповідуємо любов, але у нас, янголів, на озброєнні одні теорії.

Що таке справжня земна любов, Пане?

Він подивився в небо і обійняв Софію за плечі.

- Це найпрекрасніший Мій винахід! Кохання - крупиця надії, постійне оновлення світу, дорога до Землі Обітованої.

Я створив різноманітність, щоб людство пестувало розум: одноманітний світ був би смертельно тужливий! І потім, смерть - всього лише мить в житті того і тієї, хто вмів кохати і бути коханим.

Софія накреслила кінчиком туфлі коло на гравії.

- А Башер - це правда?

- Непогано придумано, так? Той, хто відшукає свою другу половинку, стає досконалішим всього людства, разом узятого.

Людина унікальна не сама по собі - якби я хотів зробити її такою, то створив би людину.

Можливо, одна людська істота недосконала, але немає на світі нічого більш досконалого, ніж дві люблячих один одного істоти.

- Тепер я краще розумію ... - промовила Софія, прокреслюючи пряму лінію посередині свого кола.

Він встав, знову засунув руки в кишені і вже збирався піти, як раптом поклав руку на голову Софії і сказав лагідним, змовницьки тоном:

- Я довірю тобі великий секрет.

Єдине питання, яке я собі ставлю з самого першого дня: сам Я винайшов кохання чи кохання винайшло Мене?

Віддаляючись легким кроком, Бог глянув на Своє відображення у воді, і до слуху Софії долинуло Його бурчання:

- Всі «Пан» і «Пан» ... Пора Мені назватися яким-небудь ім'ям.

І так вони Мене старять, та ще ця борода ... - Він озирнувся і запитав Софію:

- Як тобі таке ім'я: «Х'юстон»?

Збита з пантелику, Софія дивилася йому вслід.

Заклавши за спину Свої прекрасні руки, Він бурмотів собі під ніс:

- «Містер Х'юстон» ... Ні, просто «Х'юстон», відмінно!

Голос Його розтанув за стовбуром могутнього дерева.

Софія довго сиділа одна.

Жаба на лататті, не зводячи з неї витріщених очей, двічі квакнула.

Софія нагнулася до неї:

- Ква-ква?

Після цього вона сіла за кермо і поїхала з парку «Золоті ворота».

На пагорбі Ноб Хілл годинник пробив одинадцять разів.

* * *

Передні колеса завмерли в декількох сантиметрах від краю пристані, передній бампер «Астон-Мартіна» навис над водою.

Лукас виліз з машини, залишивши відкритими дверцята.

Він поставив ногу на задній бампер, приготувався до поштовху, зробив глибокий вдих - і прибрав ногу.

Він відійшов на кілька кроків, відчуваючи запаморочення, нахилився над водою.

Його вирвало.

- Як я подивлюся, справи йдуть неважливо! Лукас випростався.

Старий волоцюга простягав йому цигарку.

- Темний тютюн, міцноватий - якраз за обставинами.

Лукас взяв цигарку, Джуелс клацнув запальничкою, язичок полум'я на коротку мить осяяв обличчя обох.

Лукас глибоко затягнувся і закашлявся.

- Хороші! - Схвалив він, відкидаючи подалі цигарку.

- Щось із шлунком? - запитав Джуелс.

Ні! - простогнав Лукас.

- Може, хандра?

- Краще скажіть, як поживає ваша нога, Джуелс

- Як все інше: кульгає!

- Треба її перебинтувати, щоб не загноїлась, - порадив Лукас, віддаляючись.

Джуелс спостерігав, як він крокує до старих офісних будівель метрів за сто від води.

Лукас вибіг по поїденою іржею драбинці і загримотів по трапу уздовж фасаду другого поверху.

Ваша хандра - блондинка чи брюнетка? - Крикнув йому Джуелс.

Але Лукас не почув крику.

За ним зачинилися двері єдиного кабінету, у вікні якого горіло світло.

* * *
Софії зовсім не хотілося повертатися додому.

Як не раділа вона тому, що дала притулок Матильді, з її появою в будинку не стало так необхідного Софії усамітнення.

Вона пройшла під старою вежею з червоної цегли, висівшейся над порожньою пристанню.

Годинник під конічним карнизом вежі позначив одним ударом половину дванадцятого.

Вона наблизилася до краю пристані.

Світло місяця, пробиваючись крізь легкий серпанок, падав на ніс старого торгового корабля.

- Люблю цю стару посудину: ми з нею ровесники! Вона теж рухається зі скреготом, проржавіла сильніше мене

Софія обернулася і посміхнулася Джуелс.

- Нічого проти неї не маю, - сказала вона.

- Будь трапи не в такому жалюгідному стані, «Вальпараїсо» подобався б мені ще більше.

- Залізо у цій пригоді ні при чому.

- Звідки ви знаєте?

- У доках навіть у стін є вуха, недомовлені слова перетворюються на недомовлені фрази ...

- Вам відомі обставини падіння Гомеса в трюм?

- Загадкова історія! Якби це був недосвідчений юнга, то можна було б звалити все на його власну неуважність.

Недарма по телевізору талдичат, що молоді дурніші старих! Але телека у мене немає, а докер - бувалий матрос.

Ніхто не повірить, що він звернув собі шию через помилку.

- Може, йому стало погано?

- Не виключено, але треба розібратися, що викликало нездужання.

- У вас є свої міркування!

- Головне, я змерз, ця вогкість пробирає мене до кісток.

Я не проти продовжити нашу бесіду, але подалі від води, біля сходів до контори.

Там щось на зразок мікроклімату.

Не возражаешь?

София взяла старика под руку и увела его под трап, служивший конторе коридором между офисами.

Джу-Елс облюбував містечко під єдиним вікном, в якому в цей пізній час ще не згасло світло.

Софія знала, що у всіх людей похилого віку є примхи і що любити їх - означає не чинити перешкод їх звичкам.

- Зовсім інша справа! - заявив Джуелс.

- Тут краще всього!

Вони сіли біля стіни.

Джуелс розгладив свої клітчаті штанини.

- Так що там щодо Гомеса? - нагадала йому Софія.

- Нічого я не знаю! Але ти слухай, раптом вітерець чогось нам нашепоче?

Софія насупилася, але Джуелс приклав до уст палець.

У нічній тиші Софія почула низький голос Лукаса, що долинав з кабінету в неї над головою.

***

Херт, сидячи на краю пластикового столу, підштовхував в сторону директора служби нерухомості порту запечатаний пакет з крафт-паперу.

Один навпроти одного сиділи Теренс Уоллес і Лукас.

- Третина зараз, третина - коли ваша адміністративна рада проголосує за відчуження доків, остання третина - коли я підпишу дозвіл на виключне право продажу ділянок, - говорив віце-президент.

- Ми домовилися, що рада збереться до кінця тижня, - нагадав Лукас.

- Занадто мало часу, - простогнав Уоллес, ще не наважившись взяти коричневий пакет.

- Наближаються вибори! Мерія з радістю оголосить про перетворення брудної портової зони в чистеньке житло.

Це буде справжньою манною небесною! - І Лукас сунув пакет Уоллесу в руки.

- Від вас вимагається не така вже важка робота.

Лукас встав, підійшов до вікна, відчинив його і додав:

- А оскільки скоро вам вже не потрібно буде працювати, ви зможете навіть відмовитися від підвищення, яке вам запропонують в подяку за те, що ви їх збагатили ...

- Вірніше, за запобігання неминучої кризи! - Підхопив Уоллес манірним тоном, протягуючи Еду великий білий конверт.

- У цій секретній доповіді вказана вартість кожної ділянки. Підвищіть її на десять відсотків - і мої адміністратори не зможуть відмовитися від вашої пропозиції.

Уоллес схопив пакет і радісно його потряс.

- Вони у мене зберуться не пізніше вечора п'ятниці!

Увагу Лукаса, що залишився біля вікна, привернула тінь внизу.

Коли Софія сідала в машину, йому здалося, що вона заглянула йому в очі.

Габаритні вогні «Форда» розтанули в темряві.

Лукас повісив голову.

- У вас не буває докорів совісті, Теренс?

- Страйк спровокую не я! - Відповів той, виходячи з кабінету.

Лукас відкинув товариство Еда і залишився один.

Дзвони собору Божої Милості пробили північ.

Лукас надів плащ, засунув руки в кишені.

Відкриваючи двері, він погладив кінчиками пальців обкладинку вкраденої книги, яку скрізь носив із собою.

З посмішкою дивлячись на зірки, він продекламував:

- Да будуть світила на тверді небесній, для відділення дня від ночі ... і для знамень, і часів, і днів, і років.

І побачив Бог, що це добре.

І був вечір, і був ранок ....

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/16354/53647

Переводчики: Ksenia09, Maraboo, PurplePand, dominanta23

Una, faetonukr, Risha_Rose, ggl

Anut_ka