Готовый перевод Kim Harrington - Clarity / Кім Харінгтон - Чіткість: Двадцять шість

- Я дійсно вважаю, що тобі краще піти додому,- сказала мама. - Відпочинь.

Мої пальці злегка торкнулись пов'язки на голові.
- Я буду відпочивати тут.

- Я також,- сказав Пері зі стільця поруч зі мною.
В нього була така ж пов'язка на голові. Ми виглядали немов два ідіоти, що побились головами.

Ми годинами були в лікарні. Моя рана була не такою і важкою. Мені були потрібні лише марля і таблетки. Пері наклали три шви і в нього був легкий струс, але з ним буде все гаразд.

Джастін... Ми все ще не знали.

Гебріел повернувся в зону очікування з повними руками пляшок з водою, які ми схопили і відкрили.

- Гебріел,- сказала моя мати, нахиляючись вперед у кріслі. - Як твій батько дізнався, що мої діти були в небезпеці?

Гебріел зробив великий ковток води.
- У відділок зателефонувала та божевільна пані і репетувала, що ми негайно повинні їхати у ваш будинок.
- Ех,- сказала мама, стягуючи її виснажене волосся у низький хвостик.- Міллі, мабуть, чула шум.

Гебріел знизав плечима.
- Ким би вона не була, але в неї був сильний російський акцент. Це все, що я знаю.

Мадам Маслов. В мене з'явились мурашки. У неї, напевно, було видіння боротьби і вона вчасно зателефонувала в поліцію. Я ковтнула слину. Я оцінила її, знаючи, як решта людей оцінювала мене. І помилилась. Вона була такою ж шахрайкою, як і я.

Я пішла за поворот, щоб викинути пусту пляшку у сміттєвий контейнер. Гебріел пішов зі мною. Коли ми лишились наодинці, він підійшов ближче і обійняв мене, поклавши підборіддя на мою голову. Я занурилась в його обійми, розділяючи емоції та виснаження на його плечах.

- Пробач,- сказав він тихо. - Ти була права щодо Клейвортів.

- Напівправа,- сумно сказала я, відсторонившись.
Якби я побачила всю картину, то могла б врятувати Джастіна.

- Половина - це більше, ніж я думав, що ти зможеш.

- Але в кінці ти повірив мені. Настільки, що сказав батьку затримати Сесіль.

- Я хочу також вибачитись за підозри стосовно твого брата.

Я швидко пробачила йому це, адже я також останнім часом робила багато швидких і неправильних припущень.

- Я хотів би дещо дізнатись, - сказав Гебріел. Він глибоко вдихнув.- Ми можемо все почати з початку? Ти можеш дати мені ще один шанс?

До того, як я могла подумати над запитанням Гебріела, я побачила рух у нього за плечем. Пан Спелмен швидко йшов по коридору. Я підбігла до нього, коли він зайшов в зону очікування. Мама з Пері встали.

- Як він?- спитала мама.

- Операція пройшла успішно і він прийшов до тями. Ми поговорили. З ним все буде добре.

Мені на серці полегшало. Я дозволила собі видихнути, ніби не могла цього зробити годинами.

Всі почали перемовлятись в кімнаті.

- Моя дружина погодиться піти в кафетерій лише, якщо з ним хтось побуде,- пан Спелмен поглянув на мене і я швидко кивнула.

Я поспішила до коридору і помчалась в кімнату, намагаючись не грюкати дверима. Джастін лежав на ліжку з закритими очима, його обличчя було сірим. Він був без сорочки і велика біла пов'язка закривала ліву сторону живота. Я закрила очі і глибоко дихала носом. Я відчула полегшення. Ніби я не могла повірити, що все гаразд, доки не побачила його.

- Клер,- сказав Джастін.

Я поспішила до боку ліжка.
- Ти не спиш.

- Так, просто дозволив очам відпочити. Радий бачити тебе. Я такий радий, що з тобою все добре.

- Як ти себе почуваєш?

Він трошки піднявся на ліжку і скривився.
- Бути підстреленим - лажово. Буду чесним. Але це того коштувало, якщо врятувало тебе,- він слабо посміхнувся.

- Я не знаю, що робила би, якби втратила тебе,- сказала я.

- Ти кажеш це, адже я майже помер, рятуючи твій зад.
Я засміялась.
- Неправда. Я зрозуміла це, коли поцілувала тебе на набережній.

Його брови піднялись.

- Але це не означає, що я хочу, щоб ми були разом знову.

- Ми будемо,- сказав він, схрестивши руки. - Тепер це лише питання часу.

- Ти дуже впевнений.

- Можливо, я здатен бачити майбутнє,- він підморгнув.

- А місце ще для двох знайдеться на цьому святі кохання?- спитав Пері, засовуючи голову у кімнату.

- Звичайно, чувак,- сказав Джастін.

Пері з Гебріелем зайшли.

- Чувак,- сказав Джастін, сміючись з Пері. - Чудова пов'язка.

- Вона надто туго сидить,- Пері доторкнувся до своєї пов'язки. - В мене болить голова.

- Я мав би віддячити твого батька, хлопче,- сказав Джастін Гебріелу, потискаючи йому руку.- Лікар сказав, що якби я пролежав там трохи довше, то помер би від кровотечі.

Я спостерігала за розмовою між Джастіном та Гебріелем. Мої очі переходили від одного до іншого і я почувалась такою впевненою. Я вирішила, що вже час мені йти. Забагато метеликів для мене в цій кімнаті.

Я позадкувала в коридор обережно, щоб не спіткнутись об сумку, яку хтось лишив біля дверей.

- Клеріті.

Я обернулась і побачила Мадам Маслов, яка спішила до мене коридором.
- Твоя мати сказала, що я можу знайти тебе тут. Є те, що я повинна була сказати їй, але є і слова для тебе.
- Це були Ви,- сказала я.

Вона швидко спинилась.
- Про що ти говориш?

- Ви підрізали шину моєї мами, до того як ми першого разу поїхали до будинку Клейвортів. А потім Ви зателефонували прохаючи про читання, перед тим як я пішла наступного разу. Чому Ви просто не сказали, що я була в небезпеці?

Вона поклала руки на стегна і подивилась на мене.

- А, так,- всміхнулась я, згадуючи.- Ви казали мені.

- Як я вже казала, ти не чуєш, що тобі кажуть.

- Але Ви нічого конкретного не казали.

- Я не знала подробиць. Відчувала лише коли ти була в небезпеці. Я зробила, що могла.

- Дякую Вам за це,- я взяла її руку.- Пробачте, що моя родина була не рада Вам. Це зміниться тепер.

- Тепер?- вона зареготала.- Якраз тоді, коли я їду?

- Ви покидаєте місто? Чому?

- Та ціль, заради якої я тут опинилась, була не дуже доброю,- вона показала кавички пальцями.

- Що Ви маєте на увазі?

- Мене... Як це буде по вашому? Найняли. Хтось оплатив мою оренду, рекламу, а все що я повинна була робити, то це проводити читання і задовольняти клієнтів. Я думала що це чудова угода. Яка чудова країна Америка з її інвесторами. Але тепер я зрозуміла, що була частиною плану помсти вашій родині. Я на таке не згодна.

Тепер в цьому був сенс. Чому Стівен був у її крамниці того дня на набережній. Чому я бачила Сесіль, яка йшла звідти перед нашою сваркою.
- Сесіль Клейворт заплатила Вам.

- Так,- відповіла вона.

Це була відплата за підставу Стівена у школі. Дідько, для тої родини помста була, неначе хобі.

- Пробач за ті неприємності, з якими я допомогла,- вона погладила мене по щоці і розвернулась, щоб йти.

- Чекайте,- сказала я.- Перед тим, як Ви підете... можете сказати мені номери завтрашньої лотереї?

Вона відкинула голову і засміялась.
- Ні. Ніяких номерів лотереї. Але я проведу тобі швидке читання.

Вона підсіла до мене, ніби знала якийсь секрет, і затисла мою руку між її рук. Вона поцокала язиком і похитала повільно головою.
- Я бачу дві речі в твоєму майбутньому. Одна буде скоро, а інша - трохи пізніше. Скоро твій брат поранить щиколотку. А потім... чиєсь кохання до тебе буде не справжнім... почуття будуть породжені не любов'ю, а хворобою...- її очі широко відкрились, коли вона опустила мою руку. - Будь обережною.

- Гаразд... дякую.
Я здригнулась. Маслов знала, коли я була в небезпеці минулого разу, але ж це нічого не означало. Правда? Вона просто вгадувала. Я так сподівалась.

- Ще одне питання,- я оглянулась в коридорі, щоб впевнитись, що там не було моєї мами.- Про чоловіка, якого вибачили і який був схожий на мого брата. Він був достатньо дорослий, щоб бути моїм батьком.

Очі Маслов розширились.
- Чому ти питаєш таке?

- Я не мала жодної звістки про нього вже п'ятнадцять років.
Вона нахмурилась і стисла губи.
- Може бути. Він дуже схожий. Але...

- Але що?

- Якщо це твій батько, радій, що він не тут.

Перш ніж я осмислила все це, двері в кімнату Джастіна відчинились. Я обернулась і побачила Пері, що прощався з ним. А коли поглянула назад, то побачила, що Маслов вже напівдорозі по коридору.

- Лайно,- сказала я.

- Тихо! Тихо!

Я обернулась якраз вчасно, щоб побачити, як Пері спіткнувся об сумку, кинувся вбік і приземлився на підлогу. Він кричав, немов мала дівчинка.

Тримаючись за щиколотку.

Згодом, коли мама нарешті дозволила мені бути не в зоні її бачення, я побігла на пляж і сіла на теплий пісок. Зачерпнула жменю його і дозволила піщинкам прослизати крізь пальці і розноситись вітром. Пінні хвиль то котились туди-сюди, що радувало малих дітей, що бігали зі своїми відеречками, не думаючи ні про що у світі.

Я думала про Джастіна і Гебріела і мої заплутані почуття до них.

Думала про моторошні слова Маслов про чоловіка, який міг бути моїм батьком і її попередження щодо чиїхось намірів стосовно мене.

І, зрештою, я думала про Стівена і те, що він накоїв. Згодом я зрозуміла його мотиви. Я знала про вірність та про те, що родина передусім. Я вже знала на що можу бути здатною заради своєї. Я приховувала інформацію від поліції. Використовувала людей. Брехала.

Я сильніше задумалась... як далеко я могла піти? Стівен знав це.

Сподіваюсь, я ніколи не дізнаюсь власних меж.

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/51950/220373

Переводчики: ryno08