Готовый перевод Cherise Sinclair - Hour of the Lion / Шеріз Сінклер - Година лева: Глава 1

"Це був дійсно поганий сон", подумала Вік, навіть якщо він розпочався досить добре. Вона дивилася на батька, намагаючись не метушитися, і читала риночні плітки, і вона вона пам'ятала їх кожну деталь. Він дійсно посміхався і сказав, що не може обійтися без неї. Але якимось чином минуло двадцять років, її бос стояв біля її лікарняного ліжка і казав, що з солдата інваліда йому ніякої користі.

Навіть зараз, прокинувшись, вона відчувала гостру біль у грудях.

Лише… біль був реальним. Її ребра дійсно боліли. Це було більше ніж відлуння кошмару. ЇЇ пошкоджене снайпером коліно боліло неначе витягнутий зуб, а голова нестерпно пульсувала. Це не може бути похмілля. Вона зав'язала з випивкою, від тоді, як Велс завербував її до супер-крутого підрозділу секретних операцій.

Коли вона відкрила очі, світло вибухнуло ніби із світлової гранати, і їй ледве вдалося заглушити стогін. Лише думка про повертання голови викликала жовч в її роті. "Тож не рухайся, сержанте. Просто оціни стан". Вона згорнулася калачиком і її щока опинилася на холодному цементі. По спинні пройшлися "мурашки" коли вона зрозуміла, що її руки зв'язані з переду. Примруживши очі, вона взялася оглядати кімнату. Балки, шлакоблокові стіни, і крихітне прямокутне віконце під стелею. Сморід калу і хвороби, змішаного з душком цвілих шкарпеток. Підвал.

Сива жінка лежала поруч, спиною до Вік. Знайомий вигляд. "Саме так". Її пам'ять відновилася.

Врятувати жінку, яка намагалася втекти від мужчини. Виконано.

Не перемогла. Виконано.

А тепер зв'язана у підвалі. Виконано.

Можливо у неї навіть струс мозку, зважаючи на швидкість її мислення. Її день точно котиться у пекло. «Я могла б працювати краще». Чому, біс забирай, вона ризикувала своїм життям, а не зателефонувала до поліції?

Відповідь була дійсно паршивою. Вона поводилася, як дурний мачо, щоб довести, що вона ще в змозі на щось. Що їй не було завдано непоправного ушкодження. Але так і було. В лікарні, пан Не-показую-жодних-емоцій майстер шпигунів дивився на неї із жалем; він не думав, що вона зцілиться достатньо, аби повернутися на службу. Отож, вона встряла у найпершу ж проблему, яку змогла знайти. «Поводься я й ще тупіше, я б могла бути хлопцем».

Ну, якщо пощастить, її невмілий порятунок може бути вдалим. Ідіоти не зв'язали їй ноги.

Почувши кроки, Вік завмерла, спостерігаючи скрізь вії, як чоловік проти якого вона боролася з’явився. Голена голова, статурою як півзахисник, весь у м'язах. Обірвані рукава показували татуювання: орла, земну кулю і якір; бульдога; череп із схрещеними гвинтівками.

- Гей, хлопче-звір.
Чоловік підійшов до металевої клітки біля сходів. Голий підліток з кудлатим світлим волоссям, тулився у дальньому кінці клітки. Тремтячи. Наляканий до смерті. З запалими очима, та худий наче він не їв цілий тиждень. Синці та садна, і навіть опіки спотворювали його світлу шкіру.

Вік затамувала подих. «Його катують?»

Лисий стукнув кулаком по клітці, що змусило хлопця підстрибнути.
- Готовий до наступного сеансу, котику? Просто скажи мені, як зробити нових звірів, і я більше не зашкоджу тобі.

- Я тобі нічого не скажу. - Голос хлопця тріснув на останньому слові.

«Сміливий хлопчина». Вік мовчки підтримувала його, навіть якщо її шлунок стискався від страху за нього. І, що мав на увазі цей вилупок, кажучи про створення нових звірів?

- Тупий виблюдок. - Лисий підняв довгий прут для рогатої худоби, що б'є електричним струмом. Хлопець був далеко, як тільки міг, але цього було не достатньо. Він сіпнувся, коли його торкнувся прут, і ця сволота не зупинилася, продовжуючи штрикати в малого, доки той не закричав.

Зціпивши зуби, Вік смикала мотузку.

І тоді хлопець став… розмитим.

Величезна, руда пума стояла замість малого. Моторошне гарчання розірвалося в кімнаті, відбиваючись від бетонних стін. Волосся на руках Вік стало дибом.

«Що за чорт?» В одну мить малий перетворився …на гірського лева. Вона вдихнула важке повітря, намагаючись проблимати очі. Великий кіт й досі ходив по клітці. «Я накачана наркотою?». Наприклад, коли Приват Реннер мав погану реакцію на морфін і годинами кричав, що упирі їдять його серце. Або ж у неї струс мозку. Так, саме це сталося. Вона не вірила у привидів, упирів чи людей, що перетворюються у гірських левів. Бу-бу речі були для пластівців і наркоманів.

- Припиняй це лайно, Своне. - Сказав чоловік зі сходів. Білий, середнього зросту, міцної статури. Старий, десь років шістдесят, у костюмі. Зарубцьоване від побоїв обличчя, зламаний у минулому ніс, тонкі губи і холодні-мертві очі. Він може бути одягнений в хороший одяг, але одразу видно, що нутро в нього гниле.
- Він не може говорити в котячій формі.

- Це не моя бісова провина. Я тільки штурхнув, - сказав Свон. Коли кіт сильно вдарив по пруту своїми 5 сантиметровими кігтями, він тикав прутом доки кіт не заверещав від болю.
- Це не збирається говорити у будь-якому випадку. - Свон кинув пристрій на стіл.
- Ця клята тварюка швидше помре з голоду. Подивіться на це – це вмирає.

- Чорт забирай. - «Костюм» перетнув кімнату і підійшов до клітки, де кіт крокував в зад і в перед.
- Це неймовірно, що він й досі живий. Він повинен був померти ще в перший тиждень, зважаючи на те, що ти ж ним робив. Ці істоти надзвичайно сильні.

- І Ви дійсно хочете перетворитися на таке? - Свон сплюнув на підлогу.

Вік витріщилася. «Костюм» хоче стати твариною? Він несповна розуму?

Його обличчя стало потворним. Достатньо жорстким, щоб Свон зробив крок назад.
- Я плачу тобі не за те щоб ти думав. Просто добудь мені відповіді. - Він кинув погляд через плече.
- Що трапилося із старою сукою?

Свон підійшов і штовхнув ногою жінку в спину. Ноги і руки зв'язані, вона байдуже моргнула, піна текла з її беззубого рота.
- Ще з однією покінчено. - Свон підштовхнув її чоботом.

- Позбудься її.

- Буде зроблено. - Рот Свона витягнувся у кривій посмішці, коли він поставив чобота на горло жінці.

Перш ніж Вік змогла ворухнутися, вона почула, як зламалося горло, і було вже запізно. Всмоктуючи повітря крізь зуби, вона намагалася бути нерухомою, доки всередині палала як вогонь.

Свон невиразно дивився за спробами старої жінки дихати, її смертельними спазмами. Коли її тіло нарешті завмерло, в його очах було задоволення, а крізь брудні джинси показалася ерекція.

«Хворий вилупок». Вік стиснула щелепу. Вона повинна була щось зробити, створити диверсію. «Я не врятувала безпорадну жінку». Її війна, що повертається до неї в спогадах і усіяна тілами, і її заповіді тих часів, коли вона рухалася достатньо швидко, знаходила достатньо інформації, або достатнього себе силувала до дії. Ті, що вона провалила.

- Ви розумно вчинили спробувавши спочатку на ній. - Свон глянув на тіло. - Ви могли закінчити як вона.

- Чорт забирай, чому вони вмирають? Чому трясця його матері, вони не змінюються? - «Костюм» вдарив по столу кулаком, а потім витріщився на мертву жінку.
- Вони усі були наркомани, алкоголіки. Можливо вони надто нездорові, щоб вижити після укусу.- Коли його погляд зачепив Вік, він підійшов до неї.

Вона повністю закрила очі.

-Ти не вбив її, Своне? - Його голос приховував насмішку. - Сука виглядає достатньо здоровою. Давай спробуємо на ній.

-Ні. Вона моя. Я притримав це ласий шматочок для себе, не для Вас.

По шкірі Вік пройшлися мурашки від хіті в його голосі. Крижаний страх ударив повз жорсткий контроль, в якому вона тримала свої емоції.

- Ти можеш трахати її скільки захоче… потім. - Чоловік сильно її ляснув. - Досі у від ключці. Кинь її у клітку, поки я присплю кота.

Секундою пізніше, Вік почула звук транквілізаторної рушниці. «Трясця, що вони планують? Не можу дозволити страху заполонити мене». Коли Свон схопив її під руки, Вік зробила свій хід. Стиснувши лікті до своїх боків, вона притиснула його руки і закинула свої ноги до гори на його голову. Вона вчасно відкрила свої очі, щоб гарантувати, що її ноги вдарили його в обличчя. Від звуку удару відчула задоволення.

Лисий повалився назад, звільнивши її.

Щелепа сильно забилася, вона перекотилася і встала на ноги.

Він встав, хитаючи головою, виглядаючи так ніби він був вирощений на стероїдах, а не на цукерках. Враховуючи те, що його шию і руки покривали морські татуювання, його бойові навички можуть бути такі ж хороші, як і в неї.

Вік відступила крок назад, відчуваючи колінами грати. Цей удар, не пішов на краще її коліну. Вона загальмувала на сходах, намагаючись приховати свою кульгавість. Як тільки Свон очухався, вона впала у позицію кішки, нога попереду стояла на підлозі легко, готова вдарити його так сильно, як ніколи в житті.

- Не рухайся, лярво.

Вік застигла. «Костюм» тримав у руці рушницю з транквілізатором, вже із зарядженим дротиком, націленим прямо у її груди. Він вказав на клітку пантери.
- Повзи туди або Свон відгамселить тебе до без свідомості.

Вона зробила крок назад. До гірського лева? Від близької загрози, голова її пішла обертом.
- Нізащо.

- Відкривай, - сказав «Костюм» до Свона.

Насупившись, Свон почав вовтузитися із замком і наполовину відкривши двері.
- Припини вийобуватися і просто стрільни в неї. А ще краще, дай її мені на деякий час. Коли я розберуся з нею, вона буде благати опинитися в клітці.

Якщо він усипить її, вона не матиме жодного шансу втекти. Поглядаючи на кота, що нестійко стояв на ногах, вона нахилилася та увійшла до клітки, відчуваючи від Свона гнівні хвилі, коли проповзала повз нього.

Кіт лежав на боці, хитав головою, з потьмянілими очима.

- Зроби це, доки він не перетворився назад. - «Костюм» захлопнув двері клітки.

Вона обернулася.
- Зроби це..
І псих штрикнув їй у живіт, прутом для худоби. Палючий біль пройшовся по її шкірі, і з криком вона відсахнулася. Прямо до кота, що гарчав.

Вона важко приземлилася, заплутавшись у своїх ногах, піднімаючись щоб втекти. Лапи схопили її. Кігті розірвали їй шкіру, а також гірський лев встромив зуби їй у плече.

- Добре!
Агонія розірвала її тіло.
Вона підтягнула ноги до живота. Тварина злобно загарчала. Вона штовхнула його щоб вивільнитися від кігтей, що розривають її шкіру. Вона відкотилася у дальній кут, подалі від кота і прута.

- Зійде. - "Костюм" взяв її гаманець зі столу і кинув його Свону.
- Я повинен йти. Дай своїм приятелям зелене світло на примінення сили, якщо про неї хтось запитає.

- Зрозумів.

"Костюм" похмуро подивився на лева.
- Роби усе, що хочеш, але добудь мені відповіді від малого. Все одно він вмирає.

Очі Свона загорілися і він всміхнувся.
- Мені треба принести декілька штучок для цього, і тоді я розпочну. Ви матимете свої відповіді.

Катування? Шлунок Вік скрутило. Коли вони піднялися по сходах, вона зрозуміла, що вони залишили її в клітці з пумою. Вік притиснула своє обличчя до прутів клітки.
- Випустіть мене!

Двері в підвал закрилися, і лампа на стелі згасла. Єдине світло йшло з віконця під стелею. Погане освітлення для неї, хороше для гірського лева. Її плечі боліли наче пекло, і кров просочувалася крізь рукав її сорочки, текла по спині і боках. «Кров?» Тільки цього й бракувало, щоб пахнути смачно для котячого обіду. Вона повільно повернула свою голову.

Пума спостерігала за нею, примруживши очі, а вуха відтягнувши назад. Єдина кішка в світі, яка не подумала, що вона її найкращий друг. Навіть гірше, в цьому вигляді малий був ще виснаженішим. Його хутро було тьмяним і плямистим, а його золоті очі були запалими.

Він виглядав дуже, дуже голодним.

- Файна киця, - пробурмотіла вона, знизивши голос. - Ми застрягли тут разом, отож давай будемо спокійними, гаразд? Мене звати Вікторія, але мої друзі мене кличуть Вікі.
Її колеги з оперативного відділу називали її Вік, і прямо зараз це було скорочено від «жертва». /слово victim./

Кіт спостерігав, як вона бочком-бочком підповзала до дверей клітки. Вона встала на коліна, аби перевірити замок. Загальна комбінація замка. Вона могла б з ним впоратися, якби у неї були вільні руки. І якщо кіт не вирішить, що він голодний, аби закусити людиною.

В її полегшення, вуха кота нахилилися уперед, а очі округлилися. Миттю пізніше пума почала розмиватися.

Думаючи, що її погляд затуманений, Вік потерла обличчя об одягнені в джинси ноги, потім підняла голову.

Юнак лежав розпластавшись на підлозі.

- Хай йому грець! - Вона сіпнулася назад, падаючи на прути клітки.
Це була наркотична галюцинація. Очі звузилися, вона вивчала клітку. Там не було прихованих дверей, через яку могли б витягнути пантеру і засунути хлопця. Зціпивши зуби, вона залишалася на місці. Люди так просто не перетворюються на тварин, і тварини не перетворюються на людей. Ні, чорт забирай.

Малий блимнум каламутним поглядом, і провів язиком по потрісканих губах, та сказав сиплим голосом:
- Приємно познайомитися, Вікі. Вибачте за подряпини і за укус.

Вік стиснула руки в кулаки. Він вже безперечно був не гірським левом.
- Що ти таке? - прошепотіла вона.

Він насилу підняв свою голову і подарував їй жалісну посмішку.
- Деякі люди кличуть нас даонейн або перевертні. Я надаю перевагу «веркоти». - Він подивився у бік сходів, і вона побачила, що він намагається приховати свій страх.

- Перевертень, - сказала Вік, дивлячись на юнака. Впритул бідний малий виглядав ще гірше, вона думала, що сльози навернуться на очі від жалості. - Ох, звісно, як у деяких романах Енн Райс, чи що?

- Вона пише про вампірів, не про перевертнів, дуже дякую, - сухо сказав він.

- Ох, так. Я знала це. - Вік потягнула свої зап'ястя. Свон добре зав'язав вузли, не було змоги їх зсунути.

Раптово до неї дійшли слова «люди називають нас перевертні».
- Нас? Нас?! Ніби, є ще такі як ти?

- Звісно.

- Боженько, ось так просто я потрапила у Зону Сутінків. То, що ж таке із тим, аби ти вкусив мене?

- Ти не дивишся телебачення? Це передбачає твоє перетворення у веркота.

- Ти що серйозно? Перетворити мене у веркота? - Вік затамувала подих. Тепер вона була нажахана, як і малий.

- Я казав їм, що укус не спрацює. - В його голосі чувся гнів і провина, коли він прошепотів. - Я втомився повторювати їм це.
Він намагався не дивитися на мертву жінку.
- Ми народжуємося даонейн.

Вона з полегшенням вдихнула повітря.
- Це таке полегшення.

- Ага, я думаю.

Вік знову смикнула мотузку, прошипіла, коли шкіра на зап'ястях подерлася.
- Слухай, людино-кіт, чи як там тебе, як думаєш ти можеш мене розв'язати… гм...

Проблиск сміху засвітився в його очах.
- Не з’ївши тебе. Та запросто.
Він спробував встати і впав, його груди здіймалися так, наче він пробіг 1,5 кілометра. Ставши ще блідішим, він жестом підізвав її до себе.
- Я втрачаю контроль лише коли під наркотою або мені стає раптово боляче.

Пригинаючись, через низьку стелю, Вік перетнула клітку, її коліно скреготіло з кожним кроком.

- Або, гм, наляканий.

Вона завмерла в декількох сантиметрах від нього.
- Ти перетворюєшся на пуму коли тобі лячно? - З кожним словом її голос ставав все більше пронизливий. Вона відкашлялася.
- Ясно, добре, ти ж не боїшся мене, так? І прямо зараз ти не наляканий… правда ж?

Він пирхнув.
- Я наляканий відтоді, як вони спіймали мене місяць тому назад.

Вона не поворухнулася. Коти не можуть побачити тебе, якщо ти не рухаєшся, вона десь таке чула. Але мабуть, враховуючи, що вона за метр від нього, ніякого ефекту не буде.

Його зітхання, було майже як сміх.
- Йди сюди. Я не буду перетворюватися, хм, змінюватися на кота, хіба тільки вони повернуться. Ось тобі хрест.

Дитяча фраза сколихнула її емоції; дійсно, йому не може бути більше 17, чи близько того. Просто дитина. І на додачу дуже хвора дитина. Там, де він не був у синцях, порізах або опіках, його шкіра була нездорового жовто-білого кольору. Не дивно, що вона змогла вирватися від нього, незважаючи на те що вона зв'язана.

Але їй всеодно потрібно зібрати усю свою мужність, аби повернутися до нього спиною, щоб він зміг її розв'язати.

Через пару довгих хвилин, вона була вільною. Потираючи руки, вона намагалася не закричати від циркуляції крові. Таке враження, що в руки вп'ялися осколки скла. «Лайно, лайно, лайно». Вона всмоктала повітря, важко дихаючи від болю, в той час як вона закривала і відкривала долоні.

- Те що я тебе розв'язав не допоможе, -сказав хлопець. - Ми все одно замкнені.

- Не надовго, приятелю, - пробурмотіла вона. – Як тебе на біса звати?

- Я Лахлан, і Ви багато лаєтеся.

- Я планую припинити. - Вона поморщилася від його недовірливого погляду. - Справді.
І придурки, які схопили її, повинні отримати на горіхи за те, що зіпсували її чортові, добрі наміри.

- Дід завжди говорить, що люди лаються від обмеженого словникового запасу.

- У деяких складних та надзвичайних, відчайдушних обставинах, ненормативна лексика дає полегшення, навіть краще від молитви, - сказала вона неуважно.

- Що?

- Марк Твен. - Так, вони вийняли усе з її кишень чи лише гаманець? - Звичайно у порівняні із Кіплінгом, він слабший.

Він посміхнувся.
- Ви знаєте, я думаю, Ви б сподобалися моєму дідусю. Мені Ви подобаєтеся також.
Він подивився сором'язливим поглядом, як маленька дитина, і її серце защемило від болю. Як він міг все це терпіти й досі виглядати так мило?

Вона відкашлялася.
- Ну, е-е, добре. - Картка… картка. Вона поплескала по своїх задніх кишенях, відчула щось тверде в одній, і захват пройшов крізь неї.
- Дивися. - Вона витягнула проїзний квиток з кишені.

Лахлан витягнув шию і похмуро дивився на маленьку коричневу картку.
- Вікі? Проїзний це добре, але я не думаю, що автобуси зупиняться в клітках.

Вона засміялася.
- Дивися і вчися, юний Скайвокер.
Обережно, вона розірвала картку на тонкі смужки, потім розірвала ще на декілька і склала їх в форму літери «М».

- Оригамі? - із сумнівом сказав Лахлан, - Мій дідусь цим би насолоджувався. Йому подобається дивні речі.
Його «Я скучив за ним», було настільки тихим, що вона ледве почула це.

- Як твій дідусь ставиться до злому замків? - Вона засунула щільний папір в одну частину кодового замку, ворушачи і штовхаючи нижню частину «М», доки не почула клацання.

- Сила з нами. - Вона смикнула і відкрила замок.

- Трясця його!

- Не лайся, - сказала вона манірно і штовхнула двері клітки, щоб відкрити. - Уперед.

Коли він спробував підвестися, його ноги підігнулися, змушуючи його впасти назад на підлогу. Він знову спробував, виглядаючи, як риба що б'ється об землю. Чорт, хлопець був настільки худий, що вона могла бачити як б'ється його серце. Вилупок майже вбив його.

- Малий. Припини. Ти заробиш собі серцевий напад.

- Я не залишуся тут, - сказав він крізь зуби. Сунувши пальці крізь грати, він витягнув себе на ноги. Його рішучість була жахливою, але приголомшуючою. - Навіть якщо Свон не зробить цього, я помру в будь-якому випадку.

- Що до біса ти маєш на увазі? Ні, не кажи мені. Просто замовкни.
Вона схопила його за руки і витягнула, кривлячись від того, що грати обдирають його тендітну шкіру. Шкіра та кістки, так, але він важив не менше тонни коли вона його випростала. Біль стрільнув у її коліні, а в голові стукало так, наче її голову зараз рознесе на шматки.

Малий не рухався. Невже вона вбила його? Ні, коли дзвін у вухах затих, вона почула, як він хрипить повітрям. Він звучав жахливо.

Але, стривайте, вона також не хотіла вмирати в клітці.

Сходи були кошмаром, навіть не зважаючи на те, що вона ризикнула спиратися рукою об перила, аби зберегти своє коліно від перевантаження.

- Для того хто такий худий, ти надто важкий.

- Вибачте. Я тут намагався схуднути для Вас.
Вона всміхнулася. Малий розумник, нагадав їй про себе, проскреготівши свій жарт, сухим від страху горлом. Вона зиркнула на задні двері, та покульгала вперед. Її коліно не витримає такого знущання довго.

Вуличні ліхтарі світили і колами осяювали темну, вологу вулицю. Від моросящого осіннього дощу вона почувалася чудово, оскільки він змив піт з ї обличчя. Що тепер? Вкрасти машину? Але не було жодного автомобілю на вулиці в цьому проклятому дорогому районі. Усі вони були замкнені у своїх гаражах на два автомобіля.

- Час телефонувати копам, - сказала вона, скоріше сама собі.

Лахлан сіпнувся, майже злетівши з її плеч.

- Не робіть цього! - Вона поправила його, приглушивши стогін, коли його стегна зачепили її розірвані плечі.

- Я не можу піти до лікарні, - відчайдушно сказав Лахлан.
- Не я, я не можу. Я перетворюся, якщо мені буде боляче. Я такий невдаха, - прошепотів він, відраза до себе викликала в неї симпатію до нього.
Ага, вона відчувала теж саме, коли була дитиною, завжди роблячи щось дурне, наприклад тоді, коли вона передала лівою рукою їжу іранському міністрові. Батько тоді почервонів.

- Прошу, Вікі. Ні копів, ні лікарів.

- Ти жахливо метушливий, - пробурмотіла вона. Вона вибрала напрямок і почала йти. Господи, ми в скруті.

Але вона була вільна. І гей, вона пережила багато ситуацій, як любив їх називати Веллс. Застрягала у будинку, який мав вибухнути, зловила іракського сусіда, що стежив за нею…
- Тримайся малий.

Занепокоєння оселилося всередині неї, як вона зрозуміла, що його тіло обвисло. Він потребував на медичну допомогу, і до біса його паранормальне перевертнецьке лайно. Вона лясне його пізніше, якщо буде потрібно. Вона попрямувала до найближчого будинку.

Без вільних рук, вона штовхнула двері, замість того щоб подзвонити у дверний дзвінок. В будь-якому разі ввічливість занадто переоцінена.

Над дверима загорілося світло, і обличчя чоловіка з'явилося у маленькому віконці у дверях.
- Хто ви?

- На нас напали, - вона повернулася обличчям до нього. - Викличте швидку. Скоріше. Цьому хлопцеві потрібна допомога.

Протягом довгої хвилини, двері відчинилися.
- Я не думаю, що через грабіж буде така сильна кровотеча, - сказав чоловік сухим голосом. - Давайте сховаємо вас від дощу.

Ноги тремтіли від утоми, вона попрямувала за чоловіком, і теплота кімнати огорнула її наче кокон.

- Сідай, дитя. - Він зачекав доки Вік впала на диван, тоді поклав малого поруч з нею.

Коли він зник, Вік підсунула ноги під Лахлана, щоб вона могла утримати його.
- Гей, малий.

Моргнувши, він відкрив очі, і повільно сфокусував свій погляд. Оглянув вітальню.
- Ми вибралися, - прошепотів він.

- Ага. - Вік не могла більше себе контролювати; її горло досягло критичної точки задухи. Навіть прокинувшись, він виглядав погано. Дуже погано.
- Ми в безпеці. Він хороший старий чоловік.

- Людина? Вікі, обіцяйте мені, що Ви не розкажете йому, не розкажете нікому, про мене. Або про перевертнів. Ніколи. - Він схопив її руку, а вени на його шиї вздулися, коли він спробував сісти.

- Гаразд, добре, я обіцяю. Все одно мені ніхто не повірить.

- Дякую. Це добре, добре. - Його голос був настільки тихим, що вона мусила нахилитися до низу аби почути його. - Я дійсно, дійсно хотів померти на волі, а не в клітці.

- Я надаю перевагу, щоб ти жив, прокляття, - сказала вона крізь зуби, і відкинула промокле волосся з його обличчя.

- Я теж хочу. - Його очі були дуже зелені, коли він подивився на неї. - Вчора моє тіло було надто пошкоджене. Це заморочки перевертнів; метал шкідливий для нас, і та клітка…
Його рот скривився, коли він пригадав той біль.

- Коли лікарі розпочнуть лікування, нагодують тебе, ти будеш в порядку.

- Ні. Але все гаразд. Я знав, що так станеться. - Жаль заповнив його очі, і він зморгнув сльози. - Мій дідусь залишиться зовсім один тепер. У нього більше нікого не має.

- Живи для нього, - наполягала вона.
Так багато людей померло на її руках, так що вона не витримає ще одного. Не цей хлопець, він надто молодий, щоб помирати. Вона почувалася так ніби їй вирвали серце з грудей.

- Не варіант. - Його губи посиніли, колір смерті. - У Вас теж нікого не має?

Вона похитала головою.
- Ні. - Парочка друзів на іншому краю світу. І Велс, чи може шпигунський начальник вважатися сім'єю?

- Тепер матимете. - Він затамував подих. - Йдіть до мого діда, Вікі. До Холодного Струмка. Розкажіть йому, про те, що трапилося зі мною. Обіцяєте?

- Обіцяю. Я приведу його до тебе в лікарню. - Ага, вона знайде старого де б він не був. - Але ти будеш тут, чуєш мене?

Він зморщив лоба.
- Як це діє?

- Що?

Він потер шрами на своєму плечі. Крізь його пальці просочилася кров.
- Вогонь у крові.

Піднявши руку, він витер її об заплакану щоку.
- Вода.

- Лахлан?

Він стиснув губи, дихнув на вологі, закривавлені пальці.
- Повітря.

- Що ти робиш? Лахлан? - Він ніби не чув її. Він марить? Вона вже таке бачила, це від втрати крові.

Він торкнувся її брудного обличчя, і всміхнувся.
- Земля.

- Солоденький, я хочу щоб ти відпочив. - наполягала вона.
«Будь ласка, не чини так зі мною – живи!». Через мить, наче по команді, його обличчя почало розмиватися, життя залишати його тіло, а руки Вік стискатися. «Ох, прошу, тільки не знову».
– Просто зосередься на диханні і…»

- І нарешті мій дух – це дар. Пам'ятай це, - сказав він із гордістю, своїм молодим голосом. - Ходи сюди. -
Він підняв руки для обіймів. Вона нахилилася і здригнулася, коли його брудні пальці вп'ялися в її пошкоджене, скривавлене плече.

Миттю пізніше, він опустив руку для нормальних обіймів, і притис її ближче.
- Скажи діду, що я обдарував тебе… і ти мій подарунок, - видихнув він їй у вухо.

Її руки зімкнулися навколо нього.
- Чорт забирай, ти сам скажеш йому, Лахлан. Ти сам скажеш.

Але відповіддю їй була тиша.

Пішов. Він пішов.

Вік відкинулася на диван. Її щоки були мокрими. Навіть зараз протерши обличчя руками, вона все одно відчула ще більше сліз. Що з нею таке? Вона ніколи не плакала.

Люди вмирають. Увесь, бісовий, час. Вона навіть не знала цього малого. Сльози стікали по її щокам, спадаючи в низ, наче маленькі спалахи її журби, на мертве обличчя Лахлана.

Звук кроків сповістив про повернення старого.
- У мене є…- Інша частина його пропозиції була перервана виєм декількох сирен, які стрімко наближалися. - Я піду помахаю їм.

Вік могла бачити вогні швидкої через тонкі штори на вікні. Вона висковзнула з під тіла Лахлана, досить довго вона не наважувалася доторкнутися до його щоки. Його шкіра була вже холодною.

Вона переривчато зітхнула і відійшла подалі.

Біля вікна, вона посунула штори. Швидка допомога була навпроти, а поліцейська машина через вулицю. Щоб правоохоронні органи подумали про її історію? Сумніви заполонили її. А якщо приятелі Свона це поліція?

Лікарі швидкої вискочили з машини, і зустріли старого. Біля поліцейської машини стояв коп в формі, і з кимось говорив. Вогні продовжували блимати, і освітлили похмуре обличчя… Свона. Коли викрадач говорив, коп, кивнув і розвернувся до будинку, поклавши руку на пістолет.

Гггаразд. Оце і є відповідь.

Хвилиною пізніше, коли ослаблена Вік перелазила через паркан, вона почула крик Свана
- Де дівчина?

Злість в його голосі принесла їй задоволення, перш ніж вона болісно приземлилася з тої сторони паркану.

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/52680/226070

Переводчики: Karaon