The Man Who Mistook His Wife for a Hat and Other Clinical Tales / Чоловік, який переплутав дружину зі шляпою та інші історії з клініки: Передмова

"Говорити про розлади - все одно, що розповідати історії "Тисячі та однієї ночі" - Вільям Ослер

Alexclosed 22.06.17 в 08:54

"На відміну від натураліста, лікар має справу з окремим організмом, людським суб'єктом, який бореться за самозбереження в ситуації, коли йому щось погрожує" - Айві МакКензі

Alexclosed 22.06.17 в 08:54

"Тільки тоді, коли закінчуєш книгу - зауважує Паскаль, - зазвичай розумієш, з чого б її почати". Що ж, я написав, зібрав та відредагував ці дивні історії, обрав назву та 2 епіграфи, а зараз повинен підсумувати те, що я зробив, і навіщо

Alexclosed 22.06.17 в 08:55

Двоїстість епіграфів та контраст між ними - схожі з тим, що зображає Айві МакКензі, протиставляючи лікаря та натураліста - контраст, який відповідає двоїстості мого характеру: я відчуваю себе водночас і лікарем, і натуралістом; мене однаково цікавлять і хвороби, і люди: я нарівно, як це тільки можливо, теоретик та драматург, вчений та романтик. Я безупину продовжую бачити в людях і особистість, і організм та чітко зрію обидва ці початки в складному зображені умов людського існування, одним із центральних елементів якого є хвороба. Тварини також мають розлади, проте тільки людина повністю занурюється в них.

Alexclosed 22.06.17 в 08:57

Моя робота, життя - все пов'язано з хворими, але вони та їхні хвороби привели мене до ключових думок, яких, можливо, я міг би зрештою і не досягти . Разом з Ніцше я вимушений запитати: "Як щодо хвороби, чи можемо ми обійтись без неї?" - та побачити відповідь, що стане фундаментальною в природі. Постійно пацієнти направляють мене на неї, проте й вона мене постіійно спрямовує до них - таким чином, в історіях, які ви тут зустрінете, є безперервний рух від одного до іншого

Alexclosed 22.06.17 в 08:59

Зрозуміло, чому я керуюсь дослідженнями; але до чого тут історії чи розповіді? Гіппократ увів історичну концепцію розладів, ідею, що вони розвиваються: від перших симптомів до кульмінації або кризи, а згодом - до щасливого або летального завершення. Він представив типовий приклад, опис чи зображення природи розвитку хвороби, який точно описується старим словом "патологія". Такий опис має місце бути в якості різновиду природньої науки, проте нам нічого не розповідається про історію людини, її внутрішній досвід у боротьбі за виживання проти недугу. У вузько зрозумілій історії хвороби немає поняття "суб'єкт". Сучасні анамнези згадують його лише поверхнево, в службовій фразі ("трісомік-альбінос, жінка, 21 рік"), яка може відноситись і до щура. Щоб повернути людину до центру уваги, як ту, хто засмучена стражданням та б'ється за життя, ми повинні поглибитись у вивчення історії хвороби більш детально - тільки за таких умов на фоні природних процесів з'явиться "суб'єкт" - реальна особистість, пацієнт, який боротиметься з хворобою за своє життя

Alexclosed 22.06.17 в 09:01

Життя та почуття пацієта нерозривно пов'язані з найглибшими проблемами неврології та психології, оскільки не може бути вилучена особистість, яка по суті залучена до вивчення хвороби та її відмінностей. Деякі розлади та методи їхнього вивчення дійсно дають початок новій дисципліні, яку ми можемо назвати "неврологія індивіда", завданням якої має стати вивчення фізіологічних основ людського "Я" та одвічної проблеми зв'язку свідомості та мозку. Можливо, між психічним та фізичним дійсно існує понятійно-логічна прірва, проте дослідження та історії, пов'язані одночасно і з особистістю, і з організмом, можуть зблизити їх до точки перетину механічного процесу та життя, а також пояснити таким чином відношення фізіологічних процесів та біографії. Це те, що особливо зачаровує мене, і що (в цілому) я представляю тут.

Alexclosed 22.06.17 в 09:02

Традиція лікарняних історій досягла свого апогею в 19 сторіччі, проте потім занепала з розвитком безособової неврології. Лурія писав: "Здатність описувати, поширена у неврологів та психіатрів у 19 сторіччі, майже зникла наразі <...> ЇЇ потрібно поновлювати." Його пізні роботи, такі як "Маленька книжка про велику пам'ять (Розум мнемоніста)" та "Світ, який було загублено та повернено" намагалися повернути цю втрачену традицію. Таким чином, історії в книжках Лурії пов'язані з минулим, з традиціями 19 сторіччя, з описами Гіппократа, першого медичного історика, з давніми традиціями пацієнтів розповідати лікарям про себе та свої історії

Alexclosed 22.06.17 в 09:05

Класичні байки мають архетипових персонажів - герої, жертви, мученики, воїни. Пацієнти невролога усіма ними є,проте в дивних казках, які тут зображаються, вони також є і чимось більшим. До якої категорії, завдяки міфічним чи метафоричним поняттям, ми можемо віднести "Моряка, який заблукав" та інших персонажів цієї книги? Ми можемо сказати, що вони мандрівники до неймовірних країн, які без них неможливо навіть уявити - ось чому я бачу щось дивовижне у їхніх життях та подорожах. Саме тому я використав в якості одного з епіграфів метафору Ослера - зображення "Тисячі та однієї ночі" і вимушений розповісти історії та байки так добре, як зможу. Наукове та романтичне у цих царствах воліє стати одним цілим - Лурія називав це "романтична наука". Вони прийшли разом, як перетин фактів та байок, перетин, який характеризує (як і в моїй минулій книзі "Пробудження) розказане тут життя пацієнтів.

Alexclosed 22.06.17 в 09:11

Але що за факти? Що за байки? З чим ми можемо їх порівняти? Очевидно, у нас немає ні моделей, ні метафор. Чи настав час для створення нових символів та міфів?

Alexclosed 22.06.17 в 09:16

Вісім розділів цієї книги були уже опублікованими: "Моряк, який заблукав", "Руки", "Близнюки" та "Митець-аутист" - в "Нью-Йорському огляді книжок" (1984 та 1985), "Дотепа з тиком", "Чоловік, який переплутав дружину зі шляпою" та "Ремінісценція (в скороченому варіанті, який називався "Музикальний слух" в "Лондонському огляді книжок" (1981, 1983, 1984). та "На рівні" - у журналі "Наука" (1985). В розділі "Невгамовна ностальгія" (який вперше був опублікований навесні в 1970 в журналі "Ланцет" під назвою "L-дофа та ностальгічний стан") наявний старий звіт про пацієнтку, яка, згодом, стала прототипом Рози Р. в "Пробуджені" та Дебори з п'єси Гарольда Пінтера "Щось на кшталт Аляски". З чотирьох фрагментів, які зібрано в розділі "Фантом", 2 було опубліковано як "клінічні дивини" в Британському медичному журналі в 1984. Ще 2 історії, які я узяв з минулих книг: "Чоловік, який випав з ліжка" - з книги "Нога, щоб стояти" та "Передбачення Хільдегарда" - з книги "Мігрень". Решта 12 частин ну були опубліковані та повністю нові та були написані протягом осені та зими 1984 року.

Alexclosed 22.06.17 в 09:16

Я дуже зобов'язаний моїм видавцям: перш за все, Роберту Сільверу з "Нью-Йорського огляду книжок" та Мері-Кей Вілмер з "Лондонського огляду книжок", також я у невідплачуваному боргу перед Кейт Едгар, Джимом Сільберманом з нью-йорського видання "Summit Rooks" та Коліном Хайкрафтом з лондонського видання "Duckworth". Усі вони зробили певний певний внесок у наданні книзі її кінцевої форми

Alexclosed 22.06.17 в 09:17

Серед моїх колег-неврологів я вимушений висловити подяку:
- покійному докторові Джеймсу Пардону Мартіну, якому я показував відеоматеріали Крістіни та Містера МакГрегора та з яким я повністю обговорював прототипи пацієнтів з "Безтілесної леді" та "На рівні";
- докторові Майклу Кремеру, моєму колишньому головному лікареві в Лондоні. Прочитавши мою книгу "Нога, щоб стояти", він описав схожий випадок з його практики, який я додав у розділ "Чоловік, який випав з ліжка";
- докторові Дональду Макрею, який показав незвичайний, дуже комічно схожий до мого випадок, візуальної агнозії, який він виявив через 2 роки після того, як я написав мою історію. Уривок з його праці став постскриптумом до "Чоловіка, який переплутав дружину зі шляпою";
- та, зрештою, моєму близькому другу та колезі докторові Ізабеллі Рапін з Нью-Йорка, яка зі мною обговорила багато випадків, які у мене траплялись; вона попросила подивитись на Крістіну ("Безтілесна леді") та багато років спостерігала за Хосе, з його дитячих років, якого зображено у "Митець-аутист"

Alexclosed 22.06.17 в 09:17

Також, я хотів би подякувати усім моїм пацієнтам (та їхнім близьким), історії яких я розповів у ції книжці. Я вдячний їм за безкорисливу допомогу та великодушність, віддячити за те, що, навіть знаючи, що їм мій науковий інтерес не допоможе, вони дозволяли та заохочували мене описувати те, що з ними трапилось, допомагаючи іншим зрозуміти та, можливо, навчитись лікувати хвороби, на які вони страждають. Як і в "Пробуджені", імена та деякі деталі були змінені через особисті причини та професійну етику, проте моєю метою було зберегти головне відчуття.

Alexclosed 22.06.17 в 09:18

Зрештою, я хочу подякувати - більше, ніж подякувати - мого вчителя та лікаря, якому й присвячується ця книга.

Alexclosed 22.06.17 в 09:19