Готовый перевод Murray Rothbard. For A New Liberty: The Libertarian Mafesto / Мюррей Ротбард. До нової свободи: Маніфест лібертаріанця.: Propery And Exchange

Глава 2: Власність і обмін

Аксіома неагресії

Кредо лібертаріанця засновується на центральній аксіомі: жодна людина або група людей не може застосовувати агресію проти особистості або власності іншої людини. Її можна назвати "аксіомою не-агресії". Агресія визначається як застосування чи погроза фізичним насильством особистості чи власності іншої людини. Агресія таким чином синонімічна з втручанням.

Якщо жодна людина не застосовує агресію проти іншої людини, якщо, коротше кажучи, всі мають абсолютне право бути "вільними" від агресії, це саме по собі означає, що лібертаріанець рішуче виступає за те, що відомо як "громадські свободи": свобода слова, публікації, зборів, а також скоювати такі "злочини без жертви" як порнографія, сексуальні відхилення і проституція (які лібертаріанець не розцінює як "злочини" взагалі, злочинні втручання в особистість чи власність). Більше того, він розцінює військову зобов'язаність як рабство в масовому масштабі. А звідси війну, особливо сучасну війну, що веде до масової загибелі цивільних, лібертаріанець розглядає такі конфлікти як масове вбивство і таким чином абсолютно незаконними.

Всі ці пункти зараз вважаються "лівацькими" на сучасній ідеологічній шкалі. З іншого боку, зважаючи на те, що лібертаріанець також проти вторгнення у права на приватну власність, це значить, що він в такій же мірі проти втручання уряду у права власності або у економіку вільного ринку через контроль, регулювання, субсидії або заборони. Бо якщо кожна особистість має право на свою власність без того, щоб зазнавати агресивне пограбування, то він також має право віддавати свою власність (дарча і спадок) і обмінювати її на власність інших (вільні контракти ті вільний ринок) без втручання. Лібертаріанець схильно ставиться до права необмеженої приватної власності і вільного обміну, а отже системі "індивідуалістичного капіталізму".

У сучасній термінологій, знову ж таки, позицію лібертаріанця щодо власності і економіки назвуть "крайньо правою". Але лібертаріанець не бачить жодної непослідовності в тому, щоб бути "ліваком" по одних питаннях і "правим" по іншим. Навпаки, він бачить свою позицію як фактично єдину послідовну, послідовну у питаннях свободи особистості. Бо як може лівий бути проти насильства війні і військової зобов'язаності, і в той же час підтримувати насильство оподаткування і урядового контролю? І як можуть праві сурмити відданість приватній власності і вільного підприємництва, в той же час схильно ставитися до війни, військової зобов'язаності і оголошення поза законом діяльність і звички, які він вважає аморальними? І як правий може прихильно ставитися до вільного ринку, і в той же час не бачачи нічого невірного у безмежних субсидіях, спотвореннях і непродуктивній неефективності, пов'язаній з військово-промисловим комплексом?

Будучи проти будь-якої приватної або групової агресії щодо правд особистості чи власності, лібертаріанець бачить що впродовж історії і по сьогоднішній день був один головний, домінуючий і безжальний агресор щодо всіх цих прав - Держава. На відміну від усіх інших мислителів, правих, лівих чи посередині, лібертаріанець відмовляється надавати Державі моральну санкцію чинити дії, які будь хто визнає аморальними, нелегальними і кримінальними, якщо їх буде чинити будь-яка особистість чи соціальна група. Лібертаріанець, коротко кажучи, наполягає на застосуванні загальних принципів до всіх і не робить ніяких спеціальних винятків для жодних особистостей чи груп. Але якщо подивитися на Державу без прикрас, як вона є, що їй без виключень дозволено і навіть заохочується чинити дії, які навіть не-лібертаріанець визнає заслужуючим кари злочином. Держава затято здійснює масові вбивства, які вона називає "війною" або інколи "придушенням злочинного режиму", Держава бере участь у поневоленні у свої військові сили, які вона називає "військовою зобов'язаністю", і вона живе за рахунок практикування насильницького грабування, яке вона називає "оподаткуванням". Лібертаріанець наголошує, що незалежно від того, чи підтримує таку практику більшість населення, чи ні не змінює її суті: в тому що, незважаючи на народну санкцію, війна - масове вбивство, військова зобов'язаність - невільництво, оподаткування - грабіж. Лібертаріанець, коротко кажучи, якраз як дитина в казці, яка послідовно каже, що у король - голий.

Впродовж віків, король мав цілій ряд псевдо-плать, які йому надавала національна каста інтелектуалів. В попередніх сторіччях, інтелектуали оголошували загалу, що Уряд або його правителі були божественними або огорнуті божественними повноваженнями і, виходячи з цього, те що наївному і простому оку може здатися деспотизмом, масовим вбивством або грабунком, у великому масштабі священна робота її милостивої та містичної політичної системи. У останні десятиріччя, як божественна санкція себе вижила, "придворні інтелектуали" короля сплели ще більш витончене виправдання: інформуючи загал, що те, що робить уряд, робиться для "загального добра" та "народного добробуту", що процес оподаткування і витрачання працює через через містичний ефект "множника" для того, щоб втримати економіку на плаву і що у будь-якому разі велике число урядових "послуг" не можуть бути надані громадянами, діючими добровільно на ринку. Все це заперечують лібертаріанець, він бачить різні виправдання як шахрайські засоби отримання громадської підтримки для правління Уряду, і він наполягає, що які б послуги не надавав уряд, їх набагато більш ефективно і набагато моральніше зможе надати приватне підприємство.

Тому лібертаріанець розглядає як одну із найголовніших освітніх задач - розповсюдження демістифікації і зняття божественного ореолу Уряду серед її безпомічних підданих. Його задача - послідовно і докладно демонструвати, що не тільки король, але і "демократична" Держава без плаття, і що такий режим протилежний об'єктивній необхідності. Він докладає всіх зусиль, щоб показати, що саме існування оподаткування і Держави обв'язково створює класовий поділ і експлуатацію. Він намагається показати, що задача придворних інтелектуалів, які завжди підтримували Державу, завжди була у тому, щоб сплести містифікацію для того, щоб спонукати громадськість прийняти керівництво Держави, і ці інтелектуали отримують взамін частку влади гроші, які правителі видавлюють у своїх підлеглих.

Візьмемо для прикладу інститут оподаткування, яке соціологи називають в деякому сенсі "добровільним". Будь-хто, хто дійсно вірить у "добровільну" природу оподаткування може спробувати відмовитися платити податки і побачить, що з ним станеться. Якщо ми аналізуємо оподаткування, ми бачимо, що з усіх людей і інститутів суспільства., тільки уряд отримує надходження через примусове насильство. Будь-хто інший у суспільстві отримує дохід або через добровільний подарунок (спілка, благодійна організація, шаховий клуб), або через продаж товарів чи послуг добровільно придбаних споживачами. Якщо будь-хто, крім уряду почне "збирати податки", це буде очевидним примусом і неприкритим бандитизмом. Тим не менше, містичні прикраси "суверенітету" настільки прикрили процес, що лише лібертаріанці готові назвати оподаткування тим, чим воно є: легалізованою і організованою кражею у великому масштабі.

Права власності

Якщо центральна аксіома кредо лібертаріанця - не-агресія протичиєхсь осоюистості чи власності, яким чином до неї прийшли? Який у неї фундамент чи що її підтримує? У цьому питанні лібертаріанці, в минулому і сьогодні, помітно розходяться. Грубо кажучм, є три очевидних типи основи для лібертаріанської аксіоми, відповідаючих трьом типам етичної філософії: емотивістський, утилітарний і погляд з позиції природніх прав. Емотивісти стверджують, що вони приймають свободу або не-агресію як передумову лише із самих субёєктивних причин. В той час як їхня сильна емоція моде видаватися вагомою підставою для їхньої власної політичної філософії, вона мало допоможе переконати будь-кого іншого. Але зрештою, не вдаючись до раціонального міркування, емотивісти таким чином позбавили себе можливості досягти успіху зі своєю улюбленою дотриною.

Утилітаристи заявляють із свого вивчення наслідків свободи на противагу альтернативним системам, що свобода із більшою долею ймовірності веде до загально прийнятих цілей: гармонії, миру, процвітання тощо. Зараза ніхто не заперечує, що відностні наслідки треба вивчати із вивченням усіх позитивних і негативних якостей системи. Але є багато проблем із обмеженням себе утилітаристською етикою. Для прикладу, утилітаризм стверджує, що ми можимо оцінювати альтернативи і обирати політику на основі її добрих чи поганих наслідків. Але якщо легітимно оцінювати цінність наслідків Х, чому не буде ріномірно легітимно оцінавати Х саме по собі? Чи може щось саме по собі, по своїй природі, може розгядатися добрим чи поганим?

Ще одна проблема утилітарця в тому, що він рідко буде приймати підхід за абсолютне і непорушне мірило, щоб використовувати у конкретних життєвих ситуаціях. Він буде виуористовувати принцип, в кращосу разі, як розмитий вказівник або пргнення, як тенденцію, яку він з часом моде відкинути. Це було найголоанішим недоліком англійських радикалів девёятнадцятого сторіччя, які прийняли індивідуалістичний погляд лібералів вісімнадцятого сторіччя, але замінили гадано "наукову" утилітарність на гадано "містичнц концепцію природніх прав як концепцію для цієї філософії. Отде індивідуалістичні ліюерали девёятнадцятого сторіччя підійшли до індивідуалізму як до розмитої тенденції, а не як до точного мірила, чим у великій мірі фатально скомпроментували лібертаріанське кредо. Сказати, що утилітаріанцю не можна "довірити" відстоювати лібертаріанські принципи у кожному специфічному випадку може звучати жорстоко, але це буде справедливо. Помітний сучасний представник - економіст вільного ринку професор Мілтон Фрідман, хто, як і його попередники, стверджує свободу від втручань Уряду як загальну тенденцію, але на практиці дозволяє незліченну кількість шкідливих винятків, винятків, які майже повністю служать спотворенню принципу, особливо у галузях поліції і військових справ, освіти, оподаткування, соціальних виплат, "ефекту сусідства" (коли негативний ефект від дії багатьох людей неможливо персоналізувати і змусити кожного компенсувати свою частину - прим. моя), антитрастові закони, грошей і банківської сфери.

Давайте розглянемо гіпотетичний приклад: припустимо є суспільство, яке затято ввадає всіх рудих людьми диявола і тому страчає кожного, коли знаходить. Давайте припустимо далі, що обмежена кількість рудих існує у кодному поколінні - настільки невелика кількість, що нею статистично модна знехтувати. Утилітарний лібертаріагець цілком моде розмірковувати: "Хоча вбивство окремих рудих жалюгідне, цих страт настільки мало; більшість громади як не-руді отримує величезне психічне полегшення від публічної страти рудих. Суспільною ціною модна знехтувати, суспвльні, психологічні вигоди для решти величезні, отже це правильно і доцільно страчати рудих". Лібертаріанці природніх прав, головним чином стурбовані справедливістю вчинку, буде реагувати у жаху і рішуче і недвозначно виступить проти страт як цілковито невиправданих вбивств і агпксії проти неагресивних осіб. Наслідок припинення вбивств - позбавлення більшості суспільства величезного психічного задоволення - не похитне лібертаріанція, лібертаріанця-"абсолютиста", в жодній мірі. Відданий справедливості і логічній послідовності лібертаріанець природніх прав бадьоро визнає "задоктринованість" у своєму, коротко кажучи, безсовісному слідуванні власним доктринам.

Давайте розглянемо лібертаріанського кредо, заснованого на засадах природніх прав, засадах які в тій чи іншій формі прийняли більшість лібертаріанців як минулого так і сьогодення. "Природні права" - наріжний камінь політичної філософії, фкий, в свою чергу, вбудовується в ширшу структуру "природніх законів". Теорія природніх законі засновується на усвідомленні того, що ми живемо у світі більш ніж однієї, а насправді величезної кількості, істот і що кожна істота має чіткі і визначені властивості, чітку "природу", яку можна аналізувати за домпомогою логіки, за допомогою відчуттів та розумових здібностей. Мідь має чітко виражену природу і поводиться певним чином, те саме можна сказати і про залізо, сіль тощо. Біологічний віид "людина", таким чином, має природу, яку можна вивчати так само, як і світ навколо неї і шляхи взяємодії між ними. Якщо бути дуже стислим, поведінка будь-якої огранічної або неорганічної сутності визначена її власною природою і природою інших сутностей, з якими вона вступає в контакт. Більш точно, якщо поведінка розлин і щонайменше нижчих тварин визначена їх біологічно природою або можливо їх "інстинктами", то природа людини така, що кожна окраме особистість для того щоб діяти, повинна обирати власні цілі і застосовувати власні засоби, щоб їх досягти. Не маючи автоматичних істинктів кожна людина має вивчати себе і світ, використовувати розум, щоб обирати цінності, пізнавати причину і слідство і діяти так, щоб підтримувати себе і вдсконалення свого життя. Так як люди здатні думати, відчувати, оцінювати і дяти лише як особистості, то для виживання і процвітання кожної людини стає життєво необхідно, щоб вона могла вільно вчитися, обирати, вдосконалювати своє навики і діяти на основі свого знання і цінностей. Це необхідний шлях льдської природи4 втручатися і спотворювати цей процесс, застосовуючи насильсво, - гливоко протирічить тому, що необхідно для життя і процвітання людини виходячи із її природи. Насильницьке втручання у навчання і вибори людини, таким чином, глибоко "нелюдяне", воно протирічить природі закону людських потреб.

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/7109/21746

Переводчики: alexmartynov