Готовый перевод дневник Алисы / щоденник Аліси: 1

16 вересня

Ще вчора я гадала, що я - найщасливіша людина в цілому світі, в галактиці, серед всіх, створених Господом. Невже все це було лише вчора, а не безліч незкінченних світлових років тому? Ніколи раніш трава не пахла для мене такою свіжістю, а небеса не здавалися мені такими високими. Тепер все в минулому, я хочу змішатися з попелом і перестати існувати. Але чому? Чому? Чому все так? Як мені дивитися в очі Шерон і Деббі та іншим? Як? Всі в школі вже знають, я впевнена! Вчора я придбала цей щоденник, тому що в мене було дещо чудове, надзвичайне і важливе, щось настільки особисте, чим я ні з ким, ні з ким не змогла поділитися. А зараз, як і все в моєму житті, це дещо перетворилося в повне ніщо.

Я, правда, не розумію, як Роджер міг зі мною так повестися, адже я люблю його скільки себе пам'ятаю і все життя чекала, коли ж він нарешті захоче зі мною зустрічатися. Вчора, коли він запросив мене на побачення, я думала, що буквально помру від щастя! Я правда так думала! А тепер весь світ став холодним, і сірим, і бездушним, і мама чіпляється і вимагає, щоб я прибрала в своїй кімнаті. Як вона може до мене чіплятися, коли мені так погано, що я готова померти? Невже мене не можна дати спокою?

До побачення, мій Щоденник, а то мені знову доведеться вислуховувати лекцію про мою безвідповідальність.

17 вересня

У школі був жах. Я весь час боялась, що зіткнусь в коридорі із Роджером і в той же час, що я його взагалі не побачу. Я стверджувала собі: "Можливо, я зробила щось не так і він мені все пояснить". За ланчем мені довелось розповісти дівчатам, чому він не показується. Я зробила вигляд, наче мені все одно, але знаєш, Щоденник, це не так. Мені не все одно! Мені до того не все одно, що я вся тремчу. І як таквиходить, що я, така нещасна, така принижена і розбита, можу функціонувати, розмовляти, посміхатись і думати? Як Роджер міг так зі мною поступити? Я ніколи в житті спеціально не причинила болі. Ні фізичної, ні душевної... Так чому ж люди постійно роблять мені боляче? Навіть мої батьки поводяться зі мною так, наче я цілковита дура і завжди такою і залишусь. Здається, я ніколи не виправдовувала нічиїх надій і вже точно ніколи не наближувалась до власних ідеалів.

19 вересня

Батьків день народження. Нічого особливого

20 вересня

Мій день народження. Мені 15. Нічого.

25 вересня

Не писала вже майже тиждень, не було нічого цікавого. Ті ж безглузді вчителі, ті ж безглузді предмети в тій же безглуздій школі. Схоже, я до всього втрачаю інтерес. Раніше я думала, що в старших класах буде весело, але виявилося до бісиків нудно. Може, я просто стаю старшим і іськушенней. Джулі Браун влаштувала вечірку, а я не пішла. Я набрала сім мерзенних, бридких, потворних, жирних фунтів, і мені тепер нічого надіти. Починаю виглядати так само осоружно, як себе відчуваю.

30 вересня

У мене відмінні новини! Ми переїжджаємо! Папі запропонували стати деканом кафедри політичних наук в ***. То хіба не здорово! Може, знову стане все як раніше, як коли я була маленькою. Може, він знову кожне літо викладатиме в Європі, і ми знову їздитимемо з ним разом. Як тоді було весело! Все, з сьогоднішнього дня сідаю на дієту. На той час, як ми переїдемо в новий будинок, я стану абсолютно іншою людиною. Більше за ні шматочок шоколаду, ні скибочку смаженої картоплі - доки не скину цілих десять фунтів цього мерзенного жиру! А ще я повністю зміню гардероб. І кому яка справа до цього безглуздого Роджера? Скажу по секрету, мій Щоденник, - мені-то є. Напевно, я завжди любитиму його. Але якщо ще до мого від'їзду, коли я вже стану стрункою, з бездоганною чистою і гладкою, як пелюстка, шкірою і одягнуся як фотомодель, він попросить мене ще про одне побаченні-що мені тоді робити? Відкинути і поставити його на місце? Або - а я боюся, що саме так і буде-поступитися і погодитися?

Ах, Щоденник, допоможи мені бути сильною і непохитною. Допоможи мені щодня вранці і увечері робити зарядку, і займатися особою, і правильно харчуватися, і бути оптимістичною, поступливою і позитивною, і зберігати гарний настрій. Я так хочу стати потрібною для кого-небудь, або хоч би щоб мене час від часу запрошував на побачення який-небудь парубок. Можливо, нова Я буде зовсім інша.

10 жовтня

Я скинула три фунти. Ми всі займаємося всякими справами, пов'язаними з переїздом.

Наш будинок виставили на продаж, а мама з папою виїхали дивитися будинок ***. Я залишилася, щоб доглянути за Тімом і Александрой, і, не повіриш, вони зовсім мене не дістають. Ми всі в захваті від переїзду, і вони, коли я прошу їх допомогти з прибиранням або на кухні, всі роблять - ну, майже все. Думаю, папа почне працювати на новому посаді із зимових канікул. Він радіє як маленький, і все майже як в старі часи. Ми разом сидимо за столом, жартуємо, сміємося, будуємо плани. Це здорово! Тім і Алекс наполягають на тому, щоб узяти з собою всі свої іграшки і інше барахло. А особисто я хочу все нове - все, окрім книг, звичайно, - вони частина мого життя. У п'ятому класі мене збила машина, і я надовго виявилася відрізаною від життя - я тоді померла б без книг. Навіть зараз точно не знаю, яка частина мене справжня, а яка узята з книг. Як би там не було, все здорово! Життя прекрасне, чудове і чудове, і мені не терпиться заглянути за наступний поворот, і за наступний, і за все подальші.

16 жовтня

Сьогодні повернулись мама з татом. Ура! У нас є будинок! Великий, в іспанському стилі - як подобається мамі. Не можу дочекатись, коли вже ми нарешті переберемося! Не можу! Не можу! Не можу! Вони сфотографували його, знімку будуть готові через три-чотири дні. Не можу дочекатись! Не можу! Не можу! Я сказала це вже, мабуть, мальйон разів.

17 жовтня

Навіть школа тепер радує. Я отримала п'ять за роботу по алгебрі і по всіх інших теж п'ятірки і четвірки. Алгебра найгірше. Але якщо я змогла її здати, то зможу все! Зазвичай я вважаю, що мені везе, коли отримую трійку; да і то, щоб її отримати, лізу з шкіри геть. Забавно, але коли щось раптом починає йти добре, все інше теж налагоджується. Навіть з мамою стало простіше. Здається, вона стала менше до мене чіплятися. Не можу зрозуміти, хто з нас змінився, - правда не можу. Чи то я стаю такою, який вона хотіла б мене бачити (що б це не означало), чи то вона стала менш вимогливою.

Сьогодні в холі, навіть коли зустрілася з Роджером, я була само байдужість. Він сказав "привіт" і зупинився, щоб поговорити, а я просто прошла мимо. Він більше не зможе змусити мене впасти в своїх очах. Юшок, всього лише трохи більше трьох місяців!

22 жовтня

Ськотт Лосси запросив мене в кіно в п'ятницю. Я скинула десять фунтів. Тепер важу сто п'ятнадцять, вже в нормі, але хочу скинути ще десять. Мама говорить, не хочу ж я стати зовсім худою, але вона просто не знає! Хочу! Хочу! Хочу! Я так довго не їла Goodies1, що майже забула, які вони на смак. Може, в п'ятницю увечері ударюсь в розгул і дозволю собі трохи смаженої картоплі. Ням...

26 жовтня

У кіно з Ськоттом було весело. Після фільму ми пішли погуляти, і я з'їла шість дивних, вишуканих, найсвіжіших, чудовіших, божественних скибочок смаженої картоплі. Я просто насолоджувалася життям! Мої відчуття до Ськотту не схожі на те, що я відчувала до Роджера. Напевно, він моє перше і єдине справжнє кохання, але я рада, що вона у минулому. Представляєш, мені лише виповнилося п'ятнадцять, я ще школярка, а любов всього мого життя вже прошла. Трагічно, правда? Може, коли-небудь, коли ми обидва будемо в коледжі, ми знову зійдемося. Сподіваюся, так і станеться. Правда сподіваюся. Пропитим влітку, коли ми були на дівич-вечорі в Маріон Хилл, хтось притягнув "Плейбой", там була розповідь про дівчинку, яка вперше переспала з хлопчиком, я тоді могла думати лише про Роджера. Я ніколи ні з ким не хочу займатися сексом, окрім Роджера. Ніколи. Присягаюся, я помру дівою, якщо нам з Роджером не призначено бути разом. Не зможу винести, якщо мене торкатиметься хтось інший. Правда, я не упевнена, що зможу, навіть якщо це буде Роджер. Може, пізніше, коли я стану старше, відчуватиму себе інакше. Мама говорить, що, коли дівчатка дорослішають, гормони потрапляють в кров, і тоді наше сексуальне бажання посилюється. Напевно, я просто повільно розвиваюся. Я знаю декілька досить диких історій про деяких хлопців з нашої школи, але я - не вони, я - це я, до того ж секс здається мені таким дивним і з ним пов'язано стільки незручностей.

Не можу викинути з голови нашу вчительку сучасного танцю, вона постійно говорить, що зробить наші тіла сильними і здоровими для дітородіння, і весь час бубонить, що все повинно бути "витончено, витончено, витончено". Насилу можу собі представити витончений секс або витончені пологи.

Повинна бігти. Поки.

10 листопада

Дорогий Щоденник, пробач, що закинула тебе, але я була така зайнята! Ми готуємося до дня Дяки, а там вже і Різдво недалеко. Минулого тижня ми продали наш будинок Далберроузам, в яких семеро дітей. Мені так хотілося, щоб він дістався якій-небудь сім'ї поменше. Так осоружно, коли уявляєш, як шестеро хлопчиськ носяться вгору-вниз по сходах і залишають сліди своїх липких пальців на стінах і брудними ногами бруднять мамині білі килими. Знаєш, коли я думаю про подібні речі, мені не хочеться виїжджати. Мені страшно. Я прожила в цій кімнаті все свої п'ятнадцять років, п'ять тисяч п'ятсот тридцять днів. Тут я сміялася, і плакала, і страждала, і сердилася. Тут я любила і ненавиділа людей і всякі речі. Вона стала частиною мого життя, частиною мене. Чи залишимося ми колишніми в інших стінах? Або на новому місці у нас з'являться інші думки і відчуття? Ох, мама, папа, може, ми здійснюємо помилку? Може, ми залишаємо тут дуже велику частину себе?

Дорогою, улюблений Щоденник, я поливаю тебе своїми сльозами! Я знаю, що ми повинні виїхати і що одного дня мені доведеться навіть залишити будинок батьків і обзавестися власним будинком, але я завжди братиму тебе з собою.

30 листопада

Дорогой Дневник, прости, что ничем не поделилась с тобой в День Благодарения. Было так хорошо! Приехали дедушка с бабушкой, они провели у нас два дня, и мы, лежа на полу в гостиной, болтали о старых добрых временах. Папа даже не ходил на работу в эти дни. Ми допомагали бабусі готувати іриски, як коли ми були маленькими, і навіть папа з'їв декілька штук. Ми стільки сміялися! У Алекс іриска застрягла у волоссі, а у дідуся злипнулися вставні щелепи, ми ледве не померли із сміху. Дідусь з бабусею переживали, що ми житимемо так далеко від них, та і ми теж. Без них будинок вже ніколи не буде колишнім. Я щиро сподіваюся, що папа не помилився, вирішивши переїхати.

4 грудня

Дорогий Щоденник, мама більше не дозволяє мені сидіти на дієті. Лише між нами: не розумію, яким боком це її стосується. Правда, останні пару тижнів я прохворіла, але я точно знаю, що причиною хвороби була не дієта. Як вона може бути такою дурною і ірраціональною? Того ранку, коли я їла на сніданок свої звичайні півгрейпфрута, вона змусила мене з'їсти шматок зернового хліба і омлет з шматком бекону. Це, напевно, калорій чотириста, а то і п'ятсот-шістсот або навіть сімсот. Не розумію, чому вона не може не втручатися в моє життя. Їй же самій не подобається, коли я виглядаю як корова, та і нікому не подобається. Я навіть подумала, а не чи спробувати після кожної їди запихати два пальці в рот - щоб вирвало. Мама сказала, що я знову повинна почати обідати щодня і перестати боротися з собою, коли відчуваю голод. Так, батьки - це проблема. Єдине, про що тобі не варто турбуватися, Щоденник, це про мене. Правда, тут тобі не дуже повезло, не таке вже я вигідне придбання.

10 грудня

Коли я тебе купувала, то чесно збиралася писати щодня, але інколи не відбувається нічого такого, про що варто було б згадувати, а інколи я дуже зайнята або засмучена, або зла, або знервована, або просто дуже зайнята собою, щоб робити щось, що робити не обов'язково. Схоже, я не дуже хороший друг, навіть для тебе. Але як би там не було, ти мені набагато ближче, ніж Деббі, Марі або Шерон, хоча вони мої кращі подруги. Навіть з ними я не зовсім я. Я частково інша людина, яка прагне відповідати, і говорити, і робити правильні речі, ходити в правильні місця і одягатися так само, як інші. Інколи мені здається, ніби ми намагаємося бути тінями один одного, купуючи однакові записи і інше, навіть якщо нам щось не подобається. Діти як роботи, частина конвеєра, а я не хочу бути роботом!

14 грудня

Тільки що купила чудову брошку з маленькою перлиною - дарунок мамі на Різдво. За дев'ять доларів п'ятдесят центів, але вона те коштує. Це вирощена перлина, а значить - справжня, і схожа на маму. Вона дуже приємна і світиться, але з жорстким стрижнем кріплення, так що вона нікуди не закотиться. Я так сподіваюся, що вона сподобається мамі! Мені так хочеться, щоб вона їй сподобалася і щоб їй сподобалася я! Я пока так и не знаю, что подарю папе и Тиму, но для них подарок выбрать проще. Папе я бы купила золотой стакан для карандашей (или что-нибудь в этом роде), чтобы он поставил его на своем новом большом столе в своем новом большом офисе и каждый раз, глядя на него, думал обо мне, даже во время ужасно важных конференций, на которых присутствуют лучшие умы мира, но, как обычно, я не могу себе этого позволить

17 грудня

Люсі Мартін владнує різдвяну вечірку, і я повинна принести холодець. Схоже, буде весело (принаймні, я на це дуже сподіваюся). Я сама зшила собі м'яке біле шерстяне плаття. Мені допомагала мама, і вийшло і справді дуже красиво. Сподіваюся, що коли-небудь я навчуся шити так само добре, як вона. Я сподіваюся, що я коли-небудь взагалі стану як вона - у всьому. Цікаво, коли вона була в моєму віці, вона теж переживала із-за хлопчиків, що вона їм не подобається, і із-за непостійності подружок? А цікаво: хлопчики тоді теж були такі заклопотані сексом, як тепер? Судячи по тому, що дівчатка розповідають про своїх парубків, вони ні про що більше думати не можуть. Ніхто з моїх подруг не доходив до кінця, але, думаю, багато дівчаток в школі вже цим займаються. Мені б дуже хотілося поговорити з мамою про такі речі, я не дуже вірю, що всі хлопці знають, про що говорять, та і взагалі не вірю тому, що вони про це говорять.

22 грудня

Вечірка в Мартін вийшла забавною. Мене привіз додому Дік Хилл. Батько дав йому машину, і ми каталися по місту, дивилися на вогні і виспівували різдвяні гімни. Звучить пафосно, але було і справді добре. Коли ми під'їхали до мого будинку, він поцілував мене в щоку і побажав добраніч, це все. Я навіть трохи занервувала, тому що не знаю, чи то я йому не подобаюся, чи то він просто шанобливо до мене відноситься або що? Напевно, я просто не можу не нервувати. Мені інколи хочеться зустрічатися з ким-небудь, щоб завжди бути упевненою в тому, що у мене є парубок, і щоб у мене був хтось, з ким би я могла поговорити по-справжньому, але мої батьки в це не вірять, і крім того, лише між нами, жоден парубок ніколи мною серйозно не цікавився.Деколи мені здається, що ніколи і не зацікавиться. Мені правда дуже подобаються хлопчики, навіть, напевно, дуже, але я не дуже приваблива. А хочеться бути привабливою, і красивою, і багатою, і обдарованою. Ось було б здорове!

25 грудня

Різдво! Дивне, чудове, щасливе Різдво Хрістово! Я така щаслива, що ледве можу тримати себе в руках! Мені подарували декілька книг і записів, і спідницю - мені вона дуже сподобалася, - і ще купу всяких дрібниць. А мамі сподобалася моя брошка! Вона їй правда сподобалася! Супер! Вона відразу приколола її до нічної сорочки і потім ходила з нею весь день. Я так рада, що вона їй сподобалася! Приїхали дідусь з бабусею, а ще дядько Артур і тітка Джінні і їх діти. Було правда здорово! Напевно, Різдво - самий кращий час в році. Всі випромінюють тепло і спокій і відчувають себе потрібними і бажаними. (Навіть я.) Якби так було завжди... Ненавиджу сьогоднішній день за те, що він закінчився. І річ не в тому, що це був такий чудовий день, просто це наше останнє велике свято в цьому дивному будинку.

Прощай, милий будинок, прибраний пишними гірляндами, вітками гостролиста і різноколірними лампочками. Я люблю тебе! Я сумувати!

1 січня

Вчора була в гостях у Ськотта на новорічній вечірці. Хлопці злегка з'їхали з глузду... Я рано пішла додому, сказала, що неважливо себе відчуваю, але насправді я така напружена через те, що ми через два дні переїжджаємо, і я весь час сама не своя. Напевно, не зможу заснути обидві ночі, що залишилися. Думатиму про переїзд в новий будинок, в нове місто, в новий округ і в новий штат одночасно. Мама і папа вже познайомилися з деякими людьми на факультеті, і, принаймні, вони вже були в нашому новому будинку. Я бачила його на фотографіях, але на них він здається великим, холодним, віщуючим нещастя незнайомцем. Я сподіваюся, він нам сподобається, і він зможе пристосуватися до нас.

Якщо чесно, нікому б такого не сказала, окрім тебе, Щоденник, але я не дуже вірю, що на новому місці у мене це вийде. Мені насилу це удалося і на старому, де я всіх знала і всі знали мене. Раніше я не дозволяла собі думати про це, але мені просто нічим похвалитися на новому місці. О дорогий Бог, допоможи мені пристосуватися, зроби так, щоб мене прийняли, допоможи вписатися і не стати ізгоєм і тягарем для сім'ї. Ну ось, знову плачу, ось розмазня, але нічого більше не залишається. Знову ти промок! Щоденники - хороша річ. Дивися не простудися.

4 січня

Ми переїхали! Тільки що наступило 4 січня. Десять хвилин другої. Тім і Алекс сварились, а в мами шлунковий грип, або це просто перехвилювання, в загальному, її два рази вивертало, і татові довелось два рази зупинятись. В машині щось зламалось, фари не включались, і я навіть подумала, що вже і батько готовий розвернутись і поїхати назад додому. Мама склала список для вантажників, як перевозити речі, але вони все переплутали. Загалом, ми тільки зараз змогли розібрати розкладачки і лягти спати. Я рада, що захопила свй кишеньковий ліхтарик, принаймні, можу писати. По секрету: будинок виглядає досить дивно і зловісно, але, очевидно, це від того, що немає занавісок та іншого. Думаю, завтра все здасться більш життєрадісним. Та й гірше вже і не може бути.

6 січня

Пробач, що не писала два дні - не було часу, та ми ще і не закінчили. Вішаємо завіски, розпаковуємо ящики і розбираємо речі. Будинок дуже красивий. Стіни товсті, з темного дерева, вниз, у вітальню, ведуть двоє сходів. Я прошу вибачення в кожної кімнати - за свої відчуття в ту першу ніч.

Дуже хвилююсь через школу, і сьогодні я маю туди піти. Добре, якщо б Тім навчався в старших класах, але навіть молодший брат краще, ніж ніякий. Він вже познайомився з хлопчиком його віку, який живе на нашій вулиці. Мені би порадіти за нього, але я не радію, я сумую за собою. Олександра навчається в молодших класах, і поруч з нами живе один з її вчителів, у нього дочка її віку, так що одразу після школи вона піде до них у гості. Добре тим, хто легко знаходить собі друзів. У мене не виходить. Незграбна, товста нікчема - ось що я таке. Цікаво, тут хлопці одягаються так само, як і у нас? Сподіваюсь, що я не так вже й відрізняюсь і вони не стануть всі витріщатись на мене. Як я хочу, щоб у мене з'явився друг! Так, час натагнути широку фальшиву посмішку, мама кличе, и мені потрібно бігти, і при цьому "відповідати статусу дорослої людини".

Раз, два, три... Отже, мучениця, вперед!

Вечiр 6 січня

О, Щоденник! Я така нещаслива! Це найхолодніше и найнепривітливіше місце у світі. Ніхто навіть не заговорив зі мною на протязі цього довгого безкінечного дня. На великій перерві я втікла в медпункт і сказала, що мене болить голова і пішла з останніх уроків, а по дорозі до дому купила собі шоколадний коктейль, подвійну порцію картоплі фрі і велику плитку "Хьорши". Повинно ж бути те, заради чого потрібно жити. Весь час, що я їла, я ненавиділа себе за свою дитячість. Я подумала, що вела себе так само жорстоко по відношенню до всіх новичків у нас в школі - або взагалі не помічала, або дивилась на них без найменшої цікавості. За що боролась, на то й напоролась; мабуть, я цього заслуговую, але я так страждаю! В мене болять навіть нігті на руках і ногах и фолікули волосся.

7 січня

Учорашня вечеря була мукою. Алекс сподобалась її нова школа і її нова подруга Тріш. Тім їхав в автобусі із сусідським хлопчиком, з яким опинився в одному класі на трьох уроках, е ще він казав, що дівчата тут симпатичніші, наж в старшій школі, і одразу стали загравати до нього, але це завжди так, коли з'являється новий хлопчик. Навіщо мама сказала, що всі навколо "чарівні, красиві і приємні". (Ну хіба не краса?) Ну а я як вода і масло, не можу як слід приспособитись і адаптуватись. Я часто відчуваю себе ізгоєм навіть удома. Як трапилось, що біля таких товариських, милих і дипломатичних батьків я виявилась такою невдахою? Дідусь займався політикою і завжди був найулюбленішим кандинатом, а бабуся завжди знаходилась поряд з ним. Що зі мною не так? Я що, вибракування? Виродок? Помилка природи?

14 січня

Тиждень пройшов, а всі лише дивилися на мене з неприязною цікавістю- мовляв, що вона тут забула? Я намагаюсь заглибитись у свої книги, навчання, заняття музикою і вдаю, буцімто мені на все начхати. Думаю, що мені і справді начхати, та й що зміниться, якщо мені буде не всеодно?
Набрала п'ять фунтів, і на це також начхати. Я знаю, що мама за мене хвилюється, тому що я майже не розмовляю, але про що мені розповідати? Тим більш, що вона сама встановила правило: якщо тобі нічого сказати гарного, краще не кажи нічого. Мені більше ніколи не доведеться відкривати рота, окрім як під час їжі, але їм я багато!

8 лютого

З тих пір як ми приїхали сюди, я набрала п'ятнадцять фунтів, лице розплилось, а волосся стало таке жорстке і жирне, що мені доводиться кожен вечір їх мити, щоб виглядати пристойно. Батька постійно немая вдома, а мама ходить за мною постійно і гоорить :"Радій життю, зроби зачіску, будь позитивною, посміхайся, покажи, що ти не сумуєш, будь привітливішою"; якщо вони мені ще раз скажуть, що я поводжусь неконструктивно чи не як доросла людина, я заставлю їх заткнутись. Я не влажу в ту одежу, яку пошила собі перед переїздом, і знаю, що Тім мене соромиться. Коли я зустрічаю його з друзями, він поводиться зі мною як з повною дурепою, грубить і відпускає нахабні жарти з приводу моєї хіппоподібної зачіски. Мене достало все це місто і ця школа, а особливо моя сім'я і я сама.

18 березня

Що ж, нарешті я знайшла собі в школі подругу. Вона така ж недолуга і одинока, як і я. Схоже, в старій приказці про те, ща птахи пізнают один одного по оперенню, щось є. Якось ввечері Герта зайшла за мною, і мої предки з усіх сил намагались бути з нею не грубими. Уяви собі мою змучену, солодкомовну матусю, якій так і кортіло сказати якусь гидоту по приводу моєї жалюгідної, неохайної подруги. Чому би їй не поглянути уважніше на свою жалюгідну, неохайну доньку? Чи це занадто для доглянутої, стрункої і чарівної жінки Професора, який через декілька років повинен стати Директором коледжу?

Їм всім було трохи незатишно, як мені постійно було незатишно з тих пір, як ми оселилися в цій дірі.

10 квітня

Яке щастя і радість! Мама пообіцяла мені, що я зможу поїхати на літо до бабусі з дідусем! З сьогоднішнього дня знову сідаю на дієту, прямо з цієї хвилини! Природно, як завжди, вона поставила мені хороші для умови оцінки.

20 квітня

Навчання скоро закінчиться, лишилось ще декілька місяців, не можу дочекатися. Тім став нестерпним, а мама постійно крапає на мозок: "Не роби те, не роби це; зроби те, зроби це; невже ти... тобі треба, ти знову поводишся як дитина, а не як доросла людина". Я знаю, вона постійно порівнює мене з Тімом та Александрою, але я не витримую конкуренції. Напевне, в кожній родині є власна потвора, вгадай хто в нашій? Дитячі ревнощі - це цілком природно, але у нас вона переходить всі межі. Я дуже люблю Тіма і Алекс, але у них теж купа недоліків, і мені важко для себе вирішити - люблю я їх більше чим ненавиджу, чи навпаки. Це стосується і мами з татом. Але, якщо чесно, то це більш за все стосується мене саму.

5 травня

У цьому семестрі всі мої вчителі до єдиного - ідіоти і гальма. Я десь читала, ніби кожній людині дістається в житті два хороші вчителі, які закладають основи на все життя. Схоже, я свій ліміт вичерпала ще в дитячому саду і першому класі.

13 травня

По дорозі додому познайомилась ще з однією дівчиною. Її звуть Бет Баум, вона мешкає всього в трьох кварталах від нас. Вона дуже-дуже приємна. Вана також трохи сором'язлива і віддає перевагу книжкам перед спілкуванням з людьми, зовсім як я. Її батько лікар, і його постійно немає вдома, як і мого татка, а ще її мама постійно прискіпується, але, напевне, всі мами такі. Якби вони не були такими, не хотіла би я побачити, у що перетворилися будинки, подвір'я і взагалі весь світ. Я так сподіваюсь, що мені не доведеться бути прискіпливою матір'ю, але скоріш за все, доведеться, інакше я не знаю, як досягти того, щоб усе було зроблене так як треба.

19 травня

Сьогодні після школи я зайшла до Бет. У них дивний будинок і є домробітниця, яка живе з ними. Бет єврейка. Раніше у мене ніколи не було подруги єврейки, чомусь я думала, що вони не такі як всі. Не знаю чому, адже ми ж всі люди, але мені здавалося, що вони... ну, більше схожі... Як завжди, сама не знаю, що хочу сказати.

Бет дуже відповідальна, вона так серйозно ставиться до навчання, що спочатку ми зробили домашнє завдання, а лише потім стали прослуховувати записи і пити дієтичну колу. (Вона теж хоче схуднути.) Вона насправді мені подобається, так чудово знайти справжню подругу, по секрету кажучи, я ніколи не відчувала себе затишно з Гретою. Мені постійно хотілося виправити її ї сказати, щоб вона слідкувала за своїм зовнішнім виглядом та за своєю поставою. Здається мені більше передалось від мами ніж я вважала! Не те, щоб я була снобом - просто, щоб не померти від нудьги, хочеться до кого небудь відчувати прив'язаність. Але для цього повинні бути взаємні інтереси та приблизно однакові здібності, і, так, навіть освіта має значення. Так, мама б пишалась моїм сьогоднішнім способом мислення і розсудливістю. Так шкода, що ми більше не можемо спілкуватися. Я пам'ятаю, що, коли була маленькою ми з нею спілкувалися, але зараз таке враження, що ми спілкуємося різними мовами і суть слів до нас не доходить. Вона щось має на увазі, а я не так це розумію; або вона каже щось, а мені здається, що вона намагається мене виправляти чи повчати, хоча підозрюю, що, можливо, в неї цього навіть на думці немає, просто вона, так само як і я, заплуталась та просувається навпомацки через хащі слів. Що ж, таке життя.

22 травня

Сьогодні Бет прийшла до мене займатися. Вона сподобалась і мамі, і татові, і обом моїм молодшим! Вони навіть попросили її зателефонувати додому і спитати дозволу лишитись у нас на вечерю; мама сказала, що вона візьме нас з собою в центр міста, в похід по крамницям, адже сьогодні четвер і ввечері всі крамниці відчинені. Я побігла перевдягатися, а Бет побігла до себе - ми підберемо її по дорозі. Мені довелось зупинитися, щоб впоратися з відчуттям щастя, яке мене охопило. Це було дуже чудово і навіть приголомшливо - стримувати почуття, що тебе переповнюють.

24 травня

Бет чудова подруга. Напевне, вона у мене єдина "справжня" подруга з самого дитинства. Ми розмовляємо про все. Мі багато говоримо навіть про релігію. Іудейська віра дуже відрізняється від нашої. У них збори по суботам, і вони досі чекають приходу Спасителя і Месії. Бет дуже любить своїх дідуся та бабусю і хоче. щоб я з ними познайомилася. Вона каже, що вони ортодоксальні іудеї і що для м'ясних продуктів у них один набір тарілок, а для молочних інший. Хотіла б я більше знати про свою пелігію, щоб розповісти про неї Бет.

3 червня

Сьогодні ми розмовляли про секс. Її бабуся сказала, якщо єврейські юнак та дівчина одружуються і хтось скаже, що дівчина не цнотлива і зможе це довести, тоді юнакові необов'язково з нею одружуватися. Ми так і не змогли вигадати, яким чином можливо точно довести це. Бет сказала, що вона скоріш спитає про це бабусю, ніж маму, а я сказала, що скоріш запитаю в мами, якщо мені доведеться у кого-небудь запитувати, чого я , певна річ, робити не буду. До того ж моя мама все одно нічого не знає про єврейські традиції.

Бет розповіла, що їй часто сниться кошмар про те, як вона йде до вівтаря, на ній біла сукня, на її весіллі сотні гостей, і хтось шепче рабинові, ніби вона не цнотлива, і наречений розвертається і йде геть. Я її не звинувачую, я б відчувала те ж саме. Коли-небудь вона все-таки запитає про це бабусю або ще кого-небудь, і тоді, сподіваюся, вона поділиться зі мною, тому що мені теж дуже хочеться це знати.

10 червня

Милий Щоденнику, навчання в школі скоро закінчиться, але тепер мені цього більше не хочеться. Ми з Бет чудово проводимо час. Мі з нею не користуємося особливим успіхом серед хлопців, але інколи Бет зустрічається з єврейськими хлопцями - синами подруг її мами. Вона каже, що зазвичай це нестерпно нудно, вона подобається хлопцям, не більше ніж вони їй, але батьки таке спілкування вітають, їм хочеться, щоб їх діти одружувалися з іудейськими дітьми. Одного разу Бет вирішила взяти мене не одне зі своїх побачень на осліп і познайомити з "милим іудейським хлопчиком" (цитую її маму). Бет сказала, що йому це сподобається, тому що я не єврейка і він зможе обманути свою маму. Гадаю, він мені вже подобається.

13 червня

Урр-ра! Заняття закінчилися! Але мені трохи сумно.

15 червня

Бет звела мене з хлопчиком, його звуть Семмі Гріну. Він був неймовірно ввічливий і
коректний з моїми батьками, чим дуже їм сподобався, але коли ми вийшли і
опинилися в машині, він виявився досить розв'язним. Батьки зовсім не
розбираються в людях. Я іноді дивуюся, як в їх віці таке можливе? У
загальному, вечір вийшов досить ідіотським. Сем навіть не дав мені спокійно
подивитися кіно, до того ж фільм виявився досить мерзенним, і ми з Бет довго
сиділи в убиральні після того, як він закінчився. Нам було так незручно, що ми
соромилися вийти звідти, але оскільки ніч ми там провести не могли, то нарешті
вишли в хол, зробивши вигляд, ніби нічого не сталося. Хлопчики намагалися обговорювати
фільм, але ми ні їх самих, ні їх обговорень не помiчали.

18 червня

Сьогодні взнала страшну новину: Бет доведеться провести шість тижнів в таборі. Її предки їдуть до Європи, так що вони визначили її в закритий єврейський табір. Це підкосило мене, та і її теж. Ми обидві розмовляли з нашими батьками, але це все одно що розмовляти з вітром. Вони не слухають нас, вони нас навіть не чують. Я, напевно, поїду на літо до бабусі, як і збиралася, але навіть це тепер не радує.

23 червня

До розлуки з Бет залишалось два дні. Наше прощання виглядало так, ніби хтось із нас скоро помре. Здається, я знала її завжди - так вона мене розуміє. Повинна визнати, що інколи, коли її мама влаштовувала їй побачення, я ревнувала її до хлопців. Надіюсь, це не дивно, що у дівчинки виникають такі почуття до іншої дівчинки. Думаю, ні! Не може такого бути, щоб я просто у неї закохалась? Це було б занадто навіть для мене. Вона для мене найближча моя подруга, ближче неї ніколи не було і не буде.

25 червня

Усе. Опівдні Бет їде. Вчора ввечері ми попрощались, ми плакали і обнімались, наче налякані діти. Бет так само одинока, як і я. Її мама дуже любить покричати, вона говорила, що це все по дитячому і нерозумно. Нарешті мама з татом перейнялись до мені співчуттям і зрозуміли, наскільки я буду самотня. Загалом, мама взяла мене з собою по магазинам і дозволила мені витратити п'ять доларів на невелику плоску золоту підвіску и на гравіровнку на внутрішній стороні, а тато дозволив мені два рази подзонити Бет на міжмісто.

Це так мило з їх сторони, так дбайливо. Схоже, мені все-таки пощастило з батьками.

2 липня

Милий Щоденнику, я у бабусі, ніколи в житті мені не було так нудно. Довге спекотне літо, та це вже не літо зовсім! Я тут збожеволію. З самого першого дня я тут тільки те і роблю, що читаю, набридло до смерті. Дивно, під час навчального року я мріяла про той час, коли зможу валятись в ліжку і байдикувати, байдикувати, байдикувати, читати, читати, читати, і дивитись телевізор, і робити те, що хочу, а тепер мені все це набридло. Жах якийсь, Шерон переїхала, Дебі гуляє з хлопцем, Марі поїхала відпочивати з батьками.. Я тут всього п'ять днів. Я повинна змусити себе протриматись тут тиждень, перед тим як попроситись додому. Я збожеволію за цей час!

7 липня

Сьогодні відбулась дивна річ, принаймні, я сподіваюсь, що це трапиться. Так сподіваюсь! Ми з дідусем поїхали в центр, щоб купити подарунок Алекс на день народження, і в універмазі була Джил Пітере.
Вона сказала: "привіт", і ми трішки поговорили. Ми не бачились з того часу, як я переїхала, хоча я ніколи і не входила в її компанію - такий собі вищий ешалон, ну, в загальному, вона сказала, що після школи збирається поступати в татів університет і, що чекає не дочекається, коли зможе виїхати з цієї глибинки туди, де вирує справжнє життя. Я зробила вигляд, ніби ми там всі такі досвідчені і весь час розважаємось, але насправді я не бачила великої різниці між цими двома містами. Мабуть, я набрехала щось вдале, тому що вона сказала, що завтра до неї збирались прийти декілька людей і що вона запросить мене. Я так на це сподіваюсь!

8 липня

Щоденнику! Я ледве не плачу від щастя! Це трапилось! Джил подзвонила рівно в 10:32. Я знаю, тому що сиділа біля телефону з годинником в руках і відправляла їй сигнали подумки. Вона влаштовувала автограф-паті; слава Богу, я захопила свій щорічний альбом. Він, звичайно, не такий як в них, і там не буде жодної фотографії з ними, але і в них в їхніх альбомах не буде мене. Я одіну свій білий брючний костюм, а зараз піду вимию голову і зроблю зачіску. Моє волосся стало дуже довгим, а якщо його накрутити на банки із апельсинового соку, то воно в'ється внизу великими красивим кучерями. Сподіваюсь, в нас достатньо банок із апельсинового соку! Мусить хватити!

10 липня

Любий щоденнику, навіть не знаю радіти мені, чи соромитись. Минулої ночі я переживала найнеймовірніші відчуття в своєму житті. Коли говориш про це словами, то це звучить огидно, та це було приголомшливо, чудово і казково!

Люди, що зібрались в Джил, були такими дружелюбними і милими, що я одразу почувала себе як вдома. Вони прийняли мене так, ніби я завжди була в їхній компанії, всі були такими безтурботними, і ніякої метушні. Мені сподобалась сама атмосфера, це було прекрасно! В загальному, через деякий час після того, як ми зібрались, Джил і ще один хлопчик принесли піднос з банками коли, і всі одразу вляглись - хто на підлозі на диванних подушках, хто на дивані і в кріслах.

Джил підморгнула мені і сказала: "Пограємо в "У кого гудзик?". Ну, пам'ятаєш, така дитяча гра. Білл Томсон, він розтягнувся поряд зі мною, засміявся і сказав: "Погано тільки, що комусь доведеться сьогодні побути контролером".

Я поглянула на нього та посміхнулась. Не хотіла виглядати повною дурепою.

Всі повільно потягувули колу з банок і, здавалося, спостерігали одне за одним. Я стала дивитись на Джил, вирішивши робити теж саме, що й вона.

Раптом я відчула, що всередині в мене щось відбувається. Я згадала, збагнула, що з того часу, як ми почали пити колу, програли вже дві чи три пісні, тепер всі дивились на мене. У мене спітніли долоні, а на шиї виступили крапельки поту. В кімнаті стало надзвичайно тихо, Джил встала і засмикнула штори. Я подумала: "Вони вирішили мене отруїти! Навіщо?! Навіщо їм це?!"

Все тіло напружилось - кожний м'яз, мені стало страшно, страх дусив мене, я задихалась. Коли я відкрила очі, виявилось, що це Білл обійняв мене за плечі. Я почула його голос, який був начебто записаний на плівку в сповільненій швидкості, він сказав: "Тобі пощастило, не бійся, я подбаю про тебе, це буде чудова подорож. Розслабся, ну давай, отримуй задоволення, насолоджуйся". Він лагідно гладив мене по лиці і шиї і говорив: "Чесне слово, я не дозволю, щоб з тобою трапилось щось погане".

Мені здалось, що його слова повторюються знову і знову, як уповільнене ехо. Я засміялась, дико, істерично. Мені здалось це найзабавнішим і найабсурднішим з усього, що я коли-небудь чула. Потім я помітила дивні образи, що рухались по стелі. Білл положив мене, і моя голова спочивала в нього на руках, коли я дивилась на ці образи, що перетворювались в кольорові воронки з величезних плям червоного, синього і жовтого кольору. Я хотіла поділитись цією красою з рештою, але слова були вологими, мокрими, збирались в каплі і мали присмак кольору. Я піднялась і стала ходити, всередині і ззвоні я відчувала легкий холодок. Хотіла сказати про це Біллу, але змогла лише засміятись.

Невдовзі проміжки між словами стала такими, що між кожним словом встигали промчати цілі ешалони думок. Я зрозуміла, що згадала ідеальну, істинну, первинну мову, якою користувались Адам і Єва, але коли намагалась про це сказати, слова ніяк не хотіли співвідноситись з моїми думками. Я їх губила, вони вислизали від мене, такі чудові і безцінні, а їх необхідно було зберегти для нащадків. Я відчувала себе жахливо, і зрештою я вже не могла говорити і гепнулась назад на підлогу, закрила очі і буквально занурилась в музику. Я відчувала її запах, я могла помацати її і визначити, яка вона на дотик. Ніколи зі мною не відбувалось нічого більш прекрасного. Я була частиною кожного інструмента, буквально частиною. У кожної ноти був свій характер і форма, у кожної свій власний, що абсолютно відрізнявся від інших кольорів - відрізнявся настільки, що я усвідомлювала місце цієї ноти в усій композиції перед тим, як пролунає наступна нота. Моя свідомість опанувала мудрість століть, але не існувало відповідних слів, щоб її висловити.

Я подивилась на журнал на столі, і виявилось, що я бачу його в сотні вимірів.
Він був такий чудовий, що довелось закрити очі, я не могла винести цього видовища. Мене одразу віднесло в іншу сферу, в інший світ, і інший стан. Все мчало на мене і від мене, захоплювало дихання, як під час спуску на швидкісному ліфті. Не можу сказати, що було реальним, а що не реальним. Чи я була книжкою, столом, музикою, чи я була їхньою частиною, але це не мало ніякого значення; не важливо, чим я була, - я почувалась неперевершено! Вперше в житті я була вільною! Я танцювала, щось вдавала, кривлялась перед цілою групою людей і насолоджувалась кожним моментом.

Мої почуття так загострилися, що я чула чиєсь дихання в сусідньому будинку і відчувала аромат трьохшарового апельсинового, червоного й зеленого желе, яке готували за милю звідси.

Через деякий час - мені це здалося вічністю, - я почала опритомнювати, і усі почали розходитись. Я запитала у Джил, що трапилось, і вона сказала, що в десятьох із тринадцяти плашок з колою було ЛСД і (гудзик! гудзик!) ніхто не знав, хто сьогодні полетить. Вау! Чи рада я, що виявилась у числі щасливчиків?

Коли ми дістались до будинку бабусі, світло там вже не горіло. Джил помогла мені добратись до моєї кімнати і роздітись і положила мене в ліжко. Я поринула в сон, що був похожим на напад морської хвороби, з відчуттям щастя, лише трішки заважала головна біль, яка могла бути наслідком того, що я довго і сильно сміялпсь. Все це було весело. Це було неперевершено! Але не думаю, що спробую ще раз. Я чула занадто багато страшних історій про наркотики.

Тепер, згадуючи, я розумію, що повинна була догадатись про те, що відбувається.
Будь-який ідіот би догадався, але мені ця вечірка здавалась такою загадковою і чудовою, що, мабуть, я не вслуховувалась, а, можливо, і не хотіла вслуховуватись; якби я догадалась, в чому справа, то злякалась б до смерті. В загальному, я рада, що вони так поступили зі мною, тепер я можу відчувати себе вільною і ні в чому не винною, і цілком цнотливою, адже не я прийняла це рішення. І взагалі, все вже позаді, і я більше не буду думати про це.

23 липня

Дорогий Щоденнику, два дні я намагалась переконати себе, що вживання ЛСД перетворює мене в "наркоманку", що до мене застосовані і інші брудні і зневажливі епітети, які я чула в адресу людей, що вживають ЛСД і інші наркотики, але мені так, так, так цікаво, я так хочу спробувати марихуану, лише раз, обіцяю! Мені просто необхідно переконатись, що всі ці розмови про неї неправда. Все, що я чула про ЛСД, явно написано недосвідченими,
неосвіченими людьми на подобі моїх батьків, які не знають, про що говорять. Можливо, і з марихуаною те саме. В загальному, Джил дзвонила сьогодні зранку, вона сказала, що на вихідні збирається до друзів, а в понеділок насамперед мені подзвонить.

Я сказала, що чудово, чудово, чудово провела в неї час, і мені здалось, що їй було приємно. Я впевнена: якщо я натякну, що я хочу один раз спробувати марихуану, вона зрозуміє, а потім я одразу поїду додому і забуду про всі наркотики на світі, але так приємно відчувати себе обізнаною і знати, що до чого в цьому світі. Звичайно, я не хочу, щоб хтось про все дізнався, доведеться закрити тебе в металевий ящик для рибальських аксесуарів з надійним замком. Не можна допустити, щоб хто-небудь прочитав тебе, особливо тепер! Ні, краще буду носити тебе з собою, навіть в бібліотеку, хочу пошукати там що-небудь про наркотики. Слава Богу, що існує каталог, я б не наважилась запитати. А якщо піти зараз, коли бібліотека тільки відкрилась, мені, мабуть, ніхто не буде заважати.

14 липня

Дорогою до бібліотеки зустріла Білла. Він запросив мене ввечері до себе. Цікаво, що буде? Я досліджу абсолютно новий світ, ти навіть не уявляєш, які широкі перспективи відкриваються переді мною. Відчуваю себе Алісою в Країні Чудес. Може, Льюїс Дж. Керрол теж сидів на наркотиках?

20 липня

Любий мій, близький мій, милий мій друг, мій Щоденник, в мене був найфантастичніший, найпізнавальніший і найлякаючий тиждень в житті. Це було як... Вау!
Найкраще, що зі мною відбувалось. Пам'ятаєш, я казала тобі про побачення з Біллом? Ну ось, в п'ятницю він познайомив мене з "торпедами", а в неділю з "спідом".І то, і інше схоже на катання на падаючій зірці по Молочному Шляху, лише в мільйон, в трильйон разів краще. "Спід" спочатку трішки лякав, тому що Біллу довелось вколоти його мені в руку. Я так ненавиділа уколи, коли лежала в лікарні, але тут зовсім інше, тепер не можу дочекатись наступного разу. Не дивно, що він називається speed! Я майже не контролювала себе, насправді я б не змогла, якби хотіла цього, але я і не хотіла. Я танцювала так, як і може не мріяти зациклена на собі миша, як я. Я відчувала себе прекрасно, я була вільною, розпусною, іншою, покращеною, ідеальною представницею іншого, покращеного, ідеального біологічного виду. Це було дико! Це було прекрасно! Справді.

23 липня

Любий Щоденнику, минулої ночі в мого дідуся був невеликий сердечний приступ. Слава Богу, це трапилось, коли я лише збиралась йти, і виявилось не дуже серйозним. Бідна бабуся, це дуже вибило її з колії, але ззовні вона залишалась спокійною. Вони не чіплялись до мене ні разу з дня мого приїзду, і їм було так приємно, що я чудово проводжу час і що в мене появилось багато часу, і вони зовсім перестали втручатись в моє життя. Славні, незіпсовані душі! Якби вони тільки знали, що відбувається! Брови злетіли б до маківок!

Після приступа дідусеві доведеться провести декілька тижнів в ліжку, і мені необхідно бути дуже обережною, щоб не створювати зайвих проблем, а то мене можуть відправити додому. Можливо, якщо я почну більше допомагати по дому, вони навіть вирішать, що я їм дуже необхідна.

Сподіваюсь, з дідусем все буде гаразд. Я його так люблю. Я розумію, що коли-небудь і він, і бабуся помруть, але, сподіваюсь, це трапиться ще не скоро. Дивно, але я досі ніколи не задумувалась про смерть. Можливо, я теж коли-небудь помру. Цікаво, чи є життя після смерті? Сподіваюсь, що є! Але взагалі-то це не хвилює мене насправді. Я знаю, що душа повертається назад до Бога і все таке, але думки про тіло, поховане і гниюче в темній холодній землі, яким годуються черв'яки, нестерпні. Краще хай мене кремують. Так! Нехай. Коли вернусь додому, попрошу маму, щоб мене кремували після того, як я помру. Хочу бути впевненою в цьому. Вони зроблять, як я попрошу, адже вони такі славні, милі, вони така чудова і хороша сім'я, я люблю їх, мені так пощастило, що я опинилась з ними. Потрібно не забути написати їм листа, просто сьогодні. Весь час забуваю написати, але я виправлюсь, я просто змушена виправитись! Напишу, що хочу додому, просто зараз! Хочу поїхати від Білла і Джил і решти! Не знаю, чому не можна вживати наркотики, вони такі кльові, і чудові, і прекрасні, але знаю, що не можна, і не буду! Ніколи. Тут і зараз урочисто присягаюсь, що з цього дня і до самої смерті всі, хто мене знають, зможуть пишатись мною, і тоді я буду пишатись собою!

25 липня

Дідусь одужує. Я готую та прибираю в будинку, так що бабуся може весь час знаходитись поряд з ним. Вони вдячні за це, а я вдячна їм.

6 година 30 хвилин

Зателефонувала Джил і покликала на вечірку, але я сказала, що повинна бути вдома, доки дідусю не стане краще. Добре, що був привід відмовитись.

28 липня

Після приступа дідуся мама з татом дзвонять кожного дня. Вони запитались, чи не хочу я вернутись додому. Я справді хочу, але повинна залишитись хоча б до кінця тижня, щоб допомогти.

2 серпня

Нудно - сил немає, але, в кінці кінців, я надаю бабусі моральну підтримку; після всього, що вона зробила для мене за все моє життя, це - менше, чим я можу їй віддячити. Білл знову дзвонив, запрошував на побачення, і бабуся настоює на тому, що мені необхідно розвіятись; мабуть, зустрінусь з ним, але якщо йому захочеться тріпанути, то лише побуду його контролером.

3 серпня

Вчора в Білла зібралось шість людей. Його батьки поїхали в місто і повинні були вернутись лише через годину або дві. В загальному, вони зібрались влаштувати кислотний тріп, і після довгого ув'язнення я вирішила теж спробувати - один, останній раз.
Звичайно, коли я вернусь додому, я не буду вживати нічого такого. Це було круто, краще, ніж в останні рази, не знаю, як це можливо, але тим не менш це так. Я декілька годин спостерігала унікальність і велич своєї правої руки. Я бачила всі м'язи, клітини і пори. Кожна кровносна судина була прекрасною сама собі, я досі тремчу від цієї всієї величі.

6 серпня

Що ж, нарешті це сталось. Я більше не незаймана! В якійсь мірі мені дуже прикро, тому що мені завжди хотілось, щоб моїм першим і єдиним чоловіком був Роджер, але ми більше не зустрічаємось, взагалі-то, я його так ні разу і не бачила, відколи приїхала сюди. В будь-якому випадку він, мабуть, перетворивсь в тупого, жалюгідного, ідіотського придурка.

Цікаво, а секс не під кислотою такий же чудовий, неперевершений і невимовний? Я завжди думала, що це триває не більше хвилини чи так як у собак, але це виявилось зовсім не так. Взагалі-то, вчора мене довго не забирало, я просто сиділа в куту і відчувала себе покинутою і самотньою, а потім раптом все змінилось і захотілось дико танцювати і займатись любов'ю.
Ніколи не думала, що зможу відчувати такі почуття до Білла. Він завжди був для мене просто милим хлопцем, який завжди турбувався про мене, коли мені була необхідна підтримка, але тут я раптом зрозуміла, що мені ніщо не заважає звабити його, а він особливо і не опирався. До цих пір все це здається не цілком реальним.

Я завжди думала, що секс в перший раз- це щось особливе, може, навіть болісне,

але він виявився просто частиною яскравої, шаленої, офігенної безперервної подорожі. Я, як і раніше, не можу їх розділити.

А якщо всі друзі вже займалися сексом? Ні, надто вже це непристойно і по-тваринному.

Цікаво, як би до цього віднеслись Роджер, і мої батьки, і Тім, і Алекс, і дідусь з бабусею, якби вони дізнались? Мабуть, це б їх вбило! Хоча не більше, ніж мене саму.

Можливо, я справді кохаю Білла, хоча зараз і не можу толком згадати, як він виглядає. Ох, в мене така жахлива путанина в голові, що тошнить. А ще - раптом я вагітна? Як би я хотіла, щоб в мене був хтось, з ким я могла б поговорити, хтось, хто знає, що говорить.

Мені раніше і в голову не приходило, що я можу завагітніти. Може це трапитись в перший раз? Чи одружиться на мені тоді Білл, чи вирішить, що я маленька дура, яка займається цим зі всіма? Мабуть, зроблю аборт. Якщо доведеться піти зі школи, як довелось йти минулого року N, я точно не витримаю. Тоді, після того, як вона пішла, ще багато тижнів підряд люди не могли ні про що інше говорити. О Боже! Зроби так, щоб я не була вагітна.

Зараз же подзвоню мамі. Попрошу бабусю придбати мені квиток на літак і завтра поїду додому. Ненавиджу це гниле містечко, і Білла Томпсона, і всю цю тусовку. Навіщо тільки я з ними зв'язалась? Але мені було так приємно, так добре, коли вони прийняли мене, а тепер я така нещасна, мені так стидно, ніби я збираюсь зробити щось не дуже добре.

7 серпня

Мама з татом сказали, що з поверненням додому мені доведеться почекати до кінця наступного тижня. Я не стала особливо наполягати, тому що бабусі і справді потрібна моя допомога. Але я не буду підходити до телефону і кроку не зроблю за поріг.

Пiзнiше

Дзвонила Джил, але я попрохала бабусю сказати, що мені погано. Хоча навіть для бабусі було очевидно, що зі мною все гаразд. Я живу тепер в таких сумнівах і похмурих передчуттях і страхах, про які раніше навіть подумати не могла.

9 серпня

Світ перестав обертатися навколо своєї осі. Моє життя закінчилось. Після вечері, коли ми з бабусею сиділи в саду, вгадай, хто з усіх людей на світі постукав у задні двері?

Роджер зі своїми батьками. Вони повернулися сьогодні опівдні і, дізнавшись про хворобу дідуся, одразу вирішили його навістити.

Я була сама не своя. Роджер став виглядати ще краще, ніж раніше! Мені захотілось кинутись йому в обійми і виплакатись в нього на грудях. Але ми лише потиснули один одному руки і відправились за напоями для решти. Пізніше, коли ми сиділи всі разом і розмовляли, бабуся відправила мене за чіпсами і напоями, і Роджер пішов зі мною! Уявляєш?! Роджер пішов зі мною і навіть попросив мене про побачення! Я ледве не померла на місці. І потім, коли ми вийшли в сад, він почав розповідати мені про те, що наступні півтора роки він, поки підготується до коледжа, збирається провчитись в воєнному училищі. Він навіть сказав, що йому трішки страшно і самотньо від того, що йому доведеться поїхати з дому; він хоче стати інженером-авіаконструктором і працювати над новими авіатехнологіями. У нього є декілька класних ідей! Це майже як читати Жюль Верна, в нього стільки планів на життя, пов'язаних з армією і не тільки!

А потім він мене поцілував, і це було саме те, про що я завжди мріяла з дитячого садку. Мене цілували інші хлопці, але це було зовсім інше. У цьому поцілунку злилися любов, і ніжність, і бажання, і повага, і захоплення, і прихильність, і порозуміння. Це було найпрекрасніше із всього, що траплялось у моєму житті. Але тепер я сиджу, і у мене зводить шлунок від страху. А що, якщо він дізнається, що я тут займалася останнім часом? Як він зможе пробачити мене? Як зможе зрозуміти? Та й чи стане? Якщо б я була звичайною католичкою, то, напевно, виконавши якусь страшну обітницю, я змогла б спокутувати свої гріхи. Мене привчили вірити, що Бог пробачає людям їх злочину.
Але як я сама тепер зможу пробачити себе? Чи зможе пробачити мене Рождер?

Все так страшно і жахливо! Нескінченні знущання...

10 серпня

Роджер дзвонив чотири рази, але я відмовилася з ним розмовляти. Дідусь з бабусею хотіли, щоб я затрималась на кілька днів, доки мені не стане краще, але я не можу. Я просто не можу знова зіткнутися з Роджером, доки не розберуся зі своїми думками. І як мені пощастило в усе це вляпатися? Втратити невинність за чотири вечори до зустрічі з Роджером! Що за іронія долі?! Та й без того - зміг би він прийняти всі ці мох кислотні експерименти? Чи потрібна я йому після всього цього? Раніше мене такі питання не дуже хвилювали, але тепер все інакше! Занадто пізно! Мені потрібно з кимось поговорити. Я повинна знайти когось, кто розбирається у наркотиках, та поговорити. Можливо, знайду когось у татовому університеті. Хоча ні, ні за що - можуть розповісти батькові, і тоді в мене почнуться справжні проблеми. Правда, можна сказати, ніби я пишу роботу про наркотики у рамках наукового проекту або щось у цьому роді, але це можна буде зробити лише після початку занять. Напевне, варто прийняти пару дідусевих таблеток снодійного, а то я так ніколи не засну. Візьму, мабуть, упаковку, в нього їх багато, а на мене вдома, здається, чекають кілька важких ночей, перш ніж я прийду до ладу. Так сподіваюся, що лише кілька.

13 серпня

Ледь стримуюсь, щоб не заплакати. Щойно телефонували батьки і сказали, що пишаються такою донькою, як я. У мене не вистачає слів, щоб висловити свої почуття.

14 серпня

Бабуся відвезла мене в аеропорт. Вона рішила, ніби ми з Роджером посварилися, і всь дорогу говорила, що все налагодиться, що така жіноча доля - страждати, терпіти, прощати, розуміти. Якщо б вона тільки знала! Мама з татком і Тим з Алекс, зустрів мене, сказали, що я така бліда і замучена, і були такими ніжними і люблячими. Добре опинитися вдома.

Потрібно про все забути. Я повинна розкаятися і пробачити себе і почати все спочатку; зрештою, мені виповнилося тільки п'ятнадцять, і я не можу зупинити життя і зійти. До того ж після думок про те, що дідусь вмирає. Я не хочу вмирати.
Мені страшно. Адже це так страшно, і в цьому стільки іронії. Я боюся жити і боюся
вмирати - прямо старий негритянський спірічуел.

16 серпня

Мама примушує мене їсти. Вона готує всі мої улюблені блюда, але мені все одно не їсться.

Рождер написав мені довгого листа, де запитує, чи все зі мною в порядку, але у мене не має ні сил, ні бажання відповідати. Все жахливо про мене хвилюються, та я й сама хвилююсь, я до сих пір не знаю, вагітна я, і не узнаю ще днів десять-дванадцять. Молю Бога, щоб я не була вагітна! Весь час питаю себе, як я могла бути такою ідіоткою! Тупа, нікчемна, бездушна, егоїстична ідіотка!

17 серпня

З'їла останню таблетку снодійного, перетворилася в развалину. Не можу спати, нерви напружені до межі, а мама заставляє сходити в лікару Ленглі. Сподіваюся, допоможе. Зроблю все, що скажуть.

18 серпня

Сьогодні вранці була доктора Ленглі, звела розмову до того, що не можу спати.
Він задав купу питань, чому саме я не можу спати, але я на все відповідала, що не знаю, зовсім не знаю. Нарешті він плюнув і дав мені снодійне. Відмінний засіб піти від дійсності. Коли більше не можеш, просто приймаєшь таблетку і чекаєш, поки не провалишся у блаженне ніщо. У теперешній період мого життя "ніщо" набагато ліпше, ніж "що-небудь".

20 серпня

Таблетки доктора Ленглі, дійсно, набагато слабіші дідусевих. Доводиться випивати дві, а то і три одразу. Може, я просто зададто нервую. Не знаю, скільки ще зможу витримати; якщо дещо не насиупить у найближчим часом, я виб'ю собі мізки.

22 серпня

Я попросила матір викликати доктора Ленглі,, хочу, щоби він виписав мені яккі-небудь транквілізатори. Не може спати ні вдень, ні вночі, і ходити у такому стині теж не можу, споіваюся, він мені їх дасть. Повинен!

23 серпня

Транквілізатори - супер! Сьогодні вдень з'їла таблетку якраз перед приходом поштаря, котрий приніс черговий лист від Роджера. І замість того, щоб знову засмутитись, я сіла і вилила свою душу в листі; звичайно, я нічого не розповіла про свої кислотні експерименти і "спід", і тим більше про Білла, і про те, що, можливо, я в цікавому положенні - лише про самі важливі речі, що відносяться до нас обох. Я навіть почала думати, що, можливо, мені вдасться вговорити його спробувати разок, щоб він зрозумів мене. Цікаво, чи получиться?
Можливо, влаштувати йому його перший тріп так, щоб він не знав, як це було зі мною? Якби у мене лише вистачило сміливості! Здається, я занадто довго стримувала себе; можливо, винне снодійне, а, можливо, транквілізатори - бувають моменти, коли мені хочеться дати собі волю, але, сподіваюсь, ті часи зникли назавжди! Мені так соромно! Як я хочу з кимось поговорити!

26 серпня

Який чудовий, прекрасний і надзвичайний день! Місячні! Ніколи в житті я ще не була так щаслива! Можна викинути все снодійне і транквілізатори! Я знову можу бути собою! Вау-у-у!

6 вересня

Бер вернулась з табора, але вона так змінилась, що її і не впізнати, до того ж вона почала зустрічатись з якимось єврейський уродом і не збирається з ним розлучатись. Вони хочуть бути разом і вдень, і вночі. Мабуть, я трішки ревную, адже Роджер так далеко, а ще почались заняття, і Алекс, і її шумні друзі зводять мене з розуму, ну і мама знову почали мене діставати. Сьогодні зайшла в один прикольний магазин і придивилась собі симпатичні мокасіни, жилетку з бахромою і дуже кльові штани. А ще Кріс - дівчина, яка там працює, - навчила мене випрямляти волосся утюжком (чим я і займалась сьогодні ввечері), і тепер вони ідеально прямі. Просто супер! Хоча супер-то супер, але мама все це не сподобалось. Я спустилась, щоб показати їй, а вона сказала, що я схожа на хіппі і що вона хоче поговорити ввечері зі мною і татом. Я могла б розказати їй пару речей про секс під наркотиками. Здається, все рідше і рідше я веду себе неправильно, не важливо, що саме я роблю, але я ніколи не відповідаю правилам.

7 вересня

Вчорашній день закінчився похмуро. Мама з татом вилили просто потоки сліз і слів на рахунок того, як вони мене люблять і наскільки вони занепокоєні моєю поведінкою після повернення від бабусі. Їх дратує моє волосся, їм хочеться, щоб я їх прибирала шпилькою, як маленька, і взагалі, вони говорили і говорили, і ні разу навіть не намагались почути те, що хотіла їм сказати я. Взагалі-то, коли вони тільки почали говорити, як вони хвилюються за мене, мені так захотілось зізнатись у всьому! Я хотіла розповісти їм все! Найбільше у світі мені хотілось відчути, що вони мене розуміють, але вони лише говорили і говорили, вони просто не в здатності щось зрозуміти. Якби лише батьки вміли слухати! Якби вони лише дозволили нам говорити, замість того, щоб вічно, постійно, безперестанку бубоніти і скиглити, докопуватись і прискіпуватись, і нукати, нукати, нукати! Вони просто не слухають, не можуть чи не хочуть, і нам, дітям, залишається лише забитись в свій далекий, самотній і похмурий куток і ні з ким не спілкуватись. Хоча мені пощастило, адже в мене є Роджер, якщо він, звичайно, в мене і є справді.

9 вересня

Ну ось, на додаток до всього і ще одна радість. Роджер дійсно зібрався в свою воєнну школу, і додому він зможе вернутись лише на Різдво, але ще не точно. В нього там вчився тато і дід теж, тому, здається, він просто зобов'язаний туди їхати, а мені так необхідно, щоб він був тут, а не марширував в цій дурноватій школі! Між нами буде цілий континент. Я написала йому лист на десятьох сторінках і сказала, що буду чекати його, не дивлячись на його "дозвіл" в останньому листі, коли він написав, що я можу розважатись і зустрічатись з ким-небудь. Як же розважатись тут, в цій дирі??

10 вересня

Мене так засмутив лист Роджера, що я пішла в той бутік, де працює Кріс, подивитись на одяг. В неї як раз почалась перерва, і ми пішли в найближче кафе випити колу, там я розповіла їй, як погано почуваю себе через Роджера. Вона одразу все зрозуміла. Так добре, коли знову є хтось, з ким можна поговорити. Коли ми вернулись в магазин, вона вручила мені щось похоже на червоний льодяник і сказала, щоб я йшла додому, з'їла це і послухала якусь класну музику. Вона сказала: "Це сердечко підбадьорить тебе не гірше, ніж тебе заспокоювали транквілізатори". І знаєш, вона мала рацію. Я вживала занадто багато снодійного і транквілізаторів. Не розумію, чому цей дурний лікар не дав мені чогось, від чого мені б полегшало, замість того, щоб виписувати те, від чого мені ставало лише гірше. Весь день я почувалась чудово, я знову ожила. Помила голову і прибрала в своїй кімнаті, зробила все, що мама казала зробити за два дні. Єдина проблема в тому, що зараз ніч, а я, здається, не можу заснути. Я би написала Роджеру листа, але тільки що відпраивила йому величезний лист, ще подумає, що я зійшла з розуму. Мабуть, для того щоб заснути, доведеться пожертвувати пігулкою снодійного. Що ж, таке життя. Поки.

12 вересня

Мама з татом весь час торочать мені про те, як я виглядаю. Вони постійно говорять, що знають, що я хороша і мила дівчина, але стаю схожою на хіпі, і вони бояться, що через це до мене будуть тягнутись непотрібні люди. Вони настільки ультраконсервативні, що навіть не розуміють, що відбувається. Ми з Кріс багато говорили про наших батьків і традиції. Її тато - директор компанії, що виготовляє сніданки, він багато роз'їжджає, "часто з різними жінками", як по секрету сказала мені Кріс. А її мама настільки зайнята клубами і суспільним життям, що місто, мабуть, обвалиться, ящо вона хоча б один вечір проведе зі своєю дочкою.
"Мама належить до стовпів суспільства в цьому місті, - сказала Кріс. - Вона підтримує і допомагає всім, крім мене і людини, яку я підвела."

Кріс не треба працювати, але вона просто не може перебувати в будинку матері. Я сказала, що відчуваю приблизно те ж саме, й вона обіцяла мені допомогти отримати роботу в магазині, де вона працює. Здорово, так?

13 вересня

Вау! Я живу! У мене є робота! Учора Кріс запитала свого боса, і він відповів згодою. Здорова, так? Я буду працюваті з Кріс ввечері в четвер і в п'ятницю і всю суботу, і я зможу купити все, що забажає моє маленьке напокірне серце.
Кріс мене на рік старше, і вчиться вона у слідуючому класі, але вона така чудова, і я її люблю більше кого б то не було в своєму житті, навіть більше Бет. Здається, вона трохи знає о наркотиках, адже вона давала мені кілька раз ці сердечкі, коли мені було зовсім зле. Хочу поговорити з нею найближчим часом про ці речі.

21 вересня

Любий мій друже, мій Щоденнику, вибач, що закинула тебе, але я була настільки зайнята - ця робота, і заняття в школі почались, і всяке таке. Ти і далі мій найкращий, найближчий друг, навіть не дивлячись на те, що ми подружились з Кріс. Ми не втомлюємось одна від одної, і ми з нею дві найпопулярніші дівчини в школі. Я знаю, що виглядаю відмінно, тримаюсь на своїх сто трьох фунтах, а коли втомлююсь або проголодаюсь, просто ковтаю "цукерку".

Енергії, життевих сил та одягу в нас з надлишком. Волосся у мене - супер! Я мию їх з майонезом, і вони такі м'які й так блищать, а це а це будь-кому підніме настрій.

Поки не зустріла хлопця, який мені реально сподобався б, хоча, напевно, це нормально, адже я чекаю на Роджера.

23 вересня

Батьки точно вирішили довести мене до ручки. Щоб триматись на рівні в школі, на роботі, на побаченнях і встигати з домашньою роботою, доводиться приймати екстазі, а потім дома зніматись транквілізаторами. Тато вважає, що я псую його імідж, як декана коледжу. Вчора він навіть накричав на мене за вечерею, бо я сказала "чувак". У нього є свої слова, щоб підкреслити щось в своїй промові, і це нормально, але як тільки я скажу "чувак", то можна подумати, що я скоїла непростимий гріх.

Ми з Кріс майже готові поїхати звідси. В неї є друг в Сан-Франциско, він може допомогти нам з роботою; думаю, з нашим досвідом роботи в бутіку це не буде аж такою проблемою. До того ж її батьки на межі розлучення. Вони тільки те і роблять, що сваряться, коли зустрічаються, і вона сита цим по горло. Хоча, взагалі, це не моя справа. Роджер каже, що в нього немає часу писати мені, сумна історія. Як каже Кріс: "Чоловіча кров холоне, якщо поруч немає нікого, хто б її підігрівав".

26 вересня

Вчора був вечір, як вечір, друже! Нареші я попробувала травку, це було краще, ніж я очікувала! Вчора після роботи Кріс познайомила мене зі своїм другом, який вчиться в коледжі і знає про мої кислотні тріпи і т. д., він хотів, щоб я спробувала хеш.

Він сказав, щоб я не очікувала нічого схожого на алкогольне оп'яніння, а я відповіла, що ніколи не пила нічого міцнішого, ніж шампанське на днях народження і залишків коктейлей після вечірок. Ми всі посміялись над цим, і Тед, друг Кріс, сказав, що більшість людей ніколи не пробували алкоголь лише тому, що травку достати легше, ніж випивку. Тед сказав, що коли він тільки почав експериментувати, то зрозумів, що може вкрасти в батьків кучу грошей, і вони цього навіть не помітять, але як тільки варто було йому відпити ковток алкоголю, як виявилось, що вони виміряють його кількість до унції.

Потім Річі навчив мене курити. Я ж ніколи не курила навіть цигарок! Він прочитав мені маленьку вступну лекццію - типу, мені варто прислуховуватись до різних дрібниць, які будуть виглядати не як завжди, і просто розслабитись. Спочатку я затягнулась занадто глибоко і чуть не задихнулась від кашлю, тоді Річі сказав мені затягуватись з привідкритим ротом так, щоб дим змішувався з максимально можливою кількістю повітря. Але спочатку це теж не дуже допомогло, тоді Тед здався і витягнув кальян. Це було забавно і екзотично, але спочатку в мене ніяк не виходило накуритись, я відчувала себе обдуреною, тому що решта вже явно були під кайфом. Але нарешті спрацювало, як раз тоді, коли я подумала, що мене, мабуть, ніколи не зачіпить, я раптом відчула себе щасливою і вільною, як яскрава канарейка, що щебече в відкритому безкінечному небі. І я так розслабилась! Я не розслаблялась так ні разу в житті! Це було прекрасно. Пізніше Річі приніс зі своєї кімнати коврик із овечої шкіри, і ми стали ходити по ньому, в мене появилось непередаване відчуття в ногах, тіло огорнула приємна
млість, і я раптом почула дивний, ледь помітний звук шовковистих волосків, що терлись в мої ноги. В житті не чула нічого подібного; пам'ятаю, я відчайдушно намагалась описати індивідуальні особливості кожного волоска, всі вони малий свій власний неповторний тон. Але, звичайно, в мене нічого не вийшло, це було занадто ідеально.

Тоді я взяла жменю солоного арахісу і зрозуміла, що раніше ніколи нічого такого солоного не пробувала. Це нагадало мені, як я купалась в Великому Солоному озері, коли була маленькою. Тільки горішки були ще солонішими! Моя печінка і селезінка, інші внутрішні органи були буквально роз'їджені сіллю. Мені страшенно захотілось свіжих персиків або полуниці, щоб їх солод і аромат заполонили мене повністю. Це було круто, мене охопив дикий сміх. Мені страшенно подобалось, що я стала зовсім іншою. Всі в цілій вселенній, крім мене, були божевільними, а я була єдиною, хто був при здоровому глузді. Я згадала фразу, яку колись прочитала, що тисяча років з людиною - це як один день з Богом; тепер я зрозуміла це. Час помінявся, моє життя розтягнулось на тисяча життів більшості людей в просторі декількох годин.

Пізніше нам всім захотілось пити і з'їсти чогось солодкого. Ми пішли за морозивом і по дорозі жартували на рахунок неймовірної висоти дахів і дивної форми місяця, який постійно міняв свої контури і колір. Не впевнена, що нас всіх зачепило так, як ми про це говорили, але це було кумедно. В кафе ми сміялись і говорили - ніби весь світ зі усіма своїми таємницями належав нам один. Коли Річі біля півночі провів мене додому, виявилось, що мої батьки не сплять, їм дуже сподобався ввічливий, акуратний молодий хлопець. Вони навіть нічого не сказали про те, яка була година! Уявляєш?

P. S. Річі дав мені декілька косяків, щоб я могла покурити, коли буду одна і мені захочеться побувати на небі. Круто, круто, круто!

5 жовтня

Ми з Кріс подумуємо над тим, щоб кинути роботу, тому що в нас не залишиться часу на те, чим ми хочемо займатись.

Я закохалась в Річі, а вона любить Теда, і нам хочеть якпобільше часу проводити з ними. Погано лише, що не вистачає грошей, тому нам з Кріс доводиться торгувати травкою. Звичайно, ми продаємо лише тим людям, які твердо на цьому сидять і які все одно купили б, якби не в нас, то ще десь.

Тед з Річі вчаться в коледжі, і їй доводиться працювати набагато більше, ніж нам в школі, тому в них зовсім не залишається часу, щоб торгувати. До того ж хлопцям попалитись набагато легше, ніж дівчатам. Спочатко було досить гидко цим займатись, але, в кінці кінців, я ж дівчина Річі і маю йому в всьому допомагати.

8 жовтня

Я переконала Річі, що кислоту продавати легше, ніж траву, її можна наносити на дешеві поштові марки або добавляти в резинку і спокійно носити з собою, не боячись, що якийсь стукач, взнає, де твоя хованка.

Річі такий класний, такий класний, і секс з ними ніби веселка і блискавки, і весна. Можливо, я і перебираю з наркотиками, але я справді закохалась в цього хлопця. Один для одного ми готові на все, що завгодно. Він збирається зайнятись медициною, а я допоможу йому, чим зможу. Для цього треба немало зусиль, але ми справимось.
Уявляєш, йому вчитись ще років вісім-десять, а він вже на другому курсі коледжа! Мама з татом думають, що він ще вчиться в школі. Скоріше всього, я не піду в коледж. Тата це, можливо, доконає, але для мене найважливіше піти працювати і допомагати Річі. Як тільки закінчу школу, влаштуюсь на постійну роботу, і ми з ним з'їдемось. Він був повним відмінником, але каже, що зараз трішки здав.

Я справді люблю цю людину. Чесне слово! Скоріше би його побачити. Він дразнить мене, називає сексуально стурбованою, тому що мене заклинило на ідеї хоч раз спробувати секс без наркотиків. Він пообіцяв. Це буде майже як новий досвід. Чекаю, не дочекаюсь.

Ми з Річі ніколи нікуди не ходимо. Це вже майже як ритуал - він заходить до мене, декілька хвилин говоримо з моїми батьками, а потім спішить до себе на квартиру, яку вони знімають разом із Тедом. Мені б так хотілось ловити кайф разом з ними кожного вечора, але Річі дозволяє мені приходити лише для того, щоб поповнити мої запаси кислоти, трави і "шаттлів". Йому доводиться стільки вчитись, що я стараюсь задовільнятись тою кількістю часу, що він мені приділяє, але, здається, його стає все менше і менше. Можливо, я і і справді сексуально стурбована, але все-таки мені треба сексу більше, ніж йому. Але це все від того, що він хвилюється за мене. Мені хотілось би, що він дозволив мені приймати протизаплідні і працював, і вчився трішки менше. Хоча в мене вже є стільки, що не знаю, як можна хотіти більшого.

17 жовтня

18 жовтня

18 жовтня

(?)

26 жовтня

Я жахливо почуваю себе із-за батьків, але ж вони знають, що я з Кріс, а вона хороша та розумна і не дасть мені збитися зі шляху істинного. Млин, скільки вже можна збиватися зі шляху?

27 жовтня

28 жовтня

29 жовтня

31 жовтня

1 листопада

3 листопада

5 листопада

сказати! Погано, що я не зрозуміла цього вчасно.

8 листопада

Прокидаюсь, працюю, їм і без сил вертаюсь додому спати. Я навіть перестара митися кожний день, занадто довго чекати, поки визволеться ванна.

10 листопада

Я кинула роботу, збираюся знайти що-небудь більш відповідне. Шейла дала мені список місць, куди мені слід сходити, і сказала, що я можу користуватися її ім'ям для рекомендацій.

P.S. Мі знову вітратилися - купили за п'ятнадцять доларів бувший телевізор. Показує він не дуже, але зате оживляє наше місце.

11 листопада

13 листопада

(?)

16 листопада

19 листопада

20 листопада

21 листопада

22 листопада

23 листопада

Я намагалася не стояти з відкритим ротом, але це було, як побачити себе у кіно.

(?)

3 грудня

Все ще 3 грудня

5 грудня

6 грудня

9 грудня

10 грудня

12 грудня

13 грудня

15 грудня

17 грудня

18 грудня

22 грудня

23 грудня

Пізніше

24 грудня

25 грудня

26 грудня

27 грудня

28 грудня

29 грудня

30 грудня

Свята прожовжуються, і в мене чудовий настрій і вдень і вночі.

31 грудня

1 січня

4 січня

5 січня

6 січня

7 січня

8 січня

11 січня

13 січня

14 січня

16 січня

17 січня

20 січня

21 січня

24 січня

26 січня

30 січня

6 лютого

13 лютого

18 лютого

23 лютого

24 лютого

(?)

27 лютого

Пізніше

1 березня

2 березня

5 березня

(?)

Березень...

У мене немає іншого одягу, окрім того, що було на мені, коли я пішла з будинку,
тепер він став таким брудним, що здається, ніби він на мені виріс. У Денвері
йшов сніг, але в Орегоні ще гірше, тут така пронизлива вогкість. Простудилася,
почуваю себе такою нещасною, а ще місячні почалися, і у мене немає жодного
тампакса. Чорт, так хочеться дозу.

(?)

Ночувала в парку, згорнувшись під кущем, а сьогодні йде дощик, і не можу знайти
своїх приятелів Денвера. В результаті зайшла в церкву і запитала сторожа, або
як він там називається, що мені робити. Він сказав мені сидіти тут, поки дощ не
перестане, а потім йти в якийсь пункт на зразок Армії Порятунку, що знаходиться
далі по вулиці. Здається, у мене немає вибору, температура, уся промокла, і смердить
від мене так, що я сама себе ледве виношу. Намагалася зробити прокладку з паперових
рушників, до біса незручно. Якщо б у мене тільки було що-небудь
стимулююче.

Мила церква. Маленька, чиста і тиха. Відчуваю себе тут страшенно недоречною, а
ще починаю почувати себе такою самотньою, що не терпиться забратися звідси
скоріше. Піду спробую знайти цю місію, або як там вона називається. Сподіваюся,
що ці прокляті скривавлені рушники не виваляться де-небудь посеред вулиці.

Пізніше

Чудове місце! Правда! Мене пустили в душ і дали чистий одяг, і
прокладки, і нагодували, і усе не дивлячись на те, що я сказала, що не збираюся
наслідувати їх суворі правила. Вони хотіли, щоб я залишилася там на декілька
днів і дозволила їм подзвонити моїм батькам, вони хотіли поговорити з ними і
допомогти нам порозумітися. Але не думаю, що батьки дозволять мені приймати
кислоту і марихуану, а я не збираюся зав'язувати! Цей хлопець такий
чудовий! Він навіть відвіз мене в клініку, щоб узяти що-небудь від застуди.
Я відчула себе такою поганню; може, добрий лікар дасть мені що-небудь, від
чого б мені стало краще, щось подібне до... а, та все одно що! Скоріш би вже цей
старий козел поквапився, закінчував свої справи і відпустив би нас.

Як і раніше... неважливо. Познайомилася з дівчиною в приймальні у лікаря, її звуть
Доріс. Вона сказала, що до неї можна вписатися, пара, яка у неї жила, і її
бойфренд поїхали вночі. Потім док зробив мені укол і дав флакон з вітамінами,
представляєш! Вітаміни! Він сказав, що у мене виснаження, як і у більшості
хлопців, що до нього приходять. Він виявився хорошим. Такий дбайливий, сказав, щоб
я зайшла через пару днів. Я сказала, що у мене зовсім немає бабок, а він засміявся
і відповів, що дуже б здивувався, якби виявилось, що вони у мене є.

(?)

Нарешті цей сукін дощ кінчився. Ми з Доріс пройшли через увесь Кус-Бей. Тут
є навіть магазини! Я розповіла Доріс про наш з Кріс заклад; Доріс теж
хоче відкрити щось своє, коли з'являться гроші, але тепер це чомусь
здається не так важливо. У Доріс є ціла банка трави, нам надовго вистачить. Ми
були під кайфом, і життя стало здаватися не таким вже мерзенним, незважаючи на те що
ходжу ще важкувато.

(?)

Добре просто бути живою. Я люблю Кус-Бей, я люблю кислоту! Люди тут, по крайній
мірі в нашій частині міста, чудові. Вони розуміють життя, вони розуміють мене.
Я говорю як хочу, одягаюся як хочу, і нікому немає ніякої справи. Прикольно
роздивлятися плакати у вітринах магазинів і навіть, проходячи мимо грейхундовскої
автобусної станції, дивитися на приїжджаючих. А ще ми проходили повз місце, де
роблять плакати. Коли у нас з'являться гроші, допоможу Доріс обклеїти стіни. Ми
зупинилися на Кавовому Будинку, Магазині Диггерів і магазині Психоделічному.
Завтра підемо оглядати інші пам'ятки. Доріс тут вже пару
місяців і знає усіх і уся. Я очманіла, коли дізналася, що їй усього чотирнадцять.
Я думала, що їй років вісімнадцять-дев'ятнадцять і що вона просто маленького
росту.

(?)

Минулої ночі у Доріс почався реальний депрессняк. У нас кінчилися трава і
гроші, ми голодні, і знову зарядив цей нудотний дощ. У нашій квартирі
всього одна піч, і, схоже, вона зовсім не гріє. Мої вуха і ніс
(бачиш, я дивлюся ТБ, точніше, раніше дивилася) ніби залиті цементом, а груди
немов стягнуті сталевим обручем. Можна було б вийти, щоб дістати безкоштовною
їжі або стягнути що-небудь, але навряд чи в такий дощ що-небудь вийде, так
що, схоже, доведеться знову їсти локшину і пластівці. Ми поговорили про те, як нас
дістали туристи, шахраї і жебраки, але, здається, доведеться самій завтра вийти
жебрачити, щоб купити їжі і дозу. Нам з Доріс необхідно і те і інше.

(?)

Аби лише вмазатися, хоч чим-небудь, щоб відпустило, дозу чого завгодно!
Говорять, болезаспокійливі допомагають. Чорт, якщо б у мене тільки було хоч що-
нибудь, щоб покінчити з цим станом лайна.

Тільки що прокинулася; не розумію - це той же день, тиждень, рік? Та кому яка
справа?

Проклятий дощ ще сильніший, ніж учора. Ніби усе небо мочиться на нас. Хотіла
вийти, але з моєю застудою я змогла дійти лише до чортового кута - змерзнула до
кісток, довелося повернутися і лягти в ліжко прямо в одязі, я згорнулася
калачиком, щоб зігрітися і не померти. Схоже, у мене висока температура,
усе пливе. Мені так потрібна доза! Хочеться кричати і битися головою об стіну,
дертися по цих чортових запорошених грубих фіранках, що вилиняли. Треба
забиратися звідси. Треба забиратися звідси, поки я тут не загнулася. Мені страшно і
самотньо, і я хвора. Ніколи в житті я не була така хвора!

Я старалась не дозволяти собі думати про дім, і у мене виходило, допоки Доріс не почала розказувати про своє жахливе життя, і тепер я немов би розриваюсь на шматки. Боже, якби у мене були гроші, я повернулась би або подзвонила додому. Завтра повернусь до тої церкви і попрошу їх подзвонити моїм батькам. Не розумію, чому я так себе поводила, у мене ж була така чудова сім'я. Бідна Доріс до десяти років не бачила нічого хорошого. До того часу, як її виповнилось десять, її мати була одружена чотири рази, а скільки чоловіків у неї було в проміжках ніхто не знає. Коли Доріс виповнилось одинадцять, її тодішній вітчим змусив її займатися з ним сексом, і бідна маленька дівчинка не знала, що їй робить, він пригрозив убити її, якщо вона розповість матері або ще комусь. Це продовжувалось, поки їй не виповнилось дванадцять. В один прекрасний день, коли вітчим добряче пошкодив їй щось, вона розповіла своєму вчителю фізкультури, чому вона не може займатись. Учитель відвіз її до притулку, щоб їй знайшли прийомних батьків. Але це не дуже допомогло, обидва її прийомні брати змушували її займатися з ними сексом, а потім одна дівчина, яка була старша за неї, підсадила її на наркотики і спокусила. З того часу вона почала спати з усіма підряд. Боже, я повинна вибратись із цього смітника! Він засмоктує мене, я тону! Мені потрібно вибратись звідси, поки я ще можу!

Завтра! Точно, завтра! Коли скінчиться цей клятий дощ!

(?)

Кому яке діло? Нарешті дощ скінчився! Небо таке блакитне! Схоже, для цих
місць це рідкість. Ми з Доріс вирішили звалити з цієї діри. У Південній Каліфорнії
буде тусівка. Bay! Їдемо!

(?)

(?)

(?)

(?)

(?)

Коли?

(?)

Інший день

Думаю, після школи я піду працювати з дітьми. А може, стану психологом. Я, в
крайньому випадку, розумітиму, в якій ситуації опинилися ці хлопці, і, може,
це хоч якось компенсує те, як я поводилася зі своєю сім'єю і з собою.
Може, мені судилося було пройти через усі ці страждання, щоб я навчилася з
розумінням і терпимістю відноситися до усіх інших людей.

Мій милий, добрий, усе розуміючий Щоденник, так, саме цим я і стану займатися!
Усе життя, що залишилося, я допомагатиму людям, схожим на мене! Мені так добре, і я
така рада! Нарешті я зрозуміла, чим хочу займатися в житті. Bay! З наркотиками
теж покінчено. Важкі я пробувала тільки пару разів, і мені вони не сподобалися.
Ніякі.Ні бадьорячі, ні вбиваючі. Усе, з цим безладом покінчено. Абсолютно і
назавжди, точно.

Пізніше

Тільки що прочитала усе, що написала за останні декілька тижнів. Я
захлинаюся у власних сльозах, задушливих, переповнюючих, невичерпних
потоках. Це усе неправда! Гіркий, злісний наклеп! Я ніколи не змогла б
написати такого! Я не могла такого робити! Це був хтось інший! Це повинен
бути хтось інший! Повинен! У моєму щоденнику писав якийсь злісний, безглуздий
дегенерат, що вкрав моє життя. Так, саме так! Але зараз, коли пишу це, я
знаю, що брешу ще страшніше! Чи ні? Я з'їхала з глузду? Може, це був просто нічний
кошмар, а мені здається, що усе відбувалося насправді? Схоже, у мене в
голові усе змішалося, що було і чого не було. Це усе не може бути правдою.
Напевно, я божевільна.

Я ридала, поки не виплакала усі сльози, називала себе тупою дуркою, злісною
невдахою, жалюгідним, нікчемним, даремним, ганебним, похмурим, ні на що не
придатною, потріпаною, убогою, істотою, але це більше не допомагає.
Залишилися два виходи: покінчити з собою- або виправити своє життя, допомагаючи
іншим. Я повинна обрати останнє, тому що не можу більше заподіювати
страждання і накликати ганьбу на свою сім'ю. Мені більше нічого сказати, окрім
того, що я люблю тебе, мій милий Щоденник, я люблю життя і люблю Бога. Правда.
Чесне слово.

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/10601/33448

Переводчики: RGeorge, Dina_Darina, liza_mazur, faetonukr

kattykatty, Julia_McAngel, Lucifer_angel, Lidka

_MaX_, irishachumakova1, Ryjik, yuliawinchester