Готовый перевод Марк Леви-Семь дней творения / Марк Леві-Сім днів творення: День четвертий

ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ

Майже щогодини Матильда стогнала, її і далі мучив біль, і вона забувалась лише на світанку.

Софія вставала, намагаючись не шуміти, похапцем одягалась і навшпиньки відходила.

В шибку над сходами пробивалося лагідне сонце.

Внизу вона зіткнулася з Рен: та відкрила двері ногою, через величезний букет квітів у руках.

- Доброго ранку, Рен!

Рен стискала зубами конверт і тільки промугикала у відповідь.

Софія наблизилась до неї, щоб допомогти, забрала конверт і поклала його на столик.

Хтось вас балує, Рен.

Не мене, а тебе! Тримай, ця записка також, здається, для тебе.

Вона протягнула Софії конверт, та спантеличено поспішила його розкрити.

«Пояснення за мною, передзвоніть мені, будь ласка.

Лукас».

Софія сховала записку в кишеню.

Рен милувалася квітами з наполовину захопленим, наполовину глузливим виразом.

- Диви-но, ти йому не байдужа! Тут їх сотні три, різних сортів! У мене не знайдеться для такого букета досить великої вази.

Міс Шерідан попрямувала в свої покої, Софія послідувала за нею, завантажена розкішним букетом.

- Постав квіти біля раковини, я нароблю тобі букетів нормальної величини, ти забереш їх, коли вернешся.

Біжи, я бачу, що ти вже запізнюєшся.

- Дякую, Рен, я скоро вернусь.

- Так-так, рухайся, терпіти не можу, коли ти присутня лише наполовину, голова вже в іншому місці!

Софія обняла свою квартирну господарку. Рен дістала з шафи п'ять ваз, розставила їх на столі, найшла в кухонному ящику сікатор і почала складати композиції.

Довгу гілку бузка вона відставила в сторону.

Коли в неї над головою заскрипів паркет, вона відволіклась від приємного заняття, щоб приготувати Матильді сніданок.

Трішки пізніше, піднімаючись по сходах, вона бурмотіла:

- Квартирна господалка, квіткарка... Що тепер? Голова йде обертом!

Софія поставила машину перед "Рибацькою закусочною".

Зайшовши, вона одразу впізнала інспектора Пільгеса.

Поліцейський запросив її підсісти до неї.

- Як поживає ваша підопічна?

- Видужує потроху.

Нога турбує її більше, ніж рука.

- Зрозуміле діло, на руках останнім часом не дуже то і прийнято ходити.

- Що вас привело сюди, інспектор?

- Розслідування падіння докера в трюм! Чим вас пригостити? - Пільгес повернувся до стійки.

Без Матильди в закусочній доводилось запасатись терпінням і довго чекати замовлене, навіть просту каву.

- Вже відомо, чому він впав? - запиталась Софія.

- Комісія по розслідуванню грішить на сходинку залізної драбини.

Дуже погана новина - пробурмотіла Софія.

- Їх методи розслідування мене не переконують! Я навіть поцапався з їх головним.

- Чому?

- Він так часто повторяв про сходинку "трухлява!, що можна було подумати, шо він полоще горло! Біда в тому, - замислено продовжив Пільгес, - що нікого уповноважених не зацікавила панель запобіжників...

- До чого тут запобіжники?

- Тут - ні до чого, а ось в трюмі вони дуже важливі! Досвідчений докер може впасти через дуже обмежене число причин.

Може бути винною і трухлява драбина, я не стверджую, що вона була молода і пружна, можливо - неуважність.

Гомес, правда, не з тих, хто здатний ловити гав.

А як вам темнота в трюмі? Раптом там погасло світло? Якщо так, то не можна було уникнути нещастя.

- Натякаєте на злий задум?

- Просто думаю: найкращий спосіб заставити Гомеса впасти з сходів - виключити прожектор, коли він знаходиться на ній! При освітленні там якраз потрібно було вдівати темні окуляри.

Тепер уявіть, до чого призводить різке настання темноти! Поки ваші очі привикнуть до темноти, ви встигнете втратити рівновагу.

Згадайте власні почуття, коли ви, після яскравого сонця, заходите в магазин або, ще краще, в темний кінозал.

А, якщо ще при цьому всьому висіти на двадцятиметровій висоті...

- У вас є докази цієї версії? Пільгес поліз в кишеню за носовим платком.

В платку був завернутий маленький циліндр, що був обвуглений по всій довжині.

В відповідь на питальний погляд Софії прозвучало:

-Гляньте! Перегорівша свічка з відсутнім ноликом!

- Я не дуже розуміюсь в електриці...

- Вона була в десять разів слабша того струму, що застосовується в трюмі.

- Це переконливий доказ?

- По меншій мірі це - свідчення несумлінності.

Такий опір міг прослужити там не більше п'яти хвилин.

- Що це доказує?

- Що тьма панує не в одному трюмі "Вальпараісо".

- А що думає комісія по розслідуванню? Пільгес крутив пальцями горезвісний запобіжник, не приховуючи свого обурення.

- Комісія вважає, що цей доказ нічого не коштує, тому що я найшов його не на самій панелі.

- У вас є інша думка?
- Так.

- На якій підставі?

Пільгес пустив запобіжник крутитись на столі, як дзигу. Софія зловила його і почала уважно розглядати.

- Я знайшов його під сходами: сильною напругою його, мабуть, відірвало від панелі.

Людина, що приховувала сліди злочину, його не знайшла.

На панелі замість нього красувався новенький.

- Ви маєте намір завести кримінальну справу?

- Ще ні, з цим теж проблема!

-Яка?

-Мотив! Для чого було кидати Гомеса в трюм цього корита? Кому на руку нещасний випадок? У вас є припущення?

Софії стало недобре.

Вона кашлянула, закривши лице рукою.

- Ніяких припущень!

- Так вже й ніяких? - підозріло перепитав Пільгес.

- Жодних! - Софія знову поперхнулась.

- Жаль! - сказав Пільгес, встаючи.

Він вийшов, пропустивши Софію вперед, і направився до своєї машини.

Спершись на дверцята, він обернувся.

- Ніколи не намагайтесь обманювати, ви до цього не пристосовані!

Натягнута посмішка - і Пільгес уже сідає за руль.

Софія підбігла до нього.

- Я вам не сказала одну річ!
Пільгес подивився на годинник і зітхнув.

- Вчора вечером комісія вирішила, що корабль ні при чому. Після цього його ніхто більше не оглядав.

- Що могло б заставити їх передумати проти ночі? - запитав інспектор.

- Я знаю одне: якщо виноватий корабель - отже, буде новий заговір.

- Навіщо комісії заговір?

- Тут повинен існувати якийсь зв'язок, його і шукайте!

-Найти якийсь зв'язок - все одно, що розкрити причину падіння Гомеса.

- Що б це не було - нещасний випадок чи злий задум, - кінець один... - схвильовано проговорила Софія.

- Спочатку мені доведеться покопатись в минулому постраждалого, щоб відсунути інші гіпотенузи.

- Напевно, це - найкраще, - кивнула Софія.

А куди ви направляєтесь?

- На загальне зібрання портовиків.

Вона відійшла від дверей машини, Пільгес запустив двигун і поїхав.

На виїзді з портової зони інспектор подзвонив в міліцію.

Жінка-диспетчер взяла трубку лише після сьомого дзвінка.

- Добрий день, з вами говорять з похоронної контори.

У детектива Пільгема трапився приступ, він помер при спробах вам додзвонитись.

Ви як хочете: щоб тіло доставили в міліцію чи до вас додому?

- Є третій варіант: через два квартали звідси сміттєзвалище, везіть його туди, я туди навідаюсь, коли у мене з'явиться помічниця і мені не треба буде піднімати трубку кожні дві хвилини! - відповіла Наталя.

- Добра ти наша!

- Чого тобі?

- Анітрохи не злякалась?

- У тебе більше не буває приступів з тих пір, відколи я слідкую за рівнем твого цукру і холестерину.

Хоча деколи я сумую за тим часом, коли ти потайки їла яйця: тоді в тебе хоча б деколи піднімався настрій.

Цей дивний дзвінок - привід дізнатись, як у мене справи?

- Ще - попросити тебе про дещо.

- Ну і ну, вмієш ти просити! Я тебе слухаю - як завжди.

- Запроси центральний комп'ютер: потрібні всі відомості про Фелікса Гомеса, Філмор-стріт п'ятдесять шість, докерська картка 54687.

Інше: хто розказав тобі, що я потайки їм яйця?

- Уяви собі, я також працюю в міліції! Ти їсиш, так само делікатно, як і говориш.

- І що це доказує?

- Хто відносить твої сорочки в чистку? Все, досить, в мене на лінії шість викликів, серед них можуть бути і справді термінові.

Як тільки Наталія поклала трубку, Пільгес ввімкнув сирену, розвернувся і помчав в протилежну сторону.

Необхідно було не менше тридцяти хвилин, щоб натовп заспокоївся.

Зібрання в порту щойно почалось.

Манча дочитував медичний висновок, наданий Меморіальним госпіталем Сан-Франциско.

Гомеса довелося тричі оперувати.

Лікарі не намагались стверджувати, що він коли-небудь вернеться на роботу, але дві тріщини поперекових хребців не зачепили кістковий мозок.

Пацієнт як і раніше без свідомості, але його життю нічого не загрожує.

По натовпу пробігло полегшення, але напруга залишилася.

Докери скупчились перед імпровізованою естрадою, затиснутою між двома контейнерами.

Софія не намагалась протиснутись поближче і залишилась в задньому ряді.

Манча вимагав тишину.

- Комісія з розслідування дійшла висновку, що нещасний випадок з нашим товаришем стався, швидше за все, через трухлявість трюмних сходів.

Профспілковий бос виглядав суворим.

Умови, в яких їм доводилось працювати, поставили життя чергового докера під загрозу.

Знову їм доводилось розраховуватись своїм здоров'ям!

З-за дверей контейнера,що був по сусідству з трибуною, з якої Манча звертався до портовиків, тягнуло гірким димом.

Запалюючи тонку сигарету, Ед Херт опустив скло свого "Ягуара".

Він повернув прикурювач в гніздо і виплюнув тютюнові волокна, що залишились на язиці.

Відчуваючи, як через декілька метрів від нього закипає ненависть, він доволі потер руки.

- Мені залишається одне: запропонувати зупиниту роботу на невизначений термін, - зробив висновок Манча.

На дворі повисла тишина.

Одна за іншою піднялась сотня рук.

Манча кивнув: рішення його товаришів було одноголосним.

Софія набрала в легені побільше повітря.

- Не робіть цього! - вигукнула вона.

- Ви потрапите в пастку!

На обличчях людей, що обернулись до неї, читалось здивування навпіл із гнівом.

- Гомес впав не черз трухляву сходинку! - доповнила Софія.

- Куди вона лізе? - крикнув хтось з докерів.

- Тебе, як старшу по безпеці, ніхто не звинувачує - ось і сиди спокійно! - підхватив інший.

- Не неси нісенітницю! - відрізала Софія.

Вона відчувала, що викликає загальну незадоволеність.

- Мене весь час звинувачують за те, що я занадто переживаю за вас, вам це добре відомо!

Натовп декілька секунд збирався з думками, потім пролунав третій крик:

- Чому тоді Гомес впав?

- В крайньому випадку, сходи тут ні до чого! - відповіла Софія тихим голосом, опускаючи голову.

До неї підійшов тракторист з монтуванням в кулаці.

-Провалюй, Софіє! Тебе сюди ніхто не кликав!

Вона відчула, що від докерів, що її оточували, відчувається серйозна небезпека.

Вона відсахнулась - і натрапила на чоловіка, що непомітно появився в неї за спиною.

-Послуга за послугу! - прошепотів їй на вухо Пільгес.

- Ви мені пояснюєте для чого необхідна ця забастовка, а я вас врятую.

По-моєму, вам є що мені розповісти.

Можете навіть не уточнювати, кого ви намагаєтесь вигородити.

Вона повернулась і побачила в нього на лиці посмішку.

- Інстинкт поліцейського, люба моя, - пояснив він, обертаючи між пальцами обгорівший запобіжник.

Натовпу було достатньо його поліцейського значка, щоб разом заспокоїтись.

- Не виключено, що жіночка каже правду, - сказав він, насолоджуючись мовчанням, до якого змусив всіх навкруги.

- Я інспектор Пільгес з кримінальної міліції Сан- Франциско.

Попрошу вас всіх відійти, у мене страх закритого простору.

Ніхто не послухався.

Манча вигукнув з естради:

- Що ви тут робите, інспекторе?

- Мішаю вашим друзям зробити дурницю і потрапити в пастку, говорячи словами міс!

- А вам яке діло?

- Велике! - І Пільгес підняв руку, показуючи запобіжник.

- Шо це таке? - запитав Манча.

- Ця штучка могла б не дозволити пропасти світлу в трюмі, куди впав Гомес!

Всі повернулись до Манча.

Той ще більше підвищив голос.

- Не розумію на що ви натякаєте, інспекторе.

- Вот і я про це, старина! Гомес в трюмі також нічого не бачив.

Мідний циліндрик описав дугу над головами докерів.

Манча спіймав його на ходу.

- Нещастя з вашим товаришем відбулось через злий задум інший людей, - продовжив Пільгес.

- Цей запобіжник в десять разів слабший, ніж прийнято, можете самі в цьому переконатись.

- Навіщо комусь це робити? - запитав хтось.

- Щоб підбити вас на страйк! - коротко відповів Пільгес.

- Цих пробок на кораблі не порахуєш! - заперечив хтось.

- Те, що ви говорите, суперечить звіту комісії по розслідуванню, - добавив інший докер.

- Тихо! - прикрикнув Манча.

- Припустимо, що ви праві, - звернувся він до Пільгеса.

- Хто міг це підстроїти?

Пільгес покосився на Софію і, зітхаючи, відповів профспілковому босу:

- Ця сторона діла поки ще недостатньо досліджена.

- Тоді провалюй звідси разом із своїми казками! - гаркнув докер, що з'явився на зібрання з лапчастим ломом.

Рука поліцейського сама по собі полізла до кобури.

Суворий натовп насувався на нього і на Софію, як невблаганний прилив.

Рядом з естрадою, біля відкритого контейнера, стояла людина, що не зводила очей з Софії.

Вона його впізнала.

- Я знаю замовника злочину!

- Голос Лукаса змусив всіх до одного докерів повернутись.

Він штовхнув двері контейнера.

Прозвучали рипіння - і всім поглядам постав «Ягуар», що стояв поряд з контейнером.

Лукас показав пальцем на водія, що намагався завести двигун.

- Ділянки, на яких ви проливаєте сім потів, коштують великих грошей.

Їх куплять після вашого страйку.

Запитайте у покупця.

Ось він!

Херт нарешті включив задній хід, покришки заковзали по асфальту, і службова машина віце-президента "Ей-енд-Ейч" заметушилась між кранових опор, рятуючись від пролітарського гніву.

Пільгес зажадав, щоб Манча втихомирив своїх людей:

- Покваптеся, поки тут нікого не лінчували!

Профспілковий бос скорчив гримасу і потер коліно.

- Зізнатися, у мене жахливий артрит, - простогнав він.

- У порту неможлива вологість! Нічого не поробиш, така робота ...

І він зашкутильгав в бік.

- Ви, обидва, нікуди не йдіть! - Наказав Пільгес Лукасу та Софії і побіг туди ж, куди кинулися перед цим робітники.

Лукас проводив його поглядом.

Коли тінь інспектора зникла позаду трактора, Лукас ступив до Софії і взяв її руки в свої.

Вона завагалася й запитала повним надії голосом:

- Ви ж не Контролер?

- Ні, я навіть не знаю, про що ви говорите!

- До уряду ви теж не маєте відношення.

- Скажімо, я працюю на ... порівнянну з ним структуру.

Але цим мої пояснення не вичерпуються.

Здалеку долинув залізний гуркіт.

Лукас і Софія переглянулись і дружно кинулися туди, звідки долетів шум.

- Якщо вони його зловлять, я недорого дам за його шкуру! - Кинув Лукас на бігу

- Раз так, моліться, щоб цього не сталося, - відповіла Софія, наздоганяючи його.

- Давайте наввипередки! - запропонував Лукас, знову її випереджаючи.

Софія тут же відновила рівність.

У вас відмінно поставлено дихання
- Не скаржуся!
Він докладав усіх зусиль, щоб обігнати її у вузькому лабіринті між контейнерами.

Софія піднатиснули, зриваючи його спробу.

- Вони там! - Крикнула вона, захекавшись, але не віддавши першості.

Лукас підбіг до неї.

З-під капота «Ягуара», пробитого вилкою навантажувача, валив білий дим.

Софія глибоко зітхнула і знову зірвалася з місця, наздоганяючи враз пішовшого у відрив суперника.

- Я займуся їм, ви беріть на себе докерів! Коли наздоженете, звичайно.

І вона знову понеслася вперед.

Вона обігнула щільний натовп, що оточила пошкоджений автомобіль, не бажаючи обертатися, щоб ні на секунду не сповільнювати свій переможний біг.

Вона уявляла, з якою фізіономією тягнеться у неї за спиною Лукас.

- Не дурійте, ми не на змаганні! - долетів до її вух його стогін

Люди мовчки розглядали порожню машину.

Робочий, якого послали на розвідку, повернувся з повідомленням, що повз охоронця ніхто не пробігав.

Це означало, що Ед залишається полоненим пристаней і ховається в якому-небудь з контейнерів.

Докери розсипалися по порту, кожен горів бажанням першим схопити втікача.

Лукас підбіг до Софії.

- Не хотілося б мені опинитися на його місці!

- Бачу, що ви захоплені тим, що відбувається, - невдоволено відповіла вона - Краще допоможіть мені знайти його раніше, ніж це зроблять вони.

Взагалі-то я задихався.

Треба ще розібратися, хто в цьому винен.

- Оце так нахабство! - Софія весело взялася в боки.

- Хто почав?

- Ви!

Їх перервав Джуелс.

Якщо ви зволите перенести вашу захоплену бесіду на потім, то, можливо, врятуєте декому життя.

За мною!

По дорозі Джуелс пояснив їм, що Ед вискочив з машини за секунду до зіткнення і побіг до виїзду з порту.

Коли він пробігав повз арки № 7, його вже наганяв несамовитий натовп.

Де він? - Схвильовано запитала Софія, крокуючи поруч зі старим волоцюгою.

- Під купою ганчір'я!

Джуелсу коштувало чималої зусиль умовити втікача сховатися в його візку.

- До чого неприємний тип! - Бурчав Джуелс.

- Тільки коли я йому показав, куди хлопці його занурять, коли зловлять, він зрозумів, що моє білизна не таке вже брудна.

Лукас лише зараз зумів нагнати Софію і прошепотів їй на вухо:

- Ні, ви!

- Безсовісна брехня! - Відрізала вона, відвертаючись.

- Ви перша почали мене обганяти.

- Ні, це ви запропонували позмагатися.

- Досить! - Цитькнув на них Джуелс.

- Інспектор теж його шукає.

Треба якось допомогти цій людині звідси втекти.

Пільгес поманив їх, всі троє заспішили до нього.

Інспектор очолив операцію.

- Усі вони у кранів, обнишпорюють там кожен кут.

Скоро вони завітають сюди.

Може, один з вас зуміє пригнати сюди свою машину так, щоб це не привернуло уваги?

«Форд» стояв у невдалому місці, докери звернули б увагу, якби Софія за ним з'явилася.

Лукас немов води в рот набрав: креслив собі коло в пилу носком черевика.

Джуелс очима вказав Лукасу на кран, який ставив на пристань неподалік від них «Шевроле-Ка-Маро» в жалюгідному стані.

Це була сьома за рахунком машина, піднята з дна.

- Я знаю, де тут неподалік водяться машини, тільки їхні двигуни дивно булькають при спробі їх запустити! - Сказав старий бродяга Лукасу на вухо.

Супроводжуваний питальним поглядом інспектора Пільгеса, Лукас пішов геть, бурмочучи:

- Зараз ви отримаєте те, чого хочете!

Він повернувся всього через три хвилини за кермом місткого «Крайслера» і зупинився перед аркою.

Джуелс прикотив свій візок, Пільгес і Софія допомогли Херту з неї вилізти.

Віце-президент компанії нерухомості ліг на заднє сидіння автомобіля, Джуелс ретельно накрив його одним зі своїх ковдр.

- Тільки цур, виперіть його, перш ніж повернути! - З цим напуттям бродяга зачинив дверцята.

Софія сіла поруч з Лукасом.

Пільгес підійшов до вікна Лукаса.

- Не втрачайте часу!

- Ми веземо його до вас у ділянку? - Запитав Лукас.

- Навіщо? - Досадливо запитав поліцейський.

- Ви не маєте наміру пред'явити йому звинувачення? - Здивувалася Софія.

- У мене єдиний доказ - мідний циліндр довжиною два сантиметри, - та й з нею мені довелося розлучитися, щоб визволити вас з біди! Зрештою, - інспектор знизав плечима, - попереджати надмірне напруження - головне призначення запобіжника, хіба ні? Їдьте!

Лукас включив передачу, і машина понеслася у хмарі пилу.

Вони ще не покинули пристань, коли ззаду долинув здавлений голос Еда:

- Ви дорого мені за це заплатите, Лукас! Софія підняла край ковдри, відкриваючи розчервонілу фізіономію Херта.

- По-моєму, момент для докорів обраний не зовсім вдало, - сказала вона стримано, але переконливо.

Але віце-президент, моргаючи, як божевільний, визнав за необхідне додати:

- З вами покінчено, Лукас, ви не уявляєте моєї могутності!

Лукас загальмував так різко, що машину протягло по інерції ще кілька десятків метрів.

Не знімаючи рук з керма, Лукас наказав Софії:

- Вилазьте!

- Що у вас на думці? - Злякано запитала вона.

Але він повторив свою вимогу тоном, щоне сприяла суперечці.

Вона вийшла з машини, скло на дверцятах тут же з вереском закрилося.

Херт побачив у дзеркалі заднього виду, як темні очі Лукаса набувають кольору антрациту.

- Це ви не уявляєте моєї могутності, друже, - мовив Лукас.

- Але не турбуйтесь, з цим недоліком ми швидко покінчимо!

Він витягнув ключ із замка запалювання і теж покинув автомобіль.

Варто було йому зробити один крок у бік - і всі чотири двері разом замкнулися.

Ревіння двигуна наростало, Херт, який сів на заднє сидіння, дивився, витріщивши очі, на стрілку тахометра, що досягла позначки 4500 обертів на хвилину.

Колеса шалено оберталися, але машина не рухалася з місця.

Лукас склав руки на грудях і заклопотано пробурмотів:

- Щось не так, але що?

Ед відчував, як нездоланна сила притискає його до сидіння.

Спинку заднього сидіння зірвало і жбурнуло на заднє скло.

Чинячи опір силі, яка тягнула його назад, Херт чіплявся за шкіряні лямки на сидінні, але не витримали і вони.

Він у розпачі схопився за дверну ручку, але тяга була така велика, що його суглоби спочатку посиніли, потім обм'якли.

Опиратися було марно.

Чим більше Ед опирався, тим сильніше його тягло назад, втягувало все глибше в черево багажника.

Він рвав нігтями шкіру сидіння, але без найменшого сенсу

Коли він опинився з ногами в багажнику, спинка сидіння стрибнула на покладене їй місце, тяга негайно припинилася.

Ед знаходився в непроглядній темряві.

Стрілка тахометра стрибала взад-вперед, як божевільна.

Зовні ревіння мотора стало нестерпним, колеса диміли, під гумою розтікалися жирні чорні плями, машина тряслася, немов її тріпав жахливий ураган.

Перелякана Софія хотіла було випустити на свободу нещасну жертву, але, відчинивши вібруючу дверцята, виявила, що салон порожній.

У паніці вона озирнулася на Лукаса, який із зосередженим виглядом крутив пальцями ключі запалювання.

- Що ви з ним зробили? - запитала Софія.

- Він у багажнику, - відповів Лукас заклопотано.

- Щось не так, щось я забув, але що?

- Ви зовсім не в собі! Якщо не витримають гальма, то ...

Закінчити свою думку Софія не встигла.

Лукас полегшено кивнув і клацнув пальцями

Всередині машини опустився важіль ручного гальма, і машина звалилася в море.

Софія підбігла до самого краю і впилася поглядом в капот, який ще стирчав з води.

Кришка відкрилася, віце-президент опинився серед брудних хвиль, що плескалися під пристанню № 80.

Схожий на пробку, підхоплену плином, Ед Херт незграбно поплив до кам'яних сходах, відпльовуючись в усі сторони.

Автомобіль пішов під воду, забравши з собою величні проекти Лукаса з області нерухомості.

Той був зараз схожий на дитину, яку спіймали за чергову проказу.

- Ви не зголодніли? - звернувся він до Софії, яка рішуче прямувала до нього.

- Через всю цю метушню ми зовсім забули про обід ...

Вона пропалила його поглядом.

- Хто ви такий?

- Це трохи важко пояснити ... - відповів він у збентеженні.

Софія вирвала у нього з рук ключі.

- Напевно, ви - син диявола або його кращий учень, якщо вмієте показувати такі фокуси?

Носком черевика Лукас прочертив пряму лінію строго посередині кола, раніше проведеного в пилу.

Повісивши голову, він зніяковіло відповів:

- Ви досі не зрозуміли?

Софія зробила крок назад, потім ще один крок.

- Я його посланник, його еліта!

Вона закрила долонею рот, щоб заглушити крик.

- Тільки не ви ... - пробурмотіла вона, дивлячись на Лукаса в останній раз, перш ніж кинутися навтьоки.

До неї долинув його голос, що звав її по імені, але слова перетворилися на розрізнені склади, що розлетілися на вітрі.

- Прокляття, ти теж не говорила мені правди! - Прогарчав Лукас, сердито стираючи ногою коло в пилу.

* * *
У своєму величезному кабінеті Люцифер вимкнув монітор.

Обличчя Лукаса перетворилося на білу крапку посередині екрану і через секунду зникло.

Сатана повернувся в кріслі і натиснув на кнопку переговорного пристрою.

- Негайно Блеза до мене!

* * *
Лукас прийшов на стоянку і виїхав з порту в світло-сірому «Доджі»

За шлагбаумом він дістав з кишені і укріпив на протисонячному щитку візитну картку.

Після цього набрав на мобільному телефоні номер єдиної знайомої йому журналістки.

Емі відповіла після третього дзвінка.

- Не збагну, чому ти втекла сердита, - почав він.

- Чи не чекала, що ти подзвониш, - відповіла вона йому в тон.

- Один-нуль на твою користь.

- Хочу попросити тебе про одну послугу ...

- Все, знову нуль-нуль.

Що я буду з цього мати?

- Припустимо, у мене є для тебе подарунок.

- Якщо це квіти, залиш їх собі.

- Сенсаційна новина!

- Напевно, ти хочеш, щоб я її опублікувала?

- Щось у цьому роді, так.

- Тільки якщо на додаток до своїх відомостей ти запропонуєш таку ж гарячу нічку, як минула.

- Ні, Емі, це неможливо!

- Навіть якщо я відмовлюся від душу?

- Навіть у цьому випадку.

- Я приходжу у відчай при думці, що такі типи, як ти, можуть закохуватися!

- Краще включи магнітофон: мова піде про магната нерухомості, чиї невдачі зроблять з тебе щасливим журналістку на світі!

«Додж» повільно їхав по Третій стріт.

Закінчивши свою розповідь, Лукас звернув на Ван Несс і став підніматися на Пасифік Хейтс.

* * *
Блез тричі постукав, витер мокрі руки об штани і ввійшов.

- Ви мене кликали, Президент?

- Вічно ти задаєш ідіотські питання, відповіді на які знаєш сам! Не смій сідати!

Блез випростався, наляканий.

Президент дістав з шухляди червону папку і запустив її на протилежний край столу.

Блез збігав за папкою і знову встав перед своїм господарем виструнчившись.

- Бовдур! Думаєш, я тебе викликав, щоб помилуватися, як ти носишся навколо мого столу? Відкрий папку, кретин!

Блез тремтячими руками відкрив обкладинку і втупився на фотографію: Лукас обіймає Софію.

- Я перетворю це в нашу новорічну вітальну листівку, бракує тільки підпису.

- Люцифер стукнув кулаком по столу.

- Пропозиції за тобою, це ж ти вибрав з наших агентів найкращого!

- Шикарне фото, чи не так? - Промекав Блез, відчайдушно потіючи.

- Щось я не зрозумію ... - грізно промовив Сатана, розплющуючи недопалок у мармуровій попільничці.

- Чи то згубне дотепність зовсім затьмарило тобі розум, чи то я сам чогось не помічаю.

- Вам не здається, Президент, що ... Тобто ... Ні, ви тільки помилуйтеся! - Блез принижено завиляв товстими стегнами.

- Адже все це - його заготівля, все під найсуворішим контролем! У Лукаса виявилися невідомі раніше здібності, він неймовірно ефективний!

Сатана дістав з кишені нову сигарету, закурив, глибоко затягнувся і видихнув дим Блезу в обличчя.

- Якщо ти зібрався морочити мені голову ...

- Назріває шах і мат! У вашого противника скоро з'їдять ферзя.

Люцифер встав і підійшов до вікна.

Впершись руками в підвіконня, він деякий час роздумував.

Досить метафор, мене від них нудить.

Будемо сподіватися, що ти правий.

Якщо брешеш, то наслідки будуть для тебе пекельними.

- Ви залишитеся задоволені нами! - Пробелькотів Блез, задкуючи до дверей навшпиньках.

Залишившись один, Сатана сіл до довгого столу і запалив монітор.

- Все одно треба перевірити дві-три речі, - пробурмотів він, знову натискаючи кнопку переговорного пристрою.

* * *
На Ван Несс Лукас зменшив хід, виглядаючи перетин з Пасіфік-стріт.

Він опустив скло, увімкнув радіо, закурив.

Проїжджаючи під мостом «Золоті ворота», він вимкнув радіо, викинув цигарку, підняв скло.

Машина грізно кинулася до Сосаліто.

***

Софія залишила свій «Форд» в глибині паркінгу і піднялася на ескалаторі на Юніон-Сквер.

Вона перетнула маленький сквер, крокуючи без жодної мети.

У бічній алеї вона трохи посиділа на лавці, поруч з плачучою молодою жінкою.

Відповіді на своє питання, що у бідолахи скоїлося, вона чекати не стала: відчула, що сама зараз разреветься.

- Співчуваю вам! - Пробелькотіла вона і заквапилася далі.

Вона бродила по тротуарах, затримуючись перед розкішними вітринами.

Опинившись перед обертовими дверима великого універмагу «Мей-сі», вона, не віддаючи собі звіту, зробила крок туди.

У наступну ж секунду жінка в жовтому курчачому вбранні запропонувала окропити її духами нового модного аромату «Canary Wharf».

Софія з ввічливою посмішкою відхилила пропозицію і запитала, де знайти парфуми «Habit Rouge».

Жінка в жовтому не приховала роздратування.

- Другий прилавок направо! - Вона знизала плечима і двічі пшикнули Софії в спину жовтої струменем.

- Інші теж мають право на існування!

Софія підійшла до прилавка, боязко взяла демонстраційний флакон, зняла чотирикутну кришку і нанесла дві краплі парфумів собі на зап'ясті.

Потім піднесла надушене місце до ніздрів, втягнула аромат і заплющила очі.

Перед її внутрішнім поглядом з'явилися «Золоті Ворота», під яких плив у бік Сосаліто легкий туман; потім вона побачила порожню набережну, за якою крокував чоловік у чорному костюмі.

Голос продавчині повернув її до дійсності.

Софія озирнулася.

По магазину снували купувальниці, обвішані оповитими стрічками пакетами.

Софія опустила голову, повернула на місце флакон і вийшла з магазину.

Сівши в машину, вона поїхала в навчальний центр для слабозорих.

Урок пройшов в мовчанні, яке учні дотримувалися до самого дзвінка на перерву.

Почувши дзвінок, вона покинула своє крісло на підвищенні і, кинувши «спасибі», покинула клас.

Удома її чекала величезна ваза з розкішними квітами в передпокої.

- До тебе наверх це все одно не підняти! - сСказала Рен, виглядаючи з своїх дверей.

Тобі подобається? Вони й тут непогано виглядають *.

- Так, - сказала Софія, кусаючи губи.

- Що з тобою?

- Ви не з тих, хто любить говорити: «Я тебе попереджала», правда, Рен?

- Абсолютно не з тих!

- У такому разі, будьте ласкаві, заберіть букет до себе! -благала Софія тремтячим голосом і побігла вгору по сходах.

Рен проводила її поглядом і прошепотіла:

- Я тобі казала! ...

Матильда відклала газету і втупилася на подругу.

- Добре провела день?

- А ти? - відповіла Софія питанням на питання, ставлячи сумку під вішалкою.

- Більше питань не маю.

Питання не термінове, при такій фізіономії можеш взагалі не відповідати.

- Я дуже втомилася, Матильда!

- Сядь до мене на ліжко.

Софія скорилася.

Від струсу матраца Матильда застогнала.

- Вибач! - Софія скочила.

- Ну, як ти тут?

- Чудово! - відповіла Матильда з гримасою болю.

- Відкрила холодильник і давай жартувати - ти знаєш мої можливості! Один помідор навіть лопнув зі сміху.

Решту часу я присвятила миття петрушки з шампунем.

- Тобі сьогодні було дуже боляче?

- Тільки під час занять аеробікою! Можеш сісти, тільки акуратніше, будь ласка.

- Матильда подивилася у вікно і крикнула: - Ні, стій!

- Чому? - Здивувалася Софія.

- Тому що через дві хвилини все одно встанеш! - пояснила Матільда​​, не відриваючи погляд від вікна.

- Що там?

- Не можу повірити: знову він це приволік! - Матильда посміхнулася, перемагаючи біль.

Софія розширила очі і відсахнулася до стіни.

- Він внизу?

- До чого гарний! От би у нього був близнюк - мені теж хочеться такого! Він чекає на тебе.

Сидячи на капоті своєї машини з квітами.

Спускайся! - сказавши це, Матильда виявила, що залишилася в кімнаті одна.

Софія вже була на вулиці.

Лукас випростався і простягнув їй руде латаття в горщику.

- Досі не знаю, яким квітам ви віддаєте перевагу, але цей принаймні спонукає вас зі мною говорити!

Софія мовчки дивилася на нього.

Він ступив до неї.

- Прошу надати мені хоча б шанс порозумітися.

- Що ви хочете пояснювати? Пояснювати нічого.

Вона відвернулася від нього і повернулася в будинок.

Там, в передпокої, вона одумалася, вибігла на вулицю і мовчки підійшла до нього, щоб відняти латаття і повернутися додому з нею.

Грюкнули двері.

Рен перегородила їй шлях до сходів і відняла рослину.

- Я сама їм займуся.

Даю тобі три хвилини, біжи приводь себе в порядок.

Підмажься і не бійся вередувати, це дуже по-жіночому, тільки не забувай, що суперечити всьому - це вже перебір.

Вперед!

Софія збиралася заперечити, але Рен вперлася руки в боки і заявила що не терпить заперечень тоном:

- Ніяких «але»!

У себе нагорі Софія кинулася до одежної шафи.

- Не знаю чому, але як тільки я його побачила, відразууявила, як проводжу вечір за шинкою з картопляним пюре на пару з Рен, - заявила Матильда, милуючись у вікно Лукасом.

- Припини! - гримнула на неї Софія.

- Не діставай мене, зараз не час.

- Тебе дістанеш, як же!

Софія схопила плащ і попрямувала до дверей, не відповідаючи подрузі, що її проводила словами:

- Любовні історії завжди добре закінчуються.

Але тільки не в мене!

- Вгамуйсь ти! - не витерпіла Софія.

- Я поняття не маю, про що ти говориш.

- Знала б мого колишнього бойфренда, то розуміла б, що таке пекло! Гаразд, гарного тобі вечора.

Рен поставила горщик з лататтям на столик на одній ніжці і, помилувавшись ним, пробурмотіла: «Годиться!» Кинувши погляд на своє відображення в дзеркалі, вона квапливо привела в порядок сиве волосся і підкралася до дверей, щоб просунути в неї голову і пошепки попередити Лукаса , який походжав взад-вперед по тротуару:

- Вона йде!

Кроки Софії змусили її відскочити від дверей.

Софія підійшла до бузкового «Бьюїку», на дах якого спирався Лукас.

- Навіщо ви приїхали? Чого ви хочете?

- Другої спроби!

- Хорошого враження з другої спроби не створити.

- Сьогодні ввечері я був би радий довести вам, що ви помиляєтеся.

- Чому;

- Тому що.

- Закоротко для відповіді!

- Тому що сьогодні я знову побував у Со-Саліта.

Вперше він показував, що вразливий.

Я не хотів, щоб настала темрява, - продовжив він.

- Хоча ні, справа складніша.

«Не хотіти» завжди було мені властиво, але тут сталося навпаки: вперше я саме захотів!

- Чого ви захотіли.

- Бачити вас, слухати вас, говорити з вами!

- Може бути, ще чого-небудь? Знайти доводи, яким я могла б повірити?

- Дозвольте мені запросити вас повечеряти.

Не відмовляйтеся!

- Я не голодна, - відповіла вона, ховаючи очі.

- Ви ніколи не буваєте голодною.

Просто я не все ще сказав ...

Він відчинив двері машини і з посмішкою закінчив:

- Я знаю, хто ви.

Софія подивилася на нього і сіла в машину.

Матильда перестала відгинати край фіранки.

У цю ж секунду те ж саме відбулося з фіранкою у вікні першого поверху.

Машина понеслася по безлюдній вулиці.

Під дрібним осіннім дощиком вони їхали мовчки.

Цього разу Лукас не гнав.

Софія дивилася у вікно, намагаючись відшукати в небі відповіді на свої питання.

- З якого часу ви це знаєте? - запитала вона

- Уже кілька днів, - знехотя відповів Лукас, потираючи підборіддя.

- Час від часу не легше! І весь цей час ви мовчали!

- Як і ви! Ви теж нічого не говорили.

- Я не вмію брехати.

- А я не запрограмований на те, щоб говорити правду.

- Як же не запідозрити, що ви все підлаштували, що з самого початку мною маніпулювали!

- Не треба себе недооцінювати! І потім, не виключено, що все було навпаки.

Для цього існують всі передумови.

Теперішня ситуація це тільки підтверджує.

- Яка ситуація?

- Ця ваша м'якість, така дивна і чарівна! Ви і я в цій машині, що їде невідомо куди.

- Що ви замишляєте? - запитала Софія, неуважно проводжаючи поглядом поспішаючих по мокрих тротуарах перехожих.

- Не маю жодного поняття! Напевно, залишатися поруч з вами.

- Припиніть!

Лукас вдарив по гальмах, машину потягли по мокрому асфальту до світлофора, під яким вона завмерла.

- Я проскучал всю ніч і весь день.

Сумуючи, я вирішив прогулятися в Сосаліто, але і там мені вас бракувало.

Яке п'янке почуття!

- Ви не знаєте справжнього змісту цих слів.

- Раніше мені були відомі тільки їх антоніми.

- Кинь свої залицяння!

- Нарешті! Як я мріяв, щоб ми перейшли на «ти»!

Софія не відповіла.

Загорілося зелене око світлофора, потім жовтий, потім знову червоний.

«Двірники» боролися з дощем, посилюючи своїм мірним стуком тишу.

- Які ще залицяння?! - обурився Лукас.

- Я не сказала, що у вас погано виходить, - обмовилася Софія, хитаючи головою.

Я просто сказала, що ти цим займаєшся, це різні речі.

- Можна продовжувати? - запитав Лукас.

- Ззаду нам наполегливо блимають фарами.

- Нехай почекають, ми стоїмо на «червоному».

- Ага, втретє поспіль під одним і тим же світлофором!

- Не розумію, що зі мною коїться, взагалі нічого вже не розумію, знаю тільки, що поруч з вами мені добре, хоча і ці слова не входять в мій лексикон.

Говорити подібні речі ще зарано.

- Для правди існують спеціальні моменти?

- Так, існують!

- У такому разі мені без допомоги не обійтися: щирість - це куди важче, ніж я думав.

- Так, бути чесним важко, Лукас, набагато важче, ніж ви собі уявляли, часом чесність наштовхується на несправедливість і на невдячність, але відмовитися від неї - все одно, що зрячому прикидатися сліпим.

Дуже важко все це вам пояснити ... Ми з вами такі різні, навіть занадто різні.

- Ми доповнюємо один одного, - заявив він, повний надії.

- У цьому я з вами згоден.

- Ні, просто ми різні!

- І ви вимовляєте такі слова? А я повірив було ...

- Ви тепер віруючий?

- Припиніть! Я уявляв, що ця різниця ... Але ні, напевно, я помилявся, вірніше, був правий, і це парадоксальним чином прикро!

Лукас вийшов з машини, залишивши відкритими двері.

Софія кинулася за ним під дощ, через що адресованих їм пронизливих гудків стало вдесятеро більше.

Вона кликала його, але він її не чув: дощик перетворився у зливу.

Нарешті вона його зловила, схопила за руку, він обернувся.

Мокре волосся прилипло до її обличчя, він прибрав губами одне саме непокірне пасмо, вона його відштовхнула.

- Між нашими світами немає нічого спільного, ми по-різному віримо, сподіваємося на різне, наші культури так далекі один від одного-Куди нам діватися, коли всі проти нас?

- Ви боїтеся! - відповів він.

- Так-так, від страху у вас піджилки трусяться.

Всупереч своїм власним правилам ви відмовляєтеся дивитися правді в обличчя - ви, яка тлумачить про осліплення і про щирість! Ви день безперервно вимовляєте красиві проповіді, але проповіді, що не супроводжуються справами, нічого не варті.

Не судіть мене, я і насправді ваша протилежність, у мене немає з вами ні найменшої схожості, але одночасно ми схожі, я - ваша друга половина.

Я не зумію описати вам свої почуття, так як мені невідомі слова для позначення того, що мене вже два дні переслідує до такої міри, що з'являється надія, що все може змінитися: мій світ, як ви говорите, ваш світ, їх світ.

Наплювати мені на мої колишні бої, на мої чорні ночі і на мої неділі, я - безсмертний, вперше в житті відчув бажання жити.

Ми могли б один одного впізнавати, відкривати, врешті-решт ми б стали схожі ... з часом.

Софія доторкнулась пальцем до його губ, перериваючи його.

- Скільки потрібно часу - два дні?

- ... І три ночі! Вони стоять чималої частини моєї вічності, - сказав Лукас.

- Знову ви за своє!

У небі прогримів грім, злива перетворився на жахливу грозу.

Він задер голову і побачив ніч - таку чорну, якої не бувало ще ніколи.

- Швидше! - рішуче промовив він.

- Треба негайно звідси тікати.

У мене дуже недобре передчуття.

І він, не чекаючи згоди Софії, потягнув її за собою.

Хлопок дверей - і він зірвався з місця, відриваючись від машин, що зібралися позаду нього.

Після різкого повороту вліво він кинувся подалі від нескромних поглядів, в тунель, що пронизує пагорб.

Під землею виявилося порожньо.

Лукас помчав по правій смузі, яка веде в Чайнатаун​​.

За склом замиготіли неонові світильники, в машині яскраве світло з швидкістю блискавки чергувався з непроглядній темрявою.

Раптом двірники на лобовому склі завмерли.

- Щось з контактом, - припустив Лукас.

Ніби глузуючи над його припущенням в наступну мить лопнули лампи обох фар.

- Контакти ні до чого, - сказала Софія.

- Гальмуєте, нічого не видно!

- Я б з радістю, - відгукнувся Лукас, під ногою якого провалилася, не надавши ні найменшого опору, гальмівна педаль.

Він вже не тиснув на газ, але машина набрала таку швидкість, що ні за що не зупинилася б, поки не вилетіла б з тунелю на перехрестя відразу шести широких вулиць.

Йому це нічим не загрожувало, він знав, що невразливий, але Софія ... Він покосився на неї, потім раптом щосили вчепився в кермо і гаркнув:

- Пристебніться!

Впевненою рукою він направив автомобіль в огорожу під викладеної плиткою стіною тунелю.

У лобове скло вдарив сніп іскор.

Пролунали два вибухи: лопнули передні шини.

Машина кілька разів перекинулася і перегородила дорогу.

Решітка радіатора вдарилася в розділову загороду, задня вісь задрала, «Бьюїк» заковзав дахом по асфальту до виїзду з тунелю.

Софія стиснула кулаки, і машина завмерла всього в декількох метрах від перехрестя.

Навіть повиснувши вниз головою, Лукас примудрився оглянути Софію, щоб переконатися, що вона не постраждала.

- Ви цілі? - запитала вона його.

- Жартуєте? - він струшував з піджака пил.

- Це називається «ланцюгова реакція», - сказала Софія, соваючись у вкрай незручній позі.

- Ймовірно, - погодився він.

Вилазимо, поки на нас не завалиться чергова ланка.

- І він ударом ноги відчинив двері.

Щоб допомогти Софії вибратися назовні, він обійшов димлячий кузов.

Поставивши її на ноги, він схопив її за руку і змусив бігти за ним до центру китайського кварталу.

- Чому ми так біжимо? - Крикнула Софія, але він мовчки прискорив біг.

Відпустіть хоча б руку!

Лукас послабив хватку.

Вони зупинилися посеред підозрілої вулички, освітленої тьмяним ліхтарями.

- Сюди! - Лукас вказав на найближчий ресторанчик.

- Тут не так небезпечно.

- Що за небезпека? Що відбувається? Ви схожі на хитрого лиса, якого переслідує зграя гончаків.

- Не затримуйтесь!

Лукас відчинив двері, але Софія залишилася стояти як укопана.

Він підбіг до неї, щоб затягнути всередину, вона чинила опір.

- Зараз не час показувати характер! - Він потягнув її за руку.

Софія вирвала руку і відштовхнула його.

- Спочатку ви влаштовуєте аварію, потім примушуєте мене бігти, як божевільну, хоча нас ніхто не переслідує.

Я страшенно захекалася, зітхнути не можу, а ви нічого не пояснюєте ...

- Ходімо зі мною, зараз не до суперечок.

- З якого дива я повинна вам довіряти? Лукас позадкував до дверей ресторанчика.

Софія завагалася, потім пішла за ним.

Приміщення було маленьке, вміщало всього вісім столиків.

Лукас вибрав столик в самій глибині, посадив її і сів сам.

Не відкриваючи меню, подане старим у традиційному костюмі, він чемно, на бездоганному китайською, попросив відвар, який був відсутній в меню.

Старик вклонився і зник у кухні.

Або ви мені поясніть, що відбувається, або я йду! - сказала Софія.

- Здається, я отримав попередження.

- Так це була не аварія? Попередження про що?

- Про вас!

- Чому?!

Лукас набрав у легені якомога більше повітря і випалив:

- БО ВОНИ передбачили все, КРІМ ОДНОГО: ЩО МИ З ВАМИ ЗУСТРІНЕМОСЯ!

Софія взяла з мисочки креветочний хвіст і на очах у здивованого Лукаса захрумтіла ним.

Він налив їй гарячого чаю з принесеного старим чайника.

- Мені так хочеться вам вірити! Але що зробили б на моєму місці ви?

- Встав би і пішов ...

- Знову ви за своє!

- ... Причому переважно через задні двері.

- Вам хочеться, щоб я так вчинила?

- Саме! Тільки не озирайтеся! На рахунок «три» схоплювався і тікаємо за фіранку.

Раз-два-три!

Він схопив її за руку і безцеремонно поволік за собою.

У кухні він відчинив плечем двері, що виходила в маленький дворик.

Щоб перегородити переслідувачам шлях, він перекинув сміттєвий бак, колеса якого огидно заскрипіли.

Софія нарешті зрозуміла: у темряві вимальовувався силует, його тінь була забезпечена націленим на них автоматним дулом.

У Софії було ще кілька секунд, щоб зрозуміти, що їх оточують три стіни.

Потім тишу розірвали п'ять пострілів.

Лукас штовхнув її і загородив собою.

Вона хотіла його відштовхнути, але він міцно притиснув її до стінки.

Перша куля зрикошетила від стіни і зачепила йому стегно.

Друга зачепила тазостегнову кістка, у нього підкосилися коліна, але він тут же випростався.

Третя ковзнула по ребрах, залишивши довгий слід.

Четверта вдарила його в середину хребта, від цього у нього перехопило подих, він насилу його поновив.

Коли його наздогнала п'ята куля, то йому здалося, що його обпекло вогнем: ця куля увійшла глибоко, і не абикуди, а під ліву ключицю.

Того, хто стріляв як вітром здуло.

Ехо черги стихло, тепер тишу порушувало тільки дихання Софії.

Вона підпирала Лукаса собою, його голова лежала у неї на плечі.

Здавалося, і з закритими очима він продовжує їй посміхатися.

- Лукас! - сказала вона йому прямо у вухо.

Він не відповів, вона труснула його сильніше.

Тепер його можна було прийняти за сплячого, за немовля, зануреного в безневинне забуття.

Їй стало страшно, але вона взяла себе в руки.

За її щоці сповзла сльоза, у грудях щось нестерпно стислося.

До горла підступила нудота.

- Цього не повинно було статися, адже ми ...

- ... Вже мертві ... невразливі ... безсмертні? Так! Лиха без добра не буває.

Чи не правда? - Він випростався і став майже веселим.

Софія дивилася на нього, не в силах розібратися у власному стані.

Він повільно наблизив обличчя до її обличчя, вона спробувала відсторонитися, але губи Лукаса стикнулися з її губами.

Поцілунок залишив опіумний присмак.

Вона відсахнулася, дивлячись на його закривавлену долоню.

- Чому у тебе йде кров?

Лукас подивився на стікаючу по руці цівку.

- Це абсолютно неможливо, цього теж не передбачили, - промовив він - і зомлів.

Вона напружила всі сили і не дала йому впасти.

- Що з нами відбувається? - запитав Лукас, приходячи в себе.

- Зі мною - щось занадто складне! Що стосується тебе, то ти заробив кулю в плече.

- Мені боляче!

- Можливо, це здається тобі нелогічним, але взагалі-так і має бути.

Я відвезу тебе в лікарню.

- Ні за що!

- Лукас, у мене немає ніяких медичних пізнань в демонології, але, судячи з усього, у тебе всередині тече кров, і зараз ти її втрачаєш.

- Я знаю декого на іншому кінці міста, там мені зашиють рану, - сказав він, чіпаючи місце, куди увійшла куля.

- Я теж декого знаю.

Доведеться тобі припинити суперечку і послухатися мене, вечір і так вийшов неспокійний.

Досить з мене хвилювань!

Вона вивела його на вулицю, підпираючи плечем.

Неподалік, в купі сміття, нерухомо лежав чоловік, який в них стріляв.

- У мене все-таки є якесь самолюбство! - Сказав Лукас, проходячи мимо.

Вони зупинили таксі і через десять хвилин під'їхали до її будинку.

Ведучи Лукаса до ганку, Софія жестом потребувала, щоб він не шумів.

З незліченними пересторогами вона відімкнула двері, і вони крадькома піднялися сходами.

Коли вони минули останню сходинку, двері Рен безшумно зачинилися.

***

Блез, ледь живий від страху, вимкнув свій монітор.

Його долоні і лоб були ще мокрішими, ніж зазвичай.

Він дочекався дзвінка, схопив трубку і вислухав не дуже привітне запрошення Люцифера з'явитися на засідання кризового комітету, який збереться на кінець східної ночі.

- У твоїх інтересах не спізнюватися і порадувати нас пропозиціями і новими визначеннями поняття «все передбачено»! - З цими словами Президент кинув трубку.

Блез стиснув долонями голову і, тремтячи всім тілом, знову взяв трубку, що норовила вислизнути з його спітнілих рук.

***

Михайло дивився на стіну з екранів перед собою.

Знявши трубку, він набрав прямий номер Х'юстона.

На тому кінці включився автовідповідач.

Михайло знизав плечима і подивився на годинник.

У Гвіані через десять хвилин мав відбутися запуск ракети «Аріан-V».

***

Влаштувавши Лукаса в ліжку і зафіксувавши йому плече двома подушками, Софія пішла в гардеробну.

Там вона схопила скриньку зі швейними приладдям, в шафці-аптечці у ванній знайшла пляшечку зі спиртом і бігом повернулася в свою кімнату.

Підсіла до Лукасу, зняла з пляшечки ковпачок, намочила спиртом нитку і спробувала всунути її в голкове вушко.

- Як би ти мене не вбила своєї штопанням, - промовив Лукас з посмішкою.

- Ти тремтиш!

- Нічого подібного! - І вона переможно показала голку зі всунутою ниткою.

Лукас ласкаво відсунув від себе руку Софії, погладив її по щоці, притягнув до себе.

- Я боюся скомпрометувати тебе своєю присутністю.

- Не приховую, вечори в твоєму суспільстві вкрай ризиковані.

Моєму роботодавцю доводиться покладатися на випадок.

-Чому в тебе стріляли?

- Напевно, щоб випробувати мене і прийти до тих же висновків, які зробила ти.

На мені не повинно було з'явитися ран.

Спілкуючись з тобою, я втрачаю свою силу.

Залишається молитися, щоб з тобою відбувалося те ж саме.

- Що ти збираєшся робити?

- Напасти на тебе він не посміє.

Твоя янгольська недоторканність наводить на роздуми.

Софія заглянула Лукасу в очі.

- Я кажу не про це.

Що з нами буде через два дні?

Він провів кінчиком пальця по губах Софії, вона не стала чинити опір.

- Про що ти думаєш? - схвильовано запитала вона, знову беручись за голку.

- У день падіння Берлінської стіни люди по обидва її боки виявили, що схожі один на одного.

З обох сторін стояли будинки, їздили машини, вечорами на всіх вулицях загорялися ліхтарі.

Вони бували щасливі і нещасливі з різних причин, але діти Заходу і Сходу зрозуміли, що з іншого боку все не так, як їм раніше втовкмачували.

- Чому ти це говориш?

- Тому що чую віолончель Ростроповича.

- Що вона грає? - запитала вона, закінчуючи третій шов.

- Я вперше її слухаю! До того ж ти робиш мені боляче ...

Софія нагнулася до Лукасу, щоб перекусити зубами нитку.

Потім, притулившись лобом до його плеча, застигла.

Їх об'єднувала тиша.

Лукас погладив здоровою рукою волосся Софії.

Від його ласки вона затремтіла.

- Два дні - це так мало!

- Мало, - пошепки погодився він.

- Нас розлучать.

Це неминуче.

Вперше обидва, Софія та Лукас, налякалися вічності.

- Можливо , спробувати домовитися, щоб тебе відпустили зі мною? - несміливо мовила Софія.

- Переговори з Президентом неможливі, особливо коли його обманули.

І взагалі, я дуже боюся, що доступ в твій світ для мене неможливий.

- Але раніше існували місця переходу між Сходом і Заходом ... - почала вона, наближаючи кінчик голки до краю рани.

Лукас скривився і скрикнув.

- От ніженка! Я до тебе майже не доторкнулася! Дай закінчити розпочате.

Двері різко відчинилися.

Увійшла Матильда, яка спиралася через брак милиці на швабру.

- Я не винна, що у тебе тут паперові стіни! - заявила вона, стрибаючи до них.

Сівши на ліжко, вона наказала Софії: - Давай сюди голку! А ти, - звернулася вона до Лукасу, - сядь ближче.

Тобі жахливо повезло, я лівша!

І вона вміло завершила накладення швів.

Всього їх було потрібно шість - три спереду і три на спині.

- Два роки за прилавком в злачному місці - відмінний спосіб набити руку в ремеслі сестри милосердя, особливо коли ти закохана у власника.

До речі, перш ніж піти спати, я повинна дещо сказати вам обом.

Після цього я дуже постараюся переконати себе, що я сплю, і нехай завтра вранці я буду реготати до упаду, згадуючи сон, який мені зараз сниться.

Спираючись на свою імпровізовану милицю, Матильда застрибала до дверей.

Перш ніж вийти, вона озирнулася на подругу і її друга.

- Не важливо, помиляєтеся ви на свій рахунок чи ні.

До зустрічі з тобою, Софія, я думала, що справжнє щастя на цій землі зустрічається тільки в безглуздих книжках, цим вони начебто і відрізнялися.

Але одного разу ти мені сказала, що навіть у самого гіршого з нас десь заховані крильця і треба допомогти йому їх розкрити, а не засуджувати його.

Скористайся своїм шансом! Якби мені попався такий, як він, то будь впевнена, старенька, я б його не випустила.

А ти, поранений здоровань, зарубай собі на носі: якщо видереш у неї хоч одну пір'їнку, я розколупати твою рану в'язальної голкою! І не треба таких гримас, чуєте? Що б на вашу долю не випало, я категорично забороняю вам опускати руки.

Якщо ви відмовитеся від боротьби, то світ похитнеться - принаймні, мій!

Двері за нею зачинилися.

Лукас і Софія не промовили ні слова.

Вони почули її кроки по паркету вітальні.

Вже зі свого ліжка Матильда крикнула:

- Пам'ятаєш, я тобі казала, що ти зображаєш з себе недотрогу, прямо янголятка якогось? Як бачиш, я не так вже помилялася!

Вона рішуче вимкнула настільну лампу.

У всі темні вікна будинку просочувався крізь фіранки місячне світло.

Матильда накрила голову подушкою.

У себе в кімнаті Софія пригорнулася до Лукаса.

Через прочинене вікно ванної кімнати було чутно, як дзвони собору Божої Милості розкотисто б'є дванадцять разів.

І була ніч, і був ранок ....

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/16354/53648

Переводчики: Ksenia09, liza_mazur, vilna