Готовый перевод Марк Леви-Семь дней творения / Марк Леві-Сім днів творення: День п"ятий

ДЕНЬ П'ЯТИЙ

Світанок п'ятого дня застав обох сплячими.

У відкрите вікно разом з ранкової свіжістю проникали осінні аромати.

Софія тулилася до Лукаса.

Стогін Матильди порушив її тривожний сон.

Вона потягнулася - і тут же завмерла, згадавши, що лежить не одна.

Вона повільно відсунула ковдру і одяглася в те, у чому була напередодні.

У вітальню вона прокралася навшпиньки.

- Тобі погано?

- Просто невдала поза, напад болю.

Пробач, я не хотіла тебе будити.

- Нічого страшного, я й не спала толком.

Я напою тебе чаєм.

Софія зробила крок в кухонний відсік.

Матильда провела її похмурим поглядом.

- Ти заробила гарячий шоколад! - сказала їй Софія, відкриваючи холодильник.

Матильда відсунула фіранку.

Вулиця була ще порожньою, тільки з однієї двері виходив з собакою на повідку чоловік.

- З радістю завела б Лабрадора, але при одній думці про те, що його доведеться щоранку вигулювати, мене охоплює така туга, що впору сідати на внутрішньовенний «Прозак», - сказала Матильда, відвертаючись від вікна.

- Ми відповідальні за того, кого приручили.

Це не я придумала, - сказала Софія.

- Молодець, що уточнила! Які у вас плани?

- Ми з ним знайомі лише два дні.

Нагадую, його звуть Лукас.

Ніяких планів.

Ні, так не можна, коли люди удвох, у них обов'язково повинні бути плани.

- Звідки ти це взяла?

- Знаю, і все.

Існують уявлення про щастя, на які не можна робити замах.

Це як дитячі картинки: розфарбовуй, але нічого не міняй! Один плюс один дорівнює двом, двоє - це пара, а пара - це спільні проекти.

Так і ніяк інакше!

Софія засміялася.

У каструльці піднялося молоко, вона налила його в чашку, насипала і повільно розмішала розчинний шоколадний порошок.

Тримай! Краще пий і не базікай дурниці.

- Вона сунула подрузі в руки гарячу чашку.

- Де ти розгледіла пару?

- От нестерпна! Три роки я тільки і чую від тебе: «любов», «любов»! Що толку від твоїх казок, якщо ти сама в перший же день зйомок відмовляєшся від ролі казкової принцеси?

- Яка романтична метафора!

- Уяви собі! Краще йди і займися метафорами з ним.

Попереджаю, якщо ти нічого не зробиш, я безсоромно заберу його у тебе, от тільки нога заживе!

- Це ми ще подивимося.

Становище не таке просте, як здається.

- Ти бачила коли-небудь прості любовні історії? Софія, мені набридло бачити твою самотність! Ти сама мені казала: «Ми самі - творці свого блаженства!» Так от, старенька, у твоєму блаженстві метр вісімдесят і п'ять росту і десь сімдесят вісім кілограмів м'язів.

Дуже тебе прошу, не шарахатися від щастя, це воно саме, його параметри!

- Шахрайка і безсоромниця!

- Елементарний прагматизм! Думаю, «блаженство» зараз прокинеться, от і іди до нього.

Дай мені хоча б трохи побути одній! Забирайся з вітальні, живо!

Софія пішла в свою спальню, хитаючи головою.

Сидячи на краю ліжка, вона дочекалася пробудження Лукаса.

Він потягався і позіхав, як кіт після солодкого сну.

Варто було йому відкрити очі, як він розплився в усмішці.

- Ти давно тут сидиш?

- Як твоя рука?

- Майже нічого не відчуваю, - відповів він.

Спроба покрутити плечем закінчилася гримасою болю.

- Вийди з образу мачо і відповідай знову: як твоя рука?

- Звіряча біль!

- Тоді лежи.

Я хотіла чогось тобі приготувати, але я ж не знаю, що представляє собою твій сніданок.

- Пару десятків млинців і стільки ж круасанів.

- Кава чи чай? - запитала вона, встаючи.

Погляд Лукаса посуворішав.

Він зловив її руку і притягнув її до себе.

- З тобою вже так бувало: тобі здається, що тобі судилася самотність, що кімната, де ти сидиш під замком, стрімко зменшується, що твій одяг постарів всього за одну ніч, що у всіх дзеркалах відбивається одне твоє горе, єдиний глядач якого - ти сама , тобі зле, ти впевнена, що тебе ніхто не любить і що сама ти нікого не любиш, що вся ця порожнеча - нікчема твого власного існування?

Софія провела пальцями по губах Лукаса.

- Не думай так!

- Тоді не залишай мене.

- Я хотіла зварити тобі кави, от і все.

- Вона нахилилася до нього.

- Не знаю, чи існує вихід, але ми його обов'язково знайдемо.

- Не можна дозволити плечу заніміти.

Іди в душ, я займуся сніданком сам.

Вона охоче погодилась на пропозицію і втекла.

Лукас поглянув на свою сорочку, що висіла на спинці ліжка: один рукав був у почорнілій крові.

Він відірвав його.

Потім підійшов до вікна, відчинив його, глянувши на море дахів.

Над затокою,немов у відповідь на дзвони собору Божого Милосердя, пролунав гудок туманного горну великого суховантажу.

Він зіжмакав забруднений кров'ю рукав, швирнув його якнайдалі і зачинив вікно.

Підійшовши до дверей ванної, він припав до неї вухом.

Дзюрчання води підбадьорило його, він глибоко зітхнув і вийшов із кімнати.

- Я займусь кавою, варити на вашу долю? - запитав він Матильду.

Вона показала йому кружку з гарячим шоколадом.

- Я відмовилась від збуджуючих засобів, але від млинців не відмовлюсь.

З мене досить десяти відсотків вашої ранкової дози.

- Не більше п'яти,але при умові, якщо ви скажете мені, де схований кавник.

- Лукас, вчора вечером до мене долетіли обривки вашої розмови.

Мені хотілось вщипнути себе, щоб переконатись, що це не сон.

Коли я була наркоманкою, мені і не таке марилось, але не думаю, щоб аспірин міг породжувати такі глюки.

Так про що у вас йшла мова?

- Ми багато випили і розмовляли про всякі дурниці.

Не переживайте, можете і далі приймати знеболювальні засоби, не побоюючись побічних явищ.

Матильда виразно перевела погляд на піджак, що був на Лукасі напередодні, а тепер висів на спинці крісла: спина піджака була продирявлена пулями.

- Випивка завжди супроводжується у вас стріляниною по пташкам?

- Завжди, - підтвердив він, відкриваючи двері спальні.

- Для бронежилета піджачок скроєний непогано.

Жаль, що кравець забув захистити плечі.

- Я зверну йому увагу на цей недолік, не сумнівайтесь.

- Ніскільки не сумніваюсь.

Щасливого перебування в душі!

З'явилась Рен з газетою і з великим пакетом тістечок.

І то, і інше вона положила на стіл, дивлячись на Матильду.

- Доводиться піклуватись про сніданок в моєму маленькому пансіоні, потрібно ж думати про майбутню клієнтуру! Де голубки?

- В спальні! - Матильда закотила очі.

- Коли я сказала йому, що протилежність всьому - ніщо, вона зрозуміла мене буквально.

- Ви ще не бачили цю тварину з голим торсом!

- Не бачила, але в моєму віці, чи ти знаєш, що чоловік, що шимпанзе - все одно.

- Рен викладала солодощі на велику тарілку, здивовано дивлячись на піджак Лукаса.

- Попроси їх не ходити в хімчистку на розі - я хочу користуватись нею і надалі.

Все, спускаюсь вниз!

Софія і Лукас сіли за стіл, щоб поснідати разом з Матильдою.

Коли Лукас впорався з останньою венською булочкою, Матильду знову влаштували на її ліжко, в кухні навели порядок.

Софія вирішила везти Лукаса з собою - її день починався в порту.

Вона взяла плащ з вішалки, Лукас з огидою глянув на свій спотворенний піджак.

Матильда висловила свою думку, що сорочка з одним рукавом - для їхнього району занадто оригінально.

У неї в запасі була чоловіча сорочка, і вона була не проти позичити її Лукасу, але з умовою, що той верне її назад в попередньому стані.

Він пообіцяв, що так і зробить, і подякував Матильді за допомогу.

Через декілька хвилин, коли вони вже були готові вийти на вулицю, їх покликала Рен.

Дивлячись на Лукаса, вона з докором кивала головою.

- Ви маєте пишатися своєю статурою, але так недовго і застудитися.

Краще не ризикувати.

Йдіть за мною!

У себе вона відкрила стару шафу.

Дерев'яні двері видали протяжне рипіння.

Покопавшись, Рен дістала піджак на вішалці і протягнула Лукасу.

- Не першої молодості, звичайно, але клітинка ніколи не вийде з можи, до того ж ніщо так не зберігає тепло, як твід!

Вона допомогла Лукасу надіти піджак, який виявився ніби на нього пошитий і був як на нього сшитий.

Покосившись на Софію, Ренсказала:

- Краще не допитуйся, кому він належав, добре? В моєму віці людина чинить зі своїми спогадами так, як вона захоче.

Вона раптово скривилась і зловилась за камінну поличку, щоб не впасти.

Софія кинулась до неї.

- Що з вами, Рен?

- Нічого особливого, просто живіт скрутило, не переживайте!

- Ви так поблідніли! У вас дуже замученний вигляд.

- Я вже десять років не засмагала.

Що ж до вигляду, то в моєму віці часто прокидаєшся вже втомленою.

Не переживай за мене!

-Може, відвезти вас до лікаря?

- Тільки цього не вистачало! Хай всі сидять в себе по домам: лікарі у себе, я у себе.

Це єдина умова, при якій мені вдається ладити з ними.

Вона помахала їм рукою, ніби кажучи: "Не затримуйтесь, видно, що ви обидвоє спішите!"

Але Софія не поспішала їй підкорятись.

- Софія...

- Що, Рен?

- Пам'ятаєш, тобі дуже хотілось подивитись один альбом... Тому я б з радістю тобі його показала.

Але це не зовсім звичайні фотографії, їх потрібно дивитись при світлі заходу сонця.

Він найкраще їм підходить.

- Як хочете, Рон.

- Тоді я чекаю тебе в п'ятій годині.

Не запізнюйся, я надіюсь на тебе!

- Я буду вчасно, обіцяю!

- А тепер киш звідси, обидвоє, я вже достатньо затримала вас своїми старечими історіями.

Обережніше з піджаком, Лукас, чоловік, що носив його, був мені найдорожчий.

Коли машина від'їхала, Рен опустили край фіранок на вікні і пробурмотіла собі під ніс, поправляючи стебла в одному з букетів на столі:

- Даєш кров і їжу, а отримуєш лише брудну білизну!

Софія і Лукас їхали по Каліфорнія-стріт.

На світлофорі на перетині з Полк-стріт з ними порівнялась машина інспектора Пільгеса.

Софія опустила скло, щоб привітатись з ним.

Поліцейський слухав тріск своєї бортової рації.

- Нечуваний тиждень! Всі наче подуріли: вже п'ята бійка в Чайнатауне! Я поїхав, гарного вам дня.

- І інспектор зірвався з місця.

Машина поліцейського під ревіння сирени повернула наліво, їх машина затормозила через десять хвилин біля причала №80.

Старий корабель і раніше погойдувався біля берега на причальних тросах.

- Можливо, я знайшла спосіб перешкодити невідворотного: взяти з собою тебе! - заявила Софія.

- Куди це? - з підозрою запитав Лукас.

- До своїх! Поїхали, Лукас!

- Яким чином? Милістю Духа Святого?

- Коли-не-хоч повертатися до колишнього господаря, то треба вчинити діаметрально протилежне тому, чого від тебе чекають.

- Ти читала мою особисту справу? Думаєш, її можна перетворити на ніщо або переписати за дві доби? Невже ти уявляєш, що твоя сімейка зустріне мене з розкритими обіймами і найкращими намірами? Не встигну я переступити через поріг твого будинку, як на мене накинеться орава стражників, щоб випровадити туди, звідки я з'явився.

Сумніваюся, що вони відправлять мене туди першим класом.

- Я віддавала всю свою душу іншим, переконуючи їх не миритися з долею.

Тепер моя черга вкусити блаженства, моя черга побути щасливою.

Заслужений рай - бути вдвох, і я його гідна.

- Ти вимагаєш неможливого, їх опір занадто великий, ніколи вони не дозволять нам любити один одного.

- Вистачило б крихітної надії, просто знака ... Ти один можеш вирішити змінитися, Лукас.

Доведи їм серйозність твоїх намірів.

- Як би мені хотілося, щоб так воно і було, щоб це виявилося так просто!

- А ти спробуй, прошу тебе!

Обидва замовкли.

Возможно, вы имели в виду: Лукас сделал несколько шагов в сторону огромной ржавой посуды.

При кожному стогоні швартовов, то натягується, то опадає, «Вальпараїсо» ставав схожий на звіра, що намагається вирватися на свободу, піти у синяву відкритого океану.

- Мені страшно, Софіє ...

- Мені теж.

Дозволь мені проводити тебе в мій світ, я буду допомагати тобі робити кожен крок, я вгадаю твої сни, сплету твої ночі, я завжди буду поруч з тобою.

Я зітру всі накреслені долі, вилікую всі рани.

Коли тебе охопить лють, я зв'яжу тобі руки за спиною, щоб ти не заподіяв собі шкоди, я заліплю твій рот поцілунком, щоб заглушити твої крики.

Все буде по-новому.

Якщо ти відчуєш самотність, то самотньо буде нам обом.

Він обійняв її, торкнувся губами щоки, приголубив їй вухо своїм низьким голосом.

- Якби ти знала, якими шляхами я йшов до тебе! Я перебував у невіданні, Софія, я так часто помилявся, але всякий раз починав знову ще радісніше, з ще більшою гордістю.

Мені б хотілося, щоб наш час зупинився, хотілося б по-справжньому прожити його, щоб пізнати тебе, любити тебе так, як ти заслуговуєш, але цей час пов'язує нас, не належачи нам.

Я з іншого суспільства, де всі - одне.

Я - зло, ти - добро, я - твоя протилежність, але я думаю, що люблю тебе, тому проси, чого хочеш.

- Довіри!

Вони покинули порт і поїхали вгору по Третьою стріт.

Софія шукала жваву міську артерію, місце пожвавіше, де тісно людям і машинам.

* * *

Блез вповз в великий кабінет розгублений і блідий.

-З'явився вчити мене шахматам? - крикнув Президент, який походжав перед безкрайнім вікном.

- Нагадай мені, що означає "мат"?

Блез потягнув до себе велике чорне крісло.

- Не смій сідати, ідіот! Хоча ні, краще сядь, чим менше я тебе бачу, тим краще почуваюсь.

Повернемося до ситуації, що склалася: наша еліта перекинулася на чужу сторону?

- Президент ...

- Заткнись! Хіба я наказував тобі говорити? Хіба мій рот давав зрозуміти, що мої вуха скучили по твоєму гугнявому голосу?

- Я ...

- Сказано, закрийся! - Це був вже не крик, а справжній рев, від якого Блез став сантиметрів на п'ять коротше.

- Про те, щоб нам його позбутися, не може бути й мови, - заговорив Президент.

- Про поразку теж.

Я чекав цього тижня цілу вічність і не дозволю тобі все зіпсувати, нікчема! Не знаю, як ти визначав для себе пекло до цього моменту, але у мене готове для тебе нове його визначення! Ні, мовчи! Щоб я не бачив руху твоїх жирних губ! У тебе є план?

Блез схопив аркуш і квапливо надряпав кілька рядків.

Президент забрав записку і пішов з нею до дальнього краю стола.

Якщо перемога недосяжна, партію можна перервати, щоб пізніше переграти.

Блез пропонував терміново відкликати Лукаса.

Люцифер гнівно зім'яв папірець і жбурнув нею в Блеза.

- Лукас дуже дорого заплатить мені за це! Щоб він був тут до настання ночі! І не думай зганьбитися на цей раз!

- Добровільно він не повернеться.

- Натякаєш, що його воля сильніше моєї?

- Я всього лише натякаю, що він охочіше розлучиться з життям, ніж ...

- Ти забув маленьку деталь, болван: це давним-давно відбулося!

- Якщо його змогла вразити куля, значить, існують інші способи його дістати.

- Так знайди їх, а не базікай!

Блез випарувався з кабінету.

Було пополудні, ніч наступала всього через п'ять годин, часу на зміну умов жахливого контракту було обмаль.

В організації вбивства кращого агента нічого не можна було залишати на волю випадку.

***

«Форд» зупинився на відкритому місці, на перехресті вулиць Полк і Каліфорнія.

У цю годину автомобілі рухалися безперервним потоком.

Софія вигляділа літнього чоловіка з паличкою, що забарився перед «зеброю» пішохідного переходу.

Подолати на дозволяючий сигнал світлофора всі чотири смуги він навряд чи встиг би.

- Що тепер? - понуро запитав Лукас.

- Допоможи йому! - сказала Софія, вказуючи на старого-пішохода.

- Ти жартуєш?

- Анітрохи!

- Ти хочеш, щоб я допоміг цьому дідугану перейти вулицю? Не дуже важке завдання ...

- Тоді вперед!

- Запросто!

Лукас невпевнено попрямував до старого, наблизився до нього - і тут же повернувся.

- Не збагну, який у цьому сенс ...

- Волієш для початку поліпшити настрій пацієнтам лікарні? Це теж неважко, всього-то допомагаєш їм приводити себе в порядок, справляєшся, що у них новенького, переконуєш, що їх здоров'я йде на поправку, сидиш на стільці і читаєш їм газетку ...

- Досить! Він ще не ступив на бруківку? Лукас знову пішов - і знову повернувся.

- Попереджаю тебе: якщо он той шмаркач навпаки, що длубається зі своїм мобільником з цифровою камерою, зробить хоча б один знімок, я йому відважу такий стусан, що він перетвориться на штучний супутник Землі!

- Лукас!

- Іду, йду!

І він безцеремонно взяв дідка під лікоть.

Той в подиві втупився на непроханого доброзичливця.

- Ти що, приперся сюди рахувати машини? Тримай міцніше свою паличку, інакше кину тебе одного посередині Каліфорнія-стріт!

Парочка, дочекавшись зупинки машин, вийшла на бруківку.

Вже на другій смузі у Лукаса змок лоб, на третьому йому здалося, що стегна йому обліпили мурахи, на четвертій його скрутила сильна судома.

Серце відчайдушно калатало, легкі розривалися від нестачі повітря.

До середини проїжджої частини залишалося ще кілька кроків, а Лукас вже задихався.

Його обличчя змагалося у забарвленні із зеленим сигналом світлофора.

- Вам недобре, юначе? - запитав його старий підопічний.

- Хочете, я сам допоможу вам перейти на інший бік? Чи не відпускайте мою руку, тут вже недалеко.

Лукас схопив протягнутий дідком паперовий хустку і витер лоб.

- Не можу! - пробелькотів він.

- Нічого не вийде! Мені дуже шкода, шкода, шкода!

І він, кинувши старого на «острівці безпеки» посеред бруківки, бігом повернувся до машини.

Софія сиділа на капоті, схрестивши руки на грудях.

- Вирішив залишити його там?

- Інакше я б там здох!

Вона не дослухала навіть цю коротку відповідь і кинулася в автомобільну кашу, не звертаючи уваги на нестямні гудки.

Підбігши до старого, вона випалила:

- Мені страшно соромно! Він новачок, це його перша спроба!

Старик чухав потилицю, здивовано дивлячись на Софію.

Коли потік машин знову завмер перед світлофором, Лукас скористався затишшям, щоб крикнути:

- Кинь його там!

- Ти що?!

- Те, що чула! Я проробив заради тебе одну половину шляху, тепер твоя черга виконати другу заради мене.

Залиш його там!

- Ти з глузду з'їхав?

- Логіка! Я вичитав у чудовій книзі Хілтона, що любити - це все ділити на двох, робити кроки один одному назустріч! Ти зажадала від мене неможливого, і я це зробив заради тебе.

Тепер і ти відмовся від частки своєї натури.

Залиш цю людину посеред вулиці.

Або стариган, або я!

Дідок поплескав Софію по плечу.

- Пробачте, що перебиваю, але через цих ваших розмов я пропущу світлофор.

Дайте відповідь своєму приятелеві!

І, не бажаючи більше чекати, він самостійно пробіг залишок шляху.

Софія повернулася до Лукасу, що спирався на машину.

Погляд її був сумний.

Він відкрив для неї двері, зачекав, поки вона сяде, і сам сів за кермо.

Але "Форд" не зрушив з місця.

- Не дивись на мене так, я щиро засмучений, що не зміг дійти до кінця, - сказав він.

Вона глибоко вдихнула і задумливо відповіла:

-Для того, щоб дерево виросло, треба сто років, а згоріи воно може в лічені хвилини...

- Не заперечую.

Що ти хочеш цим сказати?

- Я переїду до тебе додому.

Ти сам відвезеш мене туди, Лукасе.

- Навіть не думай!

- Уяви собі, я не тільки думаю про це, я вже вирішила!

- Я не допущу цього!

- Я їду з тобою, Лукасе, і крапка.

- Нічого в тебе не вийде!

- Ти сам мені казав, що не треба недооцінювати себе.

Парадокс, звичайно, але твої побратими зустрінуть мене з розкритими обіймами.

Навчи мене злу, Лукасе!

Він довго милувався її незрівнянною красотою.

Загублена в мовчанні між двома світами, вона безстрашно наполягала на подорожі в безвість.

Вперше бажання пересилювало будь-які наслідки, вперше кохання йшло всупереч всьому, що вона могла раніше уявити.

Лукас рушив з місця і, набираючи швидкість, попрямував у Даунтаун.

* * *

Тремтячи від хвилювання, Блез зловив телефонну трубку і пробурмотів, щоб його з'єднали з Президентом, точніше, щоб його попередили, що він скоро буде в нього.

Він витер долоні в штани, витягнув із диктофона касету.

Похапцем дрібочучи на коротких ніжках по коридору, Блез сильно нагадував качку.

Він постукав в двері і одразу зайшов в кабінет Президента, який зразу ж застережливо підняв руку.

- Мовчи! Я вже знаю!

- Я був правий! - не зміг не похвалитись Блез.

- Можливо, - признав Президент пихатим тоном.

Від захвату Блез навіть підстрибнув і зі всієї сили вдарив кулаком в долоню.

- Буде вам шах і мат! - тріумфально сказав він.

- Я все правильно розрахував, Лукас - справжній геній! Він перевербував їх еліту.

Ось це перемога! - Зглотнувши, Блез продовжив: - Треба негайно припинити процедуру, але для цього мені необхіден ваш підпис.

Люцифер встав і пройшовся перед вікном.

- Мій бідний Блез, ти такий дурний, що я іноді дивуюсь, яким чином ти взагалі тут опинився.

Коли буде здійснений наш контракт?

- Вибух призначений на сімнадцять годин рівно, - доклав Блез, звірившись з годинником.

Щоб відмінити операцію, так ретельно підготовлену самим Блезом, залишилось сорок дві хвилини.

- Не можна тратити ні секунди, Президенте!

- В нас безліч часу, ми доб'ємся перемоги без найменшого ризику.

Ми нічого не змінимо, крім одного... - Сатана потер підборіддя.

- Рівно в п'ять годин ми повернемо їх обох!

- Як на це відреагує наш суперник? - запитав збентежено Блез.

Випадковість є випадковістю! Наскільки я знаю, неочікуваність - не мій винахід.

Готуй їм прийом, в тебе є лише сорок хвилин.

* * *

Перехрестя Бродвею і Колумбус-авеню завжди було місцем зосередження людського гріха: тут, подалі від чужих поглядів, тріумфували наркотики, зневірені в житті жінки і чоловіки купляли й продавали людське тіло.

Лукас затормозив перед устям вузької темної вулички.

Під напіврозваленими сходами сутенер давав урок молодій повії суворий урок із застосуванням грубої кулачної сили.

- Полюбуйся! - почав Лукас.

- Перед тобою мій світ, протилежна сторона людської природи - та, з якою ти прагнеш боротись.

Пошукай часточку доброти в цьому звалищі смердючих нечистот, відкрий ширше очі - і ти побачиш гниль, виродження, насилля в чистому вигляді.

Повія, що випускає в твоїй присутності дух, залюбки дозволяла збезчестити себе будь-кому, не думала опиратись покидькам, які її купляли.

Вона похожа на Землю: ще декілька моментів життя, ще декілька ударів - і її занепала душа відлетить.

Ось суть страшного парі, що зв'язує нас.

Ти захотіла, щоб я навчив тебе злу, Софіє? Достатньо одного-єдиного уроку, щоб ти досягла його в усій повноті і назавжди себе заплямувала.

Іди туди і не вручайся! Ти побачиш: нічого не робити - це так легко! Роби, як вони, йди своєю дорогою, не відволікаючись на чуже горе.

Я зачекаю тебе на тій стороні.

Ти прийдеш туди змінена.

Це перехід між двома світами, пройшовши його, врачаєш надію на повернення.

Софія вийшла з машини, і Лукас одразу поїхав.

Вона зробила крок в темряву, кожний крок давався їй зі все більшими труднощами.

Вона дивилась вдалечінь і пручалася щосили.

Вуличка протягнулась в безкінечнісь, ноги грузли в мусорі, тротуар горбився і зяяв згубними вибоїнами.

У закуреній сірій стіні повія Сара покірно приймала удари які сипались на неї.

Рот її був розбитий і рясно кровоточив, обличчя заливала чорна, як безодня, кров, голова безвольно моталася, як у китайського болванчика, спина представляла собою суцільну рану, ребра оглушливо тріщали під безжальними ударами.

І раптом вона піднеслася, стала чинити опір.

Вона вже боролася за те, щоб не впасти, щоб встояти на ногах, щоб стусани в живіт остаточно не вибили з неї життя.

Від удару кулаком в щелепу вона стукнула потилицею об стіну, і цей удар відгукнувся в голові у Софії оглушливим нудотним відлунням.

Сара побачила її, і це стало останнім променем надії, дивом, явівшімся їй в нагороду за збережену, незважаючи ні на що, віру в Бога.

Софія зціпила зуби, стиснула кулаки, пішла далі своєю дорогою ... але не змогла не уповільнити крок.

У неї за спиною нещасна впала колінами на асфальт, вже не знаходячи сил навіть на стогін.

Софія не побачила, як кулак сутенера злетів, подібно смертоносної палиці, над приреченою потилицею.

Крізь туман сліз, борючись з небувалим приступом нудоти, вона розгледіла в кінці вулички Лукаса, що чекав її зі складеними на грудях руками.

Вона зупинилася, всі її єство скам'яніло, вона викрикнула його ім'я.

Крик болю, сила якого потрясла її саму, розірвав тишу, наповнив безодню відчаю.

Ніхто не помітив, як зупинився час.

Лукас кинувся на зов, минув Софію, перекинув сутенера додолу.

Той тут же схопився і кинувся на нього, але сила Лукаса була ні з чим не порівнянна, і нападник звалився як підкошений.

Вся кров разом хлинула з нього назовні, але він встиг перед смертю випробувати найвищий жах осоромленням зарозумілості.

Лукас нахилився над неживої Сарою, помацав їй пульс, підняв її на руки.

Швидше! - ніжно звернувся він до Софії.

- Не можна втрачати часу, ти краще за всіх знаєш дорогу до лікарні.

Я сяду за кермо, а ти покажеш мені, куди їхати.

Ти не в тому стані, щоб вести самій.

Вони поклали жінку на заднє сидіння.

Софія дістала з «бардачка» мигалку і включила сирену.

Годинник показував половину п'ятого.

«Форд» попрямував до Меморіального госпіталю Сан-Франциско.

Їзди до нього було менше чверті години.

У приймальному відділенні Сарою відразу зайнялися два лікаря, один з яких був реаніматором.

У неї виявили здавлювання грудної клітини, рентген зафіксував гематому в потиличній частці черепа без ушкодження мозку і множинні поранення обличчя.

Сканування підтвердило, що травми не загрожують життю.

Жінка була на волосок від смерті, але їй пощастило.

Лукас і Софія виїхали з лікарняної стоянки.

- Ти бліда, як цвинтарний саван.

НЕ ти його била, Софія, а я.

- У мене не вийшло б, Лукас.

Я так само не в силах змінитися, як і ти.

- Якби у тебе вийшло, я б тебе зненавидів.

Ти приваблюєш мене такою, яка ти є, Софія, а не такою, якою стала б, аби пристосуватися до мене.

Не хочу, щоб ти змінювалася!

- Тоді чому ти зробив все це?

- Щоб ти зрозуміла, що моя відмінність - це і твоя відмінність, щоб не судила мене більше, ніж я суджу тебе, бо час, що віддаляє нас одне від одного, могло б і зблизити нас.

Софія подивилася на годинник на панелі приладів і підстрибнула.

- Що з тобою?

- Я можу порушити обіцянку, дану Рен, і заподіяти їй цим біль.

Знаю, вона заварила чай, весь день поралася зі своїми пісочним печивом і тепер чекає на мене.

- Не страшно, вона тебе пробачить.

Так, але все одно засмутиться, я пообіцяла їй не спізнюватися, для неї це важливо.

- Коли ти повинна повернутися?

- Рівно о п'ятій!

Лукас подивився на годинник.

До п'яти годин залишалося десять хвилин, і напружений рух не дозволяв сподіватися, що Софії вдасться стримати обіцянку.

Ти запізнишся на п'ятнадцять хвилин, не більше.

- Це занадто пізно, вже буде сутеніти.

Їй захотілося показати мені свої фотографії при певному освітленні.

Це повинно було їй допомогти, послужити приводом, щоб заглянути в затишні куточки власної пам'яті.

Я так старалася, щоб її серце знайшло свободу, тому тепер повинна бути поруч.

Це ж все, що я можу зробити для неї.

Лукас ще раз глянув на годинник і, надувши губи, погладив Софії щоку.

- Доведеться знову застосувати "мигалку" і сирену.

До призначеного терміну залишається сім хвилин.

Велика важливість! На всякий випадок пристебнись.

"Форд" різко вильнув в лівий ряд і помчав по Каліфорнія-стріт.

Всі світлофори на півночі міста, ніби змовившись, закрили червоним сигналом рух на вулицях, перпендикулярних цій, відкриваючи перехрестя для однієї машини.

* * *

- Так-так, біжу! - крикнула Рен в відповідь на дзвінок, який повідомив, що духовка зробила свою справу.

Вона нагнулась, щоб витягнути свої вироби.

Гаряче деко було занадто тяжким, щоб утримати його однією рукою.

Вона залишила духовку відкритою, поклала на емальований стіл дерев'яний диск і, намагаючись не обпектись, опустила на нього деко.

Настав час взятись за спеціальний тонкий ніж для обробки.

Вона витерла лоб, відчула, як краплинки поту збігають по потилиці.

Зазвичай вона не потіла і тепер звинувачувала в своєму стані тяжку втому, що розбила її зранку і ще не до кінця пройшла.

Вона ненадовго відійшла до себе в спальню.

По кухні гуляв протяг.

Вернувшись, Рен глянула на годинник і стала швидко розставляти на підносі кружки.

В неї за спиною погасла одна з семи свічок на робочому столі - та, що була найближче до газової плити.

* * *
"Форд" повернув на Ван Несс.

Повертаючи, Лукас черговий раз звірився з годинником.

В їх розпорядженні було ще п'ять хвилин.

Стрілка спідометра кинулась вверх і вправо.

* * *

Рен відкрила скрипучі дверцята старої шафи.

Її рука з зворушливими мітками часу опинилася під стопкою мереживної білизни, що давно вийшла з моди, тонкі пальці зімкнулися на книзі в потрісканій шкіряній обкладинці.

Прижмурившись, вона понюхала обкладинку і поклала її просто на застеленну килимом підлогу вітальні.

Залишилось лише закип'ятити чайник - і все буде готово.

Софія мала появитись з хвилини на хвилину; Рен відчувала, що серце в неї б'ється трішки швидше, ніж завжди, і старалась справитись зі зростаючим хвилюванням.

Вона вернулась в кухню, згадуючи, куди поклала сірники.

Софія зі всіх сил чіплялась за петлю над дверцятами.

Лукас підбадьорив її посмішкою.

- Знала б ти, скільки машин я водив і ні разу ні одну не поцарапав.

Ще два світлофори - і ми на фінішній прямій.

Заспокойся, до п'ятої години ще дві хвилини.

* * *

Рен порилась в шухляді буфета, потім в шухляді сервірувального столика, далі в коморі - все ретельно.

Відсунула фіранку під кухонним столом і уважно оглянула полички.

Випрямляючись, вона відчула легке запоморочення і, перед тим, як продовжити пошуки, покрутила головою.

- Куди я все-таки могла їх покласти?

Вона ще раз оглянулась і, звичайно, знайшла пачку на краю плити.

Залишилось чиркнути сірником і повернути ручку.

* * *

Машина з вищанням вписалась в поворот.

Вони були вже на Пасіфік Хейтс, до дому залишалось метрів сто.

Лукас гордо доклав Софії, що вона запізниться на якісь п'ятнадцять секунд.

Він виключив сирену.

Одночасно в кухні Рен чиркнула сірником.

Вибух разом висадив в домі все скло.

Лукав вдарив по педалі тормоза двома ногами, "форд" занесло, і він не зачепив вхідні двері, які були викинуті на середину вулиці.

Софія і Лукас з жахом переглянулись.

Весь перший поверх був у вогні, подолати таку стіну вогня було неможливо.

Було сімнадцять годин із ліченими секундами...

Матильду відкинуло на середину вітальні.

Все навколо неї було перекинуто: столик лежав на боці, дзеркало, що висіло над каміном, розбилось при падінні, килим кишів тисячами осколків.

Двері холодильника висіли на петлях, велика люстра розгойдувалась, погрожуючи відірватись від, ледве утримуючих її, проводів.

Крізь щілини в підлозі вже проникав гіркий запах диму.

Матильда сіла і стерла зі свого лиця пилюку.

Гіпс на нозі тріснув по всій довжині, вона рішуче розвела края тріщини і відкинула гіпс подалі, потім зібрала всі сили, сперлась на спинку перекинутого крісла і встала.

Шкутильгаючи по захаращенній кімнаті, вона помацала двері і переконавшись, що вони холодні, вийшла і дійшла до перил сходів

Серед безлічі вогнищ пожежі ще можна було пройти, що вона і зробила, стараючись не звертати увагу на біль в нозі.

Температура в передпокої була нестерпною, їй здалось, що в неї зараз загоряться вії і волосся.

Прямо перед нею зірвалась зі стелі і впала, піднявши фонтан іскор, палаюча балка.

Стояв шаленний тріск, жар обпікав легені, при кожному ковтку повітря Матильда задихалась.

На останній сходинці драбини біль стала такою нестерпною, що вона впала на підлогу.

Але внизу ще залишався кисень.

Вона намагалась віддихатись, прийти в себе.

Справа в стіні було видно дирку, достатньо було б проповзти ліченні метри, щоб врятуватись, але зліва на такій ж відстані лежала на спині Рен.

Їх погляди зустрілись, не дивлячись на дим, що все більше згущувався.

Рен махнула їй рукою: рятуйся, мовляв, бачиш, ось шлях до порятунку!

Матильда встала, ридаючи від болю, зціпила зуби до брязкоту і рушила в бік Рен.

При кожному кроці її пронизувала неймовірна біль.

Вона відштовхнула палаючі головешки, що перегороджували їй шлях.

Добравшись до Рен, вона лягла на підлогу поряд з нею, щоб віддихатись.

- Я домоможу вам встати... Тримайтесь за мене! - прохрипіла Матильда.

Рен закрила повіки в знак згоди.

Матильда обняла її за шию і намагалась встати.

Їй стало так боляче, як ще не бувало, потемніло в очах, вона похитнулась.

- Рятуйся сама, - сказала їй Рен.

- Не сперечайся! Швидше геть звідси! Передай від мене Софії, що я її люблю, ще скажи, що я любила розмовляти з тобою, що ти дуже приваблива.

Ти чудова дівчина, Матильдо, у тебе величезне, як ананас, серце, залишилось лише вибрати того, кому ти його подаруєш.

Не зволікай, поки ще є час! Все одно я хотіла, щоб мій попіл розвіяли навкого мого дому, тому можна сказати, саме життя виконує моє бажання.

- Думаєте, існує хоча б крихітний шанс, що в вашому віці я буду не такою впертою, як ви? Зараз віддихаюсь, і ми спробуєм ще раз, дві секунди - і ми обидвоє виберемся звідси... або не виберемся!

В дирці в стіні з'явився Лукас, він вже пробивався до них.

Впавши поряд з Матильдою на коліна, він пояснив їй, як вони троє вирвуться зараз з цього пекла.

Він зняв твідовий піджак, накрив ним голову Рен, щоб захистити її лице, взяв на руки і підняв.

По його сигналу Матильда притиснулась до нього ззаді, закрившись ним від вогня.

Декілька секунд - і всі троє вибрались з палаючого пекла.

Лукас тримав Рен на руках, Матильда впала в обійми Софії, що підбігла до них.

Пожежні машини повідомляли сиренами про своє прибуття.

Софія положила подругу на галявину сусіднього дому.

Рен відкрила очі і подивилась на Лукаса з хитрою посмішкою.

- Якби мені сказали, що такий гарний молодий хлопець... - Напад кашлю завадив їй договорити.

- Бережіть сили!

- Тобі дуже йде роль красеня-принца з казки, але не будь таким короткозорим, адже поряд жінка, до якої мені далеко!

- Ви - сама чарівність, Рен!

-Розуміється, як старий велосипед в музеї! Не втрачай її, Лукасе, деякі помилки ніколи собі не вибачиш, повір мені! А тепер опусти мене, думаю, найдется той, хто мене забере.

- Не говоріть дурниць!

- А ти не будь дураком!

Тим часом приїхала допомога.

Пожежники вже вступили в бій з вогнем.

До Матильди підбіг Пільгес, Лукас підійшов до санітарів з носилками і вони разом поклали на них Рен.

Софія залізла разом з ним в машину "швидкої допомоги".

- Зустрінемось в лікарні. Доручаю тобі Матильду!

Один із поліцейських вимагав другу "швидку допомогу", але Пільгес відмінив запит: він вирішив сам відвезти Матильду в лікарню для економії часу.

По його сигналу Лукас допоміг їй влаштуватись на задньому сидінні поліцейського автомобіля.

"Швидка" з Рен була вже далеко.

Рен, не відриваючись, дивилась у вікно, на сині і червоні спалахи за вікном, і стискала руку Софії.

- Дивна річ, в день свого відходу думаєш про те, чого ніколи не бачила.

- Я тут, Рен, - пробурмотіла Софія.

- Лежіть спокійно.

- Всі мої фотографії згоріли, крім одної, я все життя носила її при собі.

Вона призначена тобі, я хотіла віддати її сьогодні ввечері.

Рен витягнула руку і розтиснула пусту долоню.

Софія здивовано дивилась на неї.

Рен відповіла їй посмішкою.

- Ти вирішила, що в мене не всі вдома? Це фотографія дитини, яку я так і не народила.

Вона була б, звичайно, найкращою моєю працею.

Візьми її і бережи біля свого серця, моєму вона була такою дорогою! Я знаю, Софіє, одного разу ти зробиш таке, що назавжди наповнить мене гордістю за тебе.

Ти питалась, чи не казка - історія про Башера? Я скажу тобі правду.

Дійсністю цю історію робить кожен з нас.

Не відмовляйся від свого життя, борися! - Рен ніжно погладила її по щоці.

- Нахились, я обійму тебе.

Знала б ти, як я тебе люблю! Ти подарувала мені роки справжнього щастя.

Вона стиснула Софію в обіймах, віддавший їй всі сили, що в неї залишились.

- Тепер я трішки полежу спокійно.

Часу на відпочинок в мене буде аж занадто!

Софія зробила глибокий вдих, щоб не розплакатись.

Вона поклала голову на груди Рен і завмерла, прислухаючись до її повільного дихання.

Машина в'їхала в тамбур прийомного відділення, її двері відкрились.

Носилки з Рен забрали.

Другий раз за один тиждень Софія залишилась сидіти в залі очікування, призначеному для родичів пацієнтів.

В домі Рен гинула в цей момент в вогні шкіряна обкладинка старого альбому.

Двері прийомного відділення знову відкрились.

Лукас і Пільгес привели Матильду.

До них поспішила медсестра з інвалідним кріслом.

- Не треба! - зупинив її Пільгес.

- Вона пригрозила, що втече, якщо її посадять в крісло.

Сестра зачитала напам'ять правила госпіталізації, і Матильді довелось погодитись з умовами страхування і неохоче опуститись в крісло.

- Як ти почуваєшся? - запитала її Софія.

- Як кокетка у всеозброєнні!

Інтерн забрав Матильду на огляд.

Софія пообіцяла її дочекатись.

- Краще не затримуйтесь! - сказав в неї за спиною Пільгес.

Софія обернулась.

- Лукас все розповів мені в машині.

- Що він вам розповів?!

- Що якісь справи з нерухомістю йому не дорожчі, ніж друзі.

Зрозумійте, Софіє, в мене серйозні побоювання, щоб над вами обома повисла смертельна загроза.

Коли я побачив вашого друга в ресторані декілька днів назад, я подумав, що він - державний службовець, а виявилось, він приходив до вас.

Два вибухи газу за один тиждень, в двох місцях, де знаходитесь ви, - для збігу це занадто.

- Вперше, в ресторані, це дійсно виглядало, як випадковість, - сказав Лукас з іншого кінця залу.

- Можливо, - погодився інспектор.

- В будь-якому випадку, там працював справжній професіонал, ми не знайли ні одного доказу, який вказував би на замах.

Ці вибухи влаштували справжні демони у плоті.

Не бачу, що може їх зупинити і помішати досягти свого.

Вам доведеться захищати.

Допоможіть мені переконати вашу подругу надати мені в цьому допомогу.

- Це буде нелегко.

- Поспішайте, поки не загорілось все місто! А поки я забезпечу вам безпеку хоча б на одну ніч.

Директор готеля "Шератон" в аеропорті винен мені декілька рейсів ліфта, ось і прийшов час нажати на кнопку! Він зуміє забезпечити вам самий конфіденційний прийом.

Я йому подзвоню і відвезу вас туди.

Попрощайтесь з Матильдою.

Софія відсунула фіранку і заглянула в медичний кабінет.

- Які новини? - запитала вона, підійшовши до Матильди.

- Самі банальні! - відповіла вона.

- Мені наложать новий гіпс і будуть наглядати за мною, щоб я знову не надихалась отруйним димом.

Бідолахи, якби вони знали, скільки отрути я встигла наковтатись за своє непутяще життя, то так не хвилювались би.

Як Рен?

- Не дуже добре.

Вона у відділенні опіків.

Зараз вона спить, до неї не пускають.

Їй розмістили в стерильну палату на четвертому поверсі.

- Ти приїдеш за мною завтра?

Софія подивилась на світлове панно з рентгенівськими знімками.

- Навряд чи, Матильдо, - відповіла вона, не обертаючись.

- Не знаю чому, але я підозрівала це. Така доля подруги: радуватись, коли інша закінчує незаміжнє життя, навіть якшо це обіцяє тобі самотність.

Я буду дуже сумувати за тобою.

- Я теж.

Я їду, Матильдо.

- Надовго?

- Так, досить-таки надовго.

- Але ти ж вернешся?

- Не знаю.

Матильда прикро повісила голову.

- Здається, я розумію.. Живи, Софіє, любов коротка, пам'ять живе довше.

Софія обняла Матильду.

- Ти будеш щаслива? - запитала Матильда.

- Ще не знаю.

- Ми зможемо іноді здзвонюватись?

- Ні, навряд чи це вийде.

- Він забере тебе в таку далечінь?

- Дальше не придумаєш... Прошу тебе, не плач!

- Я не плачу, це все дим, в мене ще не перестало щипати очі.

Йди швидше!

- Будь розумницею! - тихо сказала Софія, відходячи від неї.

Перед тим як заховатись за фіранкою, вона ще раз глянула на подругу повними суму очима.

- Ти зможеш одна?

- Ти теж будеш розумницею.

Пора, нарешті! - відкликнулась Матильда.

Софія посміхнулась, біле полотно впало.

Інспектор Пільгес сів за руль, Лукас - поряд з ним.

Двигун вже працював.

Софія заняла місце ззаді.

Машина виїхала з-під покрівла прийомного відділення і поїхала на автостраду.

Всі мовчали.

Софія проводила сумним поглядом фасади будинків і перехрестя, з якими в неї було пов'язано стільки спогадів.

Лукав повернув дзеркало заднього виду, щоб бачити її.

Пільгес скорчив гримасу і вернув дзеркало в колишній стан.

Лукас терпів декілька секунд, потім знову повернув дзеркало.

- Ви заважаєте мені вести! - рикнув Пільгес, повертаючи дзеркало по-своєму.

Після цього він відкинув правий протисонячний щиток із дзеркальцем і з полегшенням поклав руки на кермо.

Машина звернула з шосе 101 на стрілку "Аеропорт".

Через декілька секунд Пільгес заїхав на стоянку перед "Шератоном".

Директор готеля залишив для них с'ют на шостому, верхньому поверсі.

Їх зареєстрували як Олівера і Мері Світ - це Пільгес постарався, пояснивши, що прізвища "Доу" і "Сміт" лише привертають увагу.

Перед відходом він порадив "Світам" не виходити номери і харчуватись там само, заказуючи їжу.

Він залишив їм номер свого пейджера і попередив, що приїде завтра до полудня.

Якщо їм стане скучно, вони можу складати звіт про події тижня, щоб звільнити його від зайвої роботи.

Лукас і Софія так чуттєво йому дякували, що він зніяковів, напустив на себе суворість і був таким.

В десять годин вечора "Світи" залишились в розкішному номері готеля самі.

Софія пішла в ванну, Лукас ліг на ліжко, взяв пульт і почав стрибати з канала на канал.

Телепрограми швидко викликали в нього позіхання, і він вимкнув телевізор.

Через двері ванної було чути хлюпіт води: Софія приймала душ.

Лукас дивився на носки свого взуття, розправив брюки, вирівняв складки на штанах.

Потім встав, відкрив і одразу ж закрив міні-бар, підійшов до вікна, припідняв жалюзі, оглянув безлюдну стоянку і знову ліг.

Його увагу по черзі привернули власна грудна клітка, що піднімалась і опускалась в ритмі дихання, абажур нічника, попільничка, ящик нічного стола.

В ящику була книга з емблемою готеля на обкладинці, він взяв її і почав читати.

Перві ж рядки повергнули його в жах.

Він продовжував читання, все швидше перегортаючи сторінки.

На сьомій він обуренно скочив і затарабанив в двері ванної.

- Можна мені зайти?

- Зараз! - крикнула Софія, надіваючи халат.

Відкриваючи двері, вона натрапила на Лукаса, що палав праведним гнівом.

- Що з тобою? - злякано запитала вона.

- Що за неповага один до одного! - Він показав їй книжку і продовжив, тикаючи пальцем в обкладинку: - Цей Шератон повністю передув книжку Хілтона! Я знаю, про що говорю, це мій улюблений письмениик!

- Це Бублія, Лукасе! - сказала вона, знизуючи плечима.

Бачачи його незрозумілий вираз, вона засмучено сказала: - Не важливо...

Вона не змогла признатись, що голодна, але він сам здогадався, побачивши, як вона гортає меню страв, що приносились в номер.

- Дещо мені хотілось би вияснити раз і назавжди! - сказала вона - Чому тут вказаний годинник? Що слідує з цього? Що якшо пів одинадцятої ранку, вони закривають кукурудзяні пластівці в сейф до світанку наступного дня? Дивно, чи не так? А якщо людині захочеться пластівців опів на одинадцяту вечора? Дивись, з млинцями та сама історія! І взагалі, досить виміряти довжину шнура фена у ванній, щоб все зрозуміти: той, хто це придумав, був лисим, інакше не змушував би нещасного постояльця притискатися спиною до стіни!

Лукас обняв її і притягнув до себе, щоб заспокоїти.

- Ти стаєш вимогливою!
Вона покрутила головою, червоніючи.

- Може бути.

- Ти проголодалась!

- Ще чого!

- Я впевнений.

- Хіба що трішки пожувати, щоб задовільнити тебе.

- Яким пластівцям ти надаєш перевагу: "Фростіз" чи "Спешіал Кей"?

- Ті, які найголосніше хрумтять.

- Рисові "Кріспіз"! Буде зроблено.

- Без молока!

- Зрозумів, - кивнув Лукас, знімаючи трубку.

- А цукру, навпаки, якнайбільше!

- Буде тобі цукор.

Він повісив трубку і сів поряд з нею.

- Собі ти нічого не замовив? - здивувалась вона.

- Ні, я не хочу їсти.

Вона розстелила на ліжку полотенце і поставила на нього принесену їжу.

З'ївши одну ложку, вона змушувала Лукаса з'їсти іншу, той не відмовлявся.

У небі спалахнув далекий спалах блискавки.

Лукас встав і запнув фіранки, потім знову розтягнувся поруч з нею.

- Завтра я придумаю, як нам втекти від них, - пообіцяла Софія.

- Повинен же існувати якийсь спосіб!

- Нічого не говори, - прошепотів Лукас.

- Мені б хотілося незчисленних неділь, повних захоплень, хотілося б впевненості, що у нас попереду ціле життя разом, але нам залишився один-єдиний день, і я хочу, щоб ми провели його вдвох.

Поли халата на Софії почали розходитися, він знову їх загорнув, вона доторкнулася губами до його губ і прошепотіла:

- Ангелу хочеться падіння ...

- Ні, Софія, крильця, витатуйовані у тебе на плечі, занадто йдуть тобі, я не хочу, щоб ти їх обпалила.

- А я хочу!

- Не так, не так...

Він нащупав вимикач лампи.

Софія тулилася до нього все сильніше.

У своїй лікарняній палаті Матильда теж вимкнула світло.

Ще цього вечора вона засинала над ліжком Рен... Дзвони собору пробили дванадцять разів.

І була ніч, і був ранок...

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/16354/53649

Переводчики: liza_mazur, Ksenia09