Готовый перевод Марк Леви-Семь дней творения / Марк Леві-Сім днів творення: День шостий

ДЕНЬ ШОСТИЙ

Вона навшпиньки підкралася до вікна.

Лукас ще спав.

За фіранками вставав листопадовий ранок, крізь туман проникало сонячне проміння.

Вона озирнулась і застала Лукаса за потягуванням.

- Ти спала? - запитав він.

Вона завернулась в халат і притулилась лобом до скла.

- Я замовила тобі сніданок, вони зараз постукають.

Я йду збиратись.

- Це так терміново? - запитав він, ловлячи її за руку і притягуючи до себе.

Вона сіла на край ліжка і запустила пальці йому у волосся.

- Знаєш, що таке Башер? - запиталась вона.

- Звучить знайомо, здається, десь читав про це... - сказав Лукас, зморщивши лоб.

- Я не хочу, щоб ми розлучались.

- Софія, нас чекає пекло, і ми маєм лише сьогоднішній день, нам немає куди втікати.

Залишимось тут і проживем обидвоє відведений нам час.

- Ні, я не підкорюся.

Я - не пішка на їх шахматній досці, я хочу придумати непередбачений ними хід.

У гущавині неможливого завжди приховується неймовірне.

- Ти говориш про диво, а це не моя єпархія...

- Але моя! - І вона встала, щоб відчинити двері офіціанту.

Підписавши рахунок, вона зачинила двері і сама прикатила стіл на коліщатах на середину спальні.

- Зараз я занадто далека від їхніх думок, щоб вони змогли мене почути, - сказала вона, насипаючи пластівці в тарілку.

Потім вона спорожнила три пакетики з цукром поспіль.

- Ти справді не хочеш молока?

- Ні, дякую, з молоком дуже м'ягко, не хрумтить.

Дивлячись у вікно на місто, що розкинулось вдалині, вона відчувала, як в неї в душі закипає злість.

- Не можу дивитись на навколишні стіни і знати, що тепер вони проживуть більше, ніж ми, мене це бісить!

- Ласкаво просимо на Землю, Софіє!

Лукас встав і вийшов у ванну, не до кінця зачинивши за собою двері.

Софія задумливо відсунула піднос, встала, пройшлась по маленькій вітальні, знову прилягла.

Її увагу привернув том на нічному столику, і вона вскочила.

- Я знаю одне місце! - крикнула вона Лукасу.

Він просунув голову в двері, в спальню повалив пар.

- Я знаю безліч місць!

- Я не жартую, Лукас.

- Я теж, - задирливо відповів він.

- Лише в такій позі мені наполовину холодно, наполовину спекотно: між двома приміщеннями занадто велика різниця температур.

- Я знаю одне місце на Землі, де можна боротись за наше діло.

Навіть сповнена надією, вона була настільки сума і зхвильована, що Лукас занепокоївся.

- Що за місце? - пробасив він.

- Істинний дах світу, священна гора, де існують і поважають один одного усі вірування, гора Синай.

Я впевнена, що звідти зможу звернутись до мого Отця, і, що Він, можливо, почує мене.

Лукас подивився на час, висвічений дисплеєм відеомагнітофона.

- Дізнайся розклад.

Я одіваюсь.

Софія кинулась до телефона і набрала номер довідкової повітряного сполучення.

Автомат поклявся, що оператор ось-ось прийме її дзвінок.

Вона з нетерпінням спостерігала у вікні за, літаючою в небі, чайкою.

Вона догризала третій ніготь, а відповіді все не було.

Лукас підійшов до неї ззаді, обняв і прошептав:

- Не менше п'ятнадцяти годин перельоту, додай до цього десятигодинну різницю в часі.

Коли ми прилетимо, то навіть не зможем попрощатись в аеропорті: до того часу нас вже розлучать.

Надто пізно, Софіє, дах твого світу далеко звідси.

Телефонна трубка лягла на місце.

Вона повернулась, її погляд потонув в глибині його очей, вони вперше обнялись.

* * *
У декількох милях на північ чайка опустилась на інші перила.

Матильда набрала номер мобільного телефону Софії, залишила повідомлення і повісила трубку.

* * * Софія зробила крок назад.

- Я знаю спосіб! - вигукнула вона.

- Не хочеш відмовитись?

-Відмовитись від надії? Ніколи! Так я вже запрограмована.

Швидше збирайся - і довірся мені.

- Я тільки це і роблю.

Через десять хвилин вони вийшли стоянку готеля.

Там Софія зметикувала, що їм потрібен автомобіль.

- Який? - діловито запитався Лукас, оглядаючи наявний автопарк.

За вимогою Софії він "позичив" самий скромний екземпляр.

Вони помчали по шосе 101 на північ.

Лукс поцікавився, куди вони їдуть, але Софія, зайнята пошуком телефона в сумці, нічого не відповіла.

Вона хотіла набрати номер інспектора Пільгеса і сказати, щоб він не переживав за них, але прийшлось включити голосову пошту.

"Це я, Матиильда, хотіла тобі сказати, щоб ти більше не переживала.

Я їм вже так набридла, що до обіду мене випустять.

Я позвонила Манчі, він за мною заїде і відвезе додому.

Він пообіцяв кожного вечора привозити мені харчі, поки я не одужаю... Можливо, тепер мені не поспішати? Рен в попередньому стані, до неї не пускають, вона спить.

Софіє, є речі, які розповідаєш коханому, але не можеш сказати подрузі.

Тому, ти була не тільки світлом моїх днів і співучасницею моїх ночей, ти була і залишаєшся моїм другом.

Куди б ти не подалась - щасливої дороги! Я вже сумую за тобою".

Софія з силою натиснула на кнопку і телефон вимкнувся.

Вона жбурнула його у сумку.

- Їдь у центр міста.

- Що ти надумала? - запитався Лукас.

- Ціль - "Трансамерика Білдинг", хмарочос-піраміда на Монтгомері-стріт.

Лукс загальмував на смузі для екстренних зупинок.

- Що за ігри?

- На повітряні траси не завжди можна покластися, але шляхи небесні несповідимі.

Їдь!

Старий "Крайслер" рушив з місця. Всередині мовчали.

Машина повернула на Третю стріт.

- Сьогодні п'ятниця? - запиталась Софія, знову хвилюючись.

- На жаль! - обізвався Лукас.

- Котра година?

- Ти замовила скромну машину! Зверни увагу, що тут навіть годинника немає.

Без двадцяти дванадцять.

- Доведеться зробити коло, я повинна стримати свою обіцянку.

Будь ласка, їдь у лікарню.

Лукас повернув на Каліфорнія-стріт і через десять хвилин був коло лікарняного корпуса.

Софія попросила його під'їхати до відділення педіатрії.

- Йдемо! - покликала вона його, закриваючи дверцю.

Він пройшов разом з нею по холу, підійшов до ліфта.

Вона взяла його за руку, змусила зайти в ліфт і натиснула на кнопку.

Кабіна поїхала на сьомий поверх.

В коридорі, серед дітей, що граються, вона впізнала малюка Томаса.

Побачивши її, він посміхнувся, і вона радісно помахала йому рукою, поспішаючи до нього.

І тут вона побачила поряд з дитиною янгола.

Вона завмерла, Лукас відчув, як вона стискає йому руку.

Малюк взяв Гавриїла за руку і поплентався разом з ним по коридорі, не припиняючи озиратись на Софію.

Коло дверей, шо виходили в осінній парк, хлопчик востаннє обернувся і відправив їй повітряний поцілунок.

Потім закрив очі і з посмішкою зник у блідному світлі дня.

Софія також замружилась.

- Йдем, - сказав їй пошепки Лукас і потягнув за собою.

Коли машина виїжджала зі стоянки, Софія відчула приступ нудоти.

- Ти казав, що бувають дні, коли весь світ відвертається від нас, - промовила вона.

- Сьогодні такий день.

Вони їхали через місто, не вимовляючи ні слова.

Лукас ніде не зрізав, навпаки, вибирав найдовший шлях.

Він довго їхав уздовж океану, потім зупинився.

Вона повела його гуляти пляжем, облямованому піною прибою.

Через годину вони були під башнею.

Софія тричі об'їхала будівлю, не знайшовши місця, щоб припаркуватись.

- За викрадені машини штраф не платять! - нагадав їй Лукас, закотивши очі.

- Де хочеш, там і став!

Софія вибрала місце біля тротуару, призначене для машин, що доставляють вантажі для компаній, які орендують офіси у вежі.

Вона поспішила до східного входу, Лукас не відставав.

Коли світла панель відійшла у стіну, він відсахнувся.

- Ти впевнена у своїх діях? - схвильовано запитався він.

- Ні! Йди за мною!

Вони пройшли коридорами, що вели до великого холу.

Побачивши їх, Петро піднявся з-за своєї конторки.

- Тобі вистачило зухвалості привести його сюди! - сказав він обурено.

- Ти мені потрібний, Петре.

- Ти знаєш, що тебе всі шукають, вся наша охорона йде по ваших слідах? Що ти наробила, Софіє?

- Немає часу на пояснення.

- Вперше бачу, щоб тут поспішали!

- Мені потрібна твоя допомога, я можу розраховувати лише на тебе.

Мені потрібно на гору Синай, пропусти мене туди через Єрусалим.

Петро чухав підборіддя, роздивляючись обох.

- Я не можу виконати твоє прохання, мені цього не пробачать.

Хоча.. - Він попрямував в дальній кут залу.

- Ти могла б набути шукане, поки я буду попереджати охорону, що ви тут.

Зазирни в центральний ящик під пультом.

Софія кинулась до конторки, через яку вийшов Петро, і почала відчиняти всі ящики.

Один ключ видався їй підходящим, і вона, схопивши його, потягнула Лукаса за руку.

Невидимі двері в стіні відчинились.

Голос Петра промовив у неї за спиною:

- Цей прохід працює лише в одну сторону, повернутись по ньому не можна.

Ти усвідомлюєш те, що ти робиш?

- Дякую за все, Петре!

Він похитав головою і потягнув за велику ручку на ланцюжку.

Задзвонили дзвони на соборі Божого Милосердя, і Софія з Лукасом ледь встигли протиснутись у вузький прохід, перед тим як закрились всі двері в холі.

Через лічені хвилини обидвоє вийшли з хвіртки на залиту сонцем вуличку, заставлену трьох-чотирьохповерховими обшарпаними будинками.

Лукас насторожено оглянувся.

Софія покликала першого перехожого, що їй попався.

- Ви розмовляєте на нашій мову?

- Я похожий на ідіота? - відповів чоловік і з ображеним виглядом пришвидшив крок.

Софія, не втрачаючи надії, підбігла до чоловіка, що переходив вулицю.

- Я шукаю...

Договорити вона не встигла: чоловік уже перебіг на протилежну сторону.

- Які гостинні люди в священому місті! - іронічно промовив Лукас.

Софія, не звертаючи на нього увагу, звернулась до третього перехожого - судячи по чорному одіянню, священику.

- Святий отець, покажіть мені дорогу на гору синай!

Священик подивився на неї з голови до плеч і пішов, знизивши плечима.

Лукас стояв, спираючись на вуличний ліхтар, склав руки на грудях, поблажливо посміхаючись.

Софія промовила до жінки, яка йшла їй назустріч:

- Мем, я шукаю гору Синай...

- Не смішно, міс, - відрізала перехожа, віддаляючись.

Софія кинулась до продавця солінням, що розкладав свій товар і одночасно говорив із рознощиком.

- Доброго дня, можливо, хтось підкаже мені, як попасти на гору Синай?

Чоловіки здивовано переглянулись і продовжили розмову, не звертаючи увагу на Софію.

Перебігаючи через вулицю, вона чуть не попала під машину.

Чоловік вильнув у сторону, відчайдушно сигналячи.

- Чудові люди! - прокоментував Лукас упівголоса.

Софія все метушилась, шукаючи допомогу і не знаходячи її.

Вона відчула, що починає сердитись.

Тоді вона вихопила з-під прилавка торговця порожній ящик, вибігла з ним на перехрестя, видерлася на свою імпровізовану трибуну і, взявшись у боки, закричала:

- Хто-небудь, зверніть на мене увачу хоча б на хвилину, в мене важливе питання!

Вся вулиця завмерла, всі погляди були звернені на неї.

П'ятеро чоловіків, які йшли гуськом по тротуарі, хором сказали:

- Що за питання? В нас є відповідь!

- Мені треба на гору Синай, терміново!

Раввіни встали навколо неї кружком і засперечалися, показуючи жестами різне спрямування.

До Софії пропхався маленький чоловічок.

- Йдіть за мною.

В мене машина, я вас відвезу.

Він поспішив до старенького "Форда", що стояв поблизу.

Лукас розлучився із своїм ліхтарним стовбом.

- Швидше! - поквапив їх водій, відкриваючи дверці.

- Потрібно було одразу сказати, що справа термінова!

Лукас і Софія сіли позаду, машина зірвалася з місця.

Лукас оглянувся, примружився і сказав Софії на вухо:

- Давай приляжем на сидіння, буде нерозумно, якщо нас піймають так близько від цілі.

Софії було не до суперечок.

Лукас згорбився, вона поклала голову йому на коліна.

Водій глянув на них у дзеркало заднього вигляду, Лукас відповів на його здивований погляд широкою посмішкою.

Машина їхала швидко, розлякуючи пішоходів гудками.

Через півгодини вона зупинилась на черговому перехресті.

- Вам на гору Синай? Отримайте! - Водій щасливо обернувся.

Софія здивовано випрямилась, водій протягнув руку.

- Вже? Я гадала, це набагато довше.

- А виявилось набагато ближче! - відповів водій.

- Чому ви протягуєте руку?

- Чому? - підвищив він голос.

- З Брукліна до Медісон-авеню тисяча чотириста сімдесят - це двадцять доларів, ось чому!

Софія витріщила очі.

За вікном машини розташовувався чималий фасад манхеттенської лікарні "Маунт Синай"

Лукас зітхнув.

- Вибач, я не знаю, як тобі про це сказати...

Він розрахувався із водієм і вивів Софію, яка не могла вимовити ні слова.

Вона дійшла до лавочки на автобусній зупинці і сіла у повній розгубленості.

- Ти переплутала гори Синай: схопила ключі від маленько Єрусалима в Нью-Йорку.

Він встав перед нею на коліна і взяв її руки в свої.

- Зупинись, Софіє... Їм не вдалось вирішити долю людства за тисячу років, то невже ти вважаєш, що нам вдасться це зробити за сім днів? Завтра в південь нас розлучать, тому не будем втрачати ні хвилини, часу в нас зовсім мало.

Я добре знаю місто, дозволь, я перетворю цей день в нашу мить вічності.

Він допоміг їй встати, і вони пішла по П'ятій авеню в сторону Центрального парку.

Він привів її в маленький ресторанчик в Грінвіч-Віллідж.

Сад за рестораном в цю пору року був порожнім, але вони влаштували собі там святковий обід.

Потім, по дорозі в Сохо, вони заходили в усі магазинчики, десять раз міняли вбрання, залишаючи попередні безхатченкам, що брели по тротуарам.

В п'ятій годині Софії захотілося дощу.

Лукас привів її на парковку, поставив посередині пандуса і клацнув запальничкою під димоуловлювачем.

Після цього вони гуляли, взявшись за руки, під зливою, призначеною для них одних.

Коли сирена сповістила про наближення пожарної машини, вони кинулись втікати і знайшли притулок під величезним повітряобмінником, де швидко обсохнули.

Потім їх приютив комплекс кінотеатрів.

Їх не цікавило, чим закінчуються стрічки, важливими були лише початкові кадри: вони міняли зали сім разів, намагаючись не розсипати попкорн в коридорах.

Коли вони нарешті вийшли на Юніон-сквер, було вже темно.

Таксі привезло їх на ріг 57-ї стріт.

Вони зайшли в великий магазин, що працював допізна.

Лукас вибрав чорний смокінг, Софія - модний костюм.

- Баланс за рахунками сумується лише в кінці місяця, - прошепотів він їй на вухо, коли її збентежила ціна.

Вони вийшли на П'яту авеню і перетнули хол величезного готеля на краю парку.

На верхньому поверсі їх посадили за столик біля вікна, з якого відкривався захоплюючий краєвид.

Вони скуштували всі незнайомі їй ласощі, лише на десерти їй забракло духу.

- Від цього я поправлюсь лише післязавтра, - сказала вона, здаючись і вибираючи шоколадне суфле.

В одинадцятій годині вечора вони зайшли в Центральний парк.

Було тепло.

Вони гуляли алеями, під ліхтарями, сиділи на лавці під розлогою вербою.

Лукас зняв піджак і накрив Софії плечі.

Дивлячись на білокам'яний місток над алеєю, вона сказала:

- В місті, куди я хотіла тебе перекинути, є висока стіна.

Люди пишуть свої бажання на клаптиках паперу і залишають їх між камнями.

Забирати їх ніхто не має права.

Волоцюга, що плентався алеєю, привітався з ним і зник у темряві, під містком.

Стало тихо.

Лукас і Софія дивились у небо.

Величезний місяць лив на них сріблястим світлом.

Їх руки переплелися, Лукас поцілував Софії зап'ястя і, вдихаючи аромат її шкіри, прошепотів:

- Одна мить з тобою вартує вічності.

Софія притиснулась до нього.

Під блаженним покровом ночі Лукас кохав її з невгамовною ніжністю.

* * *

Джуелс зайшов в лікарняний корпус і непомітно наблизився до ліфтів.

За бажанням ангели-контролери вміли перетворятись в невидимок.

В кабіні він натиснув на кнопку четвертого поверху.

Коли він проходив повз кімнату для чергових лікарів, медсестра не помітила силует, що пройшов по темному коридорі.

Він зупинився перед дверима палати, поправив свої картаті твідові штани, тихенько постукав і навшпиньки зайшов.

Відсунувши фіранку, за якою спала Рен, він присів до неї на ліжко.

Він впізнав піджак на вішалці, і його погляд зволожнився.

Він погладив щоку Рен.

- Я так скучився за тобою! - прошепотів Джуелс.

- Ці десять років без тебе були занадто довгими.

Він поцілував її в губи, і зелений дисплей на нічному столику підвів від життям Рен Шерідан довгу безперервну межу.

Тінь Рен піднеслась над ліжком, і вони зникли удвох, рука об руку...

* * *

В Центральному парку була північ.

Софія заснула в Лукаса на плечі.

І був вечір, і був ранок....

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/16354/53650

Переводчики: liza_mazur