Готовый перевод Марк Леви-Семь дней творения / Марк Леві-Сім днів творення: День сьомий

День сьомий
У центральному парку повіяв легкий вітерець

Рука Софії зісковзнула на спинку лавки, від ранкового холоду її пронизало тремтіння.

У сні вона спробувала заховати голову в комір плаща, підібрала коліна.

Блідний свііт зароджующогося дня проникав під її зплющені віки.

Вона відвернулась, продовжуючи забуття.

Неподалеку, за деревом, пролунав пташиний крик, она впізнала взлетающу чайку.

Воня підтягнулась, пальці намагались нащупати Лукаса.

Рука наткнулась на пустоту, впала на дерев"яне сидіння.

Софія розплющіла очі.

Це було пробудження в повній самотності.

Вона покликала його та не отримала відповіді.

Вона встала та оглянулася.

Алеї були пустинні, в недоторканій смеркаючій росі.

– Лукас! Лукас! Лукас!

З кожнім повторенням її голос ставав зхвильвованішим, хрупкішим, тривожнішим.

Вона крутилась, як вовчок, викрикувала його ім'я, поки головокружыння не змусило її зхватитися за лаву.

Трепет листя сповіщав, що єдиний свідок її пробудження - ранковий вітерець.

Вона кинулась до містка, тримтячі від пробираючого до кісток холода.

В щілині між білими кірпічами вона знайшла записку.

" Софія, я любуюсь твоїм сном.

Боже, яка ти прекрасна! Ти ворочишся в цю останню холодну ніч, я притискаю тебе до себе, укриваю тебе своїм плащем, я хотів би вберегти тебе від холоду усих зим.

Риси твої спокійні, я глажу твою щоку і в перше за все своє існування щаслив та сумний одночасно.

Це кінець нашої миті, початок спогаду, який буде тривати для мене вічність.

Коли ми з'єднались, в кожному з нас були стільки завершеного і стільки незавершеного!

На зорі я кану в простір, обережно піду, плекаючи кожну секунду, коли ще буду тебе бачити, до самої останньої миті.

Я зникну за цим деревом, віддамся до власті гіршого.

Дозволяючи їм прикінчити мене, ми проголошуемо перемогу твоєї сторони, і вона пробачить тебе, якими б ні були твої гріхи.

Повертайся, кохання моє, в Дім свій, там тобі саме місце.

Як би мені хотілося торкатися стін твого жилища, вдихати його солоний запах, бачити з твоїх окон ранок, піднімающийся над невідомими мені горизонтами, про які я знаю одне - що вони твої.

Тобі вдалося неможливе : ти змінила частинку мене.

Тепер я бажав би, что б ти закрила мене собою, щоб я віднині бачив світло від світу тільки через призму твоїх очей...

Там де не має тебе,я більше не існую.

Наші дві руки, зімкнувшись,стали одніею десятипалою рукою; твоя рука, лягала на мою, становившись моею, і коли твої очі заплющувалися, я засинав.

Не сумуй, на наші спогади ніхто не спокуситься.

Тепер мені достатньо заплющити очі , щоб побачити тебе, достатньо перестати дихати, щоб відчути твій аромат, достатньо стати обличчам до вітру, щоб вловити твоє дихання.

Слухай же: там ,де я знаходжусь, я розчую відгуки твого сміху, побачу посмішку в твоїх очах, уловлю луно твого голосу.

Ппосто знати,що десь на цій землі є ти, стане для мене, в моєму пеклі,куточком раю.

Ты – мій Башер.

Кохаю тебе.

Лукас».

Софія повільно опустилась на килим з листя, впившись пальцями в лист.

Вона підняла голову до неба, затуманеного грусттю.

Від крика " Лукас!!!" в парковій чащі здрогнулася земля.

Софія рвала своїм відчайдушним покликом безмовність, і голос її переривав обертання Землі, самий хід речей.

- Чому ти мене покинув? - прошепотіла вона.

- Не треба перебільшень, - відбовів їх МИхаїл, з"являючись під аркою мостка.

- Хрещений?

-Чому ти плачеш, Софія?

- Ти мені потрібен! - з цими словами вона кинулася до нього.

– Я явився за тобою, София.

Ти повинна зараз же повернутися зі мною.

Все кінчено.

Він протягнув їй руку, але вона відступила.

- Я не повернусь.

Мій рай тепер не у нас.

Михайло зробив крок до неї, взяв під руку.

- Ти хочеш відмовитись від усього, що тобі дав твій Отець?

- Навіщо було давати мені серце, якщо вона має пустувати?

Стоявши з нею обличчям до обличчя, він поклав руки їй на плечі, уважно на неї подивився і посміхнувся, повний співчуття.

- Що ти зробила, Софіє?

Вона занурила свій погляд у його і, витримавши зі стиснутими губами паузу, відповіла:

- Я закохалась.

Тоді голос її хресного став тихішим, погляд втратив пильність, світло наступаючого дня освітило його обличчя.

Михайло зникав на очах.

- Допоможи мені! - благала вона.

- Цей союз...

Кінець фрази вона так і не почула: Михайло вже зник.

...- священний, - завершила вона замість нього, йдучи сама алеєю.

* * *

Михайло вийшов з ліфту, минув секретаря, привітавши її нетерпеливим жестом, і швидко пройшов по коридору.

Постукавши в двері кабінету, він зайшов без запрошення.

- Х'юстон, у нас проблема! Двері за ним закрились.

Через декілька секунд стіни здригнулись від громового голосу Пана.

Михайло вийшов і жестом показав всім, хто попався по дорозі, що все йде до кращого в цьому найкращому зі світів і що всі можуть вертатисьна свої робочі місця.

Потім він прилаштувався за конторкою секретаря і напружено дивився у вікно.

В своєму величезному кабінеті Пан обурено дивився на дальну стіну.

Відкривши правою рукою ящик, Він нащупав секретне відділення і люто відкрутив запобіжник, потім вдарив кулаком по кнопці.

Стіна повільно від'їхала, за неї відкрився кабінет Президента.

Тепер два столи являли собою один, непомірної довжини.

Кожен стояв за цим столом зі своєї сторони.

- Я можу Тобі чимось допомогти? - запитався Президент, відкладаючи колоду карт.

- Не можу повірити, що ти наважився на це!

- На що? - тихо запитався Сатана.

- На шахрайство!

- Хіба я перший почав? - заперечив гордовито Президент.

- Ти посягаєш на долю наших посланців! Це свавілля!

- Все йде шкереберть! Не очікував! - захіхікав Сатана.

- Ні, це Ти перший пішов на шахрайство, друже.

- Я - шахрай?

-Саме так.

- В чому це полягає?

- Тільки не вдавай з себе англечока!

- Ні, ти скажи, в чому полягав обман? - запитався Бог.

- Ти знову почав! - сказав Люцифер.

- Що?

- СТВОРЮВАТИ ЛЮДЕЙ!

Бог кашлянув, потер підборіддя, дивлячись на суперника.

- Ти негайно перестанеш їх переслідувати!

- А якщо ні?

- Якщо ні, то я піддам переслідуння тебе!

- Невже? Спробуй, а я подивлюсь, що у Тебе вийде.

Мені вже смішно! Чиї, по-твоєму, адвокати - Твої чи мої?

З цими словами Президент надавив на кнопку в власному ящику.

Перегородка почала повільно закриватись.

Бог дочекався, коли вона проповзе пів шляху, далі глибоко зітхнув.

Сатана почув із його кінця стола слова:

- МИ СТАНЕМО ДІДУСЯМИ!

Перегородка завмерла.

Бог побачив в отворі здивованну фізіономію, нахиленого вбік, Сатани.

- Що ти сказав?

- Те, що ти почув.

- Хлопчик чи дівчинка? - запитав Сатана тихо і схвильовано.

- Я ще не вирішив.

Сатана підхопився.

- Зачекай, я зараз! Цього раз ми повинні поговорити.

Президент пройшов через свій кабінет, минув стінку і всівся поряд з Паном, на Його краю стола.

Зав'язалась довга розмова, що тривала... тривала... тривала до самого вечора...

Далі був ранок, і...
... Вічність
В центральному парку дув вітерець...
Навколо лавочки на пішохідній алеї кружлявся вихор листя.

Бог і Сатана сиділи на спинці лавки.

Здалека в їх сторону брели вони.

Лукас не випускав руку Софії.

Вільною рукою кожен тримав ручку візка з близнюками.

Вони минули лавку, не побачивши сидівших на спинці.

Люцифер, хвилюючись, перевів дух.

- Говори, що хочеш, але крихітка вийшла краще! - вигукнув він.

- Бог повернувся до нього з насмішливим виглядом.

- Здається, ми домовлялись не обговорювати дітей?
Вони разом злізли зі спинки лавки і побрел пліч-о-поіч по алеї.

- Згоден, - промовив Люцифер, - в повністю досконалому або повністю недосконалому світі ми б занудьгували, забудем про це.

Але тепер, віч на віч, Ти можеш зізнатись.

Коли ти почав махлювати: на четвертий чи на п'ятий день?

- Чому ти так наполягаєш на Моєму шахрайстві? - Бог з посмішкою поклав руку Люциферові на плече.

- А як же випадок?!

І був вечір.. і знову, і знову наступав ранок.

.

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/16354/53651

Переводчики: liza_mazur, allo