Готовый перевод (Charlaine Harris)Шарлин Харрис-Мертвым сном / Шарлін Харріс -Мертвим сном: Пролог

Шарлін Харріс. Мертвим сном

Сумніваюсь, що вони коли-небудь прочитають мою книгу. Але тим не меньше я присвячую її всім тренерам - з бейзболу, футболу, волейболу, англійського футболу, - хто трудився довгі роки, часом абсолютно безоплатно, щоб розвинути спортивні якості моїх дітей і розвинути їм розуміння Гри. Господь, благослови усіх вас, і велике дякую від однієї з матусь, які незмінно стирчали на трибунах, незважаючи на холод, спеку, дощ і москитів.

Хоча і до сьогодні я так і не можу зрозуміти, кому потрібні ці вечірні ігри.

Велика подяка усім вікканкам, які практично засипали мене інформацією - Марії Лімі, Сенділі Ллойд, Холлі Нельсон, Джин Хонц і М. Р. "Мерв" Селларс. Я також хочу виразити вдячність іншим спеціалістам в різних бластях знань: Кевіну Раєру (який більше знає про диких свиней, ніж більшість людей - про своїх вихованців); лікарю Д. П. Лайлу, який консультував мене по медичним запитанням; і, звичайно ж, Доріс Енн Норрис, живій енциклопедії з астрономії.

Вони постачали мені найціннішу інформацію - і якщо в тексті виявляться помилки, то я докладу усіх зусиль, щоб якось звалити вину на них.

Повернувшись додому після денної зміни, я виявила у себе в дверях записку. Стояв кінець грудня, і темніло досить рано. Я зробила висновок, що мій колишній приятель Білл Комптон, чи просто вампір Білл, як звуть його постійні відвідувачі бару "У Мерлотта", залишив своє послання не більше, ніж годину назад. Він не просинається до темряви.

Я не бачила Білла вже тиждень - з тих пір, як ми розлучилися. Прощання було не з легких, і зараз, побачивши ім'я на конверті, я знову відчула себе нещасною. Ви ймовірно, подумаєте, що мені в мої двадцять шість не доводилося переживати розриву з молодою людиною.

І матимете рацію.

Дівчата з дивацтвами, такі як я, звичайно не привертають уваги нормальних хлопців. А цього добра мені хватало - з тих пір, як пішла до школи тількі і чую, що "у Сью з головою не все гаразд".

І це теж правда.

Звичайно, в барі всяке бувало. Я досить гарненька, і п'яні хлопці схильні прощати мої примхи і постійну ніби приклеєну посмішку.

Але тільки з Біллом у мене зав'язалися близькі сотсунки. Ось чому я так важко переживала розрив.

З листом у руках я пройшла на кухню. Як була - в пальто, зняв лише рукавички, - сіла на старий подряпаний стіл і тільки тоді розкрила конверт.

"Дорога Сьюки, я хотів би зайти і поговорити, коли ти трохи оговтатаєшься від неприємностей, що стались цього місяця ».

«Неприємності» ... Я б сказала - повна дупа! Садна в кінці кінців затягнулися, але ось коліно, як і раніше болить на холоді, і боюся, що це назавжди. Всі перераховані болячки я отримала, визволяючи свого невірного коханого, виловленого купою вампірів під проводом його колишньої подруги Лорени. І я все ще не можу осягнути, що змусило Білла стрімголов кинутися в Міссіссіппі на перший її поклик.

«Думаю, у тебе чимало питань з приводу того, що сталося»

Так, чорт забирай!

«Якщо ти згодна поговорити наодинці, підійди до передніх дверей і впусти мене».

Ух ти! А я й не бачила нікого біля входу.

З хвилину я вагалася. Потім, хоч колишньої довіри до Біла у мене більше не було, все ж таки вирішила, що він не може заподіяти мені фізичної шкоди. Тому пройшла через весь будинок до дверей, відчинила її і сказала:

- Добре, заходь.

Він тут же показався з-за дерев, що оточували галявину, на якій стояв мій старий будинок. При вигляді знайомої широкоплечої фігури серце болісно стислося. Життя на фермі не давала жирку зав'язуватися на талії - Білл скоріше був сухорлявим. А роки, проведені в армії конфедератів, аж до смерті у 1867 році, зробили цього хлопця жорстким і міцним. Його ніс так і просився на грецьку вазу. Коротко стрижені каштанове волосся, темні очі.

Білл нітрохи не змінився з дня нашої останньої зустрічі. Таким він і залишиться назавжди. Кілька секунд він коливався біля порога, але у нього було запрошення. Так що я посторонилася, а Білл пройшов в мою чистеньку вітальню зі старою зручною меблею.

- Спасибі, - сказав він своїм тихим, вкрадливим голосом, від якого у мене солодко защеміло внизу живота. Багато чого у нас вийшло не так, але тільки не в ліжку. - Я хотів поговорити з тобою до від'їзду.

- І куди ти збираєшся? - Запитала я якомога спокійніше.

- У Перу. Наказ королеви.

- Як і раніше трудишся над своєю ... е-е ... базою даних? - Я слабо розбиралася в комп'ютерах. Білл ж, на відміну від мене, чимало потрудився, щоб стати асом у цій справі.

- Так, там є ще над чим попрацювати. Треба зустрітися з одним дуже старим вампіром з Ліми. Він зібрав дуже багато відомостей про нашу расу на своєму континенті, треба буде все це обговорити. Ну і, само собою, огляну пам'ятки, раз вже опинюся біля них.

Як привітній господині мені належало запропонувати Біллу пляшечку штучної крові, але я подавила в собі це бажання.

- Сідай, - кивнула я на диван, сама влаштовуючись у сусідньому кріслі. Потім повисла тиша, в якій ще гостріше відчувалася моя втрата.

- Як Бубба? - Нарешті запитала я.

- Він зараз у Новому Орлеані, - повідомив Білл. - Час від часу королева бажає його бачити. До того ж в останній місяць Бубба так надокучив тут, що йому корисно побути де-небудь ще. Він скоро повернеться.

Всі знають Буббу в обличчя, сплутати його з ким-небудь неможливо. На жаль, його «обернення» пройшло не занадто успішно. Напевно, служителю моргу, який з нагоди виявився вампіром, слід було б проігнорувати іскру життя в бідоласі. Але оскільки він був великим шанувальником творчості того, ким був Бубба за життя, йому було важко боротися зі спокусою. І ось тепер все співтовариство південних вампірів в'ється навколо Бубба і намагається заховати його від погляду громадськості.

Знову мовчання. Я збиралася, повернувшись з роботи, скинути свою уніформу, влізти в улюблений халат і посидіти перед телевізором з піцою «Фрешетт» під рукою. Безглуздий, звичайно, план, зате мій. Тепер же замість цього я стирчала тут і страждала.

- Якщо ти хотів щось мені сказати, - подала я голос, - то зараз саме час.

Білл задумливо кивнув.

- Мені треба все пояснити, - промовив він, зціпивши руки на колінах. - Ми з Лорен ...

Я мимоволі відшахнулась. Не бажаю чути це ім'я! Він свалив від мене заради Лорени.

- Але я повинен тобі розповісти! - Голос Білла звучав майже сердито. Здавалося, він зараз схопить і струсне мене. - Дай мені можливість.

Я впоралася з собою і безнадійно махнула рукою.

- Коли вона покликала мене в Джексон, я змушений був поїхати, тому що не міг відмовитися.

Мої брови скептично поповзли вгору. Все це я вже чула раніше. Слід, мабуть, розуміти це як «Я втратив самоконтроль» або «В той момент справа здавалася таким вартим. І взагалі, я думав не головою, а ... »

Ми стали коханцями давним-давно, - продовжував Білл. - Ерік, напевно, розповідав тобі, що романи між вампірами бувають бурхливими, але недовгими. Але він напевно промовчав про те, що саме Лорена була вампіром, який «обеернув» мене.

- На темну сторону? - Уїдливо зауважила я і прикусила язика. Це був не привід для жартів.

- Так, - серйозно підтвердив Білл. - І після того ми залишилися разом, що досить незвичайно.

- Але ти ж порвав з нею ...

- Так, приблизно вісімдесят років тому. У якийсь момент ми відчули, що на дух не переносимо один одного. З тих пір я Лорени не бачив, хоча чутки про її справи, звичайно ж, доходили.

- Ще б пак! - Знизала плечима я.

- Але я як і раніше повинен був підкорятися її закликів. Це абсолютний імператив. Коли твій ініціатор кличе, ти зобов'язаний відгукнутися. - У голосі Білла чулися вимогливі нотки.

Я кивнула на знак того, що все розумію, хоча сама була в цьому далеко не впевнена.

- Так от, Лорена наказала кинути тебе. - Його темні очі ні на секунду на відривалися від моїх. - Вона пообіцяла вбити тебе, якщо я відмовлюся.

І тут я відчула, що втрачаю терпець. Прикусила губу ... З усіх сил, щоб стриматися.

- І ти, не радячись і нічого не пояснюючи, прийняв рішення. Так би мовити, вибрав найкращий для нас обох варіант!

- Мені довелося, - вперто повторив Білл. - Я повинен був підкоритися її вимозі. Адже вона дійсно могла нашкодити тобі.

- Ну що ж, ти скористався своїм правом ...

Лорена дійсно лізла геть із своєї мертвяцкой шкіри, щоб нашкодити мені. Але я дістала її першої - добре, нехай обманом, але це ж спрацювало!

- І тепер ти мене більше не кохаєшь ... - Це було твердження, але з відтінком питання.

Питання, на який я не могла дати однозначну відповідь.

- Не знаю, Білл, - сказала я. - Не думаю, що ти захочеш повернутися до мене. Врешті-решт, адже я вбила твою маму.

Це теж було питання навпіл з гіркотою.

- Значить, нам буде потрібен ще час. А коли я повернуся, ми продовжимо розпочату розмову, якщо ти будеш не проти. Поцілуєш на прощання?

До свого сорому повинна зізнатися, що мені дуже хотілося його поцілувати. Хоча це було зовсім неправильно. Навіть думати про це - неправильно. Ми піднялися, і я мимохіть торкнулася губами його щоки. Бліда шкіра Білла злегка світилася. Саме це відрізняє вампірів від людей, хоча, звичайно, не тільки це. Навіть дивно, чому інші не бачать їх так, як я.

- Ти зустрічаєшся з вервольфом? - Натягнуто запитав Білл вже біля дверей.

- Кого ти маєш на увазі? - Я намагалася не моргнути. Він не заслуговував відповіді і чудово знав це.

- На який час ти їдеш? - Моє питання прозвучало дещо поспішно, і Білл подивився на мене з цікавістю.

Поки що не знаю. Можливо, не декілька тижнів.

Ось тоді і поговоримо, - вирішила я, повернувшись, щоб не дивитися йому в очі. - Візьми свого ключа. - Я почала порпатися у сумочці.

Ні, будь ласка, краще нехай він залишиться у тебе, - попросив Білл. - Раптом він знадобиться, коли я буду у від'їзді. Приходь коли заманеться. Мою кореспонденцію до особливого розпорядження будуть залишати на пошті, про все інше, я думаю подбають.

Зрозуміло, значить, я - його останній місток. Я прокляла потік гніву, який в останні дні вирував у моїй душі і тільки вичікував нагоди, щоб вирватися назовні.

Бажаю щасливої дороги, - холодно сказала я, закриваючи за ним двері.

Я пішла в спальну, надягнула свій халат і присіла поряд з телевізором. Слава Богу, я все зробила як і планувала.

Але поки ставила піцу в духовку, декілька разів витерла сьози зі щоки.

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/16493/54173

Переводчики: Asabela, Maksymiv, Julia_McAngel