Готовый перевод (Charlaine Harris)Шарлин Харрис-Мертвым сном / Шарлін Харріс -Мертвим сном: 1 розділ

Розділ 1

Нарешті завершилася бурхлива новорічна вечірка у барі "У Мерлотта". Хоч і власник закладу Сем Мерлотт попросив всіх офіціанток вийти в цю ніч, залишилися ми троє - Холлі, Арлена і я. Чарлсі Тутен заявила, що вже дуже стара для такого випробовування. У Даніель були на цю ніч великі плани в компанії її знайомого. А нова робітниця збиралася приступити до своїх обов'язків лише через пару днів. Щодо мене, Арлени і Холлі, то, здається, зайві гроші були нам важливіші за вільний час.

Чесно кажучи, у мене і так не було інших планів. У Мерлотта я принаймі вписувалася у обстановку. Свого роду призначення.

Я підмітала гори конфетті і благала себе не бурчати на рахунок цієї чудової ідеї шефа. Коментарів тут не потрібно. Навіть звичайний добродушний Сем, здається, з ніг валився від втоми. Але залишати весь цей безпорядок на Террі Бельфлера було б несправедливо, але, чесно кажучи, прибирання - його безпосередній обов'язок.

Сем підрахував і поклав у пакети виручку, щоб відправити на нічний депозит у банк. Вигляд у нього був стомлений, але щасливий.

Він поклацав мобільним телефоном:

Кенія? Ти готова провести мене до банку? Гаразд, зустрінемося через хвилину біля парадного входу.

Кенія була міліціонером, частенько по ночам супроводжувала Сема, особливо після таких вечірок, як сьогодні.

Моя власна виручка також приємно мене здивувала. Я заробила купу грошей на чайових, напевно, доларів триста, якщо не більше - і кожний пенс був мені дуже до речі. Не будь я настільки втомленою, мене б, напевно, здорово гріла думка про те, що скоро я повернуся додому і перерахую свої грошики. Але на жаль - шум і хаос вечірки, нескінченна метушня між стійкою бару і роздавальною, а також моторошна какофонія,яка панувала в мізках відвідувачів - все це довело мене до повної знемоги. Ближче до завершення чужого свята у мене не вистачало сил навіть тримати власний ментальний захист, і купа чужих думок безперешкодно просочувалася в мою бідну голову.

Бути телепатом зовсім нелегко. І більшою мірою невсело.

Сьогоднішній вечір виявився навіть гірше звичайного. Не тільки старожили бара, але і всі відвідувачі знали мене вже багато років. До того ж обстановка розсташовувала до фривольності. В результаті я дізналась багато такого, чого вони не розповіли б навіть під страхом смертельної кари.

– Чув, твій дружок звалив в Південну Америку, – заговорив продавець автомобілів Чак Бичем, злобно поблискуючи очима. – Тебе либонь буде дуже самотньо без нього?

– Розраховуєш зайняти його місце, Чак? – вліз хлопець, сидівший поруч у стійки. Обидва реготали (типу «між нами, хлопцями, кажучи»).

- Ні, Террел, - відмовився перший. - Мене не цікавлять вампірські об'їдки.

- Або ви будете пристойно поводитись, або одразу ж будете за дверима, - спокійно попередила я. Спиною я відчувала тепло і знала, що Сем Мерлотт поглядає на відвідувачів, що розгулялись.

- Якісь проблеми? - поцікавився він.

- Та ні, Сем. Вони як раз хотіли вибачитись, - відповіла я, не відводячи погляду від хлопців.

- Вибач, Сьюкі, - пробурмотів Чак, а Террел потряс своєю дурноватою головою в знак солідарності.

Я кивнула і зайнялась іншими замовленнями. Покидьки! Їм все-таки вдалось мене зачепити!

Що, власне, і було їхньою метою.

Серце у мене защеміло.

Я сподівалась, що більшість мешканців Бон Темпс не знали про наше з Біллом розставання. Адже базікати про свої особисті справи було не в його звичках. А про мене і казати нічого. Звичайно, Арлена і Тара щось знали. Тому що неможливо приховувати від своїх найкращих подруг той факт, що твій хлопець кинув тебе. Довелось ввести їх в курс справи - звичайно, приховуючи ряд деталей (наприклад, смерть розлучниці. Якій я, чесно кажучи, ніяк не могла допомогти. Чесно.) Тому всі доброзичливці, що хотіли обговорити зі мною цю "новину", мали не найкращі наміри.

Останній раз, не враховуючи прощального візита, я бачила Білла, коли повертала йому комп'ютер з дисками. Пам'ятаю, я приїхала в сутінках і пробула перед будинком зовсім недовго. Просто виставила водостійкий ящик з його барахлом на ганок. Коли машина від'їжджала, двері відкрились і Білл вийшов, але я не зупинилась.

Озлоблена жінка передала б матеріали шефу Білла - Еріку. Слабка жінка залишила б диски разом з комп'ютером в своєму домі, де їх залишив на зберігання власник, зазделегідь відмовивши Біллу (а водночас і Еріку) запрошення і тим самим закривши доступ. Я з гордістю сказала собі, що не є ні тою, ні тою.

Чітко кажучи, Білл міг би найняти людей, щоб ті ввірвались в мій дім і винесли його речі. Хоча навряд чи він на це пішов би... Я знала, що диски дуже важливі - якби вони зникли, не тільки Біллу, але і Еріку загрожували б великі неприємності. І вирішила спростити ситуацію. В мене, звичайно, є характер, і, можливо, поганий характер, який створює проблеми, але... Я не злопам'ятна.

Арлена навіть вважає, що я занадто гарна, собі на шкоду. Але я з нею не згодна. (Ось Тара так не думає, напевно, вона знає мене краще). Я усвідомлювала те, що за сьогоднішній вечір Арлена, мабуть, неодноразово чула про від'їзд Білла. Принаймні, протягом тих двадцяти хвилин, коли знущалися Чак і Террел, вона пару разів підійшла, щоб втішливо поплескати мене по плечу.

- Насправді цей холодний покидьок тобі зовсім не потрібний, - прошепотіла вона мені. - Ну поміркуй сама, що хорошого він для тебе зробив?

- Пем?

З глузду з'їхати: немов з дворічною дитиною спілкуєшся!

- Ну, вашій заступниці.

Із його губ готове було зірватися нове питання, але я заспокійливо підняла руку.

- Хвилиночку. Давайте я просто зателефоную і з'ясую в чому справа.

- А якщо вона проти мене?

- Це також корисно знати. І чим швидше - тим краще.

- "Клекотливі веселощі", - багатозначно промовив чоловічий голос у слухавці.

- Чжоу?

- Так, чим можу бути корисним? - У його обов'язки входило причарувати співрозмовника по телефону - такий собі вампірський секс-символ.

- Це Сокі.

- О, - тепер голос звучав куди природніше. - Послухай, Сью, я вітаю тебе з Новим роком і все таке ... Але ми тут трохи зайняті.

- Когось розшукуєте?

Довге, напружене мовчання.

- Зачекай хвилинку, - промовив він нарешті і кудись пропав - видно, побіг за начальством.

- Пем слухає. - Вона так раптово з'явилася в трубці, що я підскочила від несподіванки.

- Жінка...

- М-м-м?

- Як тебе звати?

- Сокі. Сокі Стакхаус.

- Спасибі тобі, Сокі.

- Будь ласка, Еріку.

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/16493/54174

Переводчики: semenovanadia, liza_mazur, Maksymiv, VovaDigital

atlantix, Julia_McAngel