Готовый перевод (Charlaine Harris)Шарлин Харрис-Мертвым сном / Шарлін Харріс -Мертвим сном: 3

Глава 3

- Як же все так трапилось? - із таким запитанням звернулась я до веселих язиків полум'я у камині, коли всі нарешті пішли.

Всі, за виключенням величезного вампіра-вікінга, якого мені тепер потрібно було захищати та охороняти.

Я сиділа на коврику перед каміном, в який тільки що, підкинула чергову порцію дрів.

Тепер вони бурно потріскували, що створювало приємний настрій.

Саме те, що мені в даний момент потрібно.

Куточком ока я бачила велику босу ступню Еріка - він теж присів на полу недалеко від мене.

- Думаю, тому є дві причини, - педантично відповів він.

- По-перше, жадність Вашого брата, а по-друге, Ви сама - жінка, яка не злякалась зупинитись посередині нічної дороги.

- І що думаєте по поводу цього всього Ви? - я б ніколи не посиіла задати подібне питання Еріку, який би знаходився при пам'яті.

Але чоловік, сидівший поряд зі мною зараз, був зовсім на нього не схожий.

ВІн виглядав вже не таким наляканим і розсіяним, як вночі, але все ж це був не Ерік.

- Ви не відчуваєте себе едаким цінним пакетом, якиого поклали на зберігання в сейф? - запитала я.

- Прошу познайомитись: Сьюкі Стакхаус - сейф.

- Немає нічого поганого в тому, що вони так самовідтвердженно про мене міклуються.

- Ха! - нічого розумнішого не прийшло мені в голову.

Я-то чекала зовсім другої відповіді.

- Напевно, раніше мене дуже боялись, - замріяно сказав Ерік.

- Чи, можливо, джерело їхньої вірності у другому - добрих справах чи великодушних намірах?

Я не стримавшись, хіхікнула.

- Хочете сказати, що ні?

- З Вами все в порядку, - спробувала я втікти від прямої відповіді.

Не хотілось засмучувати гостя.

Що не кажи, а тепер я відповідальна за Еріка.

- У Вас ноги не мерзнуть? - запитала я.

- Ні, - буркнув він.

Ось так ось.

На даний момент мені потрібно було піклуватись про людину, якій зовсім не потребував цього.

" Не розкисай, - строго сказала я собі.

- За цю роботу тобі заплатять афігені гроші."

Я зняла з кушетки старе одіяло в жовто-біло-зелену клітинку і вкрила його ноги.

Після чого я присіла на коврик поруч.

- Насправді, це все огидно, - сказав він.

- Ви говорите в точності як Білл.

Я перекотилась на живіт і подивилась на нього з посмішкою.

- І де ж зараз той Білл?
- В Перу.

- Ви були в курсі його від'їзду?
- Так.

- Я так розумію, вамі стосунки пішли на спад?
Дуже прости і правильний спосіб дивитись на речі.

- В нас сталась сварка.

І, здається, вона затягнулась.

Я старалась говорити рівним голосом.

Ерік теж влягся на живіт, опираючись на локті - так, щоб було зручно розмовляти.

На мій погляд, він лежав занадто близько, але я вирішила не створювати із цього проблему.

Він припіднявся і накинув одіяло на нас обох.

- Розкажіть мені про нього, - неочікувано пропросив він.

Перед виходом гостів всі вони - Ерікк, Пем і Чжоу - випили но стакану "Справжньої крові", так що зараз він злегка порозовів.

- Ви знаєте Білла, - розпочала я.

- Довгий час він був Вашим підданим.

Повірте мені на слово: він - дуже спокійна і рівна людина.

Але занадто самовпевнений, і деякі речі зовсім не сприймає.

- Ось і не думала, що буду перемолювати свої сердечні справи з Еріком чи з кимось другим.

- Він любить Вас?
Я вздохнула , на очі навернулись сльози - як завжди, коли я думала про Білла.

Плакса, ось я хто!

- Говорив, що так, - смутно пробормотала я.

- Але потім, з'явилась ця його вампірша, і він втік.

Наскільки я змогла посудити, вона зв'язалась з ним по електроній пошті.

- Вони пережили бурний роман, який обірвався по його ініціативі.

Не знаю, як це у вас називається, але саме через неї він став вампіром.

"Обернувся", як виражається Білл.

І так, він повернувся до своєї колишньої коханої.

По його словах, він був зобов'язаний зробити це.

А потім він виясним, - я скоса подивилась на Еріка, який слухав з великою увагою, - що вона просто хотіла переманити його на більш темну сторону.

- Не зрозумів?
- Вона хотіла заманити Білла в другу вампірську групу, з Міссіссіпі.

І отримати від нього дещо дуже цінне - базу комп'ютерних даних, якою він займався тут, в Луізіані.

- Для короткої історії я опустила деякі деталі.

- І що ж трапилось?
Розмовляти з ним було настільки ж цікаво і легко, як з Арленою.

А в дечому навіть і краще, тому що їй-то я не могла розповісти всю історію.

- Ну, Лорена, так її звали, катувала Білла, - продовжила я і помітила, як розширились очі у Еріка.

- Ви можете собі таке уявити? Катувати людину, з якою займаєшся коханням.

Чоловіка, з яким прожила довгі роки!

Мій слухач недовірливо покачав головою.

- Так чи інакше, Ви, Ерік, відправили мене в Джексон на пошуки Білла.

Мені вдалося пробратися в нічний клуб, де збирались одні тільки супери.

Ерік кивнув.

Очевидно, йому не потрібно було пояснювати, що суперами називають паранормальні створіння.

- Взагалі то справжнє ім'я клуба "В Джозефіни", але оборотні називають його "Клубом мертвих".

Ви наказали мені відправитись туди з одним чудовим оборотнем, Вашим боржником.

Я зупинилась в його домі.

Сказати по правді, Олсі Герво до цього часу будоражить мою фантазію.

- Проте скінчилось все для мене дуже погано, - закінчила я свій звіт.

І диявольськи боляче, подумала я.

Як завжди.

- Як саме?
- Можливо, ви не повірите, але мене проткнули колом.

Ерік був вражений.

- Залишився шрам? - запитав він.

- Так, не дивлячись на те, що... - тут я прикусила язик.

Ерік дуже уважно дивився на мене, здавалось, вік взважує мої слова.

- Що?
-Ви заставили одного із вампірів Джексона попрацювати над пораненням, щоб зберегти мені життя....А потім дали мені свою кров - в цілях найближчого зцілення.

Я повинна була працювати: розшукати Білла впродовж дня.

Зпогади про те, як вампір ділився зі мною своєю кров'ю, заставили мене почервоніти.

Залишалась слабка надія, що Ерік віднесе мій рум'янець на рахунок розпаленого каміну.

- Так ви знайшли Білла? - перевів тему Ерік.

- Так, я зробила це, - не без гордості відповіла я.

- Я зберегла його задницю.

Я перекотилась на спину і подивилась на нього.

Боже, як же все ж добре поговорити з кимось! Я підняла футболку, для того, щоб Ерік міг полюбоватись моїм шрамом.

Це вразило.

Вампір провів кінчиками пальців по блестящій полосці на моїй груді.

Після цього я повернулась на місце і привела одяг в порядок.

- А що ж трапилось з вампіршою? - запитав він.

Я з підозрою подивилась на співрозмовника - але ні, не схоже було на те, що він мене розігрує.

- Ну, - розпочала я, - насправді, як би це сказати.... тиу... Коли вона повернулась, я розв'язувала Білла.

Вона напала на мене, і я... ну як би... повинна була її вбити.

Ерік напружено дивився на мене.

Я ніяк не могла розгадати вираз його обличчя.

Потім він запитав:

- Вам траплялось вбивати раніше?
- Ні, звісно, - возмутилась я .

- Ну так, я якось поранила хлопця, який нападав на мене, але ж не вбила! Не забувайте, я людина.

Мені не потрібно вбивати, щоб жити.

- Люди весь час вбивають один одного.

І це при тому, що їм навіть не потрібні ні кров, ні м'ясо.

- Не всі люди.

- Це правда, - згодився він.

- А ми, вампіри, всі вбивці.

Що? - здивовано перепитав Ерік.

- Ну, я маю на увазі, що леви вимушені вбивати.

Ви повинні вбивати, щоб їсти.

- Дуже практична теорія, - погодився Ерік.

- Але є один момент: ми занадто схожі на вас.

І колись були вами.

І ми можемо любити вас - і їсти вас.

Тяжко собі уявити лева, який піклується про антилопу.

Раптом в повітрі зібралось щось, чого раніше не було.

Я відчула себе антилопою в полі зору лева.

Відчуття було не з кращих .

Куди приємніше було піклуватись про налякану жертву.

- Ерік, - обережно розпочала я.

- Ми обоє знаємо, що Ви гість в моєму домі.

Вам також відомо, що якщо я попрошу вас зникнути (а я вимушена буду зробити це, якщо відчую несправжність) то Ви вмить появитесь десь в чистому полі.

До речі сказати, в халаті, який Вам занадто короткий.

- Я сказав щось, що Вас встривожило? - абсолютно невиний вигляд, блакитні очу світяться справжністю.

- Пробачте мене.

Я просто пробував продовжити Вашу аналогію.

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/16493/54176

Переводчики: lena009