Готовый перевод ''The Talisman'' Stephen King, Peter Straub / "Талісман" Стівен Кінг, Пітер Страуб: Part I : Jack Lights Out. CHAPTER 1 : The Alhambra Inn and Gardens

1

15 вересня 1981 року, на місці, де вода і земля зливалися воєдино, стояв хлопець на ім'я Джек Соєр, він тримав руки в кишенях своїх джинсів і вдивлявся в спокійну Атлантику.

Йому було дванадцять років і він був досить високим, як для свого віку.

Морський бриз відкидав його каштанове, мабуть, занадто довге волосся, з гарного, ясного чола.

Він стояв там, переповнений заплутаними і хворобливими емоціями, з якими він жив останні три місяці - з того часу, як його мати закрила їхній будинок на Родео Драйв в Лос-Анджелесі і, серед метушні з меблями, чеками і ріелторами, орендувала квартиру в Сентрал Парк Вест.

Після цієї квартири вони знайшли притулок на тихому курорті , що розміщується на крихітному Нью-Гемпширському морському узбережжі.

Порядок і систематичність зникли з життя Джека.

Воно здавалося таким же нестійким і неконтрольованим, як вода, що здіймалася перед ним.

Його мати їздила з ним по світу, тягала з одного місця в інше; але що керувало нею?
Мати бігла й бігла.

Джек обернувся, глянув на безлюдний пляж спочатку справа, а потім зліва.

Ліворуч розташувався парк розваг Аркадія Фанворлд, завжди шумний і галасливий від Поминального дня до Дня праці.

Зараз він був пустим, і його тиша нагадувала паузу між ударами серця.

Атракціони нагадували риштування навпроти неба, а їхні опори були схожі на намальовані чорним олівцем креслення.

Там був його новий друг, Спіді Паркер, але хлопець зараз не міг про нього думати.

Праворуч виднівся готель "Алхамбра", з яким були пов'язані спогади і думки хлопця, не полишаючи його ні на мить.

В день їхнього прибуття Джеку на мить здалося, що він бачить веселку над строкатою покрівлею будівлі.

Знак винятковості, завіт кращого життя.

Але там не було веселки.

Лише флюгер, що коливався від мінливих забаганок вітру.

Джек вийшов з автомобіля, ігноруючи несказане бажання матері щодо багажу, який він мав витягти з машини, і глянув вгору.

Над вертливим латунним флюгером нависало лише пусте небо.

— Відкрий багажник і витягни сумки, синку, — гукнула йому мати.

— Бідолашна старенька актриса хоче нарешті заселитися в номер і втамувати спрагу.

— ...ковтком мартіні, — додав Джек.

— Тобі варто було б сказати замість цього "мамо, ти не стара"

, — мовила матір, відчайдушно намагаючись вибратися з автомобіля.

— Ти не дуже стара...

Вона зиркнула на нього своїм фірмовим "іди к бісу" поглядом старої Лілі Кейванно (Сойєр), королеви двохсезонного поганенького телевізійного серіалу

і мовила, випроставши спину:

— Все нормально, Джекі.

Все буде добре.

Це добре місце.

Чайка пролетіла над дахом готелю, і Джекові на мить здалося, що це оживший флюгер втікає з місця своєї вічної стоянки.

"Ми здихаємося телефонних дзвінків на деякий час, чи не так?"

"Звичайно" , - промовив Джек.

Він розумів її бажання сховатися від дядька Моргана і не мати більше конфліктів з цим колишнім бізнес-партнером свого чоловіка, бажання забратися в ліжко з бокалом мартіні і сховатися під покривалом...
Мамо, що з тобою?
Навколо було забагато смерті. Півсвіту було створено за рахунок смерті.

Понад їхніми головами закричала чайка.

— Не витай у хмарах, — сказала мати,

— пішли подивимося, що там за Великий Хороший Готель.

Тим часом Джек порадувався, що у них є дядько Томмі, який завжди допоможе, якщо їхні справи підуть надто погано.

Але дядько Томмі був уже мертвим, просто новина про це ще не наздогнала їх, подорожуючи безкінечними переплетіннями телефонних проводів.

2

Алхамбра нависала над водою як величезний вікторіаський стовп на гранітних блоках, що внизу майже безшовно злилися з поверхнею пірсу — викручений суглоб граніту, який не зміг випростатися в тісняві небагатьох миль Нью-Хемпширського узбережжя.

Декоративний сад ледь виднівся з прибережного боку, де стояв Джек — темнозелені фрагменти живоплоту — це все що можна було побачити.

Латунний флюгер височів на тлі неба, вказуючи на північний захід.

табличка у вестибюлі повідомляла, що саме тут, в 1838 році, відбулася Північна Методистська Конференція, де вперше відбулося обговорення відміни рабовласництва у Новій Англії.

Даніел Вебстер висловив полум'яну довгу промову.

Згідно таблички, Вебстер сказав: "починаючи з цього дня, інститут рабовласництва в Америці отримав нищівний удар і незабаром має зникнути з усіх штатів та інших наших земель".

А фактично телефони в узбережжі Аркадії взагалі не працювали.

Над ними нависало чисте сіре небо, тривожне небо.

" Що?" - спитав він, повернувшись.

"Так?" - сказала його мати.

"Мені почулось", - сказав хлопець.

Не було ні звуку, ні веселки.

Він забув про них обох і глянув на свою матір, яка боролася з величезними дверима.

"Все що тобі потрібно зробити, Джек-О, це трохи розслабитися.

Це гарне місце.

Тож давай насолоджуватися ним так довго, наскільки це можливо.''

"Це саме те, що я зараз роблю, Джекі."

Мати всміхнулася хлопцеві.

Розслабляюсь і насолоджуюсь цим"

Він позирнув на годинник.

Поки вони сиділи перед телефізором, минуло дві години, але він не пам'ятав, що передувало цій програмі.

Джек вже піднімався, щоб піти спати, коли задзвонив телефон.

Старий добрий дядечко Морган Слоут знайшов їх.

Новини Дядечка Моргана ніколи не були дуже добрими, але, мабуть, ця була немов блокбастер, навіть за його критеріями.

Джек стояв посеред кімнати і бачив , що лице матері ставало все блідішим.

Вона ледве промовляла, коли прошепотіла "Дякую, Моргане" і поклала слухавку.

Мати повернулася до Джека і в цей момент вона виглядала старшою і більш хворою, ніж будь-коли раніше.

"Зараз ти мусиш бути мужнім, Джекі, добре?"
Він не почував себе таким.

Потім вона взяла його за руку і сказала.

"Дядечко Томмі загинув в блискавичній аварії цього вечора, Джеку."

Хлопець ахнув, відчуваючи ніби з нього вирвався вітер.

"Його збив фургон, коли він переходив Бульвард Ла Сєнега.

Був свідок, який сказав, що він був чорний з надписом НЕВГАМОВНА ДИТИНА збоку, та це і ...це і все."

Лілі почала плакати.

За мить, майже здивований, Джек також почав плакати.

Минуло три дні відтоді як це сталося, та для Джека вони здавалися вічними.

5

15 вересня 1981 року, посеред непримітного пляжу перед готелем, що виглядав як фортеця з роману сера Вальтера Скотта, стояв хлопець на ім'я Джек Соєр і вдивлявся в спокійну воду.

Він хотів плакати, але не міг пустити ні однієї сльози.

Хлопець був оточений смертю, смерть складала половину світу, в якому не було веселок.

Фургон НЕВГАМОВНА ДИТИНА викреслив дядечка Томмі з цього світу.

Дядечко Томмі помер в Лос-Анджелесі, надто далеко від східного узбережжя, і про те що він сюди належить знав навіть такий хлопчик, як Джек.

Чоловік, який відчував, що має вдягнути краватку перед виходом на вулицю, щоб придбати сендвіч з яловичиною у крамниці Арбі, взагалі не мав діла до західного узбережжя.

Його батько і дядечко Томмі були мертвими, і, напевно, його мати помирає також.

Тут, на Аркадія-Біч, він також відчував смерть, що говорила крізь телефон голосом дядечка Моргана.

Він був наляканий..і це вже тривало дуже довго.

Тиша була такою ж сірою як і повітря - такою ж небезпечною, як і зростаючі кола під його очима.

Він знову став самим собою.

Спіді посміхнувся йому і сказав : " Здається в мене з'явилася компанія.

Прибув маленький мандрівник."

Вперше Джек побачив, що чоловік у руках тримав ручку широкої і важкої мітли.

"Тоді, я б сказав, що ти прийшов в правильне місце.

Гітарний блюз.

Ким би вони не були, вони хотіли, щоб він був тут.

Але він поки що не був готовий до всього цього.

Це все було надто божевільним, і він ще цього не розумів.

Внимание! Этот перевод, возможно, ещё не готов.
Его статус: идёт перевод

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/20327/66309

Переводчики: Nobody69, elf2002