A Stubborn Sweetness / Солодкий дух Різдва: Тhe call came early Christmas Eve morning

Рано-вранці напередодні Різдва надійшла звістка. Я ще спав, тож певно мій голос у телефонній слухавці звучав не надто приязно.

jarrva 30.09.09 в 17:59

- Не думай, що я дзвоню тобі набридати, Джадсоне, - почув я голос сестри. – Тут від мене нічого не залежить.

jarrva 30.09.09 в 17:59

- Що сталося, Френ?

jarrva 30.09.09 в 18:00

- Що ти думаєш це могло б бути? Чому б іще я турбувала тебе о такій годині?

Elen 09.11.09 в 18:42

- Тато?

jarrva 30.09.09 в 18:00

- Звісно він, - відповіла вона. - Лікар впевнений, що він не дотягне до завтра. Він вважає, що ти повинен негайно приїхати.

Elen 09.11.09 в 18:51

Частина мене була проти. Не хотілося лишати дружину і дітей на Різдво. Та й яка була різниця, приїду я чи ні? Мій тато вже роками не впізнавав мене. Я відвідував його три-чотири рази на рік, і щоразу він сидів у кріслі свого стерильно-чистого будинку пристарілих, щось собі слухав, не розуміючи, лише ствердно похитував головою. А часом, коли бував більш-менш при тямі, міг назвати мене Веслі. Так звали мого брата, що загинув у В’єтнамі. Та зазвичай батько просто мурмотів собі якісь незрозумілі речі й недоладно хитав головою, коли я марне намагався зав’язати з ним розмову.

jarrva 30.09.09 в 18:01

Якось батько подивився на мене ясним поглядом - на якусь мить я подумав, що він мене упізнав, а може, так і було насправді – та слова, які він зронив, були: «Скажи своїй матері, що Веслі повернувся». І я просто хитнув головою, як дурень, навіть не намагаючись нагадати, що й мама і Веслі вже багато років мертві.

jarrva 30.09.09 в 18:02

Тож частина мене не хотіла їхати й прощатися зі стариганем, який не міг мене чути, який не чув мене навіть тоді, коли ми обидва – і я й він – були молодшими. Та я зібрався. Головне, дружина все розуміла, хоча діти мабуть що й ні. «Тобі треба поїхати, Джадсоне, - сказала Мерилін. – Не тільки заради Френ, перш за все заради себе самого».

jarrva 30.09.09 в 18:02

Я поїхав до аеропорту, купив квиток та спостерігав як три літаки злетіли без мене. Кожен раз я дзвонив Френ, щоб запитати як він. "Тобі потрібно поквапитись!, - відповідала вона. Було пізно по обіді, коли я сів у літак, що прямував до Спрингфілду. Коли ми приземлились, я зателефонував Мерилін. Проте, коли я набрав Френ, лінія була зайнята, тому щоб не марнувати часу, найняв машину для п'ятидесятимильної подорожі. Дорога була новою, хоча краєвиди місцевості були схожими на ті, де я виріс. Небо цього дня було ясним та усипане зорями, простягалось над пагористими схилами та тінню від гори. Світ жалю, смутку та неминучої смерті здавався таким далеким.

Elen 09.11.09 в 21:13

Я думав про свого батька, не того інваліда, яким він став, а того, що я знав, коли був маленьким хлопчиком. Він був дужим, різким чоловіком, фермером, який нікому нічого не винен. Якщо б Веслі жив, думалось мені, я б виріс з батьком, що лиш зрідка помічав мене. Можливо, я несправедливий. Я впевнений, так би сказала моя мати. Хоча вона завжди намагалась налагодити наші стосунки, заради неї, подорослішавши, ми робили спроби порозумітись. Це була вона, у те жахливе Різдво, після смерті Веслі...

Elen 09.11.09 в 21:37

Раптово, фари машини вихопили постать, що крокувала по дорозі. Я звернув убік та оминув її, проте я затремтів, і доки вирівнював авто, моє серце досі калатало, я кинув погляг у зеркало заднього виду на особу, яку щойно оминув. Вона досі залишалась на дорозі та махала мені рукою.

Elen 10.11.09 в 14:37

Без вагань, я зупинив авто та почав здавати назад. Коли ми порівнялись, я висунув голову з вікна та гукнув: "Геть з дороги! Я ледве тебе не збив!". Це був не чоловік. Особа виявилась молодою дівчиною, її волосся розвивалось позад наплічника на спині. Вона була без шапки чи рукавиць.

Elen 10.11.09 в 15:47

"Справді?" Її підборіддя було високо підняте. "Дивись куди їдеш." Потім раптово, майже провокаційно, "Гей, підвези мене до міста?" Не дочекавшись відповіді вона обішла машину, відкрила задні двері та сіла в авто скоріше, ніж я встиг заперечити.

Lollilelya 19.11.09 в 23:23

Коли я продовжив їхати і повернувся на дорогу, вона зняла рюкзак і кинула його на заднє сидіння. Тепер я міг добре роздивитись її обличчя і помітив, що віком вона була схожа на мою доньку, котрій було всього 14.

Lollilelya 19.11.09 в 23:29

"Куди ти направляєшся?" - спитав я, намагаючись звучати невимушено.

Lollilelya 19.11.09 в 23:35

"Комі це потрібно знати?"

Lollilelya 19.11.09 в 23:35

"Нікому. Не можу не дивуватися. Ти нагадуєш мені мою доньку."

Lollilelya 19.11.09 в 23:37

Що ж, на твоє щастя, я не вона.

Lollilelya 19.11.09 в 23:38

Далі ми їхали мовчки. Вона копирсалася у рюкзаку. Я ввімкнув радіо. Теперь машина наповнилась приємним звуком різдвяної мелодії.Я подумки перенісся від безпритульної позаду мене до моєї матері. Вона обожнювала Різдво, особливо музику. Потім я відчув як щось тверде і кругле натиснуло на моє плече.

Lollilelya 19.11.09 в 23:48

"Вимкни цю штуку," - наказала вона.

Lollilelya 19.11.09 в 23:49

Я вимкнув радіо, надто здивований, щоб злякатися. Де це дитя могло дістати пістолет?

Lollilelya 19.11.09 в 23:52

Тепер передай мені свій гаманець та пошукай ще щось цінне.

Lollilelya 19.11.09 в 23:53

"Для початку я буду вимушений зупинитися."

Lollilelya 19.11.09 в 23:54

"Добре, але без пустощів, чуєш?"

Lollilelya 19.11.09 в 23:54

Я пригальмував машину і заглушив мотор. Її пістолет був направлений в сторону мого правого вуха, поки я виліз із машини, зняв годинник та обручку, а також вивернув кармани пальто та шатнів. Я поклав речі на пасажирське сидіння. Їі рука тряслась, поки пістолет слідував за кожним моїм рухом. Я не боявся, що вона вистрілить навмсне, але встривожена, вона могла вистрелити випадково - а потім, коли я наблизився, щоб зачинити двері, я зміг роздивитися тремтячу зброю. Слабке світло від машини видало її секрет. Зброя була іграшкова.

Lollilelya 20.11.09 в 00:12

Я поривався вихватити її, сміючись, але погляд на її обличчі зупинив мене. Замість цього я закрив двері і почав рухатись вниз по дорозі.

Lollilelya 20.11.09 в 00:15

Вона закричала у слід: "Куди, чорт забирай, ти зібрався?"

Lollilelya 20.11.09 в 00:17

"Я подумав, ти захочеш забрати машину також"

Lollilelya 20.11.09 в 00:32

"Повернись", - казала вона, її голос зривався. "Я не вмію водити"

Lollilelya 20.11.09 в 00:33

Я повернувся і сів в машину. Пістолет знов уткнувся у моє плече. "Тепер їдь,"- наказала вона, - "і не намагайся знов надурити мене." Вона не плакала, але була близькою до цього.

Lollilelya 20.11.09 в 00:35

"Не користуйся кредитками."
"Замовкни і їдь"

Lollilelya 20.11.09 в 00:36

"Серйозно, вони тебе одразу видадуть. Тут близько двохсот готівкою та післязавтра ти зможеш продати годинник не менш як за сотню. Він старовинний та золотий"

Lollilelya 20.11.09 в 00:38

"Що з тобою?"

Lollilelya 20.11.09 в 00:38

"Просто намагаюсь допомогти. Одного разу я теж втік з дому. Це зовсім не весело."

Lollilelya 20.11.09 в 00:39

"Мені не потрібна твоя допомога"

Lollilelya 20.11.09 в 00:40

"Але тобі потрібні гроші. Далеко без них ти не втечеш."

Lollilelya 20.11.09 в 00:40

"Хіба я не знаю", - пробуркотіла вона. Через хвилину вона натиснула на мене пластмасовим пістолетом. "Ти це відверто про кредитки?" - спитала вона.

Lollilelya 20.11.09 в 00:44

"Присягаюся, вони того не варті. Мені доведеться заявити про їх викрадення"

Lollilelya 20.11.09 в 00:45

"А що стосовно годинника та інших речей?"

Lollilelya 20.11.09 в 09:18

" Якщо віддаси мені мою обручку та кредитки, можеш забрати гроші та годинник, будемо вважати це різдвяним подарунком."

Lollilelya 20.11.09 в 09:20

"Тобто?"

Lollilelya 20.11.09 в 09:21

"Я не буду дзвонити до поліції"

Lollilelya 20.11.09 в 09:22

"Ти ба, містер Санта Клаус власною персоною." В її голосі звучав сарказм, але давління на моє плече на мить послабилось, а потім вона знов тикнула мене. "Ти мене дуриш, але ти знаєш, що я тебе можу вбити."

Lollilelya 20.11.09 в 09:26

"Так, але це буде нерозумно," - сказав я. "А ти зовсім не схожа на дурну людину"

Lollilelya 20.11.09 в 09:31

Вона зітхнулала: "Мій батько так не вважає. А він-то знає напевне"

Lollilelya 20.11.09 в 09:34

"Батьки не завжди бувають праві. Мій батько.."

Lollilelya 20.11.09 в 09:34

"Забудь про батька."

Lollilelya 20.11.09 в 09:35

"Я не можу, - сказав я - Він помирає.

Lollilelya 20.11.09 в 09:35

Ось куди я їду. Востаннє побачити його перед смертю."

Lollilelya 20.11.09 в 09:36