Готовый перевод Night Watch / Нічна Варта: Розділ 1

Террі Пратчетт. Нічна варта

Почувши крик, Сем Вімс зітхнув, але перш ніж робити щось, закінчив гоління.

Він одягнувся в камзол та вийшов з будинку просто в чудовий пізній весінній ранок. Птахи співали в лиштві, бджоли гули в квітах. Проте небо трошки взялося хмарками та громовиці на видноколі погрожували дощем. Повітря на разі було задушне та важке. А в старому вигребі за возівнею садівника якийсь молодик чвалав убрід по воді.

Ну... скажемо так, чвалав убрід.

Вімс трохи позадкував і запалив сигару. Відкрите полум'я біля вигребу ввижалося йому не дуже гарною ідеєю. Падіння з даху проламало скориння.

- Доброго ранку! - щиро привітався він.

- Доброго ранку, ваша світлосте! - відгукнувся завзятий бредець.

Голос був тоном вищий, ніж очікував Вімс, і він зрозумів, що молодик у вигрібу є, власне, молодицею. Не те щоб він _зовсім_ цього не чекав - Гільдія Убивць була в курсі, що жінки рівні до чоловіків принаймні коли йдеться про убивчу вигадливість - але це дещо перемінило ситуацію.

- Здається, ми не знайомі? - запитав Вімс. - Хоча, бачу, ви мене знаєте. А ви...?

- Віґґс, сер, - сказала пловчиня. - Іокаста Віґґс. Така честь вас зустріти, ваша світлосте.

- Віґґс, еге ж? - посміхнувся Вімс. - Знаменита у Гільдії родина. До речі, можна просто "сер". Це не вашому таткові я одного разу зламав був ногу?

- Так, сер. Він просив, об я вам нагадала... - сказала Іокаста.

- А не замолоді ви для контракту на мою голову? - спитав Вімс.

- Це не контракт, сер, - відповіла Іокаста, повільно вигрібаючи.

- Та ну ж бо, пані Віґґс. Ціна за мою голову зараз щонайменше...

- Гільдійська рада відрочила контракт, сер, - сказала захекана пловчиня. - Вас викреслено з реєстру. Вони не приймають на вас заказів у теперішній момент.

- Чому ж це, бігме?

- Не можу сказати, сер, - відповіла пані Віґґс. Вперто борюкаючись, вона дісталася-таки краю ями, і зараз віднайшла, що цегла нова і покладена щільно, а до того ж слизька і не дає зачепитися руками. Вімс це знав, бо якось ввечері декілька годин витратив на те, щоб саме так і вчинили.

- То чого ж вас послали?

- Пані Банд послала мене заради вправи, - сказала Іокаста. - А ця цегла міцний горішок, еге ж?

- Так, міцний, - підтвердив Вімс. - А ви що, були нагрубіянили пані Банд останнім часом? Засмутили її чимось?

- О, ні, ваша світлосте. Але вона сказала, що я занадто самовпевнена і мені буде користь із додаткових практичних занять.

- А. Он воно як. - Вімс спробував пригадати пані Банд, одну з суворих учительок Гільдії Вбивць. Він, здається, чув, що вона була дуже завзята до практичних занять.

- Тож... вона, значить, послала вас убити мене? - спитав він.

- Ні, сер! Це лише вправа! У мене навіть немає жодного арбалетного болта! Я лише мусила знайти точку, з якої вас можна побачити, та доповісти про неї!

- І вона б вам повірила?

- Авжеж, сер, - Іокаста виглядала ураженою. - Гільдійська честь, сер.

Вімс глибоко здихнув,.
- Розумієте, пани Віґґс, за останні роки вже кілька ваших товаришів намагалися прикінчити мене. І, як ви мабуть зрозуміли, я від цього не в захваті.

- Я розумію чому, сер, - сказала Іокаста голосом людини, яка знає, що єдина надія на порятунок зі скрути полягає на доброзичливості того, хто не має для доброзичливості жодної підстави.

- А також вам мають сподобатися пастки, які тут налаштовані довкола, - вів далі Вімс. - Деякі з них напрочуд хитромудрі, повірте моєму слову.

- Я точно не очікувала, що ця черепиця зсунеться саме так, сер.

- Вона лежить на змащених рейках, - сказав Вімс

- Гарно придумано, сер!

“А деякі пастки скинуть вас у щось насправді смертельне, - сказав Вімс

- Отже мені пощастило попасти саме в цю, егеж, сер?

- О, ця також досить смертельна, - сказав Вімс. - _іноді_ смертельна. - Він зітхнув. Він справді хотів вселити в убивць страх божий, але... викреслили його з реєстру?
Не те щоб йому _хотілося_ бути застреленим особами в каптурах, найманцями його чисельних і різноманітних ворогів,
але він завжди дивився на це як на вотум довіри. Це показувало що він дратував багатих і пихатих, яких таки треба дратувати.

До того ж, Гільдію Вбивць було досить легко перехитрити. Воні мали чіткі правила, яким слідували цілком гідно, і це влаштовувало Вімса, який в деяких практичних справах не мав правил взагалі.

Отже, викреслили з реєстру, га? Єдиним, з ким вчинили так само, був лорд Ветинарі, Патрицій. Убивці розуміли політичну гру краще за будь-кого, і якщо вони знімали тебе з торгів, це значило, що твоя передчасна втрата не лише зіпсує гру, а зруйнує всю дошку...

- Я була б вам безмірно вдячна, якби ви витягли мене звідси, сер, - сказала Іокаста.

- Що? А, так. Даруйте, щойно вбрався в чисте. Але коли я повернуся до будинку, скажу камердинерові, щоб завітав сюди з драбиною. Як вам це?

- Красно дякую, сер. Приємно було познайомитися, сер.

Вімс попрямував до дому. Викреслений з реєстру? А це рішення можна оскаржити? Можливо, вони подумали...

Його окотила хвиля запаху.

Він глянув угору.

Над головою гілки бузкового куща покрилися цвітом.

Він витріщився.

Прокляття! Прокляття! _Прокляття!!_ Щороку він забуває.Та ні. Він ніколи не забуває. Він просто закинув спогади подалі, як старе срібло ховають, щоб не тьмяніло. І кожен рік вони повертаються, гострі та блискучі, і штрикають прямо в сердце. І саме сього дня, з усіх днів...

Він простягнув руку, яка тремтіла, коли він взяв бузкове гроно і обережно зламав стебло. Понюхав квіти. На момент застиг, дивлячись у нікуди. А потім обережно поніс бузкову гілочку до своєї вдягальні.

Віллікінс на сьогодні приготував офіційний мундир. Сем Вімс дивився на неї обонятно певний час - аж потім згадав. Вартовий комітет. Точно. Старий покоцаний панцир не згодиться, звичайно ж... Тільки не для Його Світлості Герцога Анкського, командира Міської Варти, сера Семюела Вімса. Лорд Ветинарі був дуже _довідним_ щодо цього, хай йому грець.

І хай йому грець іще раз, бо, на жаль, Сем Вімс розумів, про що тут ідеться. Він ненавидив офіційний мундир, але сьогодні він представляв собою дещо більше за себе. Сем Вімс міг ввалитися на нараду в покоцаному панцирі, навіть сер Семюел Вімс міг знайти засіб носити вуличний мундир повсякчас, але герцог... ото ж бо, герцог потребував трохи глянсу. Не личить герцогові приймати іноземних дипломатів, якщо в нього дупа звисає над штанями. Загалом-то навіть у старого Сема Вімса дупа ніколи не стирчала зі штанів, але якби й стирчала, через це не почалася б війна.

Старий простяга Сем Вімс не здався без бою. Він здихався плюмажів та тупих штанів у обтяг, та зрештою добився мундиру, який принаймні виглядав як чоловічий одяг. Але шолом був розцяцькований золотом, а зброяри от кутюр викували новенького сяйного панцира також із золотими цяцьками. Щоразу, вдягаючи його, Сем почувався класовим зрадником. Він ненавидів виглядати як один з тих йолопів у безглуздих розцяцькованих панцирях. Це робило його винним за належністю до злочинного угрупування.

Покрутивши в пальцях бузкову гілочку, він вдихнув п’янкий аромат. Так... все колись було інакше...

Хтось заговорив до нього. Він підвів голову та гаркнув:

- Що таке?

- Я спитав, чи все гаразд з її світлістю, - сказав камердинер, трохи ошелешений. - А з вами, ваша світлосте, все гаразд?

- Що? А, так. Ні. Гаразд. Тобто, з її світлістю також, дякую. Я заглядав до неї перш ніж вийти. З нею пані Зміст. Вона каже, що почнеться ще не зараз.

- Але все одно я розпорядився, щоб на кухні тримали гарчу воду напоготові. - сказав Віллікінс, допомагаючи Вімсові убратися в злочинний панцир.

- Так. Навіщо їм вся ця вода, ти не знаєш?

- Не знаю, ваша світлосте, - сказав Віллікінс. - Мабуть, краще не допитуватися.

Вімс кивнув. Сибіла доволі прозоро із тактовною делікатністю дала йому зрозуміти, що в даному конкретному випадку він не може стати в пригоді. І він мусив визнати, що відчув полегшення з цього приводу.

Він дав Віллікінсові бузкову гілочку. Камердинер взяв її мовчки, вставив у маленьку срібну мензурку з водою, яка збереже свіжість квітів годинами, та приладив до одного з ременів панцира.

- Час плине, чи не так, ваша світлосте? - сказав він, обтрушуючи Вімса маленькою щіточкою.

Вімс витяг з кишені свого годинника.
- Авжеж. Слухай-но, я заскочу до Ярду на шляху до Палацу, підпишу те, що потребує підпису, і повернуся якомога швидше, гаразд?

Віллікінс поглянув на нього з якоюсь некамердинерською турботою.
- Я певний, що її світлість пребуде у доброму здравії, - сказав він. - Звичайно, вона не... не...

- ...молода, - закінчив Вімс.

- Я б зазначив, що на літа вона багатша за більшість primi-gravidae, - згладив Віллікінс. - Але вона доброї статури, і в її родині традиційно було дуже мало складнощів у галузі народжування дітей.."

- Прийми - що?

- Матері-початківці, сер. Я певний, що її вельможність радше знала б, що ви ганяєте за шибениками, ніж витираєте дірку на килимі в бібліотеці.

- Сподіваюся, ви правий, Віллікінсе... Е... а, заждіть, у нас в старому вигребі плаває по-собачому одна панянка, Віллікінсе.

- Дуже добре, ваша світлосте. Я пришлю кухарчука з драбиною негайно. Повідомити Гільдію Вбивць?

- Дуже слушно. Їі знадобляться чистий одяг та лазня.

- Гадаю, шланг у мийниці буде придатніший? Принаймні, задля початку?

- Добре укметили. Приглядіть за цим. А зараз мені час.

Внимание! Этот перевод, возможно, ещё не готов.
Его статус: идёт перевод

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/49414/204004

Переводчики: morreth, yodzi