Готовый перевод Kim Harrington - Clarity / Кім Харінгтон - Чіткість: Три

Приблизно в той період, коли мами сидять біля дітей і розказують, звідки беруться діти, моя мама сиділа біля мене та мого брата і попереджувала, що нас чекає життя відлюдьків.

- Немає ніякої гарантії, що вас помітять даром, - сказала вона, збуджено потираючи свої руки.- Але, враховуючи те, з якої сім'ї ви походите, думаю, настав час сказати вам, чого очікувати.

Мої мама та тато походять з невеликого містечка в Беркшир Хілс, що в західному Массачусетсі, яке називає себе "спіритичною комуною". Всі жителі міста мають якісь паранормальні здібності, а найбільш обдарованим сім'ям рекомендується схрещуватись між собою, для того, щоб забезпечити сильні гени. Деякі шлюби організовують.

Мої батьки походять з "хорошого запасу", що означає, що дивакуватість розбавилась декілька поколінь тому. Я не можу передбачити, як моя змішана ДНК проявить себе. Єдине, в чому впевнені наші люди - це те, що розвиток здібностей пришвидшується в період статевого дозрівання.

Я завжди знала про дар своєї матері. Я не могла нічого приховати, навіть незначного. Коли я була маленькою, мама завжди знала, коли я брехала. Пері, який був на два роки старший і мудріший, навчив мене деяким блокуючим маму фокусам до того, як я могла потрапити у великі неприємності. Тож, коли мама розповіла мені і Пері, що в нас можуть бути особливі здібності, це не стало чимось дивакуватим для мене. Це був просто факт, як і інші успадковані нами ознаки.

Мама пояснила, що наш дар такий, як і інші таланти. Деякі люди народжуються з надзвичайним голосом або фізичними здібностями, тому їм потрібно лише практикуватись та розвивати ці таланти і вони просто розквітнуть. Так само і нам. Коли наші дари почали з'являтись, моя мама допомогла нам розібратись, навчитись та використовувати їх, так само, як її мати зробила для неї. Ми зрозуміли, яким був дар Пері, коли йому було дванадцять і він передав привіт мамі від бабусі. Те, що бабуся вже померла, стало першою відповіддю.

Коли мені було одинадцять, на батьківських зборах вчителька сказала мамі, що я доволі розсіяна і вона боїться, що я повністю не реалізовую свій потенціал. Більшість матерів були б занепокоєні.Моя ж була в екстазі. Вона повернулась додому і почала розпитувати мене, намагаючись дістатись до кореня проблеми. Я зізналась, що в мене проблеми. Мене постійно затягувало у марення, більшість з яких не мали ніякого сенсу для мене. Я навіть не здогадувалась, що це так проявляла себе моя здібність.

Моє перше видіння відбулось перед всім 6-тим класом. Після того, як Коді Роу повністю завалив легку математичну задачу на дошці, вчитель відпустив його і покликав мене спробувати. Я ненавиділа бути в центрі уваги, але поплелась уперед, як було сказано. Тремтячими пальцями я стерла неправильну відповідь Коді. Я відкрила маркер і зрозуміла, що мене відволікає сильний запах і відчуття двадцяти поглядів на моїй спині. Я закрила очі, сподіваючись заспокоїти нерви, коли зрозуміла, що забула математичну задачу, яку повинна вирішити. Я намагалась згадати її, коли до мене прийшла відповідь. Я написала її на дошці, все ще з закритими очима, а потім відступила, щоб поглянути на свою роботу.

Спершу почулось хихотіння, а потім голосний сміх, коли вчитель сказав мені сісти на місце. Я переписала неправильну відповідь Коді. Я була спантеличеною. Математика завжди давалась мені легко. Сидячи в безпечній зоні, за моєю партою, я знала, якою була правильна відповідь і не розуміла, чому написала щось інше. Я не розуміла, що "відповідь", яку вловив мій мозок, не була моєю, а була тою, що написав Коді декілька хвилин тому цим самим маркером.

Одного разу мама пояснила дар мені, вона допомогла контролювати його і я навчилась розрізняти, де реальність, а де видіння минулого.

Але тепер, стоячи посеред фойє, після того, як пішли Бінгхеми, я бажала, щоб ми були звичайною родиною зі звичайними родинними проблемами.

Мама була схвильованою. Вона була сердита на мене через те, що я вибовтала секрет пана Бінгхема, і порушила нашу політику "ніяких поганих новин". Мене занадто збентежило повідомлення про вбивство, яке сказала Міллі, щоб захистити себе.Я отримала свій нагоняй, перш ніж вона повернулася до Пері.

- Ти пришкандибав вчора додому після опівночі. Я чула тебе, - сказала мама, тикаючи пальцем у його груди.

- Тепер він дорослий чоловік, - сказала я, захищаючи його.- Йому вісімнадцять і він закінчив школу. Він може приходити після дванадцятої, у літню ніч, якщо захоче.

- Ні, якщо він так втомлений на наступний день, що ледь здатний зосередитися на роботі. Можливо це і сімейний бізнес, але це все одно робота! - буянила мама, розмахуючи руками.

Як на мене Пері був не надто втомлений. Мама про це дізналась, напевно, вловивши його думки. Але я не хотіла переривати її тираду, аби вказати на це.

- Це непрофесійно!, - кричала вона. - Ви обидва повністю непрофесійні!

Мама увірвалася на кухню, випадково розчавивши пакунок з їжею, який я залишила на підлозі, і яким розраховувала пізніше поснідати-пополоднювати. Пері пішов за не, а хвилиною пізніше повернувся, щось пишучи в своєму телефоні. Коли він закінчив, то взяв мене під лікоть і повів до вхідних дверей.

- Мама досягла точки кипіння, - сказав він, відкриваючи двері. - Їй потрібен час, щоб охолонути.

- Ми не можемо просто так піти, - сказала я. - Як же наступні зустрічі?

- Ти про ту, яку ми щойно сполохали? В нас є вільна годинка, дякуючи тобі.

Я простогнала і сховала своє обличчя в долонях. Я неохоче пішла за Пері до авто і сіла на сидіння пасажира.

Пері вирулив і приєднався до трафіку на шосе.

- Куди ми їдемо, - спитала я.

- Зустрітись з Нейтом в "Смакоті". Я вмираю з голоду. Плюс це дасть мамі час, щоб охолонути. Ми поїмо, поговоримо, а коли повернемось до наступної зустрічі, мама вже буде спокійною.
Я кивнула, розуміючи, що він правий. Ми їхали в повній тиші повз сувенірні магазини, поля з міні гольфу, піратської тематики, трояндові котеджі і односторонні миси, аж поки не дістались ресторану.

"Смакота" відкрилась років тридцять тому, як їдальня з самими сніданками. Після того, як туди додали велику обідню кімнату, місця на дворі та бар, тепер це був найбільш популярний заклад в Істпорті, де можна було поїсти та попити. Туристи любили суп. Місцеві любили бар. Діти любили гаряче морозиво. А підлітки любили тут тусуватись. Це був наш ПічПіт (згадайте Беверлі-хілс- прим.пер.), хіба що ми не носили дизайнерські речі не водили ферарі. Істпорт був далеко від 90210.

Як тільки ми зайшли, Нейт помахав нам від стенду і ми пройшли туди. Інтер'єр "Смакоти" був дещо аляпуватий. Пастки на омарів, підвішені до стелі. Якорі в кутках. Велетенські рибини на стінах. Фото глибинних уловів, хизувато вбрані в рамки. Ну, і звичайно, яскраві блакитні футболки "Смакота" для продажу. Туристи купувались на таке.

Пері посунув Нейта, а я сіла навпроти.

- Як справи, Клер? - спитав Нейт. Його надзвичайно зелені очі зблиснули і він посміхнувся.

- Йдуть помаленьку. - я кивнула на меню. - Що там виглядає добре?

Він підморгнув.
- Офіціантки.

Пері засміявся.
- От придурок.

Нейт Герік був найкращим другом Пері, скільки я себе пам'ятаю. Він жив нижчу вулицею і вони разом проходили крізь все: їх фазу Зоряних війн, фазу скейтбордінгу, пізнання дівчат. Але Нейт не був таким бабієм, як Пері, він був більш інтелектуальним. Нейт писав для шкільної газети і був настільки хорошим, що отримав можливість стажуватись в місцевій газеті цього літа. Він також мав їхати до коледжу восени, вивчати журналістику.

Я вважала, що Нейт такий самий друг мені, як і Пері. Я гуляла з ними ще частіше відтоді, як порвала зі своїм хлопцем. Я не мала власних друзів, але Нейт та Пері ніколи не змушували мене почуватись третім колесом.

Я подивилась меню, хоча до цього часу вже запам'ятала його. "Смакота" спеціалізувалась на свіжих морепродуктах, які я не дуже любила. Так, я живу на мисі і не їм морепродуктів. Це злочин, я знаю. Дякувати Богу, вони також подавали сніданки весь день, тому, коли підійшла офіціантка, я замовила декілька чорничних кексів і надіялась, що хлопці не замовлять нічого надто смердючого. Моя мовчазна молитва "не молюски, не молюски, не молюски", напевно, спрацювала, бо вони обоє замовили бургери і картоплю фрі.

- Ну, що сталось? - спитав Нейт у Пері.- Коли я покликав вас на ранній ланч, ти сказав, що ви були зачитані.

Пері вишкірився.
- У Клер був один з її моментів з-ноги-в-рот і це звільнило нас на годину.

- Мені пощастило, - сказав Нейт.

Я притулилась спиною до стенду.
- Рада, що моя нездатність тримати язика за зубами, звела вас хлопців докупи.

- Ви чули про вбивство? - спитав Нейт.

Я кивнула.
- Міллі ввірвалась посеред читання і розповіла нам. Доречі, а не повинен ти бути там і робити те, що роблять репортери?

- Збирати інформацію для історії?

- Ага.

- Я це і роблю. Ви побачите.

Відчинились двері і зайшов чоловік, якого я не бачила ніколи. Високий, широкоплечий, з засмаглою шкірою і чорним волоссям - він був красивим, як для старшого чоловіка. Як тільки я подумала про це, зайшов його молодий клон. Хода молодшого хлопця просякла впевненістю, а його тіло випромінювало жар. Він був вдягнений в джинси з низькою посадкою і чорну футболку, що облягала його мускулисте тіло. Пройшовши повз стенд, він подивився на мене своїми чорними очима і злегка посміхнувся. Я майже розтанула на власному стільчику.

- Доречі, про смакоту, - прошепотіла я.

- Він - причина, чому я тут. - сказав Нейт.

Я підняла брову.
- Я не знала, що ти один з таких, але в тебе хороший смак, хлопче.

Нейт закотив очі.
- Це - новий детектив Істпорту і його син.

Я кинула погляд над плечем і побачила, що вони сіли неподалік у кутку.

- Це якась шишка із Нью-Йорку, але він переїхав сюди, - сказав Нейт. - Його син у випускному класі цього року.

Новий красунчик в моїй школі. Добре.
- Як його звати, - спитала я.

- Детектива - Ентоні Тоскано. А його сина - Гебріел.

Гебріел Тоскано. Чорт. Навіть його ім'я було сексуальним.
- Що могло знадобитись шишці з великого міста в невеликому містечку? - спитав Пері.

Нейт знизав плечима.
- Дізнаюсь, коли поговорю з ним.

- Ось чому ти тут, - сказав Пері.

- Ага. У нашого нового детектива вже з'явились певні звички. Смажений сир і картопля на ланч кожного дня у ту саму годину, у тому ж ресторані.

- Чого ж ти чекаєш, - спитала я.

- Я дам йому поїсти спершу. Ніхто не хочу бути перерваним репортером, коли він голодний.

Згодом офіціантка принесла наші напої. Я вже збиралась зробити ковток коли, коли побачила, що щось плаває по її поверхні, не схоже на кубик льоду.

- Думаю, хтось плюнув в мій напій.

- Що? Не може бути, - сказав Пері.

Нейт посунув мій стакан до себе і заглянув туди.
- Чувак, це підстава! Хтось харкнув у твою колу. Хто таке міг зробити?

Наша офіціантка виглядала хорошою. Я не була знайома з кухарями у "Смакоті". Тоді до мене дійшло. Я повернулась і поглянула на іншу офіціантку, що прихилилась до бару. Вона помахала і її рожеві пластикові нігті зблиснули на сонці. Тіфані Деспозіто. Лекс Лютор для мого Супермена. Бридка відьма для Дороті. Малефісьєнта для моєї Сплячої красуні. Я не перебільшую.

Тіфані Деспозіто - королева Злісної трійці: Тіфані, Брук і Кендри. Всі троє - біляві, хоча лише Брук народилась такою. Вони є типовими злими дівчиськами і протягом шкільного року я була їхньою щоденною ціллю. Роками мене переслідувало знущання в дитсадку, різні прізвиська (здебільшого варіації на тему "чудила") і підколи. Але останнього року, з якоїсь причини, Тіфані посилила знущання і зробила їх більш особистими. Тепер же я дивилась на її плювок у мою содову.

- Сучка, - сказав Пері. - Хочеш, щоб я розібрався з нею?

- Ні, я сама впораюсь.

Я пройшла вперед і стукнула склянкою об бар з червоного дерева.

Тіфані фальшиво всміхнулась.
- Екстрасенс і медіум прийшли до бару. Екстрасенс сказав...

- Пішла ти.

Вона нахмурилась.
- В жарті було не так, Клер.

- Ти знаєш, куди можеш засунути свої жарти. Дай мені новий напій і постарайся, щоб цього разу він був без будь-який рідин з твого тіла.

Тіфані вилила колу і почала наповнювати склянку знову.

- Склянку також заміни.

Вона підняла очі на мене і, буркнувши, потягнулась до нової склянки.
- Як там Джастін? - спитала вона.

Я хотіла взяти один з перевернутих стільців за баром і видовбати їй очі. Але замість цього глибоко вдихнула і в думках намагалась заспокоїти себе. спокійно. Не опускайся до її рівня. Ти - дівчина вищого класу. Вона - психічний непотріб. Ти - краща з вас двох. Веди ж себе так.

Тепер я заспокоїлась.
- Я не знаю, як там Джастін і мені плювати на це.

- Правда?- сказала вона.- Я думала, він тобі небайдужий.
Вона що самовбивця? Тому вона провокує мене вбити її? Я зайнялась підставкою перед собою, щоб чимось зайняти руки, адже в цей момент вони хотіли обхопити її шию.

А тоді, зненацька, тіньовий спалах дістався мене. Тіфані, що брала замовлення і сварилась з дівчиною. На подив, не зі мною. Знову спалах - детектив Тоскано, що зайшов у "Смакоту" декілька хвилин тому. Тіфані крутила підставку між пальцями. Ту ж підставку, що була тепер в моїх руках.

Тіфані була наляканою.

Чому її налякав коп?

- Хей! Галактика викликає! Ти хочеш колу чи ні?

Я намагалась проігнорувати вереск Тіфан і втримати видіння, але воно розсіялось і зникло. Я вхопила нову склянку з її простягнутих рук.

- Я чула, що ти сварилась вчора, - сказала я.

Тіфані зблідла, чого я не думала колись побачити, адже її шкіра була покрита фальшивою засмагою. Вона нервово прокрутила завиток свого білявого волосся навколо пальця.
- Де ти чула таке?

- Неважливо, де я чула це, - скориставшись можливістю, я додала,- Але це досить соковиті чутки, враховуючи, ким вона була.

Обличчя Тіфані позеленіло і я зробила крок назад, частково очікуючи крику стріляти, в стилі екзорцизму, з її роззявленого роту. Але вона примружила очі і нахилилась до мене.
- Відійди від мене, - проричала вона.

І тоді все стало ясно. Її страх детектива. Вона сварилась з дівчиною, яку вбили вчора. І вона не хотіла, щоб детектив Тоскано дізнався про це.

Я відійшла від бару, радіючи своєму знанню. В мене був козир проти Тіфані Деспозіто. Я могла катувати її цим. Витягнути це на світло. Тримати над її головою днями і, навіть, тижнями.

- Жаль, що ти більше не з Джастіном, - сказала вона мені в спину. - Він такий миленький. І так класно цілується.

Це стало моїм лімітом.

Я повернулась і жбурнула свою нову колу їй в голову. вона скрикнула і змахнула руками, коли рідина потрапила їй на обличчя і вниз - між велетенських цицьок. Вона відкинула своє липке волосся від очей і проричала:
- Ти мені заплатиш за це.

Я злегка всміхнулась і побрела до двох Тоскано, які дивились всю цю виставу з розважливими усмішками на їх обличчях.

- Ви новий детектив? - спитала я старшого Тоскано.

Він кивнув. Або його рот був надто повний французької картоплі, або він був надто наляканий мною, щоб говорити цієї миті.

- Бачите Тіфані Деспозіто, ту мокру офіціантку? Вона посварилась з дівчиною, яку вбили. Вчора, у цьому ресторані. Ви повинні розпитати її зараз. Я б не дала їй і шансу піти додому і помитись. Думаю, вона надто ненадійна.

Я пішла назад до свого столику, сіла і вгризлась у кекси, щаслива, як дитя на Різдво. Нейт і Пері дивились на мене в тиші декілька секунд.

Потім Пері сказав:
- Мабуть, ти краще б пустив мене.

Нейт похитав головою.
- Неа. Вона сама все добре зробила.

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/51950/220235

Переводчики: ryno08, Lynna