Готовый перевод Kim Harrington - Clarity / Кім Харінгтон - Чіткість: Чотири

Найкращим влітку було те, що не треба ходити до школи, будучи далеко і правління тиранії Тіфані і моєї щоденної дози переслідування. Найгіршим же було те, що я була прикована до сімейної справи.

Я повинна була радіти, що ми були зайняті влітку. Зустрічі значили гроші, а ми потребували грошей. Ну, ви знаєте, для життя і решти. І в мене не було якихось особливих планів на літо. Але іноді я уявляла, що є однією з тих дівчат без зобов'язань.Що я вільна провести все літо на пляжі. Або зачинитись в кімнаті на день, просто слухати музику і нічого не робити. Прості речі, яким радіють звичайні дівчата.

Після того, як ми з Пері повернулись з "Смакоти", решта читань проходили без перешкод. І мама, як прогнозував Пері, чимось заспокоїла себе. Вона навіть дозволила мені поспати наступного дня, що було їй не властиво. Дарованому коню в зуби не заглядають, тому я поспала аж до 11 ранку. Прийнявши душ, я вдягла свою стандартну літню уніформу - денімові шорти і чисту білу футболку. Я вдягалась консервативно, особливо порівнюючи з моєю мамою. Я вдосталь привертала поганої уваги, будучи екстрасенсом.

Коли я нарешті спустилась сходами, то побачила маму, що швидко пройшла фойє.

- Мам, ти рознесеш все, - сказав Пері, вийшовши з кухні з чашкою чаю в руках.

- Що сталось? -спитала я, потягуючись.

Мама взяла чашку у Пері, сіла на диван і зробила ковток чаю.
- Наші дві наступні зустрічі були скасовані.

- Чому?- спитала я, сідаючи у своє улюблене м'яке крісло. Ранкову газету я розклала на колінах.

- Туристи тікають, - сказала мама і її голос здригнувся.- Слово про вбивство і вони відмовляються і безпечно прямують додому. Липень - наш найбільш зайнятий місяць. Якщо в липні не буде туристів, ми не зможемо заплатити за рахунки взимку.

Пері кинувся до неї і потер її плече.
- Не панікуй, мамо. Послухай мене. Ось що станеться. - Його голос був спокійним і трошки владним. - Деякі запанікують, так. Але більшість туристів залишиться. І ти ж знаєш, як ці речі кояться. Дев'яносто дев'ять відсотків, що це був божевільний член родини, або щось таке. Не якесь особливе вбивство. Як тільки новину оприлюднять, люди зрозуміють, що вони в безпеці. І решта літа пройде, як звичайно. В найгіршому випадку наша справа прикриється на два дні. Ось так.

- Він правий, мамо, - сказала я, з вдячність дивлячись на Пері.
Дар екстрасенса, звичайно, був хорошим, але іноді я думала, що найкращим даром Пері було вміння заспокоювати маму.

Вона кивнула і глибоко вдихнула.
- Так, в цьому є сенс.

Я була не проти скасувань. Було такою рідкістю просто почитати книгу декілька годин на пляжі.Я фантазувала про те, як проведу решту дня, коли відкрила газету і моя щелепа майже зустрілась з підлогою.

Ціла сторінка картинок з екстрасенсорними кліше: карти таро, сузір'я, криштальна куля, свічки. Там писалось:

Мадам Маслов,

екстрасенс з міжнародним авторитетом,

приїхала до Істпорту!

Що приховало ваше майбутнє?

Зустріньтесь з Мадам Маслов сьогодні,

щоб дізнатись про ваше завтра. 118 Рігсдейл Роуд, Істпорт, МА

Дзвоніть за номером нижче!

Мій шлунок впав. Це не добре. Зовсім не добре.

О, ні, - слова вислизнули раніше, ніж я могла зупинити їх.

Мама відчула щось, що могло схвилювати, поспішила і втислась в крісло разом зі мною. Я знітилась, чекаючи її надмірної реакції. Я притиснула свої лікті, а вона задихнулась. Потім вона підняла руки догори в безмовному жесті "чому саме я?". Зрештою, вона встала і почала обмахуватись, швидко дихаючи.

- Що це?- спитав Пері.

- Мадам Маслов, - сказала я, закотивши очі.- Новий екстрасенс в місті.

Мама сказала на газету, як на щось брудне і огидне.
- Ціла сторінка! Ціла! Сторінка!

Пері взяв газету з моїх рук і прочитав її.
- Сто вісімдесят Рігсгейл? Це ж вниз по вулиці. Це ж там, де книгарня Андреа.

- Була, - виправила я.

Це була доволі перспективна нерухомість, прямо на тротуарі. Декілька місяців тому орендна плата піднялась і Андреа не могла собі більше дозволити платити, тому зачинилась. А пам'ятаю, як моя мала жаліла її.

- Спочатку Андреа втратила місце, а тепер і ця фальшива артистка. Мадам Маслов вчасно приперлась, - сказала мама.

- Давай не будемо робити поспішних висновків, про законність її дій, - сказав Пері.

- Вона каже, що бачить майбутнє, - сказала я, хитаючи головою.

Це було не добре для бізнесу. Перш за все, люди краще б слухали про їхнє майбутнє, ніж слухали те, що робимо ми, тобто те, що вони вже і так знають. По-друге, майбутнє побачити не можливо, а тому маслов була шахрайкою. А коли когось обманює екстрасенс, вони починають вважати, що всі екстрасенси фальшиві. Шахраї завдають нам шкоди.

- Давай не будемо панікувати, - сказала я, намагаючись запобігти глобальному маминому психозу. Я вирячила очі на Пері і показала головою на маму, кажучи йому застосувати його магію.

Він швидко зрозумів і поклав свою руку на плече мами.
- Ось що ми зробимо. Я поїду в Стаплс і попрошу копі-центр зробити кольорові флаєри для нас. Потім розповсюджу їх містом і попрошу людей виставити їх в мережу. Щось таке велике, як це, ми не можем дозволити, але ми можем зробити 5 доларову знижку на флаєрах.

- 5 доларову знижку? - мама балансувала на межі.

- Це все тимчасово, - продовжив Пері. - Ми поставимо двох тижневе обмеження там, щоб покращити бізнес на короткий термін. Ми ще не програли жодного клієнта Мадам Маслов і повинні упередити це, поки не почалось.

Мама повільно кивнула, обдумуючи ідею Пері. Телефон задзвонив і Пері підскочив, щоб взяли його.

- Читання родини Ферн, - сказав він. - Ні, ми не робимо.- Він насупився.
-Ви впевнені?- він зробив паузу на довгий час. - Гаразд, тоді до побачення.

Він повільно повернувся.
- Наша зустріч о третій була скасована.

- Чому? - спитала я.

- Тому що ми не бачимо майбутнє, а Мадам Маслов бачить. Вони відмінили зустріч, щоб піти до неї.

Мама підняла руки.
- Ось це і воно! Я збираюсь до Філа.

- Що він зробить? - спитав Пері.

- Я не знаю! - закричала мама, хапаючи ключі від машини з гачка на стіні і відкриваючи двері. Пері поглянув на мене.
- Я маю зробити флаєри. Ти підеш з нею? Останнє, що нам потрібно, то це щоб мама сходила з глузду і влаштовувала сцени у мерії.

Я була згідна з ним, а тому наздогнала маму, ковзнувши на пасажирське сидіння її Пріуса, за мить до того, як вона почала виїжджати на дорогу.

Філ Тісдел був давнім другом моєї мами. Він змінив багато робіт у місті, протягом багатьох років, а в даний час був обраний міським головою. Філ був трошки закоханий у мою маму, і спостерігаючи, як вона наносить помаду, дивлячись у дзеркало заднього виду, я думала, що вона планує використати цей факт на свою користь.

- Я не розумію, чому тобі необхідно їхати зі мною, Клер. Мені не потрібна нянька.

Я збиралася заперечити це, коли згадала, що мама може читати думки і ймовірно вирвала кожне слово з мого мозку, поки вела машину.
- Я просто хочу допомогти, мамо.

Я пішла за нею вгору по бетонних сходах до важких дерев'яних дверей мерії. Будівлі було близько ста років. Зовні вона мала вигляд церкви, яка була відремонтована в щось інше. Усі міські офіси були розташовані всередині. З східного боку було побудоване додаткове крило приблизно 10 років тому, в якому розміщувалася поліцейська дільниця.

Ми взлетіли по сходах і увірвалися в офіс міського голови. Філ сидів за столом, усипаним паперами, обидві його руки стискали лису голову у відчаї.
- Я тут вирішую, що робити з собачими ліцензіями, - сказав він.

- Гаразд, я можу прийти пізніше, - сказала мама.

Упізнавши її голос, він підвів голову.
- Ох, Старла Ферн! Я не знав, що це ...хм...якби я знав, що це ти зайшла.. хм...чим я можу допомогти тобі? - Він завершив свою незграбні слова широкою посмішкою.

Мама попрямувала до столу, її довга спідниця зметнулася, а її рожева блузка прекрасно сиділа на її фігурі. Я не можу звинувачувати Філа через його почуття до мами. Вона виглядала фантастично, як на свої сорок. Вона була у формі. В її вогняно-рудому волоссі було лише декілька сивих пасм і воно розсипалося по плечах легкими кучерями, коли вона нахилилася над столом.

Неприроднім гортанним голосом вона сказала:
- Я сподівалася, що ти допоможеш мені у вирішені деяких питань.

Зрозумівши, що він ймовірно буде більш схильний до порушення правил заради мами, якщо мене не буде поруч, я повільно позадкувала до входу з офісу. І врізалася в когось.

- Вибачте, - зойкнула я, обертаючись, щоб опинитися лицем до лиця з Гебріелем Тоскано. Гарячий син нового детектива. Після декількох приголомшених моментів, я зрозуміла, що мої руки й досі лежать на його грудях, після нашого зіткнення. Я прибрала від нього руки.

Вибач, - тупо повторила я.

- З тобою все гаразд? - запитав він. Довгі вії обрамляли його темні очі. Його чорне волосся було розпатлане, і він був вбраний у футболку і джинси, такі ж як і вчора. Але такий безтурботний стиль робив його ще більш схожим на модель Abercrombie.
- Ага, просто незграбна, - нарешті відповіла я.- Що ти тут робиш?

- Я працюю тут.

Я почервоніла.
- Із своїм батьком?

- Ага. Я дослідник.

- Га? - Це був якийсь мені незрозумілий сленг?

- Це мій титул. Це частина програми навчання правоохоронних органів. В основному я на побігеньках, приношу каву і кручуся навколо свого батька, але це буде непогано виглядати в моєму резюме для коледжу. Я хочу навчатись у відділенні криміналістики. Наступного літа, коли мені буде вісімнадцять, я зможу бути сезонним офіцером.

- Круто. - Я уявила його в формі. Скажемо так, картинка була... апетитною.
- Що ти робиш в міському офісі, а не в поліцейському відділку. - запитала я, намагаючись звучати як професіонал.

- Ох. - Він зневажливо махнув рукою. - Мер хоче поговорити з моїм батьком і мною про якусь безглузду ідею свого сина.

Я втримала вдоволену посмішку. Сином мера був мій колишній хлопець - Джастін Спелман. А просто поглянувши на нього, Гебріел вже був з тих, хто мені подобається.

- Але я радий, що врізався в тебе - додав він посміхаючись. - В прямому і переносному сенсі.

- Справді? Чому? - я нервово стиснула свої руки за спиною.

- Я хотів подякувати тобі, за ту наводку, що ти дала моєму батькові в ресторані вчора.

Я пожвавилася.
- Ти про Тіфані Деспозіто? Твій батько її допитав? Вона замішана?
- На жаль, вона не сильно допомогла. Вона сперечалася з жертвою через якісь дрібниці, але її алібі беззаперечне.
Він вигнув одну брову і з легкою напівусмішкою додав:
- Але незважаючи на те, що ми нічого не дізналися, я скажу, що дивитися на те, як ти жбурнула содовою в неї, поки що було найцікавішим моментом на цьому тижні. Я провів з нею лише невелику кількість часу, і схоже, що це було заслужено.
Він - розкішний і одразу відчув неприязнь до Тіфані. Дякую тобі, Всесвіт, за те, що прислав цього хлопця в моє містечко.

Він перемістив свою вагу так, ніби збирався вже йти, отож, я ляпнула перше питання, яке прийшло в голову, щоб змусити його залишитися:
- Чому ви захотіли полишити Нью-Йорк і приїхати в Істпорт?

І я одразу захотіла пнути себе, тому що це звучало як образа. Я додала:
- Не те, що я припускаю, що твого батька було понижено або ще щось. Я люблю Іспорт. Я виросла тут. Тут чудово.
Ох, просто замовкни, Клер!

Він всміхнувся.
- Ну, чутки швидко поширюються в таких містечках як це.
Ох, ні. Він думає, що я розпитувала про нього. Тепер він подумає, що я сталкер.

- Ми пробули в Іспорті недовго, але... - Він нахилився ближче, і я вдихнула його запах - суміш мила, шампуня, і чогось чарівного ... хлопчачого.- Мені подобається тут вже. Дуже.

Я почала гадати, на що був би схожий його поцілунок, і мусила себе зупинити і думати про щось інше. Я знала, що почервоніла і з виразу його обличчя розуміла, що він насолоджувався моїм дискомфортом.

- Побачимося. - Він пішов геть, потім зупинився. - Доречі, як тебе звати?

- Клер.

- Клер, - повторив він. - Мило.

В горлі пересохло. Серце тріпотіло в грудях. Це було несподівано. Після розірвання стосунків з моїм першим і єдиним хлопцем, я, значною мірою, змирилася з життям без побачень, поки я не поїду з міста. Але тут був гарячий хлопець, який фліртував зі мною. Це була незвідана для мене територія.

Гебріел махнув рукою, коли спускався сходами, і я мигцем побачила татуювання, що виглядало з-під рукава його футболки. Я намагалася вгадати, що це було. Колючий дріт, що обвивав його біцепс? Можливо готична троянда?

Хтось голосно прочистив своє горло, убиваючи мить моєї фантазії. Я розвернулася і побачила маму, що стояла і шкірилася, як дитина з секретом.
- Ти отримала щось, що ти зможеш використати проти мадам Маслов?- запитала я.

- На жаль, ні. Вона має усі потрібні дозволи. Адреса і досі в комерційній зоні. Філ нічого не може вдіяти.

- Чого ж ти всміхаєшся? - Одразу, як слова вилетіли з мого рота, я здогадалася.
- Як довго ти тут стоїш? - Я сподівалася, що вона не підслуховувала моїх непристойних думок про Гебріела.

Вона прикрила рот рукою, щоб придушити сміх.
- Мама, ти повинна припинити слухати! Це не ввічливо.

Вона поплескала мене по руці.
- Звичайно, дорога. Але тільки якщо ти скажеш, що означає його тату, після того як з'ясуєш.

Через чотири зупинки мама відлучилась, щоб знайти новий шампунь, про який вона прочитала в якомусь блозі хіппі. Повністю натуральний, не випробувався на тваринах, не запаковувався в країнах, які їй не до вподоби,зроблений з екстракту якогось листка на якійсь горі. Поки вона купувала, я розважала себе в авто, розробляючи план як спустошити пляшку , наповнити її дешевим шампунем і почекати, чи вона помітить різницю. Звичайно, як тільки мама повернулась до авто, з пакетиком в руці, вона сказала мені не докучати своїми дитячими іграми.

Як не цікаво мати маму телепата.

Ми повернулись додому вже по обіді. Ми припаркувались на алеї і побачили Пері на ганку, який фліртував з дівчиною в короткому топі, відрізаних шортах і на роликах. Пері розказував історію, розмахуючи руками, а дівчина аж зігнулась від сміху, стукаючи рукою по коліну. Коли ми з'явились, він повернувся до серйозної частини історії. Дівчина сказала:
- Бідненький, - її губи опустились, а пальці пройшлись по шраму на його брові.
Цікаво, що за історія була на цей раз. Врятування собаки від койота? Грабіжник, що грабував стареньку? Справжня історія включала спускання сходами. Сходи перемогли.
- Де ви були?- спитав Пері, як тільки ми піднялись сходами.

- Шукали світовий шампунь, - сказала я. - Хто твоя подружка?

- Мене звати Джінні, - сказала вона тоненьким голоском, подавши груди вперед. Думаю, їй було близько шістнадцяти, і точно не ботан. - Я на відпочинку зі своєю сім'єю, їхала повз ваш будинок і спіткнулась. Пері допоміг мені з моїм бо-бо.
Вона показала на подряпину на коліні, завбільшки з поріз від паперу.

- Це і є мій брат, - сказала я. - Рятує світ і по дівчині за раз.

Замість в'їдливої відповіді, Пері вишкірився.
- У нас клієнт в кімнаті для читання.

- Чому ти відразу не сказав, - спитала мама.

- Він хоче читати тільки з Клер, - Пері знову підозріло вишкірився.

- О, - сказала мама, - тоді я прийму душ і випробую новий шампунь.

Мама піднялась нагору, а я на хвильку завмерла перед зачиненими дверима кімнати для читання. Для нас не було чимось незвичайним, коли викликали тільки одного з нас. Іноді клієнти повертались з чимось особливим в думках і потребували лише Пері або мене. Я тихенько постукала і відкрила двері з широкою посмішкою, готова привітати нового клієнта. Посмішка швидко згасла і я не могла втримати слів, що вирвались з мого рота.

- Здоров, придурок.

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/51950/220236

Переводчики: ryno08, Lynna