Готовый перевод Kim Harrington - Clarity / Кім Харінгтон - Чіткість: Дев'ять

Мій сон був наповнений нічними страхіттями. Я продовжувала повторювати сцену вбивства Вікторії в моїй голові раз за разом. Я вертілась в ліжку. Повернувся отримати ще? Повернувся отримати ще? Повернувся отримати ще?

Ось що я знала. Вікторія Хаппел була мертва. Вона була застрелена в голову після сексу з моїм братом. Коли він пішов, хтось зайшов до кімнати. Вікторія вирішила, що це був Пері. Але це був не він, просто не міг бути.

Тому що Пері не вбивця.

Я мовчки повторювала це як мантру в темній кімнаті, поки намагалась змусити себе піти спати.

В наступному моєму сні я заблукала в лісах, не розуміючи куди йти, втомлена настільки, що мене засмоктало в лісову підстилку. Я не рухалась, коли комахи кусали мене. Я не кричала. Не прокидалась. Тому що в сні я знала, що просто сплю, і маленькі тваринки, які кусали та гризли мене просто були відображенням сумнівів, які їли мене. Сумнівів щодо Пері.

Я дивлюсь новини. Читаю статті. В більшості випадків останнім, кого бачать з жертвою є вбивця. Але Пері був моїм братом. І в мене не було причин думати про це. Крім того, він клявся мені, що коли лишав Вікторію, вона була ще живою. А Пері ж ніколи не бреше? Хор комах сміявся над моєю наївністю.

Я думала про всі ті історії, які він говорив дівчатам, про шрам та інше. Брехня звичайно, але невинна, лише щоб привабити. Він бреше дівчатам, які неважливі для нього. Він не бреше мені, відповіла я. Ти ж сама сказала це. Дівчата йому неважливі - скандували сумніви. Він закінчує з однією і переходить до іншої. Вони одноразові. Їх життя не важливі. Замовкніть! Мій голос настільки голосно пролунав в лісі, що я прокинулась і підскочила в ліжку.

Я прокричала слова вголос.

Мама ввірвалась і двері відскочили до стінки.
- Все гаразд? - вона спантеличено оглянула кімнату. - Що ти ще робиш в ліжку?

Я поглянула на будильник. Була десята ранку.

- Вибач, мамо. - я потерла очі- Я вже встаю.

- Ти бачила брата сьогодні?

- Ні, а що?

Мама зітхнула і стиснула руки.
- Він знає, що ти зайнята в поліцейському управлінні і пообіцяв, що працюватиме весь день. Це буде напружений день. Буде феєрверк вночі на пляжі. В нас багато замовлень, багато бізнесу. Перший замовник вже чекає, а Пері підвів мене.

Я виштовхнула з голові всі жахи, пов'язані з Пері. Я не могла думати про це зараз.

Я відкинула ковдру і спустила ноги з одного боку ліжка.
- Я можу побути на читаннях з тобою.

Мамине обличчя посвітліло.
- Справді? Ти не проти? Я знаю, що ти зайнята.

- Без проблем. Гебріел мені ще не телефонував. - Я встала і потягнулась.- Дай мені п'ять хвилин.

В мене не було часу прийняти душ, тому я сполоснула обличчя холодною водою і зібрала волосся у хвостик. Натягнула сіру футболку і темні шорти та додала трохи блиску на свої губи.

Я поспішила сходами вниз, загальмувавши лише тоді, коли побачила ранкову газету. Вона була складена на кавовому столику і майоріла заголовком "Декілька зачіпок в смерті підлітка". Я підняла її і поглянула на фото Вікторії Хаппел. Хоча я бачила її смерть у своїй голові, але я ніколи не бачила її обличчя. Мої видіння йдуть з точки зору самої людини.

Вікторія не виглядала як звичайна вісімнадцятирічна дівчина. Вона була по-модельному гарна, з довгим темним волоссям, добре сформованим тілом, карими очима, які виглядали старшими, більш зрілими з приманливим поглядом у них. У кутику її рота був натяк на посмішку, а я була наповнена жалем через неї. Вона більше не посміхнеться.

Мама покашляла з кімнати для читань. Я поклала газету і поспішила. Оздоблення вже було встановлено: приглушене світло, м'яка музика, запалені свічки. Клієнт - дівчина трохи старша за мене - сиділа прямо, коли я ввійшла. Вона виглядала так, ніби потребувала душу і цілого нічного сну. В неї могла бути ніч гірша, ніж моя.

- Я не змогла знайти сина, - сказала мама, - але моя дочка приєднається до нас.

Дівчина повільно кивнула, її очі спостерігали.

- Як тебе звати? - спитала мама.

- Джоні. - сказала вона, ледь прошепотівши. Її довге коричневе волосся звисало, закривши, немов завіса, половину її обличчя. Вона взялась за надкушений ніготь. Всі решта були обкусані до шкіри.

- Як ти дізналась про нас? - спитала я.

- Я бачила ваші флайєри в місті. Нещодавно я втратила подругу. - Вона пожувала губу, вирішуючи скільки сказати нам. - Я тут тому що хочу знати чи вона ненавидить мене.

Від фрази "втратила подругу" я покрилась гусячою шкірою.

- Ви посварились, - сказала мама.

Очі Джоні поглянули на маму.
- Як ви дізнались? - а потім вона почервоніла. - А, екстрасенси, точно. Вибачте. Я просто... думаю, я не очікувала, що це правда.

- Чому ж ти прийшла? - спитала я.

Вона знизала плечима.
- За невеликим шансом, що це правда, я думаю. А якщо ні, тоді, напевно, це допомогло б поговорити.

Я могла зрозуміти таке.
- Мій дар працює таким чином, що я повинна тримати об'єкт.
Вона енергійно закивала, вийняла щось зі своїх кишень і передала це мені. Я піднесла це до свічки. Це було намисто з підвіскою, що звисала знизу. Половина серця і декілька літер, що сформували б "кращі друзі", якщо їх з'єднати з рештою. Мої очі метнулись до шиї Джоні і знайшли іншу частину.

Я поклала підвіску в долоню і відкрила свій розум почуттям та вібраціям, які йшли від неї. найбільш недавніми бути сум та злість.

- Ти зрадила подругу, - сказала я, відкривши очі. - А тепер вона мертва.

Одинока сльоза прокотилась щокою Джоні.
- Це моя вина. Вікі померла через мене.
Вікі.

Ми з мамою обмінялись поглядами, які говорили "Ага, та сама Вікі". Мій пульс зріс. У цієї дівчини могли бути всі відповіді, які ми шукали.

- Я не бачу яким чином це твоя вина. - сказала я Джоні.

Дівчина навіть не піднімала очей, коли швидко почала говорити.
- Якби не я, то вона навіть не була б тут. Вона... віддалилась або щось в тому роді. Думаю, вона приїхала сюди, щоб втекти. Втекти від мене і від того, що я зробила, - слова виходили плутаними. - Якби всього цього не сталось... вона б була жива тепер.

- Почни спочатку. - Я потерла пальцем підвіску і ім'я прийшло до мене. - Почни з Джоеля.

Очі Джоні наповнились чимось схожим на страх.
- Ви отримали це від намиста?

Я повільно кивнула. Джоні сіла далі у своєму кріслі.
- Джоел був хлопцем Вікі. Ми всі ходили в школу разом. і випустились цього року. Але він... зрадив її. Зі мною.

Класика. А для чого ще потрібні найкращі друзі? Але хоча б видіння, яке в мене було, коли я тримала мобільник Вікторії, набуло сенсу. Я згадала злі слова, які сказала Вікторія: Ну, він не хоче тебе більше. Йому потрібна я.

- Я почувалась винною за це, - продовжила Джоні. - Сказала йому, що збираюсь розповісти їй.

Вона зупинилась і мама вловила те, чого вона не хотіла казати.
- Він розізлився.

Джоні кивнула.
- Він штовхнув мене до стінки. Пошкодив мені руку. Сказав, щоб я нічого не говорила. А правда в тому, що я не мала наміру казати Вікі про те, що ми зробили. Я не хотіла зробити їй боляче або втратити нашу дружбу.

- Тоді чому ти погрожувала розбазікати? - спитала я.

- Щоб налякати його. Може він би сказав їй сам або просто кинув її.

- Ти хотіла, щоб вона знала, але була надто безвольною, щоб самій сказати, - сказала я.

Мама стисла моє коліно під столом і я зрозуміла, що була близькою до правди. Ми ніколи не хотіли завдати шкоди клієнтам, якими б мерзенними вони не здавались

- Ви праві, - сказала Джоні. - Вона найкраща подружка, яка в мене була і погляньте, що я зробила з нею. Вона заслуговувала на краще, ніж були ми з Джоелем.
Плечі Джоні затряслись, а лице закрили руки.

- Але ти набралась сміливості, щоб сказати їй, - сказала мама. Джоні шморгнула носом і підняла обличчі до нас.
- Я хотіла, щоб Джоел пішов з її життя після такого. Якщо він штовхнув мене, то хто зна, що б він зробив з нею, якби вона порвала з ним.

Мої думки дуже швидко змінювались. Може Джоел бачив Вікторію з Пері того вечора і вбив її через ревність. Раптово мене огорнуло полегшення. Тому що Пері не робив цього і тому, що Джоел не вбив мого брата також, а не лише одну Вікторію.

В кімнаті на декілька митей запанувала тиша. А тоді Джоні продовжила:
- Я хотіла, щоб вони порвали. Вікі зрозуміла, що він зраджує їй і в ніч, перед тим, як вона поїхала, вони сильно посварились. Вона сказала, що все скінчено. Я повинна була тримати рот на замку. Але я зрозуміла, що це все надто довго продовжувалось і світ повинен знати. Я сказала, що Джоел гуляв саме зі мною.

- Як вона сприйняла новини? - спитала я.

- Вона збожеволіла. - Джоні провела пальцями по намисту на шиї. - Саме тоді вона віддала мені назад половинку намиста. Сказала, що ми більше не друзі, і не будемо більше ніколи. - Плечі Джоні важко опустилися.- Вікі покинула місто. Я вважала, що можливо після довгих вихідних, вона трохи заспокоїться, а коли вона повернеться ми знову поговоримо. Можливо налагодимо стосунки. Тепер ми ніколи не зможемо поговорити.

- Вона дійсно приїхала сама? - запитала я.

- Я так думаю. - Джоні знизила плечима. - Хоча, це дійсно не схоже на неї.

Вона когось знала тут? - запитала мама.

- Нікого про кого я б знала, але...

Я нахилилася вперед.
- Але що?
- За тиждень до того як усе зруйнувалося, я відчула, що Вікі щось приховує від мене. Я була параноїком, так що я припустила, що вона склала два і два, і здогадалася про мене і Джоела. Але вона дійсно не знала про це. Отож... можливо вона приховувала від мене щось інше.

- Джоел знав, що вона приїде сюди? - запитала я.

- Ні, але про це було неважко дізнатися. Її мама сказала мені куди вона поїхала.

- Може він приїхав сюди і ...

- Вбив її? - закінчила за мене Джоні. - Ймовірно. Я не знаю більш нікого, хто міг би. У неї не було ніяких проблем з кимось іншим. Просто найгірша у світі удача і недалекоглядність. Подивіться, кого вона вибрала собі хлопцем і найкращою подругою.
Вона витріщилася у стіл.
- Дурепа.

- Тобі потрібно поговорити з поліцією, - сказала я. - Розказати про все, що ти знаєш.

Вона відштовхнулася на спинку стільця.
- Ні. Я не хочу бути втягнутою в це.

Я гадала, чи зможу її умовити, але один погляд мами сказав мені все, що мусила знати. Мама читала її думки прямо зараз і усі вони були про рейс на літак.

Хоча Джоні не могла кинути все. Їй треба було поговорити з поліцією стосовно Джоеля. Перш ніж вони дізнаються про Пері і спрямують свою уваги на нього.

Я раділа тому, що Гебріел і я обмінялися номерами телефонів для роботи. Я прослизнула своєю рукою під стіл і почала набирати йому повідомлення.

СКАЖИ КОПАМ ПРИБУТИ ДО МОГО ДОМУ. НЕГАЙНО!

Мама запропонувала Джоні склянку води, яку та проковтнула за хвилину. Я затримувала її трошки довшим і приємнішим видінням, яке стосувалося намиста.
- Я бачу тебе і Вікі. Ви одягнені однаково, в білі сорочки і чорні краватки-метелики. Ви шепочете і смієтеся.

- Ми офіціантки, - сказала Джоні, й досі використовуючи теперішній час для своєї загиблої подруги. - Ми працюємо на модних вечірках та тому подібному в місті. Платять непогано, до того ж ми добре проводимо час.

Здавалося Джоні була задоволена чути такі спогади, але виглядала й досі неспокійною. Вона підвелася щоб йти.

- Повертайся знову, якщо захочеш інше читання, або якщо тобі треба буде просто поговорити, - сказала мама, проводжаючи її до фойє.

А потім відчинилися двері і Ентоні та Гебріел Тоскано увійшли в двері. Темні очі Гебріела були сповнені занепокоєнням, і я зрозуміла, що моє повідомлення було занадто туманним. Він напевно подумав, що я потребую допомоги.

І він рвонув сюди сам, а не прислав когось.

Я змусила не думати себе про це, або як гаряче він виглядав у цю мить, і зосередилася на головному- на Джоні.

- Детектив Тоскано, - сказала я до батька Габірела. - Дякую, що прийшли.

Джоні зробила гігантський крок назад.

- Джоні тут, - сказала я до Гебріела, - щойно закінчила читання. Вона була найкращою подругою Вікторії Хаппел. Вона хотіла аби я зателефонувала Вам, і вона могла розповісти те, що вона знає. Особливо про колишнього хлопця Вікторії.

Джоні втупилась на мене, явно у люті, через те, що я обдурила її. Я почувалася трошки винуватою. Але вона зрадила свою найкращу подругу. Принаймні, це вона могла зробити. Повідомити важливу інформацію поліції займе декілька хвилин. Потім Пері буде очищеним і все на цьому закінчиться. Джоні теж зрадіє, що я змусила її робити правильні речі.

Детектив Тоскано м'ягко взяв Джоні за руку.
- Ми швиденько поговоримо у дільниці, і тоді Ви підете у своїх справах.

- Ага, звичайно, - пробурмотіла вона.

Перш ніж вони пішли Гебріел обернувся до мене.
- Ти можеш зі мною пообідати в "Смакоті" через годину? Я поговорити про деякі речі.

Немає проблем, - відповіла я, дивуючи, що то за "речі", і сподіваючись, що то не стосується Пері.

Мама зачинила двері після того, як вони пішли, і опустилася на диван, важко зітхнувши.

- Я ж правильно зробила, що покликала Гебріела і його батька сюди, так? - запитала я. - Я маю на увазі, Джоні не збиралася розкривати усе те, що вона знала. Вона збиралася зникнути, тому що дуже егоїстична для того, щоб приділити час.

- Вона збиралася зникнути, - сказала мама киваючи. - Безумовно вона не хоче вплутуватися в розслідування. Вона не хоче розмовляти з поліцією. Безумовно вона не хоче розповідати їм про Джоела, але не через те що вона егоїстка.

- Тоді ж чому?

- Тому що вона боїться.

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/51950/220261

Переводчики: ryno08, Lynna