Готовый перевод Kim Harrington - Clarity / Кім Харінгтон - Чіткість: Десять

Першим, що я зробила, коли зайшла в "Смакоту", це просканувала місце на предмет знаходження злих офіціанток, але дякувати Богу Дешева Хвойдочка не працювала. Я знайшла Гебріела на його звичайному місці. Його очі спершу засяяли, коли він побачив мене, а потім він знову змусив себе нахмуритись. Я сіла навпроти нього.
- Про що ти хотів поговорити зі мною?

Цього разу він нахмурився щиро.
- Ніякого "привіт" або "як пройшов твій день"?

Я зрозуміла, що він хотів пропустити цю недовгу розмову, адже, вочевидь, не міг витримати мене. Я знизала плечима і взяла меню.

Після декількох хвилин мовчання Гебріел прочистив горло.
- Вчора в офісі мера я помітив, що ти знайома з його сином, Джастіном. Ви двоє близькі?

- Ні.
Я точно не збиралась розповідати цю історію Гебріелу.

- У вас є історія?

Що це було? Спершу він поводив себе так, ніби зацікавився мною. Потім дізнався, що я екстрасенс і ставився до мене, як до злочинця. Тепер же ревнував до Джастіна. Непослідовні почуття? Я опустила меню.
- Чому твій батько не захотів працювати зі мною над справою? Чому він змусив тебе? І чому ти так не любиш екстрасенсів?

Він стиснув губи.
- Це особисте.

- Так само, як і моя історія з Джастіном.
Я знову підняла меню.

Ми сиділи в тиші, поки офіціантка не взяла замовлення, закривши обличчя меню. Я дістала телефон з кишені шортів і написала Пері. Де він був? Не те щоб я була невдоволена роботою - те читання дало нам найбільшу зачіпку. Але на Пері не було схоже так підставити маму, не сказавши і слова.

Особливо враховуючи те, що відбувалось з ним.

Офіціантка принесла наші напої і я зробила великий ковток своєї содової.
- Як там справи з Джоні? - спитала я через мить.- Вона розповіла твоєму батьку про Джоела, хлопця?

- Так, він тепер головний підозрюваний. Як тільки його знайдуть, йому поставлять запитання.

Я повинна була сказати очевидне.
- Ти маєш подякувати мені та моїй мамі за те, що поговорив з нею. Джоні вже збиралась тікати. Вона не хоче брати в цьому участі.

Він потер підборіддя.
- Я думав про це. Ти б подумала, що кращий друг, особливо з почуттям вини, захотів би допомогти.

Я збовтала напій соломинкою, кубики льоду дзвякнули об скло.
- Мама сказала, що Джоні боїться Джоела.

- Вона сказала це твоїй мамі?
Сказала? Не зовсім те слово, яке б я використала, але якщо ми хотіли провести обід без сварок, я не збиралась казати йому, що мама вловила це з думок Джоні. Дякувати Богу я була врятована прибуттям нашої їжі. Гебріел вкусив свій сендвіч, а я полила соусом з маленької пластикової чашки свій салат і продовжила розмову.

- Що ще нового в справі?

Він зробив паузу на хвильку, дожовуючи.
- Виявилось, що в "Смакоті" є камера спостереження, розміщена в кутку будівлі напроти автостоянки.

Я майже вдавилась власним салатом. Ця плівка показала б Пері, який йшов поряд з Вікторією.
- Правда?

- Вони встановили її роки тому, коли мали проблему з неправомірним використанням сміттєвого бачка. І ніколи не оновлювали її. Вона доісторична. Вони все ще використовують відеокасети. - Він похитав головою на таку лажу з технологічним оновленням. - Менеджер міняє плівку кожен день і зберігає її протягом місяця. Звичайно в них немає плівки з тієї ночі. І, враховуючи що офіс не замикається, не захищається і неприбраний, вони навіть не знають чи її викрали, чи просто не туди поклали.

- Це дуже погано, - сказала я мляво.

Він кивнув, знову жуючи.
- Але ми дізнались, хто був у кімнаті над жертвою. Колись чула про хлопця на ім'я Вільям Ровлінсон?

- Біллі?
Чому я не здивувалась? Я поклала свою виделку. Я не думала про Біллі з того моменту, як ми зустрілись біля магазину, але саме ім'я цього придурка позбавляло мене апетиту.

Гебріел кивнув.
- Я вирішив, що ти знаєш його. Менеджер мотелю сказав, що він місцевий і забіяка.
- Біллі і його кращий друг - ідіоти. Я здивована, що вони змогли закінчити школу цього року. Що ще сказав менеджер про нього?

- Він зняв цю кімнату на ціле літо і нещодавно почав працювати як робочий персонал в мотелі.

- Рада чути, що він хоча б не паразитує на своїх батьках. Думала він буде жити вдома до сорока років.

- Ти його не любиш.

Я знов побовтала соломинкою.
- Давай не будем про це. Я не шокована тим, що він продірявив підлогу, щоб дивитись за тим, що відбувається в ліжку знизу.

- Ти думаєш він тому зробив цю дірку?

- Він - збоченець. Навіщо тоді ще? - Я зробила паузу. - Чекай, ти підозрюєш його?

- А ти не думаєш, що він може вбити когось?

Я задумалась на мить. Я знала цього хлопця ще з дитячого садку. Я його ненавиділа, але все ж таки.
- Не знаю. Він звісно забіяка. Але вбивство? Думаю, все може бути.

А тоді я зрозуміла, що якщо поліція затримала Біллі, а Біллі міг бачити Пері в мотелі тієї ночі... і міг розказати це копам.
- Що він сказав про дірку, коли ви затримали його? Він був в кімнаті тієї ночі? Він бачив когось там з жертвою? - нервово спитала я.

Темні очі Гебріела вивчали моє обличчя.
- Є щось, чого ти не кажеш мені?

- Звичайно ні.
Я поклала руки на стегна.

Гебріел дивився на мене ще мить.
- Поліція була б рада запитати в Біллі ці питання, але, на жаль, ніхто не може знайти його. Менеджер мотелю не бачив його від суботнього ранку, коли він працював над несправною вентиляцією.

- А вбивство сталось ввечері в суботу. То його ніхто не бачив відтоді?

- Поліція питала в мотелі і його батьків вдома. Ніхто не бачив його.

- Знайдіть хлопця на ім'я Френкі Крідон і ви знайдете Біллі. В них одні мізки на двох. Вони не можуть жити один без одного.

Гебріел засунув руку в кишеню і вийняв звідти складений папірець.
- А що на рахунок цього сьогодні?

Він підсунув його через стіл і я розгорнула. Це був флайєр про феєрверки сьогодні.
30-тий Істпортський фестиваль феєрверків

на міському пляжі!

Ніч музичних розваг,

ігор, їжі, феєрверків та святкування.

- Ти хотіла б піти? - спитав Гебріел.

- Більшість місцевих годять туди кожного року.

- То є шанс, що ці двоє будуть там?

Я знизала плечима.
- Є.

- Давай підемо туди.

Я засумнівалась.
- Разом?

- Якісь проблеми з цим?

Він потеплів у відношенні до мене? Може він змінював власну думку, повертаючись до першого враження? Або просто потребував, щоб я впізнала Френкі. Так, мабуть останнє, Клер. Перевір своє его.

Я всміхнулась.
- Ніяких проблем. Давай зустрінемось в мене вдома. Ми можемо піти звідти.

Коли Гебріел знову занурився у свою їжу, я нишком перевірила власний телефон. Ніякої відповіді від Пері. Де він міг бути? Він ніколи не відлинював від роботи, від домашнього заробітку.

Ще одне пояснення з'явилось в моєму мозку. Я похитала головою. Він би не втік. Нізащо.

Лише з почуття провини.

За п'ять хвилин до зустрічі я стояла у бюстгальтері та трусиках. Три версії одягу були розкиданими по спальні. Я відкинула чорний топ і шорти-хакі як занадто простий варіант. Кинула світлий сарафан на ліжко - не підходить. Відкинула тісну мінісукню - розпусно. Що, до біса, я робила? Я перепробувала купу вбрання? Я намагалась вразити хлопця, який вважав мене скаженою білкою?

Я зітхнула і взяла сарафан. Мені не можна носити червоне, але блідий рожевий таки йде до мого волосся. Він був не дуже красивим, але зручним. Я працювала сьогодні, а не чіпляла хлопців. Особливо нікого конкретного.

Дякувати Богу, Гебріел запізнився на п'ять хвилин, і до того часу, як він постукав у двері я закінчила з помадою і всунула ноги у сандалі. Я відкрила двері.

- Надіюсь я не змусив тебе чекати... - його голос стих, коли він відверто розглядав мене.

- Що? - Спитала я, поклавши руку на стегно.
Він блиснув диявольською посмішкою.
- Маленька рожева сукня. Ти виглядаєш мило.

Що мені здавалось огидним, для нього було милим. Цікаво, що б він сказав про тісні сукні. Мої очі також оглянули його. Він вдягнув джинси і сорочку Yankees. Він не виділявся на фоні місцевих, але змушена визнати, він сміховинно добре підібрав сорочку. Його коротке темне волосся було вологим, ніби він щойно прийняв душ. Я відчула, що моє обличчя зашарілось, тому відвернулась.
- Заходь.

Він зупинився і роздивився фойє.
- Я був тут лише хвилинку, коли ми прийшли за Джоні. В мене не було часу оцінити це місце. - Він зробив паузу. - Не те, на що я очікував.

- А чого ти чекав? Що ляльки вуду будуть звисати з стелі?

Він посміхнувся.
- Мабуть, одна маленька для мене.

- Вона схована під моїм ліжком.

Він м'яко засміявся і пішов до великого переднього вікна.
- Мабуть добре жити так близько до набережної та пляжу.

- Зазвичай так. Хоча ночі, подібні до цієї, можуть бути голосними. Тисячі людей якраз перед твоїм двором.

- І в тебе не має вибору, крім як піти туди кожного року, так?

- Так, але в мене ніколи не було місії. - Я потерла руки одна об одну. - Може підемо?

- Ага. Бери свій телефон. Я вважаю, що нам варто прогулятися і пошукати цього хлопця або його друзів.Той, хто знайде його першим може зателефонувати або написати повідомлення іншому.
Я дала Гебріелові фото Біллі і Френкі, яке я роздрукувала, взявши з чиєїсь сторінки на Фейсбуці, отож тепер він мав уявлення кого шукатиме. Мама вже пішла дивитися на феєрверки, а Пері був й досі поза зоною досяжності, тож я зачинила двері, після того як ми вийшли.

На пляжі було галасливо. Усюди були сім'ї, хихикаючі групки підлітків, парочки на ковдрах, бродячі групи чоловіків і жінок, що придивлялися один до одного. Багато було місцевих, але й добра половина туристів. Гебріел і я пройшли повз кіоски із дражливими запахами: бургерами на грилі і хот-догами, італійськими ковбасками, піццою, солодким льодом, морозивом, кренделиками.

Гебріел сказав:
- Я міг би витратити всю ніч на їжу.

- Не зараз. Після того, як я відстежу Біллі Ревілсона, ти зможеш винагородити чимось смаженим.

Він застогнав.
- Будь ти проклятий, голос розуму. Добре, давай розділимося і розширимо територію пошуку.

Я кивнула і повернула вліво, проходячи повз велику трибуну, де грав шкільний гурт. Я намагалася виглядати розслабленою, і в той же час шукати Біллі та Френкі у цьому морі облич. Я протиснулася крізь групку, жуючих гумку дівчат, я упізнала в них старших дівчат з моєї школи.

- Він такого не сказав!

- Так, сказав! І ти не повіриш, що сказала вона!
Будь ласка, хто-небудь скажіть мені, що я не буду такою ж докучливою, якщо матиму подруг.

- Звичайно будеш.

Я розвернулася навкруги і ледь не вляпалася обличчям в солодку вату. Я посунула фіолетову хмаринку цукру і поглянула на матір. Вона була одягнена в білу, з короткими рукавами селянську блузку і клаптеву спідницю.

- Ти повинна припинити слухати мої думки без мого дозволу, мамо. Це не круто.

Вона відірвала клаптик солодкої вати і вклала його мені до рота, аби я замовкла.
- Я зробила це ненавмисно, Клеріті. Я прогулювалася уздовж, слухаючи натовп.

- Нарила щось цікаве?

- Насправді, так. Той синок детектива, не може припинити зиркати на твої ноги. Він у захваті від маленької рожевої сукні, що на тобі. Настільки, що через це злий на себе. - Вона похитала головою.

Я почервоніла.
- А часом ти не нарила щось важливе?

- Щось на зразок людини, яка йде і думає: "Я убивця Вікторії Хаппел"?

- Саме так.

- Ні, так мені не пощастило. Але дорогенька, люди не прогулюються, думаючи про свої найбільші секрети увесь час. Вбивця може стояти поруч мене і усе, що я змогла б почути від нього це те, що він хоче купити курку-гриль.

- Ти бачила Біллі Ровлінсона чи Френкі Крідона? - запитала я.

Відраза скривила її рот.
- Ні. Чому ти розшукуєш цих негідників?

- Можливо, Біллі свідок у нашій справі. Або ж підозрюваний.

- Я буду тримати свої очі і мозок відкритими.

Дякую. - сказала я. - Продовжуй насолоджуватися вторгненням у конфіденційність людей.

Мама поцілувала мене у щоку і попрямувала далі. Люди почали займати місця на пляжі, щоб подивитися феєрверки. Я протиснулася через масу ковдр і шезлонгів, бурмочучи вибачення, коли я наступала на край ковдри або чиїсь ноги. Я почула, як хтось викрикнув моє ім'я, кинула погляд убік і побачила Нейта, що йшов до мене. Він був похмурим, зовсім не схожий на звичного себе.

- Де твій брат?

Ти теж його не бачив сьогодні? - запитала я, відчуваючи укол страху.

- Ні, і він повинен був зустрітися зі мною, щоб ми могли прийти сюди разом, але він не прийшов. Він мій звідник. Як такий сором'язливий хлопець як я, без допомоги звідника, зможе познайомитися з гарною дівчиною?
Нейт посміхнувся, але я спохмурніла. Мало того, що Пері підставив маму, так тепер ще й Нейта. Це не мій брат. Не той Пері якого я знала.

Я не хотіла вірити своїм відчуттям, що щось негаразд, отож начепила фальшиву посмішку на лице і запропонувала Нейту руку.
- Я буду твоєю звіднею на декілька хвилин. Давай пройдемося.

Він засміявся і обгорнув мою руку навколо своєї. Ми наблизилися до секції більш орієнтованої на родини. Гігантський місяць, що хитався, здавалося був найпопулярнішим атракціоном, на додаток там були ігри у карнавальному стилі, де діти могли витрачати 20 батьківських доларів, щоб виграти м'яку тваринку, яка коштує лише долар.

- Ти бачив Біллі Ровлінсона чи Френкі Крідона сьогодні ввечері? - запитала я Нейта.

Нейт почухав голову.
- Можливо я бачив Френкі. Я не певен.

Я випросталася.
- Ти пам'ятаєш де?
- Ні, вибач. Здається це важливо. У чому справа?

Я розмірковувала, як багато я можу йому розповісти.
- Ах, нічого серйозного.

Він посміхнувся.
- Значить так і буде.

- Що? - невинно запитала я.

- Ти пані Настав-час-допомогти-поліції і ти не можеш більше брататися із своїм самотнім другом репортером.

- Впіймав мене. - я підморгнула.

- То як там працюється з офіцером "Ням-ням" - Саркастично додав він.

- Ти не захочеш знати - Я поворушила бровами.
Нейт несподівано залишив свою звичну безтурботну поведінку і став серйозним.
- Будь обережною з ним Клер.

Я відпустила його руку.
- Що ти маєш на увазі?

- Говорять дещо про нього і його батька...

- Клер. - пролунав голос позаду мене. Не Нейт, але теж знайомий.

- Я піду. - сказав Нейт, задкуючи. - Якщо ти побачиш того вилупка, скажи йому, що я сердитий на нього, через те що він мене кинув.

Я розвернулася.

- Вилупка?- запитав Джастін.

- Так, ти не один такий у місті. Хто ж знав?

Він всміхнувся. Кожного разу, коли я намагалася зробити йому боляче, він просто всміхався. Мені треба старатися краще.

- Ти виглядаєш прекрасно сьогодні, - сказав він, оглядаючи мене знизу догори. - Ти одягала цю сукню весною на пікнік. Пам'ятаєш, це був перший теплий день в сезоні...- Його голос стишився.

- Ти любиш віддаватися спогадам, Джастін, але у мене є робота, яку я маю зробити.
Я спробувала піти геть, але він м'яко схопив мене за руку. Закохана пара насупилася на нас, оскільки їм треба було відірватися один від одного, щоб обійти нас.

- Пробач Клер. Я не знаю скільки ще разів мені потрібно сказати це. Скількома різними способами довести це. Але мені шкода.

- Вибачення не змінять минулого.

- Я знаю це, але я сподівався...

- Сподівався на те, що ми будемо знову разом? Повернемося туди звідки починали. На те, що я зможу дивитися на тебе, і не думати про тебе і Тіфані?

Голосно задзвенів дзвінок, як чоловік змахнув молотком вниз у грі на міцність. Його дівчина несамовито заплескала в долоні. Він простягнув їй свій приз, білого плюшевого ведмедика, і був винагороджений поцілунком.

Джастін опустив свої очі додолу.
- Ні, я знаю, що це не можливо. На даний момент, я просто сподіваюся, що ти припиниш мене ненавидіти.

Я трішки розм'якла.
- Знаєш, я не ненавиджу тебе, - прошепотіла я.

Вітер здійняв пасмо волосся над моїми очима, і він заправив його за моє вухо, його пальці на мить затрималися на моїй шиї, перш ніж опустилися. Частина мене хотіла пробачити його. Та частина мене, що хотіла повернути усе як було. Я ніколи не була такою щасливою, як з ним. Я подивилася у його глибокі блакитні очі.

- Ось ти де!

Джастін і я відсахнулися один від одного, зачувши гучний голос Гебріела, наче двоє дітлахів упійманих на сексі.
- Як справи? - запитала я, виштовхуючи момент з Джастіном з моїх думок.

- Я писав тобі. Ти не відписала. Я хвилювався.

Хвилювався? Через мене? Я витягнула мобільний з сумки.
- Вибач, я не чула рингтона.

Габріел поглянув на Джастіна.
- Ей.

Джастін кивнув.
- Ей.

- Є який слід Біллі чи Френкі? - я запитала в Гебріела.

- Ні. - Він озирнувся навколо. - Я також сумніваюся, що вони будуть стирчати тут з п'ятирічними. Що ти робиш?
Ох, просто маю напружений, ніяковілий і емоційний момент із своїм колишнім. Нічого особливого.
- Джастін зупинив мене. Я прямую туди. - Я вказала на ділянку пляжу, де хлопці кидалися м'ячем туди-назад. - Цю сторону я ще не перевірила.

- Гаразд, - сказав Гебріел. - Я збираюся перевірити громадську кімнату відпочинку.
Але замість того щоб піти, він чекав, його погляд переміщувався від мене до Джастіна, і назад.

- Я дам вам повернутися до роботи, - сказав нарешті Джастін, усвідомлюючи натяк.

Ми втрьох вирушили в різних напрямках. Я оглянула натовп навколо невеликого багаття, мої очі сканували обличчя за обличчям, освітлені мерехтливим світлом полум'я. Хлопці, які грали у футбол, перестали і тепер потягували пиво з охолоджувача. Я потихеньку підійшла до них. Тут був глибший пісок, не твердий і упакований, як на карнавальній ділянці. Я скинула свої сандалі і пішла, несучи їх у руці.Натовп хлопців витріщався на, коли я пройшла повз. Я робила усе можливе, щоб вивчити усі їхні обличчя, без того аби вони подумали, що я задивляюся на них. Ні сліду Біллі чи Френкі. Я поквапилася, почувши брязкання пляшок і чоловічий сміх позаду мене.

Я переступила через пару, що лежала на ковдрі, кому дійсно було потрібно зняти номер. Я відвела очі, помітивши як Стівен Клейворт махає мені. З обох боків від нього були його батьки - Сесіль та Далас, сидячи так правильно, як тільки можна на шезлонгах. Стівен жестом показав аби я підійшла, але я прикинулася дурепою і продовжила йти. У мене не було часу на те, що він збирався сказати мені.

- Клер!

Господи. Я зупинилася і обернулася. Не злякавшись мого ігнорування, Стівен поплентався по піску до мене, вдягнений в сорочку і шорти кольору хакі.

- Здоров, - сказав він, як тільки підійшов ближче.

- Мені дуже шкода, Стівен, але я не можу зупинитися, щоб поговорити. Я декого шукаю.

- Коли ми поговоримо, я допоможу тобі. Як щодо цього?

- Ти знаєш Біллі Ровлінсона і Френкі Крідона?

- Звичайно, але навіщо тобі...

Я перервала його:
- Це ті кого я шукаю, тож якщо ти хочеш поговорити, то повинен іти поруч і допомогти мені дивитися.

- Згода, - сказав він, перестрибуючи через якусь ковдру, щоб не відстати від мене. - Слухай, я хотів вибачитися за мою поведінку на тротуарі. Це був не я. Я випив небагато.

Я чула занадто багато виправдань останнім часом.
- Вибачення прийняті.
- Це був важкий рік. - Потім він ткнув себе в лоб. - Б'юся об заклад, я проповідую, як в хорі.

- Що ти маєш на увазі? - запитала я, мружачись на деякі тіні під тротуаром.

- У тебе теж був важкий рік. Це жахливо, те що Джастін зробив з тобою. - Він похитав головою. - Але бути кинутим у той час, коли він збирався зробити тобі такий подарунок, це так уразливо. - Посміхнувся він. - Хоча він упевнений, що заслужив це.

- Про що ти говориш?

- Про те, що він обманював тебе.

- Ні. "Кинутим у той час, коли він збирався зробити такий подарунок". Що це означає?

Уже засмагле на сонці обличчя Стівена виглядало червоним у місячному сяйві.
- О, я припускаю, що він ніколи не добирався до тієї частини. Я допустив, що ....

Я згадала той вечір, коли я довідалася, що Джастін зрадив мені. Він казав, що в нього є для мене сюрприз. Але потім я доторкнулася до куртки і все інше сталося так швидко.

- Який подарунок? - запитала я.

Він подивився додолу, на пісок, і розкидав його навколо своїми лоферами (прим. пер. лофери - (у перекладі з англ. «Loafer» — нероба) — це чоловічі або жіночі туфлі без застібок або шнурівки з довгим язичком, круглим носком і перемичкою (або пензликом) на підйомі стопи)

- Стівен, - рішуче сказала я, в моїй найкращій імітації його матері.

- В передвиборчій компанії мого батька був хлопець. Його завданням було крутитися навколо Гаррі Спеллмена в надії, що він облажається, і ми могли б засняти це на відео.

Я роззявила рота.
- Серйозно? Це гидко.

- Це політика, Клер. Все це справедливо і все таке. Крім того, це була ідея мого батька, а не моя. - Стівен почухав шию. - У всякому разі, наш хлопець слідував за Гаррі і Джастіном до ювелірного магазина. Джастін взяв каблучку для заручин. Ту, що зроблена на замовлення. Він сам розробив дизайн.

Раптом мені стало важко дихати. Я хотіла, щоб пісок поглинув мене, але не могла навіть зігнути коліна. Це так було схоже на Джастіна - самому спроектувати каблучку. Вона, напевно, була в його кишені, коли він зайшов і я потягнула його за піджак. Якби я цього не зробила... якби не дізналась про Тіфані... я би стрибала до неба лише від думки про каблучку. Це б стало однією з найбільш щасливих митей мого життя. Я б зараз носила її.

- Мабуть, мені не варто було нічого казати, - сказав Стівен з тривогою в очах.

- Все нормально, - збрехала я. - Це все в минулому. Зі мною все добре.

Він позадкував, напевно наляканий, що я збираюсь заплакати.
- Я піду назад до батьків, поки феєрверк не почався. Я знову вибачаюсь за мою поведінку вчора.

Я кивнула і помахала йому, рада знову лишитись сама, щоб хоча б віддихатись.

- Це що година милосердя? - налетів на мене Гебріел. - Кожного разу, коли я знаходжу тебе, ти розмовляєш з різними хлопцями. Може попрацюєш? Може замість фліртування з кожним тут ти пошукаєш тих хлопців, заради яких ми тут?

Моя голова повернулась до нього, а в очах, вочевидь, з'явилось що таке, що він зробив крок назад.

- З тобою все добре? - спитав він.

- Це залежить не від мене. Закінчив зі своєю поблажливою доганою? - До того, як він зміг відповісти, я продовжила, показуючи на нього пальцем. - Спеціально для тебе - я говорила зі всіма, питаючи чи вони не бачили Біллі чи Френкі. Я подумала, що багато очей нам знадобляться. Я не зупинялась, щоб побалакати про погоду.

Він підняв руки, захищаючись.
- Вибач! Вибач. Охолонь.

Я відвернулась і моя злість згасла так само швидко, як і загорілась, замість неї знову лишився сум.

Гебріел повільно підійшов до мене і м'яко поклав руку на плече.
- Щось сталось. Що?

- Це особисте, - прошепотіла я і скинула його руку, незважаючи, що якійсь маленькій частині мене це сподобалось.

Він почекав декілька хвилин.
- Я не думаю, що цих хлопців треба шукати тут. Між нами двома - ми повністю оглянули весь пляж. Я закінчую з ніччю і почну все з новими силами зранку. Вони повинні з'явитись.

Я погодилась, попрощалась і дивилась, як Гебріел йде. Але навіть такий хороший знак не покращив мені настрою. Я могла лише думати про обличчя Джастіна, коли він заходив тієї ночі. Він був такий радий мене бачити, з дурною посмішкою і сюрпризом в кишені. І мій дар зруйнував все.

На мить я подумала, а чи не було б краще, якби я не дізналась про його зраду. Це була п'яна помилка. Він жалкував про неї. Цього б не сталось знову. Якби я була звичайною дівчиною, а не екстрасенсорною потворою, я б не отримала видіння. Я б прийняла його каблучку. Ми б все ще були разом. Я була би щасливою. Ні, я просто обманювала себе.

Саме Джастін був винними. Він - зрадник. Якби я не дізналась екстрасенсорно, то Тіфані неодмінно сказала б мені, виплюнувши просто в обличчя. Нічого б не змінилось. Я б все ще була одна і зла.

Я почала прямувати додому, дотримуючись тіней на набережній, сподіваючись, що ніхто більше мене не перепинить, щоб поговорити. Мене дістали розмови, дістали думки. Я просто хотіла спати.

І саме тоді рука схопила мене за шию і потягнула під пірс.

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/51950/220262

Переводчики: Lynna, ryno08