Готовый перевод Kim Harrington - Clarity / Кім Харінгтон - Чіткість: Тринадцять

- Я і справді думала, що він винен, - сказала я набурмосившись, коли ми підіймались сходами до вхідних дверей будинку.

- Не переживай, - мама погладила моє плече. - Детектив Тоскано знайде справжнього вбивцю. Він - запальний. Він ніколи не заспокоїться, поки не отримає те, що хоче. О, привіт, милий. - сказала мама.

Пері стояв біля кімнати для читання з блідим обличчям і запавшими очима. Здається, сон таки не порадував його своєю присутністю.

- У нас відвідувач, -сказав він. - Але я не дуже добре почуваюсь, тому не зміг, - його голос забринів.

- Не хвилюйся, - я підскочила до нього. - Наскільки я знаю, Гебріел мене не потребує сьогодні. Йди нагору, в ліжко. - Я підштовхнула Пері до сходів, щоб він вийшов з зони маминого радару.

- Ти не заперечуєш, сонечко? - спитала мама.

- Зовсім ні, - я ввійшла в кімнату для читання і побачила наших відвідувачів - двох красивих чоловіків середнього віку.
Звичним чином відрекомендувалась і привітала їх у домі родини Ферн. Вони обмінялись поглядами і всміхнулись мені.
- Вибачте, - сказав блондин, - ми не очікували, що Ви виглядатимете такою...

- Молодою, - підхопив темноволосий. - Ми думали, що Ви будете старою каргою.

- О, це моя мати.

Мої очі розширились, коли зайшла моя мама на підборах, а потім ми всі засміялись. Читання легко пройшли. Мама захопила їх телепатичними здібностями, а я здивувала відновленням деталей, про їх минулу поїздку сюди на Мис та про день, коли вони зустрілись. Вони заплатили і пішли радісними і розваженими. Якби лише кожне читання було таким.

Я вже збиралась зробити собі бутерброд на кухні, коли почула дзвіе дверного дзвіночка, що сигналізував про наступного відвідувача. Мама була б щасливою і нарешті перестала перейматись Мадам Маслов.

Я поставила тарілку в шафу і повернулась до фойє.
- О, це ти.

- Звучиш розчарованою, - сказав Нейт. Він був вдягнений у широкі шорти і зелену сорочку, що привертала увагу до його очей.

- Я сподівалась на платоспроможного відвідувача, але завжди рада бачити Нейтстера, - я грайливо штовхнула його в руку.

Він вишкірився.
- Ось, що я люблю чути. Пері вдома? Я хочу витягнути його на ланч.

- Він спить. Не надто добре себе почуває. - обличчя Нейта наповнилось тривогою, тож я швидко додала - Я збиралась зробити бутерброд, але буду рада супроводжувати тебе до п'ятизіркового закладу, відомого як "Смакота". Якщо ти візьмеш мене. - Він посвітлів лицем. - Пері краще частіше хворіти! Поїхали.

Через півгодини мій шлунок отримав першу картоплю фрі і я відхилилась та посміхнулась. Я навіть не переймалась тим, що ми опинились не за окремим столиком.
- Це чудово. Я потребувала цього сьогодні.

- Важко працювати з детективом "Ням-ням"? - він вишкірився.

- На майбутнього детектива добре лише дивитись. Але працювати доволі погано. - Я зупинилась, щоб взяти ще картоплі. - Я переймаюсь справою. Думала, що ми схопили хлопця, але виявилось, що це не він. А як ти? чув щось новеньке?

Він похитав головою.
- Нічого вартого. Лише чутки та балачки.

- Які балачки?

Він зробив паузу.
- Ті, які ти не захочеш почути.

Я нахилилась вперед.
- Нейт Гаррік, ти знаєш мене ще змалку. Ти знаєш, що мене не можна так дражнити. Колись давай.

Він говорив м'яко, майже соромлячись власних слів.
- Я чув, що декілька людей підозрюють мера.

- Пана Спелмена? - прокричала я. Тата Джастіна? Я подумала. Не може бути.

- Цить. Не так голосно.

Я відхилилась і схрестила руки.
- Які мотиви були в нього, щоб вбивати звичайного туриста?

- Щоб стати для міста героєм. Вбити якого безрідного туриста, когось одинокого, без дітей. Арештувати когось за вбивство, врятувавши місто та його жителів, що будуть такими вдячними, що переоберуть його рекордною кількістю голосів у день голосування.

- Мер Мюнхаузен? Це смішно.

- Більш божевільніші речі траплялися. Крім того, хіба не збіг, що він привів цього важливого детектива за тиждень до вбивства?

Ідея була настільки безглуздою, що я навіть не знала, що сказати.
- Це... це... просто божевільні балачки!

Нейт знизав плечима.
- Може тоді детектив Тоскано замішаний в цьому. В нього темне минуле.

- Що ти маєш на увазі? - Я вкусила свій сендвіч.

- Мій бос назначив мені ласий шматочок. Представлення нового детектива маленькому містечку. Ну, знаєш, легка справа. Але я покопався у його минулому і воно не таке пухнасте. Він не поїхав з Нью-Йорку за власним бажанням.

Я зробила останній ковток своєї содової, осушивши склянку.
- Його вислали?

- Це те, що я чув.

- Знову ж таки, Нейт, це просто балачки, без вартих доказів. Краще б ця літня робота не перетворила тебе на пліткаря.

Він закотив очі.
- Так, я збираюсь бути Істпортськи Перезом Хілтоном. От так і робиться справа, Клер. Повір мені. Один з наших репортерів слідує за можливою коханкою мера Спелмена, а інший - за можливою коханкою Далласа Клейворта. Іноді чутки це просто чутки, а іноді вони ведуть до правди.

Я нахмурилась.
- Це все так застаріло.

Він грався з підставкою для склянок.
- Просто будь обережною, Клер. Не вір Тоскано. Вони щось приховують, я знаю. Не підпускай їх надто близько. Принаймні до того часу, поки я не отримаю деякі відповіді.

Я знала, що Нейт амбітний, але здавалось, що він сприймає цю історію надто особисто. Але до того, як і могла йому задати ще питання, мій телефон задзвенів. Я подивилась на ім'я того, хто телефонував. Гебріел.

- Що сталось? - спитала я, відповідаючи.

- Де ти? - спитав він.

- В "Смакоті", обідаю.

- Я підберу тебе назовні через п'ять хвилин.

- Добре, але куди ми їдемо?

- На Беркшир драйв, 26. В дім батьків Біллі Ровлінсона.

- Добре, побачимось через п'ять хвилин.

Уникаючи дивитись Нейту в очі, сказала я:
- Це був Гебріел. Я маю з ним зустрітись.

Нейт кивнув і потягнувся за гаманцем. Я дістала декілька купюр з кишені і поклала їх на стіл.
- Це за мене. Ти платиш наступного разу.

У Нейта був такий вираз на обличчі, який я не могла зрозуміти.

- Я не збирався вказувати тобі, що робити, - сказав він. - Ти знаєш, що я піклуюсь про тебе, правда?

- Я знаю. Я завжди відчувала, що в мене два брати замість одного. - Я поцілувала його в щоку і пішла.

Бетті та Герберт Ровлінсони жили в двоповерховому будинку, на вулиці, де було багато таких же будинків, що різнились лише за кольором та оздобленням газону. Беркшир драйв, мабуть, була милою, коли всі будинки були новими, в 1970, але тепер вона нагадувала епізод "Сімейки Бренді". Будинок Ровлінсонів був пофарбований у цікавий відтінок небесного блакитного, який міг гарно виглядати на банці, але був надто строкатим на дереві.

Гебріел казав, що просив свого батька супроводжувати нас, щоб зробити візит більш офіційним, але той відмовився. Тож, це стало не справою поліції. Двоє шкільних друзів мали прийти до будинку в пошуках Біллі.

Ними повинні були бути ми.

Ми б придумали план на місці. Дякувати Богові, Ровлінсони ніколи не приходили до мого будинку за читаннями. Вони ніколи не зустрічали мене і не знали, що я була тією дівчиною, над якою їх син знущався роками. План був таким - я була подругою Біллі.

Гебріел постукав у двері і Бетті Ровлінсон швидко відповіла.

- Доброго дня, пані Ровлінсон. А Біллі часом не вдома? - спитав Гебріел.

Бетті всміхнулась. Вона, напевно, вважала Гебріела милим молодим хлопцем, хоча він і брехав крізь свої ідеальні зуби.

- Ви його друзі? - запитала вона.

- Так, - сказала я. - Але ми не можемо його ніде знайти. Його немає в мотелі.

- Його тут також немає, - сказала вона. - Але, прошу, проходьте.

Вона повела нас сходами до їдальні. Стіл був завалений білизною. Бетті скинула одяг у кошик.
- Вибачте, я займалась складанням, коли ви прийшли.

- Не варто прибирати заради нас, пані, - сказав Гебріел. - Ми не хотіли б переривати Вас ось так, але, по правді кажучи, ми трохи занепокоєні.

- Ми були з Біллі минулого тижня, -сказала я. - Він взяв купу моїх DVD і ми повинні були зустрітись з ним у суботу ввечері, щоб забрати їх. Його не було. І ми не змогли знайти його. Я подумала, що він міг бути хворий або повернувся додому на декілька днів.

- Було б добре, якби було так. - Бетті сіла за стіл і показала нам робити так само. - Ми з його батьком також шукаємо його.

- Коли Ви бачили його востаннє? - запитав Гебріел.

- Він прийшов додому ввечері в суботу, - сказала Бетті і прочистила горло. - Це було дивно, адже це була середина ночі. Не пам'ятаю точно о котрій. Я почула шум. Герберт взяв бейсбольну биту і пішов на звук у кімнату Біллі. Він був там, сидів за столом. Виглядав трохи знервованим.

- Він казав чому? - запитала я.

- Сказав, що сусіди надто шуміли в мотелі, тому він проведе ніч тут. Коли я прокинулась в неділю вранці, його вже не було і я не бачила його відтоді. Ми телефонували йому на мобільний, але постійно потрапляли на голосову пошту. Він зазвичай телефонував нам кожного дня, тому це незвичайно.

Ми з Гебріелем обмінялись поглядами, а тоді він продовжив:
- Що пропало з дому? Велика частина його одягу або щось, що б дало зрозуміти, що він поїхав кудись?
Вона знизала плечима.
- Він взяв вантажівку.

- Сірий пікап? - сказала я і вона кивнула.

- Ми ще подивимось довкола: на вечірках і тому подібному, може і знайдемо його, - сказав Гебріел.

Бетті нахилилась і погладила його руку.
- Скажи, щоб зателефонував мені негайно, добре?

- Так і зробимо, - сказала я і піднялась.

- Хочеш роздивитись у його кімнаті, чи є там твої DVD? - запитала вона. - Я почуваюсь погано через те, що він не повернув їх тобі, хоч і сказав, що поверне.

- Якщо це не дуже Вас потурбує, - сказала я, приховуючи своє хвилювання.

- Ховсім ні, - Бетті піднялась і повела нас униз до холу, в кімнату Біллі. Це була не дуже заставлена кімната, з двохспальним ліжком і столом. Постер з мокрою моделлю в бікіні висів на стіні перед його ліжком, мабуть, вже роками.

- Роздивіться все, - сказала Бетті і пішла з кімнати.

Коли вона зробила декілька кроків до холу, Гебріел прошепотів:
- Давай зробимо це. Я буду дивитись за нею, поки ти... робитимеш те, що ти робиш. Тільки швидко.

Незважаючи на наказ Гебріела, я повільно рухалась по кімнаті. Ліжко Біллі Ровлінсона було останнім місцем, в якому б я хотіла побувати. Він полював за мною у шкільних холах, немов лев з прерій. Не знаю, чи він дійсно ненавидів мене через мої здібності, чи знущався просто тому, що я була легкою здобиччю. Але тепер я була в його спальні, полюючи на нього.

Я відкрила шафу і дала пальцям пройтись по декільком речам, що там висіли. Я спробувала з дверними ручками, подушками, покривалом. Потім перемістилась до столу і дала рукам пройтись по ньому. Нічого. Стара брудна футболка була перекинута через стілець біля столу. Я сіла на стілець, у відчаї тримаючись за спинку. Закрила очі і тримала розум чистим та спокійним.

Інколи це приходи повільно. Інколи - відразу. Інколи - зовсім не приходить. Цього разу першим прийшло те видіння, яке я найменше хотіла бачити. Я побачила, як тіла рухались, стогони задоволення. Видіння було малим, ніби на відстані, і з чорним колом, що оточувало його. А потім я зрозуміла. Я дивилась так, як бачив Біллі. Через дірку в підлозі його номеру.

Я дивилась як мій брат та Вікторія робили це.

Я відпустила сорочку і стілець, нахилившись вперед. Мої очі широко відкрились.

- Що таке? - спитав Гебріел. - Що ти бачила?

Я похитала головою, щоб всі згадки того, що я побачила, покинули її.
- Нічого.

Його брови піднялись.
- Нічого? Ти нічого не отримала від цього?

- Вибач, - відрізала я. - Це не платне таксі. Тут не можна просто замовити екстрасенсорну послугу.

Гебріел підняв руки.
- Ні, я не критикував тебе. Просто здалось, що ти дійсно щось побачила.

- Ще ні, - збрехала я і швидко повернулась до роботи, шукаючи що дати Гебріелу, щоб не давати йому ту єдину правду, яку я мала.

- Його мати сказала, що він сидів за цим столом тієї ночі, - сказав Гебріел. - Може послухай предмети на столі.
Нарешті в нього була добра пропозиція. Я послухала купу журналів, декілька рахунків і нічого не відчула, поки не взяла звичайну ручку. І тут я побачила, як Біллі щось пише. Я відчула, як швидко билось його серце. Це було чимось важливим.
- Він щось писав, - сказала я. Я озирнулась і побачила невеликий білий записничок. - На цьму. Він щось писав там.

- Давай сподіватись, що він сильно давив, - сказав Гебріел, виловлюючи олівець з коробочки. Він легко тримав папірець і м'яко замальовував верхній папірець на записничку доти, поки легко не проступили слова, що можна було прочитати. Слова, що написав Біллі на верхньому листку, який був вирваний. Три слова. Я бачив тебе.

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/51950/220266

Переводчики: ryno08