Готовый перевод Kim Harrington - Clarity / Кім Харінгтон - Чіткість: П'ятнадцять

Звичайно штормові хмари обрали саме той момент, коли я вийшла з дому, аби вибухнути дощем. Я побігла до джипу Гебріела. Дякувати Богу, джип був із дахом. Дощ почав бити по лобовому склу. Він включив двірники, а я здригнулася від їхнього скрипу.

Під час поїздки, Габріел пояснив, що телефонна компанія відстежила сигнали від мобільного Біллі Ровлінсона до державного парку. Беручи до уваги гектари лісу і пішохідні стежки, це могло зайняти дні, щоб прочесати усю площу. Але як не дивно, Біллі був у місці, яке вони обшукали у першу чергу - ґрунтовій дорозі, що проходить крізь центр парку.

Великі дощові краплини падали на лобове скло. Хвилинною пізніше блискавка осяяла небо, а потім почувся грім у далині. До того часу, як ми досягли парку, дощ лив так сильно, що було важко побачити щось у вікно. Гебріел повернув прямо до входу на службу дорогу. Він повільно їхав по ґрунтовій дорозі і зупинився позаду одного крейсера. На сидінні водія виднілася тінь людини.

- Там твій батько? - запитала я.
- Ага. Усі решта зробили свої справи і пішли. Тато обіцяв ще декілька хвилин роздивитися тут. Він зателефонує коронеру і викличе його на місце злочину, після того, як ти закінчиш.

- Ти маєш на увазі ... що Біллі ще у вантажівці?

- Ага, - сказав він і скривився.

Я до тепер ніколи не бачила трупів. І незважаючи на дещо хворобливий характер мого сімейного бізнесу, ідея побачити мертвого бентежила мене. Я проковтнула страх, що зростав в горлі і змусила його угамуватись. Я зосередилась на внутрішній силі. Через кілька глибоких вдихів я випросталася, повна рішучості.

Сірий пікап Біллі перекривав дорогу. Такий рясний дощ міг зашкодити місцю злочину. Мої навички були необхідніші тепер ще більше. Я зробила глибокий вдих, схопила свою парасольку і попрямував в шторм.

Габріел взяв мене за лікоть і повів мене по бруду.
- У нас не так багато, щоб продовжувати. Дощ змив зачіпки і відбитки ніг. Ми навіть не знаємо, чи був інший автомобіль чи ні. Не знайдено знаряддя вбивства. Ніяких ознак боротьби. Після розтину, вони будуть порівнювати кулю із кулею першої жертви. Крім цього ...
Його голос стих.

- Я подивлюся, що можу зробити, - сказала я, обережно ступаючи до вантажівки.

Біллі сидів на місці водія. Я не медексперт, але я б сказала, що причиною смерті був кульовий отвір в лобі.

Незважаючи на те, що я ніколи не бачила справжнє мертве тіло, я бачила їх по телебаченню, і на мій подив Біллі саме так виглядав. Як актор, який грав когось мертвого. Тільки я знала, що це реальність. Він не був актором. Він був тим кого я знала майже усе своє життя. Хтось кого я ненавиділа. Були моменти в моєму житті, коли я бажала йому смерті. Але дивлячись на нього тепер, я не була щасливою. Я сумувала. Мені було сумно. Сумно за його батьків. Дідько, навіть сумно через Френкі.

Я обернулася і простягнула свою парасольку Гебріелу, який стояв урочисто позаду мене, спостерігаючи з серйозними очима.

Повільно я обійшла до пасажирської сторони автомобіля і забралася всередину. Зосередитися було важко. Я мав мусила випхати думку, про те що я сиділа поруч з трупом, з моєї голови. Я поклала руки у всі місця, де міг торкатися пасажир: ремінь безпеки, потрісканий шкіряний салон, спідометр. Нічого.

- Я не вірю, що був пасажир, - сказала я з відкривши двері до Гебріела.

Все більше розчаровуючись, я повернулася в сторону водія і досліджувала там, роблячи все можливе, щоб ігнорувати Біллі. Ніщо не показувало, поки я не нахилилася над тілом і поклала руки на кермо, а потім ... промайнуло..

- Я бачу, як Біллі керує машиною, - прошепотіла я до Гебріела, що стояв поруч мене, дивлячись через моє плече.

- На цій дорозі?- запитав він.

- Не можу сказати. Це туманно. Але його думки ясні.

- Про що вони?

Я міцно стиснула свої очі, аби утримати видіння ще на декілька хвилин.
- Очікування і гнів. Він думає, що зможе отримати щось хороше, але також побоюється, що це матиме неприємні наслідки.

Я замовкла, зосереджуючись.

- Що тепер? - запитав Гебріел. - Про що він думає?

- Про батьків. Про те, що він підвів їх, оскільки не здатен нідочого.

Видіння розчинилося. Я відпустила кермо і зробила крок назад. Мій божевільний пульс почав сповільнюватися.
- Як ти думаєш, що це означає?

Гебріел потер підборіддя.
- Я гадаю, що він збирався шантажувати вбивцю. І вбивця взяв справу в свої руки і замочив Біллі.

Дощ став трохи меншим, але густий туман заполонив ліс, даючи моторошне світіння. Що-небудь або хто-небудь міг би сховатися в цьому сірому просторі між деревами.

Позаду нас, в лісі, відірвалася гілка. Гебріел розвернувся і покосився на дерева, потім повернувся до мене і знизав плечима.

- Наш час вийшов, - сказав він. - Нам треба йти.

Потім почувся інший тріск, не такий голосний цього разу, але він супроводжувався шарудінням. Холодок просочився крізь мої кістки.

- Там хтось є, - сказав Гебріел, і попрямував до лісу.

Я попрямувала за ним, наосліп, виставивши руки попереду себе, аби захистити себе від вдаряння головою в дерево. Через туман було неможливо побачити, що попереду, і незабаром я загубила Гебріела остаточно. Я не хотіла йти глибше в ліс сама, отож, я повернула назад до ґрунтової дороги, де стояла вантажівка. Як тільки показалася вантажівка, дощ почав лити сильніше, застилаючи моє обличчя. Я втупила очі до землі, аби не спіткнутися об корінь або впалу гілку. А потім я зупинилася. Біля основи дерева був відбиток сліду, але був швидко розмитий дощем.

Хвилину тому там була людина? Ховаючись серед дерев? Спостерігаючи навкруги?

Я простягнула пальці і притиснула руку на стовбур дерева. Кора відчувалася трошки слизькою від дощу. Я закрила очі і зосередилася. За мить видіння сплило на поверхню. Воно мерехтіло, ніби я дивилася на нього крізь шар води. Я ще сильніше зосередилася, і трошки прояснила його. потім я ахнула.

Я дивилася на себе саму.

Я бачила себе, як я спиралася на вантажівку і клала руки на кермо.

Я мимоволі здригнулася, і видіння зникло. Я відсмикнула руку з дерева, ніби це щось огидне.

Хтось спостерігав за мною. І хто б це не був, він знав, що я була залучена до цієї справи.

Позаду почулося важке дихання і я обернулася. Гебріел пригальмував ходу і нахилився, щоб віддихатися.
- Я оббіг все і не міг знайти нікого. Можливо, це мій тато був на перекурі.

- Твій тато не тікав би від нас.

Я думала чи поділитися з ним моїм видінням, але не бачила в цьому сенсу. Людина вже давно пішла. Якщо Гебріел не повірить мені і скаже декілька "елегантних" зауважень, ми знову посваримося. Якщо ж він повірить мені, то він може подумати, що для мене небезпечно продовжувати допомагати йому в цьому розслідуванні. А я не дам йому шансу відсторонити мене. Від цього залежало життя мого брата.
- Або знаєш що? - продовжив Гебріел. - Це могла бути якась тварина. Ага, олень.
Або мисливець, подумала я.

Щорічний бенкет Істпортської торгової палати був головним виправданням для місцевих бізнесменів, щоб поплескати один одного по спинах, а їхнім дружинам вбратися у вишукані сукні та попліткувати. Ми з мамою запізнилися, як було модно. Я одягнулася в просту чорну коктейльну сукню. Мама була у вишитій, білій сукні, яка не була занадто страшною, враховуючи все те, що було у неї в шафі. Вона відразу ж почала змішуватися з людьми, ймовірно, сподіваючись зібрати трохи бруду на мадам Маслов. Я сіла на своє місце і сховалася за великою склянкою води з лимоном.

- Можна приєднатися?

Я нервово глянула на верх, а потім всміхнулася до Нейта. Він виглядав мужньо у своїй смугастій сорочці та брюках кольору хакі.
- Звісно.

Він сів поруч мене, поклавши свою маленьку записну книжку на стіл поряд з своєю содовою.

- Ах, ти щасливчик, що отримав доручення писати про цей чудовий вечір.

Він посміхнувся.
- Справжні репортери отримали круті історії, стажер же отримав бенкет Торгово-промислової палати. Чому ти не спілкуєшся з людьми так, як Старла?

Я подивилася через його плече на танцпол і побачила маму та Міллі, що вертілися під музику, яку грав гурт.
- Я краще залишуся тут і буду гріти своє місце усю ніч.

- Які плани в Пері сьогодні ввечері?

- Я не знаю. Я не говорив з ним. - Нейт зупинився, повернувшись до кока-коли в своїх руках. - Останнім часом він відсторонився від мене.

- Щось вип'єш? - Запитав дратівливо знайомий голос.

Тіффані нахилилася і поклала коктейльні серветки на нашому столі, її "близнята" вивалювалися з глибокого вирізу сорочки, залишивши мало простору для уяви. Нейт не відірвав своїх очей від мене, змусивши Тіфані нахмуритися. Її маленький показ минув на марно.

- Що ти тут робиш? - запитала я її.

- Я дружу з розпорядником бенкета. Допомагаю йому на виїздах.

- Ти? Трошки підробляєш? Нє-а.

Вона зиркнула на мене і пішла далі.

- Я сподіваюся ти не хочеш інший напій?- сказала я до Нейта і посміхнулася.

Нейт знизав плечима.
- Я можу піти в бар самостійно. Отже, про Пері.

Я похитала головою.
- Хто зна. Може, він потребує декого з таких, - пожартувала я, показуючи на Тіфані, коли вона проходила повз.

- Він вже був з такою.

Я ледь не виплюнула воду.
- Пері спав з Тіфані?

- На вечірці, декілька місяців тому.

Я почувалася паршиво. І не знала, хто мені більш огидним - Тіфані чи Пері. Він ніколи зі мною не ділився іменами дівчат, яких знімав, дякувати Богові, тому що я не хотіла цього чути. Але думаю, саме це ім'я він міг мені сказати. Можливо, йому було соромно. Можливо, він думав, що я не хочу знати. Або, можливо, він насолоджувався секретом. Нейт підняв содову і зробив великий ковток.
- Пері возився з великою кількістю ціпочок, яких він повинен соромитися, але вона найгірша з усіх. Вона та, з якою він хотів усе повернути назад і забути.

- Чому так?

- Тіфані трошки здуріла, після того як Пері їй не передзвонив. М'яке переслідування, такого роду речі.

А потім вона навмисно перейшла на Джастіна, я думаю. Весь цей час я припускала, що вона зробила це, як основний момент її життєвого плану аби мучити мене. Але, можливо, це дія було спрямована на інше. Може бути, вона зробила те, що вона зробила, адже зробити боляче мені, було найкращим способом зробити боляче моєму братові.

Нейт продовжив:
- Пері з того моменту зв'язувався лише з туристами.

- Від них легше сховатися, - сказала я гірко.

Нейт знизав плечима.
- Вони знають, що це просто тимчасовий зв'язок. Вони тут на канікулах зі своєю сім'єю або може бути, вони дівчата з коледжу і шукають, як гарно провести час. Але вони тут тільки на деякий час. Так от, побачимося влітку наступного року.

- Чому ти ніколи не приєднувався до цих забав?

- Такі розваги не для мене. Я шукаю справжніх речей.

Я жмакала скатертину на столі.
- Я думаю, що Пері це теж потрібно. Хтось стабільний, щоб тримати його подалі від неприємностей.

- У нього проблеми? - Нейт нахилився вперед.

Я подивилася в його стурбовані очі. З ким я і могла поділитися інформацію, то це з найкращим другом Пері.

- Вбита дівчина, - повільно я почала.
- Вікторія Хаппел?

- Ага. Пері переспав з нею того вечора, коли вона померла.

Нейт відкинувся на спинку стільця.
- Не може бути.

Я знизила голос.
- Очевидно, що ти не можеш поділитися цим ні з ким. Навіть не кажи Пері, що я розповіла тобі. Ніхто не повинен знати, що він був там, тому що тоді він стане головним підозрюваним.

- Він знає що-небудь про вбивство?

- Ні. Коли він покинув кімнату у мотелі, вона була ще жива. І саме через це він сильно засмучений. Він почувається винним.Ніби, якщо він залишився, він міг би її врятувати.

- Або ж можливо він помер також, - сказав Нейт, і я кивнула.

Я нервово крутила пасмо волосся навколо пальця, через приховування іншої інформації. Як Пері знімав листівки по всьому місту. Як Вікторія сказала, що Пері був тим, хто вбив її. А також про дивну поведінку Пері, яка мене цікавила.

Міллі плюхнулась на вільний стілець поруч зі мною.
- Ви бачили як я порвала танцпол? Міллі все ще жива. - Вона підтягнула сукну на декілька сантиметрів і поворушила своїми худими ногами. - Я як ракета!

Нейт ніяково засміявся.
- На цій ноті, я прямую в бар за іншою содовою. Щось бажаєте, пані?

Міллі попросила воду з льодом. Я ж сказала, що нічого не потребую.

Міллі почала базікати про старі добрі часи, і всі танці, які вона танцювала тоді. Я швидко зрозуміла, що можу застрягнути в цій бесіді на усю ніч, якщо я не знайду вихід.

- Привіт Клер, - гукнув Стівен Клейворт, проходячи повз. Він був одягнений у морський блейзер з якоюсь нашивкою на кишені. Вистрибнувши зі стільця, я сказала:
- Стівен, мені треба поговорити з тобою.

Він зупинився, здивовано глянувши на мене.
- Про що?

Я взяла його за лікоть і повела його трохи далі від столу.
- Мені треба було звільнитися від певної розмови.

- Ах, тож ти використала мене.

Я зніяковіло посміхнувся.
- На жаль.

- Я не проти. - Він глянув на стіл, де сиділи його батьки. Даллас Клейворт потискав руку чоловіка, в той час як Сесіль посміхалася Степфордлі.
- Це бажана перерва від усіх цих політичних розмов і забивання собі голосів на вибори.

Через увесь цей хаос і мою стурбованість щодо Пері, я геть забула, що триває передвиборча кампанія. Хоча Стівен не міг забути. Це було його життя. Я була здивована, почувши, як він негативно озивається про це.

- Хіба ти не любиш такі речі? Це в твоїй крові, чи не так? - запитала я.

- Я знаю, що зрештою я займуся політикою... але це моє майбутнє. На даний момент,це усе остогидло мені. Я їду до коледжу через два місяці. І думаю, що відстань від моїх батьків, буде для мене на краще.

Ну, рум'янець здивування опалив мої щоки. Стівен був трохи глибший, ніж я думала про нього. І здавалося він, відпустив свою злість на мене за, через той скандал з тестом.

- Ну, було приємно з тобою побалакати, - сказав він, починаючи відходити від мене.

Я поклала руку йому на плече, щоб зупинити його.
- Стівен?

Він обернувся.
- Так?
Я зглотнула.
- Чому ти не ненавидиш мене?

- Що?

- За те, що розповіла про тебе. За тест.

Він знизав плечима.
- Спершу я злився, але потім все стало добре. І, думаю, я розумію, чому ти це зробила. Я поліз до твого брата, а ти полізла до мене. Родинна вірність. Я поважаю таке.

Гурт закінчив пісню і оголосив, що повернеться пізніше.

- І це натяк для мене, щоб повернутись до родини. Тато буде оголошувати промову, - сказав Стівен. - Я маю йти.

Я підпирала найближчу стіну, поки нудні чоловіки проголошували нудні промови. Мама прослизнула до мене, тримаючи фужер шампанського в руці.
- Знаю, хіба це не огидно? - тихенько прошепотіла вона мені на вухо.

- Що?

Вона показала головою на столик позаду неї. А поглянула за її плече і побачила Філа Тісдела, що сидів з якоюсь жінкою.Вона була вдягненою у красиве кімоно, а її чорне волосся було заколоте шпильками. Її обличчя було різким та грубим, не таким і красивим. Я зрозуміла, що це була Мадам Маслов. Її реклама в газеті була з фото, але це вперше, коли я бачила її в реальному житті. Філ щось прошепотів їй на вухо і вона відкинула голову, сміючись.

- Вона регоче як чортова відьма, - сказала мама.

- Ти ревнуєш!

Мама випросталась.
- Ні. Я просто розчарована у відсутності смаку у Філа.
- Вони прийшли разом?

- Так, - відповіла вона з проблиском суму в її голосі.

- Мамо, він не може чекати на тебе вічно. Ти лише декілька разів можеш дати відкоша, поки чоловік не перейде до іншої.

- Можу дати тобі ту ж пораду, - сказала вона і пирхнула, а потім пішла.

Я лишилась підпирати стінку на самоті і дивитись як оголошують мера. Пан та пані Спелмен вийшли на подіум, Джастін йшов поряд з ними. Його біляве волосся вже стало трохи довгим спереду і лізло йому в очі. Я пам'ятаю, як пробігалась пальцями по цьому волоссю, яким м'яким воно було, як воно пахло сіллю, коли він повертався на наш килимок на пляжі після плавання.

Пані Спелмен поцілувала чоловіка. Джастін похитав головою. А потім вони сіли на місця. Коли мер почав говорити, очі Джастіна пробіглись по натовпу. Він знайшов мене і я знала, що він не чує і слова, яке каже його тато.

Я допила решту води і втекла у жіночу кімнату.

Я нахилилась до умивальника і зосередилась на диханні. Туди-сюди. Не думай про нього. Вдих. Видих.

Відкрились двері і я надіялась, що це не моя мати.

Гірше. Це була Тіфані.

- Отакої, погляньте сюди, - сказала вона. - Ти пропускаєш велику промову.

- Я не в настрої, Тіфані.

Вона спокійно стояла, дивлячись на мене через дзеркало.

Я розвернулась.
- Що?
- Чому в тебе немає подруг, Клер?

- Я... в мене є друзі, - я запнулась.

- Твій брат і Нейт Гарік не рахуються. Друзі. Вони. Так. Дівчата. Чому в тебе немає?

До того як я змогла відповісти, вона підійшла.
- Я скажу тобі чому, - сказала вона, показуючи пальцем на мене. - Тому що ти зарозуміла сучка, що вважає себе кращою за інших.

- Не правда. Це - маленьке містечко і, якщо ти цього не зрозуміла, люди не дуже привітні до мене...

- Прошу тебе. Ти навіть не стараєшся. Ти причепилась до свого брата, його друзів, його роботи, його життя. В тебе немає нічого свого. Ти мене дратувала, але тепер мені тебе шкода.

Вона розвернулась і попрямувала до найближчої кабінки. Перед тим, як закрити двері, вона додала:
- Клер Ферн, ти найсамотніша людина, яку я колись зустрічала.

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/51950/220268

Переводчики: Lynna, ryno08