Готовый перевод Kim Harrington - Clarity / Кім Харінгтон - Чіткість: Двадцять

До того як я закричала, це зробив хтось інший.

Я відсторонилась від Гебріела і відійшла на декілька кроків. Він не помітив мого жаху від його тату. Його очі дивились на щось інше.

Трохи далі на пляжі істерично кричала жінка. Невеликий натовп зібрався там, оточивши щось. Гебріел зірвався, а я побігла за ним. Коли ми були ближче, жінка припинила кричали і зомліла у чоловіка на руках. Коло людей росло, супроводжене зітханнями і вигуками.

Я не хотіла бачити, на що вони дивились. Це не могло бути чимось хорошим. Найбільшим моїм страхом було, що це маленький дельфін, якого викинуло і який помирає. Я не могла дивитись на таке. Я спробувала зупинитись у піску, але Гебріел взяв мою руку і потягнув поміж двох людей у натовпі, доки ми не побачили що лежало на березі.

Це був не дельфін.

Гірше. Це була людина.

Мій розум кричав розвернутись, не дивитись, втекти, але м'язи не слухались. Я могла лише дивитись. Це була дівчина, обличчя її було вкрите водоростями. Вона була в джинсових шортах та футболці. Там, де її шкіру було видно, її тіло було безколірним та роздутим.

Я повинна була дізнатись, хто це. Поки всі стояли та дивились, я встала на коліна на піску, нахилилась і відсунула водорості від обличчя. Я сиділа на пляжі і дивилась на чорний океан. Мабуть, була середина ночі, адже було темно та пустинно. Але я почула рух. Обернувшись, побачила тінь. Хтось йшов до мене.
- Привіт, - покликала я.
Хто б це не був, але він не відповів, а лише пришвидшився, рішуче йдучи до мене. Зненацька я злякалась. Цівка поту сповзла по спині. Мої інстинкти волали.

Я підскочила і побігла на набережну. Ризикнула подивитись через плече. Тінь гналась за мною. Вона все ближче. Сходи надто далеко, я не добіжу. Я занурилась під пірс, в надії що стану непомітною в темряві. Тінь підходить. Я занурилась ще глибше. Це ніби гидка гра в схованки. Моє дихання різке та прискорене. Воно надто гучне, воно видасть мене. Я намагаюсь не дихати, але надто налякана. За декілька хвилин я дивлюсь вліво та вправо, але не бачу тіні. Ця людина здалась? Я починаю відчувати, що все скінчилось і руки хапають мене ззаду, руки охоплюють мою шию. Я не можу дихати...

- Клер!

Я відкрила очі і побачила як Гебріел тягнув мене назад, від тіла. Він опустив мене на пісок і сів коло мене.

- З тобою все гаразд?

- Я бачила це, - сказала я. - Я бачила, як вона померла. Її задушили під пірсом. Я не змогла побачити, хто це зробив.

Я зупинилась і поглянула на Гебріела.
- Хто вона?

Він похитав головою.
- Не дивись.

Я піднялась і, хай буде прокляте запаморочення, повернулась до тіла. Мої очі спершу метнулись до рваних, обгризених нігтів. Потім до її довгого каштанового волосся. Потім до лиця. І я в туж мить впізнала її.

Джоні. Це була Джоні. Найкраща подруга Вікторії. Та, для кого я проводила читання. Та, кого я змусила давати свідчення поліції. Та, хто був наляканий хлопцем Вікторії, Джоелем. А тепер вона була мертвою.

Зненацька, мене вдарив запах. Я зробила лише декілька кроків вбік до того, як вміст мого шлунка вилися на пісок. Гебріел підійшов до мене і однією рукою охопив мою спину, а іншою тримав моє волосся, поки мені не стало легше.

- Джоел вбив її, - сказала я між глибокими подихами. - Більше ніхто тут не знав Джоні. Її не було тут, коли була Вікторія.

- Джоела тут також нема, - сказав Гебріел. - Коли дівчина із Бостона не висунула звинувачення за викрадене авто, його відпустили.

- Це не означає, що він її не вбивав.

- Але його не було тут, коли вона померла.

- Як ти знаєш? Можливо, він не полишав місто. Або полишив і повернувся. - Мій голос піднявся, коли зросло розчарування. - Ви з батьком підозрюєте Пері і не будете зважати на інших, навіть якщо на них вкажуть докази.

- Докази вказують на твого брата! - прокричав у відповідь Гебріел.

Я не могла повірити, що він був таким недалекоглядним і навіть не враховував Джоела. Киплячи від люті, я стисла кулаки. Я підійшла до нього, лише міліметри були між нами.
- Я хочу, щоб ти уважно послухав. Більше не буде нас. Ніколи. Я не буду працювати з тобою. Відтепер я працюю проти тебе.

Я відійшла і прокричала через плече.
- Адже хтось повинен знайти справжнього вбивцю.

Я побігла додому так швидко, як тільки могла. Все одно я повинна була бути там увесь час. Мама самісінька була вдома, чекаючи на телефонний дзвінок, а я на пляжі обнімалась з ворогом. Я була така ж зла на себе за той поцілунок, як була на Гебріела за його впертість. Крім того, його тату відкрило те, що в нього був і свій секрет. Я не могла довіряти йому. Тепер я була сама по собі.

Я пришвидшилась на вхідних сходах і забігла в дім.
- Мамо?

- Я тут.

Я ввірвалась в кухню.
- Якісь дзвінки?

- Ще ні, -сказала вона, ставлячи банку з содовою на стіл. Нейт сидів там, розриваючи серветку на тисячі шматочків, на його обличчі була написана тривога.
- Агов, - сказала я, сідаючи біля нього.

Мама літала по кухні, немов поранена пташка. Вона намагалась робити щось, щоб зайняти себе роботою.

- Я прийшов посидіти з вами, - сказав Нейт.- І, мабуть, щоб хтось посидів зі мною.- Він намагався всміхнутись, але посмішка швидко згасла. - Я хвилююсь, Клер.

- Я також. Але все буде гаразд, - сказала я, вирівнюючись на стільці і намагаючись наповнити голос надією.

Мама закрила воду в раковині.
- Щось сталось?

Я глибоко вдихнула.
- Джоні мертва. Її тіло на пляжі, мабуть, там вже і поліція.

Мама задихнулась і прикрила рот.

- Це - жахливо, - сказав Нейт. - Вона утонула?

- Ні. Її задушили і кинули у воду. Це зробив той самий, хто вбив Вікторію та Біллі, я впевнена. І тепер більше, ніж завжди, я думаю, що це веде до Джоела, хлопця Вікторії.

Мама кивнула, дивлячись у вікно.
- Сподіваюсь поліція подумає так само.

Мама пішла на ганок подихати свіжим повітрям, лишаючи нас чекати біля телефону.

- Є ще дещо, - прошепотіла я Нейту. - Я бачила тату Гебріела.

Він відмахнувся жестом.
- Мене більше не цікавить ця історія. Я буду працювати над нею, коли це скінчиться.

- Вікторія, - сказала я.

- Що з нею?

- Тату. Там написано "Вікторія".

Очі Нейта розширились.
- Це може бути збігом, - сказала я. - Є тисячі Вікторій.

- Але так мало вбивць, - м'яко сказав він.

- Що це значить?

- Я дечого добився з цією історією. З'ясував, чому Тоскано покинули Нью-Йорк. Ентоні не йшов з відділку, його звільнили.

- За що?

- Він когось вбив.

Мої думки наповнились шоком та плутаниною.
- Він був би у в'язниці, якби зробив це.

- Він виконував службові обов'язки, тому ніяких звинувачень не висувалось. Проте, вбивство було визнано невиправданим і його звільнили. Сама справа доволі туманна. Було щось особисте між ним та хлопцем, якого він вбив.

- Це жахливо, - сказала я. - Але яке це має відношення до того, що відбувається зараз?

- Вбивця лишається вбивцею. Він використав свій значок, щоб вбити когось і йому це зійшло з рук. Що якщо це повториться?

Я подумала про місце вбивства Біллі і про того, хто спостерігав за нами з лісу. Це міг бути детектив Тоскано. Подумала про те, як Гебріел відмовлявся говорити ім'я Вікторії, продовжуючи називати її "жертвою", незважаючи на те, що те ж саме ім'я було витатуване у нього на руці. Чи могло бути так...

Ні. Ні в якому разі.

- Ти не можеш робити висновків, не знаючи більше деталей. - Сказала я і Нейту і собі.
- Чому ні? - відрізав Пері. - Вони радісно зробити висновки щодо Пері.

Він мав рацію.
- Я знаю щось, що може нам допомогти, - сказала я. - Я просила детектива Тоскано подивитись плівку з камери спостереження, а він відмовив. Якщо вона показує його або Гебріела в ресторані тієї ночі, то, можливо, твоя теорія правильна.

Нейт пожвавився.
- Ти повинна отримати плівку. Це може бути наш єдиний шанс на спасіння Пері.

- Але як? Я не можу просто поникнути у відділок і викрасти її.

- Є один спосіб, - сказав Нейт, потираючи підборіддя. - Джастін. Він зробить будь-що для тебе, а я йог батько може легко отримати плівку.

- Хочеш, щоб я використала Джастіна?

- "Використати" - жахливе слово. Йому, мабуть, сподобається увага. Покліпай очима, струхни волоссям, або що там дівчата роблять, щоб вразити хлопців.

Я глибоко вдихнула. Я б зробила будь-що для мого брата.

- Добре, - сказала я. - Чого б це не коштувало.

Я написала Джастіну, питаючи чи ми можемо зустрітись та поговорити. З блискавичною швидкістю він відповів мені, що буде чекати на набережній. Я чекала, що він назве пляж, оскільки там було наше місце. Але, напевно, він вже чув про Джоні. Якщо щось і могло вбити романтику, то це місце злочину.

Я поспішила на набережну. Якимось чином Джастін прибув туди раніше мене. Він чекав на лаві, його ліва нога пружинила вверх і вниз, як завжди, коли він був нетерплячим. Він був вдягнений у шорти-хакі і білу сорочку-поло, яка показувала літню засмагу на його руках. Він помітив мене і встав з широкою посмішкою.

- Агов.

- Прогуляємось? - спитала я.

- Як тобі буде завгодно, - він став біля мене і ми неспішно пішли вниз по набережній.
- Я радий, що ти написала мені. Нам потрібно поговорити.

Мої брови піднялись. Я не думала, що в нього є власні новини.
- Що таке?

- Сталось ще одне вбивство.

- Я знаю, - сказала я. - Джоні. Це жахливо.

Видіння її смерті промайнуло у мене в голові і я відштовхнула його. Я не могла думала про це. Я повинна бути сильною зараз, а не розклеюватись.

- Я думаю, час вже зупинитись, - сказав Джастін.

Я подивилась на нього, не розуміючи.
- Що ти маєш на увазі?

- Я більше не хочу, щоб ти була залучена в це розслідування. Спершу це здавалось хорошою ідеєю. Ти могла допомогти нам швидко вирішити справу, схопити вбивцю і ми б рухались далі. Я навіть на мить не думав, що ти будеш в небезпеці. Я би ніколи не попросив тебе про допомогу. А тепер Біллі мертвий і Джоні також. Ця людина збожеволіла. Я не хочу, щоб ти працювала над цим. Хочу, щоб ти лишалась вдома, доки все це не скінчиться.

Саме тому я і не казала нікому про видіння людини, що спостерігала за мною з лісу. Знала, що саме таким буде результат. Хто б не дізнався про це - Пері, Джастін або мама, вони хотіли б, щоб я спинилась. Але я не могла. Раніше в мене були сумніви щодо Пері, але тепер їх не було. Побачивши його у відділку і поглянувши в його очі, я все знала. Навіть на хвилинку я не повинна була сумніватись в ньому. Він мій брат. І я знаю його. Він ніколи в житті не торкався пістолету і не знав би, що з ним робити. Так, він міг би трохи краще ставитись до дівчат, але він не вбивця. В ньому не було такого. А тепер, коли Джоні також була мертвою, у мене не лишилось сумнівів, що мій брат був невинним. І та частина серця, що сумнівалась, тепер була наповнена рішучістю.

Я повинна була врятувати його.

- Я вдячна за твою турботу, Джастін, але не можу зробити цього.

- Чому?

- Мій брат може опинитись у в'язниці до кінця його життя, а я знаю, що він не робив цього. Поліція не збирається допомагати йому, вони впевнені у його вині. У Пері є лише я. І я не збираюсь відмовлятись від нього.

Джастін засунув руки у кишені і зітхнув.
- Я розумію, про що ти. Але якщо з тобою щось станеться...

- Не станеться.

- Ти не можеш цього гарантувати.

- Я не можу зупинитись. Пері потребує мене.

Джастін кивнув, здаючись.
- Я знаю, що Пері не вчинив би такого.

Я припинила йти і поглянула на нього. Сонячне проміння озолотило його волосся. Його блакитні очі були глибокими та емоційними. Він був схожий на принца з казки. Мої думки ковзнули до того часу, коли казка скінчилась, але я повернула себе до реальності.

Гебріел вірив у вину Пері. Джастін вірив у його невинність. Джастін вирішив врятувати мою родину і довіз мене з мамою до відділку, викликав адвоката. Він завжди був на моєму боці.

Я простягнула руку і поклала її на його щоку.

А тоді поцілувала його.

Це не було моїм планом. Я не мала намірів притулятись губами до свого колишнього,
так близько, але повністю розчинилась у миті.

Його поцілунок був невпевненим, легким. Ніби наш перший поцілунок на пляжі, який був так давно. Я пам'ятала його рот, його смак і те, як він цілувався.

Цілувати Гебріела було схоже на екзотичну подорож.

Цілувати ж Джастіна було, немов повернутись додому.

Я хотіла цього.

До того, як він відштовхнув мене.

- Що ти хочеш? - спитав він, рукою втримуючи мене на відстані.

Я часто моргала, не розуміючи, що сталось.
- Вибач, що?

- Це моя мрія, що збулась, але я знаю, що це не реально. Тобі щось потрібно. Скажи, що. Ти знаєш, я зроблю це.

Я сумнівалась, заплутавшись. Я не цілувала його, щоб отримати плівку. Я поцілувала його, бо так захотіла. Я подолала все. Ненадовго виштовхнула Тіфані з думок і віддалась почуттям. Але я не хотіла, щоб він знав про це. Мій захист дав тріщину на одну мить, ось і все. Я не хотіла, щоб в нього була даремна надія.

- Я хочу побачити плівку, - сказала я натомість.

Він відвернувся і сперся на огорожу набережної. Я дивилась на його спину. Він раз здригнувся, а потім випрямився і повернувся до мене.

Я завдала йому болю. Цього разу доволі сильного. Я відчула укол жалю.

- Плівку системи безпеки з ресторану?- спитав він. - Ту, яку вони знайшли у твоєму домі? Навіщо вона тобі? Навіть якщо ти знищиш її, це не допоможе Пері.

- Я не хочу нищити або красти її. Лише подивитись. Один раз.

Він на мить задумався.
- Ти думаєш, що там може бути ще хтось. Справжній вбивця.

Я кивнула.

- А як ти дізнаєшся про це? Ти можеш дивитись, як люди будуть заходити і виходити весь вечір і не впізнати його.

- Або я можу побачити там Джоела, хлопця Вікторії і все стане на місця. Або... ще декого. - Я не хотіла ділитись теорією Нейта про Тоскано-вбивць. А також не хотіла, щоб Джастін знав, що я бачила тату Гебріела. І я не могла пояснити собі чому.

- Не знаю,- сказав він.

- Це може бути ключем до всього, - я поклала свою руку на його - стара звичка - і заглянула йому в очі.- Ми можемо розкрити цю справу. Саме для цього ти прийшов до мене декілька днів тому. Ти ж цього найбільше хочеш, правда?
- Ні, - він м'яко відсторонився від мого доторку. - Найбільше я хочу повернути час назад і змінити ту ніч з Тіфані.

- А ти не надто драматизуєш, Джастін?

Його обличчя стало напруженим.
- Я завдав тобі болю. Я кохаю тебе, але завдав тобі болю. Навіть зараз я бачу біль в твоїх очах. Бачу кожного разу, коли ти дивишся на мене. - Його голос зірвався. - Кажи, що я надто драматизую, кажи що завгодно, але правда така.

Це те, чого я хотіла останні декілька місяців. Я хотіла зробити йому боляче, бачити його обличчя в агонії. Повернути йому те ж, що я отримала. Але це не приносило мені радості. Коли всі емоції пройшли через мене, я зрозуміла, що не хотіла, щоб Джастін страждав.

Раптом я зрозуміла це. Місяцями я зневажала його, хотіла завдати йому болю, не чула численних вибачень. Це все забулось і я вперше відчула дещо нове.

Я невпевнено поклала свою руку на його.

- Я пробачаю тобі, - сказала я.

Він поглянув на мене з надією в очах.

- Я не можу бути з тобою, - швидко промовила я. - Але я пробачаю тобі. Я вірю, що ти хочеш повернути все і змінити. І в те, що ти ніколи не хотів мені завдати болю.

Він швидко моргнув. Його рот відкрився, але слова так і не злетіли з нього.

- Я не кажу це лише для того, щоб отримати плівку, - додала я.
Це було правдою. Так, спершу я думала використати його, маніпулювати його почуттями, щоб отримати те, що хотіла. Але потім всі поховані почуття знов з'явились. Всі ці місяці я намагалась завдати йому болю своїми словами та поведінкою. Думала, що його біль вилікує мене. Я не розуміла, що полегшити своє серце можу лише, вибачивши його. Його було достатньо покарано. Можливо, я ніколи не буду його дівчиною, але можу бути його другом.

- Я так думаю, - сказала я.

- Знаю,- сказав він тихо і стиснув мою руку.

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/51950/220367

Переводчики: ryno08