Готовый перевод Kim Harrington - Clarity / Кім Харінгтон - Чіткість: Двадцять три

Стівен з'явився біля моїх дверей одягний у блакитну сорочку з ґудзиками і брюки. Трохи більше нарядний, ніж я очікувала, але Стівен завжди так одягався. Що більше мене здивувало, то це троянди у його руках.

Я не достатньо чітко сказала, що це не побачення? Так, я не була досить чесною на рахунок моїх намірів, щоб отримати з нього інформацію. Але я думала, що Стівен знав, що це не стосується романтики, а лише вдячний обід.

- В тебе алергія? - спитав він.

- Що?

- Троянди, - сказав Стівен. - Ти хмуришся на них.

- О, вибач. Вони прекрасні. Я просто намагалась згадати, де наша ваза. - Я взяла їх з його рук і виконала ритуал: понюхати і всміхнутись.

- Дякую. Я зараз повернуся. - Я швидко пішла із квітами на кухню, і попросила маму поставити їх у воду. Вона розмовляла по-телефону. Я могла чути тільки її сторону розмови, але я зрозуміла, що співрозмовник наполягав на зустрічі. Мама намагалася пояснити, що сьогодні ми зачинені, але, напевно, людина благала. І, зрештою, мама погодилася провести зустріч один-на-один. Я почувалася винною, залишаючи її саму, але я повинна була йти.

Стівен провів мене до свого Лексуса.
- Куди попрямуємо? В "Бістро капітана"?

- Я думала про "Смакоту", - сказала.

- Доообре, - із невеличким розчаруванням, сказав він. - Якщо ти цього хочеш.

Не те, щоб я обожнювала "Смакоту", зовсім ні. Але якщо я хотіла підштовхнути пам'ять Стівена про ніч, коли Вікторію було вбито, то "Смакота" саме те місце.

- Ти вже бувала тут, - сказав він, після того, як ми сіли в тьмяно освітленій кутовій кабінці.

- Ага, постійно буваю. Як ти взнав?

- Ти не дивилася в меню.

Я посміхнулася і показала пальцем на свою голову.
- Я продивляюся його прямо зараз.

Він засміявся.
- Я гадаю, ти часто сюди приходиш. Що тут смачне?

- Мій брат любить бургери. А я небайдужа до курячих крилець.

- Як там твій брат?

Перш ніж я змогла відповісти, підійшла офіціантка і прийняла замовлення. Після того, як вона пішла, я повернулася обличчям до Стівена, який здавався щиро стурбований через це.

- З Пері не все добре.

- Але я чув, що поліція відпустила його, - сказав Стівен.

- Саме так, але він й досі головний підозрюваний. У них просто не має достатньо доказів, щоб затримати його.
Несподівано я зрозуміла, що борюсь зі слізьми. Увесь день, я носила маску впевненості для моєї матері та Пері, а тепер, коли я була далеко від них і говорила про них, я була близькою до зриву.

- Перепрошую, - сказала я, витираючи сльози навколо очей серветкою. - Це літо дійсно паршиве.

- Все нормально.

- Як як у тебе тримає літо? - запитала я, змінюючи тему, щоб я змогла відновити своє самовладання.

Стівен знизав плечима.
- Не дуже чудово. Через передвиборчу кампанію в домі не припиняється балаканина про політику. Включаючи химерні вечері з батьками. Примушують ходити в гості. Останнім часом я був під великим тиском. Мої батьки зараз на ще одному благодійному заході. Я теж мусив піти, але це краща заміна.

Я думала, чи розповісти йому про ті жахливі речі, які сказала його мати мені сьогодні вдень, але вирішила промовчати. Здавалося, в нього достатньо проблем з його батьками, на даний момент.

- Якщо чесно, я не можу дочекатися, щоб поїхати в коледж наступного місяця. Утекти геть від усього цього. Мої батьки дуже... цілеспрямовані. - Він раптово замовк. - Пробач. Мені не треба було про це говорити.

- Я не проти. Це добре, що ти виговорився.

- Ні, це особисте, родинні справи. А це хороший вечір. Пробач. Я зануда. Давай поговоримо про щось веселе.

- Наприклад, про те, що усе містечко вважає мого брата вбивцею?

Стівен тихо засміявся.
- Добре, добре. Твоє життя не набагато краще прямо зараз.
- Ти правий.

Прийшла офіціантка з нашою їжею і Стівен швидко схопив свій бургер.

- Я чув ти працюєш над справою разом з поліцією, - сказав він. - Це правда?

- Це було правдою. Але не тепер.

Він зітхнув з полегшенням.
- Я такий радий.

- Чому?

- Ти наражаєш себе на небезпеку, роблячи це,- він вказав на мене картоплею фрі. - Одна смерть перетворилася на три.

Я цінила стурбованість кожного за моє благополуччя, але мені не потрібна ще одна людина, яка говорила б зупинитися. Я зробила глибокий вдих, відчувши, що це був вдалий момент для моєї місії. Я повинна отримати інформацію, за якою прийшла.

Я відкашлялася.
- Говорячи про той вечір, я хотіла задати тобі питання. Ти не бачив нічого підозрілого, коли був тут?

- Про що ти?

- Ти був тут тієї ночі, коли Вікторія Хаппел і мій брат пішли разом. В ніч, коли її вбили.

- Я був? Як ти знаєш? - Його очі загорілися. - Ой, почекай, ти щойно виловила це в своїй голові?

- Ні, нічого надприродного. Це було на касеті камери безпеки, де є мій брат. Ти був, хм, п'яний і твоя мати забрала тебе додому.

Він закотив очі.
- Я забув, що був тут тієї ночі. Як соромно.

- Усіх у нас є неприємні моменти, - сказала я. - Повір, я теж їх маю. Нагадай мені, розказати тобі, як я кинула содову на Тіфані Деспозіто прямо тут.

Він злегка посміхнувся на це, а потім похитав головою.
- На жаль, я не можу допомогти, я не бачив нічого дивного у ту ніч.

- Може ти бачив, як Вікторія говорила з кимось, окрім мого брата?
Наприклад, з Ентоні Тоскано, вбивцею зі значком, чи його сином, Гебріелем, брехуном з ім'ям жертви, витатуюваним на його тілі?

Стівен похитав головою.
- Чесно кажучи, я насилу пам'ятаю ту ніч. Я провів її решту у ванній, блюючи. Я пам'ятаю як наша економка піднімала мене з підлоги і допомагала лягти спати.

Ай! - сказала я, посміхаючись.

- Це один з тих моментів, якими моя мати буде гордитись. Я впевнений.

Я хихикнула.

Він нахилився вперед, поклавши руки на стіл.
- Тепер про кидання напою. Я мушу почути це.

Решту вечора ми провели обговорюючи шкільні плітки і різні коледжі. На диво, я провела час непогано. Потім настав час розраховуватися і я зрозуміла, що не добула жодної інформації, яка б могла допомогти очистити ім'я Пері, і також ані трохи не наблизилася до викриття того, чи бачив хтось Тоскано з Вікторією або того, що він з нею розмовляв тієї ночі.

Стівен оплатив чек, хоча це я запросила його. Ми прогулялися до його машини і він відкрив двері для мене.

- Що будемо робити тепер?- запитав він, після того як сів місце водія. - Тобі треба повертатися до дому?
У мене з'явилася ідея. Алкогольні пари зробили спогади Стівена про ту ніч туманною.

Але предмети не забули.

Я повернулася до нього обличчям.
- Ми можемо піти до тебе додому? Ти сказав, що твоїх батьків не має.

- Гм...

Я бачила, як він намагається зрозуміти що діється, думаючи, що він не уявляв, що я саме така дівчина.

- Я ніколи не бачила особняк, - додала я. - Мене не запрошували на жодну вечірку в школи. - Я посміхнулася. - Не достатньо крута, я гадаю.

Стівен скривився.
- Вибач, якщо я коли-небудь ставився до тебе погано.

- Цього не було. Ти ніколи не дражнив мене, як інші. Ти просто ігнорував мене. Але ти можеш виправити це прямо зараз, - сказала я, посміхаючись.

- Тоді гаразд, - сказав він, виїжджаючи з парковки.- Ми їдемо на екскурсію по будинку Клейворт.

Через кілька хвилин, Стівен, припаркувався на круговій дорозі і вів мене до вхідних дверей, які були оточені двома білими колонами. Я бачила його будинок до цього з вулиці, але він був ще більш вражаючим зблизька. Стівен повернув свій ключ, і я чемно відвернулася, коли він набирав код на системі безпеки.

В передпокої була мармурова підлога, люстра, що звисала зі стелі, і захоплюючі парадні сходи, що вигинались вниз з другого поверху. Мої кроки віддавалися луною, коли я пішла за Стівеном далі по коридору. Він відкрив скляні французькі двері, які привели до офіційної вітальні, потім до офіційної їдальні і кухні, достатньо великої, щоб вмістити все кафе. Весь цей час він говорив, показуючи на картини, скульптури і цікаві деталі інтер'єру. Він махнув рукою на велике вікно, через яке я могла бачити басейн і великий двір, де відбувалися усі вечірки на, які мене не було запрошено.

- Хочеш подивитися мою кімнату? - запитав він несміливо.

Це було саме те, для чого я прийшла, але я не хотіла, щоб він мав невірне уявлення. Я хотіла доказів, а не траху. Зважуючи свої слова, я сказала:
- Звичайно ... на хвилинку.

Я пішла за ним нагору і вниз довгим коридором. Його кімната була величезною, з вікна якої було видно басейн. Свинарника, як в кімнаті Пері, тут не було. Ліжко застелене, комп'ютерний стіл чистий, комод без пилу. Кімната була більш схожа на готельний номер, а не кімнату хлопця-підлітка. Гадаю, це перевага того, хто має в домі економку.

Я дозволила моїй руці легко торкнутися до поверхонь, бродячи по кімнаті. Я заговорила зі Стівеном ні про що, аби він не запідозрив, що я примінюю свої здібності.

- Твоя кімната така приємна, - сказала я.

- Моя мати невротик, щодо порядку і організованості. Якщо я виходжу зі своєї кімнати на кілька хвилин і залишаю книгу на моєму столі, то коли я повертаюся, вона чарівним чином стає на місце.

- Це не так вже й погано, - сказала я, затримуючи свої пальці на його клавіатурі. - Принаймні, тобі не доведеться прибирати її самостійно.

Стівен притулився до стіни, схрестивши ноги під щиколотку.
- Ага, але я не можу мати навіть плакати.
- Досить скоро ти зможеш оздобити кімнату в гуртожитку, - сказала я, посміхаючись, хоча в середині я була зовсім не рада. Цей пошук закінчувався, а в підсумку - нічого.У мене були всплески видінь, але усі вони були недоречними і в основному про прибирання економки. А мені було потрібно видіння з тої ночі з "Смакоти".

Стівен лепетав про те, наскільки він нетерпляче чекає на коледж і від'їзд з Істпорту. Тим часом, я ламала собі голову. Мені потрібно було щось за, що він тримався в ту ніч у ресторані. Я спробувала згадати, у що він був одягнений на відео з камери безпеки, але не змогла. Я не могла прямо запитати Стівена без того, щоб він нічого запідозрив. Раптово я згадала.

Єдине, що я згадала з відео безпеки - це було гарна зелена сукня Сесіль Клейворт. Шафа Сесіль була настільки великою, що не могло бути, аби вона наділа цю сукню знову минулого тижня. І, можливо, її ще не прали.

- На цьому поверсі є ванна кімната? - запиталася я, перериваючи якусь історію з його випускного балу.

- Звісно, по коридору праворуч від тебе.

- Гаразд. Коли я повернуся, ти покажеш мені свої фото з випускного?

Пошуки цих фото, займе його на декілька хвилин.

Я мчала по коридору, здогадуючись, що двері в кінці ведуть до спальні господарів. Я заглянула всередину. Бінго. Тепер, де ж її шафа? Я відчинила двері і закрила рот рукою аби не зойкнути . Гардеробна Сесіль Клейворт була як мрія. Одну стіну займали стелажі із взуттям. Інші стіни були з одягом... розвішані за кольором.

Це не зайняло багато часу, щоб знайти смарагдово-зелену сукню, яку я побачила відео з камери безпеки. Я дозволила моїм пальцям ковзати уздовж тканини і відкрила свій розум. Спершу нічого спливло так що я продовжувала йти уздовж тканини, поки не досягла поясу, де рука Стівена обійняла матір.

Потім це прийшло. Як куля.

Я побачила Стівена, явно в нетверезому стані, що брів туди, де Вікторія Хаппел сиділа на барному стільці. Було надто шумно і я не могла почути ані слова, але я здогадалася, що він намагався підчепити її. Вікторія закотила очі і поклала руку йому на обличчя, а потім відвернулася. Вже рум'яні щоки Стівена стали яскраво-червоними. Він нахилився ближче і наполегливо щось говорив їй на вухо.

Вид і звуки затуманилися, коли почуття гніву скипіло і взяло під свій контроль видіння. Скажені думки заполонили мій розум. Вона збиралася усе знищити. Мені довелось пройти стільки труднощів, щоб мати те, що маю зараз. Ця маленька повія не зможе в мене це відібрати.

Емоції були настільки сильними, що я відчула, як хапаю ротом повітря.

- Що ти робиш?

Я кинула сукню і обернулася. Стівен стояв у дверях туалету, дивлячись на мене неухильно.

- Нічого, сказала я, перехрещуючи руки. - Це прекрасна сукня.

- Це моєї матері. Що ти робиш у її шафі?
Я щосили намагалась вигадати щось, щось, що хоч трохи мало би сенс.
- Вона сьогодні приходила, щоб побачити мене, - випалила я. - Сказала мені, щоб трималася подалі від тебе. Вона сказала, що я не достатньо хороша, аби зустрічатися з тобою. Я не повірила їй

Я зробив паузу для драматичного ефекту.
- Але тепер я дивлюся на ваш великий будинок з модною гардеробною твоєї матері. Будь-яка з цих суконь коштує більше, ніж увесь мій гардероб. І я думаю, вона може бути права. Я не можу конкурувати з багатими дівчатами. Я не належу цьому світу.

Я заслужила премію Оскар. Я не знаю як я це зробила, але мені вдався образ істеричної дівчини, в якої з очей полилися сльози, і я вибігла з кімнати, а потім вниз парадними сходами.

Він пішов за мною.
- Клер, чекай!

- Я збираюся йти додому! - закричала.

- Це занадто далеко! Зачекай!

Але я була біля дверей, перш ніж він міг мене наздогнати. Замість того, щоб йти по вулиці, де він міг би легко знайти мене, я кинулася до лісу. Я подзвонила Джастіну з мобільного, понад усе сподіваючись, що він відповість, і він це зробив.

- Клер?

- Джастін, у мене проблеми.

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/51950/220370

Переводчики: Lynna, ryno08