Готовый перевод Cherise Sinclair - Hour of the Lion / Шеріз Сінклер - Година лева: Глава 2

Наступного дня, Вік скерувала свій старезний джип за поворот і в’їхала в Холодний Струмок. Вона втомлено зітхнула. Між порізами на її спині і ребрах, укус на плечі, її ниюче коліно, і різні удари від Свона… Ну, можливо, вона відчувала себе гірше, в той день, коли знаходилася в Багдаді, в будинку, який мав вибухнути, але не набагато гірше. Господи, їй так болить.

Вона навіть не мала змоги побити до срачки, тих вилупків, і це дійсно дратувало.

Її голова була гарячою і піщаною, ніби була наповнена пустельним піском. Вона ймовірно повинна була більше поспати, але в Сіетлі вона не почувалася безпечно. Не тоді, коли вона не знала хто її шукає. На щастя, вони тепер були дуже зайняті, щоб зосереджуватися на ній. Після її анонімного дзвінка до поліції, погані хлопці повинні дряпати, щоб замести сліди. І не тому, що сподівається, що вони напевно покинули свою схованку і мертву жінку.

Ох, лайно. В неї була смерть мозку чи щось інше? Ця жінка та інші померли через Лахлана, через те, що він вкусив їх.

Лахлан вкусив мене. Хороша новина: з його смертю більше не буде жертв. Принаймні доти, доки вони не спіймають іншого кота-істоту.

«Погана новина: Можливо я теж помру.» Померти від такої дурниці не входило в її плани. Якщо б вона мала відійти у інший світ, то це мало бути у блиску слави, рятуючи її товаришів, або групу цивільних. Не від тремтіння і блювотиння через використання її як кошачої іграшки для блювання.

Піти до лікарні? Вона похитала головою. Свон буде спостерігати за лікарнями і тими хто звернеться з тваринними укусами. Вона могла б зателефонувати Велсу і попросити допомогу, але він би очікував на повну історію. «Ага, бачите, мене вкусив перевертень?» Вона сама ледь вірила, що люди можуть перетворюватися на тварин, а вона ж бачила як це робив Лахлан. Старий буде вимагати чітких, прямих доказів. Він подумає, що вона геть збожеволіла і помістить її в кімнату з м'якими стінами. Отже, ніяких лікарень.

«Костюм» думав, що вкушені помирали через те, що в них було погане здоров'я з самого початку. «Я не хвора, нормально харчуюся. І забий на це лайно, я не помру».

Вона вчепилася в кермо міцніше і сконцентрувалася на водінні. Сонце вже сідало, посилаючи свої промені крізь долину, і повертаючись на засніжені гори криваво-червоним.
Дорожній рух зменшився, як тільки вона покинула Сіетл. Не так багато нових подій трапляється в Холодному Струмку, якщо вірити агенту з нерухомості. Міські постанови оберігали містечко від розширення і навіть від макдональдса. Голос агента з нерухомості звучав позитивно-незадоволеним.

Посмішка Вік збільшилася проїжджаючи крізь центр міста, можливо в радіусі чотирьох кварталів навіть не буде жодного світлофору. Судячи з усього, жителі міста витрачають свої гроші на дерева та рослини на центральному острові, та на антикварні вуличні ліхтарі. Люди прогулювалися по крамницях, сиділи на кованих лавках у тіньку.

- Тото, я думаю ми повернулися до Канзасу, - пробурмотіла Вік, невпевнена радіти цьому чи ні.
Мирна атмосфера збільшилася, коли вона повернула на маленьку вуличку з вигинаючими кленами і ялинами, з яскравими квітниками у садах, білими парканчиками, і широкими передніми під'їздами.

Все виглядало дуже цивілізовано, доки вона не глянула вгору і не побачила щільний, зелений, дикий ліс. Одна гора, потім ще одна і ще, нагромаджені один на одну, як блоки, нанизані дитиною. Мало сенс, що вер-істоти, крутилися поруч з лісом і горами, вірно? Від цієї думки в неї пробіг холодок по спині.

Вона відвернула свій погляд геть і сконцентрувалася на слідуванні вказівкам агента з нерухомості. Квартал від головної вулиці, тротуари зникли.
Там - "Дім в оренду. Агенція з нерухомості Холодного Струмка. Зв'язуватися з Амандою Голден". Знак стирчав поряд з поштовою скринькою у формі туалету. Туалет… вона безумовно може використати один із них. Рішення заїхати в Старбакс було поганим тактичним рішенням.

В оренду здавався маленький коричневий будинок, з білим оздобленням і широким ґанком. На відміну від інших будинків на вулиці, це місце не могло похвалитися квітами. Замість цього короткі кущі відзначали лінії власності, а широкий розгалужений дуб домінував над малими, та добре оброблений газон. Все виглядало досить мирно.

Поселитися в готелі було б простіше, але хто знає скільки часу це займе. Їй треба було запитати прізвище малого.

І вона мусить бути дійсно обережною. Чи знають поганці, що Лахлан з Холодного Струмка? Чи копам було наказано спостерігати за нею? Вона довго не виживе, якщо вони знайдуть її. «Костюм» не проявляв жодного каяття за те, що він зробив з малим, а Свон упивався цим.

Вона повернула свій древній джип, єдиний пристойний автомобіль, який вона могла дістати, і двигун помер із зловісним пихтінням. Коротше кажучи, кульгаючи, захекавшись, із тремтячими ногами, Вік попрямувала до будинку… і страх скрутив її живіт. Вона втратила забагато крові, зазнала великої шкоди. Не дивно, що її руки тремтіли. Вона не зможе захиститися навіть проти п'яти річної дитини, не кажучи вже від такого як Свон.

Якщо подумати, вона навіть не знає від кого їй захищатися. Вона закрила очі і похитала своєю хворою головою. Приїхавши сюди без будь-якої інформації, було наче ходіння сліпого в зоні пожежі. Тим не менш, вона не збиралася йти звідси. Лахман довірив їй розповісти його діду, про те, що з ним сталося.

Господи, вона б краще стикнулася з танком і його 22 сантиметровою гарматою, ніж повідомила комусь, що їх малий мертвий. Може старий зірветься і заволає на неї, як батьки О’Фланагана? Чи як батьки Шенон. Від слів Вік, в матері її найкращої подруги був такий вигляд, ніби душа покинула її тіло.

Чому люди помирають?

На згадку про Лахлана, його мужність і його почуття гумору, вона повинна очистити свої очі від імли. Лайно, припини. Вона майже чує різкий як сверло голос сержанта: «Ти зламаєшся і кричатимеш, Морган? Підніми свою зброю і поводься як моряк!» Вона втягнула повітря, і розправила плечі.

На виступаючому ганку, вона глянула на м'яке розгойдуюче крісло, перш ніж постукала у двері.Ніхто не відповів. Вона насуплено глянула на годинник. 17:30. Якраз вчасно. Клятому агенту краще поквапитися, тому що, Господи, вона дійсно, дійсно має попісяти. Насупившись, вона озирнулася навколо, видивляючись туалет. Нічого.

Намагаючись не схрещувати ноги, вона вивчала будинок. Вікно ближче до кінця ганку було наполовину відкритим, і прямо закликало до неї. Насправді.

Вона штовхнула і відкрила вікно повністю, бажаючи щоб воно було встановлено нижче, в стіні, або ноги були довші. «Чорт забирай, хіба я не зробила достатньо гімнастики в останні двадцять чотири години?»

Схопивши віконну раму з одного боку, вона стрибнула досить далеко, щоб качнути ногою і знову поморщилася, коли кожен рух супроводжувався біллю. Вона спробувала зятягти другу ногу і, чорт забирай, її джинси зачепилися за щось гостре. Цвях. «Застрягла. Трясця». Вона потягнула, відчуваючи, як цвях прориває їй внутрішню частину стегна.

Чому такі речі трапляються, коли їй потрібно попісяти?

Не звертаючи увагу на деревного ельфа, що сердито гомонів на дубі, шериф Алек МакГрегор тихо ступив на ганок, підійшовши позаду грабіжника. Він намагався не засміятися, коли злочинець корчився, як миша лапками.

Досі це був нудний тиждень. Останні хвилювання було чотири дні назад, коли старий Петерсон, наклюкався самопальної текіли, і намагався продемонструвати як він вміє танцювати чечітку у барі Калума… що він і робив приблизно раз на місяць.

Принаймні, з'явився випадок спіймати грабіжника, і мав сумнівну славу стати унікальним.

Він потер підборіддя, відчуваючи скрегіт щетини. Він не помітив одразу, хоча він звісно був чоловіком, що те що ворушилося було хорошенькими, гарненькими округлими сідницями в обтягуючих джинсах.

І будучи чоловіком, він відчув необхідність побачити цього «небезпечного» злочинця з переду, що тримав одну ногу в середині дому, а іншу зовні. Він тихо пертнув ґанок аби перевірити передню сторону злочинця, щоб побачити, що ще може принести вечір.

«Вечір перестає бути нудним». Волосся, насиченого кольору темного горіха, що спадали по її плечах, і її фіолетова футболка була досить натягнутою, аби засвідчити на диво пишні груди для такого маленького тіла. Так як вона була надто зайнятою, щоб помітити його прихід, він міг вивчати її принади без того, щоб його сприйняли мачо-свинею. Обдарована. Так, це саме те слово. І це не було перебільшенням, оскільки, коли справа доходила до грудей він був трохи жадібним.

Сконцентрувавши всю увагу на звільнені своєї ноги, вона не звертала уваги ні на що інше.

Він на хвильку задумався, і вирішив заговорити до неї. І гей, йому потрібно побачити колір її очей, для звіту тільки і усе.

- Сьогодні моя в'язниця порожня, - зауважив він дружелюбно. - Це якщо Вам цікаво.

Вона застигла наче та миша, що почула лисицю. Коли величезні мідного кольору очі зустрілися з його очима, усе всередині нього застигло, як в той день, коли він переслідував кролика і його нога потрапила в сталевий капкан. Жорсткі болючі лещата, тільки на цей раз стискалися його груди.

Звук її дихання був таким, наче на неї напали. «Коп. Я коп.» А вона грабіжниця. Це через те, що її застукали... а не тому, що це соромно?

- Ох, чорт, - сказала леді-злочинець, очевидно швидко оговтавшись. Зараз вона виглядала більш роздратованою, ніж занепокоєно, і це було неправильно. - Слухайте, я справді просто…

Він сперся своїм стегном на перила ґанку і схрестив руки.
- Це називається злом і проникнення, - підказав він послужливо.

Її рот відкрився.
- Ні в якому разі. Агов, я розмовляла з агентом з продажу нерухомості цього ранку і …

- Гм-м-м. Це добре, що Ви зробили свою домашню роботу. Це показує певну гордість у Вашій роботі .

Іскри в її великих очах майже спопелили його.
- Я не грабіжниця, трясця його забирай. Я збираюся орендувати цей дім. Аманда Голден мала зустріти мене.

Він розглядав її протягом хвилини. Вона знала ім'я агента, хоча це звісно було очевидно, бо її ім'я було на щиті оренди.

До нього долинув її аромат. Кров. Свіжа.
- У Вас кровотеча?

Вона моргнула від зміни теми розмови, і він із задоволенням помітив, як її густі вії порхнули по засмаглій шкірі, майже такій же темній, як і її коричневі очі.

- У мене кров?

Херн допоможи йому, але вона була дійсно прекрасною, і він не повинен дозволяти, щоб це миле личко засмоктало його. Вона, ймовірно, крутила кожним чоловіком, якого вона зустрічала.

До того ж вона людина. Деяким перевертням подобається бути з людськими жінками, але він ніколи такого не розумів.

Він вказав на те, що цвях зачепив не тільки одяг, і кров темніла на її нозі скрізь її джинси.
- Схоже попередній орендатор забув прибрати цвяхи з минулого Різдва, на яких розвішував святкові вогні. Давайте я спущу Вас звідти, перш ніж я Ви почнете відповідати на мої питання.

Її очі звузилися, потім вона нахилилася вперед. Тягнучись, очевидно навмисне, щоб не впасти на його передпліччя, але можливість була занадто гарною, щоб ігнорувати її. З гладкою ходою, він нахилився досить низько, аби її руки зупинилися на його плечах, і він схопив її за талію. Його пальці стиснули на диво сильні м'язи живота, мабуть самка періодично займається спортом, і він підняв її.

Вона ахнула, коли він підхопив її і поставив на ґанок. Її хватка на його плечах посилилася, опираючись руками, не м'яко, але вони відчувалися добре, дуже добре на його тілі. Її руки ймовірно зципилися з його плечима, так, ніби він ковзнув у неї, наповнив її.

Він трухнув своєю головою. Чого, цей образ прийшов, чорт забирай?

Її очі були величезні, і вона пахла біллю і страхом. Він одразу відпустив її. Вона була налякана. І він міг поклястися, що це було більше ніж страх арешту. Ні, вона боялася його. Ця ідея була образливою.

- Гм. Дякую. - Її голос був хрипким.

- Із задоволенням. - Зрештою, чесність найкраща політика, і він чортовські насолоджувався тим, що тримав її в руках. Він насолоджувався б і далі… але вона боялася його?

На вулиці, біля джипу зупинився білий Таурус. Аманда Голден вислизнула з машини, в її руках портфель, і вона поспішила по тротуару, вступивши на ґанок.
- Добрий день, Алек. Панно Ваверлі? Вибачте, я запізнилася. Я затрималася в офісі.

- Все гаразд. Мене тут розважали, - сухо сказала екс-грабіжниця.

- Ну, чорт, гадаю я повинен Вас відпустити. - А вона могла б стати прикрасою його в'язниці.

Вона кинула на нього злобний погляд, а її звабливі повні губи були щільно стиснутими.

Коли вона почала рухатися, Алек встромив палець під її пасок, щоб зупинити її.
- Давайте переконаємося, що ви не сильно поранилися, - сказав він. - Рани від цвяха можуть бути кепськими.

Коли він нахилився вперед, він зрозумів, що запах крові був не лише від рани завданої цвяхом. Позаду, на її футболці була червоно-коричнева пляма. Зітхання, коли він підіймав її з підвіконня, було від несподіванки чи болю?

Він вивчав її ближче. Ретельний макіяж приховував синці на її обличчі. Можливо під її вбранням приховуються бинти, обгорнуті навколо її боків.

Це може бути пошкодження від автомобільної аварії. Але це не може пояснити, чому вона боїться його, найбільш симпатичного хлопця на цій планеті. Отож. Він може помилятися, це часто буває, але він обрав найбільш логічне пояснення.

Хтось сильно її побив.

- Де Вам ще болить?

Чому шериф питає таке? Дивувалася Вік, відчуваючи холодок. Вона покрита кров'ю та синцями. Її опис та опис її травм був у поліцейських сводках?

Чорт забирай, він вже її налякав. На якийсь бридкий момент, вона подумала що Свон найняв його, поки не стало очевидним, що він всього лише коп з малого містечка, який шукає пригод на свою голову.

- Не кажіть дурниць, - сказала вона, навмисне прикидаючись тупою. - Маленьке поранення від цвяха не варте такого занепокоєння.

Посунувши його руки, вона потиснула руку агенту.
- Панно Голден, приємно з вами познайомитися.

- Просто звіть мене Аманда. - Висока блондинка, одягнена у чорні шовкові брюки з подібним жакетом, вона була втіленням вишуканого стилю, який ніколи не давався Вік.
Після твердого і впевненого потискання руки Вік, агент повернулася до копа.
-Якісь проблеми?

- Ви приїхали саме вчасно, - сказала Вік. - Ваш поліцейський якраз збирався мене заарештувати і відвезти до в'язниці.

Хихотіння Аманди було зовсім не діловим.
- Ах, так. Якщо його візниця не переповнена злочинцями, Алек відчуває, що він не виконує свою роботу. - Вона нахилилася і голосно прошепотіла, - Звичайно це в'язниця лишена дві камери.

Вік посміхнулася і подивилася через плече, щоб побачити, як шериф реагує на її глузування.
З одним стегном, що підперало перила і з ледачою усмішкою на засмаглому обличчі, він не виглядав ображеним.

Коли його увага змістилася з Аманди на Вік, його погляд став пильнішим, ніби він намагається заглянути їй в середину. Вона відчула тріпотіння в своєму животті, але від тривоги чи від його привабливості, вона не була певна. Скоріш за все через тривогу.

Зростом 1,98 см чи близько того, із приголомшливими широкими плечима, що звужувалися до талії, чоловік рухався наче професійний борець. Хоча не так, як професійний солдат. Його золотаво-каштанове волосся довжиною до його комірця на форменій сорочці кольору хакі, із закоченими рукавами, що оголили його міцні зап'ястя та м'язисті передпліччя. Вона згадала, як він легко підняв її вгору, як ці великі руки обійняли її. Він був до біса міцний, незважаючи на спокійні манери.

Ага, тремтіння було точно від страху.

Але коли він усміхнувся агенту з нерухомості, ямочка з’явилася на одній щоці. Смішинки навколо очей виділили його тонкий шрам, який був в кутку на лівій вилиці, наче хтось намалював його ручкою. Його голос був глибоким і гладким, і повільним як теплий мед, і вона відчула що її м'язи розслабляються.
- Ти забила гол Аманда, - сказав він. - Я мушу попередити Джона.

- Він не повірить тобі, - сказала агент, намагаючись відкрити вхідні двері.

Шериф повернувся, направляючи свою усмішку, яку потрібно зареєструвати, як зброю масового знищення, на Вік, і температура її тіла піднялася.
- Отож, - сказав він, - Панно Ваверлі Ви надовго в Холодному Струмку?

Він був розкішним, і він дивився на неї так, ніби вона була ласим шматочком.
- Гм… - сказала вона і його посмішка збільшилася, якраз достатньо щоб зрозуміти, яка вона ідіотка. «Ти божеволієш, сержанте». Вона насупилася. - На деякий час.

І чим швидше вона покине це бісове містечко, тим краще.

Вітерець збив його кудлате волосся.
- Ну, поки Ви тут... - почав він.

- Мені потрібно забрати мої речі, - перебила вона його. Будь-що аби втекти. Дивно, як несподівана поява шерифа налякала її і знищила її потребу попісяти.

На її роздратування, він послідував за нею в низ по сходах.
- Вам сподобається в Холодному Струмку, - сказав він. Перш ніж вона встигла ухилитися, він поклав руку їй на плечі, і вона відчувала, як його пальці простежити товсту марлеву пов'язку, що закриває укус кота.

- Дякую, але я впораюся сама, - сказала вона, досить гладко, незважаючи на те, що її серце сильно стукало в грудях. Потім вона підняла очі.

Темно-зелені очі, кольору гірського лісу щулилися, і він роздивлявся її, ніби вона була загадкою, яку треба розгадати. Мурашки пробіглися по її спині, коли вона зрозуміла, що його невимушені манери і повільний голос, маскують гострий як бритва інтелект. Ножі, як правило, натикаються на людину двома способами: темними і прихованими, або відкритими, яскравими й блискучими. Яскраві і блискучі леза, також можуть залишити вас з кровотечею в пустелі.

Вона відсунулася.
- Я буду в порядку.

- Ну, що ж, я відступлю, щоб Ви змогли влаштуватися. - Він помахав Аманді Голден і всміхнувся Вік, але на цей раз усмішка не зачепила його очей. - Я впевнений, що ми ще пертнемося панно Ваверлі. Холодний Струмок маленьке містечко.

Дружньо, ввічливо. І Вік відчула загрозу під цим.

* * *

Алек відчинив важкі двері до таверни «Дике полювання», обрав свій улюблений столик в дальньому кутку, і сів на стілець, щоб серйозно порозмірковувати.

Це була дивна зустріч і дивна жінка. За багато років роботи в правоохоронних органах, він заарештував декілька чоловіків, що били своїх дружин і опитував їх дружин. Панну Ваверлі можливо побили, але вона не справляла враження забитої, заляканої жінки. Той погляд, який вона на нього кинула, з якоїсь причини, був майже смертельним.

Насправді, настрій жінки, протягом десяти хвилин змінювався як торнадо. З початку вона була занепокоєною через нього, потім привабливою, а потім кидає на нього такий погляд: Я виріжу твої кишки іржавою ложкою. Можливо вона й коротун, але в нього було таке відчуття, що вона буде як дика кішка у бійці. І у ліжку.

Чому він находить це таким збуджуючим?

- Вибачте, шерифе, чи не хочете Ви пива?

Він поглянув вгору і подивився в найгарніші блакитні очі на планеті і посміхнувся.
- Джемі, якщо ти принесеш мені пиво, я буду змушений заарештувати твою тринадцятирічну дупку і кинути тебе до в'язниці.

Вона зморщила покритий ластовинням ніс.
- Не я принесу, а татусь. Отож я гадаю, сьогодні ввечері твоя в'язниця залишиться порожньою, га?

- Це був удар нижче поясну, - визнав він, вигравши собі захоплену посмішку, перш ніж вона побігла в бар, з усіх ніг і стрибаючи, як майже доросла кішка.

Декількома хвилинами пізніше, Калум поставив кухоль пива із пивом Гінес і бокал вина на стіл, а потім сів на вільний стілець.

Алек схилив голову до своєї племінниці, яка протанцювала свій шлях між клієнтами.
- Іноді я тобі заздрю, брате.

Його брат повернувся, щоб подивитися і його сірі очі потеплішали.
- Саме так. Вона благословення. - Він ковтнув своє вино, його погляд слідкував за дочкою. - І це змушує мене боятися, я і не думав, що можу так боятися.

Алек зробив великий ковток пива, перш ніж прокоментувати.
- Ти не з тих хто ухиляється вітру. Що сталося?

- Я скликав даонейнів сьогодні ввечері.

Рука Алека стиснула кухоль. Збори перевертнів трапляються нечасто. Він схилив голову до Богом обраного лідера перевертнів на цій територій і офіційно сказав:
- Я буду там, Косантір.

* * *

Того ж самого вечора, Алек стояв поклавши одну свою руку відпочити на камінну поличку, слухаючи дебати. Незважаючи на прохолодний вечір, в таверні відчувалося некомфортно тепло, і запах гніву та поту змішувався дерев'яним димом.
Золотаве світло від латутних настінних бра, мерехтіли над народом, що щільно сиділи навколо важких дубових столів. Схоже на те, що усі дорослі перевертні території Північного Каскадеса, були тут присутні.

Після того, як Калум розказав їм про заборонені сталеві капкани-щелепи, які перевертні знайшли у лісах, і те, що онук Торсона зник місяць тому назад, настрій став загрозливим. Не дивно. Даонейн зрештою були хижаками. А вер-коти ще гіршими. Вовк чи ведмідь може боротися, якщо загнаний у кут; а кіт буде розривати супротивника просто для розваги.

Після того, як Калум відхилив пропозицію Грейді атакувати будь-яку людину, що увійшла на їх територію, Грейді був дуже збудливий, Анжеліна підтримала цю ідею.. Алек слухав протягом хвилини, всміхнувся брату, ретельно приховуючи вираз обличчя. У Калума було мало терпіння для дурості, а логіка Анжеліни була такою ж заплутаною як очищенні доріжки до будинку гномів протягом дня.

- Ми не знаємо чи мисливці полють на нас чи просто браконьєри, - сказав Калум, перебиваючи Анжеліну перш ніж вона зможе відволіктися далі. Він випростався, схилившись на барну стійку, і сила Консантіра мерехтіла навколо нього, як теплові хвилі.
- Якщо вони шукають нас, я із задоволенням зустрінуся з ними. Після цього вони зовсім не пам'ятатимуть чому вони були в горах.

Люди засміялися, і рівень ворожості знизився. Калум нагадав їм:
- Ми стали лінивими у дотримані заходів обережності. Це необхідно припинити. Використовуйте тунелі під таверною. Я хочу щоб жодна людина не знайшла і шматочка одягу на краю лісу, не кажучи вже про перевертня. Крім того пам'ятайте…

Двері бара гучно відчинилися, і Джо Торсон почав просуватися крізь натовп до центру кімнати. Глибокі лінії і сірі густі тіні виділяли його шкірясте обличчя. Тонкі шрами покривали його руки і сувеніри від поранень з юності, коли він боровся, щоб виграти самок на Зборах. На його брудному обличчі були сліди від сліз.

Страх захолодив Алекову кров. Що могло змусити старого вер-кота плакати? Лахлан? Він продрався до вбитого горем вер-кота. Служити і захищати. Обов'язок даний шерифу законом… і обов'язок також даний йому кланом, бути кахіром.

Давши Торсону секунду аби він упізнав його запах, Алек обняв його за плечі. Тільки із показним гарчанням, старий чоловік дозволив близькість, лише через його скрутне становище.

- Що сталося Джо? - Алек дотримувався спокійного тону, як тільки підвищенні голоси замовкли.

- Мій онук – Лахлан, - голос Торсона був хриплим. – Він помер. Вбитий у місті.

Гомін виріс. Чоловіки підхопилися на ноги. Анжеліна пронизливо скрикнула. Брати Мерфі почали кидати прокльони.

- Тиша. Команда із силою Косантіра створила тишу в кімнаті. - Скажи нам що сталося, Джо.

У своїх звичних джинсах і білій футболці, Торсон потер обличчя, розпецькуючи бруд.
- Детектив-перевертень в Сіетлі – Тайнан О’Конолі, щойно телефонував. Як ти і просив, він наглядав за Лахланом в Сіетлі. Він сказав…- Його голос надломився. - Було тіло молодого чоловіка в морзі.

Алек підняв брову на Калума, мовчки питаючи дозволу продовжити. Калум кивнув.

- Продовжуй, Джо, - спонукав Алек, стискуючи його плече.

Торсон смикнув головою, як збентежена тварина.
- Копи не ідентифікували його, але намагаються розповсюджуючи його фото. Тайнан прислав мені одне. Це мій Лахлан. - Його слова впали, як камені в тихій кімнаті.

- Ти їздив в морг до Сіетла? - Тихо запитав Алек, із занепокоєнням стискаючи його плечі. Розтин не покаже магію перевертня, але недбалість покаже. Якщо дії Торсона розкриють перевертнів, його буде оголошено ворогом даонейнів… і як кахір, Алек буде змушений його вбити.

- Я ніколи не ходив поруч зі станцією.

Полегшення послабило хватку Алека, і він голосно вдихнув.
- Мені дуже шкода, Джо. Дуже шкода Лахлана, шкода тебе, що ти ніколи не зможеш …

- Ніколи не покладався на нього, ніколи не хвалив. Я знаю, біс забирай. - Торсон опустився на підлогу.

Калум сказав:
- Я зателефоную Тайнану стосовно більшої інформації, але прямо зараз, він довідався як помер Лахлан?

Торсон різко скинув голову, його очі палають люттю. Кінчиками своїх пальців, Алек відчув початок його трансформації. Він потиснув руку старого.
- Контролюй себе. Нам потрібні відповіді, а не кігті.

Коли Торсон загарчав, Алек напружився, приготувавшись боротися зі шаленою пумою.

Через деякий час Торсон втягнув повітря, і поколювання відступило, зникло. Коли дикість покинула тіло, в його очах з’явився сором. Старий ймовірно не втрачав контроль відтоді як був кошеням.
- Вибач, друже, - м'яко сказав він.

- Усе гаразд, - відповів Алек, також м'яко. - Розкажи нам, що ти знаєш.

Журба поглибила лінії на обличчі Джо, і він прокашлявся.
- На вигляд він голодував. Аж ребра було видно. Тайнан сказав, що від жовчного зупинилася печінка.

- Отруєння металом? - запитав Алек.

- Так. - Його пальці скрутилися, випускаючи кігті.

Алек розділяв його потребу розрізати і роздирати. Біль від смерті малого… Замість цього він сильніше стиснув плече старого.
- Будь зі мною Джо.

Важко дихаючи.
- На ньому були сліди опіків, порізів, синців. Він був весь побитий. Закатований. Деякі з порізів були прямокутної форми.

- Прути решітки клітки, - загарчав Калум. Його зіниці стали чорними від люті Косантіра.
- Це також пояснює і відмову печінки.

- Вони тримали мого хлопчика в клітці! - вирвалися слова Торсона. - Вони катували його, морили голодом. - Простогнав він. - Клітка, Косантір, клітка…

- Ми відплатимо, - спокійно сказав Калум. - Чи був Лахлан замкнений коли вони знайшли його?

Торсон здригнувся, дивлячись у підлогу, і Алек знав, що людина не може витримати більше. Йому потрібно в ліс, щоб відчути дерева і траву та запах свободи, щоб любов Матері огорнула його.
- Тайнан думає, що Лахлан втік, - сказав Джо. - Але запізно. Якийсь чоловік знайшов мого хлопчика і самку на своєму ґанку і прийняв їх, потім зателефонував 911.

- Чи…

- Коли прибула поліція і швидка допомога Лахлан вже помер. А самка втекла через задні двері.

-Хай йому чорт, - пробурмотів Алек.

Нарешті, Торсон глянув на їх лідера. Старий чоловік знав Калума і Алека від тоді, як вони хлопчаками потайки читали комікси в його крамниці, але зараз він не згадував про це. Настільки близько, як тільки він міг бути до перетворення, він напевно бачив тільки чорні очі і ауру сили.

- Косатір, благаю. Мені потрібно…
- Ми можемо керувати цим, Джо, - сказав Калум. – Позбудься своєї журби в горах. Алек піде з тобою.

Торсон попрямував до виходу, до нього обережно простягалися руки, щоб розділити його скорботу і виявити дружбу.

Алек повів його у прохолодну, тиху печеру наче дитину. Не кажучи ні слова, вони роздягнулися, Алек допоміг, коли Тосон поводився незграбно. Потім Алек закликав магію. Дикість огорнула його, його розум затвердів, як камінь, глибока в тваринних інстинктах. Було тільки зараз, а печаль через втрату юнака була похована під хвилею запахів і звуків. І саме тому Торсону був потрібен ліс. Його журба повернеться коли він знову поверне собі людську форму, але… меншою.

Як тільки його лапи торкнулися землі, він відчув дотик Матері, її любов текла крізь нього. Піднявши голову, він понюхав повітря. Вже у формі пуми, Торсон стояв на виході. Алек ласкаво його буцнув і повів його з тунелю.

Бліде сяйво, холодної луни світило за межами печери, і запах свіжої хвої під їх лапами огорнув їх. Алек озирнувся, щоб побачити блиск очей кота, а потім стрибнув вперед у ліс. Джо послідував за ним.

* * *

Вік прокинулася, але не ворушилася доки не оцінила своє оточення. Тепла, щільна тканина над і під нею, слабкий лимонний аромат, простирадла. Вона лежала в ліжку. Ліжко було хорошим, набагато кращим за бетон.

Де? Її новий орендований будинок. Господи, її мозок прокидався повільно. У будинку стояла тиша. Ні смороду, запаху поту чи крові. Речі, які треба шукати. Вона відкрила очі… і здригнулася. Фіранки світилися в променях ранкового сонця, а на них були надруковані леви, тигри і ведмеді.

- Тото, нам точно треба забиратися звідси геть якнайшвидше, - пробурмотіла Вік і і спустила свої ноги з ліжка, із гучним поблажливим стогоном.
Трясця його матері, як їй боляче. Вона потерла обличчя. Вона, що насправді планує розшукати людей, які перетворюються на тварин? У світлі дня, ця ідея здавалася божевільною. Вона не вірила у це лайно, чи не так? З іншого боку, укус і сліди кігтів на її тілі були дуже хорошим доказом.

І якщо говорити про сліди від кігтів, то час підвести підсумки; легко зробити, коли ви спите командос:

Перше: пульсуючий головний біль, як від бумбокса з високою гучністю.
В кімнаті було парко як у сауні. Чудесненько, у неї жар.

Друге: її ліве плече відчувалося так, ніби якийсь лев розірвав його на шматки. Ох, чекайте, так саме це і сталося. Враховуючи як проходив її тиждень, у неї ймовірно гангрена. Вона песимістично заглянула під бинт. Ну, алілуя, ніякого зеленого гною, але навколишні почервоніння показували можливе зараження.

Три: під марлевою пов'язкою, сліди Лахланових кігтів на її спині і боках виглядали, як червоний з прожилками урок геометрії: паралельні лінії не перетинаються. І це не будуть милі шрами…але вони не були заражені.

Чотири: вона зробила глибокий вдих і застогнала, від того, що ніби невидимі ножі простромили її лівий бік. Зламанні ребра. На жаль, від цього не має ліків, окрім часу. І помста. Вона сподівалася на матч-реванш з цією мавпою, яку кличуть Свон, і розраховувала, що вони знову зустрінуться, і тоді вона переламає йому ребра.

П'ять: її праве коліно боліло, але дякувати Богові, вона могла переносити вагу і не падати, як якась судорожна каліка.

Я жива. Життя прекрасне.

Коли вона перетинала кімнату, вона пирхнула зі сміху. То й же самий маніяк, що купував фіранки, купував і шпалери. На стінах, олені і лосі бродили по лісу, ніби дикі бембі.
- Ви краще сподівайтеся, що леви залишаться на шпалерах, бо ви станете сніданком, - попередила вона травоїдних і похитала головою. Досить теревенити сама з собою. Розмовляти із стінною? Наступна зупинка, відділення психіатрії.

Душ прочистив їй голову. Вона проігнорувала райдужну форель, що плавала вздовж нижньої частини блакитної душової завіси. Дякувати Богу, сонячна кухня і вітальня була звільнена від одержимості дикою природою. Як і думала, кави не має.

- Треба пройтися по крамницях. - Вона нічого не могла робити без своєї порції кофеїну, і треба придбати ібупрофен від її болю і гарячки.

Спершу їй треба зателефонувати своєму зв'язковому. Старий стає примхливим, якщо не знає, де знаходяться його агенти, навіть якщо ті на лікарняному. Беручи стілець від невеличкого кухонного стола, вона витягнула свій новий мобільний і набрала номер.

- Велс. - Відповів швидко і чітко.Зазвичай Велс говорить м'яко, а потім ріже їх гострим ножем.

Вона не думала, що він відповість на телефон. Вона надавала перевагу його автовідповідачу, він ніколи не ставить незручних запитань.
- Сер. - Безтурботний тон це вихід. - Я покинула місто і відправилася в гори. Протягом деякого часу можу бути поза межами досяжності.

- Є якісь проблеми Морган?

- Ні, сер. Ну, якщо подумати… - Відмінний зв'язок, не надто наполегливо. - Можливо, одна річ.

- Продовжуй.

Тут він був каверзний. Чорт, вона ніколи йому не брехала, і зробивши це почувалася, як посипання гравію у відкриту рану.
- Я випивала з своєю давньою приятелькою, ще з Афганістану. Вона розповіла мені про колишнього моряка на ім'я Свон.

- Свон. - Вона почула скрип ручки, коли він записував ім'я. Більш анальний ніж у проктолога, Велс записав все вниз. Чорт спочатку це дратує, перш ніж вона зрозуміла, що інші люди забувають речі… як той придурок, минулого року, що забув GPS квадрант для зони підбирання і її найкраща подруга загинула. Вона ковтнула. Залишайся в строю, солдате.

- У чому проблема, я припускаю, що це не все, з цим індивідумом? - запитав Велс.

- Схоже на те, що він катує бездомних людей і використовує свої зв'язки в поліції аби прикритися. Це погано, сер, коли схиблений моряк є у Сіетлі. Через декілька нещодавніх скандалів, пов'язаних із нещодавно звільнених в запас солдатів і жорстокими сварками, військові поводилися тихше води, нижче трави. Хоча це не було у полі зору Велса, він міг щось зробити.

Він буркнув.
- Так, це погано. Твою приятельку звати…?

- Я б не хотіла говорити, сер. Я не хочу зрадити її довіру.

Тиша. Вона знала, про що він думає. Обов'язок країні перевищує будь-яку іншу вірність, включаючи ту що винний друзям. Але вона дала обіцянку Лахману. Якщо ж перевертні були небезпечні, вона не буде звертати погляд Велса на них.

- Гаразд, сержанте. Я не в країні, але я подивлюся, що можна зробити як повернуся.

Незважаючи на біль, вона усміхнулася. Включати Велса в справу, це як нацьковувати пітбуля.
- Дякую, сер. Я буду на зв'язку. Допо…

Лінія обірвалася. Велс ніколи не казав до побачення. Він думав, що це звучить як прокляття, отож він зберігав своє прощання для ворогів.

- Прощавай Своне, - бадьоро сказала вона. - Бувай-бувай, пан Мудак-костюм. «Прощання така солодка печаль».

Ага, якщо хтось і може знайти цих вилупків, то тільки Велс. Коли вона вперше побачила його, вона робила присідання, щоб спалити свою лють, бо їй відмовили в бойовому чергуванні. Вона поглянула на цю людину. Старший за її батька. Гострий ніс, крижані ясні блакитні очі, стильний одяг, як у якогось англійського аристократа. Він розглядав її декілька хвилин, перш ніж подарувати їй тонку усмішку.
- Я чув Ви бажаєте приєднатися до бойових дій в Іраку.

Вона завмерла на півдорозі свого присідання, як він сказав:
- Якщо Ви не заперечуєте проти носіння цивільного одягу, я можу пообіцяти Вам небезпеку, яку Ви будь-коли хотіли, і що Ваша робота матиме значення. - Він переміг її останніми словами. - Ви потрібні мені Морган.

Він дотримався своєї обіцянки, як і завжди. Вона могла спокійно скинути на нього викрадачів.

Час йти за покупками. Але коли вона встала з-за столу, її головний біль став шаленим. Коли запаморочення вдарило, розривна течія посмоктувала її свідомості. Вона впала назад на стілець, і похитала головою. Ох, це зовсім недобре. Трясця, вона помре, як та стара жінка?

Коли вона хитаючись зайшла у вітальню, піт виступив на її шкірі, ніби вона була у пустелі. Але її ноги підкосилися, і вона впала на підлогу. Господи! В неї так усе боліло, що вона не знала, що лікувати першим. Просто пристрельте мене.

- Господи, поглянь з гори на раба твого! Погані речі мають минути.

- Немає тепла в полуденному сонці, ні здоров'я в придорожній траві.

- Кісти його наповнені старою хворобою, його муки тривали і збільшилися.

- Господи, поспіши із своєю блискавкою і дай йому скоріше збавлення!

Після хвилини непорушності, вона застогнала і спробувала підвестися на ноги. Її живіт скрутило, жовч наповнила рот. Укус вер-котів не для слабкодухих.

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/52680/226072

Переводчики: Karaon