Готовый перевод Cherise Sinclair - Hour of the Lion / Шеріз Сінклер - Година лева: Глава 7

Наступного понеділка, Вік дивилася на чорний хвіст оленя, що підіймався по звивистій гірській стежинці, і зникав серед сосен. Вона позіхнула і похитала головою. Замало сну, дякуючи побажанням доброї ночі від сексуального шерифа. Те, як він поцілував, відчуття його жорстких рук, навіть його запах... Боже, як вона хотіла його. Добре, що він не втратив голову. Не розумно, сержанте, бажати зайнятися сексом з кимось, хто входить в групу населення, серед якого ведеться розслідування.

Те що турбувало її прямо зараз, це те, що в другій половині дня, вона побачить Калума. За останні кілька тижнів вона почала пізнавати його. У нього був стриманий гумор, який навіть анітрішки не приховував смертельну ауру його сили і влади та лячною самовпевненістю. Те, як він вивчав її, бачачи більше, ніж вона хотіла показати. Він був благородним і захисником по натурі, так само як і Алек. Зовні зовсім інший, але моторошним чином, приваблював її так же сильно. Це було проти неписаного кодексу, жадати двох братів одночасно, і це так не схоже на неї. Це нереально.

Майже такими ж нереальними, як її прогулянка лісом. Зітхнувши, вона подивилася на маленьку деревну людину, яка бігала уздовж соснових гілок, зупинилася аби поглянути на неї зверху в низ, і зникла.

Вік примостила свою дупу на зручній колоді і спохмурніла. Вона бачила чотири деревні істоти під час її прогулянки. Або можливо, три деревні істоти, якщо звісно вважається, що істота в кущах відрізняється від істоти на дереві? Кущ виглядав меншим, його довгі пальці із гострими кігтями, чіплялися за її волосся, коли вона проходила повз ожину.

Її очі розширилися. Ні в якому разі, як малюк, коли шипи ожини зловили її за волосся і одяг, невже це справді була дивна кущ-людина?

Нє-а. Ще в дитинстві, вона б помітила якби якась кущ-істота схопила її за одяг. Здавалося вони жили лише на цій території. Чому ця гора була так населена дивними істотами, вона не знала, але, чорт забирай, вона зрозуміє це ... починаючи з перевертнів.

До біса цих перевертнів. Було б зручно, якщо якийсь з них послужливо вискочив і сказав: "Привіт". Із надією вона оглянула навколо.

Не пощастило. З іншого боку, вона дійсно не очікувала знайти пушистого вер-звіра, що крадеться повз. Їй потрібно лише виїхати з містечка на деякий час. Ці два чоловіки,що напали на неї. Вона гадала, чи не було це через неї... через її вид? Чи вважаються перевертні окремою расою або видом?

Ага, вона готова була закластися, що ті два п'яниці були перевертнями. Вони були занадто швидкими і сильними, особливо старий чоловік, який повинен бути в інвалідному візку, а не намагається поставити свій чобіт на її живіт. Піднявшись, вона попрямувала на звук крапання води. Після двох сонячних днів, сушена хвоя під ногами злегка потріскувала, вона випустила гострий запах. Було так тихо, що вона могла почути шелест гілок над головою.

Пустеля здавалося була дуже далеко. Але там і тут були деякі противні риси. В Іраку, питанням було: ця людина - терорист? Чи є у них бомба під одягом? Тут вона повинна була запитати: ця людина перетвориться у щось з кігтями і вусами у їх вільний час?

Уздовж свого обличчя Алек мав шрами . Хіба це значить, що він зустрів перевертня... або був одним з них? Що він буде робити, якщо вона запитає його про дідуся Лахлана?

Вона похитала головою. Ні, на даний час їй не варто це робити. Вона і так привернула увагу. Так, пара людино-ненависників... істот, які у вигляді тварин, ймовірно, пожеруть її на сніданок. Після того, як покусають її на шматочки.

Боже, прохання Лахлана було таким несправедливим.

Думаючи про справедливість, що ж там з тою "заборгованістю"? Ці люди мають якісь дивні звичаї. Вона повинна запитати Калума про це, перш ніж вони зустрінуться з тими двома нападниками сьогодні. Вдихаючи вологий зелений аромат, вона виявила, крихітний струмок майже прихований підліском. Вона опустилася на коліна і опустила руку в крижану воду. Таке симпатичне місце, можливо вона повинна... Чекайте. Вона витріщилася на свої коліна. Я на колінах? Коли біль у коліні зник?

Вона повільно піднялася на ноги і торкнулася своєї ноги. Потерла коліно. Немає болю. Вона зробила різкий удар, бічний удар, і зробила випад, перенесши всю вага на нього. Немає агонії, немає слабкості. Зцілення. Вона була зціленою!

- Ура!
Вона зробила переможний танець з одного боку галявини на іншу. Через секунду, вона вихопила свій мобільний телефон. Прийом сигналу був слабким, але вона все одно набрала номер.

- Велс.
Її бос не витрачав зайвих слів.

- Пане. Це Морган. Я готова повернутися на службу.

- Сержант. - Його голос потеплів. Тепер, коли він був у шоці. - Ти віриш, що повністю відновилася?

- Так, пане.

- Не те, щоб я коли-небудь сумніватися у твоїх словах, сержанте, але мені потрібно підтвердження від лікаря. Ти все ще у Вашингтоні?

- Так, пане.

Вона почула шкрябання, човгання документів.
- Я пришлю документи для оцінки фізичного стану від Льюїса МакХорда. Доктору ... ах, так, доктору Рейнхарду. Я не прийму позитивної оцінки ні від кого крім нього, це ясно?

Чорт, ще один з його непродажних людей.
- Ясно, пане. Я подзвоню йому завтра.

- Згода. Що стосується питання про яке ти згадувала раніше... - Ще більше метушні з паперами. - Так. Колишній морський піхотинець на ім'я Свон. Я вже повернувся в Штати, і я почав наводити деякі довідки. У тебе є додаткова інформація для мене?

Це був її шанс викрити перевертнів ... Вона згадала перелякане обличчя Лахлана і зітхнула. Я дала слово.
- Ні, пане. Це усе.

- Тоді, я поговорю з тобою після того, як я отримаю доповідь від доктора Рейнхарда.

- Дякую пане.

Її усмішка зникла, коли вона закрила телефон. Вона знову не розповіла Велсу про перевертнів. Чорт візьми, вона мала повернутися до Багдаду, де питання були зрозумілими, і вона де прикривати свою дупу. І де вона не була втягнута в життя людей і не жадала цивільних осіб.

Але її місія не закінчилася. Вона повинна знайти дідуся Лахлана. І повинна впевнитися, що верістоти не представляють небезпеки для нормальних, не пухнастих осіб, або незалежно від того, що вона обіцяла Лахлану, вона передасть розслідування Велсу. Вона присягнулася американському народу раніше. Дідько.

Як вона насупилася, вона побачила якщо щось легко і швидко мчить по гілці, потім маленьке личко подивилося на неї зверху вниз. Ще один з тих деревних істот? Вона вказала пальцем на нього.
- Що б ти, грець не було, не.... я повторюю... не переслідуй мене в Багдаді.

* * *

Джо Торсон примружився від яскравого денного світла, коли він вийшов зі своєї книгарні. Його викривлене коліно палало, наче вогонь, і масивний фіолетовий синець на його щелепі перетворив гоління в пекельні вправи.

Він заслужив кожну подряпину.

Кивнувши в Алу Бати, який чекав на тротуарі, Торсон опустив металеву решітку на вікно.

- Ти виглядаєш, наче на тебе навалилася лавина. - Ал сів на свій улюблений стілець. Він посміхнувся, помацав його за підборіддя. - У людини сильний удар.

- Сильний, - сухо сказав Торсон.

- Принаймні...

- Заткнися.
Його душа розривалася від приниження. Про що він думав нападаючи на самку? Незалежно від її виду, це було неправильно.

Він мовчки чекав, як Калум і людина прямували від таверни. Коли вони наблизилися, Торсон стояв і чекав. І дивився, відзначаючи, як очі Калума потемніли, його поза перетворилася на захисну. Звичайно Козантір не сформує прив'язаність до цієї ... людини.

Торсон перевів погляд на самку. Досить вродлива, він припустив, але не достатньо, його очі звузилися, насправді, не достатньо. Вона мала грацію веркотів, хоча не мала дикого запаху, того хто бігає по лісу. Він міг зрозуміти, чому вона можливо, ймовірно, привабила Калума. Проте, будь-які відносини з людиною будуть приречені так само, якби повітряна сильфа і вогняна саламандра намагалися схреститися.

- Калум, - сказав він, киваючи Козантіру, та неохоче нахилив голову до самки. - Панно.

Вона мовчала, незвичайна риса в людині. Таких було одиниці, щоб оцінити її.

- Вікторія, це Альберт Бати. Він володіє продуктовою крамницею, - сказав Калум. - Джо Торсон володіє "Книги".

Її погляд був прохолодним, а голос хрипким.
- Відмінна назва для книгарні.
Ні якої нудності у голосі, ніякого рада познайомитися, або, як Ви поживаєте чи інших люб'язностей від неї.

- У тебе є пропозиції щодо обопільної згоди? - запитав Калум.
Козантір був вимогливий до своєї роботи, особливо коли щось його гнівило. Він не був тим перевертнем якого хотілося дратувати. Хоча він ніколи не хотів даний Богом титул, він привів їх до мудрості ... і сили, яка стала легендарною.

Ал ступив уперед, його живіт випирав за його груди на добрих кілька сантиметрів. Він повинен був бігати в ліс більше, щоб розігнати ці мляві м'язи геть.
- Перш за все, панно Ваверлі , я хотів би сказати, що мені дуже шкода. Я був п'яний ... і дурний.

Її очі звузилися.
- Я мала справу з дурними п'яницями раніше. Ніколи не бачила того, хто намагався вдарити людину ножем у спину.

Ал зіщулився, як побита собака. Торсон ледь придушив гарчання.

Обличчя бакалійника виявилося достатньо червоним, щоб зрівнятися по кольором з поламаним носом.
- Я...Я.

Жінка зітхнула.
- Зробіть мені послугу. Якщо Ви хочете випити, залишайте зброю у себе вдома.

- Так, панно. Я залишу, - сказав Ал.

Херне, якщо Ал буде у формі вовка, його хвіст перебуватиме під його животом. Торсону дійсно необхідно переосмислити його друзів, або, як мінімум, уникати покірних вервовків.

Ал продовжив:
- Я думаю, щоб збалансувати борг я пропоную свіже м'ясо від бакалії для Вас, поки ви живете в "Холодному Струмку".

Очі людини розширилися. Вона глянула на Калума.

Козантір обміркував, а потім кивнув.
- Справедливий обмін. Нехай буде так.
Він повернувся до Торсона, його зіниці були вже майже чорними. Не гарний знак. Він, очевидно, звинувачує Торсона у бійці.

- Прийміть також і мої вибачення пані Ваверлі, - сухо сказав Торсон. Він не міг і не хотів підлабузнюватися, як його друг собака. Не для людини, навіть якщо вона самка.

Вона схилила голову, вивчаючи його.
- Чому Ви ненавидите мене?

Постало питання, що схоже на розріз яремної вени. Тому що ти одна з тих, хто убив мого хлопчика. Людина. Зображення Лахлана заполонило його пам'ять. Той день коли хлопчик приїхав, його мати померла, його личко було таким білим. Хихикаючим під купою книжок, які він збив, коли намагався піднятися на книжкову шафу. Його здивування під час першої трансформації. Його бездиханне тіло на сталевому столі. Вбитий людьми. Торсона душила ненависть. Його руки стиснулися в кулаки, почалося поколювання трансформації.

Калум відтягнув людину на крок назад і встав перед нею. Його очі, чорні, як ніч, зустрілися з очима Торсона, і в голосі сочилася сила.
- Ні, Джо.

Перетворення, що насувалося зникло; гнів ні. Губи зімкнулися над гарчанням, Торсон відвернувся і боровся за контроль. Він почув Калума, що казав:
- ...втратив свого онука. Горює... не сам.
І чувши це, він заспокоївся. Ніхто не вибачився перед ним.

Він повернувся до самки.
- Мені дуже шкода.
Її обличчя було білішим, ніж засніжені вершини, а в її очах був шок. Хіба онуки не помирали там, звідки вона родом?

- Я ... дідько, Ви... - Вона ковтнула слину і підвищила голос, а також своє підборіддя. - Я жалкую про Вашу втрату, пан Торсон.

- Дякую. - Він вдихнув, його груди боліли більше ніж від бійки. - Калум. Я не думав над тим, як домогтися балансу. Оскільки ти знаєте, сам, ах, пані, які у тебе пропозиції?

- У мене є одна ідея, - спокійно сказав Калум.
Легка усмішка на його обличчі змусила волосся на шиї Торсона піднятися. Останній раз він бачив цю усмішку, коли Калум спілкувався з калікою одержувачем.
- Я хотів би запропонувати тобі дати панні Ваверлі свободу дій в книжковій крамниці.
Калум глянув на Ала і додав:
- Поки вона знаходиться в "Холодному Струмку".

Козантір збожеволів. Як могли книги компенсувати замах Торсона на її життя? Але Херне, самка сплеснула руками, і на її обличчі можна було відзначити тільки блаженство.

Калум підняв брову в сторону Торсона.

Чужа людина під його ногами, в його володіннях?
Він навіть погано знав всіх містян. Торсон трохи подавився, а потім виплюнути традиційну відповідь:
- Баланс є справедливим. Прийнято.

Крамниця охоплена ароматом книг, шкіри, нового паперу, і натяком на пил, Вік була не в змозі утримати посмішку. Вона почала гадати, чи завжди тут була крамниця. Книжкова крамниця з виносом книг. Хто запідозрить, що така річ існувала? Але сьогодні вона це виправить. Магазин був ще кращим, ніж вона сподівалася, з великим вибором нових і старих книг, в тому числі наукової фантастики.

Джо Торсон зайняв позицію позаду маленькому прилавку, спостерігаючи за нею, вираз його обличчя був між потішним і лютим. Лють це не добре. Це, ймовірно, не найрозумніше, що вона зробила, увійшовши у лігво розлюченого пантери.

З іншого боку, в цьому лігві були книги.

І вона не звинувачувала його за напад на неї, не після пояснень Калума. Старий був дідусем Лахлана, і якщо він дізнався, як помер його онук, то й не дивно, що він ненавидів людей.

Повернувшись до нього спиною, але пильно прислухаючись, вона зробила швидкий огляд місця. Як решта в цьому місті, будівля була старою. Лічильник був на лівій стіні. Двері за ним, ймовірно, вели до задньої кімнаті. Високі дерев'яні книжкові полиці створювали лабіринт на дерев'яній підлозі. Біля правої стіни був стіл і драбина-стілець перед каміном. Корисний, але не дуже привітний. Вона помітила, два вікна, що обрамляють камін, як можливий вихід.

Блукаючи по кімнаті, вона виявила поличку недавно випущених книг. Так! Новий Гай Гавріель Кей просився їй в руки. Вона прогортала книгу Буджолд і залишила її собі також. Але тут була і нова книга Крусі, чорт забирай. Ні. З затяжний зітхання, вона змусила себе дійти до прилавка.

Він подивився на неї і її вибір.

- Я очікував, що Ви візьмете більше, - покровительственно сказав він.
Його голос був грубий, як наждачний папір, так ніби хтось розтрощив йому гортань в минулому. Білі шнуровочні шрами вкривали засмаглі передпліччя, так що, можливо і та ж сама особа намагалася розірвати його на частини. Враховуючи його особистість, цілком зрозуміло.

- Я обмежуся лише двома книгам за раз, - сказала вона. Немає необхідності говорити, наскільки зволікання в упакуванні книг майже змусило її зірватися. - Я повернуся через пару днів ще за двома.

- Зрозуміло. - Він простягнув руку. - Дозвольте мені зафіксувати їх у моїй системі, аби в мене потім було все добре з інвентаризацією.

Він просканував штрих-коди і штовхнув їх через прилавок до нею.

- Дякую.
Вона забрала їх.

- Баланс, - сказав він, його рот злегка стиснулися.

Раніше, на шляху до міста, Калум пояснив значення "балансу" - це взаємний обмін прийнятий серед місцевих жителів. Це напевно дає новий сенс фразі "відплата - це пекло". Але він дав лише це пояснення і намагання витягти з нього ще інформацію, було тим самим, як і витягувати воду з висохлого колодязя. Чоловік ще більший контролював свої словами і виразами, ніж майстер шпигун Велс.

- Побачимося пізніше, - сказала вона Торсону.

З коротким кивком, він відвернувся і схилився над маленьким столиком, що ховався в кутку.

Приємно було познайомитися, подумала вона до його спини і... О, Боже. Фотографія Лахлана стояв на столі. Малюк стояв на вершині гори, вітер тріпав його волосся. Він сміявся. Був здоровим. Горе, що розірвало її думки перехопило її подих.

Вона відкрила рот, щоб сказати старому про його онука, яким він був неймовірно сміливим, як...

Ні, я не можу. Діду Лахлана доведеться зачекати, поки вона не закінчить розслідування. Вона уникла розмови з Велсом про цих ... істот і тепер тягар був на ній, щоб переконатися, що вони не представляють небезпеки для решти світу, або, принаймні для громадян Сполучених Штатів, яких вона обіцяла захищати.

Джо Торсон був явно перевертнем. Вкрай нещасний, мстивий кіт-перевертень. Якщо вона викладе інформація про вбивство Лахлана, старий, ймовірно, спробує знову убити її. Таке вже траплялося.

Оскільки містечко було досить ізольованим, якщо вони поб'ють її або вб'ють, ввести іншого агента буде досить складно. Вона вже тут. Розслідування на першому місці, потім дід Лахлана.

Він відірвався від своїх документів, піднявши брови.

Вона коротко кивнула йому і пішла.

Внимание! Этот перевод, возможно, ещё не готов.
Его статус: перевод редактируется

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/52680/226083

Переводчики: Karaon