Готовый перевод Katawa Shoujo / Katawa Shoujo: Tuesday

Я прокинувся в незнайомій кімнаті.

Яскраве ранішнє світло мерехтить на світло-сірій стелі. Вчора я забув опустити штори.

I?

Це моя кімната, чи не так?

Моя кімната...

Це вже третя кімната цього року,
яку я називаю моєю.

Різні речі навколо мене нагадують, що саме я живу тут.

Мої сумки на підлозі, мої нові підручники на столі.

Мої численні ліки на тумбочці.

Мить я вдивляюся у флакони, міркуючи, потім витрушую пігулку з пляшечки та видушую капсулу з блістеру.

Я ковтаю їх, запивши водою, не задумуючи про хімію.

Моя форма у комірці/шафі.

Я повільно вибираюся з-під простирадла та потягуюсь перед тим, як одягнутися.

Нова шкільна форма здається чужим одягом.

Штучний запах засобу для чистки подразнює нюх, проте дотик чистого одягу до тіла є приємним, справжнім.

Звичайна шкільна форма мало чим відрізняється від тієї, що я носив раніше.

І інші речі також. Все ж таки, це місце більш-менш схоже на нормальну школу.

За виключенням людей.

Мої думки повертаються до вчорашньої розмови з Кенджи, постійного реготу Міші та стрімких жестів Шізуне.

Що ж, я зустрів лише трьох учнів. Може вони не дуже нормальні, але я впевнений, що є й інші.

Чи, скоріше, люди, подібні їм вважаються тут нормальними?

Ось, що тут вважається нормальним? Чим займаються люди?

Я не бачив, щоб багато учнів тинялися після уроків, отже тут повинні бути клуби. Якщо так, цікаво, чи повинен я вступити.

З цією думкою я просидів увесь урок і вирішив запитати Шізуне, коли нас поділили на групи.

Врешті решт, вона сказала, питати у неї все, що мені потрібно.

Вона схрещує руки та повільно переводить погляд на Мішу. Міша в свою чергу зайнята тим, що намагається надати гумці на кінці олівця ідеальної, пласкої форми.

Ахаха! Вибач, вибач, Шіі-тян! Ти щось хотів?

А... Ясно! Гм... Гарне питання, Хіі-тян.

Спершу здається, що вона не знає відповіді і це мене непокоїть. А може я надто негативної думки. Будь ласка, Міша, зроби так, щоб я помилявся.

А, правильно! Усіх переконують вступити до клубу. Більшість це робить, бо не може знайти собі іншого заняття.

Також є усілякі урочисті події, наприклад, шкільний фестиваль, що буде незабаром. Майже кожен учень схильний допомогти тим чи іншим чином.

Ото ж! Тебе перевели у гарячий час... Можливо, ти також зможеш допомогти...!

А що за фестиваль?

Міша завмирає.

... Уахахаха! Й гадки не маю, Хіі-тян. Це якась місцева традиція, а я не тутешня, от і...

З розпачем вона починає спілкуватися жестами з Шізуне, прохаючи про допомогу. У кінці цього дивного і грандіозного розмахування руками, Шізуне поправляє окуляри і важко жестикулює у відповідь.

Що? А-а.

Яка різниця?

Випнувши грудну клітину, Міша вигукує слова Шізуне з надмірною гордістю.

Занадто голосно. Я бачу, як озираються в наш бік.

Тихіше...

Люди змінюються з кожним поколінням! Їх ідеали та вірування також неминуче міняються з часом!

У наш час фестиваль присвячений чудовим смаженим стравам та цікавим іграм, за які дають призи! Хахаха!

Вчитель голосно прочищає горло, стукаючи дерев'яною указкою по долоні наче кийком. Він стріляє в нашу сторону очима.

Нарешті усвідомивши де ми, Міша задушено ойкає і швидко сідає. Шізуне навпаки, ані трохи не конфузиться, спокійнісінько відмахнувшись.

Йде урок і нам треба починати працювати.

Що? Так, ти маєш рацію! Хіі-тян, ти спитав, тому що хочеш вступити до клубу?

Мої очі можуть мені брехати, але я впевнений, що побачив, як дівчата обмінялися підозрілими поглядами. Тон Міші також змінився. Хоча у неї він змінюється на кожному слові.

Так, я про це думав.

Міша та Шізуне знову перезирнулися.

Тільки я зібрався запитати, що вони мають на увазі, коли краєм ока побачив якийсь рух.

Краєм ока я побачив як дівчина з довгим темним волоссям встала з-за столу і мовчки провсковзнула до дверей.

Не схоже що вона працювала у групі, і ніхто не звернув на це увагу, окрім мене.

Я подивився на вчителя, який також стежив за темноволосою дівчиною.

Чому він нічого не сказав?

Хіттян? Щось трапилось?

Невже я виглядаю таким стурбованим, як почуваю себе?

Чи Міша просто побачила що я дивився на дівчину яка вийшла?

Ні, все нормально.

Добре~! Ну, як ми вже запитували, в тебе немає ніяких планів на обід сьогодні, чи не так?

"Я думаю, я хотів би піти в бібліотеку і взяти декілька книжок."

...Ні, насправді.

Хочеш пообідаємо разом?

Звісно.

Йой/Ура! Уахахаха! Гаразд, Хіі-тян! Чудово!

Залишок уроку промайнув без подій. Дівчина з темним волоссям так і не повернулась.

До того, як я почав замислюватися, куди ж вона поділася, вчитель повідомив, що пора закінчувати роботу.

Шізуне виглядає доволі роздратованою, адже ми ледве встигли завершити завдання вчасно. Я радий, що ми взагалі його доробили. Це не які-небудь змагання.

Ось так, Хіі-тян!

Це неможливо.

Справді?

Справді.

Я ще раніше помітив, що Міша завжди жестикулює, супроводжуючи рухами рук не тільки свої слова, але й сказане іншими. Це досить кумедно виглядає.

Вочевидь, Міша робить це для Шізуне. Вона переводить погляд то на руки Міші, то на мене.

Не маю уявлення, на кого потрібно дивитися. Я звертаюся до Міші, проте, це може бути не так. Може мені повернутися до Шізуне. Я звик дивитися на ту людину, голос якої я чую, але ж...

Шізуне мене не чує, проте звертатися до неї лише через Мішу буде неповагою. Та хіба вона сама так не робить? Ні, вона принаймні дивиться на мене. Усе це бентежить та потребує деякого часу, щоб звикнути.

Це не змагання, адже змагаються за нагороду. Без нагороди це зовсім не змагання.

В очах Шізуне виблискують вогники суперництва. Вона дивиться на мене, наче вражена, що я кинув їй виклик. Схоже, для неї це саме змагання.

Раніше я не помчав, наскільки темно-сині її очі. Цей погляд справді манливий.

Впевнений, Хіі-тян?

Так, цілком.

Хахаха! Помиляєшся, Хіі-тян. Тому що! Я не хочу бути найповільнішою у класі. Отже я впевнена у своїх здібностях, а нагородою буде задоволення від їх підтвердження.

Бха-ха-ха-ха!

Шізуне по-діловому поправила окуляри на носі.

Я б сперечався ще, але продзвенів дзвоник, та вона підхопила свою сумку, очікуюче дивлячись на мене.

Я майже забув, що обіцяв пообідати з ними.

Де ти хочеш перекусити?

У їдальні?

Хахаха~! Це так банально... Добре~! Ходім!

Банально? Ну, я гадаю...

В моїй старій школі я зазвичай обідав надворі, позаду будівлі. Це було вдале місце, але я знайшов його тільки у кінці першого року.

Цікаво, чи є тут схоже місце? Схоже, Міша має його на увазі.

Шізуне та Міша тягнуть мене до їдальні, де на диво мало людей. Може деяким учням подобається їсти у класі чи надворі. Я бачив декілька однокласників з коробками для сніданків.

По закінченню трапези, Міша повертається до нашої розмови.

Так, Хіі-тян, ти хотів дізнатися про клуби та все таке, правда ж?

Правильно, Шіі-тян! Добре, я думаю, краще спочатку спитати.

Схвально покивавши одна одній, вони знову повертаються до мене. Міша розправляє плечі, наче перед промовою.

Хіі-тян, є щось, чим ти дійсно цікавишся?

Я грав у футбол, але не дуже цим захоплювався. Не вболівав за команди, гравців і тому подібне.

Від нещодавно я просто багато читаю.

Хм... Тут десь є книжковий клуб, так, Шіттян? Правильно! Але~! Здається, в ньому не має вільниї місць. Вибач, Хіттян... Це дуже популярній клуб.

А, ладно! Але, ближче до розмови, Хіттян, чи це значить, що ти нічого ще не вирішив?

Не зовсім.

Добре! Дуже добре! Прекрасно, Хіі-тян! Просто прекрасно! Хахаха! Уахахахаха!

Не бачу причини.

Отже, Хіі-тян, окрім клубів та майбутнього фестивалю, є ще одна річ...

Учнівська рада!

Ясно. Я не знав, що тут є учнівська рада. І мені дуже ефектно про це повідомили.

Впевнений, що вони були в курсі, адже Шізуне трохи ніяковіє, а Міша регоче.

Шізуне швидко повертає контроль над розмовою, фігурально висловлюючись. В решті, Міша лише озвучує її слова.

Хахаха! Що? Так, так... Хіі-тян, може станеш членом учнівської ради! Їм не завадять нові люди. Так! Точно! Ти обов'язково повинен приєднатися!

Ну, по перше, ми можемо щодня зустрічатися(?), Хіі-тян! Шіі-тян та я також у учнівській раді.

Правду кажучи, Шіі-тян її голова.

Хм...

Підозрюю, що Шізуне та Міша можуть бути чи не найбільш упередженими, стосовно цього питання.

Наче прочитавши мої думки, Шізуне швидким рухом поправляє окуляри та щось знаками показує Міші.

Хахаха! Звісно ж, ми не намагаємося тебе туди затягнути заради очевидної вигоди і не заохочуємо навмисно—

Отже, ви це визнаєте—

Ахаха! Ні! Нічого ми не визнаємо! Я має на увазі, що, звісно, було б добре, якби ти вступив, і ми б були вдячні.

Але, окрім цього, членство у учнівській раді демонструє здорове бажання працювати для школи.

Так! Справді, Хіі-тян. Крім того, хіба тобі не хочеться зависати(?) з нами після школи, Хіі-тян?

Не впевнений, щиро це, чи добра акторська гра. Обидві дівчини докладають усіх зусиль, щоб виглядати наймиліше, хоча вони і так милі.

Ну...

Значить, вирішено. Вітаємо в учнівській раді, Хіі-тян!

Що? Ні. Ні!

Е-е-е... От бачиш, Шіі-тян? Звісно, що так просто не вийде.

Ага! Так, було б не цікаво, якби все вийшло гладко. Ото ж! Шіі-тян тепер винна мені цукерку!

Ви ще й об заклад побилися? Гей, моє життя це вам не гра!

Шізуне здається заінтригованою поки Міша їй перекладає. Зухвалий вогник знову з'являється в її очах.

Уахаха! Цікаво, Хіі-тян. Давай зіграємо!

Я не це мав на увазі.

Зіграємо в "Мілліонера", Хіі-тян? Як програєш — станеш членом учнівської ради!

Ні, не в якому разі.

Е... чому ж?

Через те, що у вас обох однаковий стимул, отже і та сама мета — змусити мене приєднатися до учнівської ради, так?

Ага!

Та це не моя мета. Крім того, ви можете об'єднатися і моє становище буде вочевидь невигідним. В такому разі, я відмовляюсь.

Хіі-тян! Я дуже образилась! Натякаєш на те, що не віриш нам, бо ми утнемо щось л-ли-це-мір-не...? Мене це засмучує...

Що?

Важко сказати, де закінчується вплив Шізуне та починаються Мішіні думки.

Щоб загладити образу, нанесену дівчині, ти беззаперечно повинен стали членом ради!

Може зіграємо в паперовий футбол замість "Мілліонера"?

Паперовий футбол?

Ага! В цю гру грають в Штатах! Робиш паперовий трикутник а потім стараєшся загнати його до воріт, які інший гравець робить пальцями!

Хіба не круто? Апогей змагання між двома суперниками, Хіі-тян?

... а ще це гра для учнів молодшої та середньої школи, Шіі-тян? Уахаха! Значить, вона відділяє хлопчиків від чоловіків!

Скоріше хлопчиків від трохи старших хлопчиків. Все одно, у неї я також грати не буду. Раз ви самі її згадали, значить дуже добре у неї граєте.

Хахаха! Так, так, це точно! Як ти дізнався, Хіі-тян?

Шізуне кидає на Мішу хмурий погляд. Очевидно, та не повинна була признати це так швидко.

Не сказав би, що їх спроби затягти мене у раду роблять мене щасливим. Але мені навіть трохи цікаво, чим тут займається учнівська рада.

Ані я, ані жоден з моїх знайомих ніколи не був у складі учнівської ради, тому мене це зацікавило. Крім того, Шізуне та Міша доволі симпатичні, може не все так погано.

Ну добре, Хіі-тян, як щодо "Ризику"? Гра про панування над світом!

Не знаю, що це таке.

Насправді, це весело, Хіі-тян. Ти борешся за контроль над світом, з арміями і усім іншим.

Схоже, Шізуне добре у це грає.

Якщо хочеш, можемо зіграти після занять.

Ой, справді, Шіі-тян? Можна зіграти просто так, Хіі-тян. Шіі-тян давно не грала, ото ж, якщо ти згоден, усе буде чесно.

Ну, гаразд...

Добре! Дуже добре! прекрасно! Побачимося після школи, в кабінеті учнівської ради, Хіі-тян!

Чекайте, чому саме там?

Тому що! Там зберігається гра.

Уахахахаха!

Я кривлюся, демонструючи, як мені це не до вподоби. Проте, це скоріше гра на публіку.

В решті решт я погоджуюся, але за умови, що Шізуне підтвердить — моя обіцянка не має під собою нічого конкретного. Я просто зайду щоб зіграти.

Сніданок закінчується і ми повертаємося до класу.

Під час другої пари(?) дівчина з довгим волоссям повертається та, не промовивши ані слова, сідає на своє місце.

І знову ж таки, ніхто цього не помічає, а якщо й помічає, то мовчить. Я хочу запитати Мішу про це, та не хочу шуміти.

Після занять Шізуне та Міша швидко знаходять мене у вестибюлі на першому поверсі та беруть мене у лещата, перекриваючи фланги, на випадок моєї втечі.

Трохи ображений, я все таки мирюся з цим. Тим не менше, мене трохи бентежить той факт, що раз вони насторожі — хтось вже пробував утекти.

Що це за конвой? Мені від нього не зовсім зручно.

На справді, через нього я почуваюся наче небезпечний в'язень, якого ведуть до камери.

Уахахаха! Щось не так, Хіі-тян?

Правильно, ми просто йдемо грати у "Ризик", пам'ятаєш?

Не знаю, Мішо, у мене якесь зловісне передчуття. Я вже починаю уявляти, що, коли ми сядемо грати, вони зв'яжуть мене та почнуть катувати, доки я не погоджуся стати членом учнівської ради.

Ну, до цього навряд чи дійде, проте... З якоїсь причини, це здається цілком можливим.

Кабінет учнівської ради знаходиться за рогом(?), неподалік від місця, звідки ми вийшли.

Що? Це тут? Тоді уся ця ваша обережність ні до чого.

Неправда, Хіі-тян. Шіі-тян каже, що при загрозі життю, деякі бувають здатні розвивати надлюдську швидкість.

"При загрозі життю"?

Не змінюючи виразу обличчя, Міша щось весело показує Шізуне. Та в свою чергу, робить загадковий вигляд і, вдоволена собою, заводить руки за спину.

Мм... хм-хм-хм...

Міша прикидається глухою та задоволено мугикає(!). Перестань, я знаю, що ти мене почула. На відміну від Шізуне у тебе немає виправдань.

Шізуне вчиняє двері до кабінету. Це проста, ледь прикрашена кімната. Проте, вона велика, навіть трохи більша, ніж клас.

Посередині стоїть великій стіл, оточений стільцями. Менший стіл стоїть на видному місці — схоже, він належить Шізуне. Під стіною складені ще декілька парт та стільців. Додаткові, напевно.

Окрім від столів та стільців, у кімнаті майже нічого немає. Пара секретерів та книжкових полиць напхані старими шкільними документами. І, здається, все. Точно, все.

Доволі... похмуре приміщення. Могли б хоч вазон поставити чи що. Але найпомітніше у цій кімнаті — відсутність людей.

Ми надто рано?

Ні.

Що значить "ні"? Сьогодні більше ніхто не з'явиться?

Так, правильно.

Не встиг я спитати у чому справа, як Шізуне дуже енергійно сплеснула в долоні.

Хіі-тян, граємо у "Ризик"! Давай, ти ж обіцяв, так? Ти повинен!

Хахаха! Добре, добре, добре! Хочеш знати правила? Пояснимо, поки ми тут все приготуємо!

Поки Міша говорить, Шізуне дістає поза шафи щось схоже на настільну гру та кидає її на стіл.

І справді цікаво.

Після розпливчастого та заплутаного інструктажу щодо правил, надто довгого, як на Мішу, Шізуне втручається та оголошує початок гри, рішучим жестом розрубавши повітря.

Агресивність Шізуне заводить мене. У мене з'являється більше азарту, ніж я планував, коли на це погоджувався.

У розпалі гри, поки я обмірковую, як захиститися від атаки Шізуне по двом фронтам, вона відволікає мене, тарабанячи пальцями по столі, щоб привернути мою увагу.

Хіі-тян, Шіі-тян каже, що ти надто довго тягнеш з ходом.

А ще вона каже, що залишить тобі Австралію, якщо ти погодишся стати членом ради!

Я гадав, що ця гра буде чесною.

Те, що Шізуне трусить у мене перед носом своєю пропозицією означає, що вона знає — результат гри має для мене значення.

Та все одно: Ні!

Шіі-тян захоплена твоїм незламним духом і обіцяє бути великодушним диктатором, що пожаліє твоїх людей, якщо ти погодишся втупити в учнівську раду!

Ти така азартна(?), Шізуне.

Схоже, вона сприймає це як комплімент.

Я думав, що голова учнівської ради буде більш альтруїстичною.

Аль-тру-ї-стич-ною...?

Вона не знає значення цього слова чи як його передати знаками. Тому Міша витягує папірець і пише його для Шізуне. Та жестикулює у відповідь.

Міша притискає вказівні пальці до скронь, наче намагається запхати це слово в голову.

Зненацька Шізуне прямо вибухає шквалом жестів. Її шалений темп бентежить Мішу.

Гей, чекай, повільніше, Шіі-тян, будь ласка... М-м, Хіі-тян! Шіі-тян стверджує, що ти програєш!

Передай, що я знищу її всесвітню імперію своїм постанням.

А... Добре...

Її очі горять дитячим бешкетництвом.

Вона каже, що у тебе немає шансів, якщо ти далі так гратимеш, ніяких!

Вона має рацію. Агресивна атака!

Це пастка, тут краще захищатися.

Вона або дражниться, або хоче мене ввести в оману.

Та мені нема чого втрачати, отже я можу спробувати щось інше.

Можливо, якщо я розділю сили та спробую контролювати більше територій, у мене вийде перехопити ініціативу.

Шізуне концентрується на захопленні цілих націй, тому я можу пожертвувати присутністю на континентах і приєднати більше маленьких країн.

Варто спробувати.

Декілька ходів по тому я все одно програв.

Шізуне з переможним видом поправляє окуляри та невпевнено салютує кулаком(???)

Я перемогла, перемогла! Ура!

Можна не перекладати. І так все ясно.

Вахаха! Не сумуй, Хіі-тян! Я бачу, що ти докладав усіх зусиль!

Та іноді усіх зусиль буває недостатньо. Хто-хто, а я це добре знаю! Для новачка ти зіграв дуже добре!

Хіі-тян, ти одночасно напав на Ісландію та Північну Америку. Це було дуже сміливо. Шіі-тян вражена!

Видатним людям притаманна сміливість і вони завжди доводять почате до кінця! Ти вже наполовину видатна людина, Хіі-тян. Хіба це не здорово?

Та цього мало, одного потенціалу недостатньо! У ньому немає сенсу, якщо ти не зробиш перший крок. А в першому кроці немає сенсу, якщо ти не підеш далі. Я хочу побачити більше.

Ти права, Шіі-тян, та чи не занадто це вимогливо?

Шізуне нахиляється вперед, раптом її вигляд змінюється з грайливого на зовсім серйозний. Такий, якого я очікував від неї з самого початку.

Хіі-тян, не хочеш вступити в учнівську раду?

А вона дарма не гає часу, так? Але...

Це лише мій другий день у цій школі, тому я вагаюся щось вирішувати так швидко.

Крім того, я ще жодного клубу не бачив.

Проте, не можна сказати, що мені не сподобалося проводити час з Шізуне та Мішою.

Мені все ще потрібно більше часу на роздуми, щоб я точно міг вибрати.

Можливо, я повернуся до вас.

Гаразд, Хіі-тян! Сподіваюся, ти не кажеш це лише для того, щоб нас не образити.

Ні, чесно.

Чесно?

Хіі-тян, якщо ти так кажеш, то це повинна бути абсолютна правда, ніякої помилки!(???)

Знаю, знаю. Тепер, принаймні, я повинен відігратися.

Шізуне бешкетливо посміхається, наче провертає ніж у рані моєї поразки.

Схоже, вона просто намагається зламати мою волю.

Ще раз подивимось на дошку: у мене доволі міцний захист і я не зруйную його, утнувши щось необдумане.

Я все одно програв кілька ходів по тому.

Шізуне з переможним видом поправляє окуляри та невпевнено салютує кулаком(???)

Вахахаха! Хіттян, ти програв тоді, коли поступився мені Північною Америкою.

Я маю на увазі, Шіттян, а не мені.

Контролювати Північну Америку — амбіційно, адже вона дає п'ятикратний бонус армії. Проте, на неї можна напасти з трьох сторін і їх усі треба захищати.

Думала, у тебе більше пороху. Я розчарована.

Будь честолюбним, Хіттян, грай сміливіше! Прагни більшого!

Я зраділа(?) коли ти зайняв Південну Америку, але потім, отримавши незначну перевагу, ти почав грати в захист. Погано, Хіттян.

Ти майже не ризикуєш. Та, навіть коли ти це робиш — не доводиш до кінця. Хіттян, це просто жахливо.

Чорт забирай, що їй з того, що я грав надто обережно? Не треба тикати мені цим в обличчя.

Навіть не знаю, чи годишся ти в учнівську раду...

Це що, реверсивна психологія?

Гадаю, у цьому випадку, мені не треба сушити голову — ставати членом чи ні.

Так просто здаєшся? Я чекала від тебе більшого.

Ні, серйозно, Шізуне хоче взяти мене на слабо(!)?

Я навіть не маю бажання вступати. Це лише мій другий день, не можна так швидко робити подібні рішення.

Я ще не бачив жодного клубу. А ці двоє, вони трохи дивні.

Добре, матиму на увазі учнівську раду. Проте, перед тим, як вирішити, я хочу поглянути на клуби.

Правда, Хіттян? Ти не кажеш це лише для того, щоб нас заспокоїти?

Так, так. Я просто ще не визначився.

Е-е...

Гаразд, Хіттян, але ми не здамося так легко. Ти сказав "можливо", ото ж, ще є шанс, що ти повернешся!

Ну ж бо, ми могли б гарно розважитись! Зіграли б у "Ризик" ще і, можливо, одного разу ти б переміг мене. Якщо ми не закінчимо школу до того часу.

Знаєш, це не дуже заохочує ставати членом ради.

Вахаха! Не може бути, що б настільні ігри тобі так погано давалися. Тоді зіграємо в гру, яку ти знаєш, що б дати фору.

Можливо, я таки сказав це, щоб вас заспокоїти.

Як нелюб'язно з твого боку, Хіттян...

Я кидаю погляд на годинник. Схоже, за грою ми провели куди більше часу, ніж я очікував.

Пробачте, думаю, мені пора. Я хотів зайти до бібліотеки. Вона ж ще не зачинена?

Шізуне потирає лоб та знаками звертається до Міші.

Хіба важко визначити, чи працює вона чи ні? На стіні ж висить годинник.

Ще відкрита, якщо бібліотекар на місці.

Думаю, ти маєш рацію, Шіттян.

Ми... думаємо, бібліотека ще відчинена. Вона на другому поверсі, не пропустиш. Хочеш щоб ми показали де це?

Ні, дякую, все добре. Побачимось завтра!

Бувай!

Одним поверхом вище я знов влучив у проблеми.

Коридор на другому поверсі був точною копією третього поверху.

Широкий, звісно, і порожній, яким тільки може бути коридор.

Проблема в тому, що знайти бібліотеку виявилось важче, ніж здавалось.

Класні кімнати були позначені табличками з назвами, але лишалось безліч дверей без позначок.

Одна з них це бібліотека? Або вона далі по коридору?

Б'юся об заклад - останнє, і я продовжив свій шлях у випадковому напрямку.

Я повернув за ріг і мою увагу привернули відчинені двері без позначок.

Вони були ледь приотчинені, тому я міг побачити лише те що вони не замкнені.

Логічно було б якби двері в бібліотеку були заклично (?) відкриті, але і так було не погано.

Принаймні, це означає, що хтось є всередині, і я зможу запитати дорогу як би мені не було ніяково від цього.

Я обережно штовхнув двері по центру кінчиками пальців, кожен мускул в моїй руці був готовий зупинитись в будь-який момент.

Почуття відчуженості в цій школі не виходило з голови, так що заходячи я інстинктивно боявся зробити щось неправильно.

Двері повільно заскрипіли, наче позіхали після глибокого сну, хоча відкривались вони значно простіше, ніж я очікував.

Я зазираю в середину, щоб побачити що там. Слабке "агов" застигає у мене на губах.

Це було... не те що я очікував.

Я автоматично повністю відкрив двері, дивлячись на самотню постать що займала центр загалом порожньої кімнати.

Я втратив дар голосу і залишився стояти в дверях, витріщившись на красиву дівчину.

Очевидно, в неї зайняло певний час щоб розібратись у ситуації, дівчина обережно поставила чашку і відкрила очі, не дивлячись на мене.

Вітаю. Я можу чимось допомогти?

Вона дивилась прямо перед собою і здавалось что мовчання порушили скоріше рухи її губ, ніж слова.

Однак, її м'який, стриманий голос нагадує, що вона не є частиною кімнати.

Мало того, що вона, напевно, найвища дівчина, яку я коли-небудь помічав, але вона разюче відрізнялась навіть побачених мною іноземців.

Ем, привіт. Вибач за вторгнення, я просто... трохи заблукав.

Якийсь момент потрібен був їй, щоб сформулювати відповідь, перш ніж почати говорити. Було відчуття ніби кожна її дія ретельно планувалась заздалегідь.

Не хочеш присісти?

... несподівано, враховуючи те що я вдерся до неї.

Ем-м-м... дякую.

Я повільно просуваюся до стільця навпроти неї. Дівчина поставила горнятко з чаєм на стола між нами.

Те, що вона не реагує на мої рухи жодним порухом голови... Це, а ще легка тьмяність її очей має значити, що вона принаймні частково сліпа, мов Кенджі.

І якщо вже казати про це, її вимова була чистою, без акценту. Гадаю, вона все ж таки наполовину японка.

Щойно я всідаюся навпроти неї, її спокійність трохи збива мене з пантелику. Аура розлабленої впевненості навколо неї робить тишу цілком приємною.

Заспокійлива атмосфера сильно відрізнялась від офісу студентської ради.

Думаю, ти новий студент в Ямаку?

Так. Я перевівся тільки вчора.

Я гостро відчув що моя мова не відповідала її формальності, що підкреслювалось стриманістю її вітання.

Тож я намагаюсь відповідати цій формальності, перш ніж розумію марність цього.

Мене звуть Лілі Сато(у). Рада познайомитись...

Хісао. Хісао Накай.

Вона кивнула приблизно у напрямку її чашки.

Бажаєш чогось випити?

Звісно.

Позаяк це ранить мене, я більш не можу наслідувати її урочистий стиль.

Вона приязно киває, згодившись з моїм проханнням.

Не вимовивши ані слова, вона встає зі стільця та заходиться готувати другу чашку чаю для мене.

Дотик там, дотик тут... Її ліва рука ледь торкається краю горнятка, куди вона наливає чай. Вигляда так, мов вона робила це сотні разів до того.

Я відхиляюсь трохи набік, щоб зазирнути за її спину. Здається, вона зміряє кількість налитого в горнятко чаю своїм довгим витонченим пальцем.

Одна справа - бачити різноманітні травми учнів мого класу, та зовсім інше - бачити, як кожен намагається пристосуватись.

Шізуне та Міша без особливих складнощів можуть спілкуватися зі мною, а Лілі, схоже, має вирішувати проблеми, над якими я ніколи не замислювався.

І поки я відчуваюсь трохи винним, що вона має щось робити, сама Лілі, здається, задоволена "правильністю" самого процесу приготування напою.

Отже,

Її м'який голос відрива мене від моїх мовчазних роздумів.

Яку кімнату ти шукав? Не часто хтось відвідує класи після занятть.

Шкільну бібліотеку. Шизуне і Мі- тобто, мої однокласники сказали мені що вона на цьому поверсі.

Вона закінчує наливати воду до горнятка і киває. Ледь чутний стукіт свідчить, що вона перемішує чай.

Я знайома з місс Хакамічі. Більшість з учнів з нею знайомі. Якщо ви були разом, отже ти з класу 3-3, чи не так?

Еге ж. У класі Муто.

Вона посміхається, перш ніж покласти чайну ложечку та повільно йде до столу, несучи в руці горнятко із блюдцем.

Він цікава людина. Гадаю, він тобі сподобається. Багатьом подобається.

Щойно вона ставить переді мною чай, я обережно відсьорбую. Насправді я більше полюбляю каву, але схоже зараз не варто про це казати.

Зрештою, пахне доволі приємно. Смакує, напевно, також непогано.

Спасибі, Сато. Дуже смачно, справді.

Вона посміхається та швидко змахує рукою перед своїм обличчям.

Можеш звати мене Лілі. Адже можна обійтись без цього офіціозу?

І це каже вона, дівчина, що розмовляє, мов англійська баронесса. Ну, хай так.

Мабуть я маю спитати щось про неї саму, бо це вигляда так, наче ми у якомусь кафетерії, й вона мене обслуговує.

Тож, з якого ти класу? Закладаюся, це один з третіх класів.

Справді, я з класу 3-2, він на третьому поверсі, так само, як і твій. Вчитель - Міяґі. Наш клас орієнтований на сліпих та частково сліпих учнів.

Так, я бачу.{w} О, вибач, я не...

Таке враження, наче я сам собі дав ляпаса за нетактовність. Втім, не схоже, щоб Лілі це хоч якось зачепило.

Благаю, нема потреби змінювати щось у своїй мові через мене.

О, так. Пробач. Гадаю, я поводжуся як новачок у Ямаку.

Подібне оточення справді не схоже на будь-яке інше, тож я не покладаю на тебе провини. Зрештою, багато хто тут може дати собі раду самотужки.

І вона, схоже, саме з таких. Я полишаю цю тему та намагаюся перевести розмову в інше русло.

Ти, мабуть, частенько сюди заходиш? Це справді затишне місце.

Гадаю, для неї це щось на кшталт тої місцини позаду моєї школи, де я полюбляв обідати.

Я сюди доволі часто заходжу на великій перерві. Мої обов'язки старости класу не лишають мені багато часу на "офіційний" клуб, тож ми з подругою просто п'ємо тут чай.

Староста класу?

Вона здається цілковитою протилежністю до Шізуне. Якщо Шізуне груба та імпульсивна, то Лілі видається розслабленою та спокійною, майже інертною.

Гадаю, вона має менш упереджений погляд на шкільні клуби.

А чи є тут гарні клуби в школі?

Гм... Найбільш популярний - клуб легкої атлетики, що збирається на стадіоні поблизу школи на великій перерві. Також в нас є бейсбольна команда та літературний клуб у кімнаті поруч із бібліотекою.

Також є багато менших клубів, наприклад художній або музичний клуби.

Що ж, поки я лиш намагаюсь оговтатись, і вступати одразу ж до якогось клубу не здається аж надто гарним рішенням.

Було б непогано, якби тут були б такі ж правила, як і в моїй старій школі.

А чи це обов'язково - вступати в клуб?

Ні. Хоча це заохочується.

А, це добре.

Я трохи розкрився перед цією дівчиною, якщо кажу подібні речі. Схоже, це її трохи розважило.

Не збираючись чекати, поки мій чай остаточно схолоне, я зрештою починаю його пити, й Лілі робить те ж саме.

Я виглядаю у вікно поза її плечем й помічаю, що сонячні промені, що освітлюють кімнату, мають помаранчевий відтінок.

Навіть тут час не стоїть на місці.

О, час справді швидко сплива.

Що, пробач?

Справді. Вона сліпа. Звісно вона не може побачити захід сонця.

Просто здається сонце вже сідає.

Здається це стало для неї несподіванкою. Гадаю, вона втратила відчуття часу.

Пробач, Хісао. Я не хотіла затримувати тебе надовго.

Намагаючись розвіяти її стурбованість, я швидко відповідаю.

О, ні, все в порядку. Адже бібліотека досі працює?

Вона замовкає, наче хоче трохи часу, аби поміркувати над цим.

Мабуть мені варто було спросити про це Шізуне, коли в мене була можливість, але Лілі, здається, так чи інакше знає це.

Дійсно. Вона відчинена до шостої тридцяти по буднях.

Я кидаю швидкий погляд на годинник й переконуюсь, що в мене справді досить часу.

Що ж, я мабуть піду вже. Було приємно з тобою поговорити, Лілі.

Вона посміхається та киває головою. Її руки досі лежать на столі, акуратно складені.

Навзаєм.

О, до речі... Можливо мені слід показати тобі, де знайти бібліотеку?

Я не можу прохати в неї допомоги. Я зможу знайти бібліотеку й самотужки.

Якщо, звісно, моє відчуття напрямку мене знов не підведе.{w} А це буває частенько.

Все в порядку, я все одно збиралась поговорить з бібліотекаркою. Я можу представити тебе.

Що далі, то краще. Доволі важко відхилити її пропозицію.

Якщо ти певна, це було б добре. Дякую.

Щойно вона встає, щоб піти за мною, вона бере до рук розсувний ціпок, що доти лежав складеним у її сумці на підлозі.

У порівнянні з ціпком того хлопця з мого класу, цей набагато довший та тонший. Напевно, цей ціпок потрібен Лілі для орієнтування в просторі.

Разом ми виходимо з затишної кімнати і йдемо пустими коридорами школи до бібліотеки.

Крок за кроком, моя хода сповільнюється, намагаючи підлаштуватися під Лілі, й ми повільно йдемо коридором.

В нас не зайняло багато часу. щоб дістатись до бібліотеки. Скоріш вона розташовувалась посеред школи, аніж у якомусь іншому крилі.

Дами вперед.

Вона приязно посміхається, заходячи до дверей бібліотеки.

Ліворуч від мене - дерев'яний стіл бібліотекаря, праворуч же розташувалися полиці з книгами.

Це виглядає набагато краще, аніж бібліотека моєї старої школи. Специфічних запах старих книжок надає цьому місцю своєрідну атмосферу відчуженості від решти світу.

Не схоже, що тут зараз багато учнів. Зрештою, це не так вже й несподівано. Мабуть, всі зараз або у шкільному дворі, або у гуртожитку.

Юко, ти тут?

Вона вимовляє це тихо, хоча бібліотекаря немає, але Лілі, звісно, того не може побачити.

Що найцікавіше - її слова справили ефект.

Під столом щось шарудить, і чутно тихе рюмсання.

Ау-у-у...

Дивного вигляду персона, очевидно бібліотекарка, похапцем видирається з-під столу та відсахується, стривожена завеликою кількістю уваги, зверненої до неї.

Привіт, Лілі. Чим я можу тобі допомогти?

Її голос дрижить у невдалій спробі звучать буденно, й вона почісує потилицю.

Добрий вечір. Що то щойно сталося? Я чула дивний звук.

А, нічого, я просто вдарилася головою.

Бачиш, я впустила гумку під стіл, і поки я її шукала, впав олівець, і коли я шукала їх обидвох, увійшли ви й заскочили мене зненацька...

Ти в порядку? Пробач, я не знала...

О, все добре. Вибач, що змусила тебе хвилюватись.

Це дрібниці, зі мною траплялись і гірші речі.

Вона швиденько повертає вибачення Лілі, усім єством намагаючись відкинути саму можливість того, що гепнутись головою об стола для неї склало бодай малу неприємність.

Так... Гірші речі траплялись, хехе...

Дівчина стурбовано перебирає пальцями, позаяк Лілі досі виглядає стурбованою, відтак вона перетасовує якісь папери на столі, вочевидь, без певної причини.

Трошки нижча за Лілі, в окулярах, веснянкувата, дуже стурбована з вигляду, вона майже ідеально підходить бібліотеці.

А, Лілі! Ти отримала моє повідомлення?

Повідомлення... Гм...

О, ті дві книжки прибули?

Так! Нарешті їх привезли! Не віриться, що це зайняло стільки часу, але...

Просто серед цієї феєрії святкування, вона помічає краєм ока мене, і моментально завмирає на місці.

О, ні, пробачте, що я досі не помітила вас!

Хочете взяти книжку? Чи повернути? Пробачте! Пробачте!

То, як різко змінюється її настрій, трохи непокоїть.

Він зі мно. Юко, це Хісао, новий учень. Хісао, Це Юко, шкільна бібліотекарка.

Радий знайомству.

Хісао. Так. Хісао. Також рада. Хісао.

Ще мить вона намагається викарбувати моє їм'я у пам'яті так, щоб не забути.

Юко часто замовляє для мене іноземні книжки, надруковані шрифтом Брайля.

Не хочеш щось розповісти Хісао про бібліотеку?

Ця безневинна пропозиція була сприйнята бібліотекаркою з виразом надзвичайного жаху.

Я... Благаю, Лілі, я не можу. Я не знаю, чим він може цікавитись. Це завелика відповідальність.

Я так і не зрозумів, в чому тут відповідальність, але її емоції були настільки щирими, що я зрозумів: вона скоріше спопелить себе на місці, аніж покаже мені, де лежать романи.

Але...

Що ж, тут багато книжок, написаних шрифтом Брайля?

Я намагаюся врятувати ситуацію, питаючи перше, що спало на думку. Схоже це спрацювало, принаймні почасти, і Юко виглядає якщо не розслабленою, то принаймні менш напруженою.

Ну... Гадаю, десь третина бібліотеки Ямаку - в Брайлі або аудіозаписах.

Резонно, враховуючи кількість сліпих учнів тут.

Що ж, бібліотека вигляда досить великою на перший погляд.

Ну, ми регулярно закуповуємо нові книжки, позаяк бібліотеку непогано фінансують. Мабуть ось тому.

На нові книжки йде більше грошей, аніж на мою зарплатню, відтак я маю їх належним чином перебрати й розкласти.

Це досить важко, й вони багатенько важать, тож я хотіла б позбавитись цієї роботи, але не можу.

...

Після цього потоку інформації спадає неприємна тиша.

Мм... Я мабуть піду перевірю полиці, якщо ти не проти.

Мабуть буде краще для всіх, якщо вона не продовжить балакати зі мною.

Добре. Між тим, Юко, я подивлюсь ті книжки, якщо ти не проти.

Моє перше враження було вірним - бібліотека виявилася на диво великою.

Я проходжу вздовж полиць, оглядаючи ряди книг, виставлених у випадковому порядку, іноді витягаючи одненьку, щоб прочитати анотацію, й беру з собою, якщо воно видається непоганим.

За кілька хвилин я вже тримаю солідну стопку книжок.

Гадаю, в мене ніколи не буде проблеми вибору тут.

Бібліотека виглядає цілком нормальною. Звісно, тут де-не-де розкидано книжки з Брайлівським шрифтом, але в цілому це лиш бібліотека.

Складалось враження, наче та затишна атмосфера кімнати, де ми пили чай з Лілі, прийшла сюди разом з нами, звісно якщо її тут не було з самого початку.

Щось в цьому мене заспокоює, як і раніш.

Я досягаю кінця книжних рядів та натикаюся на декілька парт, вочевидь встановлених тут для навчання або читання. Пройшовши трохи далі, я знаходжу затишний куточок у глибині кімнати.

У той час, як в бібліотеці є кілька студентів, що сидять за партами, читаючи книжки, а то й дрімаючи, у цьому кутку доволі порожньо.

Я оглядаюся, і бачу когось на одному з крісел.

Це чорнява дівчина з мого класу. Та сама, яка крадькома вибиралася з класу.

Вона читає книжку, тримаючи її просто перед своїм обличчям, що справляє враження, наче вона цілком захоплена нею.

Зважаючи на те, як вона себе сьогодні поводила, я звик думати про неї скоріше як про неблагонадійну дитину, аніж як про книжкову лакомку. Насправді, її таємниче зникнення з класу породило безліч питань у моїй голові.

Інтрига повільно підбиралася до мене, та перш ніж я це зрозумів, я вже крокував до таємничої дівчини.

Гадаю, нема нічого поганого в тому, щоб просто представитись так, як я зробив би це з будь-ким іншим. Зрештою, вона моя однокласниця.

Я присів на інше крісло й поклав свої книжки біля неї.

Дівчина стрепенулася, злякано позирнувши на мене з-під пасма волосся, що закривало ледь не все її обличчя.

Вперше я бачу її настільки близько. Під її довгою гривкою я можу побачити, що частина її обличчя, десь третина, а то й половина, вкрита жахливими шрамами.

Мої очі майже миттєво прикипіли до тих шрамів, мимохіть зазираючи поза її волосся, поки не зустрівся з її поглядом.

Трохи шокований, я на мить відводжу погляд, однак розумію, що дивитись в інший бік набагато гірше.

Я стою перед нею кілька довгих секунд, згадуючи, для чого ж я підійшов.

Привіт! Я тут новенький. Хісао Накай. Ми вчимося в одному класі.

Пробач, я не хотів тебе налякати.

**Що за? чому два рядки повторюються?

...

Ну... Я нещодавно сюди перевівся. Може ти не пам'ятаєш?

...

Що ж, я представився.

...

Дівчина не вимовила ані слова, лиш дивилась на мене широко відкритими очима.

Я все ще не звик до цього місця, тож я намагаюсь зустріть більше нових людей, і все таке...

Тож... Як тебе звуть?

Х... Ханако...

Вона трохи заїкається, й її голос настільки тихий, що я заледве можу почути його навіть серед тиші бібліотеки.

Гадаю, моє негативне враження щодо неї було невірним.

Ханако, так? То що ти читаєш?

Вона обережно відсуває книжку до себе так, щоб я міг прочитати назву, водночас немов ховаючись за нею.

Мабуть вона помітила, як я на неї витріщався.

"Життя Пі"? Ніколи раніш не чув. Про що там?

Хлопчик... і тигр...

... на човні...

Так, це займе багатенько часу.

Звучить цікаво. Воно варте того, щоб прочитати?

Вона похитує головою, прикриваючись книжкою, та все ще мовчить.

Вона вигляда дещо напруженою. Як Юко, але трохи інакше. Більше схоже на... Я б назвав це паралізуючим жахом.

Тож таємнича злочинниця насправді виявилася зовсім інакшою, і вона тріпоче так, наче смертельно боїться мене.

Наскільки я можу судити, єдиний нормальний вихід з цього - спробувати зав'язати нормальну розмову.

Це книжка з бібліотеки? Я шукав щось, щоб почитати, але тут так багато книжок...

Н-ні. Вона моя.

Ось як... То ти сюди часто приходиш?

...

Обличчя Ханако червоніє, мов варений рак, а очі її розкриваються настільки широко, що я й подумать не міг, що таке взагалі можливо.

Оу. Невже вона сприйняла мою ідіотську спробу зав'язати розмову як залицяння?

Я не... Емм... Я не це мав на увазі...

Я не хотів тебе налякати. Пробач.

Все... Все в порядку.

З її виглду навряд чи скажеш, що все в порядку, але біс із ним.

Тож... Ти не проти, якщо я тут присяду?

Вона, здається, не певна, чи проти вона, чи не проти, але зрештою роздуми її завершуються ледь-помітним кивком голови.

Д... Добре.

Я сідаю поруч із нею, й вона ховається поза своєю книжкою.

"Життя Пі"... Ніколи раніше не чув.

Тож... Пробач, що налякав тебе. Я - Хісао.

Вона виглядає з-поза своєї книжки, трошки вичікуючи, перш ніж відповісти.

Я... Я знаю.

Ми... в одному... одному класі.

Вона заїкається, й голос її настільки тихий, що я заледве можу її почути навіть у тиші бібліотеки.

Гадаю, моє негативне враження про неї було невірним.

Ханако... Мене звуть Ханако.

...

Я опираюся бажанню сказати щось типу "о, яке гарне ім'я" просто для того, аби щось сказати. Але це, мабуть, єдина річ, про яку я можу думати.

Я почуваю себе довбнем. Кожен у цьому місці відрізняється від інших, і ось він я - стурбований та занепокоєний усіма цими заморочками.

Не зважай на мене, я просто перегляну тут ці книжки... Якщо ти не проти.

Вона, полегшено зітхнувши, киває.

...

Тож я намагаюся перечитати передмови до книжок, що я узяв, а Ханако сидить, прикривши обличчя книгою.

Неприємна тиша поглинає нас.

Мої очі досі позирають у її бік, і я нишком кидаю погляди на її волосся та шрами, що воно приховує.

Через деякий час я усвідомлюю, що вона робить те ж саме, лиш роблячи вигляд, що занурена у читання "Життя Пі".

Її погляд анітрохи не допитливий, він кидається з боку в бік наче переляканий заєць.

Зрештою наші погляди зустрічаються, й ланцюгову реакцію вже не зупинити.

Вона різко підводиться з крісла й робить глибокий вдих.

Я...

Я... Я...

Я...?

Ямаюйти!

Без жодного попередження Ханако зривається з місця та біжить до виходу.

Її різкий старт збиває мене з пантелику, тож я не спромігся чкурнуть за нею, аж поки вона не виграла солідну фору.

Поки я досягаю виходу, Ханако вже ніде не видно, наче вона розчинилася у повітрі.

Лілі та Юко жваво балакають неподалік.

Здогадуючись, що сам я заледве знайду Ханако, я підходжу до дівчат.

Агов, ви не бачили тут... ну... дівчину, що щойно пробігла?

Емм... можливо... Як вона виглядала?

Довге, темне волосся. Трохи сором'язлива. І в неї... ну... шрами на обличчі.

Ти це про Ханако, чи не так?

Так, це вона. Я зустрів її і спробував заговорити, але, гадаю, я її трохи злякав.

О, господи. Юко, пробач, але я маю тебе залишити. Я маю спробувати знайти її.

З-звісно. Я притримаю ці книжки, поки ви не повернетесь.

Ем, що взагалі відбувається?

Пробач, але я поясню тобі іншого разу.

Добре. Побачимось...

Лілі хапає свій ціпок та похапцем виходить з бібліотеки, полишаючи мене наодинці з Юко.

Я не думаю, що коли-небудь звикну до цього місця.

Я щось не так зробив?

А що ж ти зробив?

Нічого! Я просто... говорив з нею. Намагався познайомитись. Я навіть не зміг почати.

Юко зітхає, виглядаючи досить занепокоєною, навіть більш, ніж раніше.

Я гадаю ти був просто нетактовним.

Нетактовним?

Ця дівчинка - особлива. Вона майже ніколи ні з ким не розмовляє.

А це не... дивно?

Хто зна... Мабуть, вона просто така яка є.

Звучить не надто заспокоююче. Але, можливо, тут подібне є нормою.

Кожен тут має свої проблеми, інакше їх тут не було б.

Мабуть я все ж був нетактовним.

Ні! Я просто шукав собі трохи чтива, наштиркнувся на неї, й вона втекла.

Найбільш нетактовною моєю дією могло бути хіба то, що я кілька разів позирнув в її бік.

Що ж, вона доволі боязка дівчина.

Ви маєте бути обережним з Ханако. Вона може бути доволі нервовою, й, гадаю, вона не звикла спілкуватись з іншими.

Хіба це не... дивно?

Хто зна... Мабуть, вона просто така яка є.

Звучить не надто заспокоююче. Але, можливо, тут подібне є нормою.

Кожен тут має свої проблеми, інакше їх тут не було б.

Але як же все-таки мені спілкуватися з цими людьми? Те, що я намагаюся діяти як зазвичай, лиш змушує мене почуватись фальшивкою.

Наче я маю не помічати слона у кімнаті.

Юко метушиться, наче хоче щось сказати, та опирається цьому бажанню.

Гадаю, цього слона й не буде, якщо не загострювати на ньому увагу.

Мабуть Юко зовсім не має почуття стриманості. Я мимохіть посміхаюсь, і вона червоніє, мов мак.

Що... що таке? Це звучало по-дурному?

Ні, це звучало справді мудро. Гадаю ти права. Це скоріше мої проблеми, аніж чиїсь там іще.

Жодному з нас більше нема, що сказати, тож Юко заповнює тишу шарудінням паперів, що вона перекладає з місця на місце.

Люди, в яких на столах є папери, полюбляють займатись такими речами.

Ти знайшов собі якісь книги? Я маю скоро зачинятись. Себто, бібліотека скоро зачиняється. Але я маю зробити це. Я сподіваюсь це не надто обтяжливо для тебе.

О, так. Я хочу взяти кілька книжок, але я залишив їх там, бо...

... я просто піду й візьму їх.

Я підхоплюю свою стопку книжок, що досі лежала біля тих крісел, де ми з Ханако сиділи, й повертаюся до Юко.

Оу. Ти багато читаєш, чи не так?

Чесно кажучи, я також цим здивований. Зрештою, коли я дійсно розмірковую про це.

В мене була купа часу цього року, тож я... почав читати книжки, щоб вбити час. Я мало що ще міг робити.

Я бачу.

Але вона більш нічого не каже, лиш виписує для мене книжки.

Гадаю, це саме те, що називають "тактовність".

Тримаючи однією рукою книжки, я вивертаю свою кишеню в пошуках ключа від дверей.

Несподіваний звук позад мене полохає мене так, що я заледве не впускаю книжки, що я тримаю, чи ключ, який я майже запхнув до замка.

Хто це?

Я обертаюся, щоб побачити, хто зі мною розмовляє. Це Кенджі. Здається, він у гарному настрої, хоч відблиски світла від його окулярів у темряві надає йому страхітливого вигляду.

Це лиш я.

Це змушує його зупинитись та нервово облизати губи.

Хто - я? Я не знаю нікого, кого б звали "я". Ти якийсь новенький хлопчина?

Його голос раптово напружився й пришвидшився.

Так... але ми бачились раніше. Вчора.

Я не думаю, я б запам'ятав того, кого зустрів лиш вчора. ...Коли це було? Який сьогодні день?

Я намагаюся його ігнорувати. Він що, жартує?

Доведи, що ми зустрічалися раніше!

Ти живеш у кімнати напроти. Тебе звуть Кенджі.

Кенджі відсахується, його очі сповнені жаху.

Звідки ти знаєш моє ім'я? Дідько, це може значить лише дві речі: або ми вже зустрічались раніше, й ти кажеш правду, або ти - шпіон.

Він перериває свою промову.

Психошпіон!

Він впивається в мене очима, намагаючись зазирнути в мою кімнату, хоч важко повірити, що він бачить бодай щось крізь свої окуляри.

Його настрій змінився з дружнього на маніакальний менш ніж за хвилину.

Я не психо-... цейво, як там...

Звідки мені знати? Я ж не вмію читати думки.

Кенджі обвинувально вказує на мене своїм пальцем.

... На відміну від тебе!

Зажди, чуваче. Ми зустрічались вчора. Що з тобою? Я живу в цій кімнаті.

Тріпло. Якщо ти гадаєш, що можеш прикинутись Хісао, бо я майже сліпий, ти точно помиляєшся.

Ти навіть виглядаєш не так, як він. Себто, ви майже не схожі. Хіба що здаля.

Мене охоплює нестримне бажання вхопити його за плечі й добряче трусонути. Натомість я примружую очі та тяжко зітхаю.

Стій де стоїш.

Кенджі підходить ближче, обережно ступаючи крок за кроком. Я стою на місці. Сподіваюсь, він не спробує набить мені пику. Навіть якби і схотів - навряд чи вийде.

О, зажди. Здається я бачу. Дідько, це справді ти.

Я знову здихаю, і ще раз, відступаючи на кілька кроків назад, про всяк випадок.

Що з тобою, друже? Ти щось поганенько виглядаєш. Щось сталось?

Я не знаю. Щойно зі мною трапився ідіотський випадок. Кілька ідіотських випадків, насправді. Навіть якщо не рахувати цей.

Я не можу як годиться спілкуватись з іншими учнями, і я не знаю, чи це через мене, чи через них.

Я не знаю, чому я це розповідаю Кенджі. Не схоже, що ми з ним встигли потоваришувати.

Це кепсько, чуваче. Вибач, звісно, що назвав тебе психошпіоном і все таке, але ніколи не знаєш, звідки підступить небезпека.

Це жорстка реальність, що нас оточує.

Десь у підсвідомості заворушилася думка, що Кенджі, схоже, живе у якійсь іншій реальності.

Бачиш? Це вся суть цього світу. Тут не існує справедливості. Бачиш? Навіть якщо я зазнаю поразки, я виграю, бо вмію засвоювати уроки життя.

... Що це взагалі має значити?

Не зважай.

Він відкидає свої філософства помахом руки.

То що ж сталося? Чому в тебе така кисла пика?

А, нічого особливого. Просто випадково налякав одну дівчинку. Насправді, вона втекла від мене.

Гадаю, це була моя провина. Я ще... не зовсім звик до всього цього.

Дівчинка? Няшка, мабуть?

Няшка? Цікаве питання. В неї гарна фігура й просто шикарне волосся... але обличчя...

Гадаю, можна це трактувати по-всякому.

Так, вона ще та няшка.

Не схожа вона на няшку.

Так, гадаю вона доволі мила.

Я знав це!

Ну, я б не сказав, як на мій смак - на няшку вона не схожа.

Гм...

Тут багато гарненьких дівчат. Занадто багато, я б сказав... Гадаю, це одна з брудних таємниць школи.

Я намагався тебе попередити, чуваче, але ти не послухав...

Щось я не пригадую жодних попереджень.

Брудні таємниці?

Так, брудні таємниці. Брудніші бруду. Таємничіші найпотаємнішого.

Ти помітив, що кількість дівчат хоч і ненабагато, але більша від кількості хлопців? Десь близько 60-40.

Він обертається ліворуч та витріщається в порожнечу.

Чому це саме так? Ну, це не так вже й погано з першого погляду, але це ж цілих 20%.

Можна було б допустити, що школа із такою кількістю дівчат могла б стати мрією мачо-мена. АЛЕ НІ!

Я готовий просто зараз розповісти тобі таке, від чого твій мозок розірветься на клапті. Ти готовий?

Не знаю, що вже такого він мені може розповісти, але, гадаю, я не надто шкодуватиму, якщо відмовлюся.

Ні, я не готовий.

Я не встиг і дверну ручку повернути, як Кенджі почина говорити знову, демонструючи, що йому все одно, що там станеться з клаптями мого мозку.

Я гадаю, що ця школа є полем бою. Це плацдарм наступу феміністок.

Ця невідповідність у кількості чоловіків та жінок - чітка ознака того, як далеко вони зайшли. У випадку, якщо холодна війна перейде у відкритий конфлікт, в них буде чисельна перевага.

Чергова сутичка у нескінченній війні з феміністками... Вони повсюдно. Тут, в Японії, жінки чисельно переважають над чоловіками. До співвідношення 60-40 ще далеко, але це лише справа часу, чуваче...

Навіть у Америці жінок трохи більше. Вони нарощують свої сили. В минулому нарощування військової потужності завжди було ознакою підготовки до війни.

Японія - це лише перший крок. Наша економіка гірша від російської, країна сама по собі мала та ізольована, і водночас є важливою частиною Тихоокеанського регіону в політичному плані.

Ідеальна мішень. Вони доволі хитрі... Як і очікувалось від жінок.

Скоро настане день, коли...

Голос Кендзі зловісно затих.

Ось чому ти не можеш їм довірять. Вони прилинуть до твоїх грудей, а потім вб'ють тебе, так як і мене. Врешті-решт ти закінчиш так як я.

Ох, блін...

Я не міг втримати це в собі.

Ей! Що це в біса значить?

Ти сказав це, не я.

Це найкраще що я придумав.

І? Ти можеш так казати! Дідько, як грубо.

Де ми зупинились? А, точно, змова феміністок.

Перестань. Стоп! Я втратив думку, думку десь раніше. Десь близько "феміністська інфільтрація."

Занадто важко слідувати? Це круто, у мене є деякі графіки та інше в моїй кімнаті. І ляльки. Ти любиш ляльок? Їх зробив майстер Розен!

Ніяких ляльок.

Тобі не подобаються ляльки, ніхто не ідеальний. Але графіки це круто, чи не так?

Енергійно розмахуючи руками, він енергійно продовжує свою промову, ще до того, як я закінчую речення.

Надто дивакувато. Я було вирішив, що він відносно нормальний, проте, виявилося, що це не так.

Чувак, щось надумав?

Просто міркую, як це — бути останньою нормальною людиною серед цього божевілля.

Кендзі насуплюється, глибоко ображений.

Ти про себе? Це не можливо, адже саме я — остання нормальна людина у божевільному світі. Це мій сон, ти не можеш його вкрасти.

Якого біса, двох останніх нормальних людей не може існувати. Бо тоді "останній" буде не дійсним... а це важливо.

Може бути тільки один, як у тому іноземному кіно, де мав зостатися лише один, і в кінці один чувак й залишився, бо у цьому була вся фішка.

Ніколи ще не бачив, щоб нісенітницю несли так гаряче захищаючись.

Ну, що б там не було, якщо почекаєш тут, я принесу графіки. У мене є списки й інших темних та підступних змов, що приховує ця школа, оплутана ними як...

Швидко, закінчи порівняння за мене. Будь другом.

Я йду спати. Вже дуже пізно.

Щось не схоже на порівняння. Грець із ним.

Ти мені подобаєшся, схоже ти крутий чувак.

Більшість не розуміє, до чого я веду, коли намагаюся пояснити їм про гігантську змову феміністок. Сліпе заперечення це жахливо.

Хлопнувши мене по спині, він зникає у своїй кімнаті так швидко і безшумно, наче не вчиняв дверей, а пройшов крізь них, наче привид.

Не впевнений, що я можу осягнути те, що сталося. Отже я просто йду до себе, та скинувши взуття, валюсь у ліжко.

Мені потрібно трохи часу, щоб розслабитися перед тим, як взятися за домашню.

Простирадло приємно та заспокійливо торкається мого обличчя. Так добре просто лежати з заплющеними очима.

Ця школа якийсь чудернацький, сюрреалістичний острів. Він ізольований від світу на вершині гори і кожна людина, яку ви тут зустрінете, дивніша за попередню.

Схоже, я не зможу пристосуватися. Що за іронія: думати, що пристосуватися до місця, створеного для людей, які більше ніде не пристосовані, буде легко.

Може, я перестарався.

Хоча я це вимомив, мої слова не допомогли мені зняти напругу і лишились ехом в порожніх стінах.

Я думаю, все ще не так погано, як я очікував. Це місце дійсно більше схоже на школу, ніж на лікарню.

Як мінімум, тут гарні пейзажі.

Я розплющив одне око, дивлячись на підручники і пляшки з таблетками поруч на моєму робочому столі

Можливо, це місце занадто схоже на нормальну школу, врешті-решт.

Внимание! Этот перевод, возможно, ещё не готов.
Его статус: перевод редактируется

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/52899/227462

Переводчики: Marko1410, Patience, Ulster, Mailz

romgur73, demida1984