Готовый перевод Меланхолия Харухи Судзумии / Меланхолія Харухі Судзумії: Розділ 1

Не довго думаючи, я вступив у звичайну старшу школув своєму районі. З самого початку я пошкодував про свій вибір - моя нова школа стояла прямо на вершині дуже великого пагорба. Навіть навесні обливаючись потом та піднімаючись по дорозі, що тягнеться далеко вгору, я проти своєї волі в повній мірі вкушав принади безтурботної гірської прогулянки. Кожного разу, коли я згадував про цю тортуру та про те, що мені доведеться ще цілих три роки ні світ ні зоря підійматися на цю гору, на мене знаходило відчуття повної безнадії. Як раз того дня я спав до упору і був змушений йти у швидкому темпі. Встань я на десять хвилин раніше, міг би з повагом пройтися, не думаючи про важкий підйом, чи багато значили ці десять хвилин сну, якщо подумати? Проте від такого ранкового моціону мені було не відкрутитися, тому і настрій був не з кращих.

У величезному спортзалі, де проводилася даремна церемонія вступу до школи, на обличчях моїх нових однокласників відбивалася суміш надії і невпевненості, з якою дивиться кожен учень, переведений в інший клас. Показуючи, що до мене це не має ніякого відношення, я просто приготував похмуру гримасу. Зі мною сюди вступили досить багато моїх однокласників із середньої школи, з деякими в мене були приятельські відносини, так що проблем з компанією в мене не було.

Хлопці, одягнені у спортивні піджаки і дівчата у шкільних матросках являли собою дику комбінацію. Можливо, у директора, що монотонно бурмотів на трибуні свою нудну промову, просто матроскоманія? Поки я роздумував над цим, ідіотська церемонія нарешті закінчилася і я з моїми новими однокласниками, з якими мені доведеться волею-неволею відтепер перебувати разом, увійшов до кімнати 10-Д класу.

Наш керівник Окабе, молодий хлопець, весело усміхаючись, ніби годину тренувався перед дзеркалом, забрався на кафедру і звернувся до нас: він наш фізрук, він тренер з гандболу, що він грав у гандбол в університеті, що він чекає від нас перемог в лізі, що зараз в школі гравців мало і для всіх новачків він гарантує потрапляння до основного складу, гандбол найцікавіша гра в світі і він все базікав і базікав, і здавалося, що він ніколи не закінчить. Але раптово він сказав:

- А тепер давайте всі познайомимось!

Я це передбачав, тому не здивувався.

Один за одним, почались рекомендації хлопців в лівій половині класу. Вони вставали, оголошували свої ім'я, прізвище, назву попередньої школи ну і ще що-небудь - хобі там або улюблену страву. Хтось бубонів собі під ніс, хтось випалював все скоромовкою, дехто представлявся з жартами на межі фолу, після яких температура в кімнаті помітно падала. Моя черга говорити вже була не за горами. Напружений момент, розумієте, так?

Я так-сяк видав у світ мою ретельно обмірковану, скорочену до мінімуму промову, виконав, так би мовити, свій борг, зітхнув спокійно і сів назад на своє місце. У свою чергу, піднявся хтось позаду мене. Напевно, ці слова, надовго визначили хід розповіді, я не забуду їх до кінця життя:

- Судзумiя Харухi. Схiдна середня школа.

До цього моменту все було цілком звичайно, так що я навіть не став себе обтяжувати і обертатися, щоб поглянути назад. Я продовжував дивитися перед собою і слухав цей надзвичайно ясний голос:

- Звичайні люди мене не цікавлять. Якщо тут є прибульці, гості з майбутнього, люди з паралельних світів, екстрасенси - ласкаво прошу. Це все.

Тут я, само собою, обернувся.

Довге чорне спадаюче волосся, перехоплені обвідкою у вигляді стрічки. Горде, з правильними рисами обличчя, сміливо звернене на однокласників, що безцеремонно витріщалися. Великі чорні вольові очі, облямовані незвичайної довжини віями. Щільно стислі рожеві губи. Дівча

Осліплююче чистий голос Харухі я пам'ятаю й зараз. Перед моїми очима була справжня красуня.

Харухі, повільно окинувши викликаючим поглядом клас, в кінці зиркнула на мене, коли я дивився на неї знизу з відкритим ротом, а потім сіла, не зробивши навіть будь-якого натяку на посмішку.

Це що, жарт?

Думаю, кожен учень роздумував, як на таке реагувати, в усіх у головах, напевно, спливали суцільні знаки питання - «тут сміятися?»

Як виявилось, ні жартом, ні чимось смішним це не було. Судзумія Харухі ніколи та ніде не жартує. Вона завжди серйозна.

Пізніже випробувавши все на собі, я це зрозумів, так що кажу, що ніякого непорозуміння тут немає.

Після тридцяти секунд гробового мовчання фізрук Окабе, запинаючись, запросив представитися наступного учня, і атмосфера поступово нормалізувалася.

Ось так ми й зустрілися. Момент, який неможливо забути. Мені хочеться вірити, що це насправді було співпадінням.

Не залишив нікого з класу байдужим, з наступного дня Судзумія Харухі на перший погляд грала роль слухняної старшокласниці.

"Затишшя перед бурею" - значення цих слів я зараз дуже добре розумію.

Всі хто прийшов в нашу нову школу - колишні учні однієї з чотирьох середніх шкіл міста, люди з успішністю нормального середнього рівня. Серед них були і випускники Східної середньої школи, тому в нашому класі є й ті, хто вчився до цього з Судзумією Харухі. Якщо б я поспілкувався з ними, то, напевно, мене б попередили, що її спокій - ознака того, що щось назріває. Але, на жаль, я не був знайомий ні з ким зі Східної школи, ніхто з класу мені нічого не пояснив, тому через кілька днів після нашого знайомства я, ніколи цього не забуду, заговорив з нею вранці перед початком уроку.

Мій ланцюг доміно з невдач почав руйнуватися, а першу костяшку штовхнув я сам.

Розумієте, коли Судзумія Харухі тихо сидить на своєму місці, вона виглядає просто як звичайна мила дівчина-старшокласниця, а так як я опинився поруч з нею, то вирішив скористатися ситуацією і спробувати познайомитися ближче. Я на секунду втратив голову, ніби хто за язик тягнув!

Звичайно тема для розмови могла бути тільки одна.

-Агов

Я недбало озирнувся і з легкою посмішкою запитав:

- Ти що, всю цю промову говорила серйозно?

Судзумія Харухі, схрестивши руки на груді та сердито вигнувши дугою вуста, втупилася прямо на мене.

- Яку ще промову?

- Ну, промову про прибульців.

-А ти прибулець?

Вона виглядала серйозною

-Ні.

-Якщо ні, то чого тобі?

-Та ні, нічого...

-Тоді не лізь. Тільки марно час гаєш

Її погляд і тон були такими жорсткими, що я навіть мимоволі пробурмотів якесь вибачення. Судзумія Харухі глянула на мене так, ніби я був качаном капусти, зневажливо відвела погляд і похмуро дивилася на дошку.

Так і не придумавши, що на це відповісти, я був врятований приходом Окабе

Піджавши хвіст, я з прикрістю повернувся назад і помітив, що деякі учні спостерігали за всім цим з великим інтересом. Я обвів їх очима, вони розуміюче посміхалися і їхні погляди ніби казали: «ну ось, так ми і думали», а деякі навіть співчутливо кивали мені.

Ей, це діє на нерви! Вже потім все прояснилося: всі вони були зі Східної середньої школи.

Напевно, через це вкрай негативний перший досвід я почав подумувати, що, мабуть, краще триматися від Судзуміі Харухі подалі. Проте ці плани були зірвані через тиждень.

У класі ще не всі зрозуміли, що до чого, знаходилися ті, хто все ще намагався заговорити з Судзумією Харухі, що завжди хмурила брови й сердито вигинала губи.

Здебільшого це були метушливі дівчата, бажаючі допомогти новенькій влитися в життя класу. Справа ця, взагалі-то, хороша, але цій співрозмовниці допомогти було не можна.

-Привіт! Дивилась вчора серіал? В дев'ятій годині?

-Ні

-Що? Чому?

- Не знаю.

- Подивилась би! Ой, він вже довго іде, ти, мабуть, не зрозумієш нічого. Давай я сюжет розкажу!

-Закрий рота.

Ось такі справи

Було б набагато краще, якщо б вона відповідала з байдужим виглядом, але ні - їй потрібно було обов'язково висловити своє роздратування і голосом, і виразом обличчя так, що всі, хто намагався заговорити з нею, починали думати, що вони зробили щось жахливе . Зрештою, всі вони бурмотіли: «Аа ... Ну ...», - і з пониклі виглядом, плелися геть. «Я щось не те сказав?»

Заспокойтесь, нічого ви не сказали. "Щось не те" - це скоріше про голову Судзумії Харухі.

Хоча немає нічого особливо складного в тому, щоб поїсти наодинці, все ж, чому б не зібратися за одним столом і, перемовляючись, жувати бенто? Під час перерви я обідав з своїм хорошим приятелем Кунікидою, з яким вчився раніше , який підсідав до нас випускником Східної середньої школи Танігуті.

Якось зайшла мова про Харухі

- Ти тут з Судзумією говорив, - ніби знічев'я зауважив Танігуті.

Я кивнув

-Вона наговорила тобі всіляких дурниць, а потім послала геть?

Ага точно

Танігуті запхав варене яйце собі за щоки й з набитим ротом сказав:

- Якщо їй хтось цікавий, тому вона нічого такого не каже. Здавайся! Тепер-то зрозумів, що вона з прибабахом? Я з Судзумією навчався три роки в одному класі, вже повір мені, я її знаю, - почав він .

- Усі її викрутаси - це відхилення від норми. Я думав, що вона заспокоїться, перейшовши в десятий клас, але, мабуть, не судилося. Бачив, яке шоу вона влаштувала в перший день?

- Це ти про прибульців? - Вліз у розмову Кунікіда, що до того з величезною увагою витягав кісточки з риби.

- Ага. Вона і в середній школі всякі незрозумілості і говорила, і робила - усе шкереберть йшло. Наприклад, ця історія з графіті на шкільному дворі.

- А що сталося?

- Знаєш таку штуковину, яка малює вапном лінії на траві? Як же вона називається ... Коротше, вона цією штукою намалювала величезні знаки! Та ще й вночі до школи пробралася для цього!

При цих словах Танігуті посміхнувся.

- Ох, і здивувався! Приплівся я до школи вранці, а там, на майданчику всюди величезні кола та трикутники. Поблизу дивився, що намальовано - нічого не зрозуміло. З четвертого поверху дивився - та все одно, незрозумілі знаки якісь.

- А, згадав, бачив я це, - сказав Кунікіда. - Це, випадково, у міській газеті не друкували? Там начебто навіть знімок з повітря був. Схоже на якісь фігури, як у пустелі Наска.

Я про це нічого не пам'ятав.

- Ага, друкували. Загадкові малюнки на шкільному дворі. І хто ж, ви думаєте, цей злочинець, що утнув таку штуку?

-Так це вона?

- Вона сама так сказала, точно. Але тільки навіщо? Її навіть до директора викликали. Всіх вчителів зігнали туди, все випитували в неї.

-Ну і навіщо?

- Поняття не маю, - чесно відповів Танігуті, намагаючись старанно прожувати повні щоки рису.

- Кажуть, вона так ні в чому і не зізналася. Звичайно, коли вона на тебе так мовчки втупиться своїм жахливим поглядом, що й сказати не знаєш. Хтось каже, що вона намагалася викликати НЛО, інші - демонів, або відкрити портал в інший світ. Чутки різні ходили, але, загалом, сама вона не говорить, так що це таємниця, вкрита мороком.

Я жваво уявив собі як Харухі в повній темряві, зосереджено малює білі лінії. Напевно вона цю штуку, малюючу лінії і мішок з вапном заздалегідь витягла зі складу спортінвентарю. Може, навіть ліхтариком запаслася. Освітлене нерівним світлом обличчя Харухі було сповнене трагізму ... гаразд-гаразд, це просто фантазія.

- Але й це ще далеко не все! - Танігуті продовжував уплітати сніданок.

- Ну так що-небудь було? - зацікавився Кунікіда.

По-перше, вона була дуже гарна, та й настрій в неї дійсно завжди був відмінний.По-друге,можливо, тут я погоджусь із Танігуті, нрав в неї хороший.До цього часу диваків, бажаючих завести розмову з Судзумієй Харухі не лишилось, і вона одна із усього класу ще часом, раз по за разом пробувала з нею побалакати, як би грубо та себе з нею не поводила.Взагалі, тримала себе як староста.По-третє, судячи по відповідях на уроках, вона, вочевидь, була вельми розумна.Яким би бентежучим не було питання, вона завжди давала абсолютно вірну відповідь.Вчителі, мабуть, просто молилися на неї.Ну і , по-четверте, вона навіть повз дівчаток була популярна!Семестр тільки-тільки почався , а навколо неї вже крутилися усі дівчатка нашого класу.Чимось накшталт харизми вона принаджувала людей як магнітом.

Кожен день вона змінювала зачіску.Якось придивившись, я помітив , що в цьому була певна закономірність.В понеділок Харухі приходила у школу з довгим розпущеним волоссям. Наступного дня вона зявлялась з дивним зкособоченим хвістиком, що, змушений визнати , їй дуже личило.Ще через день це були кіски, по одній з кожного боку, потім їх ставало три, а в пятницю зачіска ставала і геть дивной - чотири, та й ще перевязані стрічками.

Плюс до зникненнь на великих перервах, одразу після школи Харухі хапала свою сумку і миттю вилітала з класу. Я, звісно, не думав, що вона так поспішає додому, але був дуже зчудований тим, що вона перебувала в кожному із гуртків нашої школи. Вчора її можно було помітити ганяючу мяч в баскетбольній секції, сьогодні в гуртку рукоділля вона вже чохли для подушок шиє, а назавтра - хвацько розмахує ракеткою в тенісному клубі.
Гадаю, вона і бейсбол спробувала, це було би логічним.Всі гуртки без винятку намагались її утримати, но Харухі кожен день змінювала заняття на те, що їй заманеться , проте , в решті-решт, так нікуди і не записалася.

До речі, Кьон - це він про мене.Вперше так мене назвала моя тітка декілька років тому в один зі своїх надзвичайно рідких визитів: " Ого ! Кьон -то як виріс! ". Сестричці це видалось потішним, і вона розпочала називати мене " Кьоном ".Ну а там вже друзі про це взнали, так це призвисько і закріпилося.Дідько, а тож до цього сестра називала мене " братцем" !

Коли я війшов в клас, Судзумія Харухі вже сиділа на своєму місці, байдуже дивлячись кудись за вікно.В волоссі її були дві заколки.
" Дві..Отже, сьогодні середа ": зметикував я і сів за свою парту.Тут якийсь біс штовхнув мене - до цього часу не знаю навіщо я це зробив. Раніше, чим я встигнув подумати, я забалакав до Судзумії Харухі :

- На мою думку, понеділок має бути "одиницею".

- Твоєї думки ніхто не питає.

У відповідь на це бурмотіння, Харухі насупилась і знов утупилася в мене. Вся моя розумова діяльність звелася к підрахунку секунд минаючого часу.

Я тебе ніде не зустрічала? Давним-давно? - запитала вона.

- Не думаю, - відповів я.

Тому, коли наступного дня Харухі не сплела, як звичайно, три кіски, а узяла та й обстригла своє прекрасне довге волосся коротко, я, увійшовши в клас , прийшов в збентеження.
Волосся доходило їй до пояса, а вона обрізала його так, що тепер воно ледь діставало плеч.
Хоча, звісно, ця недоладність була цілком в її дусі, тим не менше, вона вкоротила волосся наступного дня, як я про це забалакав.Просто якесь коротке замикання!

Про це я й вирішив її розпитати.

Відтепер перекидатися із нею парою фраз перед уроками стало пунктом в моєму щоденному розкладі. Звісно , якщо я мовчав, то вже ж Харухі і поготів ніяк себе не виявляла. До того ж , коли я намагався завести бесіду про вчорашній серіал, погоду , і таке подібне - про все , що для Харухі було " смертною нудьгою " - вона мене просто ігнорувала. З врахуванням цього теми для разговору я підбирав обережно.

Вона відвернулась в іншу сторону. На сьогодні розмова закінчена

Прибулець , ну або що-небудь в цьому роді.
Якщо незвичайний , то все одно - хлопець або дівчина .

Перетасовки учнів по партам було вирішено здійснювати щомісячно, тому наша староста Асакура Рьоко , написала номери місць на клаптиках папіру , склала їх в коробку з- під печива , і запропонувала кожному вибирати. Я витягнув місце в передостанньому ряду, поряд із виходячим на внутрішній двір вікном.
Завоював, так би мовити, позицію.Думаю, ви здогадалися , хто зайняв місце на останньому ряду позаду мене.З обличчям страдаючої від зубної болі людини туди сіла Судзумія Харухі.

Учні , чи що, почали б пропадати один за одним , або якогось вчителя торохнули б в замкненій кімнаті...

Небезпечні речі говориш.

Мабуть, з цим нічого не поробиш...

Я -то думала, в старшій школі будуть які-небудь захоплюючі гуртки!

Люди повинні задовольнятися тим, що мають.Люди, які не могуть цього зробити здійснюють відкриття, створюють винахіди.Одні з них дуже хотіли летати, і створили літаки.Другі мріяли про комфортні мандрівки, і зявились потяги та автомобілі.Але все це народжено розумом і уявою тільки невеликої частки людства.Це справа рук геніїв.Найбільш придатним для нас, простих смертних- просто жити своїм звичайним життям.
Становище мисливця за пригодами нам не підходить,нічого не..

Я із всією люттю, на яку був здатен,розвернувся, і моїм очам предстала Харухі, яка підвелась зі своєго місця..

Раз його немає, я організую його сама!

Гурток!

Внимание! Этот перевод, возможно, ещё не готов.
Его статус: идёт перевод

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/8180/24628

Переводчики: unusual, Meredit, white_snow, mitsu

Robotex, Lidka, ODmitr