Готовый перевод Меланхолия Харухи Судзумии / Меланхолія Харухі Судзумії: Розділ 2

Передчуття мені не збрехало.

На перерві Харухі не втекла, як зазвичай траплялось. Цього разу вона відчайдушно схопила мене за руку і потягла за собою. Вибігши із класу, ми пронеслися коридором, злетіли сходами і спинилися перед дверима, що вели на дах.

Зазвичай ці двері замкнуто, а драбинна клітка на четвертому поверсі - щось на кшталт складу мистецького гуртка. Величезні полотна, зламані мольберти, статуя Марса з відбитим носом на тісній площадці - весь простір цілком заставлений тут і там. Дуже вже тут тісно, та й темно на додачу.

Ну ж бо, кажи, навіщо ти мене сюди затягнула?

- Підтримай мене! - заявила Харухі, цього разу, схопивши мене за краватку. Тепер наші голови знаходились на одному рівні, тому вона просто упилась в мене поглядом. Зараз зробить з мене котлету.

- Яку підтримку?

Насправді я знав, просто так запитав, щоб упевнетися.

- В організації мого гуртка!

- А чому я повинен сприяти в тому, що тобі спало на думку? Поясни-но спочатку.

Кімнату і учасників я забезпечу, так що ти займися усією цією шкільною бумажняною тяганиною.

Нічого не чує.

Я звільнився від її руки.

І що ж за гурток ти хочеш устроїти?

Яка різниця? Спочатку треба організувати!

Я дуже сумніваюсь, що школа схвалить гурток невідомого призначення.

- Зрозумів? Сьогодні до кінця уроків зясуй , а я піду шукати кімнату для гуртка.
Домовились?

" Ні, не домовились ", - якщо б я так відповів , то судячи з всього , був би забит до смерті. Поки я мудрував, як би мені заперечити , Харухі розвернулася і невимушеною ходою віддалилась униз по сходах ,залишив розгубленого хлопця в самотністі стояти на пильній темній сходовій площадці.

Але ж я ще не сказав так, чи ні ...

Який сенс звертатися до гіпсової статуї ?
Міркуючи,що б сказати по прибуттю в клас однокласникам , мабуть, згоряючим від цікавості, я пішов назад.

Положення об організації гуртка.

Число учасників - не менше пяти осіб.
Куратор із числа вчителів, назва, відповідальний учасник,змістовність діяльності, необхідна ухвала шкільної ради по справам учнів.Зміст діяльності повинен відповідати творчему духу шкільного життя.
Базуючись на результатах праці ,шкільна рада у справах учнів може підвищити статус гуртка до "Дослідницького суспільства". Фінансування гуртка не передбачено.

Мені навіть не прийшлось шукати ці відомості - вимоги були перелічені одразу на задній обкладинці брошурки учня.

Гаразд, учасників можно набрати і з вулиці просто для кількості. З вчителем - куратором буде важко, але, думаю , хто-небудь та погодиться.Назву оберемо якусь не образливу.Відповідальним ж учасником, тут немає сумніву , буде Харухі.

Ось тільки я готовий посперечатися, ніякої " відповідності творчому духу шкільного життя " в діяльності гуртка не буде. Звідки я це взяв?
Те, що її не влаштовує , Судзумія Харухі пропускає повз вуха, в цьому вся вона.

В цю ж хвилину як задзвонив дзвоник з останнього уроку, Харухі, затиснувши своєю рукою як лещатами рукав мого піджака, насильно виволокла мене з класу. Не залишити там свій портфель коштувало мені великих зусиль.

Куди йдемо-то? - насамперед запитав я з підозрою.

Кімната, - коротко відповіла Харухі, енергійною ходою летівши вперед і змітаючи зі свого шляху школярів. Далі вона не вимовила ні слова. Можна хоч би за руку мене не тягнути?

Ми минули коридор, скотилися по сходах до першого поверху, вийшли на вулицю, зайшли в сусідній корпус, знову підійнялися по сходах, і, нарешті, посеред напівтемного коридору Харухі зупинилася. Я, відповідно, теж.

Перед нами були двері.

"Літературний гурток" - свідчила криво прибита табличка на ній.

- Тут.

Не постукавши, Харухі відчинила двері і без яких-небудь церемоній зайшла всередину.
Зрозуміло, я також.

Кімната була на подив просторою, може, тому що окрім довгого столу, складних стільців і сталевого книжкового стелажу там нічого не було. Декілька тріщин борознили стелю і стіни, безмовно свідчивши про старезність будівлі.

Наче на додаток до кімнати, на самоті, на стільчику сиділа дівчина і читала товстелезну книгу в жорсткому плетінні.

- З цього моменту ця кімната - наша! - Урочисто оголосила Харухі, широко розвівши руки. Її обличчя сяяло божественною усмішкою. «Краще б у класі так посміхалася ...» - подумав я, але від висловлювання цього вголос утримався.

- Одну мить, а що це взагалі за місце?

- Корпус культури і мистецтв. Тут приміщення гуртка мистецтв та шкільного духового оркестру. Гуртки та клуби, у яких немає власних кімнат, теж збираються тут, у старому корпусі. Ось тут літературний гурток.

- Ну і що ж з цим літературним гуртком?

- А всі його учасники закінчили школу навесні цього року. Нових не було і його навіть вирішили закрити, а ця дівчина - його новий учасник.

- Отже, його ще не закрили!

- Вже, вважай, все вирішено. У ньому ж всього один учасник.

От вже пройда! Вона кімнату хоче захопити! Я глянув на дівчину-десятикласницю з літературного гуртка, яка сиділа неподалік за одним столом .

Окуляри, коротке волосся.

До того моменту Харухі вже підняла чималу метушню, але вона навіть жодного разу не підняла голову і всього лише час від часу перегортала сторінки кінчиками пальців, повністю ігноруючи наше існування. Та ця дівчина і сама дивніше нікуди.

Я тихенько прошепотів Харухі:

- А що робити з цим дівчиськом?

- Вона відповіла, що їй все одно.

- Точно?

- На перерві зустрілися, ну я і кажу: «Позич нам кімнату, будь ласка», а вона - «можна, я буду там книжки читати?». Дивна якась, тобі не здається?

Хто б казав. Я ще раз поглянув на дивну дівчину з літературного гуртка.

Бліда шкіра, відсутність будь-якого виразу на обличчі, механічно рухаються пальці, коротке волосся закривають обличчя. Так і хотілося зняти з неї окуляри, щоб краще розгледіти. Її можна було порівняти з лялькою, таке вона справляла враження. Коротше кажучи, дивне відсторонене дівчисько.

Можливо, відчувши на собі мій уважний погляд, дівчина несподівано підняла голову і поправила пальцем окуляри.

Глибокі темні очі дивилися на мене з-під них, але ні в погляді, ні в рухах губ не виявлялося ніякої реакції. Абсолютна відсутність вираження. На відміну від Харухі, її обличчя самого початку не було здатне виражати взагалі ніяких емоцій.

- Нагато Юкі, - вимовила вона.

Схоже, ім'я. Голос був такий, ніби почувши його, через три секунди вже нічого і в пам'яті від нього не залишиться.

Нагато Юкі кліпнулакілька раз, затримала на мені погляд на декілька секунд, а потім, ніби втративши інтерес, повернулася до своєї книги.

- Нагато-сан, - покликав я, - ось це дівчисько збирається влаштувати в цій кімнаті штаб-квартиру свого незрозумілого гуртка. Ти не проти?

- Ні, - відповіла вона, не відриваючись від книги.

- Але це може завдати тобі клопіт.

- Немає значення.

- А раптом вона тебе вижене?

- Будь ласка.

Хоч вона й відповідала швидко, але як і раніше абсолютно без вираження. Напевно, їй дійсно все одно.

- Гаразд, вирішено, - встряла Харухі.

Її голос тремтів від нетерпіння, що не обіцяло нічого доброго.

- Відтепер після уроків збираємося тут. Явка обов'язкова! За прогул - смертна кара!

Вона сказала це зі сліпучою посмішкою, з особою, сяючим, як квітучий сад. Я неохоче кивнув. Бажання померти щось не має.

Отже, кімнату ми собі знайшли, але з реєстрацією справа поки що стояло. Ми ще не придумали ні назви для гуртка, ні його спрямованості. Я попросив Харухі розібратися з цим в першу чергу, але, схоже, їй було не до того.

- Дурниці, потім придумаємо! - Оголосила вона привселюдно. - Найголовніше зараз - набрати команду. Потрібно відкопати ще хоча б двох.

Як так? Уже включила дівчисько з літературного гуртка? Вона що, визнала Нагато Юкі інвентарем у комплекті з кімнатою?

- Та ти не турбуйся, скоро я всіх зберу. У мене вже є на прикметі підходяща кандидатура.

Наступного дня після уроків, сяк-так позбувшись Танігуті і Кунікіда, які бажали прогулятися зі мною по дорозі додому, я неохоче вирушив до нашої нової кімнати.

Харухі випарувалася, крикнувши мені тільки «Скоро прийду!», І вилетіла з класу з такою швидкістю, що я зрозумів, чому її так наполегливо запрошувала до себе секція легкої атлетики. «Прискорювачі в ноги вмонтовані, чи що?» - Здивувався я. Напевно, помчала «забезпечувати» нам нових учасників. Чи, може знайомитися з прибульцями?

Я закинув сумку на плече і неохоче поплентався в напрямку літературного гуртка.

Нагато Юкі вже сиділа в кімнаті рівно в тій же позі як вчора і читала книгу. Коли я увійшов, вона навіть не моргнула. Я, звичайно, точно не знаю, але літературний гурток це що, гурток читання книг?

Мовчання.

- Що читаєш?

Я не витримав і поставив це питання, більше не в силах переносити гнітючу тишу. Нагато Юкі замість відповіді підвела книгу, показуючи мені обкладинку. Купа нудних іноземних слів, написаних готичним шрифтом. Схоже, якийсь фантастичний роман.

- Цікава?

Нагато Юкі млявим жестом поправила на носі окуляри і відповіла безбарвним голосом:

- Унікальна.

Схоже, про що не спитай, у неї завжди готова моментальна відповідь.

- Чим же?

-Усім.

-Отже, любиш читати?

- Відносно.

-Зрозуміло...

...

Мовчання.

Можно мені до дому піти,а?

Я поклав свій портфель на парту і збирався було сісти на стільчик неподалік, як раптом двері відчинилися навстіж, ніби її вибили ногою.

- Вибачте, вибачте, запізнилася! Поки зловила, стільки часу минуло!

Відсалютувавши однією рукою, до кімнати увійшла Харухі. Інша її рука була відведена за спину і когось тримала. Очевидно, ще когось викрала, разом з ним і прийшла. У наступну мить Харухі ввалилася в кімнату і для чогось замкнула за собою дверний замок. Клац! Від цього звуку увійшла володарка тендітної маленької фігурки затремтіла. Ще одна дівчина.

Та ще й красуня!

Це вона - «підходяща кандидатура»?

- Щ ... що це? - Мало не плачучи, промовила ця красуня. - Де я? Навіщо мене сюди привели? Навіщо ви закрили двері? Що трапилося? ..

- Мовчати! - Гаркнула на неї Харухі таким голосом, що дівчина просто застигла. Харухі продовжила:

- Дозвольте представити вам Асахіну Мікурія-тян!

Сказавши це, Харухі замовкла. Знайомство вже закінчено?

Гнітюче мовчання знову запанувало у кімнаті. Обличчя Харухі було сповнене задоволення добре виконаною роботою, Нагато Юкі, не звертаючи ні на що увагу, читала книжку, а загадкова красуня Асахіна Мікуру, готова от-от розплакатись, тремтіла. "Ну скажи що-небудь!" - думаючи так, я сам вимушенно відкрив рот:

Ех... Ну навіщо ж, тобі еее... Асахіна Мікуру-сан?

- Дивись!

Харухі тицьнула пальцем прямо в кінчик носа Асахіне Мікуру, відчого її тендітні плечі одразу стиснулись.

- Пробач, що?

Я мимоволі глянув на Асахіну Мікуру. Тендітна фігурка, миле дитяче личко. Дійсно, виглядає як невпевнена учениця молодшої школи. Довге каштанове волосся її злегка завивалося і спадало вниз, погляд, схожий на погляд кошеня, здавалося, так і просив про захист, напіввідкриті губки і видніються перлинні зубки справляли враження дивовижної гармонії. Дай їй чарівну паличку з блискучим каменем на кінці - і вона стане маленькою феєю! Так, про що це я це я кажу?

Харухі, не звертаючи на неї ніякої уваги, захопила свою здобич у вигляді грудей Асахіни.

- Да уж, ну і розмір! - Харухі засунула руки Асахіні під матроску, і взялася за безпосереднє обмацування. Ого!

Асахіна почервоніла до коренів волосся і намагалася вирватися, судорожно смикаючи руками й ногами, але сили були явно нерівні. Харухі захопилася настільки, що вже задрала їй спідницю, коли я відтягнув цю збочинку геть.

Дивно, але весь цей час Нагато Юкі ні разу не піднявши голови, все продовжувала читати свою книгу. Що з нею взагалі таке?

- Так що значить? Ти що, притягла сюди ... Асахіну-сан через її зовнішність і розміру грудей?

- Ну так!

Асахіна, що виглядала як жертва, яку запитували, чим вона воліє бути отруєною - ціаністим калієм або стрихніном, кивнула, ще раз подивилася на мене благальним про порятунок поглядом і потім, вперше звернувши увагу на існування Нагато Юкі, здивовано розплющила очі. Затримавши на ній погляд на деякий час, вона ледь чутно прошепотіла:

І що ж тобі зрозуміло?

Я кину гурток каліграфії та приєднаюсь до вас.

- Але я погано розумію чим займається літературний гурток.

- Ми - не літературний гурток, - заспокоїла її Харуки.

Помітивши, що очі Асахіни ще більше округлилися, я поспішили пояснити.

- Ми лиши тимчасово розміщуємося тут. Те, куди ти вступаєшь - створенний Судзумією Харуки гурток з невизначенними задачами та неясною назвой.

- ...Е?

- Ах так, ось та дівчина на стільці якраз і є учасник літературного гуртка.

- Що?

- Ні.

Дійсно...

Звісно!

- Ну як? Даєте чи ні?

Довгоочікуваний новачок нарешті з'явився!

Поділилася зі мною цією новиною Харухі якось до початку уроків.

- Правда, чудово? У нас дійсно буде новачок! - Вона нахилилася до мене, при цьому радісно посміхаючись як дитина, нарешті отримавша іграшку, яку вона дуже довго чекала.

Поняття не маю, звідки у неї такі відомості, але вона повідомила, що сьогодні в 10-І переводять нового учня.

- Це унікальний шанс! Шкода, звичайно, що він не потрапить в наш клас, але це напевно Загадковий Новачок, сумнівів тут бути не може!

Ти його навіть не бачила, звідки ж ти впевнена, що він загадковий?

- Я ж вже говорила! Якщо учень переводиться зі школи в школу посеред навчального року, велика ймовірність того, що він - Загадковий Новачок!

Ну і звідки ти взяла таку статистику? Напевно, це і є найбільша загадка.

Якщо кожен, хто змінює школу в травні місяці, загадковий, то Загадкових Новачків по всій Японії - ставок гати.

Однак своєрідна логіка Судзумії Харухі не йде на поводу здорового глузду. Як тільки пролунав дзвінок, Харухі вилетіла геть з аудиторії. Напевно, втекла до свого загадкового Новачка в 10-І клас.

За пару секунд до дзвінка на урок Харухі повернулася в думки.

- Ну як, загадковий?

- Хмм ..... якось не схоже.

Звісно!

- Ми трохи поговорили, але інформації ще не достатньо. Можливо, він просто ховається під маскою звичайної людини, так, ймовірність цього дуже висока. Зрештою, не стане ж він розкривати себе в той же день, як перевівся в нову школу. На наступній зміні піду допитаю знову.

Допитаю ... Ось цей десятикласник здивувався, напевно. Уявляю. Навряд чи Харухі дала комусь рот розкрити. Увірвалася в клас, схопила найближчу людину, запитала: «Хто тут новачок?», Розштовхала всіх кого можна, прорвалася до здивованого новачка і вчинила допит: «Звідки взявся? Хто такий? »

Тут мені подумалося дещо ще:

- Цей новачок - він хлопець чи дівчина?

- Хоча можливо, що він успішно маскується, виглядає він, як хлопець.

Значить, він і є хлопець!

Схоже, в «Бригаді SOS» може з'явитися ще один хлопець в придачу до мене. Він може бути втягнутий в нашу групу лише тому що він новенький, запитувати його згоди ніхто не буде. Та тільки сам він може бути не ликом шитий, не те, що я або Асахіна. Так просто його не заманиш. Якою би наполегливою ​​не була Харухі, людина, що вміє стояти на своєму, просто відмовиться і все.

Якщо набереться потрібне число учасників, «Бригада Судзумії Харухі заснована в ім'я сверхнаповнення світу» буде самим безглуздим гуртком. Схвалить нас школа чи ні, а тільки метушитися в дев'яти випадках з десяти напевно доведеться мені! До того ж, наступні три роки за очі мене будуть називати «Шісткою Судзумії Харухі».

Я ще толком не думав про те, чим я буду займатися після закінчення школи, проте, хотілося б, напевно, потрапити до університету, так що мені треба б утримуватися від поведінки, яка може спричинити за собою погану славу. Але поки я тинявся за Харухі, цим надіям навряд чи судилося виправдатися.

Що ж мені робити?

А нічого.

Мені слід було б відчайдушно пручатися Харухі, змусити її розпустити «Бригаду SOS».

Слід було переконати її жити нормальним шкільним життям.

Замість прибульців, мандрівників у часі і екстрасенсів знайти собі хлопця і направити енергію на любовний фронт, вступити в спортивний гурток і прожити таким звичайним життям три роки школи.

Ех, як було б здорово, якби я це зробив!

Будь у мене сила волі, мене б не затягнуло в бурхливий потік, іменований Судзумією Харухі, і не плавав би в цьому морі дивацтв. Ми б звичайно прожили три шкільні роки і цілком звичайно закінчили б школу.

... Напевно.

Зараз я говорю все це, але, в кінцевому рахунку, оскільки подальші події виявилися зовсім не звичайними і просто поховали мене під собою, залишимо цю розмову. Ви, напевно, розумієте.

З чого б мені розпочати?

Напевно, з того моменту, коли до нас в кімнату прийшов новачок.

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/8180/24629

Переводчики: KimYongHee, faetonukr, white_snow, Lidka

Dina_Darina, Ashatani, Ortiz