Ray Bradbury - The Scythe / Рей Бредбері - Коса: Оповідання "Коса"

Ніхто не кричав усередині. Ніхто не вибіг назовні.

wowa145 09.01.13 в 16:56

Він скрикнув у саду ."Моллі! Сюзі! Дрю!"

wowa145 09.01.13 в 16:57

Ніхто не відповів. Він підійшов ближче доки його брови не змарніли, доки його шкіра не почала палати немов папір, згорнувшись у тугі локони.

wowa145 09.01.13 в 17:00

- Моллі! Сюзі!

wowa145 09.01.13 в 17:00

Вогонь поширився униз, пожираючи усе на своєму шляху.

wowa145 09.01.13 в 17:01

Дрю оббіг навколо дому дюжину раз, в самоті, намагаючись знайти вхід.

Cicada 09.01.13 в 17:53

Тоді, сівши неподалік від пекучого вогню, став чекати, доки з гуркотом не осипались стіни, доки не впав останній сволок, а підлогу вкрила плавлена штукатурка та обпалена сітка, яку кладуть під неї.

Faith_Black 09.01.13 в 21:49

Доки полум'я не погасло, і дим не закурився догори, новий день повільно розпочався; і не було нічого, окрім тліючого попелу.

Cicada 09.01.13 в 18:04

Незважаючи на жар, яким пашів зруйнований будинок, Дрю пішов крізь завали. Світла все ще було не достатньо, аби усе розгледіти.

Faith_Black 09.01.13 в 21:53

На його спітнілому горлі вигравали червоні відблиски.

Faith_Black 09.01.13 в 21:53

Він стояв, як чужинець у новій та незнайомій країні. Ось це -- кухня.

Faith_Black 09.01.13 в 21:54

Обвуглені столи, стільці, шафки, почорніла груба. Ось це -- зала.

Faith_Black 09.01.13 в 21:55

Ось -- вітальня, а ось там далі була спальня, де...

Faith_Black 09.01.13 в 21:56

Де Моллі все ще була жива.

Faith_Black 09.01.13 в 21:56

Вона спала посеред дерев'яних частин каркасу дому та почервонілих матрацних пружин й уламків металу.

Faith_Black 09.01.13 в 21:59

Спала так, ніби нічого не сталось. Її маленькі білі руки лежали обабіч неї, притрушені іскрами. На щоці її спокійного обличчя лежала рейка, що продовжувала горіти.

Faith_Black 09.01.13 в 22:03

Дрю зупинився, не міг повірити. Серед димних руїн спальні вона лежала на ліжку, яке виблискувало іскрами, неушкоджена. Вона дихала -- її груди здіймались та опадали.

Faith_Black 09.01.13 в 22:06

"Моллі!"

Faith_Black 09.01.13 в 22:07

Але вона була жива і спала після пожежі, після того як стіни, стеля завалились на неї, і полумя палало навколо Моллі.

wowa145 10.01.13 в 21:11

Його взуття димілось, як тільки він штовхнув купу сміття. Це могло обпалити його ноги, але він не знав.

wowa145 10.01.13 в 21:13

"Моллі..."

wowa145 10.01.13 в 21:14

Він схилився над нею. Вона не рухалась, не чула його і не говорила.

wowa145 10.01.13 в 21:14

Моллі не була мертвою. Але й не була живою.

wowa145 10.01.13 в 21:15

Вона лежала, а полумя оточувало її, не торкаючись, не завдаючи шкоди ніяким чином. Її бавовняна піжама була покрита попелом, але не згоріла. Її коричневе волосся лежало на розпеченому вугіллі.

wowa145 10.01.13 в 21:19

Він доторкнувся її щік і вони були холодні, холодні посеред пекла. Вона ледь-ледь дихала крізь напівусміхнені губи.

wowa145 10.01.13 в 21:21

Діти також були тут. Позаду хмари диму він розгледів дві маленькі постаті, які тулились у попелі і спали.

wowa145 10.01.13 в 21:25

Він виніс усіх трьох на край поля з пшеницею.

wowa145 10.01.13 в 21:25

"Моллі. Моллі прокинься! Діти! Дітоньки, прокиньтесь!"

wowa145 10.01.13 в 21:26

Вони дихали, не рухались і продовжували спати.

wowa145 10.01.13 в 21:27

"Діти прокиньтесь! Ваша мати ...

wowa145 10.01.13 в 21:28

Мертва! Ні, не мертва. Але..

wowa145 10.01.13 в 21:28

Він тряс дітей, немов вони були винні. Вони не реагували, вони були поглиблені своми снами. Він поклав їх назад і відійшов убік, завмер.

wowa145 10.01.13 в 21:34

Він знав, чому вони проспали пожежу, й продовжували спати далі. Він знав чого Моллі лежить тут, і ніколи більше не захоче сміятись знову.

Cicada 10.01.13 в 22:11

Могутність пшениці і коси.

Cicada 10.01.13 в 22:11

Їх життя мали закінчитись учора 30 травня 1938-го, і продовжувались, просто тому, що він відмовився скосити колоски.

Cicada 10.01.13 в 22:14

Вони мали загинути в полумї. Це те, що мало статись.

Cicada 10.01.13 в 22:15

Та позаяк він не скористався косою, ніщо не могло їм зашкодити

Cicada 10.01.13 в 22:16

Дім згорів, і завалився, а вони й досі жили, стояли на роздоріжжі, між життям і смертю.

Cicada 10.01.13 в 22:19

Просто чекали. І по всьому світі тисячі таких, як вони, жертви нещасних випадків, хвороб, самогубств, чекали, спали, як і Моллі та її діти.

Cicada 10.01.13 в 22:22

Не в змозі вмерти, не в змозі жити. І все тому, що людина боялась жати пшеницю.

Cicada 10.01.13 в 22:24

Все тому, що один чоловік вважав, що він може перестати працювати з косою і ніколи не працювати з цією косою знову.

Sineman 14.01.13 в 14:46

Він кинув погляд на дітей. Роботу треба виконувати щодня, ніколи не зупиняючись, навіть на перерву, завжди жати, на віки-вічні.

Cicada 10.01.13 в 22:29

Добре, подумав він. Добре. Я працюватиму косою.

Cicada 10.01.13 в 22:30

Він не попрощався з сім'єю.

Cicada 10.01.13 в 22:30

Він розвернувся, з повільно наростаючим гнівом, знайшов косу і швидко пішов, потім почав бігти, потім помчав широким кроком у поле, марячи, відчуваючи жагу в руках, коли збите колосся падало до його ніг.

Cicada 13.01.13 в 20:51

Він з криком протовкся крізь нього. Зупинився.

Cicada 10.01.13 в 22:33

"Моллі!" закричав він, підняв лезо, та гойднув ним донизу.

Cicada 10.01.13 в 22:34

"Сюзі!" закричав він. "Дрю!" і гойднув ним знову.

Cicada 10.01.13 в 22:35

Хтось закричав. Він не озирнувся на згорілий будинок.

Cicada 10.01.13 в 22:36

Та потім, дико ридаючи, він підвівся над пшеницею і рубав вліво, і вправо, і вліво, і вправо, і вліво, і вправо, і вліво, і вправо, і вліво, і вправо.

Cicada 13.01.13 в 20:58