Готовый перевод The Goldfinch / Щиглик: 1

Коли я ще був у Амстердамі, мені вперше за довгі роки наснилася мама. Я понад тиждень і носа не казав з готелю, боячись виходити чи будь-кому телефонувати, а моє сердце стискалось і калатало навіть від найзвичніших звуків: дзеленькання ліфту, бряжчання пляшок у візку міні-бару; навіть дзвін годинника церкви у Вестертортені у Крітберзі, видавався похмурим гуркотом, мов у страшній казці, віщуючи загибель.

Удень я сидів на краю ліжка, силкуючись розгадати зміст данських телевізійних новин (що було безнадійно, бо я не знав ні слова данською), а коли здавався, то, накинувши поверх одягу пальто з верблюжої шерсті, сідав біля вікна витріщатися на канал; бо залишаючи поспіхом Нью-Йорк, я взяв з собою такий одяг, у якому не міг зігрітися навіть у приміщенні.

На вулиці все вирувало. Було Різдво, вночі на мостах через канал мерехтіли вогники; кудись поспішали червонощокі пані й пани, шалики здіймалися на холодному вітрі, бруківкою зі стукотом проїжджали велосипеди з ялинками, прив'язаними до багажників. По обіді любительський гурт виконував різдвяні колядки, дзвінкі й тендітні, вони повисали в зимовому повітрі.

Лотки з готельною їжею по всій кімнаті, надмір цигарок, теплувата горілка з дьюті-фрі. Безсонний, зачинений у кімнаті я дослідив поглядом кожен сантиметр кімнати, як увязнений змушений вивчити стелю своєї камери. Я був вперше у Амстердамі, я майже не бачив міста і досі лише кімната, у її тьмяній, сіруватій, поривчастій красі, давала відчуття Північної Європи, Нідерландів у мініатюрі: білосніжна протестантська чистота, замішана з розбещеною розкішшю торгових кораблів зі сходу.

Безпідставно багато часу я провів ретельно розглядаючи пару крихітних олійних картин у золотих рамах, що висіли над письмовим столом, на одній селяни каталися на ковзанах по замерзлому ставку біля церкви, на іншій човен борсався у зрадливому зимовому морі: декоративні копії, нічого особливого, та я вивчав їх ніби вони містили зашифроване послання, якийсь ключ, що відчиняв двері до таємниць фламандських майстрів.

Зовні, озимка стукала по шибках і здіймала бризки по воді каналу, і хоч би як багато виглядала парча та м`які килими, зимове світло приносило холодні нотки 1943-ого, поневірянь і самозречення, слабкого чаю без цукру і безсоння від голоду.
Рано вранці вдосвіта, поки чергові працівники ще не вийшли на зміну і холл не почав заповнюватися людьми, я спускався донизу за газетами.

Готельний персонал рухався безшумними кроками, стишуючи голос, очі пронизували холодом, ніби вони не до кінця бачили мене, американця, з 27-ого номеру, який нікуди не виходить цілими днями. Я намагався переконати себе, що нічний менеджер (темний костюм, правильна стрижка, окуляри в роговій оправі) піде на певні поступки, щоб запобігти неприємностям чи уникнути зайвого галасу.

Геральд Трібьюн не повідомляло новин про мою перипетію, та історія була у датських газетах, щільні абзаци іноземного тексту, які дражливо маячили переді мною, залишаючись поза межами розуміння.

Onopgeloste moord. Onbekende (Нерозкрите вбивство, невідомий, з гол.). Я піднявся нагору і повернувся у ліжко (повністю вдягнутий, бо в кімнаті було так холодно) і розклав газети на покривалі: фотографії поліцейських машин, стрічка, що відділяла місце злочину, навіть підписи до фотографій було неможливо розібрати, і хоча вони не згадувли ніде мого імя, неможливо було дізнатися чи мають вони мій словесний портрет чи приховують цю інформацію від публіки.

Кімната. Батарея опалення. Een Amerikaan met een strafblad. (Раніше судимий американець, з гол.) Оливково-зелена вода каналу.

Я мерзнув і хворів і через це не маючи чим себе зайняти (я не встиг прихопити книжку, так само як і теплий одяг), залишався у ліжку майже цілий день.

Ніч насувалася, починаючи від середини дня. Часто - крізь шурхіт розкиданих газет - я то пірнав у сон то виходив з нього, і мої сни здебільшого були затьмарені тим самим розмитим страхом, що проступав ніби кров і в ті години коли я не спав: судові засідання, розчахнута валіза на злітній смузі з моїм одягом розкиданим усюди і безкінечні коридори аеропорту, де я біжу до літака і знаю, що ніколи не встигну.

Завдяки моїй гарячці я бачив чудернацькі і неймовірно яскраві сни, мене кидало в піт, я не відрізняв дня від ночі, та в останню і найгіршу ніч я бачив увісні маму: скороминущий незбагненний сон, який відчувався ніби пришестя з того світу.

Я був у крамниці Хобі - чи, точніше, у якомусь уявному примарному просторі, схожому на малюнок олівцем - і вона несподівано з`явилась за моєю спиною , я побачив її відображення у дзеркалі.

Від її появи я очманів від щастя , це була вона, до найдрібнішої деталі, і візерунку веснянок, вона посміхалась мені, ще вродливіша, ні на мить не старша, чорне волосся і кумедно зведені вгору кутики губ, не сон, а присутність, що заповнила цілу кімнату: її власна сила, жива потойбічність.

І як я не бажав, я знав, що не можу обернутися, знав, що подивитись прямо на неї буде грубим порушенням законів мого і її світу, тож вона прийшла до мене в єдиний спосіб який могла, наші очі зустрілись у склі на довгу мить, та тільки вона здавалось ось-ось заговорить - з сумішшю здивування,любові і роздратування - на нас накотився туман і я прокинувся.

Внимание! Этот перевод, возможно, ещё не готов.
Его статус: перевод редактируется

Переведено на Нотабеноиде
http://notabenoid.org/book/60473/285045

Переводчики: true_bilka, Sava