Смерть сквозь оптический прицел. / Смерть крізь оптичний приціл.: Глава вторая - Аннексия Судет

Вересень, 1938

16lena16 18.01.13 в 07:02

Після Першої світової війни Суденська область входила в склад Чехословачини і складала чуть би не третину всієї площі країни. На території цієї області проживало 3,5 мільона етнічних німців.

16lena16 18.01.13 в 07:04

Вже на початку 1938 року Гітлер постійно заявляв в своїх виступах про те, що німців в Чехословачині по всякому тиснуть. У ті дні я не раз чув по радіо та читав в газетах про те, що суденські німці живуть у неймовірній бідності та піддаються гонінням зі сторони чехів, а також, що саме в Суденській області самий високий у всій Європі відсоток не тільки по числу самовбивств, але і по дитячій смертності.

16lena16 18.01.13 в 07:08

Незабаром після того, як в березні 1938 року Австрія без жодного вистрілу була приєднана до Германіі, німці, які жили на той час в Суденській області, стали вимагати провести референдум, на якому населення Суден змогло би вирішити саме, залишатись в цій області в складі Чехословачини чи ввійти в склад Германії.

16lena16 18.01.13 в 07:10

Проте референдум так і не провели. Більш того, правительство Чехословачини незабаром ввело війська в заселені німцями райони ти заявило військове розположення на їх територіях.

16lena16 18.01.13 в 07:11

Живши в Германії, ми постійно чули в ті дні пропаганду про те, що Гітлер це так не залишить та зробить все, щоб студенські німці перестали терпіти безчинства чехів та знову жили в "однім домі з нацією". І дійсно, 29 вересня 1938 року в Мюнхені було складене згіднення, підписане на наступний день прем'єр міністром Великобритані Невіллом Чемберленом, прем'єр міністром Франції Едуардом Даладье, прем'єр міністром Італії Беніто Муссоліні та самим Адольфом Гітлером. З цього моменту Суденська область була формально передана в склад Германії.

16lena16 18.01.13 в 08:25

Я опинився в складі військ, які повинні були ввійти на територію Судет. В одній вантажівці зі мною їхали Антон, Міхаель та ще сімнадцять других снайперів. Всі разом ми складали особливий снайперський взвод.

16lena16 18.01.13 в 08:45

Наша вантажівка рухалась позаду колони легких танків. Кожний з нас не випускав з рук свій карабін. В нас були звичайні армійські карабіни К98к, додаткові штик-ножами та оптичними прицілами. Втім, наші оптичні приціли тільки з великою натяжкою можно було назвати підходячими для снайперів. Ці приціли давали тільки 2,5- кратне збільшення, що було явно недостатньо для прицільної стрільби зі значних відстаней.

16lena16 18.01.13 в 08:51

Деякі з моїх товаришів по службі пробували розмовляти один з одним та навіть жартувати. Позначалась нервова напруга. Той, що керував нашим взводом сержант Бергер раніше попередив нас, що якщо в операції виникнуть ускладнення, то сама непроста робота буде вскладена саме на нас. Спочатку всі ми срийняли це з юнацькою бравадою. Але чим довше продовжувалась дорога, тим сильніше нас охоплювали неприємні передчуття.

16lena16 18.01.13 в 08:56

Я сам дуже боявся, що мене можуть поранити. А раптом мене ранять так, що лікарям прийдеться відрізати мені руку чи ногу? Як я тоді зможу допомагати матері та Інгрід, повернувшись додому? про те, що когось з нас можуть вбити, у мене - так, скоріш за все, та у всіх остальних - навіть думки не було. Ми ж навіть ще ні одної битви не бачили, не розуміли, що на війні вбивають по справжньому. Тим не більше неприємно було на душі. Мої друзі Антон та Міхаель тоже мовчал, дивлячись в підлогу.

16lena16 18.01.13 в 09:00

Сержант Бергер їхав верхом на коні позаду нашої вантажівки. Він був родом з Австрії, йому було за сорок. Він встиг ще в Першій світовій прийняти участь. Його лице казалось дуже спокійним, та це вселяло в нас впевненість в подібній ситуації.

16lena16 18.01.13 в 09:11

Через деякий час наша вантажівка раптом зупинилась. Я всунувся з кузова та побачив, що сержант Бергер під'їхав до кабіни водія, щоб вияснити причину зупинки.

16lena16 18.01.13 в 09:17

Приблизно через хвилину я зрозумів в чому справа. Наша вантажівка розпочала об'їжати заглозший посередині дороги танк. На протяхі двох наступних годин дороги, виглядивши з кузова, я нарахував ще біля десяти зломаних німецьких танків, які не могли продовжити рух. адже це були новіші машини наших констрікторів. Побачене неприемне вразило мене. Що буде, якщо подібне трапиться в час борьби? Втім, я тримав свої думки при собі.

16lena16 18.01.13 в 09:21

Пройшло ще декілька годин, і ми перейшли кордон Чехословачини. Коли ми в'їхали на територію Судетської області, я очікував, що нас будуть зустрічати з квітами. В любому випадку, до цього нам не раз розповідали про те, що саме так зустрічали німецькі війська, які входили в Австрію .

16lena16 18.01.13 в 09:24

Проте в Судетах жильці не кидали квіти німецьким солдатам. Звісно, багато хто з місцевих німців з радістю зустрічали нашу війсьову колону. Але періодично ми замічали і хмурі, недовольні погляди.

16lena16 18.01.13 в 09:31

Причому так на нас дивились не тільки чехи, але іноді і судтські німці. Це заставило мене задуматись. Нам ж говорили, що всі німці в Судетській області чекають нас як рятівників. Насправді показалось, що багатьом з них в Чехословачині жилось зовсім не так погано, як описував Гітлер. Я отсаточно впевнився в цьому за цей час, поки знаходився в Судетській області в складі окупаційних військ. При цьому, звісно, багато з судетських німців насправді хотіли, щоб їх території знову ввійшли в склад Германії, але обумовлено це у більшості випадків було швидше ідеологічними мотивами, чим горезвісними утисками з боку чехів.

16lena16 18.01.13 в 09:37

Природньо, тоді в молодості, я сформулював все це для себе зовсім не так чітко. Але мені було зрозуміло, що між дійсністю та словами власті є певна різниця. Проте я не говорив про це навіть Антоне та Міхаелю. Я не був борцем по натурі, не був опозиціонером. Я був звичайною, нормальною людиною, і мені не були потрібні неприємності.

16lena16 18.01.13 в 09:41

Всупереч нашим дурним дурним передчуттям в Чехословачині ми не зустріли ніякого озброєного опору. Більш того, за час мого находження там с складі окіпаційних військ так і не пройшло ніяких інцідентів

16lena16 18.01.13 в 09:43

За цей період я отримав навіть дуже коротка відпустка додому. Втім, навіть дома я дуже обережно розповідав про побачене. І справа не в тому, що я не довіряв матері і Інгрід. Але вони невольно могли збовкнути зайве, а це наволокло би біду не тільки на мене, але і на них. Єдине, я якось раз між справою обмовився про те, що приціли на наших карабінах мало пригодні для снайперської стрельби. І что саме дивовижне, мої близькі допомогли мені рішити ці проблеми.

16lena16 18.01.13 в 09:50

В останій день перед поверненням я отримав два подарунки від матері та Інгрід. Перший з ним представляв собою невеликий медальон, в якому були дві фотографії - Інргід та нашої дитини. А ось другий подарунок заствив мене буквально відкрити рот від подиву. Це був цейсовський оптичний приціл шестикратного збільшення. В той час подібні приціли ще не вироблялись для штатної армійської зброї. Але матір посовіщавшись з боєвим другом мого батька, і той допоміг їй вибрати такий оптичний приціл для отхотніх карабінов, щоб його можна було без проблем установити на мій карабін К98к.

16lena16 18.01.13 в 18:25

Згодом виявилось, що цей оптичний приціл дійсно ідеально підходив для снайперської роботи. Боюсь, що моїй бідній матері прийшлось стратити на нього значну частину своїх збережень. Але вона дійсно дуже любила мене, як і я її.

16lena16 18.01.13 в 18:27

З думками про дім мені було нелегко вертатись в стрій. Тем не більше присяга зобов'язувала мене, та через кілька днів я уже був на нашій воєній базі в Судетах. Там я отримав назад свій карабін. Мені потрібно було зовсім трішки часу, щоб закріпити його на новий приціл. Я установив його достатньо високо, щоб мати можливість у випадку необхідності вести вогонь, не користуючись оптикою. Після цього я вирішив пристреляти свій карабін. Вияснилось, що з новим прицілом я можу без труднощів потрапляти в мішені на відстані більш як трьохсот метрів, а то і дальше. Це привело мене в радісь, хоть я ще до кінця не представляв, наскільки цінним виявиться подібний приціл в бойових умовах.

16lena16 18.01.13 в 18:31

В Судетській області я пробув ще декілька місяців. А 15 березня 1939 року я знову опинився разом зі своїм взводом в кузові армійської вантажівки. Гітлер вирішив підчинити собі основну частину території Чехословачини. Німецькі війська ввійшли в прагу великими колонами, які складали собою танки, бронетраспортери, вантажівок і іншої техніки.

16lena16 18.01.13 в 18:33

На цей раз наший бойовий дух був кардинально високий. Ми були впевнені, що все пройде без сучка без задоринки, оскільки знали: чехи - не бійці. Проте побачене перейшо навіть наші самі сіливі очікування. Чехи зустрічали нас в Празі, розкрива руки в германському армійському салюті та крича :"Хайль Гітлер!". Мене це вкрай уразило. Я не вірив, що все тут чисто. І я виявився правий. У Міхаеля був друг, який служив у військах СС. Так той за рюмкою шнапса незабаром проговорився Міхаелю. Мовляв, чехи були попереджені, і якби вони не салютували так яросно, то їх би очікувала дуже незаздрислива доля. Думаю, якраз есесовці тоді би і прийняли саму найактивнішу участь у розправі над чехами.

16lena16 18.01.13 в 18:39

Потрібно сказати, війська СС в Германії вважались елітними. По великому рахунку вони дійсно такими були. За послідуючі роки війни я не раз впевпнювався, що хлопці з СС можуть зробити неможливе там, де війська Вермахта виявляються безсильними. Як солдати есесовці були майже бездоганні, і за це їх не можна було не поважати. Але був ще один строгий критерій відбіра в ці війська - беззавітна відданість Гітлеру і відповідним ідеалам. Особисто я від цих ідеалів завжди був далекий, хоч моє відношення до Гітлера і змінилось через деякий час в кращу сторону, але без фанатизму. Напевно, цим і пояснюється, що за всю війну я так і не зійшовся близько ні з ким з есесовців.

16lena16 19.01.13 в 06:43

Подібно Судетській області, столиця Чехословачини здалась нам без кровопрлиття. Що дивно, згодом я дізнався, що у чехів була непогано розвинена військова промисловість.Але після того, що сталось всі їні заводи перейшли німцям.

16lena16 19.01.13 в 06:44

Мені до сих пір не зрозумілий та дивний той факт, що чехи, які мали танки, артилерію, протитанкову збрую та різною стрілковою зброєю, не стали нам сопротивлятись. В результаті все їхнє озброєння перейшло Вермахту. Однак, нас, солдатів, такий результат більш ніж задовольняв. У нас ж втрат не було, і героями себе відчували: як ніяк навіть без бою ворог нам здається.

16lena16 19.01.13 в 06:48

В Празі я пробув ще 5 з половиною місяців. Весь цей час я писав додому по кілька разів в тиждень. Я дуже сумував за своєю сім'єю та хвилювався, що перший рік життя мого сина не проходить у мене на очах. Однак я втішував себе тим, що моя служба проходить більш ніж спокійно.

16lena16 19.01.13 в 06:50

Прага в ті дні була привітним для нас містом. А коли нас відпускали в звільнення, ми могли собі навіть дозволити пофліртувати з прекрасними пражанками. Втім, я кохав свою дружину, і тому у мене особисто дальше флірту справа не заходила. Але, так чи інакше, я надіявся, що срок який мені залишився моєї служби пройде так же само легко.

16lena16 19.01.13 в 06:53

Потрібно сказати, для подібних надій у мене були всі підстави. В травні 1939-го Гітлер підписав згоду з Італією, в результаті чого ця країна стала офіційним союзником Германії. Трішки пізніше, 23 серпня 1939 року, був заключений пакт про ненапад між Германією і Росією. Через кілька днів після того, я дізнався, що наша дивізія стане в числі військ, які ввійдуть в Польщу. Це не викликало у мене ніяких побоювань. Я був впевнений, що там повториться теж саме, що було в Чехословачині. Єдиною незручністю був приказ, заборонявший говорити комусь про майбутнью операцію.

16lena16 19.01.13 в 06:57

Відповідно, мені було дуже тяжно останім часом писати перед цією компанією лист додому. Я написав його в декількох словах. Сказав, що служба моя йде так само добре, як і перед тим, і що я дуже сумую за матірью, Інгрід і за нашою маленькою дитиною.

16lena16 19.01.13 в 06:59

Вночі 1 вересня 1939 року я знаходився у вантаживці, яка їхала о території Чехословачини, але все таки наближалась до польського кордону. До світанку залишалось ще декілька годин.

16lena16 19.01.13 в 07:01