The Goldfinch / Щиглик: 2

Якби вона була жива, все би склалося краще. Коли це сталося, я був дитиною, і хоч лише я сам є виною всьому, що зі мною сталося, коли я втратив її, я втратив здатність бачти орієнтир, що міг би привести мене у якесь щасливіше місце, життя наповнене живими людьми, споріднене з кимось.

true_bilka 12.10.15 в 13:58

Її смерть розділила усе на До і Після. І хоч сумно визнавати це через стільки років, я не знаю нікого, хто б любив мене так як вона.

true_bilka 12.10.15 в 14:01

Усе оживало в її присутності, вона випромінювала чарівне театральне світло навколо себе, і все у її баченні набувало яскравішого ніж зазвичай вигляду - памятаю за кілька тижнів до її смерті, ми вечеряли в маленькому італійському ресторанчику у Вілліджі, і як вона раптово стиснула мій рукав, коли з кухні винесли іменинний торт прекрасний майже до сліз, з запаленими свічками,

true_bilka 12.10.15 в 14:12

слабке коло світла коливається по темній стелі і ось торт поставили сяяти посеред сімейного столу, світло розгладжує зморшки на обличчі старенької жінки, запалює посмішки навколо, офіціанти відходять убік, тримаючи руки за спиною - звичайне день народження, яке можна побачити у недорогих ресторанах за містом, і я впевнений що і не запамятав би цього, якби вона не загинула так швидко одразу потому, та я думав про це знову і знову після її смерті і я неодмінно згадуватиму про це все своє життя: коло окреслене світлом свічок, жива картина буденності, звичайне щастя, що було втрачене, коли я втратив її.

true_bilka 12.10.15 в 14:25

Ще вона була вродлива. Це майже неважливо, та все ж це правда. Коли вона приїхала до Нью-Йорку прямо з Канзасу, вона працювала на пів ставки моделлю, хоч почувалась занадто незручно перед камерою, щоб досягти у цьому справжнього успіху, якщо вона й мала талант, його було не розібрати на записі.

true_bilka 12.10.15 в 14:31

Вона була повністю собою: рідкісною птахою. Я не можу пригадати нікого навіть далеко схожого на неї. У неї було чорне волосся, світла шкіра з веснянками влітку, глибокі сині очі, повні свтла, а у контурі вилиць було таке ексцентричне поєднання давніх племен і Кельтських Присмерків, що деякі люди мали її за ісландку.

true_bilka 12.10.15 в 14:39

Насправді вона була наполовину ірландка, наполовину Черокі, з містечка у Канзасі, біля кордону з Оклахомою, і їй подобалось смішити мене, називаючи себе селючкою, хоч вона була такою ж блискучою, сильною і прекрасною, як арабський скакун.

true_bilka 12.10.15 в 14:48

На нещастя фотографії занадто різко та буквально передавали її екзотичний характер - ластовиння замасковане макіяжем, волосся завязане у хвіст біля шиї, ніби в якогось високородного японця - а що зовсім не проявлялось на плівці, то це її теплота, її радість, непередбачуваність, яку я у ній любив найдужче.

true_bilka 12.10.15 в 14:54

З застиглої непорушності фотографій зрозуміло наскільки вона не довіряла камері, видихаючи повітря грізно, мов тигриця, захищаючи себе від нападу. Та в житті вона була зовсім не такою. Вона рухалась з неймовірною швидкістю, її жести були легкими, раптовими, вона сиділа на краю стільця , ніби струнка і витончена болотна птаха, готова зірватись і полетіти будь-якої миті.

true_bilka 12.10.15 в 15:01

Я любив її парфуми, запах сандалового дерева, грубий і несподіваний, і я любив шурхіт її накрохмаленої сорочки, коли вони нахилялась поцілувати мене у лоб.

true_bilka 12.10.15 в 15:03

І її сміх примушував хотіти покинути щоб ти не робив і побігти за нею по вулиці. Де б вона не йшла, чоловіки вивертали очі, щоб подивитись на неї і часом вони дивились на неї так, що це мене трохи напружувало.

true_bilka 12.10.15 в 15:06

Вона померла з моєї вини. Інші люди завжди трохи зашвидко починали мене переконувати у тому, що це не так, і так, лише дитина, хто ж міг знати, жахлива катастрофа, зла доля, могло статись з будь-ким, це все без сумніву правда і я не вірю жодному слову з цього.

true_bilka 12.10.15 в 15:08

Це сталось в Нью-Йорку, 10-ого квітня, чотирнадцять років тому. (Навіть рука тремтить через цю дату, я змушений натиснути, щоб записати її, просто щоб ручка продовжувала рухатись по паперу. Це мав бути ідеально звичайний день, та тепер він стирчить на календарі, як іржавий цвях.)

true_bilka 12.10.15 в 15:12

Якби день пішов як планувалось, він би розчинився непомітно в небі, проковтнутий без сліду, разом з рештою моїх днів восьмикласника. Що б я пригадав? Трохи або нічого. Та звісно матерія того ранку реальніша ніж дійсність, аж до відчуття слизького вологого повітря.

true_bilka 12.10.15 в 18:14

Дощило усю ніч, жахлива злива, крамниці залило водою і кілька станцій метро зачинили, ми вдвох стояли на хлюпаючому килимку на вході до нашого багатоквартирного будинку, а улюблений мамин швейцар, Голді, який її обожнював, вертався по Пятдесять Сьомій вулиці і махав руками та свистів, щоб піймати таксі.

true_bilka 12.10.15 в 18:24

Машини зі свистом проїжджали у листах брудних бризок, дощові хмари нависали над хмарочосами, вони летіли, розпадаючись клаптями чистого синього неба, а внизу на вулиці під вихлопними газами, вітер відчувався вогким і легким як навесні.

true_bilka 16.10.15 в 09:08

"Ох, і це зайняте, моя люба пані", гукнув Голді через рев вулиці, відступаючи від таксі, що гулькнуло за кут, загасивши фари.

true_bilka 16.10.15 в 08:41

І хоч його обличчя було одутлуватим через алкоголь (часом він зявлявся після ночі із запахом віскі.), та він був жилавий, міцний і прудкий - завжди жартував з усього, завжди смалив цигарку за кутом, перестрибуючи з ноги на ногу та хукаючи на руки у білих рукавичках у холод, розказував анекдоти іспанською та кепкував з інших щвейцарів.

true_bilka 15.10.15 в 20:07

Ви дуже поспішаєте цього ранку? - спитав він маму. На його бейджі значилося Бьорт Д., та всі називали його Голді через його золоті зуби і його прізвище, "de Oro" з іспанської золото.

true_bilka 13.10.15 в 17:58

"Ні, часу багато, все добре". Та вона виглядала виснажено, а коли перев'язувала шалик, що тріпотів і виривався, її руки тремтіли.

true_bilka 13.10.15 в 18:04

Голді мабуть сам це помітив, тому що глянув поверх мене ( я спирався на бетонну клумбу перед будинком, відокремлено, намагаючись не зустрічатись із нею поглядом) з виразом легкого несхвалення.

true_bilka 16.10.15 в 09:15

"Ти не до метро?" - спитав він мене.

true_bilka 13.10.15 в 18:05

"Та, в нас деякі справи", сказала моя матір, без особливої впевненості, коли зрозуміла, що я не знаю що відповісти. Зазвичай я не дуже звертав увагу на її одяг, та те, що було на ній того ранку (білий тренч, повітряний рожевий шалик і чорно-білі двоколірні мокасини) так випалено у моїй памяті, що тепер мені складно уявляти її будь-як інакше.

true_bilka 15.10.15 в 20:13

Мені було тринадцять. Я ненавидів згадувати як незручно ми почувалися того останнього ранку, скуті настільки, що навіть швейцар помітив, в будь-який інший день ми співкувалися вільно одне з одним, та того ранку ми не мали що сказати тому, що мене відсторонили від занятть у школі.

true_bilka 15.10.15 в 20:20

Вони подзвонили їй у офіс днем раніше, вона повернулась додому мовчазна і розлючена, і жахливим було те, що я навіть не знав за що я був відсторонений, хоч і майже на сімдесять п`ять відсотків впевнений, що містер Бірмен (по дорозі зі свого кабінету у учительську) виглянув з вікна другого поверху якраз у ту невдалу мить і побачив, що я палив на території школи. (Чи ймовірніше побачив як я стояв з Томом Кейблом, поки він палив, що в моїй школі рахувалось однаковою провиною)

true_bilka 16.10.15 в 08:34

Мама ненавиділа куріння. Її батьки, історії про яких я залюбки слухав, нечесно померли до того як я зміг з ними познайомитись - вони були кінними тренерами, подорожували по заходу і заробляли розведенням коней породи Морган: п`ючи коктейлі та роздаючи карти, життєлюби, щороку їздили на перегони у Кентуккі і тримали сигарети у срібних портсигарах по цілому будинку.

true_bilka 13.10.15 в 18:19

Потім одного дня моя бабаця зігнулась удвоє і почала кашляти кров`ю, після повернення зі стайні, і поки мама була підлітком її супроводжували кисневі маски на ганку і закриті віконні фіранки у спальні

true_bilka 16.10.15 в 09:55

Але - як я побоювався, і не без причини - сигарета Тома була лише вершиною айсберга. Я вже довший час мав проблеми у школі.

true_bilka 13.10.15 в 18:21

Це все почалось, стало накочуватись як сніжна куля, коли батько утік і лишив маму і мене кілька місяців тому, ми ніколи його сильно не любили, і загалом ми з мамою почувались значно щасливіше без нього, та інші люди здавалося були шоковані і знічені тим як він нас покинув (без грошей, без аліментів чи зворотньої адреси), і вчителі у моїй школі у верхній частині Вест Сайду дуже шкодували мене, так прагнучи висловити своє розуміння і підтримку, що давали мені - учневі-стипендіату - усі існуючі особливі дозволи, другі шанси та відтермінування: розмотуючи навколо мене мотузку, на якій опустив себе у глибоку яму, що стало справою кількох місяців.

true_bilka 16.10.15 в 10:07

Тож нас двох - мене і маму - викликали для переговорів у школу. Зустріч мала початись не раніже ніж пів на дванадцяту, та оскільки мамі довелося взяти від ранку вихідний, то зранку ми рушили на Вест Сайд - задля сніданку (і серйозної розмови, очікувано) і ще вона заодно збиралась купити подарунок до дня народження комусь із роботи.

true_bilka 13.10.15 в 18:27

Вона не спала до опів на третю, її напружене обличчя освітлював монітор, вона писала електронні листи і намагались закінчити всі справи, щоб вивільнити ранок.

true_bilka 13.10.15 в 18:31

"Не знаю як ти", говорив Голді до мами, доволі люто, "Та я кажу досить вже з мене цієї весни. Дощ, дощ - ". Він картинно затремтів і підняв комірець догори та поглянув у небо.

true_bilka 16.10.15 в 09:42

"Думаю сьогодні розвидніється"

true_bilka 13.10.15 в 18:33

"Та, знаю, але я чекаю літа." Він потер руки. "Люди їдуть з міста, ненавидять його, жаліються на спеку, та щодо мене - я тропічна птаха. Що спекотніше, то краще. " Плескаючи у долоні, задкуючи на своїх підборах, він вертався вулицею.

true_bilka 15.10.15 в 18:57

І - скажу я вам, що я найбільше люблю, так це як стихає усе, настає липень? - будинки пусті та сонні, нікого немає, знаєш? " Таксі проїхало не зупинившись, попри його рухи руками. "Це мої вихідні."

true_bilka 15.10.15 в 19:08

"Та тут ж можна зваритися?" Мій стриманий тато ненавидів це в ній - її схильність завязувати розмову з офіціантами, швейцарами, старими астматиками з пральні. "Все ж зимою можна принаймні вдягнути на себе ще одне пальто."

true_bilka 15.10.15 в 19:14

"Ти ж не працюєш на вулиці, егеж? Кажу тобі, дуже зимно.Дарма скільки на тобі пальт і капелюхів. Ти стоїш тут, у січні, у лютому, і вітер дме з річки? Бррр."

true_bilka 15.10.15 в 18:46

Нервуючи і гризучи задирки на нігтях, я витріщався та машини, що проїжджали попри підняту догори руку Голді. Я розумів , що це чекання до 11:30 буде нестерпним , і усе що я міг зробити,це спокійно поводитись і не видати себе компроментуючими запитаннями.

true_bilka 15.10.15 в 19:46

Я уявлення не мав, що нас чекатиме у школі, саме слово "переговори" натякало на владне втручання, обвинуваченння і можливе виключення.

true_bilka 15.10.15 в 19:23

Якщо я втрачу стипендію, це буде катастрофою, ми зводили кінці з кінцями з того часу як мій тато зник, нам ледь вистачало на оплату оренди. На додачу: я до запаморочення боявся, що містер Бірмен якось дізнався, що ми з Томом Кейблом вдиралися у котеджні будинки, коли я приїжджав до нього в Хамптон.

true_bilka 15.10.15 в 19:29

Я кажу "вдиралися", хоч ми не пошкодили замок і не заподіяли ніякої шкоди. (Матір Тома була рієлтором, ми відчиняли двері ключами, які потягнули зі стійки її офісу).

true_bilka 15.10.15 в 19:50

По більшості ми нишпорили в коморах і шухлядах, але ми також і брали деякі речі: пиво з холодильника, ігри на ІксБокс та фільми на Дівіді (Джет Лі, Денні Ланцюговий Пес) та гроші, щось девяносто два доллари: помяті пятки і десятки з кухонних скарбничок, дрібязок з кишень у кімнатах з пральними машинами.

true_bilka 16.10.15 в 10:24

Коли я про це думав, до мене підступала нудота. Минули місяці відтоді як я бачився з Томом і хоч я намагався пояснити собі, що містер Бурмен ніяк не міг знати, що ми ходили у ті будинки - звідки він міг знати? - моя уява летіла і потрапляла у ціль панічними зіг-загами.

true_bilka 16.10.15 в 09:47

Я налаштувався не здавати Тома (хоч і не був певен що він не видасть мене) та це заводило мене у глухий кут. Як я міг бути таким дурним? Вдирання у будинки було злочином, людей садили у вязницю за це.

true_bilka 16.10.15 в 09:49

Тої ночі я не міг заснути, ніби в пеклі я годинами крутився з боку на бік, дивився як віконні краплі розбиваються об шибки і намагався щось придумати. Та як я міг захистити себе, якщо я навіть не знав що вони знали?

true_bilka 16.10.15 в 07:36

Голді важко видихнув і крутнувшись на підборах покрокував до місця де стояла мама.

true_bilka 15.10.15 в 18:44

"Неймовірно", сказав він їй, виглядаючим змученим оком на вулицю. "Затопило Сохо, про це ти мабуть чула, і Карлос казав, що у них перекрито кілька вулиць біля ООН".

true_bilka 15.10.15 в 19:55

Я похмуро спостерігав за натовпом працівників, що висипали з міжміського автобусу, безрадісні як рій шершнів. Нам могло б поталанити, якби пройшли квартал чи два на захід, та ми з мамою достатньо знали Голді, щоб зрозуміти, що він образиться, якщо ми самі шукатимемо як добратись.

true_bilka 15.10.15 в 19:59

Та одразу потому - так раптово, що ми аж підскочили - таксі освітлило шлях до нас увімкненими фарами, піднімаючи фонтан води із запахом нечистот.

true_bilka 15.10.15 в 20:26

"Вважай!" сказав Голді, стрибнувши вбік коли таксі зупинилось біля нього - і тоді зауважив, що мама без парасольки. "Почекай", сказав він, кинувшись у лоббі, де у латунному відерці біля каміну він тримав загублені та забуті парасольки, які давав у повторне користування у дощові дні.

true_bilka 16.10.15 в 07:30