The Fault In Our Stars / Помилки наших зірок: Частина 2

Август Вотерс керував просто жахливо. Зупинявся він чи рушав, все відбувалось з грандіозним поштовхом. Я повисала на ремені безпеки його Тойоти SUV кожен раз, коли він давив на газ. Я могла б нервувати – сиджу в автомобілі з дивним хлопцем на шляху до його будинку, чудово знаючи, що мої фігові легені ускладнять спроби відштовхнути небажані чіпляння, – але його керування було вражаюче погане, і я не могла думати ні про що інше.

ZuZa10 01.05.14 в 17:08

Ми проїхали декілька кілометрів в незручному мовчанні, поки Август не сказав:

ZuZa10 01.05.14 в 17:09

– Я провалював іспит на права тричі.

ZuZa10 01.05.14 в 17:11

– Та ну?

ZuZa10 01.05.14 в 17:14

Він розсміявся, киваючи.

ZuZa10 01.05.14 в 17:15

– Так, я не можу відчувати тиск в старенькому Проті і не можу звикнути до керування лівою ногою. Лікарі кажуть, більшість що перенесли ампутацію керують без проблем, але... не я. Взагалі, складаю я в четвертий раз, і діло йде... як зараз.

ZuZa10 01.05.14 в 17:18

В п'ятистах метрах від нас спалахнуло червоне світло. Август вдарив по гальмах, кидаючи мене в трикутні обійми ременя безпеки:

ZuZa10 01.05.14 в 17:21

– Вибач. Господом присягаюся, я намагаюсь керувати обережно. Ну так ось, в кінці іспиту я вже думав, що знову провалився, але інструктор сказав, що моя манера водіння не надто приємна, але технічно безпечна.

ZuZa10 01.05.14 в 17:28

– Не впевнена, що погоджуюсь. Пахне Онко-Бонусом.

ZuZa10 01.05.14 в 17:28

Онко-Бонусами ми називаємо ті невеликі приємні речі, які отримують діти хворі раком: баскетбольні м'ячі, підписані спортивними зірками, водійські права, на які не заслуговують, і так далі.

ZuZa10 01.05.14 в 17:31

– Ага, – сказав він. Спалахнув зелений. Я підготувалася. Август вдавив педаль газу в підлогу.

ZuZa10 01.05.14 в 17:33

– Ти ж знаєш, що існує ручне керування для тих, то не ладить з ногами? – помітила я.

ZuZa10 01.05.14 в 17:44

– Ага, – сказав він. – Може, колись, – він зітхнув так, що я засумнівалась, чи певнен він в існуванні цього «колись». Я знала, що є великий шанс вилікуватися від остеосаркоми, але все ж...

ZuZa10 01.05.14 в 17:55

Існує деяка кількість методів встановити очікування людини щодо приблизних термінів його життя. Я використовувала класичне: «Ти вчишся?». Зазвичай батьки забирають тебе з коледжа в певний момент, якщо відчувають, що час наближається.

ZuZa10 01.05.14 в 18:05

– Так, – відповів він. – В старшій школі, Північній Центральній. Щоправда, залишився на другий рік. А ти?

ZuZa10 01.05.14 в 18:07

Я розглядала варіант брехні. Ніхто не полюбляє трупи. Але в врешті-решт я вирішила сказати правду:

ZuZa10 01.05.14 в 18:14

– Ні, батьки забрали мене зі школи три роки тому.

ZuZa10 01.05.14 в 18:14

– Три роки? – ошелешено спитав він.

ZuZa10 01.05.14 в 18:15

Я розповіла Августу короткий зміст мого дива: мені поставили діагноз раку щитоподібної залози IV ступеня, коли мені було тринадцять. (Я не сказала йому, що дізналась про це через три місяці після першої менструації. Типу: наші вітання, ти стала жінкою! А тепер помри). Нам сказали, що він невиліковний.

ZuZa10 01.05.14 в 18:19

Я перенесла операцію під назвою радикальне висічення шиї, звучить так само приємно, як і є на насправді. Потім опромінення. Потім вони спробували трохи хімії на пухлинах в моїх легенях. Пухлини скоротилися і виросли знову. До цього часу мені було чотирнадцять. Мої легені почали заповнюватися водою. Я виглядала цілком мертвою: руки та ноги надулися, як повітряні кульки, шкіра потріскалась, губи завжди сині. Є така отрута, яка змушує тебе не так жахатися тому факту, що ти не можеш дихати, і мені вливали її та десяток інших ліків просто-таки літрами через ЦВК. Але навіть не дивлячись на це, є певні неприємні відчуття в тому, щоб постійно потопати, особливо протягом декількох місяців. І врешті-решт я опинилася в реанімації з пневмонією, і моя мама встала на коліна поряд з моїм ліжком і спитала: «Ти готова, люба?», і я сказала їй, що я готова, а тато продовжував повторювати мені, що він любить мене, не просто надломленим, а вже зломленим голосом, і я казала йому що теж люблю його, і ми тримались за руки, а я не могла вдихнути, мої легені відчайдушно шукали кисень, виштовхуючи мене з ліжка, щоб я знайшла хоча б якесь положення, в якому вони зможуть отримати трохи повітря, я була в збентеженні від цієї безвиході та роздратована від того, що вони просто не відпустять, а ще пам'ятаю, як мама казала мені, що все буде добре, що зі мною все буде добре, і тато наскільки не намагався не розридатися, що коли він все ж таки не стримався, що було звичною справою, це було просто землетрусом. А ще я пам'ятаю, що хотіла заснути і не прокинутися.

ZuZa10 01.05.14 в 18:55

Всі були готові до того, що я піду, але моєму лікарю Марії вдалося вивести частину рідини з моїх легень, і незабаром антибіотики, які мені ввели від пневмонії, подіяли.

ZuZa10 01.05.14 в 19:33

Я прокинулась і через деякий час долучилась до однієї з цих експериментальних програм, які відомі в штаті Онкохома за те, що вони Не працюють. Препарат називався Фаланксифор, його молекули були розроблені так, щоб вони чіплялись до ракових клітин і затримували їх ріст. Він не працював приблизно на сімдесяти відсотках людей. Але він спрацював на мені. Пухлини зменшились.

ZuZa10 01.05.14 в 19:40

І припинили змінюватись в розмірах. Ура Фаланксифору! За минулі вісімнадцять місяців метастази не росли, хоч і залишили мене володаркою фігових легень, які, мабуть, все ж справлялися з допомогою кисню і денної дози Фаланксифора.

ZuZa10 01.05.14 в 19:45

За загальним визнанням, це онкологічне Диво призвело до придбання для мене лише обмеженого часу (наскільки – я поки не знала). Але коли я розповідала про нього Августу Уотерсу, я намалювала як можливо більш радісну картину, прикрашаючи дивовижність дива.

ZuZa10 01.05.14 в 19:53

– Тепер тобі потрібно повернутися в школу, – сказав він.

ZuZa10 01.05.14 в 19:54

– Взагалі-то, я не можу, – пояснила я, – тому що вже склала випускні іспити. Я відвідаю заняття в МКК – Так називався наш громадський коледж.

ZuZa10 01.05.14 в 19:56

– Чікса з коледжу, – сказав він, схвально киваючи головою. – Це пояснює ауру витонченості. – Він посміхнувся. Я жартома штовхнула його в передпліччя. Було просто дивовижно відчути тугі м'язи під його шкірою.

ZuZa10 01.05.14 в 19:59

Гальма вищали, ми повернули до провулку з триметровими штукатуреними стінами. Його дім був першим зліва. Двоповерховий, в колоніальному стилі. З поштовхом він зупинив автомобіль на під'їзній дорозі.

ZuZa10 01.05.14 в 20:04

Я зайшла за ним всередину. Дерев'яну табличку на стіні в предпокої прикрашали вирізьблені курсивом слова «Дім так, де твоє серце», і взагалі він опинився весь обвішаний подібними зауваженнями. «Хороших друзів важко знайти і неможливо забути», озвучував напис над вішаком. «Справжнє кохання народжується в тяжкі часи», обіцяла вишита подушка в вітальні, оформлена під старовину. «Мої батьки називають їх Підбадьореннями, – пояснив він. – Вони всюди».

ZuZa10 01.05.14 в 20:29

Його батьки звали його Гас. Вони готували енчіладас на кухні (шматок пофарбованого скла біля раковини випуклими літерами свідчив «Сім'я назавжди»). Його мама накладала курку на тортильї, які його тато потім згортав і клав в скляну миску. Вони не здавались надто здивованими моїй появі, що було зрозуміло: те, що Август змушував мене відчувати себе особливою, не значило, що я була такою. Можливо, він кожен день приводив додому якусь дівчину, щоб подивитись з нею кіно і підбадьорити її.

ZuZa10 01.05.14 в 20:37

– Це Хейзел Грейс, – представив він мене.

ZuZa10 02.05.14 в 08:15

– Просто Хейзел, – сказала я.

ZuZa10 02.05.14 в 08:25

– Як справи, Хейзел? – спитав тато Гаса. Він був високим – майже такого ж зросту, як Гас, – і худим, яким зазвичай не бувають люди у віці батьківства.

ZuZa10 02.05.14 в 08:27

– Нормально, – сказала я.

ZuZa10 02.05.14 в 08:28

– Як пройшла Група підтримки Айзека?

ZuZa10 02.05.14 в 08:28

– Неймовірно, – відповів Гас.

ZuZa10 02.05.14 в 08:31

– Чую сарказм, – сказала його мама. – Хейзел, а тобі подобається?

ZuZa10 02.05.14 в 08:32

Я помовчала секунду, намагаючись збагнути, кому моя відповідь повинна догодити: Августу чи його батькам.

ZuZa10 02.05.14 в 08:33

– Більшість людей дуже приємні, – врешті решт сказала я.

ZuZa10 02.05.14 в 08:34

– Як раз з такими сім'ями ми зіштовхнулись в Меморіалі в розпал лікування Гаса, – сказав його тато. – Всі були такі добрі. І сильні. В найтемніші часи Господь приводить в твоє життя найкращих людей.

ZuZa10 02.05.14 в 08:37

– Швидко, дай мені подушку та нитки, це повинно бути Підбадьоренням, – сказав Август, і його тато здався мені роздратованим, але Гас обхопив його навколо шиї своєю довгою рукою і сказав: – Та шуткую я, та. Мені подобаються ці бісові Підбадьорення. Справді подобаються. Просто я не можу цього визнати, тому що я підліток. – Його тато закотив очі.

ZuZa10 02.05.14 в 08:48

– Я сподіваюсь, ти при'єднаєшся до нас за вечерею? – спитала його мама. Вона була невеликого зросту брюнеткою, частково схожа на мишу.

ZuZa10 02.05.14 в 08:50

– Думаю, так, – сказала я. – Мені потрібно бути вдома в десять. І ще, я, гм... не вживаю м'яса.

ZuZa10 02.05.14 в 08:52

– Без питань. Ми зробимо пару вегетеріанських, – сказала вона.

ZuZa10 02.05.14 в 08:54

– Тварини занадто милі? – спитав Гас.

ZuZa10 02.05.14 в 08:58

– Я хочу зменшити кількість смертей, за які відповідальна, – сказала я.

ZuZa10 02.05.14 в 08:59

Гас відкрив рота, щоб заперечити, але потім зупинився.

ZuZa10 02.05.14 в 09:00

Його мама заповнила паузу:

ZuZa10 02.05.14 в 09:01

– Я вважаю, це чудово.

ZuZa10 02.05.14 в 09:01

Вони трохи розповіли мені про ці Відомі енчіладас Вотерсів і як їх Не можна пропустити, і про те, що комендантською годиною Гаса також були десять годин і що вони не довіряли тим, хто обмежує своїх дітей іншим часом, і спитали, чи ходжу я в школу ( «Вона в коледжі», перебив їх Гас, а ще помітили, яка дійсно і цілком незвична погода стояла для березня, і що навесні все здається новим, і вони жодного разу не спитали мене ні про кисень, ні про мій діагноз, що було дивно і чудово, а потім Август сказав:

ZuZa10 02.05.14 в 09:17