Пауло Коэльо-Алхимик / Пауло Коельо - Алхімік: 3

Не було за що вхопитися. Одне було зрозуміло - те, що місто це не в Андалузії, інакше він биі його знав.
- А чим ви там займаєтесь?
- Чим займаюся? - старий розреготався. - Я їм володарюю. Я - цар Саліма.
"Яку нісенітницю іноді говорять люди, - подумав юнак. - Дійсно, інколи вже краще спілкуватися з німими вівцями, які тільки їдять та п'ють. Або книжки читати - вони розповідають неймовірні історії саме тоді, коли ти хочеш їх послухати. А ось з людьми гірше: вони збалакнуть щось, а ти сидиш, не знаючи, що на це відповісти, як продовжити розмову."
- Мене звати Мелхісідек. - сказав старий. - Скільки в тебе овець?
- Достатньо. - відповів Сантьяго: старий хотів знати забагато про його життя.
- Ось як? Я не можу допомогти тобі, якщо ти вважаєш, що овець в тебе достатньо.
Юнак насправді розлютився. Ві не просив про допомогу. Це старий попросив спочатку вина, потім книгу, а потім - розмови.
- Поверніть книгу. - сказав він. - Мені пора йти.
- Даш меня десяту частину від своєї отари - навчу, як дістатися до скарбів.

Oneli 20.06.12 в 14:34

Сантьяго знову пригадав свій сон, і все йому раптом стало ясно. Стара циганка нічого з нього не взяла, а старий -
може, це її чоловік? - виманить у нього в обмін на фальшиві
відомості значно більше грошей. Напевно, він теж циган.
Але перш ніж Сантьяго встиг вимовити хоч слово, старий
підібрав гілочку і заходився щось креслити на піску. Коли він
нахилився, у нього на грудях щось сліпуче заблищало.
Однак не по роках моторним рухом він загорнув своє
вбрання, і блиск погас. Юнак зміг тоді розібрати, що
написано на піску.
На піску, який покривав головну площу маленького містечка,
він прочитав імена батька і матері та історію всього свого життя аж
до цієї самої хвилини - прочитав свої дитячі ігри та холодні
семінарські ночі. Він прочитав ім'я доньки крамаря, якого не
знав. Він прочитав те, чого ніколи нікому не розповідав: як
одного разу взяв без дозволу батьківську рушницю, щоб пополювати на
оленів, як в перший і єдиний раз в житті переспав з
жінкою.

Una 08.05.11 в 04:56

"Я - цар Салиму", - пригадалося йому.
- Чому цар розмовляє з пастухом? - зніяковіло і
здивовано запитав Сантьяго.
- Причин цьому кілька, але найголовніша та, що ти
здатний слідувати Своєю Стежкою.
Що це за стежка, юнак не знав.
- Це те, що тобі завжди хотілося зробити. Кожна
людина, вступаючи в пору юності, знає, яка його Стежка. У ці
роки все ясно, все можливо, все під силу, і люди не бояться
мріяти про те, що б вони хотіли зробити в житті. Але потім
минає час, і якісь таємничі сили, втручаючись,
намагаються довести, що слідувати Своєю Стежкою неможливо.
Сантьяго не дуже-то зачепили слова старого, але
"таємничою силою" він зацікавився - донька крамаря
роззявить рот, коли почує про таке.
- Сили ці лише на перший погляд здаються згубними, а на
справі вони вчать тебе, як знайти Свою Стежку. Вони зміцнюють твій
дух і загартовують волю, бо у світі нашому є одна велика істина:
ким би ти не був, чого б не хотів, але якщо чого-небудь сильно
хочеш, то неодмінно отримаєш, бо це бажання народилося в душі
Всесвіту. Це твоє призначення на Землі.
- Навіть якщо я хочу всього-на-всього бродити по світу або
одружитися на дочці крамаря?
- Або відшукати скарб. Душа Світу харчується щастям
людським. Щастям, але також і горем, заздрістю, ревнощами.
У людини один-єдиний обов'язок: пройти до кінця Своєю
Стежкою. У ній - все. І пам'ятай, що коли ти чогось хочеш,
весь Всесвіт буде сприяти тому, щоб твоє бажання
справдилося.

Una 08.05.11 в 05:56

Сантьяго, вислухавши розповідь, довго мовчав. Він зрозумів, що
хотів сказати йому старий. Пастух любить мандрувати, але
ніколи не забуває про своїх овець.
Пильно дивлячись на Сантьяго, цар Мелхиседек дивно
провів руками в повітрі біля його голови. А потім пішов своєю
дорогою, женучи перед собою овець.

Una 08.05.11 в 05:09

Над маленьким містечком Тарифів височить старовинна
фортеця, збудована ще маврами. Якщо зійти на вежу, відриється вид на площу, де стоить лоток торговця кукурудзою, й на шмотосок аврикканського узбережжя. І в той день кріпак на стіні сидів, підставив обличчя східному вітрі, Мелхиседек, цар Саліма. Вівці, стривожені стількома змінами в своїй долі, тулилися до купи трохи віддалік від нового господаря. Але потрібні їм були тільки корм та вода.
Мелхиседек глядів на невеликий баркас, стоячий на рейді.
Він ніколи не побачить цього юнака, як жодного разу не бачив і Авраама після того, я віддав йому десятину.
У безсмертних не повинно бути бажань, тому що у них не має тут Своєї Стезі. І все ж Мелхиседек в глибині душі таємно бажав, щоб юнакові по імені Сантьяго супроводжувала удача.
-- Шкода, що він зараз же забуде навіть, як мене звуть, -- думав він. -- Треба було повторити моє ім'я. Щоб він, згадуючи мене, називав невідомого старого "Мелхиседек, цар Салиму". Він підняв очі до неба і скрушно промовив:
-- По слову Твоєму, Господи, все це "суєта суєт". Але інколи і старий цар може пишатися собою.

Dina_Darina 21.10.11 в 08:32

"Дивне місце ця Африка" -- думав Сантьяго.
Він сидів в маленькій харчевні -- одній з тих, що так
часто зустрічалися йому на вузьких вуличках цього міста. Декілька
чоловік палили величезну трубку, по черзі передаючи її один
одному. За цей час він бачив чоловіків, які йшли, взявшись за
руки, жінок із закритими обличчями, священнослужителів, які
підіймалися на високі башти і співучо викрикували звідти
щось -- а всі довкола опускалися на коліна, били лобом об землю.
"Край невірних, країна язичників" -- сказав він сам собі.
У дитинстві в їх сільській церкві він бачив образ Святого Іакова
-- переможець маврів змальований був верхи на білому коні, з
голим мечем в руці, а перед ним були простягнуті зловісної
подоби люди, схожі на тих, що сиділи тепер в харчевні поруч
з Сантьяго. Хлопцю було ніяково -- він відчував себе жахливо
самотнім.
А крім того, в предвід'їздній спішці він зовсім упустив
із виду одну обставину, яка сповна могла б надовго
закрити йому дорогу до скарбів. У цій країні всі говорили
арабською.
До нього підійшов господар, і Сантьяго знаками попросив
принести йому те ж, що пили за сусіднім столом. Це виявився
гіркуватий чай. Хлопець віддав перевагу б вину.
Втім, все це було неважливо -- треба було думати лише про
скарби і про те, як до них добратися. Грошей від продажу овець
він виручив немало, вони лежали у нього в кишені і вже встигли
проявити свою чарівну властивість -- з ними людині не так
самотньо. Дуже скоро, всього через декілька днів, він буде вже
в пірамід. Старий, що носить нагрудник з чистого золота, не став
би обманювати, аби розжитися півдюжиною овець.
Він говорив йому про знаки, і Сантьяго, доки пересікав
пролив, все думав про них. Він розумів, про що йде мова: бродивши по
Андалусії, хлопець навчився бачити на землі і на небі прикмети
того, що чекає попереду. Птиця могла оповіщати, що десь
причаїлася змія; чагарник вказував, що неподалеку знайдеться
струмок або річка. Вівці навчили його всьому цьому. "Якщо Бог їх
веде, він і мені не дасть збитися з дороги" -- подумав Сантьяго і
трохи заспокоївся. Навіть чай здався не таким гірким.
-- Ти хто будеш? -- почулася раптом іспанська мова.
Сантьяго зітхнув з полегшенням: він думав про знаки, і ось
знак йому поданий. Що окликнув його був приблизно одних з ним років
одягнений на західний зразок, але колір шкіри вказував, що він місцевий.
-- Звідки ти знаєш іспанський? -- запитав Сантьяго.
-- Тут майже всі його знають. Іспанія в двох годинах дороги.
-- Сядь, я хочу тебе пригостити чим-небудь. Замов вина
собі і мені. Чай мені не до смаку.
-- У цій країні вина не п'ють -- відповів той. -- Віра не
дозволяє.
Сантьяго сказав тоді, що йому потрібно дістатися до пірамід.
Він трохи не проговорився про скарби, але вчасно прикусив
язик -- араб за те, аби проводити його до місця, сповна міг би
зажадати частину кладу собі.
-- Чи не можеш довести мене до пірамід? Я б тобі
заплатив за це.
-- А ти навіть не уявляєш, де це?
Сантьяго відмітив, що господар підійшов впритул і
уважно прислухається до розмови. При нім говорити не
хотілося, проте він боявся упустити так вдало знайденого
провідника.
-- Тобі доведеться пересікти всю пустелю Сахару -- сказав
той. -- А для цього знадобляться гроші. Є вони у тебе?
Сантьяго це питання здивувало. Але він пам'ятав слова старого:
якщо ти чого-небудь хочеш, весь Всесвіт сприятиме
тому, аби бажання твоє збулося. І, діставши з кишені гроші
він показав їх арабові. Господар підійшов ще ближче і втупився на
них, а потім перекинувся з хлопцем декількома арабськими
словами. Сантьяго здалося, що господар на щось сердиться.
-- Підемо звідси -- сказав хлопець. -- Він не хоче
аби ми тут сиділи.
Сантьяго з радістю піднявся і хотів було сплатити по
рахунку, але господар схопив його за руку і став щось говорити. В
Сантьяго вистачило б сили, аби звільнитися, але він був в
чужій країні і не знав, як поводитися. На щастя, новий
знайомий відштовхнув господаря і витягнув Сантьяго з харчевні на
вулицю.
-- Він хотів відняти у тебе гроші. Танжер не схожий на
інші африканські міста. Це порт, а в порту завжди безліч
шахраїв.
Йому можна довіряти. Він допоміг в критичній ситуації.
Сантьяго знову дістав з кишені і перерахував гроші.
-- Можемо завтра ж відправитися до пірамід -- сказав
араб. -- Але спочатку треба купити два верблюди.
Вони рушили по вузьких вуличках Танжера, де на кожному кроці
стояли намети і лотки, де торгували всякою всячиною, і
опинилися на ринковій площі. Вона була заповнена багатотисячним
натовпом -- люди продавали, купували, сперечалися. Зелень і плоди
лежали поряд з кинджалами, килими -- поряд зі всілякими
трубками. Сантьяго не зводив око зі свого супутника -- той
забрав у нього всі гроші. Він хотів було забрати їх, але визнав
що це буде нечемно. Йому були невідомі звичаї
країни, в якій він зараз знаходився. "Нічого -- подумав він
-- адже я уважно стежу за ним, і цього достатньо, бо я
сильніший за нього".
І раптом в купі всілякого товару він помітив шаблю
красивішої за яку ще ніколи не бачив. Піхви були срібні
ефес прикрашений коштовними каменями і черню. Сантьяго вирішив
що, коли повернеться з Єгипту, неодмінно купить собі таку ж.
-- Запитай, скільки вона стоїть -- попросив він свого
супутника.
У цю мить він зрозумів, що на дві секунди відвернувся
задивившись на шаблю. Серце у нього йокнуло. Він боявся
озирнутися, тому що вже знав, що з'явиться його очам. Ще
декілька митей він не зводив око з шаблі, але потім
набрався хоробрості і обернув голову.
Довкола гримів і бушував ринок, снували і горланили люди
лежали упереміж килими і горіхи, мідні підноси і купи салату
йшли чоловіки, що взялися за руки, і жінки в чадрах, витали запахи
невідомої їжі -- і ніде, ну просто ніде не було видно його
недавнього супутника.

faetonukr 07.03.12 в 09:58

Сантьяго спочатку ще вірив, що вони випадково загубали
один одного в натовпі, і вирішив залишитися на місці в надії, що
той повернеться. Пройшов деякий час; на високу башту піднявся
чоловік і щось закричав співучо -- всі негайно впали ниць
уткнулися лобами в землю і теж заспівали. А потім, немов старанні
робочі мурашки, склали товари, закрили намети і лотки. Ринок
опустів.
І сонце теж стало спускатися з неба; Сантьяго стежив за ним
довго -- до тих пір, поки воно не сховалося за дахи білих
будинків, що оточували площу. Він пригадав, що, коли воно сходило
сьогодні, він ще був на іншому континенті, був пастухом, володів
шістдесятьма вівцями і чекав побачення з дочкою сукнаря. Ще
вранці йому наперед було відомо все, що станеться, коли він
пожене своє стадо на пасовище.
А тепер, на заході, він опинився в іншій країні, став
чужим в чужому краю і навіть не розумів, на якій мові говорять
його жителі. Він вже не був пастухом, він втратив все -- і
перш за все грошей, а значить, вже не міг повернутися і все почати
спочатку.
"І все це -- від сходу до заходу" -- подумав він. Йому
стало жалко себе, бо інколи зміни такі стрімкі, що
ахнути не встигнеш, не то що звикнутися.
Плакати було соромно. Він навіть перед своїми вівцями соромився
плакати. Проте ринкова площа вже спустіла, а він був один і
далеко від батьківщини.
І Сантьяго заплакав. Невже Бог такий несправедливий
стягає з тих людей, які вірять снам! "Коли я пас своїх
овець, то був щасливий і поширював щастя довкола себе. Люди
раділи, коли я приходив до них, і приймали мене як
дорогого гостя.
А тепер я зажурений і нещасний. І не знаю, що робити. Я
стану злісним і недовірливим і підозрюватиму всіх тому
лише, що одна людина обдурила мене. Я ненавидітиму тих, хто
зумів знайти клад, тому що мені це не удалося. Я буду
чіплятися за ту крихту, якою володію, тому що дуже
малий і нікчемний, аби осягнути весь світ".

faetonukr 07.03.12 в 09:58

Він відкрив сумку, аби поглянути, чи не залишилося у нього
якої-небудь їжі -- хоч шматка хліба з маслом -- але знайшов лише
товсту книгу, куртку і два камені, які дав йому старий.
І, побачивши їх, Сантьяго відчув величезне полегшення. Адже
він обміняв шість овець на два коштовні камені з нагрудника
старого. Він їх продасть, купить собі квиток і повернеться назад. "А
надалі буду розумнішим" -- подумав він, дістаючи камені з сумки і
ховаючи їх в кишеню. Ось і порт, до якого відносилися
єдині правдиві слова парубка, що обкрав його: у порту
завжди повно шахраїв.
Лише тепер він зрозумів, чому так гарячився господар
харчевні -- він відчайдушно намагався втлумачити йому, аби не
довіряв своєму спутнику. "Я в точності такий же, як всі:
приймаю бажане за дійсне і бачу світ не таким, який
він насправді, а таким, яким мені хочеться його бачити".
Він знов став розглядати камені, дбайливо доторкнувся до
них -- вони були на дотик теплими і гладкими. Доторкнешся до них -- і на душі легше. Вони нагадали
Сантьяго про старого. Знов прозвучали в душі його слова: "Якщо ти
чого-небудь хочеш, весь Всесвіт сприятиме тому
аби бажання твоє збулося".
Йому хотілося зрозуміти, чи правда це. Він стояв посеред
порожньої ринкової площі, без гроша в кишені, йому не треба було
піклуватися про нічліг для овець. Але коштовні камені непорушно
доводили, що він зустрівся з царем -- з царем, який
знав все його життя: і батьківська рушниця, узята без дозволу, і
першу жінку.
"Камені допоможуть тобі відгадати загадку. Вони називаються Урим
і Тумім" -- згадалося йому. Сантьяго знов вийняв їх з
кишені і вирішив спробувати. Старий говорив, що питання треба
задавати чітко, бо камені допомагають лише тим, хто твердо знає
чого хоче. Він запитав, чи осяює ще його благословення
старого.
-- Так -- відповів камінь.
-- Чи знайду я скарби? -- запитав Сантьяго.
Він сунув руку в сумку і лише збирався витягнути камінь
як обоє провалилися в діру. А він чомусь і не помічав раніше
що сумка його прорвана. Сантьяго нахилився, аби підібрати
камені із землі і знову заховати, але тут в голову йому прийшла
нова думка:
"Навчися придивлятися до знаків і слідувати їм" --
сказав йому старий.
Знак! Сантьяго розсміявся. Потім схопив камені із землі.
сунув в сумку. Він і не подумає зашивати діру в торбинці --
камені, якщо захочуть, будь-якої хвилини вислизнуть назовні. Він
зрозумів, що є речі, про які краще не запитувати -- аби не
намагатися втекти від власної долі. "Адже я обіцяв старикові,
що вирішувати буду сам" -- сказав він собі.
Проте камені дали йому зрозуміти, що старий як і раніше з
ним, і це додало йому упевненості. Він знову обвів поглядом
пустинну площу, але вже без колишньої безнадійності. Зовсім не
чужий світ тягнувся перед ним, а просто новий.
Адже йому завжди лише те і хотілося -- пізнавати
нові світи. Якщо навіть йому не судиться дістатися до пірамід, він і
так вже дійшов набагато далі, ніж будь-який пастух. "Знали б вони
-- подумав він -- що всього в двох годинниках дороги від них все зовсім
по-іншому".
Новий світ тягнувся перед ним вимерлою ринковою площею,
але він-то встиг побачити, як вона вирувала життям, і більше вже
цього не забуде. Він пригадав і про шаблю: звичайно, він дуже
дорого заплатив за те, що дві секунди роздивлявся її, але ж
такого він ніколи раніше не бачив. Сантьяго раптом зрозумів, що
може дивитися на світ як бідна жертва шахрая, а може -- як
сміливець, що відправився на пошуки пригод і скарбів.
-- Я -- сміливець, що відправився на пошуки пригод і
скарбів -- сказав він, перш ніж зануритися в сон.

faetonukr 07.03.12 в 09:56

Він прокинувся від того, що хтось штовхав його в бік.
Сантьяго влаштувався на нічліг посеред ринку, який тепер
знов повернувся до життя.
Сантьяго озирнувся на всі боки, шукаючи своїх овець, і зрозумів,
що він у новому світі, але замість звичної вже смути відчув
прилив щастя. Він більше не бродитиме у пошуках їжі і води
-- він відправиться за скарбами! У нього ні гроша в кишені, але
зате є віра в життя. Вчора вночі він вибрав собі долю
шукача пригод: він стане одним з тих, про кого читав в
книгах.
Не кваплячись, хлопець побрів площею. Торговці відкривали
свої намети і рундуки, і він допоміг продавцеві ласощів поставити
прилавок і розкласти товар. На обличчі кондитера грала посмішка: він
був бадьорий, веселий і радісно готувався зустріти новий трудовий
день -- і вона нагадала Сантьяго старого, таємничого царя
Мелхіседека. "Він пече ласощі не тому, що хоче
мандрувати по світлу або одружуватися на дочці сукнаря. Йому
подобається його заняття" -- подумав хлопець і відмітив, що не гірше
старого з першого погляду може визначити, наскільки людина
близька або далека від Своєї Дороги. "Це так просто -- і як же я
раніше цього не розумів?!".
Коли натягнули брезент, кондитер протягнув йому перший
випечений пиріжок. Сантьяго його із задоволенням з'їв,
подякував і пішов далі. І, лише зробивши декілька кроків
він пригадав, що, поки вони ставили намет, кондитер говорив
арабською, а він -- по-іспанськи, і обоє розуміли один одного.
"Виходить, є мова, яка не залежить від слів --
подумав він. -- Я на ній розмовляв зі своїми овечками, а тепер
ось спробував і з людиною".
"Все одне ціле", як говорив старий.
Сантьяго вирішив пройтися по вуличках Танжера не кваплячись
аби не пропустити знаки. Це потребує терпіння, але всякий
пастух насамперед вчиться цій доброчесності. І знову подумав
він, що на новому світі йому згодиться те, чому навчили його вівці.
"Все одне ціле" -- знову згадалися йому слова
Мелхіседека.

faetonukr 07.03.12 в 09:56