Пауло Коэльо-Алхимик / Пауло Коельо - Алхімік: 4

Торговець Кришталем дивився, як починається новий день, і
відчував звичайну тугу, що томила його вранці. Ось вже тридцять
років сидів він на крутому спуску у своїй крамничці, куди рідко
заглядали покупці. Тепер уже пізно було що-небудь міняти
у житті; торгувати кришталем -- ось усе, що він умів. Був
час, коли в крамниці його юрбилися арабські торговці,
англійські і французькі геологи, німецькі солдати - усі люди
з грошима. Колись торгівля кришталем була справою вигідною, і
він мріяв, як розбагатіє і старість його буде скрашена і
зігріта красивими дружинами.
Але змінився час, а разом з ним і місто. Сеута
розрослася і затьмарила Танжер, і центр торгівлі змістився.
Сусіди-торговці роз'їхалися, на спуску залишилося лише декілька
крамничок, і ніхто не хотів підніматися в гору, щоб зайти в
одну з них.
Але у Торговця Кришталем вибору не було. Тридцять років
займався він тим лише, що продавав і купував кришталь, а
тепер було вже пізно міняти життя.
Цілий ранок він дивився, як проходять мимо рідкісні перехожі.
Це повторювалося з року в рік, і він наперед знав, коли
з'явиться той, а коли - цей. Але за декілька хвилин до обіду біля
його вітрини зупинився юний чужоземець. Одягнений він був пристойно,
проте натренованим оком Торговець Кришталем визначив, що
грошей у нього немає. Та все ж він вирішив відчинити йому і почекати,
поки той піде.

faetonukr 13.05.11 в 06:13

На дверях висіло оголошення, яке сповіщало, що тут говорять
на іноземних мовах. Сантьяго побачив, як за прилавком
з'явився хазяїн.
- Хочете, я вам усі ці склянки перемию? -- запитав
юнак. -- А у такому вигляді їх у вас ніхто не купить.
Хазяїн нічого не відповідав.
- А ви мені за це дасте якої-небудь їжі.
Хазяїн все так само мовчки дивився на нього. Сантьяго зрозумів,
що повинен приймати рішення. У торбинці у нього лежала куртка --
у пустелі вона не знадобиться. Він дістав її і прийнявся
перетирати склянки. Через півгодини усі склянки на вітрині
блищали, і тут якраз прийшли двоє і купили дещо з
кришталевих виробів.
Закінчивши роботу, Сантьяго попросив у хазяїна їжі.
- Ходімо зі мною, -- відповідав той.
Він повісив на двері табличку "Закрито на обід" і повів
Сантьяго в маленький бар, що стояв на самому верху провулка. Там
вони сіли за єдиний стіл. Торговець Кришталем посміхнувся:
- Тобі нічого і не потрібно було мити. Коран велів годувати
голодних.
- Чому ж ви мене не зупинили?
- Тому що склянки були брудні. І тобі, і мені потрібно
було очистити розум від поганих думок.
А коли вони поїли, він сказав:
- Я хочу, щоб ти працював в моїй крамниці. Сьогодні, поки ти
мив товар, прийшли двоє покупців -- це добрий знак.
"Люди часто говорять про знаки, - подумав пастух, - але не
розуміють цього. Та і я, сам того не знаючи, стільки років розмовляв
зі своїми вівцями на безсловесній мові".
- Ну як? - наполягав продавець. - Підеш до мене
працювати?
- До світанку перемию увесь товар, -- відповів юнак. - А
ви мені за це дасте грошей дістатися до Єгипту.
Старий знову розсміявся.
- Якщо ти навіть цілий рік митимеш кришталь в моїй
крамниці, якщо отримуватимеш хороший відсоток з кожної купівлі,
все одно доведеться позичати гроші. Від Танжера до пірамід
тисячі кілометрів шляху по пустелі.

faetonukr 13.05.11 в 06:14

На хвилину стало так тихо, немов усе місто занурилося в
сон. Зникли базари, торговці, що розхвалювали свій товар, люди,
що піднімалися на мінарети і виспівувавші слова молитви, шаблі з
різьбленими рукоятями. Згинули кудись надія і пригода,
старий цар і Своя Дорога, скарби і піраміди. У всьому світі
запанувала тиша, тому що заніміла душа Сантьяго. Не відчуваючи
ні болі, ні муки, ні розчарування, він зупинившимся поглядом
дивився крізь маленькі двері харчевні і пристрасно бажав тільки
померти, мріючи, щоб усе кінчилося в цю хвилину разів і
назавжди.

faetonukr 13.05.11 в 06:14

Продавець дивився на нього в подиві - ще уранці, зовсім
нещодавно, він був такий веселий. А тепер від цих веселощів і сліду не
залишилося.
- Я можу дати тобі грошей, щоб ти повернувся на батьківщину,
сину мій, -- сказав продавець.
Юнак не відповів. Потім встав, обсмикнув одяг і підняв
торбинку.
- Я залишаюся працювати у вас, - сказав він.
І, помовчавши ще, додав:
- Мені потрібні гроші, щоб купити декілька овець.

faetonukr 13.05.11 в 06:14

ЧАСТИНА ДРУГА

faetonukr 13.05.11 в 06:14

Майже цілий місяць працював Сантьяго в крамниці, і не можна
сказати, щоб нова справа дуже вже йому подобалася. Продавець
Кришталя цілісінький день сидів за прилавком і бурчав, щоб юнак
обережніше поводився з товаром і нічого не розбив.
Проте він не звільнився, тому що Продавець був хоч і
буркотун, але людина чесна і слово своє тримав: Сантьяго
справно отримував комісійні з кожної купівлі і навіть зумів
скопити деякі гроші. Одного разу уранці він прикинув свої бариші
і переконався, що якщо зароблятиме стільки ж, скільки
зараз, овечок зможе купити не раніше ніж через рік.
- Потрібно б зробити відкриту стійку із зразками товару,
- сказав він хазяїну. - Ми б поставили її біля входу в крамницю,
щоб привертати увагу перехожих.
- Жили ми раніше без всяких стійок, - відповідав той. -
Хто-небудь, йдучи мимо, спіткнеться, зачепить її і переб'є мій
кришталь.
- Коли я гнав овець на випас, вони теж могли наткнутися
на змію і здохнути від її укусу. Проте це - частина життя
овечок і пастухів.
Продавець в цей час обслуговував відвідувача, що бажав
купити три кришталеві келихи. Торгівля тепер йшла жваво,
немов повернулися часи, коли ця вуличка притягувала до себе
людей з усього Танжера.
- Справи йдуть непогано, - сказав він, коли покупець
вийшов. - Я заробляю тепер досить і скоро дам тобі
стільки грошей, що ти купиш нову отару. Чого ж тобі не
хватає? Навіщо вимагати від життя більшого?
- Тому, що потрібно слідувати знакам, - мимоволі вирвалося
у юнака, і він негайно пошкодував про сказане: адже Продавець-то
ніколи не зустрічав царя.
"Це називається Сприятливий Початок, - згадалися йому
слова старого. - Новачкам таланить. Бо життя хоче, щоб
людина слідувала Своєю Дорогою".
А хазяїн між тим осмислював те, що сказав Сантьяго.
Ясно, що одна його присутність в крамниці була добрим знаком -
гроші текли в касу, і він не розкаювався, що найняв цього
іспанського хлопчини. Хоча заробляє він більше, ніж повинен :
виявивши, що від торгівлі нічого в його житті не міняється,
хазяїн, не женучись за баришем, призначив йому високий відсоток з
кожної угоди. Інтуїція підказувала: скоро хлопчина повернеться до
своїх овець.
- Навіщо знадобилися тобі піраміди? - запитав він, щоб
змінити тему.
- Тому, що мені багато про них говорили, - відповів
Сантьяго. Скарби перетворилися на сумний спогад, і він
намагався не думати про них, тому і не став розповідати хазяїну
свій сон.
- Уперше в житті бачу людину, яка хоче перетнути
пустелю для того лише, щоб поглянути на піраміди. А піраміди
ці - просто купа каменів. Ти і сам у дворі можеш побудувати
таке.
- Видно, вам не снилися сни про далекі мандри, -
відповів йому на це Сантьяго і пішов назустріч увійшовшому в
крамницю покупцеві.
Через два дні старий хазяїн повернувся до розмови про
вітрину.
- Не люблю я нововведень, - сказав він. - Я ж не так
багатий, як Гассан, якому не страшно помилитися -- він на цьому
багато не втратить. Нам з тобою за свої помилки доведеться усе
життя платити.
"Вірно", - подумав юнак.
- Ось і дай відповідь мені, навіщо тобі ця стійка? -- продовжував
хазяїн.
- Я хочу як можна скоріш повернутися до моїх овечок. Поки
удача нас супроводить, потрібно користува

faetonukr 13.05.11 в 06:16

Минуло ще два місяці - нова виносна вітрина зробила
свою справу: в крамницю валом валили покупці. Сантьяго прикинув:
якщо так і далі піде, через півроку він зможе повернутися в
Іспанію і купити не шістдесят голів овець, а двічі по
стільки. Не пройде і року, як він подвоїть стадо і почне
торгувати з арабами, тому що вже навчився непогано розмовляти
на їх мові. Після того випадку на ринку він вже не діставав з
торбинки камінчики Урим і Тумим, тому що Єгипет став для нього
мрією, такою ж нездійсненною, як мекка -- для його хазяїна. Він
був задоволений своєю роботою і постійно уявляв собі, як
переможцем зійде з корабля на пристань Тарифи.
"Пам'ятай: завжди потрібно точно знати, чого хочеш", - говорив
Мелхіседек. Юнак знав. І працював для досягнення своєї мети.
Можливо, на роду йому було написано опинитися в чужій країні,
зустріти там шахрая, а потім подвоїти своє стадо, не витративши
на це ні гроша?
Він був гордий собою. Він багато чому навчився: умів тепер
торгувати кришталем, володів мовою без слів і читав знаки.
Одного разу він почув, як скаржиться якась людина: здолав такий
крутий підйом, а тут навіть сісти і угамувати спрагу ніде.
Сантьяго відразу зметикував, що це знак, і сказав хазяїну:
- Давайте відкриємо тут щось подібне до чайної.
- Ми будемо далеко не першими і не єдиними, --
відповідав той.
- А ми запропонуємо їм чай з кришталевих склянок. Люди
отримають задоволення і захочуть купити у нас кришталь. Люди
найбільше ласі до краси.
Хазяїн досить довго дивився на нього, нічого не відповідаючи.
Проте ближче до вечора, помолившись і закривши крамницю, він всівся
перед нею на бруківці і запропонував Сантьяго покурити наргіле -
химерну трубку, яка в ходу у арабів.
- Скажи мені, чого ти домагаєшся? -- запитав він у юнака.
- Ви ж знаєте: хочу повернутися додому і купити овець. А для
цього мені потрібні гроші.
Старий підклав декілька вуглинок в наргіле і глибоко
затягнувся.
- Тридцять років я тримаю цю крамницю. Умію відрізняти хороший
кришталь від поганого, знаю усі тонкощі торгівлі. Я задоволений тим,
як йде у мене справа, і розширювати його не хочу. Подаватимеш
покупцям чай в кришталевих склянках - наш обіг виросте,
доведеться міняти спосіб життя.
- Що ж в цьому поганого?
- А я звик жити, як жив. Поки ти не з'явився тут, я
часто думав, що стільки часу просидів на одному
місці, доки мої друзі від'їжджали, приїжджали, розорялися і
багатіли. Думав я про це з глибокою печаллю. Тепер же
розумію, що крамниця моя якраз такого розміру, як мені потрібно і
хочеться. Я не шукаю змін, я не знаю, як це робиться. Я
занадто звик до самого себе.
Юнак не знав, що відповісти. А старий продовжував:
- Тебе мені немов Бог послав. А сьогодні я зрозумів ось що:
якщо Боже благословення не прийняти, воно перетворюється на
прокляття. Я нічого більшого від життя не хочу, а ти мене
примушуєш відкривати в ній невідому далечінь. Я дивлюся на них,
усвідомлюю свої нечувані можливості і почуваю себе гірше, ніж
раніше. Бо тепер я знаю, що можу набути усього, а мені це не
треба.
"Добре ще, що я нічого не розповів продавцеві кукурудзи",
- подумав Сантьяго.
Ще деякий час вони палили наргіле. Сонце зайшло.
Хазяїн і юнак говорили по-арабськи - Сантьяго бу

faetonukr 13.05.11 в 06:16

Люди підіймалися по крутизні і раптом на самому верху бачили
перед собою крамницю, де їм пропонували холодний і освіжаючий
м'ятний чай в красивих кришталевих склянках. Як же було не
зайти і не випити?!
"Моїй дружині до такого не додуматися"! - говорив один,
купуючи декілька штук: цього вечора до нього повинні були прийти
гості, і він хотів здивувати їх чудовими склянками.
Інший стверджував, що чай здається набагато смачніше, коли
п'єш з кришталевої склянки - в нім, мовляв, він краще зберігає
свій аромат. Третій згадував, що на Сході існує давня
традиція пити чай з кришталя, тому що він володіє
магічними властивостями.
І дуже скоро усі дізналися про це, і народ потягнувся по
схилу, щоб своїми очима побачити, які нововведення можна
внести в такий старовинний промисел. З'явилися і інші
заклади, де тепер відвідувачам подавали чай в кришталевих
склянках, але туди не потрібно було дертися, і тому вони
були порожні.
Дуже скоро Хазяїну довелося найняти ще двох. Тепер він
не лише торгував кришталем, але і відпускав неймовірну
кількість чаю прагнучим новизни людям, що щодня стікалися в
його крамницю.
Так пройшло півроку.

faetonukr 13.05.11 в 06:16

Юнак прокинувся ще до сходу сонця. Відколи він
уперше ступив на африканський континент, минуло одинадцять
місяців і дев'ять днів.
Він надів арабський бурнус з білого полотна, спеціально
куплений до цього дня, покрив голову хусткою, закріпивши її
кільцем з верблюжої шкіри, взув сандалі і безшумно спустився
вниз.
Місто ще спало. Сантьяго з'їв шматок хліба з варенням,
відпив теплого чаю з кришталевої склянки. Потім всівся на
порозі крамниці і закурив наргіле.
Так він сидів і покурював в повній самотності, ні про що не
думаючи, а тільки слухаючи постійний і рівний шум вітру,
що приносив запах пустелі . Докуривши, сунув руку в кишеню - і
втупився на те, що витягнув звідти.
Пальці його стискували товсту пачку грошей - на них можна
було купити і зворотний квиток, і сто двадцять овець, і дозвіл
вести торгівлю між Іспанією і тією країною, де він зараз
знаходився.
Сантьяго терпляче дочекався, коли прокинеться старий хазяїн
і відімкне крамницю. Потім вони разом випили ще чаю.
- Сьогодні я поїду, - сказав юнак. - Тепер мені є на
що купити овець, а вам - на що відправитися в мекку.
Хазяїн зберігав мовчання.
- Благословіть мене, - наполегливо сказав Сантьяго. - Ви
мені допомогли.
Старий не вимовляючи ні слова продовжував заварювати чай.
Нарешті він обернувся до Сантьяго:
- Я горджуся тобою. Ти вдихнув життя в мою крамницю. Але знай:
я не піду в мекку. Знай і те, що ти не купиш собі овець.
- Хто це вам сказав? - у здивуванні запитав юнак.
- Мактуб, - тільки і відповів старий Продавець Кришталя.
І благословив його.
А Сантьяго пішов до себе в кімнату і зібрав усі свої
пожитки -- вийшло три мішки. Вже в дверях він раптом помітив
у кутку свою стару пастушу торбинку, яка давно не
попадалася йому на очі, так що він і забув про неї. У ній
лежали його куртка і книга. Він витягнув куртку, вирішивши подарувати її
якому-небудь хлопченяті на вулиці, і тут по підлозі покотилися два
камені -- Урим і Тумим.
Тут юнак згадав про старого царя і сам здивувався -- він
стільки часу не думав про нього. Цілий рік працював він без
перепочинку з єдиною метою -- скопити грошей, щоб не
повертатися в Іспанію спіймавши облизня.
"Ніколи не відмовляйся від своєї мрії, -- говорив йому
Мелхіседек. -- Слідуй знакам".
Юнак підібрав камені з підлоги, і тут його знову охопило
дивне відчуття, ніби старий десь поруч. Він цілий рік
провів в тяжкій праці, а тепер знаки вказували, що настав
час йти.
"Я знову стану таким самим, яким був раніше, --
подумав він, -- а вівці не навчать мене говорити по-арабськи".
Вівці, проте, навчили його дечому поважливіше: тому, що
є на світі мова, зрозуміла усім. І увесь цей рік, стараючись,
щоб торгівля процвітала, Сантьяго говориі на ній. Це була
мова натхнення, мова речей, що робляться з любов'ю і охотою, в
ім'я того, в що віриш або чого бажаєш. Танжер перестав бути
для нього чужиною, і юнак усвідомлював: весь світ може підкоритися
йому, як підкорилося це місто.
"Коли чого-небудь сильно захочеш, увесь Всесвіт буде
сприяти тому, щоб бажання твоє збулося", -- так
говорив старий Мелхіседек.
Проте ні про розбійників, ні про безкрайні пустелі, ні про
людей, які хоч і мріють, але не бажають ці свої мрії
здійснювати, старий і сло

faetonukr 13.05.11 в 06:16

Він пішов не прощаючись -- не хотів плакати при чужих. Але він
розумів, що сумуватиме по усьому цьому, по усім тим
прекрасним речам, яким навчився тут. Він набув упевненості
у собі і бажання підкорити світ.
"Адже я знову йду в знайомі місця пасти овець", -- подумав
він, але чомусь рішення йому перестало подобатися. Цілий рік він
працював, щоб здійснити свою мрію, а вона раптом стала з
кожною хвилиною втрачати свою привабливість. Можливо, це і
не мрія зовсім?
Та може бути, мені стати таким, як Продавець Кришталя? Усе
життя мріяти про мекку, але так туди і не зібратися"? -- думав
він, але камені, які він тримав в руках, немов передали йому
силу і рішучість старого царя. По дивному збігу -- або
це і був знак? -- він увійшов до тієї самої харчевні, що і у свій
перший день в Танжері. Звичайно, того шахрая там не було. Хазяїн
приніс йому чашку чаю.
"Я завжди встигну повернутися в пастухи, -- думав Сантьяго. --
Я навчився пасти і стригти овець і вже ніколи не забуду, як це
робиться. Але мені може не випасти інша можливість
потрапити до єгипетських пірамід. Старий носив золотий нагрудник
і знав усю мою історію. Це справжній цар, і до того ж
мудрець".
Тільки дві години шляху відділяли його від рівнин Андалусії, а
між ним і пірамідами лежала безкрайня пустеля. Але він зрозумів,
що можна поглянути на це і по-іншому: шлях до скарбу став
на дві години коротше, хоч він сам при цьому і втратив цілий рік.
"Чому я хочу повернутися до своїх овець -- мені відомо.
Тому що я знаю їх, тому що люблю їх і тому що з ними
клопоту небагато. А ось чи можна любити пустелю? Але ж саме
пустеля приховує мій скарб. Не зумію знайти його -- повернуся
додому. Так вже сталося, що у мене зараз є і гроші, і
час -- так чому б не спробувати"?
У цю хвилину він відчув величезну радість. Шлях в
пастухи йому завжди відкритий. І завжди можна зробитися торговцем
кришталем. Звичайно, у світі приховано багато інших скарбів, але ж
саме йому, а не кому-небудь іншому двічі приснився один і
той же сон і зустрівся старий цар.
Він вийшов з харчевні задоволений собою. Він згадав, що
один з постачальників товару привозив кришталь його хазяїну з
караванами, що перетинали пустелю. Сантьяго стискував в руках Урим
і Тумим -- завдяки цим каменям він знову вирішив йти до свого
скарбу.
"Я завжди поряд з тим, хто йде Своєю Дорогою", --
згадалися йому слова Мелхіседека.
Простіше простого: піти на торговий склад і запитати,
чи правда, що піраміди так далеко, як то кажуть.

faetonukr 13.05.11 в 06:17

Приміщення, де сидів англієць, більше нагадувало хлів, і
пахло там потом, пилом, худобиною. "Варто було десять років вчитися,
щоб опинитися в такій дірі", -- думав він, неуважно
перегортаючи хімічний журнал.
Проте відступати було нікуди. Потрібно було слідувати знакам.
Усе своє життя він присвятив тому, щоб відшукати ту
єдину мова, на якій говорить Всесвіт, -- для того і
вчився. Спочатку він захопився есперанто, потім релігіями і нарешті
-- алхімією. І ось тепер він вільно говорив на есперанто,
досконально знав історію різної віри, проте алхіміком ще не
став. Так, звичайно, деякі таємниці він відкрив, але ось зараз
намертво застряг і вже не міг просунутися у своїх
дослідженнях ні на крок. Він марно намагався попросити допомоги ще
у якого-небудь алхіміка -- усі вони були люди дивакуваті,
думали тільки про себе і майже завжди відмовляли в пораді і
сприянні. Можливо, вони так і не зуміли осягнути таємницю
Філософського Каменю і тому замикалися в собі?
Англієць вже витратив на безплідні пошуки частину
батьківського спадку. Він ходив в найкращі на світі
бібліотеки, купував найрідкісніші, найважливіші книги з алхімії
-- і ось в одній з таких книг прочитав, що багато років тому
знаменитий арабський алхімік побував в Європі. Запевняли, що йому
більше двохсот років, що він знайшов Філософський Камінь і відкрив
Еліксир Безсмертя. На англійця це призвело сильне
враження, але усе б це так легендою і залишилося, якби
один його приятель, повернувшись з археологічної експедиції в
пустелю, не розповів йому про деякого араба, наділеного
надприродними даруваннями. Живе він в оазисі Ель-Фаюм.
Йому, з чуток, двісті років, і він уміє перетворювати будь-який метал
у золото.
Англієць негайно відмінив усі свої справи і зустрічі, зібрав
найпотрібніші і важливіші книги -- і ось він тут, в дощатому
бараку, схожому на хлів, а за його стінами великий караван,
який збирається йти через пустелю Сахару, і шлях його буде
пролягати повз оазис Ель-Фаюм.
"Я повинен своїми очима подивитися на цього проклятого
алхіміка", -- подумав англієць, і навіть сморід верблюдів
здавався йому в цю хвилину не таким вже нестерпним.
Тут до нього підійшов молодий араб з дорожніми мішками за
спиною і привітався з ним.
-- Куди ви прямуєте? -- запитав він.
-- У пустелю, -- відповідав англієць і знову взявся за
читання.
Йому було не до розмов: потрібно згадати усе, що він
вивчив за десять років; цілком можливо, що алхімік захоче
перевірити його знання.
Юнак тим часом дістав із заплічного мішка книгу і теж
став читати. Англієць помітив, що книга іспанська. "Це
добре", -- подумав він, тому що по-іспанськи говорив краще,
чим по-арабськи. Якщо цей юнак теж відправиться в Ель-Фаюм,
можна буде з ним поговорити у вільний час.

faetonukr 13.05.11 в 06:17

"Забавно, -- думав тим часом Сантьяго, у черговий раз
перечитуючи сцену похоронів, якими починалася книга. -- Ось вже
майже два роки, як я взявся за неї, а досі не зрушив
далі за ці сторінки".
Поруч не було царя Мелхіседека, і все одно він не міг
зосередитися. Крім того, відволікали його думки про те, чи вірне
рішення він прийняв. Проте він розумів головне: рішення в
будь-якій справі -- це усього лише початок. Коли людина наважується на
щось, то немов пірнає в стрімкий потік, який понесе
його туди, де він ніколи і не думав опинитися.
"Вирушаючи на пошуки скарбів, я і не припускав, що
працюватиму в крамниці, що торгує кришталем. Так само цей
караван може виявитися моїм рішенням, але шлях його так і
залишиться таємницею".
Перед ним сидів європеєць і теж читав книгу. Сантьяго він
здався людиною несимпатичною : коли юнак увійшов до барака,
той подивився на нього неприязно. Це, втім, нічого -- вони
все одно могли б подружитися, якби він не обірвав розмову.
Юнак закрив книгу -- йому нічим не хотілося бути схожим на
цього іноземця. Вийняв з кишені Урим і Тумим і став
перебирати їх.
-- Урим і Тумим! -- закричав раптом європеєць.
Сантьяго поспішно заховав камені.
-- Не продаються, -- сказав він.
-- Та і коштують недорого, -- відповів той. -- Звичайні
кристали, нічого особливого. На світі мільйони таких камінчиків,
проте людина розуміюча відразу впізнає Урим і Тумим. Але я і не
підозрював, що вони зустрічаються в цих краях.
-- Мені подарував їх цар, -- відповів юнак.
Чужоземець, немов позбувшись дару мови, тремтячої рукою
дістав з кишені два камені -- такі ж, як у Сантьяго.
-- Ти говорив з царем, -- сказав він.
-- А ти не вірив, що царі говорять з пастухами, --
сказав Сантьяго, у якого пропала охота продовжувати бесіду.
-- Навпаки. Пастухи першим визнали Царя, коли його ще
не знав ніхто у світі. Отже цілком імовірно: царі
розмовляють з пастухами, -- і англієць додав, немов
побоюючись, що юнак не зрозумів: -- Про це є у Біблії, в тій
самій книзі, яка навчила мене, як зробити Урим і Тумим.
Бог дозволяв гадати тільки на цих каменях. Жерці носили їх на
золотих нагрудниках.
Тепер вже Сантьяго не шкодував про те, що прийшов на склад.
-- Можливо, це знак, -- промовив, як би роздумуючи
вголос, англієць.
-- Хто сказав тобі про знаки? -- інтерес Сантьяго ріс з
кожною миттю.
-- Усе на світі -- знаки, -- сказав англієць, відкладаючи
свою газету. -- Дуже давно люди говорили на одній мові, а
потім забули її. Ось цю-то Загальну Мову, окрім іншого, я
і шукаю. Саме тому я тут. Я повинен знайти людину, яка
володіє цією Загальною Мовою. Алхіміка.
Розмова їх була перервана появою хазяїна складу.
-- Повезло вам, -- сказав цей огрядний араб. -- Сьогодні
після обіду в Ель-Фаюм відправиться караван.
-- Але мені треба в Єгипет! -- вигукнув Сантьяго.
-- Ель-Фаюм знаходиться в Єгипті. Ти звідки родом?
Сантьяго відповів, що він з Іспанії. Англієць
зрадів: хоч і одягнений на арабський зразок, а все ж європеєць.
-- Він називає знаки везінням, -- сказав він, коли хазяїн
вийшов. -- О, якби я тільки міг, то написав би товстючу
енциклопедію про слова "везіння" і "збіг". Саме з цих
слів складається Загальна Мова.
І додав, що зустріч його з Сантьяго, що теж володіє
каменями Урим і Тумим, була не простим збігом. Потім
довідався, чи не Алхіміка розшукує юнак.
-- Я шукаю скарб, -- відповів той і, спохопившись,
прикусив язик.
Проте англієць начебто не надав значення його словам і
тільки сказав:
-- У якомусь сенсі -- я теж.
-- Я і не знаю толком, що таке алхімія, -- сказав
Сантьяго, але тут зовні пролунав голос хазяїна, що звав їх.

faetonukr 13.05.11 в 06:17

-- Я поведу караван, -- сказав їм у дворі довгобородий
темноокий чоловік. -- У моїх руках життя і смерть усіх, хто
піде зі мною, тому що пустеля -- особа навіжена і часом
зводить людей з розуму.
Готувалися рушити в дорогу людей двісті, а тварин --
верблюдів, коней, ослів -- було мало не удвічі більше. У
англійця виявилося декілька валіз, набитих книгами. У
дворі юрбилися жінки, діти і чоловіки з шаблями на поясі і
довгими рушницями за спиною. Стояв такий шум, що Вожатому
довелося кілька разів повторити свої слова.
-- Люди тут зібралися різні, і різним богам вони
моляться. Я ж визнаю тільки Аллаха, а тому ім'ям його
присягаюся, що докладу усі зусилля для того, щоб ще раз
взяти верх над пустелею. Тепер нехай кожен присягнеться тим
богом, в якого вірує, що покорятиметься мені, як би не
склалися обставини. У пустелі непокора -- це
загибель.
Пролунав приглушений гул голосів -- це кожен звернувся
до свого бога. Сантьяго присягнулося ім'ям Христа. Англієць
промовчав. Це тривало довше, ніж треба для клятви --
люди просили у небес захисту і заступництва.
Потім почувся протяжний звук ріжка, і кожен сів в
сідло. Сантьяго і англієць, що купили собі по верблюдові, не без
зусиль підійнялися на них. Юнак побачив, як тяжко навантажив його
супутник свого верблюда валізами книг, і пожалів бідну
тварину.
-- А тим часом, ніяких збігів не існує, --
немов продовжуючи нещодавню розмову, сказав англієць. -- Мене
привіз сюди один мій друг. Він знав арабську мову і...
Але слова його потонули в шумі каравану, що рушив. Проте
Сантьяго чудово знав, що мав на увазі англієць: існує
таємнича низка пов'язаних одна з однією подій. Це вона
змусила його піти в пастухи, двічі побачити один і той же
сон, опинитися недалеко від африканського узбережжя, зустріти
у цьому містечку царя, стати жертвою шахрая і найнятися в
крамницю, де продають кришталь, і...
"Чим далі пройдеш по Своїй Дорозі, тим сильніше вона буде
визначати твоє життя", -- подумав юнак.

faetonukr 13.05.11 в 06:17

Караван рухався на захід. Виходили рано уранці,
зупинялися на привал, коли сонце палило нещадно,
перечікували саму спеку і потім знову рушали в дорогу. Сантьяго
мало розмовляв з англійцем -- той здебільшого не
відривався від книги.
Юнак мовчки роздивлявся супутників, що разом з ним
перетинали пустелю. Тепер вони були не схожі на тих, якими
були перед початком шляху -- тоді панувала метушня: крики, дитячий
плач і іржання коней зливалися зі збудженими голосами купців і
провідників.
А тут, в пустелі, безмовність порушували лише посвист
вічного вітру та скрип піску під ногами тварин. Навіть
провідники зберігали мовчання.
-- Я багато разів перетинав ці піски, -- сказав якось вночі
один погонич іншому. -- Але пустеля така велика і незрима,
що і сам мимоволі відчуєш себе піщинкою. А піщинка німа
і безмовна.
Сантьяго зрозумів, про що говорив погонич, хоча потрапив в
пустелю уперше. Він і сам, дивлячись на море або у вогонь, годинами
міг не вимовляти ні слова, ні про що не думаючи і як би
розчиняючись у безмірній силі стихій.
"Я вчився у овець, вчився у кришталя, -- думав він. --
Тепер мене учитиме пустеля. Вона здається мені найдревнішою
і наймудрішою з усього, що я бачив раніше".
А вітер тут не стихав ні на мить, і Сантьяго згадав,
як відчув його подих, стоячи на вежі в Тарифі. Мабуть,
той же самий вітер злегка куйовдив шерсть його овець, що бродили по
пасовищам Андалусії у пошуках корму і води.
"Тепер вони вже більше не мої, -- думав він без особливого
смутку. -- Забули мене, напевно, звикли до нового пастуха. Ну
і добре. Вівці, як і кожен, хто мандрує з місця на місце,
знають, що розлуки неминучі".
Тут йому згадалася дочка сукнаря -- повинно бути, вона
вже вийшла заміж. За кого? Може, за продавця кукурудзи? Чи за
пастуха, який теж уміє читати і розповідати неймовірні
історії -- Сантьяго не один такий. Те, що він чомусь був у
цьому впевнений, справило на юнаку сильне враження: може, і
він опанував Загальну Мову і знає тепер теперішній час і минуле
усіх на світі? "Передчуття" -- так називала цей дар його
мати. Тепер він розумів, що це -- швидке занурення душі у
вселенський потік життя, в якому долі усіх людей пов'язані
між собою. Нам дано знати усе, бо усе вже записано.
-- Мактуб, -- промовив юнак, згадавши Торговця
Кришталем.

faetonukr 13.05.11 в 06:18

Пустеля піщана іноді раптом ставала пустелею
кам'яною. Якщо караван виявлявся перед валуном, він його огинав,
а якщо перед цілим розсипом каменів -- йшов в обхід. Якщо пісок
був таким рихлим і дрібним, що копита верблюдів пов'язали в нім,
-- шукали інший шлях. Іноді йшли по солі -- значить, на цьому
місці було колись озеро, -- і в'ючні тварини тужливо іржали.
Погоничі спішувалися, погладжували їх і заспокоювали, потім
звалювали поклажу собі на плечі, переносили її через
зрадницький відрізок шляху і знову нав'ючували верблюдів і
коней. Якщо ж провідник захворював або помирав, товариші його
кидали жереб: хто поведе його верблюдів.
Усе це відбувалося з однієї-єдиної причини: як би
не крутив караван, скільки б разів не міняв він напрям, до
мети він рухався неухильно. Здолавши перепони, знову йшов на
зірку, що вказувала, де розташований оазис. Побачивши, як блищить
вона в уранішньому небі, люди знали: вона веде їх туди, де вони
знайдуть прохолоду, воду, пальми, жінок. Один тільки англієць
не помічав цього, тому що майже не відривався від книги.
Сантьяго в перші дні теж намагався читати. Проте потім
зрозумів, що куди цікавіше дивитися на всі боки і слухати шум
вітру. Він навчився розуміти свого верблюда, прив'язався до нього,
а потім і зовсім викинув книгу. Це зайва тяжкість, зрозумів він,
хоч йому і здавалося як і раніше, що кожного разу, як відкриє він
книгу, в ній знаходиться що-небудь цікаве.
Мало-помалу він здружився з погоничем, що тримався поряд з
ним. Вечорами, коли зупинялися на привал і розводили
вогнища, Сантьяго розповідав йому всякі випадки зі свого
пастушачого життя.
А одного разу погонич почав говорити про себе.
-- Я жив в селі недалеко від Ель-Кайрума. Був у мене
будинок і сад, були діти, і я згоден був жити так до самої
смерті. Одного разу, коли урожай був особливо хороший, ми на
виручені за нього гроші усією сім'єю відправилися в мекку --
так я виконав свій борг вірянина і тепер вже міг померти з
чистою совістю. Я усім був задоволений.
Але ось затремтіла земля, Ніл вийшов з берегів. Те, що --
здавалося мені раніше -- до мене відношення не має, тепер
торкнулося і мене. Сусіди побоювалися, як би розлив не змив їх
маслинові дерева, дружина тривожилася за дітей. Я з жахом
дивився, як гине усе нажите і досягнуте.
Земля після того перестала родити -- мені довелося добувати
собі харчі іншим способом. Так я зробився погоничем
верблюдів. Тоді і відкрився мені сенс слів Аллаха : не потрібно
боятися невідомого, бо кожен здатний набути того, чого хоче
отримати -- в чому має потребу.
Ми усі боїмося втратити те, що маємо, будь то наші посіви
чи саме життя. Але страх цей проходить, варто лише зрозуміти, що
і наша історія, і історія світу пишуться однією і тією ж рукою.

faetonukr 13.05.11 в 06:18

Іноді зустрічалися два каравани. І не було ще випадку,
щоб у одних подорожніх не знайшлося того, чого потребували інші.
Немов і дійсно усе на світі написано однією рукою. Погоничі
розповідали один одному про запорошені бурі і, сівши в круг у
вогню, ділилися спостереженнями над звичками пустелі.
Бувало, що до вогню приходили і таємничі бедуїни, що до
тонкощів знали шлях, яким слідував караван. Вони
попереджали, де треба побоюватися нападу розбійників і
диких племен, а потім зникали так само мовчки, як з'являлися,
немов розчиняючись в пітьмі.

faetonukr 13.05.11 в 06:18

Ось в один з таких вечорів погонич підійшов до вогнища, біля
якого сиділи Сантьяго і англієць.
-- Пройшов слух, ніби почалася війна між племенами.
Настала тиша. Сантьяго відчував, що, хоча ні
слова більше не було сказано, в повітрі повисла тривога. Ще
раз переконався він, що розуміє беззвучну Загальну Мову.
Мовчання порушив англієць, що поцікавився, чи небезпечно це
для них.
-- Коли входиш в пустелю, назад шляху немає, -- відповів
погонич. -- А раз так, то нам залишається тільки йти вперед.
Решта вирішить за нас Аллах, він же і відведе від нас біду, -- і
додав таємниче слово: -- Мактуб.
-- Ти марно не звертаєш уваги на караван, -- сказав
Сантьяго англійцеві, коли погонич відійшов від них. --
Придивися: як би не петляв він, проте неухильно прямує до
цілі.
-- А ти марно не читаєш про світ, -- відповідав той. --
Книги замінюють спостереження.

faetonukr 13.05.11 в 06:18

Люди і тварини йшли тепер швидше. Якщо раніше вони
проводили в мовчанні дні, а збираючись на привалі у вогнищ,
вели бесіди, то тепер безмовні стали і вечора. А потім
Вожатий заборонив розводити вогнища, щоб не притягати до
каравану уваги.
Щоб врятуватися від холоду, подорожні ставили верблюдів і
коней в круг, а самі лягали покотом усередині нього. Вожатий
призначав озброєних вартових, які охороняли бівуак.
Якось вночі англійцеві не спалось. Він покликав Сантьяго, і
вони почали прогулюватися навколо стоянки. Світив повний місяць, і
Сантьяго узялв та і розповів англійцеві усю свою історію.
Особливо потрясло того, що юнак сприяв
процвітанню крамниці, де торгували виробами з кришталя.
-- Ось що рухає світом, -- сказав він. -- У алхімії це
називається Душа Світу. Коли ти чого-небудь бажаєш усією душею,
те прєднуєшся до Душі Світу. А в ній знаходиться величезна сила.
І додав, що ця властивість не одних тільки людей -- усе
на світі, будь то камінь, рослина, тварина або навіть думка,
наділено душею.
-- Усе, що знаходиться на землі, постійно змінюється,
тому що і сама земля -- жива і теж має душу. Усі ми
-- частина цієї Душі, але самі не знаємо, що вона працює на наше
благо. Але ти, працюючи в крамниці, повинен був зрозуміти, що навіть
кришталь сприяв твоєму успіху.
Сантьяго слухав мовчки, поглядаючи то на місяць, то на білий
пісок.
-- Я бачив, як йде караван через пустелю, -- сказав він
нарешті. -- Він говорить з нею на одній мові, і через те вона і
дозволяє йому пройти через себе. Пустеля перевірить і випробує
кожен його крок і, якщо переконається, що він у бездоганному співзвуччі
з нею, допустить до оазису. А той, хто наділений відвагою, але не
володіє цією мовою, загине в перший же день шляху.
Тепер обоє дивилися на місяць.
-- Це і є магія знаків, -- продовжував Сантьяго. -- Я
бачу, як провідники читають знаки пустелі, -- це душа каравану
говорить з душею пустелі.
Після довгого мовчання подав нарешті голос і англієць :
-- Мені варто звернути увагу на караван.
-- А мені -- прочитати твої книги, -- відповідав юнак.

faetonukr 13.05.11 в 06:19