Пауло Коэльо-Алхимик / Пауло Коельо - Алхімік: 5

Дивні це були книги. Мова в них йшла про ртуть і сіль, про
драконів і царів, але Сантьяго, як не старався, не розумів
нічого. І все ж одна думка, повторювана у всіх книгах, до
нього дійшла: все на світі - це різні прояви одного і того
ж.
З однієї книги він дізнався, що найважливіші відомості про
алхімію - це всього кілька рядків, виведених на смарагді.
- Це називається "Смарагдова скрижаль", - сказав
англієць, гордий тим, що може чогось навчити свого
супутника.
- Але для чого ж тоді стільки книжок?
- Для того, щоб зрозуміти ці кілька рядків, -
відповідав англієць не дуже упевненим тоном.

Una 05.05.11 в 08:04

Найбільше зацікавила Сантьяго книга, яка розповідає
про знаменитих алхіміків. То були люди, які присвятили все своє
життя очищенню металів в лабораторіях: вони вірили, що, якщо на протязі багатьох і багатьох років обробляти який-небудь
метал, він врешті-решт втратить всі властивості, притаманні йому одному, і знайде Душу Миру. І вчені тоді зможуть осягнути
сенс будь-якої речі, що існує на землі, бо Душа Світу і є
та мова, на якій всі вони говорять між собою. Вони називають
це відкриття Великим Творінням, а складається воно з двох
елементів: твердого та рідкого.
- А хіба не досить просто вивчати людей та знаки,
щоб оволодіти цією мовою? - поцікавився Сантьяго.
- Як ти любиш все спрощувати! - роздратовано відповів
англієць. - Алхімія - наука серйозна. Вона вимагає, щоб
кожен крок відбувався в повній відповідності з тим, як вчать
мудреці.
Юнак дізнався, що рідкий елемент Великого Творіння
називається Еліксир Безсмертя - він, крім того, що подовжує
вік алхіміка, зцілює всі хвороби. А твердий елемент - це
Філософський Камінь.
- Відшукати його нелегко, - сказав англієць. - Алхіміки
роками сидять у своїх лабораторіях, стежачи, як очищається метал.
Вони так часто і так довго дивляться у вогонь, що мало-помалу
звільняються від будь-якої мирської суєтності і в один прекрасний
день помічають, що, очищаючи метал, очистилися й самі.
Тут Сантьяго згадав Торговця Кришталем, який говорив,
що коли миєш склянку, то і сам звільняєш душу від усякої
капості. Юнак все більше переконувався в тому, що алхімії можна навчитися і в повсякденному житті.

Una 05.05.11 в 08:15

Камінь володіє вражаючою властивістю: крихітної частки його достатньо, щоб перетворити будь-яку кількість будь-якого металу в золото.
Почувши це, Сантьяго дуже зацікавився алхімією. Він
подумав, що треба лише трохи терпіння - і можна буде
перетворювати на золото все що завгодно. Адже він читав життєписи
тих, кому це вдалося: Гельвеція, Еліаса, Фульканеллі, Гебеpa,
- і історії ці приводили його у захват. Усім цим людям
вдалося до кінця пройти Своєю Стежкою. Вони мандрували
по, зустрічали світу, зустрічалися з ученими мудрецями, творили чудеса, щоб переконати тих, хто сумнівається, володіли Філософським Каменем і Еліксиром
Безсмертя.
Однак, коли Сантьяго спробував по книгах зрозуміти, що ж
таке Велике Творіння, то став в глухий кут - там були тільки
дивні малюнки, зашифровані повчання і незрозумілі тексти.

Una 05.05.11 в 10:14

- Чому вони так хитромудро пишуть? - запитав він одного разу
ввечері в англійця, який явно розгнівався на те, що
позбувся своїх книг.
- Тому що розуміти їх дано лише тим, хто усвідомлює
відповідальність цього, - відповідав англієць. - Уяви, що
почнеться, якщо всі кому не лінь почнуть перетворювати свинець у золото. Дуже скоро воно втратить будь-яку цінність. Тільки наполегливим і знаючим відкриється таємниця Великого Творіння. А я опинився посеред пустелі, щоб зустріти справжнього алхіміка,
який допоможе мені розшифрувати таємничі записи.
- А коли були написані ці книги? - запитав він.
- Багато століть тому.
- Багато століть тому ще не було типографського верстата, -
заперечив Сантьяго. - І все одно алхімією здатний оволодіти
далеко не кожен. Чому ж це написано такою таємничою
мовою і малюнки такі загадкові?
Англієць нічого не відповів. Лише потім, помовчавши
трохи, сказав, що вже кілька днів уважно
придивляється до каравану, але нічого нового не помітив. Ось
тільки про війну племен говорити мандрівники стали все
частіше.

Una 05.05.11 в 10:20

Одного прекрасного дня Сантьяго повернув англійцю його книжки.
- Ну, і що ж ти там зрозумів? -- з надією запитав той: йому хотілося поговорити з кимось розуміючим, щоб відволіктися від тривожних думок.
- Я зрозумів, що світ має душу, і той, хто осягне цю душу, зрозуміє і мову всього існуючого. Ще зрозумів, що чимало алхіміків знайшли Свій Шлях і відкрили Душу Світу, Філософський Камінь та Еліксир Безсмертя. -- сказав юнак, а до себе додав: "А найголовніше -- я зрозумів. що все це так просто, що уміститься на грані смарагду".
Англієць відчув розчарування. Ані то, що він так довго навчався, ані магічні символи, ані мудровані слова, ані реторти і колби -- нічого не справило враження на Сантьяго.
"Він занадто примітивний, щоб зрозуміти це", -- подумав англієць. Він зібрав свої книжки і знову сунув їх в валізи, нав'юченні на верблюда.
- Вивчай свій караван, -- сказав він. -- Мені від нього було так само мало користі, як тобі від моїх книжок.
І Сантьяго знову почав прислухатися до безмовності пустелі і дивитися, як здіймають пісок ноги верблюдів. "У кожного свій спосіб навчання, -- подумав він. -- Йому не підходить мій, а мені -- його. Але ми обидва шукаємо Свій Шлях, і я його за це поважаю"".

RiRi 08.11.11 в 13:05

Караван йшов тепер і ночами. Час від часу з'являлися
бедуїни, щось повідомляли Вожатому. Погонич верблюдів,
подружився з Сантьяго, пояснив, що війна між племенами
все-таки почалася. Великим везінням буде, якщо караван зуміє
дістатися до оазису.
Верблюди і коні вибивалися з сил, люди ставали все
більш мовчазними, і в нічній тиші навіть кінське іржання або пирхання
верблюда, які раніше були просто іржанням або пирханням,
тепер вселяли всім страх, тому що могли означати
наближення ворога.
Погонича, втім, близька небезпека не лякала.
- Я живий, - пояснював він Сантьяго одного разу вночі, коли не
світив місяць і не розводили багаття. - Ось я їм зараз фініки
і нічим іншим, значить, не зайнятий. Коли їду - їду і нічого
іншого не роблю. Якщо доведеться битися, то день цей буде
так само гарний для смерті, як і всякий інший. Бо живу я не в
минулому і не в майбутньому, а зараз, і тільки справжня хвилина
мене цікавить. Якби ти завжди міг залишатися в сьогоденні,
то був би найщасливішим із смертних. Ти б зрозумів тоді, що
пустеля не безжиттєва, що на небі світять зірки і що воїни
б'ються, бо цього вимагає їх приналежність до роду
людському. Життя стало б тоді вічним і нескінченним
святом, бо в ній не було б нічого, крім цього
моменту.
Через дві доби, коли подорожні укладалися на нічліг,
Сантьяго глянув на зірку, що вказує їм шлях до оазису. Йому
здалося, що лінія горизонту стала нижче: у небі над пустелею
сяяли сотні зірок.
- Це і є оазис, - сказав погонич.
- Так чому ж ми не йдемо туди?
- Тому що нам треба поспати.

LaLuna1996 03.02.12 в 15:05

Сантьяго розплющив очі, коли сонце почало вставати із-за
горизонту. А там, де вночі виблискували зірки, тягнувся уздовж
пустелі безкінечний ланцюг тамариндів.
- Ми дійшли! -- вигукнув англієць, який теж лише прокинувся.
Сантьяго промовчав. Він навчився цьому в пустелі, і тепер
йому досить було просто дивитися на дерева. До пірамід було
ще далеко. Коли-небудь і цей ранок стане для нього всього лише
спогадом. Але зараз він жив цією хвилиною і радів
їй, як радив погонич, і намагався пов'язати її
спогадами про минуле із мріями про майбутнє. Так
коли-небудь ці тисячі тамариндів перетворяться на спогад,
але в цю мить вони означали прохолоду, воду і безпеку. І так
само, як крик верблюда в ночі міг означати наближення ворога,
ланцюжок тамариндів сповіщав диво позбавлення.
"Світ говорить на багатьох мовах" -- подумав Сантьяго.

faetonukr 29.02.12 в 12:16

"Коли час летить швидше, каравани теж прибавляють
кроку ", - подумав Алхімік, дивлячись, як входять в оазис сотні
людей і тварин. Чулися крики мешканців та новоприбулих,
пил стояла стовпом, закриваючи сонце, стрибали й верещали діти,
розглядаючи чужинців. Алхімік розумів, що вожді племені
наблизилися до вожатого і завели з ним довгу розмову.
Однак все це його не цікавило. Багато людей приходили
і йшли, а оазис і пустеля перебували вічними і незмінними.
Він бачив, як ноги царів і жебраків ступали по цьому піску,
який, хоч і міняв весь час по волі вітру свою форму, теж
залишався незмінним - таким, яким з дитинства пам'ятав його Алхімік.
І все-таки йому передавалася радість, що виникає в душі кожного
мандрівника при вигляді того, як на зміну синьому небу і
жовтому піску з'являються перед очима зелені крони
тамаринду. "Бути може, Бог і створив пустелю для того, щоб
людина посміхалася деревам ", - подумав він.
А потім вирішив зосередитися на речах більш практичних.
Він знав - знаки підказали йому, - що з цим караваном
прибуде людина, якій слід передати частину своїх таємних
знань. Алхімік, хоч і не був знайомий з цією людиною, був
упевнений, що досвідченим поглядом зуміє виділити його з натовпу, і
сподівався, що той буде не гірше, ніж його попередник.
"Незрозуміло тільки, чому все, що я знаю, треба прошепотіти
йому на вухо ", - думав Алхімік. Зовсім не тому, що це таємниці,
бо Бог щедро являє їх всім своїм чадам.
Алхімік знаходив цьому одне пояснення: те, що підлягало
передачі, є плід Чистого Життя, який важко відобразити в
словах або малюнках. Тому що люди мають схильність,
захоплюючись словами та малюнками, забувати в кінці кінців Загальну
Мову.

faetonukr 29.02.12 в 12:29